Предко О. І.
доктор філософських наук, професор

В статті аналізується концепт релігії у працях К. Юнга, розкриваються її складові та роль в житті людини. Зазначається, що саме з релігією, з її актуалізацією, К.Юнг пов’язує майбутнє людини, її психічний та духовний розвиток.
Однією з нагальних проблем сучасного суспільства є проблема пошуку духовних орієнтирів, що породжує гостру потребу у формуванні нової парадигми світосприйняття. Адже людина, перебуваючи в самопізнанні та самотворенні, шукає все нових і нових можливостей реалізувати свої сутнісні сили, прагне виконати своє життєве призначення і тим самим здійснити процес самоствердження та самовиповнення. У цьому дійстві задіяні всі сутнісні сили людини і, зокрема, такий її феномен як релігія, до осмислення якого звертається представник глибинної психології К.Юнг
Вагомий внесок у вивчення юнгівської спадщини внесли як зарубіжні дослідники (Г.Еллінберг П.Хоманс, Ф.Шаре, Д.Керр, Дж.Браун, Р.Нолл, Е.Са- муелс та ін.) так і вітчизняні (С.Аверінцев, С.Бичатін, П.Гуревич, О.Донченко, В.Зеленський, Л.Левчук, М.Попова, О.Руткевич та інші). Проте значно менше робіт присвячено осмисленню К.Юнгом релігії. Відтак метою статті є з´ясування сутності релігії, її ролі в глибинній психології К.Юнга.
На противагу З.Фройду, у К.Юнга лібідо розуміється не як сексуальна енергія, а як гіпотетична категорія, що описує різні види психічної активності. Лібідо існує у потенційній формі (бажання) і у формі активних дій. Юнг пропонує уявити психіку людини у вигляді земної кулі, виділяючи при цьому три шари. На поверхні цієї кулі, подібно земній корі, розташовується свідомість людини. Під структурою свідомості знаходиться набагато більш великий пласт забутих або пригнічених особистих спогадів, почуттів, поведінкових моделей, які К.Юнг назвав індивідуальним несвідомим. Індивідуальне несвідоме містить персональні переживання людини, що належать безпосередньо самому індивіду, який може зробити їх свідомими, тобто інтегрувати в свою © Предко О. І., 2010 свідомість. Воно вміщає в себе конфлікти і спогади, які колись усвідомлювалися, але тепер пригнічені і забуті; також у нього входять і ті почуттєві враження, яким бракує емоційної яскравості для того, щоб бути проявленими у свідомості. Коли ідея вислизає з нашої свідомості, вона, однак, не перестає існувати. Ідея не зникає остаточно; вона стала підсвідомою. Наша підсвідомість буває зайнята безліччю тимчасово згаслих образів, вражень, думок, які продовжують впливати на наше свідоме мислення. Відтак безпосередньо під рівнем свідомості перебуває індивідуальне несвідоме, що складається з усіх спогадів, імпульсів і бажань, нечітких сприйнять та іншого особистого досвіду, що піддалося витісненню або просто забутого. Цей рівень несвідомого не надто глибокий, події, що знаходяться там легко можуть бути відновлені в свідомості. Під індивідуальним несвідомим знаходиться ядро психіки - колективне несвідоме, заповнене прадавніми образами і поведінковими реакціями, які багаторазово повторювалися в історії людства. Зміст колективного несвідомого не належить одній особистості, а відноситься до всього людства, етносу, народу, соціальної групи. Власне, в межах колективного несвідомого формується свого роду «психофонд» людства чи нації, що містить міфологічні образи і легенди, емоційні переживання та психологічні установки, властиві всьому людству або окремому етносу. Існування колективного несвідомого підтверджується численними збігами деталей різних релігійних вчень, аналогіями міфологічних сюжетів і легенд народів світу, повторенням образів та сюжетів творів живопису різних епох і напрямків.
До речі, також підтвердження ідеї колективного несвідомого («загальної колективної душі») К.Юнг знайшов у тих тисячах сновидінь своїх пацієнтів, які він аналізував. Щоб проілюструвати ідею колективного несвідомого, К.Юнг пригадує сон одного негра про фігуру людини, що розп´ята на колесі. Тут ми маємо справу з архетипічним образом. Тобто сонце-колесо - дуже архаїчна ідея, сліди якої можна віднайти у багатьох архаїчних народів. Людина на
колесі у сновидінні негра є повторенням грецького міфологічного мотиву Іксіон, який за свою образу на людей і богів був прив´язаний Зевсом до нескінченно обертового колеса.
