Касьян В. І.
доктор філософських наук, професор

В статті проаналізовано сучасний стан розвитку суспільств і здійснена спроба його концептуального представлення
Останні десятиліття характеризуються корінними перетвореннями в галузі науково-технічного прогресу, економіки, політики і особливо в сфері духовного життя людства. Останнє цікавить не лише факт цих суттєвих змін, а, насамперед, до яких результатів вони призведуть - позитивних чи негативних, радіти чи перейматися ними. Але увага до змін, що відбуваються цим не обмежується. Суспільство усвідомлює також потребу в свідомому, науковому управлінні соціальними процесами з тим, щоб досягти позитивних результатів, щоб з оптимізмом дивитися в майбутнє. Адже не завжди в історії спостерігалися бажані, очікувані результати діяльності людини,що викликало певну тривогу, невдоволеність своїми діями. Звідси постійний пошук засобів, методів, які б призвели до бажаних позитивних наслідків.
Відомо, що людина, зверталася за допомогою до потойбічних сил, або створювала утопічні ідеологічні розробки, науково не обґрунтовані, в значній мірі міфологічного характеру. Наслідком було глибоке, а часом трагічне розчарування при зустрічі з майбутнім, яке було далеким від того, що чекалося, що прогнозувалося і чого так хотілося зустріти в соціальному поступі.
Людство нерідко забувало, що воно само творить історію, саме його діяльність породжує негативні чи позитивні аспекти життєдіяльності, саме його активність здатна породити сприятливі умови життя людини на Землі. Звідси, логічно напрошується висновок, що люди повинні уважно, навіть доскіпливо, вивчати стан справ в багатоаспектних сферах суспільної діяльності.
Це вкрай необхідно для прийняття правильних рішень в процесі створення сприятливих умов існування людства. Недостатнє ознайомлення з ситуацією породжує, як уже говорилося, вкрай небажані наслідки - безпорадність, тривогу, почуття безперспективності, страх тощо.
Останні десятиріччя породили навколишнє середовище, з ознаками нестабільності, розвалу та катастроф. На більшій частині світу спостерігаються такі явища як тероризм, «ігри» з заручниками, загроза локальних та третьої світової війн, базування іноземних військ в ряді країн. В галузі економіки відбувається безконтрольна інфляція, банкрутують банки та різні фінансові організації, розквітає економічна криза. В політиці переживаються небувалі карколомні злети й падіння рейтингів політичних діячів, уряди ряду великих держав демонструють цілковиту безпорадність, пасивність або безкомпромісну боротьбу за крісла, в парламентах теж зачастішали стани близькі до неминучих катастроф.
Така ситуація породжує враження, що світ збожеволів і рухається до неминучої катастрофи, що він руйнується, відбувається деградація суспільного та державного життя. Сучасне життя в різних аспектах потворне замішане на споживатстві та індивідуалізмі, люди один одного не чують. В моральному плані про вдосконалення, про ідеали мова не йдеться. Можна сказати, що сучасне людство стоїть на порозі абсолютного відчаю, спостерігаючи і переживаючи технократичні, моральні, ідеологічні негаразди, породжені так званими «досягненнями» нової цивілізації на порозі якої ми стоїмо.
Песимізм, навіть розпач - домінуючи риси сучасного життя. Вони визначають нашу культуру. Соціо- культурні явища, в широкому плані, занадто складні, нерідко незрозумілі, вимагають доскіпливого вивчення з метою їх зміни в позитивному, сприятливому для людини плані. Поверховість, відсутність глибокого аналізу позбавляє людство можливості керувати ними і сприяє розповсюдженню та поглибленню того негативного ставлення до науково-технічного прогресу про яке говорилося вище.
Контрастно і гостро в цьому плані виглядають думки, ідеї, американського соціолога Елвіна Тоф- флера. Він прагне обґрунтувати вагомі причини для перспективного оптимізму, не дивлячись на те, що сьогодення і найближчі десятиліття можуть бути бурхливонегативними, охопленими кризою тощо. Сьогоднішній стан, як зародок майбутньої цивілізації, яку називає «Третьою Хвилею», він подає як обриси завтрашнього суспільства, яке при розумінні і прагненні, можна дещо відкоригувати, не дивлячись на труднощі адаптації, можна зробити його вельми сприятливим для життя.
Цій проблемі Е.Тоффлер присвячує ряд праць: «Майбутнє потрясіння», «Третя Хвиля», «Метаморфози влади», «Революційне багатство» та інші. Але найбільш повно і всебічно він висвітлює свою ідею в «Третій Хвилі», на розгляді якої ми і зупинимось. При цьому не претендуємо на аналіз всіх аспектів книги. Зупинимося лише на деяких соціокультурних положеннях, на нашу думку, найбільш важливих і розповсюджених в сучасних умовах суспільного розвитку.
В своїй праці Е.Тоффлер розробляє теорію постін- дустріального суспільства, за його термінологією - «надіндустріальної цивілізації». Він ділить людську цивілізацію на три фази: сільськогосподарську фазу Першої Хвилі, індустріальну фазу Другої Хвилі та фазу Третьої Хвилі, яка за Тоффлером, лише починається.
Е.Тоффлер насамперед змальовує індустріальну фазу Другої Хвилі і ретельно описує картину нової цивілізації, що визріває сьогодні. Нова цивілізація, на думку Е.Тоффлера, настільки глибоко революційна, що ставить під сумнів усі уставлені уявлення та норми. Всі старі способи мислення, старі формули, догми й ідеології, незалежно від того, як високо їх цінували та якими корисними вони були в минулому, більше не відповідають реальній дійсності. Світ, який з небувалою швидкістю розвивається, внаслідок зіткнення нових цінностей і технологій, нових геополітичних відносин, нових стилів життя й засобів сполучення, вимагає абсолютно нових ідей та аналогій, класифікацій та концепцій. «Ми не можемо, - говорить Е.Тоффлер, - втиснути зародковий завтрашній світ у вчорашнє традиційне, затишне житло. Не годяться вже ані ортодоксальні напрями думок, ані ортодоксальні настрої» [1, 14].
