Білецька Л. В.
кандидат філософських наук, старший викладач

У статті досліджується проблема ціннісних орієнтацій суспільства в умовах кризи.
Проблема ціннісних орієнтацій сучасного суспільства стає дедалі актуальнішою з декількох причин. По-перше тому, що завдяки їм в умовах стрімкої трансформації та змін різних сфер життя суспільство формує перспективну стратегію суспільного розвитку. По-друге, на особистісному рівні система ціннісних орієнтацій визначає ставлення людини до навколишнього світу, до інших людей та до самої себе. Ціннісні орієнтації складають основу світогляду індивіда, ядро мотивації життєдіяльності та життєвих концепцій людини.
Питанню дослідження цінностей та ціннісних орієнтацій у філософії та в суміжних з нею дисциплінах присвячено чимало наукових праць. Зокрема, різні аспекти цієї теми знайшли своє відображення в роботах О.М.Леонтьєва, Д.О.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна, Є.К.Бистрицького, М.В.Попова, В.Г.Табачковського та інших авторів. У рамках досліджень з цієї проблематики здійснювалось обґрунтування актуальності теми, визначалась природа цінностей, зміст основних понять та взаємозв´язок між ними тощо. Але особливої гостроти проблема пошуку нових орієнтирів у складному світі сьогодення набуває в період соціальних та економічних криз, коли необхідно мобілізувати суспільство та його громадян на подолання їх негативних наслідків та осмислено відповідати на виклики часу. Саме в цьому сенсі постає завдання та практичному аспекті, що і обумовлює мету написання даної статті.
Під ціннісними орієнтаціями розуміють відображення у свідомості людини цінностей нормативного характеру, що визначають релігійні, політичні, естетичні, моральні, ідеологічні засади оцінювання людиною навколишньої дійсності. Саме під їх впливом відбувається формування інтересів, цілей, переконань, ідеалів та інших елементів структури світогляду особистості, а також ставлення її до оточуючого світу, вибір лінії поведінки та мотивів діяльності.
Поняття цінність розглядається як значимість чогось для особи, як узагальнене уявлення про певні блага, які людина вважає життєво необхідними, а також можливі шляхи досягнення цих благ. Також цінності розглядаються як духовно-спонукальні чинники, провідна роль яких виявляється у об´єднанні людей для досягнення спільних цілей [1, с.708].
Отже, ціннісні орієнтації та цінності відіграють неабияку роль у виробленні особистістю свідомого ставлення до соціальної дійсності та вияву її активності в суспільстві, здатності до самореалізації, надають значущості усім вчинкам особистості.
За умов стабільності суспільства, наявності в ньому цілісного культурного середовища, сталих соціокультурних зв´язків ціннісні орієнтації здатні допомогти людині віднайти сенс життя, бути задоволеною своїм буттям, відчувати впевненість у майбутньому.
Зовсім інша ситуація складається в умовах нестабільності, коли під впливом кризових явищ порушується взаємодія між різними сферами суспільного життя, втрачається зв´язок між поколіннями, відбувається руйнація цілісної системи соціального організму та системи орієнтацій. За таких обставин ідеали, суспільно значимі норми та цінності девальвують, втрачаючи силу свого впливу на суспільство та окремих громадян. Така втрата призводить до соціального застою та невизначеності, невпевненості в майбутньому, породжує депресивні явища духовного, ціннісного, етичного характеру. Так сталося і в українському суспільстві.
Світова економічна криза тільки посилила наявні внутрішні суперечності культурного, ідеологічного, політичного та економічного характеру і спровокувала наростання системної кризи в країні. Негативні процеси у суспільно-економічному житті держави мають своє пояснення. Україна, виборовши свою самостійність та отримавши статус незалежної держави успадкувала від минулого численні екологічні, демографічні і економічні проблеми. Крім цього, процес заміни однієї політичної системи іншою, який сам по собі є складним та болючим, вимагає вирішення певних специфічних, властивих даному моменту завдань. Надзвичайно важливою обставиною також стало те, що час суспільних змін призводить до зміни світогляду, переоцінки цінностей та життєвих пріоритетів.
