Н. В. Анацька
НТУУ «Київський політехнічний інститут» (м. Київ)

Політики повинні відповідати за свої політичні вчинки. Така відповідальність потребує усвідомлення того, що подальші науково-технічні новації не тільки не можуть розв’язати основні проблеми індустріальної цивілізації, зокрема енергетичну, транспортну, екологічну та інші, але ще й загострюють їх. Доведено, що першочергові орієнтири - цінність життя і покращення екологічної безпеки, а екологічна освіта повинна виховувати відчуття відповідальності за свої дії.

За тисячі років існування цивілізацій змінилися і масштаби політичних устроїв, і етичні основи політики. Тривалі зв’язки між етичними засадами політичних дій і побудовою майбутнього життєвого порядку людства мають давні традиції. Політичне мистецтво випробовувалось на міцність часом, тому політика відповідальності є політикою, яка відкриває перспективи майбутнього.

Наукові і технічні досягнення нашої цивілізації значною мірою змінили уявлення про майбутнє та уявлення про відповідальність. Людство повинно усвідомити, якщо сьогодні не взяти на себе відповідальність за майбутнє, то стануть під загрозу не лише існування усталеного життєвого порядку, а й передумови самого життя. Зі збільшенням потенціалу людини до руйнування зростає відповідальність за стабільність і безпеку, а ця відповідальність в сотні раз перевершує колишні масштаби. Сьогодні, маємо усвідомити, що не тільки майбутнє залежить від того, чи станемо ми відповідальними. Відповідальність є передумовою миру і стабільності людського існування, майбутнього справедливого суспільства заради якого здійснюється політична діяльність.

Досить давно змінилась картина майбутнього. Від обіцянок, які походять з епох Ренесансу та Просвітництва його вважали кращим, привабливішим, позбавленим недоліків минулого. Сьогодні ж майбутнє виглядає лише як загроза сучасності, а із загрози випливають безнадійність і розчарування. Про це стає відомо із соціологічних опитувань та досліджень. Це великий виклик, політикам, що вимагає наповнити майбутнє надією, спланувати таку політику, яка істотно сприяла б здійсненню надій. Зрозуміло, що молитви за здоров’я і голосні промови не обґрунтовують жодної надії. Відповідальність передбачає перегляд і зваженість шансів та ризику. Тільки тоді надії можна буде обґрунтувати, і ніякі страхи не відновляться.

Постійний наступ індустріальної цивілізації, яка просувається так швидко, що руйнує всі надії, ґрунтується на нових засобах взаємодії людини, природи і техніки. Від Нового часу людина прагнула за допомогою вдосконалення своїх технічних можливостей досягти панування над довкіллям, аби звільнитись самій і вдосконалитись. Оптимізм щодо майбутнього формувався протягом епохи, яка тривала до середини XX ст. Від Бекона до Бебеля з таких надій розквітли чудові утопії про мирне і вільне людство на ґрунті опанованої природи. Однак, відбулися зміни у характері взаємодії людини, природи, техніки.

Перша обставина постає з усвідомлення того, що всі наші життєві умови інтенсивно відображаються в технічно-індустріальних організаціях і зв’язках. Ці зміни настільки вагомі, що докладено величезних зусиль щоб зберегти сучасний стан речей стабільним.

Наш стиль життя суттєво залежить від технічних передумов, цей розвиток відбувається дедалі швидше. Те, що змінювалося раніше за сто років, сьогодні змінюється за двадцять. Раніше машини і прилади створювались для промисловості, тепер техніка інтегрується і в приватне, і в суспільне життя людей, а також в їх дозвілля. Раніше ще можна було уникнути залежності від техніки та ухилитись від неї: сьогодні це неможливо. Сьогодні ніхто не зміг би звільнитись від технічних умов життя, навіть якщо цього дуже захотілось би. Тому теза про те, що наука і техніка стали нашою долею, є сьогодні актуальною. В зв’язку з цим людство повинно турбуватись, щоб техніка не перетворилась з нашої долі на наш вирок.

Друга обставина, яку можна виділити, як спосіб взаємодії людини, техніки і природи, є розмір можливого ризику і небезпек від яких залежна людина. Якщо дозволити цьому здійснитись, то втрачається соціальний контроль над процесом технічного розвитку і не буде змоги повернутись до тієї точки, де вони перестали підкорятись.