Е.Тоффлер, характеризуючи індустріальну цивілізацію, що відмирає, користується термінами «техносфера», «соціосфера», «інфосфера», та «енергосфера», а далі показує як кожна з них зазнає революційних змін у сьогоднішньому світі. Прагне показати, в яких зв’язках перебувають між собою ці сфери, а також «біосфера» та «психосфера», які формують структуру психологічних та особистісних відносин, через які зміни зовнішнього світу вони впливають на наше приватне життя.
Е.Тоффлер наводить думку, що цивілізація також керується певними принципами і розвиває свою власну «суперідеологію», щоб пояснити дійсність і виправдати власне існування. «Коли ми зрозуміємо, - стверджує Е.Тоффлер, - як ці сфери, процеси та принципи взаємодіють та як вони змінюють одне одного, спричиняючи потужні течії перемін, ми набагато чіткіше осмислимо гігантську хвилю перемін, яка сьогодні накочується на наше життя» [1, 16].
У «Третій Хвилі» Е.Тоффлер прагне обґрунтувати тезу, що економіка не є найголовнішим чинником сучасного капіталізму. Нова цивілізація буде кардинально відрізнятися від періоду «індустріалізму» в якому основними регулятивними принципами є стандартизація, концентрація, максимілізація, які не будуть спрацьовувати при переході до економіки самообслуговування. Поява нової наукоємної технології, реорганізація виробництва на основі впровадження найновіших досягнень науки й техніки привели в рух «третю хвилю» розвитку цивілізації, яка руйнує всі принципи попередньої економіки та змінює її на протилежні.
Насамперед, нас цікавлять зміни, що відбуваються в характері праці. Адже вони спричиняють суттєві перетворення, по-суті, в усіх галузях соціокультурного життя суспільства: в соціальних відносинах, сім’ї, в ставленні до людини, в етиці, освіті та ін.
Телекомунікації, біотехнології, програмування, інформатика й електроніка неухильно поступово змінюють характер праці та становище робітника у виробництві, призводить до переоцінки його здатностей, можливостей, перспективності тощо.
Е.Тоффлер стверджує, що наші уявлення про майбутнє є фрагментарними, випадковими та хибними і основною причиною цього є наше небажання чи невміння синтезувати, узагальнювати. Проблеми розглядаються за їх складовими, які не збираються докупи. «В нашій культурі, - стверджує Е.Тоффлер, - більшість людей є більш кваліфікованими як аналітики, ніж синтезатори» (стор. 119). В усьому розмаїті інтелектуальної діяльності: і в точних науках, і в соціології, психології й особливо в економіці надзвичайно важливо мислити великомасштабно, прагнути до створення загальної теорії, до «складання частин до купи». В потоках перемін, які відбуваються в нашому житті, слід виявляти приховані зв’язки між ними. Кожен з них є важливим сам по собі. Крім того, ці потоки перемін течуть разом, утворюючи все більш глибші і могутніші потоки перемін, які є в кінцевому результаті характерними рисами Третьої Хвилі. Е. Тоффлер в зв’язку з цим робить своєрідний синтез подій, що відбуваються в розмаїті сфер суспільного розвитку: техносфері, інфосфері, соціосфері. Потім аналізує взаємозв’язок і взаємовплив одна з одною та їх вплив на зміну характеру праці у виробництві.
Коротко зупинимося на характеристиці основних рис кожної з сфер, які зароджуються та в перспективі будуть основними показниками Третьої Хвилі, тобто постіндустріальної цивілізації.
Отже, які якісно нові мотиви зароджуються в тех- носфері? Насамперед, спостерігається відживання класичних галузей промисловості індустріальної цивілізації. Це галузі, що базуються на електромеханічних принципах, використовують багато енергії, викидають величезні відходи й бруд, мають значний період експлуатації, низькі вимоги до майстерності, одноманітну працю, стандартизовані вироби й сильно централізоване управління. В останні десятиріччя ці галузі стали старомодними. Поступово вони почали переміщатися до «країн що розвиваються», де робоча сила була дешевою і не потребувалося високої кваліфікації. їх соціальний вплив в «розвинених країнах» почав помітно слабшати. На зміну панівним, в недалекому минулому, галузям почали виникати чимало нових. Останні не були вже електромеханічними і більше не спиралися на класичну науку Індустріального суспільства. Нові галузі спиралися на суміші таких наукових дисциплін, як квантова електроніка, теорія інформації, молекулярна біологія, океанологія, ядерна фізика й механіка, екологія та космічні науки.
Наслідком розвитку цих нових наук, - як стверджує Е.Тоффлер, - виникли і нові галузі промисловості - комп´ютери та обробка даних, аерокосмонавтика, складна нафтохімія, напівпровідники, нові форми зв´язку та багато інших.
Вже сьогодні немислимий бізнес, економіка, процес від виробництва до роздрібного продажу без широкого застосування комп´ютерів. Електронна промисловість, яка тісно прив´язана до комп´ютерної і відчутно розвивається, затопила споживачів портативними калькуляторами, електронними годинниками, телеекранними іграми. Слід зауважити, що перехід до галузей Третьої Хвилі прискорюється ще таким фактором, як енергетична криза. Адже багато нових галузей потребують мінімуму енергії, що сьогодні і в недалекому майбутньому є надзвичайно важливо.
Комп´ютеризація і, взагалі, електронна промисловість змінюють саму природу праці, соціальні відносини, навіть структуру сім´ї. Але про це мова окремо. Тут підкреслимо, що бурхливий сучасний розвиток електроніки є лише однією характерною складовою нової техносфери що зароджується.
На новий рівень техносферу підносить космічна промисловість, яка з´являється. Вже сьогодні космічні кораблі багаторазового використання здатні перевозити вантаж і людей між Землею та космічним простором. Значна частина фахівців та представників певних галузей виробництва «лише тепер починає розуміти, що може дати для них вихід на орбіту, - це виробники, чия продукція сягає від напівпровідників до ліків. ... Багато високотехнологічних матеріалів вимагають обережного, контрольованого обробітку, й сила тяжіння може цьому перешкоджати. ... В космосі немає тяжіння, немає потреби в контейнерах і немає проблеми при роботі з отруйними чи високореак- тивними речовинами. І є безмежний вакуум, а також надвисокі і наднизькі температури» [1, 129].
Не зі сфери фантастики, а вже цілком серйозно йдеться про утворення космічних міст, про можливість поселення великих спільнот у космосі, створення платформ або островів, на яких житимуть тисячі людей.