Втрачає свою значимість зміст більшості за- садничих орієнтацій минулої історичної доби, зокрема це стосується ідеології. Комуністична ідеологія, що була основою тоталітарної системи, зазнала краху. На жаль, активний процес деідеологізації суспільства призвів до дискредитації ідеології як суспільного феномена. Боротьба з тоталітарною державною ідеологією виродилася у таврування ідеології як суспільного явища. Внаслідок цього був штучно створений світоглядний вакуум, який стихійно почав заповнюватися як конструктивними, так і вкрай негативними ідеями. Ідеологія як соціальний феномен не може зникнути, її не можливо скасувати, бажаємо ми це усвідомлювати чи ні. Вона є відображенням процесів соціальної дійсності.
Демократичне суспільство відрізняється від тоталітарного тим, що ідеологія втрачає державний статус, примусовий характер, вона не нав´язується державою, як єдино правильна для всіх її громадян. Саме з цієї причини у Конституції України задекларовано, що «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов´язкова» [2, с.7]. Очевидним є те, що ця стаття Конституції заперечує існування у державі ідеології, що має імперативний, примусовий характер. На жаль, в Основному Законі держави не виписана, не розкрита така вкрай необхідна в сучасних умовах роль ідеології як сили, що об´єднує та консолідує суспільство. Складається враження, що держава зовсім дистанціювалася від такої важливої проблеми, як ідеологічна політика. Прямий обов´язок державних інститутів - служіння суспільству, отже вони повинні дослухатися до суспільних настроїв, вчасно помічати нові тенденції на рівні суспільної психології - почути голос народу. Суспільна психологія у поєднанні з ідеологією є складовими частинами суспільної свідомості, яка характеризує духовне життя суспільства та рівень його духовної культури. Сьогодні суспільство потребує нових ідей, символів, суспільно значимих ідеалів, які б об´єднували громадян, відображали їх інтереси, визначали перспективні напрямки соціальної діяльності. Українському суспільству, яке стало на шлях самостійності, конче потрібні нові орієнтири, цілі та ідеали - те, що можна визначити як світоглядно-ідеологічні засади суспільства, без яких неможливий його рух уперед. Суспільство повинно чітко знати, до чого воно прагне, на чому потрібно сконцентрувати свої зусилля, яким чином вирішувати суспільно значимі проблеми. Нова система цінностей виникає в процесі протиставлення різних ідей та підходів у питанні вибору шляхів та орієнтирів в економічному, політичному та культурному напрямках.
Наша країна повинна сформувати власну систему духовних, соціальних, культурних орієнтирів в складних умовах та в надзвичайно стислі терміни. Українське суспільство обмежене в часі, у нього немає в запасі сорока років для очищення від рабської психології, подібно до біблійного народу. Не для всіх свобода та незалежність є життєво важливим пріоритетом, значна частина суспільства і досі дотримується системи цінностей суспільства, що перестало існувати. «Прощання» з минулим, не відбувається просто і одразу. Становлення у суспільній свідомості нових норм, ідеалів та орієнтирів потребує чимало часу та важких зусиль.
Потреба в оновленій суспільній ідеології зумовлена також тим, що певним чином систематизуючи відображення суспільного буття, відповідаючи на виклики часу, вона зорієнтована у майбутнє і виявляє свій випереджувальний характер як система соціальних орієнтирів.
Для того, щоб побороти суспільний застій, розчарування та зневіру і_щоб об´єднати суспільство українська спільнота повинна мати свою загальнонаціональну ідеологічну платформу, свій «План Маршалла». Цей план має включати цілі та програми, що безпосередньо витікають із реалій сучасного українського буття - це подолання бідності, беззаконня, корупції та хаосу в країні, а також інші пріоритети, що забезпечать повноцінний розвиток країни у майбутньому.