Отже, нижче рівня індивідуального несвідомого лежить більш глибокий рівень - колективне несвідоме, невідоме індивіду і містить в собі акумульований досвід минулих поколінь, включаючи і предків тварин. Колективне несвідоме містить у собі універсальний еволюційний досвід і становить основу особистості людини. Варто зазначити, що якщо індивідуальне несвідоме здебільшого складається з комплексів, то зміст колективного несвідомого в основному представлено архетипами. Архетипи - початкові, вроджені психічні структури. Це образи і мотиви, які лежать в основі загальнолюдської символіки сновидінь, міфів, казок. Поняття архетипу вказує на існування в душі певних форм, які є завжди і скрізь. У психологічному плані архетип, за К.Юнгом, пов´язаний не тільки з діяльністю вільної фантазії і виступає не тільки як образ-уявлення, він найтіснішим чином пов´язаний також із сферою емоцій і мотивів поведінки. «Коли зустрічається відповідна даному архетипу ситуація, появляється компульсивність, яка, подібно інстинктивному потягу, добивається свого всупереч розуму і волі» [1, с.76-77]. Архетип - праформа поведінки і мислення, система установок і реакцій, які направляють життя людини. По суті, архетип є інстинктивним імпульсом, точно таким же, як прагнення птахів вити гнізда, а мурах будувати мурашники. Найбільш відомими з описаних К.Юнгом архетипів є Тінь, Ані- ма, Старий мудрець, Четвериця, Мандала.
Якщо З.Фройд говорив про вирішальний вплив на особистість інфантильних переживань, то К.Юнг звернувся до витокових джерел людства. Архетипи, як форми сприйняття і осмислення дійсності, вміщують у собі прадосвід людства. Якщо архетип не актуалізується через свідомість, то створюється певне поле напруги, яке може зруйнувати Его. Архетипи є великими рушійними силами, реальні події викликають саме вони, а не індивідуа льні судження або практичні міркування. Тому долю людини вирішують архетипічні образи. Від того, які думки в нас у голові, нічого не залежить - все вирішує несвідома психологія людини.
Поняття символу - одне з ключових у теорії Юнга. Це перш за все щось природне і спонтанне, символ не можна скласти, вигадати, він не є ре - зультатом конвенції. Проте, зазнавши деяку раціональну обробку, увійшовши до складу міфу (казки, таємного вчення, релігії), природні символи перетворюються на культурні, які в своїй значній частині є релігійними. Символ органічно пов´язаний з долею, життєвою ситуацією, психологічним типом, особистими проблемами і констеляцією свідомості суб´єкта і, відповідно, несе на собі відбиток його індивідуального психічного життя. Культурні символи виникають в результаті раціональної переробки природних, яка здійснюється іноді протягом багатьох поколінь. Символи видозмінюються у бік за- гальнозначущої, звільнення від індивідуальних нашарувань. У результаті з´являються релігійні формули, набагато більш прекрасні і всеохоплюючі, ніж безпосередній досвід. Культурні символи створені з матеріалу одкровення і відображають початковий досвід божества. Вони відкривають Людині шлях до розуміння божественного і водночас оберігають від безпосереднього з ним зіткнення.
Проте релігійні символи не вічні. Перш за все, на ступінь їх життєздатності впливає процес раціональної обробки - чим більше в них привнесеного, раціонального, систематичного, тим менше вони здатні передавати значення початкового досвіду. Так, час від часу старі боги вмирають, і на їх місце заступають нові релігійні символи - ті, які ще не втратили початкової життєвості. Однак на зміну символів впливає не тільки природний процес становлення, старіння і вмирання, а й власна динаміка психічного - будучи автономним світом, воно не залишається нерухомим і незмінним, в ньому відбуваються свої, приховані від людей події; це в повному сенсі слова «паралельний світ».
Був час, коли людина не задумувалась над символами, вона жила ними і несвідомо оволодівала їх смислом. Символи в житті людини відігравали двояку роль: з одного боку, вони відкривали людині священне, з іншого - захищали від гігантської психічної енергії архетипів. Але з часом символи раціоналізуються, втрачають свій наглядно-образний характер й перетворюються в догми. Появляється прірва між ними та архетипами, втрачається те життєдайне джерело, що живить віру. Така розірваність пагубно відображається на житті людини.