Е.Тоффлер підкреслює ще одну характерну рису нової техносфери. Він вважає, що основою третьої складової останньої є проникнення в глибини моря. Океан допоможе ліквідувати харчову проблему в країнах де панує голод. Інтенсивно зростає видобуток морської нафти. Крім того, деякі вчені говорять про можливість (і вже демонструють її) вирощування морських водоростей з високим вмістом нафти. Гірничі компанії покладають надії на величезну кількість в океанах мінералів, від міді, цинку й олова, до срібла, золота, платини. Надзвичайно цінним і важливим є наявність фосфатної руди, з якої можна виробляти добрива для сільського господарства. Можлива побудова плавучих міст з метою застосування нових технологій та вирішення проблеми перенаселення в індустріальних суспільствах з «метою офшорного забезпечення житлом»
Наступною сукупністю галузей у завтрашній економіці Е. Тоффлер вважає розвиток біологічної промисловості. Ця думка має серйозне підґрунтя. Адже вже сьогодні ми спостерігаємо бурхливе зростання інформації про генетику. Відомі, зокрема, думки про те, що за певних обставин вчені зможуть заздалегідь формувати людину, «вирощувати» машини, хімічно програмувати мозок, виготовляти ідентичні копії самих себе через клонування і створити цілком нові та небезпечні форми життя. Г енетичні технології в дедалі значнішій мірі використовуються в процесах зберігання й переробки продуктів харчування. Представники генетичної механіки працюють в галузі сільськогосподарського виробництва з метою забезпечення, створення та вибору високоврожайних культур, які добре ростуть на піщаних або солончакових ґрунтах, та культур, які відганятимуть шкідників. В цілому, як висловився один з відомих американських генетиків, найближчим часом «біологія замінить хімію за своєю важливістю».
Таку характеристику дає Е.Тоффлер новим технологіям, що зароджуються і сьогодні вже більш настійливо проявляють себе. Але при цьому слід мати на увазі, що справжній вплив нових змін буде суттєво відчутним, лише коли ми досягнемо стадії об’єднання нових технологій, поєднуючи комп’ютери, електроніку, нові матеріали з відкритого космосу й океанів із генетикою, а все це, в свою чергу, з новою енергетичною базою. «Звівши ці елементи докупи, ми відкриємо греблю й випустимо на волю бурхливий потік нововведень, не схожих ні на що, бачене раніше в історії людства. Ми створимо .нову техносферу для цивілізації Третьої Хвилі» [1, 135].
Наступним об’єктом розгляду є майбутнє інфос- фери. Уже в наш час інформація стала найважливішим, найуспішнішим фактором в економіці, політиці, вихованні тощо. Засоби масової комунікації рішуче змінюють вплив на стандарти поведінки людини. Постійно оновлюючись інформація сприяє прискореній зміні в нас самих. Ідеї, образи, думки, вірування швидко виникають у свідомості й майже зразу на зміну їм приходять інші. Навіть наукові й психологічні концепції засуджуються й змінюються мало не щодня. Розпадаються ідеології. Знаменитості в різних сферах культури швидкими темпами пролітають в нашій обізнаності, на зміну їм приходять інші образи. Безперервно нас переслідують суперечливі політичні, етичні і моральні заклики. Інформаційні потоки, зрозуміло, суттєво впливають на наші повсякденні дії.
Своєрідною рисою інфосфери Третьої Хвилі, яка дедалі в значнішій мірі проявляється є факт «дема- сифікації засобів масової комунікації». Показовим в цьому плані є, насамперед, газети, які втрачають своїх читачів. Цьому сприяла наявність конкуренції щодо щоденних масових газет з боку все успішнішої групи малотиражних тижневиків, двотижневиків та так званих «бізнесовиків», які обслуговують не масовий ринок метрополії, а лише вузькі суспільні групи, забезпечуючи їх більш спеціалізованими рекламою та новинами. Замість масових журналів ми вже зараз спостерігаємо різке зростання кількості міні- журналів, які мають на меті задоволення вузьких, особистих інтересів, регіональних або навіть місцевих ринків.
Аналогічні процеси спостерігаємо на радіо та телебаченні. Зокрема, зросла кількість радіостанцій, разом з цим зросло розмаїття передач, коли різні радіостанції поставили за мету звертатися до спеціалізованих груп, а не до однієї неподільної масової аудиторії, як було до цих пір. Поява нових форм звукової комунікації відчутно скорочує масову аудиторі. Це відчулося з появою дешевих магнітофонів та касетних плеєрів особливо серед молоді. Пізніше з’явився діапазон приватних частот (ДПЧ), який дозволяє, крім використання звичайного одностороннього радіомовлення, говорити слухачу з диктором.
Кабельне телебачення дозволяє, шляхом натискування кнопки вибирати, замовляти, висловлювати свою думку, бажання, тобто по-суті, глядач може спілкуватися з ведучими програм.
Отже, вже сьогодні відчутно розмножуються нові демасифіковані засоби масової комунікації. Нова інфосфера з’являється поруч з новою техносферою.
І це повинно мати далекосяжний вплив на інші сфери нашого життя, корінним чином впливаючи на формування світогляду, розуміння нових явищ дійсності і наші відповідні дії.
Демасифікація суспільства, яку відображають засоби масової комунікації, приносить величезне зростання кількості інформації, якою люди обмінюються одне з одним. Корінним чином змінюється характер інформації. Замість довгого, систематичного процесу викладу тих чи інших ідей, синтезованих для нас, інформаційний потік все більше і більше складається з низки коротких, модульних образів інформації: реклами, уривків новин, команд, закликів, настанов тощо.
Різноманітність стилів життя, праці, технологій, форм енергії вимагає більш інтенсивного обміну інформацією між різними складовими частинами суспільства. Зокрема, та чи інша організація має бути проінформована про дії інших організацій, щоб передбачити їх реакцію на власні дії, якщо вона хоче спланувати свої власні дії розсудливо. Особливо це стосується індивідів. Якщо раніше, в період Другої Хвилі, індивіди, під дією засобів масової комунікації, були більш менш однакові в своїх діях, думках то ми могли передбачати дії інших. Інша справа в нових умовах. «Чим ми однаковіші, тим менше треба кожному з нас знати про іншого, щоб передбачити його поведінку. Оскільки люди навколо нас стають дедалі більш індивідуалізованими, або демасифікованими, нам потрібно більше інформації-сигналів і натяків, щоб передбачати, хай навіть грубо, як вони збираються поводитися у відношенні до нас. І якщо ми не зможемо робити такі прогнози, ми не зможемо працювати чи навіть жити разом» [1, 151].