Для втілення в життя таких завдань недостатньо бажання суспільства та окремих його громадян. Необхідне також прагнення до змін української влади та політична воля. Власне ідеологія і є інтелектуальною концентрацією політичної волі. Ідеологічна криза виникла не сама по собі, вона є наслідком затяжної політичної кризи в суспільстві, що і ускладнює пошук нової мети, нових напрямків суспільного розвитку.
Політична криза - це криза системи влади в країні і вона продовжує поглиблюватися. Саме тому рівень політичної та соціальної напруги в суспільстві інколи зменшується на короткий період, але потім знову стрімко зростає, особливо в період виборчих змагань. Проблема влади сьогодні виявляється у неефективності всієї системи влади, протиріччях та невизначеності у взаємодії між різними гілками влади. Цілеспрямований та усвідомлений характер діяльності влади часто підміняється хаотичними рухами та прийняттям суперечливих рішень, що створює лише видимість її діяльності, а не очікуваних та ефективних результатів. Власні амбіції, вплив зовнішніх політичних факторів, відсутність єдності заважає українським політикам сконсолідуватися самим та згуртувати суспільство задля однієї мети - реалізації програми дій, спрямованої на розвиток держави. Натомість спостерігається політичне протистояння, що до- сягло критичного рівня та виходить за межі контрольованого процесу, коли чвари між політиками ведуть до нищення України. Корпоративний егоїзм постійно провокує політичні партії й інші впливові політичні сили до намагань використовувати владу як інструмент для реалізації кланових потреб, ігноруючи при цьому інтереси та проблеми суспільства. Боротьба між політичними кланами забезпечує її переможцю своєрідний приз - владу, яка використовується тільки для власної вигоди та виключає основну дійову особу політичного процесу - народ. У такій ситуації інтереси влади та народу не співпадають. Для громадян найважливішою вимогою до влади є створення умов для забезпечення стабільного розвитку суспільства та підвищення якості життя. Розбіжність інтересів влади та народу виявляється у протиставленні двох формул: «влада для влади» та «влада для народу». Сьогодні, коли сценарій життя українського суспільства виписаний за першою формулою, до народу лише постійно апелюють та виступають від його імені. Сам же народ, який за Конституцією є єдиним джерелом влади, усунуто від реального процесу формування влади, позбавлено можливостей контролю за її діями. Як наслідок - політична еліта втратила довіру у своїх громадян, тому що не сповідує тих ідеалів та цінностей, що декларувались як основа майбутнього держави.
Саме тому український політикум не спроможний сформулювати та запропонувати суспільству теоретичні засади та ідеї свого бачення майбутнього країни. А також втілювати їх в життя, працювати не на себе, а на суспільство, мати впевненість у необхідності позитивних перемін та переконати у цьому суспільство. Довіра до влади та держави є важливою запорукою відновлення стабільності країни, її економічного благополуччя.
Аналіз політичних та ідеологічних процесів в українському суспільстві буде не повним без розгляду тих економічних змін, що відбулися в ньому внаслідок руйнації старої системи влади. Дослідження кризових явищ тільки в ідеологічній та політичній сферах без їх безпосереднього зв’язку з економічними проблемами було б неповним. Адже саме економічні_відносини визначають стиль політичних відносин та їх ідеологію. Спостереження за процесами в економічному житті нашого суспільства надають чимало інформації для осмислення інших чинників, що впливають на зміну ціннісних орієнтацій особи та суспільства. Слід зазначити, що переломним моментом для країни був перехід від державної власності та державного регулювання економіки до приватної власності та ринкових відносин. Нові економічні умови докорінним чином змінили звичні уявлення щодо стосунків між громадянином та державою. Часи, коли держава забезпечувала робочими місцями, безкоштовною вищою освітою, медичними послугами і житлом, залишилися в минулому. Разом з цим відійшов в минуле і ідеологічний міф про світле майбутнє для всіх громадян.