Появу глобальних катастроф К.Юнг пов´язує із зникненням священних символів. У даному випадку в свідомість вриваються не асимільовані символами архетипічні образи, що спричиняють індивідуальне та колективне божевілля. Тому психоаналітик повинен оберігати вічні символи, які стримують прорив несвідомого. Отже, вихідним пунктом всього духовного життя людства є досвід інтуїтивного бачення архетипів колективного несвідомого, об´єктивованого як образи міфології і релігії, які шліфуються, перетворюючись в прекрасні або жахливі символи. Ці символи виконують функцію пристосування як до зовнішнього, так і до внутрішнього світу. Вони немовби асимілюють могутню енергію, приховану в глибинах психіки. У несвідомих сферах психіки
К.Юнг зумів виявити значні творчі енергії, які за певних умов можуть ефективно використовуватися індивідом. К.Юнг впевнений, що ні політика нарощування різноманітної зброї, ні економічне змагання не спроможні зробити людину господарем своєї душі. Лише усвідомлюючи та осягаючи шляхи, по яких несвідоме входить в її життя, людина може стати володарем власної долі.
Там, де дія архетипу усвідомлюється, його особливістю стає нумінозність. «Нумінозність» - термін, запозичений К.Юнгом в Р.Отто, з точки зору якого нумінозум - спеціальний термін для поняття «святий», який слугує для позначення невира- женої, таємничої, «зовсім іншої» властивості, яка безпосередньо пізнається як така, що притаманна лише божественному. «Нумінозум» (від лат. «божество, веління»), за К.Юнгом, становить серцевину релігійного досвіду. Його він визначає то як «мимовільний стан суб´єкта», то як «властивості видимого або невидимого об´єкта», що викликає цей стан. Нумі- нозне неможливо подолати в собі, перемогти або відкинути; йому можна лише відкритися. Воно настільки захвачує людину, що викликає зміну свідомості.
К.Юнг зазначає, що релігія - це, перш за все, стан свідомості, який є проявом життєвого зв´язку з тими психічними процесами, які знаходяться в глибині душі. Релігія - це шлях спасіння, що розкривається в одкровенні; це внутрішня позиція людини, маніфестації якої виявляються в процесі її духовної історії. Будь-яка релігія спонтанно виражає певний домінуючий психологічний стан. Вона вкорінена в історію народу, є виразником його психології. «Релігія - певна установка людського розуму, яку ми можемо визначити у відповідності з первинним використанням поняття «religio», тобто уважний розгляд, спостереження за деякими динамічними факторами, що розуміються як «сили», духи, демони, боги, закони, ідеї, ідеали - та всі інші назви, які даються людиною подібним факторам, що виявлені нею в своєму світі в якості могутніх, небезпечних, чи здатних надати таку допомогу, що з ними потрібно рахуватися, чи достатньо величних, прекрасних, осмислених, щоб благоговійно любити їх і схилятися перед ними. ...Релігія - це поняття, що означає певну установку свідомості, змінену досвідом нумінозного» [2]. Таким чином, нумінозне, божественне виступає смисло фундуючим чинником релігії.
К.Юнг вважає, що релігія надає людині психологічної рівноваги. Тому з давніх часів людина підкріплює свої дії відповідними заходами релігійного характеру. Саме магія надає людині почуття безпеки і тим самим сприяє реалізації її намірів. Історія релігії, за К.Юнгом, - це історія зміни символічних образів, за допомогою яких колективне несвідо - ме прямує у своїй об´єктивації, тобто своєму самовираженні і конструює систему символів. Тому, «релігійні обряди в усіх формах відіграють роль посудини, здатної вмістити весь зміст несвідомого» [3, с. 78]. Вони вказують на дещо, що знаходиться за межами самого образу, на прихований смисл, який злитий з образом, але йому не тотожний. Процес утворення символів є своєрідним проривом в свідомість тих подій, що започатковуються в темних глибинах доісторичних часів народженням архетипічних образів.
К.Юнг з болем констатує, що втрата священного характеру символів для людини є трагічною. В цьому випадку їх сакральність замінюється абсурдними політичними і соціальними ідеями. Так, наприклад, ідея Бога вміщує в собі величезну психічну інтенсивність. І якщо з неї вихолощується нуміноз- ність, тобто те, що навіювало почуття благоговіння, трепету, то на поверхню під іншим іменем може виринути все, що завгодно. Як результат - психічний розлад особистості, порушення зв´язності психічних процесів. Відтак релігія виступає своєрідним ціннісним центром, що задає моральнісні орієнтири для особистості.