Отже, організаціям і індивідам нагальною потребою є необхідність мати все більше і більше інформації. Це зумовлено необхідністю координації діяльності суспільної системи в цілому. Потік інформації стає все більш потужнішим й потужнішим. Ось чому наше суспільство стає «інформаційним суспільством».
Нова інфосфера, на думку Е.Тоффлера, несе із собою зміни в розумному середовищі. Людина змушена, змінюючи інфосферу, змінювати також власний розум. Комп’ютери та прилади на мікросхемах побільшують силу нашого розуму. Розмаїття факторів, подій, що породжує Третя Хвиля створює певні труднощі в синтезуванні інформації, людині складно осмислити потік інформації, впорядкувати думки про свої проблеми, передбачити наслідки своїх дій. Адже відомо, що ми здатні дати раду кільком факторам одночасно на підсвідомому, інтуїтивному рівні, але систематичне свідоме мислення про значну кількість змінних є надто важкою і навіть нерідко «не підйомною» справою.
І тут на допомогу приходить «машина», тобто комп´ютери та інші прилади. Останні «.поглиблюють наш погляд на причинність, сформований усією культурою, підвищуючи наше розуміння взаємозв´язку речей та допоможуть нам синтезувати «значущі цілі» з непов´язаних даних, що вирують навколо нас. Комп´ютер - це засіб відновлення розбитої на уламки культури» [1, 158].
Автор, крім того, стверджує, що розумове середовище може з рештою змінити не лише наш метод аналізу проблем та обробки інформації, а навіть хімію людського мозку. Розумне середовище призведе до розвитку нових синапсів і побільшить кору нашого головного мозку. Розумніше середовище може зробити розумнішими людей. При цьому Е.Тоффлер посилається на досліди вчених, які показали, що тварини в «збагаченому» середовищі мають більшу кору головного мозку, більше нейроглічних клітин, більші нейрони, активніші нейротранслітери, та більше постачання крові до мозку, ніж тварини у контрольному гурті. Показовими є факти, коли порівняти дітей, що виховувалися в різних попередніх середовищах. Діти, що виховувалися в бідному на стимули, нечутливому середовищі, яке можна назвати «тупим», відзначаються інертністю, обережністю, консервативністю, недопитливістю, або цілковитою пасивністю. Ці риси не сприяють розвиткові мозку. Діти ж, що виросли в інтелектуальному, чутливому середовищі, складному і наповненому стимулам, легко розвивають в собі різні види вміння. Вони набувають відчуття впевненості або компетентності, формується допитливість, цікавість, багатшає уява, зростає можливість бути допитливими, зацікавленими і, як наслідок, засвоїти такий підхід до життя, який призводить до розв´язання проблем. Все це активізує зміни в нашому мозку.
Наслідком суттєвих змін, що спостерігаються в техносфері та інфосфері є поява нових характерних рис в галузі виробництва та праці. На заводах індустріальної цивілізації, які існують до сьогодні, можна спостерігати грюкіт та рев, бруд, дим, постійне приховане невдоволення та навіть гнів робітників. Культура фабрик, заводів виглядає занадто непривабливою і від них суттєво відрізняються найрозвиненіші виробничі підприємства світу. Останні дають можливість ознайомитися з важливими технологічними досягненнями, сучасними інформаційними системами та практичними наслідками їхнього об´єднання .
По-перше, змінюється сама психологічна атмосфера на підприємстві: працівники мають змогу, в певних межах, обрати собі індивідуально робочі години, а не з´являтися одночасно на робочих місцях, мають змогу, замість того, щоб перебувати в одному виробничому приміщені, міняти місце за своїм бажанням. Спостерігається відсутність адміністративно-командної атмосфери, працівники вільно розмовляють із менеджерами або інженерами, не переймаючись статусом чи ієрархією. Одне слово, вони можуть бути особистостями.
Однією із суттєвих рис виробництва Третьої Хвилі - це невеликі партії продукції, частково або повністю виготовленої відповідно технічним умовам замовника. Спостерігається розвинена тенденція демасифікації виробництва. Функціонування підприємства більше не розраховується на довго терміновий і великий обсяг певної продукції. Від традиційного масового виробництва підприємства рухаються до складної суміші масової і демасифі- кованої продукції. Виробник все в більшій мірі змушений орієнтуватися на споживача, враховувати його запити, умови. «Кінцева мета цього руху на сьогодні очевидна: безперервний процес виробництва цілісних товарів, повністю за умовами і все більше під безпосереднім контролем споживача» [1, 167].
Трансформація елементів техносфери обов´язково відіб´ється на ролі та сутності функціонування контори. Образ контори майбутнього дедалі чіткіше вимальовується вже сьогодні. Це буде електронна контора. Навіть часткові зміни в напрямку до цієї контори спричинять безліч соціальних, психологічних та економічних наслідків. Дедалі активніше в контору вселяються процесори, оптичні сканери, високошвидкісні принтери, прилади для мікрогра- фіки, машини для факсиміле, комп´ютерні термінали та інше. Все це стимулює створення «контори без паперу» завтрашнього дня. Такий стан вже зараз відбивається на характері праці та ролі білих комірців в процесі виробництва. Зростання потреби в інформації вже не може бути забезпечене ніякою армією чиновників, друкарок та секретарок. Вихід один - створення електронної контори, «контори без паперу», де характер праці робітників буде зовсім іншим, білі комірці повинні мати якісно новий рівень знань, кваліфікації. Змінюються умови праці, відчутно міняється стиль спілкування, відносин між керівником і рядовим працівником тощо. За словами фахівців, секретарі і секретарки не будуть зведені до бездумних, тупих виконавців, навпаки, стануть «майже-керівниками», будуть брати участь у деяких формах професійної праці та ухваленні рішень, від чого вони значною мірою відлучені сьогодні.