Ринкові відносини, приватна власність у нових українських реаліях змінили ситуацію. Втративши державний патерналізм, громада повинна тепер сама дбати про себе і самостійно будувати своє майбутнє. Відповідно відбуваються зміни у її свідомості, світосприйнятті. Не сподіватись на підтримку від держави, а самостійно боротись за виживання. В такій ситуації ламаються стереотипи поведінки, усталені звичаї, відбувається перебудова всієї системи цінностей суспільства та його громадян. Лібералізація економіки призвела до різких змін у соціальному статусі більшості громадян та поляризації суспільства. Суспільство соціальної однорідності стрімко розділилося на дві протилежні групи. Невелику кількість дуже багатих та абсолютну більшість небагатих та бідних громадян. Формування середнього класу, за логікою розвитку економіки західних країн, не відбулося. Перерозподіл державної власності в односторонньому порядку, її монополізація призвели до значних деформацій в соціальній політиці. Створились умови, за яких економіка перестала працювати на суспільство, задовольняючи потреби власників підприємств та корпорації. Все це призвело до погіршення соціальних стандартів і умов життя більшості населення. Наслідками економічної кризи стали: скорочення виробництва, безробіття, падіння рівня життя громадян, скорочення соціальних гарантій тощо. Все це привело до зростання алкоголізму, наркоманії, зростання злочинності, люмпенізації та вимирання народу. Економічні та соціальні потрясіння, посилюючи стагнацію суспільства, ведуть до подальшої втрати соціального та історичного часу. За таких умов важко вистояти, не зламатися, не втратити віри в себе. Важко і складно віднайти нові життєві орієнтири. Саме тому сьогодні спостерігається високий рівень зневіри, байдужості та втрати людьми сенсу життя.
Якщо розглядати різні варіанти реакції громадян на нові умови існування, то серед них можна виділити найбільш характерні та показові. Передусім, це ситуація, коли люди не можуть пристосуватися до існуючих умов через різні причини - вікові, етичні, культурні тощо. В їхніх настроях переважає стан глибокої апатії та розчарування.
Певна частина громадян вважає за краще покинути країну та спробувати реалізувати себе за її межами. Значна кількість населення сприйняла західну систему цінностей з її позитивними та негативними проявами. На жаль, у суспільній свідомості та у поведінці нині панує стереотип швидкого збагачення «отримати все і одразу та за будь-яку ціну». Цінності людської гідності, самоповаги втрачають своє значення перед можливістю продати все, що має попит. «Легкі гроші» перетворюються в головну мету життя для значної частини суспільства, особливо молоді. Занепокоєння спричинене домінуванням у суспільстві споживацьких життєвих орієнтацій, втрати мотивації до праці, духовного спустошення сьогодні є актуальним не тільки для українського суспільства, але і для багатьох розвинених країн. Гостроту цієї проблеми ще більш рельєфно окреслила глобальна економічна та фінансова криза, що зачепила не лише США та провідні країни Західної Європи - її вплив відчули всі країни світу. Ця криза стала наслідком втрати механізмів регулювання та контролю світової фінансової системи, необмеженого друкування нічим не забезпечених грошей, можливості жити в борг за рахунок кредитів з низькими відсотками. Зростання стандартів споживання не було забезпечене відповідними показниками збільшення продуктивності праці, а тому підвищення добробуту досягалося не завдяки праці, а за рахунок майбутніх поколінь. Виявилось, що культ споживання як головний принцип функціонування ліберальної економіки показав свою недієздатність.
У таких умовах стає очевидною необхідність критичного переосмислення доктрин ліберальної ринкової ідеології, її цінностей та стандартів, включаючи і культ масового споживача.
