С. В. Волинець
Криворізький економічний інститут Київського національного економічного університету

Аналізуються основні проблемні питання сучасної освіти; окреслена актуальність дослідження відповідних «викликів» у зв’язку з швидкою мінливістю навколишнього світу і переоцінкою сучасною людиною своїх цінностей; визначена важливість самоактуалізації особистості в сучасному світі; окреслені вимоги до сучасної освіти та майбутнього фахівця.

Сучасні реалії висувають перед освітою складне завдання: формування людини нового типу. Це повинна бути усебічно розвинута особистість з національною та громадянською свідомістю, розгалуженою системою науково-практичних знань про природу та суспільство, людина, що здатна приймати складні рішення, брати на себе відповідальність за свій вибір та постійно самовдосконалюватися. Задача дуже нелегка. Сучасна людина втягнута у велику кількість складних відносин: економічних, політичних, культурних, релігійних тощо. Це створює для неї багато дискомфортних ситуацій, і допомогти людині знайти «відповіді» на ці «виклики» як раз і покликана освіта.

Філософія з часу свого виникнення завжди виконувала функцію теоретично-рефлексійного аналізу буття людини [2]. Але теперішні кардинальні зміни соціальних парадигм висувають і нові вимоги до системи освіти, потребують нової філософії її осмислення, нових її змістовних і методологічних засад. В сучасному постмоде- рновому суспільстві значно зросла значущість індивіда, бо науково-технічний прогрес здійснюється завдяки індивідуальній творчості. Акцентування ролі людини неодмінно піднімає питання гуманізації освіти, розробки інноваційних методів стимуляції людських можливостей та позитивної мотивації діяльності.

Активна участь у суспільному житті потребує нового стилю мислення, навичок правильного, ефективного спілкування. Це допоможе бути сучасній людині успішною, надасть можливість вдало доносити до інших свої ідеї. Задача освіти при цьому - не викладати готові істини, а вчити шукати їх, формувати вміння вчитися, застосовувати отриманні знання за призначенням, тобто допомагати молодим людям творчо підходити до вирішення насущних проблем. Освіта має сприяти пробудженню та розвитку закладених в людині здібностей, відкривати шлях до самореалізації та допомагати їй будувати своєрідну індивідуалізовану стратегію виживання у майбутньому.

Ще в Стародавній Греції процес формування людини як особистості (формування «зрілого громадянина» із «нетямущої дитини»), який греки називали «пайдейєю», спрямований був на те, щоб розвинути в людині здатність суджень та естетичне почуття, які б допомогли їй віднайти відчуття міри та справедливості, і якими людина б могла керуватися у справах цивільних та особистих.

Завдяки освіті людина освоює навколишній світ пізнає себе, і кожний її крок на цьому шляху є кроком самоствердження та само- актуалізації. Людина завжди знаходиться у процесі становлення. На кожному етапі свого життя людина відкриває для себе нові, ще не відомі їй до цього смисли. І завдяки їх осмисленню трансформує свій вже набутий життєвий досвід у нові світоглядні орієнтації, установки, здібності, уміння, та повертається сама до себе у новій якості. Освоєння людиною світу - це нескінчений процес їх взаємодії. Реальність включається у світ суб’єкта, у сферу його життєдіяльності, а суб’єкт тим часом пристосовує цю реальність до свого способу дій, і вона починає нести на собі відбиток його волі. Людина робить цю реальність частиною самої себе. При цьому особистість намагається реалізувати як можна більше своїх можливостей і завдяки цьому отримує здатність конструювати, моделювати своє нове буття.

Проблема самоактуалізації особистості піднімалася представниками гуманістичного напрямку у сучасні психології, який своїм корінням йде у екзистенціальну філософію. Підкреслюючи унікальність буття окремої людини, екзистенціалізм стверджує, що кожний із нас відповідальний за те, ким ми є. Людина - «суще-у-світі», результат свого вибору і роботи над собою. А освіта і є одним із тих факторів, який активує механізм самовдосконалення. Завдяки освіті людина пізнає світ, культуру, відкриває сама себе.

Людину треба вчити по-новому осмислювати своє існування, в різних моментах свого буття виявляти свої потенції та здібності. Одна з задач освіти - допомогти людині формувати свої ідеали, в тому числі і ідеал відповідальної особистості, що здатна робити свій вибір. І. Кант вважав, що людина на протязі свого існування задає собі одні і ті ж питання, які по суті і є основними у філософії: 1) Що я можу знати? 2) Що я повинен робити? 3) На що я можу сподіватися? 4) Що таке людина? Відповідаючи на ці питання, людина постійно корегує свій рух у визначеній нею ж самою системі координат.