Е.Тоффлер впевнений, що корінні зміни в секторі білих комірців та у виробництві неминуче відбудуться в найближчі десятиліття. Одночасні зміни в цих сферах «приведуть, ні більше, ні менше, до нового способу виробництва, що стане величезним кроком уперед для людського суспільства.. Він вплине не лише на рівень зайнятості та структуру індустрії, а й на розподіл політичної і економічної влади, на розмір одиниць виміру виконаної роботи, на міжнародний розподіл праці, на роль жінки в економіці, на природу праці та на розкол між виробником і споживачем» [1, 173].
Своєрідною деталлю майбутньої цивілізації, на думку автора, має бути поява так званого «електронного котеджу». Грубо говорячи, мова йде про переміщення гурту робітників, які працюють з комп’ютером в конторі, до домівки де кожний буде мати персональний комп’ютер. Адже значна кількість працівників має справу не з речами, а з інформацією і велика частина їхньої праці може виконуватися вдома. Адже навіть значне число працівників виробничого сектору вже зараз виконують роботу удома. Наприклад, продавці працюючи удома по телефону або періодично навідуючи свою базову контору. Таке спостерігається і серед архітекторів та модельєрів, груп спеціалізованих консультантів в деяких галузях промисловості, працівників гуманітарних служб, таких як терапевти або психологи, вчителі іноземних мов, торговці творами мистецтва, інвестиційні радники, страхові агенти, юристи, академічні дослідники та багато інших категорій білих комірців.
Правда, перехід від централізованої праці до роботи в «електронному котеджі» зовсім не означає недооцінку потреби в періодичному, безпосередньому зовнішньому контакті з іншими представниками виробництва чи конторськими службовцями. Але в той же час зрозуміло, що певні завдання зовсім не вимагають численних зовнішніх контактів. Мова йде про періодичність їх здійснення.
Перехід до праці в «електронному котеджі» може в деякій мірі позитивно впливати на розв’язання проблеми безробіття. Адже ті працівники, що стають зайвими в сфері виробництва на заводах та фабриках, шляхом перекваліфікації, навчання можуть знайти собі застосування в нових умовах наступаючої цивілізації, тобто змінюючи природу праці на заводі та в конторі, підводячи до факту переміщення праці додому.
Отже, ми бачимо як перетворюються наша технологічна система та наша енергетична база, формуючи нову техносферу. Разом з тим, відбувається процес демасифікації засобів масової інформації і створюється розумне фізичне оточення, тобто виникає нова інфосфера. Е.Тоффлер наполягає на необхідності розглядати, щоб правильно розуміти, а отже і відповідно діяти, не ізольовано зміни, що відбуваються в кожній сфері, а у їх взаємозв’язку і взаємозалежності. Також слід аналізувати у взаємозв’язку ці дві сфери, спостерігаючи масштабні історичні зміни в суспільстві. Звідси, щоб виправдати заяву про наступаючу нову цивілізацію, цілком логічно звернути увагу на необхідність разом з техносферою та інфос- ферою Третьої Хвилі створити також соціосферу нової цивілізації.
Соціосфера - надзвичайно розмаїте і багатоас- пектне явище. Неможливо детально проаналізувати та передбачити всі нюанси соціально культурного розвитку. Доцільно зупинитися на найбільш важливих і цікавих змінах які продукуються вищезгаданими техносферою та інфосферою.
Мова насамперед піде про сім’ю майбутнього. Роблячи немасовими наші засоби масової інформації та сучасне виробництво, об’єктивно формується немасовим і сімейний устрій. В індустріальному суспільстві ідеальною моделлю була нуклеарна сім’я (чоловік-годувальник, дружина-кухарка та кілька малих дітей). Вона, за своєю структурою повністю відповідала потребам суспільства масового виробництв, де «загальні цінності та стиль життя поділяються більшістю людей, суспільства з ієрархічною, бюрократичною владою й чітким відокремленням домашнього життя від трудового життя, пов’язаного з ринком» [1, 187].
Вже сьогодні статистичні дані засвідчують, що кількість нуклеарних сімей суттєво і невпинно скорочується на користь розповсюдженню інших форм сім’ї. Так, спостерігається різке зростання стилю життя, за якого люди живуть самотньо, не маючи сім’ї. Е.Тоффлер наводить факт, за яким в США за 10 років число осіб у віці до тридцяти чотирьох років, які живуть самотньо, збільшилося майже втричі. На жаль, в Україні відсутні статистичні дані з цього приводу, але емпірично можна помітити теж суттєве зростання самотніх молодих людей.
Вже сьогодні в Україні, як і в інших країнах, спостерігається форсоване зростання кількості людей які живуть разом без офіційного, юридичного оформлення, в так званих «громадянських шлюбах». Це стає вже звичайним явищем. Поширення останнього породжує правові та майнові ускладнення, коли такі пари розлучаються. Негативним аспектом в таких ситуаціях є становище та майбутня доля дітей, що народжуються в неодружених парах. Зростає також кількість громадян, які свідомо обирають стиль життя за яким прагнуть бути вільними від дітей. Засобом для цього є або відчутне зменшення кількості народжуваних (одна-дві дитини) та прагнення жити порізно після досягнення дитиною 18 років. Поширені так звані неповні сім’ї, де внаслідок розлучень та розривів, головним чином у нуклеарних сім’ях, дитина виховується без батька або матері. Правда, за певних обставин, неповна сім’я може бути кращою для дитини, ніж нуклеарна сім’я, в якій можуть постійно відбуватися суперечки, сварки.
Загалом, Е.Тоффлер робить висновок, що ми виходимо з ери нуклеарної сім’ї і входимо до ери нового суспільства з новими формами сімейного життя.
Адже вже сьогодні розвинені країни породжують найрізноманітніші форми сім’ї: гомосексуальні шлюби, громадянські шлюби, групи людей похилого віку, які об’єдналися, щоб розділити витрати, родові об’єднання певних етнічних меншин, існують шлюби по контракту, періодичні шлюби, шлюби з кількох сімей, багато інтимних мереж із взаємними статевими зносинами, з’явилися сім’ї, у яких батько живе і працює в одному місці, а мати - в іншому. Все це свідчить про відмирання нуклеарної сім’ї. Вона втрачає своє домінантне становище і на її місці з’являється значне розмаїття сімейних структур. Одначе, це не означає повну ліквідацію нуклеарної сім’ї. Вона буде лише однією із багатьох формоутворень, прийнятих і схвалених в суспільстві. Разом із немасовою системою виробництва та немасовою інформаційною системою стане немасовою і система сім’ї, існуватиме розмаїття її форм.