На відміну від З.Фройда, який зводив релігійні погляди людства до сублімації, Юнг підкреслю - вав важливість релігійної функції душі. Оскільки її придушення веде до психічних розладів. Він пише ряд книг, де досліджує стан релігії в сучасному світі («Психологія і релігія», «Відповідь Іову», «Проблеми душі нашого часу»), і приходить до висновку, що сучасна релігія багато в чому втратила свою гли- бинність і цілющість для психіки. Вона стала цілком і повністю екзотерична і не охоплює глибинні шари психіки.
К.Юнг прагне диференціювати такі феномени як релігійний досвід, релігійне переживання, догму, віровчення, віру, хоча і акцентує увагу на їхньому взаємозв´язку. Мислителя не задовольняє те, що християнство тлумачить Бога як трансцендентну реальність, що знаходиться поза людиною. Він переконаний, що теза про те, що «Бог всередині нас» перетворює релігію в невід´ємну властивість людського існування. Отже, колективне несвідоме, що вкорінене в душі самої людини, може оживотворити релігійні догми, вдихнути в них життя.
За К.Юнгом, релігійний досвід - це стан захвату, одержимості якоюсь ірраціональною, незбагненною силою, яка непідвладна розуму і волі людини. Продукують цей стан внутрішні психологічні чинники; їх К.Юнг називає динамічними факторами. Останні мають амбівалентну природу. З одного боку, вони могутні та небезпечні, з іншого - величні та прекрасні. Символічним виразом певних психічних станів людини є релігійні догми. їх К.Юнг називає колективними і вічними образами, які немовби виткані з матеріалу одкровення і відображають первинний досвід божества.
Догмат, за Юнгом, з одного боку, пов´язаний з безпосереднім досвідом, «одкровення» (боголюдина, хрест, непорочне зачаття, Трійця і т. д.), з іншого - співпрацею багатьох умів, яка не припиняється упродовж століть. Відтак, догма - квінтесенція первинного релігійного досвіду. Отже, К.Юнг розрізняє досвід і догму. Різниця полягає в тому, що в релігійному досвіді образ Бога пізнається через внутрішнє переживання, в той час коли в догмі він безпосередньо не переживається, по суті, стає трансцендентним. Таким чином, релігійний досвід є своєрідним фіксатором іманентного Бога, тоді коли в релігійній догмі немовби згасає його безпосереднє переживання, а натомість вирішальну роль починає грати феномен віри. Але чи можливо якимось чином оживити догму, викликати нуміно- зне? Так! Таким засобом виступає ритуал. Але для того, щоб він виконав таке священнодіяння, йому повинна передувати релігійна віра.
Мислитель з болем констатує, що в сучасно - му світі зруйнований зв´язок між догмою і внутрішнім досвідом. «Догма більше нічого не формулює і нічого не виражає, вона перетворилась в доктрину, яка вимагає визнання сама по собі і заради неї самої, без опертя на який-небудь досвід, здатний продемонструвати її істинність»4 Місце такого досвіду, по суті, займає віра.
Релігії, за К.Юнгом, - це системи психотерапії, завдяки яким психотерапевти намагаються позбавити людину від страждань. Він наводить приклад про те, що одного разу він розіслав незнайомим йому людям анкету, в якій запитувалося: «Якщо б у вас виникли психологічні проблеми, що б ви зробили? До кого б ви звернулися : до лікаря, до духівника або до пастора?» Лише близько двадцяти відсотків протестантів відповіли, що пішли б до пастора. Всі інші висловилися на користь лікаря. Був один китаєць, який дав прекрасну відповідь. Він зауважив: «У молодості я йду до лікаря, а в старості - до філософа».
Проте приблизно 58 або 60 відсотків католиків відповіли, що вони обов´язково підуть до свого духівника. Це, крім усього іншого, ще й підтверджує той факт, що католицька Церква, з її духовними наставниками і суворою системою сповіді, є терапевтичної інституцією [5].
Психоаналітик вважає, що релігійні догми - це не закостенілі прояви людського духу, а живий нерв людської душі, через який виявляється психологічний стан людини. Згасання догми як символу пагубно впливає на психічне здоров´я, оскільки ніякий інший символ не в змозі виразити царину несвідомого. К. Юнг переконаний, що пошук екзотичних ідей на Сході, що охопив сьогоднішній світ - марна справа. Загалом, там ми можемо багато чому навчитися, однак усі східні вчення не спроможні виразити накоплене нами минуле, оскільки «залишаються безкровними інтелектуальними поняттями, що не зачіпають внутрішніх струн нашого буття» [4, с. 203].