Ми живемо у часи глибоких культурних змін та конфліктів. «Пришвидшення» соціального часу під впливом науково- технічного прогресу викликає у людини відчуття неспокою, нестабільності, страху. Традиційні цінності перестають бути адекватними для пошуку нових смислів існування людини.

Страх перед невідомим майбутнім, або як його називав Е. То- ффлер - «футурошок», ставить перед людиною вимогу невідкладно шукати «відповідь», яка б допомогла врятувати світ і її саму. Втеча людини від самої себе знаходить свій вираз у стремлінні до деперсоналізації, прагнення загубитися, розчинитися у натовпі.

Більшість людей звикли жити по «інерції», спиратися на визнані в культурі, підтримані спільнотою, традицією, релігією шаблони поведінки. Людина повинна весь час прагнути перемогти себе. Від природи у кожній людині закладені потенційні можливості для самовдосконалення та росту. Освітній процес повинний бути направлений на створення умов мотивації для пошуку особистіс- них цілей, що допоможе людині зробити своє життя більш осмисленим та значимим.

Людина особлива, унікальна істота. Вона здатна творити і сприймати прекрасне, відчувати радість, співчувати іншому та переживати докори сумління. Але при цьому людина ніколи на може бути повністю задоволена. Задоволення однієї потреби тягне за собою з’ явлення нової. Саме це і є рушієм безперервної трансформації людини, причиною, що викликає необхідність у постійній само- актуалізації себе у просторі і часі та постійному самоствердженні.

Щоб найкраще усвідомити важливість акту самоактуалізації для цілісного сприйняття людини, спробуємо порівняти погляди на це явище двох американських психологів - А. Маслоу та К. Роджерса.

Представник гуманітарного напрямку психології, Абрахам Маслоу, охарактеризував самоактуалізацію як бажання людини стати тим, ким вона може стати. Людина, що досягла вищого рівня людських потреб, домагається повного використання своїх талантів, здібностей та потенціалу. Самоактуалізація - це максимальна реалізація можливостей людини. «Люди повинні бути тим, ким вони можуть бути. Вони повинні бути вірними своїй природі» [4, с. 494].

Задача освіти полягає в тому, щоб виявити та розкрити замасковані в кожній людині потенціали. Головне - дати людині зрозуміти, чого вона може досягнути. У сучасному світі людина актуалізує свій потенціал, виконуючи найкращим чином свою роботу. На зразок просвітницького погляду, відповідно до якого людина вважається від природи ні доброю, ні злою, а схожа на чисту дошку (tabula rasa), на якій життя пише свої письмена (Джон Локк), А. Маслоу теж висловлював думку, що люди за своєю суттю є нейтральними, а злими їх робить лише незадоволення основних потреб.

А. Маслоу визначає ряд причин, які стають на заваді самоактуалізації особистості. По-перше, більшість людей не усвідомлює користі від самоактуалізації, по-друге, на людей великий гнітючий вплив має оточення, яке висуває вимоги, впливає на особистість через певні норми, традиції, осуд. Людина придушується масою («будь як всі», «на виділяйся»). По третє, процес особистісного зростання потребує від особистості ризику, а при цьому неминучі помилки. Людина поставлена в умови, коли вона змушена відмовлятися від старих звичок, шаблонів поведінки та мислення, включення творчих здібностей. І саме тут людина зупиняється. Спрацьовує закон самозбереження, прагнення безпеки, а відповідно, і бажання «йти по уторованій стежині». Більшість людей має сильну тенденцію зберігати специфічні звички, дотримуватися усталеного стилю поведінки [4].

Самоактуалізація потребує від особистості відкритості до нових ідей, здатності позбавитися своїх страхів та піднятися над самим собою. Якщо навчання приносить задоволення, людина максимально буде розкривати свої здібності, якщо навпаки - людина починає замикатися, сприймати світ негативно і транслювати своє негативне відношення оточуючим, а то і виявляти агресію. Тому тут ніяк не можна обійти проблему індивідуального підходу у навчанні, аби дати молодій людині зрозуміти свою значимість для оточуючих.