Багато ще, звісно, невідомого в Третій Хвилі, що невблаганно накочується. Неможна вже передбачити, а отже і спрогнозувати свою діяльність. Але є дві очевидні істини, як стверджує Е.Тоффлер і про які йшла вже мова і які прорізаються крізь усе. Це, по-перше, розмаїття в суспільстві, тобто відбувається демаси- фікація масового суспільства і, по-друге, - це прискорення, поява небувало швидкого темпу соціальних змін. В зв’язку з цим, автор пропонує свої міркування відносно двох важливих проблем, без розв’язання яких неможливе подальше існування суспільства. Він вважає, що слід звернути увагу і зовсім по новому подивитися на майбутнє особистості і політику майбутнього.
Відносно особистості. Мова йде, насамперед, про психосферу. Як людина пристосується до умов нової цивілізації? Чи сьогоднішні зміни в технології та соціальні потрясіння не призведуть до втрати дружби, кохання, обов’язку, спільності й любові? Чи не стануть людські відносини, завдяки електронним чудесам, ще менш щирішими, безпосередніми, і пустішими, ніж вони є сьогодні? Адже зараз процвітають сумні, навіть загрозливі явища: зростає кількість самогубств серед молоді, високий рівень алкоголізму, росте армія наркоманів, гомосексуалістів та психічно хворих, посилюється психічна депресія, вандалізм та злочинність. Серйозним фактором, що поглиблює причинність названих явищ, є погіршення якості повсякденного життя. Всі відчувають розлад нервів, напругу, самовладання в багатьох і багатьох людей на межі зриву. Звідси - бійки, постріли в метро, терористичні акції тощо. Всі це розуміють, у всіх такий стан викликає невдоволення, навіть огиду.
Де вихід? Е.Тоффлер вбачає його, насамперед, в задоволенні такої потреби людини як потреба в спілкуванні, подолання самотності. Це дасть змогу створити більш здорове психологічне середовище. Відомо, що спільнота рятує від самотності. Вона дає людині необхідне відчуття приналежності до чогось. Втрата спільноти призводить до самотності. Великі корпорації сприяли збереженню спілкування - в кожного працівника корпорації були інтереси пов’язані з виробництвом, функціонуванням підприємств, контор тощо. Демасифікація суспільства, породження відмінностей, замість подібностей сприяє людям індивідуалізувати себе, робить можливим для кожного ефективніше використання своїх можливостей. Але в той же час ускладнюються людські контакти. «Чим більше ми індивідуалізовані, тим важче знайти собі пару або коханого чи кохану, які мали б ті самі інтереси, цінності, режими, життєвий розпорядок або вподобання. Завести друзів теж стає важче. Ми стаємо розбірливіші в наших суспільних стосунках. Але так само роблять і інші. Наслідком є багато хистких, ненадійних взаємин. Або ніяких взаємин взагалі» [1, 326].
Запобігти розповсюдженню гіркоти самотності можливо різноманітними способами. Почати можна з того, де починається спільнота - сім’ї, розширивши її звуженні функції. Одним із заходів могло б бути зміна ставлення до літніх людей в сім’ї. замість того, щоб поступово звільнятися від їх тягаря шляхом віддачі до безликих «притулків», запровадити податкові та інші стимули для сімей, які самі піклуються про своїх старих. Це безумовно, сприяло б відчуттю потрібності, поваги до себе у людини літнього віку. Але одночасно слід мати на увазі, що такий захід зовсім не означає скасування державних та іншого роду пенсійних систем, щоб повернути старих людей у повну залежність від їхніх родин, як було раніше.
Бажано також, щоб сім’я відігравала більшу роль в освіті молоді. Можлива підтримка батьків, які бажають навчати своїх дітей удома і отримувати допомогу від школи. Формуванню відчуття спільноти сприяло б запровадження в школі більш широкої діяльності усього класу чи якоїсь групи у класі. Наприклад, виконання екологічних функцій, допомоги хворим чи пенсіонерам, облаштуванню територій, спортивних заходів тощо. Від цього може залежати якась частина оцінки учня, тобто від дій колективу, а не лише від індивідуальної діяльності, тобто навчання. Таким способом в учнях буде розвиватися відчуття спільноти.
Відновленню спільноти може сприяти діяльність корпорацій. Сучасне виробництво децентралізується, утворюються менші компанії, поривається зв’язок з корпорацією в цілому, зникає відчуття приналежності до неї. Бажано активізувати діяльність нових компаній в напрямку організації міні-компаній, укладення контрактів з окремими групами, що складаються, можливо, з декількох осіб. Це створило б нову мораль та відчуття приналежності. Такий шлях, на думку фахівців, веде до невеликих утворень, які б самі управлялися, спонукало б до зростання виробничої енергії і одночасної побудови спільноти, позбавлення відчуття самотності.
Пропонується переглянути практику відправлення людей на пенсію. Раптове звільнення працівника не лише впливає на його матеріальне становище, а, що може навіть важливіше, позбавляє його відчуття потрібності, приналежності до продуктивної ролі в суспільстві і, що найбільш важливо, розриває багато соціальних зв´язків. Бажано б мати план відправлення на пенсію, де б працівник попередньо знав час виходу на пенсію, можливо б в плані передбачити часткове відправлення та надання змоги пенсіонерам працювати позаштатно на добровільній чи почасти оплачу- вальній основі. З метою підтримки спільноти можна також використовувати пенсіонерів як наставників чи вчителів молоді. Старші навчали б молодь майстерності в місцевих школах чи училищах, або навіть мали б одного учня, який регулярно приходив би до них на навчання.
Певну роль в подолані самотності можуть відіграти різного роду громадянські служби, які б допомагали самотнім людям знайомитися. Бажано при цьому не обмежуватися організацією романтичних контактів. Служби можуть бути й тим місцем, де люди б шукали не лише кохання та потенційне подружжя, а й прийти туди, щоб просто зустрітися, подружитися й періодично спілкуватися, забуваючи про самотність.