Хоча економіка є пріоритетною сферою суспільства, проте, суто економічна наука не в змозі дати відповідь на всі питання щодо причин виникнення та наслідків кризи. Економічна теорія має справу з таким феноменом, як спільна діяльність людей, що разом виробляють та обмінюються виробленим. Вона є лише частиною наукових знань, тому не може дати відповіді на всі запитання, що виникають перед людством у пошуках шляхів виходу з економічних потрясінь та стану світоглядної невизначеності. Сьогоднішній кризовий стан в усіх сферах суспільного життя необхідно проаналізувати комплексно - не тільки з позицій економічної науки та політології, а також з точки зору соціології, філософії та інших суспільствознавчих наук. Адже довгострокові програми дій окремої людини, певного соціуму, суспільства в цілому формуються під впливом не лише економічних інтересів і політичних чинників. їх складовою є мотиваційні моделі, менталітет, системи ціннісних орієнтацій, соціокультурні зв´язки тощо.
Потрясіння та кризи залишають незримий слід у суспільній свідомості. Криза докорінним чином змінює уявлення громадян про суспільство і економіку. Криза підриває віру людини. Внаслідок чого вона втрачає орієнтири, впевненість у майбутньому, а врешті решт і віру в себе. Криза - це певний поворотний момент, що вимагає прийняття нових рішень. І він сьогодні характеризується як «невизначеність стану вибору між різними світоглядними орієнтирами» [3, с. 19].
Одна із причин сьогоднішньої кризи полягає також і в тому, що цивілізація втратила орієнтири буття. Криза зруйнувала пануючу ілюзію благополуччя та завищених очікувань. Стереотипи і догми суспільства споживання втратили свій сенс. Коли ж втрачається ціль, то, за висловом Ф. Ніцше, разом з тим втрачається і дорога [4, с. 217]. Глобальна криза є синонімом стратегічної нестабільності, яка пов´язана із необхідністю змін в системі соціальних оцінок та перспектив. Потрібно шукати світоглядні, смислові засади кризи і, як відзначає Є. Бистриць- кий, ті «смислові речі, які вбудовані в саме практичне життя, в повсякденне життя, в економічне життя, в політичне життя, в стосунки між людьми на рівні повсякденного буття. Тобто, це буттєво-смислові засади» [3, с.17]. Тому криза вимагає зміни змісту, установок світу, повсякденного життя, а також перебудови суспільних очікувань. Нові цінності, орієнтації та установки потрібні соціуму для того, щоб люди позбавились почуття безнадійності та глухого кута.
Проблема цінностей перебуває у центрі суспільної уваги, тому що їх руйнація загрожує деградацією, аморальністю і втратою духовності. Аби цього не сталося «цінності всіх речей мають бути відновленими» [4, c.69]. Для українського суспільства цей вираз набуває особливого змісту. Адже йому потрібно не просто відновити, а заново створити якісно нову систему цінностей та ціннісних орієнтацій. Ці цінності, як певні ментальні утворення мають співпадати з особистими та соціальними запитами нашого суспільства.
Отже, необхідність творення оновленої цілісної системи цінностей для української громади завдання не тільки актуальне - воно є критично необхідним. Хоча останнім часом ігнорується роль та значення гуманітарних наук, у плані їх впливу на суспільне життя, варто зауважити, що без участі учених, фахівців у галузі суспільствознавства, зокрема філософів, соціологів, психологів, неможливо створити науково обґрунтовану, перспективну модель суспільного розвитку. Крім того, для успішного вирішення цього завдання потрібна активність влади, політичної та культурної еліти, актуалізація та популяризація зазначеного питання серед широкого загалу.

ЛІТЕРАТУРА
1. Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. - 744 с.
2. Конституція України.- К., 1996. - 80 с.
3. Бистрицький Є. Велика криза та її наслідки. Круглий стіл часопису «Філософська думка» // Філософська думка. - 2009. -№2. -С.14-20.
4. Ницше Ф. Так говорил Заратустра. Избранные произведения. Книга первая. - М., 1990. - 446 с.