В теорії А. Маслоу є дві глобальні категорії мотивів людини: «дефіцитні мотиви» та «мотиви росту». Дефіцитні мотиви, це коли людина орієнтується на низькорівневі потреби (задоволення фізіологічних потреб та потреба безпеки). Мотиви росту, або як їх ще визначає А. Маслоу, буттєві, - пов’язані з прагненням актуалізувати свій потенціал, спрямовані на збагачення життєвого досвіду. До мотивів росту вчений відносить вищі потреби (метапотреби), серед яких: потреба у любові (широкий спектр), потреба у самоповазі (значення, компетентність) та потреба у самоактуалізації (реалізація потенціалу) [4].

На думку представника феноменологічного напрямку психології Карла Роджерса, тенденція самоактуалізації - це процес реалізації людиною на протязі всього її життя свого потенціалу з метою стати повноцінною функціонуючою особистістю. Намагаючись досягти цього, людина проживає наповнене смислом, пошуками та хвилюваннями життя. Людина, що самоактуалізувалася, насолоджується кожним моментом свого життя і є активним його творцем. Але К. Роджерс вважає, що не потрібно ніяких особливих мотиваційних конструктів (тобто специфічних потягів), щоб зрозуміти, чому людина є активною. Кожна людина з самого початку мотивована тим, що вона живе. Мотиви та потяги не пояснюють цілеспрямованості діяльності людини. Людство у основі своїй є активним та схильним до самоактуалізації в силу своєї власної природи. У К. Роджерса самоактуалізація як така не є кінцевим станом вдосконалення. Він вважав, що жодна людина не стає самоактуалізова- ною настільки, щоб відкинути всі мотиви. У неї завжди залишаються таланти для розвитку, навички для вдосконалення. Просто є люди, які досягли більшої самоактуалізації, ніж інші. Тому їх функціонування більш повне, творче та більш автономне [4]. Самоак- туалізована людина завжди відчуває себе частиною суспільства, має бажання покращувати себе і суспільство, допомагати іншим.

Людина ніколи не може бути завершеною. По суті своїй вона завжди відкрита до змін. К. Ясперс справедливо писав: «людина не може бути завершеною, для того щоб бути, вона повинна змінюватися у часі, підкоряючись все новій долі. Кожний з її зразків з самого початку несе в собі, перебуваючи у створеному нею світі, зародок руйнування» [5, с. 411]. Про це писав і М. М. Бахтін: «Своєю завершеністю та завершеністю подій жити не можна, не можна чинити, щоб жити, треба бути незавершеним, відкритим для себе у всякому випадку, у всіх суттєвих моментах життя, треба цінністю передстояти собі, не співпадати зі своєю наявністю» [1, с. 14].

Людина несе в собі вічне творчо-перетворювальне начало. Завдяки тому, що людина може виносити себе за межі наявного світу, може робити себе іншою, ніж вона є в актуальній даності, вона виявляється здатною укріплюватися у своїй самоцінності, перетворювати суспільство та навколишній світ відповідно до своїх устремлінь.

Е. Фромм справедливо зазначав: «Людина може охватити досвід цілісної універсальної людини, лише реалізуючи свою індивідуальність, а не намагаючись звести себе до абстрактного загального знаменника. Життєва задача людини парадоксально сполучає в собі реалізацію індивідуальності і в той же самий час вихід за її межі та досягнення універсальності» [3, с. 372].

Розглядаючи освіту як один із суттєвих факторів самоактуалі- зації особистості, слід враховувати такі рекомендації: а) для вирішення проблеми ефективної підготовки фахівців будь-якого профілю, сучасна освіта повинна враховувати «виклики» часу; б) сформувати у студентів потребу у самовдосконаленні та вільному пошуку істини; в) виховувати у людини потребу у тому, щоб свідомо робити власне мислення предметом аналізу. Адже філософія завжди була рефлексивним знанням, запрошенням розуму заглянути усередину самого себе, щоб зрозуміти логіку власних дій. Філософія, яка не є рефлексією людського мислення, не є власне філософією, вона знаходиться поза межами людського духу, людської культури та людської історії; г) формувати здатність людини відтворювати себе перш за все як цілісну людину. Це здатність піднятися над мінливим, прилучитися до вічності; це спосіб духовного споглядання світу, спосіб гармонізації свого відношення зі світом; д) самоактуалізація - це особливий соціально-культурний акт, в якому людина самостверджується всебічно та цілісно.

Бібліографічні посилання

1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М., 1979.

2. Кремень В. Г. Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум. К., 2007.

3. Фромм Э. Из плена иллюзий // Душа человека. М., 1992.

4. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. С.Пб., 2007.

5. Ясперс К. Духовная ситуация времени // Смысл и назначение истории. М., 1991.