Одним із суттєвих заходів, що може бути заді- яний у напрямку до побудови відчуття спільноти, є комп´ютери та засоби телезв´яку. Останні, правда, здатні послабити конторські або заводські відносини, але домашні або спільнотні стосунки можуть зміцнитися. Соціальні зв´язки вдома та в спільноті є більш важливі ніж на виробництві. Велика можливість в майбутньому працювати вдома або в близько розташованому офісі дозволить тісніше згуртувати сім´ї та інші спільноти. «Електронний котедж» стане місцем сімейної праці в майбутньому, що створить тісно згуртовану виробничу одиницю, де, можливо працюватимуть і діти. Сьогодні, типовою ситуацією є стан, коли після робочого дня, по приїзді додому немає бажання покинути дім і вийти кудись, бути втомленим. Інша справа, працюючи вдома протягом дня подружжя увечері захочуть кудись вийти - в театр, бар, ресторан, клуб, церкву тощо. Все це відбувається на основі безпосереднього спілкування, а призводить до цього, в кінцевому рахунку, електроніка.
Одначе, слід зауважити, що все це не повинно ігнорувати, чи зменшити сферу непрямих відносин. Проблема полягає не так у відсутності безпосередніх відносин, як у пасивності та безпорадності. «Для особи сором´язливої чи такої, яка не має змоги покинути домівку або боїться безпосередніх зустрічей із людьми, нова інфосфера зробить можливим взаємне електронне спілкування з іншими, що мають з нею спільні інтереси - гравцями в шахи, колекціонерами поштових марок, любителями поезії чи спортивними вболівальниками - варто лише набрати номер телефона в будь-якому місці країни» [1, 329-330].
Говорячи про подолання самотності, Е.Тоффлер звертає увагу також на недостатність цього заходу для побудови нової цивілізації. Необхідно, вважає він, почати створення структури порядку в суспільстві та життєвої мети. Адже смисл, структура і спільнота - це необхідні складові і передумови створення нормального майбутнього в якому комфортно буде почуватися особистість. Слід позбутися сьогоднішнього панування соціальної ізоляції, безликості, відчуття втрати смислу життя і безструктурності, від яких страждає так багато людей.
Реалізація, названих вище передумов побудови нового суспільства, повинна з необхідністю призвести також до формування нової особистості майбутнього. При цьому Е.Тоффлер застерігає, що мова йде не про міфічну нову «людину», а про характерні риси, які будуть властиві людині завтрашнього дня, які будуть формуватися під тиском Третьої Хвилі і, як наслідок, відповідати потребам нової цивілізації.
Формування особистості закладається в дитячі роки. Умови останніх будуть іншими ніж зараз. Особливо це буде відчутним в підлітковому віці. Останній не буде таким довгим, яким він є сьогодні. Дитина прагнутиме вийти з сім´ї і якомога раніше стати на самостійний шлях. Причиною цього буде той стан, що мільйони дітей виховуватимуться в неповних сім´ях із однією матір´ю (або батьком) і які працюватимуть в умовах нестабільної економіки й менших розкошів. В сім´ї, крім того, менше часу буде приділятися дитині, що призведе до негараздів в сфері виховання.
Поряд з цим буде відбуватися процес виховання в атмосфері електронного котеджу. Діти будуть приймати безпосередню участь в процесі сімейної праці, завдяки чому вже з раннього віку буде формуватися така риса характеру, як відповідальність. Отже, працюючи в сім´ях поруч з дорослими, дитинство та юність будуть коротшими, але відповідальнішими і продуктивнішими.
Відбудуться зміни в галузі освіти. Процес навчання відбуватиметься здебільшого не в класній кімнаті, а за її межами. Роки обов´язкової освіти стануть коротшими, але загалом процес оволодіння спеціальними знаннями може розтягнутися на довгий життєвий період. Адже в міру появи нових технологій, створення нових концепцій, нарешті наукових відкриттів вимагатиме ознайомлення з ними протягом всього життя. Освіта стане більш різнобічною, пов´язаною з працею. Більше уваги приділятиметься не набуттю абстрактних, відірваних від сьогодення знань, а вихованню, формуванню здатностей, що забезпечують успішну діяльність відповідно соціальних потреб нової цивілізації.
Змінюються також вимоги до працівника, а отже, повинні формуватися його нові риси. В умовах індустріальної цивілізації праця на заводі або в конторі неухильно ставала більш монотонною, вузькоспеці- алізованою і стиснутою в часі. Крім того, працівник повинен бути слухняним, пунктуальним, здатним виконувати механічні завдання. Ці риси вважалися позитивними і обов´язковими. Вони виховувалися в школах і винагороджувалися на підприємствах. Третя Хвиля, тобто постіндустріальне суспільство, вимагатиме, і вже вимагає, інших якостей працівника, які б відповідали новому характеру праці. Остання стає менш монотонною, кожен індивід виконує більше завдань ніж раніше. Гнучкий графік та можливість саморегулювання темпу роблять зайвою синхронізацію поведінки. В цих умовах потрібні працівники, які б уміли узяти на себе відповідальність, підтримувати узгодження своїх дій з працею інших, які могли б виконати більше завдань та пристосовуватися до швидких змін у виробництві і бути чутливо настроєні до людей, що працюють поруч.
Характерним для індустріальної цивілізації є те, що кожен працівник має одного начальника. Всі негаразди, непорозуміння, розбіжності в поглядах серед працівників вирішуються одним начальником. Тут панує сліпа слухняність, караються працівники, що виявляють свою незгоду з керівником. Третя Хвиля породжує ситуацію, коли працівники мають більше ніж одного начальника одночасно. В демасифікованому виробництві люди зустрічаються в тимчасово створених групах. Вони - різного службового становища і різної майстерності, впевнені в собі, індивідуалістичні. Тому можуть вільно висловлювати свої погляди, навіть тоді, коли знають, що вони відрізняються від поглядів інших працівників та поглядів начальників. Такі працівники, як правило, активні, творчі, більш ефективні в умовах нового суспільства, яке їх породжує.