Науково-технічний розвиток останніх двох століть і його використання були передумовами того, щоб у суспільствах, які ми називаємо індустріальними, більшість людей могли б жити вільно від скрути і злиднів. Політичний, економічний, соціальний прогрес в індустріальних суспільствах тривав у минулому і триває до тепер. Із постійно зростаючими матеріальними потребами, про які попередні покоління могли тільки мріяти, з’явилась небезпека, що неконтрольований розвиток техніки може перетворитись на страхіття для нас самих і для природного довкілля. Звідси вимоги до нашої відповідальності і до наших політичних вчинків.

Наше головне завдання - формування нового способу взаємодії людини, техніки і природи. В процесі технічного розвитку панування над природою стає малоефективним та шкідливим для людини, дедалі важче передбачати наслідки та ефекти взаємовпливу. Загибель лісів, забруднення води та повітря, ерозія ґрунтів - це все наслідки згубної діяльності людства. Хто сьогодні хоче пустити технічний розвиток за течією діє безвідповідально. Використання науки і техніки, яке стосується людей і природи, перетворилось на актуальне принципове політичне питання.

Відповідальність за майбутнє індустріальної цивілізації означає здатність до диференціації і здатність до діалогу. Диференціація - це перша вимога до відповідальної технолого- індустріальної політики. Сьогодні в кожній галузі розвитку науки, техніки та індустрії розподіл шансів і ризику різний. Він відрізняється в атомній енергетиці, мікроелектроніці, в нових засобах інформації, в біологічних та генних технологіях. Відповідальна політика не може бути абстрактно - догматичною, вона повинна ґрунтуватись на конкретному розгляді шансів і ризиків, які містяться в кожній новій технології. Друга вимога - це здатність до діалогу, щоб розв’язати життєво важливі питання майбутнього. Політики мають спільно зважити ті шанси, яких домагаються, і той ризик, від якого ладні ухилитись. Це стосується і мікроелектроніки, і комунікаційних технологій, і новацій в етиці материнства, і генної інженерії. Тому тільки в суспільному діалозі і можуть бути розвинені принципи за якими будуть створені механізми, щоб запобігти ризикам і використати шанси. Це і є «етика відповідальності за наслідки», яка є основою нашої політики відносно індустріального суспільства. Оцінки технологічних наслідків у вигляді соціального діалогу також до неї належать.

Таким чином принцип диференціації є базисною передумовою відповідальної форми відносин між людиною, технікою і природою. Стосовно генної технології, більшість етичних проблем відповідальності походять від успіхів у різних галузях. Ми можемо купити у будь-якій аптеці генно-технологічно вироблений медикамент - «людський інсулін», тому що життя хворих на цукровий діабет подовжується завдяки цим медикаментам, а відтак і генній технології. Дослідники заявляють, що численні паростки генних маніпуляцій, можуть зробити великий внесок до розв’ язання світової проблеми голоду. Бактерії можуть зменшити забруднення довкілля, вони можуть знищити нафтові плями на морях світу після танкерних катастроф. Водночас людство стикається із застереженнями щодо цих галузей: людська спадковість стає не лише предметом досліджень, а й маніпулювань, можливе втручання в розвиток людського ембріону. Внутрішня природа людини стає можливою для технічного розпорядження.

В іншому прикладі, мова піде про розвиток медицини народжування. Тут медицина вийшла на такий рівень, який не лише робить можливим потрійний поділ материнства, а й уможливлює його здійснення на інших засадах. Нам відомі терміни «генетична мати», «епігенетична мати», «соціальна мати». Ми читаємо, як розшукуються і пропонуються наймані матері, тому можемо уявити, що така медицина з її можливостями здатна виконати бажання подружжя і одинокої матері мати спільну дитину. Техніку штучного запліднення також можна використовувати і для впливу на людську спадковість. В майбутньому цей шлях ще погано вивчений. Важко змиритися з тим, що якась жінка виношує дитину для іншої, яка за це добре заплатить. Але існує ще й моральна сторона, як бути з правом дітей знати своїх батьків, як реагує суспільство, коли вагітність стає засобом прибутку. Вчені і політики мають спільно визначити, де існують небезпеки, а де позитивні шанси, щоб зміцнити відкриту відповідальність. Цей шлях вказує також напрям і в інших галузях.

В майбутньому індустріальному суспільстві ключову роль повинна відігравати культурна політика, реформація традиційної системи цінностей. На думку Н. Аббаньяно, домінуючим нині є прагматизм та цинізм. Все ставиться під сумнів, в тому числі й мораль. Причому спостерігається скептичне ставлення не до окремих цінностей, а до цінностей взагалі. Самі ж цінності нерідко виступають як прекраснодушні ідеали, віддалені від повсякденного буття. Такі ідеали в реальному житті є малоефективними, відволікають від нагальних проблем і дезорієнтують. Їх дієвість залежить від того, наскільки вони є цінностями реального життя. [1] В першій індустріальній революції ключову роль відігравала соціальна політика, яка захищала людську гідність і позбавляла людей матеріальних нестатків. Сьогодні культурна політика повинна бути більш широкою і добре продуманою, це не означає, що люди духовно збідніли і не можуть зберегти гідне самовизначення, з точки зору такої перспективи культурна політика має спочатку перетворити громадян з пасивних на активних, запропонувати ті форми мислення та комунікації, які в нових мас - медіа не представлені.