К.Юнг уточнює поняття «віровчення», яке він визначає як «кодифіковані і догматизовані форми первинного релігійного досвіду. Зміст досвіду освячується і зазвичай застигає в жорсткій, часто добре розробленій структурі» [2, с. 133-134]. Віровчення - це колективна праця багатьох умів упродовж тисячоліть. Але ж все-таки індивідуальний досвід має перевагу над колективним - він безпосередньо відображає живе биття життє - вого пульсу. Отже, віровчення - це вияв колективних переконань. Натомість релігійний досвід - безпосереднє переживання зустрічі з нумінозним. К.Юнга не задовольняє розуміння релігії як мирської справи; він прагне довести перевершеність природної релігії як вродженої інстинктивної настанови, як того емоційно зарядженого нумінозного досвіду, що спроможний вдихнути життя в сучасні релігії і врятувати людство від дегуманізації, відчуженості та розпорошеності.
Отже, по суті К.Юнг ототожнює релігійний досвід з безпосереднім внутрішнім переживанням. В догмі цей досвід ніби згасає: його місце займає віра. Віровчення - це вияв колективної репрезентації, виклад змісту віри в догматах. Розкриваючи сутність догми, К.Юнг порівнює її з сучасною наукою. Він зауважує, що в сучасному суспільстві функцію догми виконує наукова теорія, оскільки сучасна людина приголомшливо вірить «у все, на що приклеєний ярлик науки» [6, с.161].
Якщо ідея Бога не проектується зовні, природа деспіритуалізується. В цьому випадку несвідоме продукує ідею обожненої людини. К.Юнг констатує, що в наш час Боги знайшли собі нове облаштування - вони стали психічними функціями. Бог в розумінні мислителя - перевершуюча всі інші чинники рушійна сила, фактор. Якщо він перестає бути таким, то його сутність завмирає. Отже, згідно К.Юнгу Бог - це персоніфікація колективного несвідомого, а свідоме «Я» - це невеличкий острів в безмежному океані несвідомого, божественного.
К.Юнг підкреслював важливість ідеї Бога для психічного здоров´я особистості; смерть Бога в душі людини неминуче веде до душевних і психічних розладів. Тому релігія є універсальною системою психотерапії, вона зцілює страждання душі та хвороби тіла, які ініційовані душею. Втрата релігійності - це втрата людиною самої себе. Тлумачення Бога як проекції психічних процесів, його переживання як психічної реальності перетворює релігію в не - від´ємний атрибут людського існування.
На відміну від З. Фройда, який розглядай релігію як нав´язливий невроз, К. Юнг відзначав, що невроз є наслідком втрати релігійного погляду на світ. Неврози не виліковуються терапевтичним інструментарієм, а лише психічними засобами. Хвороба поглинає душу, яка не знайшла для себе смислу, тобто її основою є духовний застій, безплідність душі. Отже, на противагу З.Фрейду, що створив «психологію без душі», К.Юнг прагне побудувати душевну психологію. Чим більше людина буде віддалятись від релігії, тим більше вона відчуватиме цей розкол. Саме релігія покликана стабілізувати психіку за допомогою спеціально розробленої системи культових дій та ритуалів.
Розвиток особистості, що виявляється у зближенні свідомості і несвідомого, Юнг назвав індивідуаці- єю. Вона ґрунтується на асиміляції індивідуального і колективного досвіду, в результаті якого формуються баланс і цілісність особи. Індивідуація розглядається як прояв унікального потенціалу, закладеного в центрі особистості - Самості. Самість - це той ідеал в становленні особистості, до якого всі прагнуть, але рідко його досягають. Свідома частина особистості в К.Юнга ідентифікується з «Я» (его). Воно виступає суб´єктом всіх особистих актів свідомості, є вихідним пунктом останньої. «Я» виникає в результаті взаємодії Самості з зовнішнім світом, «і, ствердившись одного разу в якості суб´єкта, продовжує розвиватись в наступних зіткненнях з зовнішнім і внутрішнім світом» [7, с. 134]. Самість - центральний архетип особистості, відповідальний за впорядкування її цілісності. Вона спонтанно маніфестується в сновидіннях, фантазіях тощо. Самість осягає не тільки усвідомлену, але й несвідому частину психіки. Скільки б ми не наближались до усвідомлення Самості, все-таки залишається частина несвідомого, яка входить в неї.