На розвиток особистості в цивілізації Третьої Хвилі впливатиме також такий фактор як виробництво - для-споживання. Вище говорилося про подальший поділ економіки на виробничий сектор і виробничо- споживацький сектор. Кожен з них виробляє свою етику, свій набір цінностей і своє розуміння успіху. Ринковий, виробничий сектор формує користолюбну етику. Особистий успіх визначався лише тим, чим людина володіє. Гроші, причому великі гроші надавали і надають і сьогодні престижу. Але економіка - для-споживання високо цінує людей не за те чим вони володіють, а за те, що вони роблять. «Володіння великими грошима - пише Е.Тоффлер, - все ще надає престижу. Але інші якості також беруть до уваги. Серед них - упевненість у собі, спроможність пристосуватися та вижити за тяжких умов і спроможність виготовляти речі власноруч - збудувати собі паркан чи зготувати чудову страву, пошити собі одяг чи реставрувати старовинну скриню.» [1, 342].
У виробничому секторі людина має справу, в значній мірі, з абстракціями - числами, словами, макетами, з маловідомими, а то й зовсім невідомими іменами тощо. Виникає відчуття ізольованості, відокремленості від практичного бачення, емоцій повсякденного існування. У виробництві - для-споживання людина, як правило, має справу з безпосередньою реальністю, з чимось конкретним, з конкретними речами і людьми. Відбувається поєднання абстрактного і конкретного. Людина отримує насолоду від цього поєднання, бо вона втішається і розумовою і ручною працею. Ручна праця знову стає шанованою, що значніше буде проявлятися в подальшому.
Виробничо-споживацький сектор породжує ще одну рису суспільного характеру. Мова йде про врівноваження менталітету чоловіка і жінки. Е.Тоффлер допускає, що звільнення, з одногу боку, жінки від роботи лише вдома і все більшу її задіяність у виробництві для ринку, а, з іншого - все більше чоловіків залишається вдома, виконуючи виробничо- споживацьку роботу, досягається все значніший баланс між жіночим і чоловічим менталітетом. Наслідком є більш гармонійний характер відносин в сім´ї.
Як бачимо, суттєві зміни, що спостерігаються з наступом Третьої Хвилі, в сфері виховання дітей, освіти та характері праці впливатимуть на розвиток особистості майбутнього.
Революційні зміни, про які говорилося вище, не можуть відбуватися без кардинальних трансформацій в політичній сфері. Остання вже сьогодні переживає глибоку кризу, майже всі її елементи застаріли і потребують перетворення. «Всі політичні партії індустріального світу, всі наші конгреси, парламенти, верховні ради, наше президентство й прем´єр-міністерсво, наші суди й органи державного регулювання та наше геологічне нашарування урядової бюрократії, одне слово, всі інструменти, які ми використовуємо, щоб виготовити і удосконалити колективні рішення - є застарілими й близькими до перетворень.» [1, 347].
Криза представницької демократії в усіх її формах спостерігається повсюдно. Це чітко проявляється і в сьогоднішній Україні. Проблема ухвалення рішень постійно супроводжується загальним паралічем. Життєво важливі питання постійно недороблені, або не приймаються Верховною Радою, або, якщо вони прийняті, не виконуються, або виявляються застарілими. Нерідко рішення суперечать одне одному. Безкінечні непорозуміння та суперечки між гілками влади. Прагнення нових парламентських виборів та дострокових виборів Президента. Зростання кількості політичних партій (більше 170), кожна з яких відбиває інтереси певних соціальних груп. За таких обставин люди зневіряються у можливостях влади. Хто править в країні? Тому все більше сумнівів в доцільності голосування. Дедалі більше виборців ігнорують самі вибори, тому що голосування втрачає своє значення.
Е.Тоффлер висловлює ряд думок відносно майбутнього політичної системи, подає ряд пропозицій, прогнозує розвиток подій, які, на його думку, можуть бути не зовсім, м’яко висловлюючись, сприятливі для людства. Тому, слід підходити до змін обережно, не форсувати і не ризикувати, щоб не викликати соціальних потрясінь у вигляді насильницьких переворотів. Слід діяти обережно, передбачливо. Крайнощі недоречні. Безоглядний захист старих ідей, інституцій тощо створює надзвичайно небезпечну ситуацію. «Саме сліпа спроба захистити застарілість створює небезпеку кровопролиття. А це означає, що, аби уникнути насильницького перевороту, ми повинні почати тепер зосереджувати свою увагу на проблемі структурної політичної застарілості у світі. І ми повинні мобілізувати на розв’язання цієї проблеми не тільки експертів, конституціоналістів, юристів та політиків, а й саму громадськість - громадські організації, профспілки, церкви, жіночі групи, етнічні та расові меншини, вчених, домогосподарок та бізнесменів» [1, 391].
Як бачимо, Е.Тоффлер наголошує на необхідності посилення відповідальності нас самих за переміни, що відбуваються. Взагалі, в своїй книзі він приділяє значну увагу політичній системі, змальовує ряд її рис, притаманних сьогоденню і пропонує заходи, необхідні для вдосконалення в майбутньому цієї сфери суспільного життя. Детальне висвітлення позиції Тоффлера в цьому плані потребує всебічного і глибокого аналізу фахівцями політологами.
Узагальнюючи, можна сказати, що Е.Тоффлер подає і аналізує широкі обрії майбутньої цивілізації, синтезує розмаїття змін в суспільному житті, переконливою аргументацією заохочує до подальшого вивчення та розуміння як сьогоднішніх подій, так і тих явищ, з якими будемо зустрічатися на початку двадцять першого століття. Важливо підкреслити, що свої думки, своє бачення змін у виробництві, сімейному та особистому житті, ринкових відносинах, політиці, Е.Тоффлер не нав’язує читачеві, як щось незаперечне, аксіоматичне. Він закликає до розмислів, вважає, що явища, факти здатні мати різні аспекти, різні прояви в залежності від зміни обставин. Головне, щоб сьогоднішня людина була готова до зустрічі з майбутнім і не впадала в розпач, як сьогодні нерідко відбувається при насуванні разючих змін в усіх сферах суспільного життя. Була б здатною відповісти на ці зміни шляхом відповідного формування своєї особистості.

ЛІТЕРАТУРА
1. Тоффлер Е. Третя хвиля / Е.Тоффлер. - К.: Всесвіт, 2000, -480 с.