Останнім часом в центрі громадського інтересу постає мікроелектроніка. Вона пов’ язана з ситуацією на світових ринках, із конкуренцією у сфері найвищих технологій та безробіттям, що спричинює його техніка. Такі технічні нововведення можуть спровокувати масове безробіття. Однак ми мусимо не заперечувати нові технології, а нести відповідальність за їх використання. Наприклад, мікрочіпи є ключовими технологіями, які пропонують можливості полегшення праці, скорочення робочих місць і відмову людства від важкої відчуженої праці, але завдяки цим технологіям, потрібно знайти такий шлях, який сприяв би швидкому продуктивному успіху у виробництві і управлінні, був би на користь всьому суспільству. Тут йдеться не тільки про кількість робочих місць, а й про зміну їх якості. Праця перед монітором може набувати таких форм, що люди перетворюватимуться на додаток до електронного пристрою, тоді праця стане зовсім відчуженою від можливостей творчої діяльності. Сьогодні нам потрібна така техніка, яка змінила б добробут нашої країни і допомогла б утверджуватися на світових ринках.

Державна технологічна політика і дослідницькі технології мають не стояти осторонь, а брати участь у питаннях майбутнього, тому що техніка не є нейтральною. Наші зусилля в усвідомленні наукового прогресу і нових технологій пов´язані з необхідністю безпеки наших природних основ життя. Ми мусимо перевіряти нові технології, чи роблять вони внесок до екологічного оновлення. Прогрес у науці слід визначати тими екологічно доцільними методами і формами, які пов´язані з бажаннями утвердження індустріальної цивілізації з відповідальністю за збереження природи.

Від доби відтворення природи ми повинні прийти до епохи, що характеризуватиметься новим обходженням з нею, коли відновиться рівновага між людиною, технікою, природою: тоді коли людство користуватиметься плодами природи, а не використовуватиме її. Люди заборгували не лише власним життєвим інтересам, а й життєвому праву нових поколінь. Не можна більше руйнувати там, де не можливо відновити. Техніка не повинна знищити основи природних способів життя, які не відтворюються. В людських головах і руках є деструктивна сила, що покладає нову відповідальність, у значенні життя і смерті. Якщо людство перейметься цією відповідальністю, індустріальна цивілізація матиме шанси на виживання і надію на майбутнє. Тому система екологічної освіти та екологічного виховання повинна формувати екологічну свідомість сучасної людини. Зміст екологічної освіти полягає в переосмисленні місця людини в природі, вихованні відповідальності за свої вчинки, становленні нових ідеалів, формуванні екологічної культури. Як зазначає німецький дослідник В. Теобальд: «Розмови про природу, набули панівного значення в суспільстві, політичній та економічній дискусії. Сучасна полеміка з питань екології й охорони природи несе в собі відбиток однієї глибокої, далекосяжної, але невідрефлектованої інтуїції: добре те, що не займано людиною і не надто розтривожено у своїх природних процесах; поганими є зміни, що їх людина здійснює в природі на підставі науково-технічної й економічно-стратегічної раціональності. Проте треба мати на увазі, що подібне не сприйняття нашої сучасної культури та цивілізації є формою вияву самої культури. У загальній формі її можна сформулювати наступним чином: залежно від того, чи розглядається природа з позицій боротьби за повсякденне виживання, поселенням кам’яної доби, з перспективи процвітаючого середньовічного міста, в дворянському маєтку чи то на тлі добробуту споживацького суспільства кінця ХХ ст., утворюються різні поняття й оцінки природи, залежні від культури» [2].

Таким чином, можна зробити висновок, що у сучасному українському суспільстві чимало сподівань покладається на освіту, яка повинна формувати відповідні стереотипи поведінки, змінювати в кращий бік екологічну свідомість людини та поглиблювати знання про функціонування живої природи і залежність людини від природних систем.

Бібліографічні посилання

1. Аббаньяно Н. Мудрость жизни. С.Пб., 1996.

2. Гардащук Т. В. Концептуальні параметри екологізму. К., 2005.

3. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. К., 2001.