Та частина «Я», що виконує роль адаптації, пристосування до зовнішнього світу, називається К.Юнгом Персоною (маскою). Тобто це те, чим насправді людина не являється, це людина - маска, яка змінюється в залежності від ситуації. В цій ролі вона виступає насправді не тим, ким вона є в дійсності. Персона є лише маскою колективної душі, вона симулює індивідуальність. Розпад Персони призводить до звільнення з-під кайданів колективної душі, яка в даному випадку вилучає такий зміст, про існування якого людина раніше навіть і не здогадувалась.
Персона - це маска, видимість, за якою прихована реальна особистість; це, по суті, той персонаж, якого грає індивід. Коли ж людина зливається зі своєю Персоною, немовби розчиняється в ній, вона перетворюється в видимість самої себе, в ілюзію індивідуальності.
Тоді, коли Персона є зовнішнім проявом особистості, її протилежністю виступає Тінь, яка синтезує суму всіх тих особистісних і колективних психічних установок, що приховувались від суспільства. Своїм корінням Тінь сягає в глибоку прадавнину, вона осягає всю історичну глибину несвідомого. Тінь виступає своєрідним дзеркалом персони, де відбувається її зустріч з самою собою; це «тіньовий» бік людської історії. «Тут починається царство «Sumpaticus», душі всього живого, де «Я» нероздільно є тим і цим, де «Я» переживаю іншого в мені і інший переживає мене як себе» [8, с.112]. Зустріч з Тінню - це зустріч з самим собою. Якщо людина зуміє побачити свою Тінь, то зможе захиститись від будь-якої інфекції: чи то моральної, чи то ментальної. Усвідомлення Тіні зменшує напругу тіньової сторони. Тому при лікуванні неврозу необхідно знайти спосіб існування свідомої особистості людини і її Тіні.
Отже, людина знаходиться в постійному пошуку образа Бога в собі. Саме в цьому процесі пошуку - знаходження криються витоки духовності, розкривається здатність людини до самотворення і зміні власного єства як уподібнення Богу. К.Юнг вважає, що наступаючу невротичну напругу, яку несе цивілізація може врятувати лише релігія. А щоб релігія засяяла всіма барвами, необхідно вдихнути в релігійні догми, на думку мислителя, живий дух, оновити їх відповідно ситуації.
Таким чином, К.Юнг розуміє релігію як суто психологічний феномен, сутнісною основою якого є божественне, що проявляється в релігійному досвіді, догмі, віровченні. Коли ж ці релігійні феномени втрачають священний характер, то в суспільстві починають переважати деструктивні тенденції, порушується психічне здоров´я особистості. Тому в пошуках змістовної духовності К.Юнг звертається до таких архети- пів як Самість, Персона, Тінь, що є своєрідними центрами духовного перетворення людини у їїБогопри- четності та уподібненні Богу. Отже, людина, знаходячись у безперервному пошуку образа Бога в собі, вступає в моральнісно-етичну сферу, де здійснюється її духовне творення. У несвідомих сферах психіки Юнг зумів побачити не лише витіснені інстинкти та заборони, а й значні творчі енергії, які за певних умов можуть ефективно використовуватися індивідом. Юнг був переконаний, що людина може подолати вузькі рамки «его» та індивідуального несвідомого і сягнути вищого «Я», певним чином співмір- ного усьому людству.

ЛІТЕРАТУРА
1. Юнг К.Г Сознание и бессознательное: Сборник. /Пер. с англ. - СПб.: Университетская книга, 1997.
2. Юнг К. Психология и религия // Юнг К. Архетип и символ. - М.: Ренессанс, 1991.
3. Юнг К.Г. Бог и бессознательное. - М.: Олимп, ООО «Изд.-во АСТ-ЛТД», 1998.
4. Юнг К.Г. Аіон. Пер. с англ., лат., - М. «Рефл-бук», - К.: «Ваклер», 1997.
5. Юнг К. О религии // Режим доступа http:// www.sunhome. ru/psvchologv/14888/p1
6. Юнг К. Психология и религия // Юнг К. Архетип и символ. - М.: Ренессанс, 1991.
7. Юнг К.Г Сознание и бессознательное: Сборник. /Пер. с англ. - СПб.: Университетская книга, 1997.
8. Юнг К.Г. Об архетипах коллективного бессознательного // Юнг К. Архетип и символ. - М.: Ренессанс, 1991.