Форкош С.М.
аспірант

У статті аналізуються особливості методологічних структур науки доби глобалізації. Дається визначення конструктів у гносеологічному та методологічному аспектах. Визначається роль та місце конструктів у подальшому розвитку сучасної науки.
Досягнення класичної та некласичної науки породили хвилю оптимізму і віри як в можливості окремої дослідницької діяльності колективів, так і наукової спільноти в цілому. У таких умовах філософський, перш за все світоглядний та методологічний аспект, в основному пов´язується з поглядами колективних особливостей. Ситуація радикально змінилася, коли наука вступила в якісно новий етап свого розвитку (постнекласичний або неонекласичний), який в соціальному вимірі співпадає з дією тенденції глобалізації. Сутність змін полягає у становленні нових пріоритетів наукової діяльності і разом з тим формуванням відповідного методологічного підґрунтя (Рижко В.А., Добронравова І.С., Кримський С.Б. Мінасян Л.А., Бранський В.П).
На цьому шляху існують суттєві перешкоди. Поки що не подолано стереотип, згідно з яким подальший процес людської цивілізації в самосвідомості сучасної епохи пов´язується з розвитком науки. Тому залишаючись у межах традиції, що склалася, необхідно усвідомити особливості соціально гносеологічної ситуації. Перш за все вони полягають у тому, які чинники визнаються суттєвими і який шлях пропонується у вирішенні проблем. І в цьому плані сформувалася сукупність ідей і концепцій, які виражають протилежні позиції. У рафінованому вигляді ситуацію можна проаналізувати, розглянувши наміри аксіологічного і порівняльного підходу в сучасних умовах.
Аксіологічний підхід ототожнює сучасну фазу розвитку науки за її канонічним постнекласичним етапом, виступає з критикою парадигмальної науки і пов´язує можливість прогресивних зрушень зі становленням аксіологічної методології [1, с. 182]. Порівняльний підхід убачає, що радикальні зміни в науці пов´язані з тенденцією глобалізації, що феноменологічно усвідомлюється науковою спільнотою як наука доби глобалізації, і подальші конструктивні рішення очікуються від реалізації методологічних утворень, адекватних соціокультурним зрушенням. В умовах такого протистояння доцільно усвідомити наслідки ретроспективного погляду на розвиток науки.
Так, пріоритетами класичної науки були опис і відтворення явищ у контексті методологічних положень, для некласичної науки характерні пошук та реалізуємість, які спиралися на методологічний базис, і нарешті, постнекласична наука орієнтується на дослідження і цінності, які розгортаються під впливом методологічних утворень. Однією з особливостей науки доби глобалізації вважають перехід до пріоритетів, які включають креативність та розуміння на базі адекватних методологічних структур. Якщо далі продовжити порівняння, то виявляється, що всім етапам еволюції науки відповідає методологічна конструкція, яка включала теоретичний об´єкт знання, принципи та форму теоретичного усвідомлення дійсності. На нашу думку, в умовах глобалізації особлива роль у методологічних утвореннях належить порівняльному підходу. Він дозволяє проаналізувати спільні й різні елементи продуктивних процедур на якісних етапах еволюції науки.
У конкретному варіанті для кожного з етапів еволюції науки виникає особливий каркас продуктивної наукової діяльності. Для класичної науки це ідеалізований об´єкт, сукупність методологічних принципів та теоретична реконструкція дійсності. Некласична наука використовує інший каркас: модельний об´єкт, ієрархія методологічних принципів і теоретична схема. Постнеокласична наука втілює каркас, який складається з конструктивного об´єкту, системи методологічних принципів та теоретичної конструкції. Нарешті, наука доби глобалізації в процесі самоусвідомлення використовує парадигмальне утворення, в якому взаємодіють: гештальт як теоретичний об´єкт - симбіоз методологічних принципів - та теоретичне утворення синкретичного типу.
Творчий характер науки доби глобалізації потребує адекватного методологічного підґрунтя. Тому доцільно розглядати проблему сучасної науки, у межах якої реалізується методологічний потенціал філософських засад науки як підґрунтя її інновацій- ності та гуманістичності. Саме такою є проблема, що виводить на творчий рівень діяльності науковця і реалізує творчі та креативні можливості дослідника, вона пов´язана зі введенням та використанням конструктивних об’єктів. Як відомо, конструктивні об’єкти виступають у двох основних формах - квазіоб’єкти та конструкти. Особливу увагу в дослідників викликає потенціал конструктів.
У загальнометодологічному аспекті вважається, що «конструкт - поняття яке вводиться гіпотетичного (теоретичний) або утворюється з приводу подій, що спостерігаються, або об’єктів (емпіричний) за правилами логіки з твердо встановленими традиціями і правильно вираженими у визначеній мові, яке не припускає обов’язкового встановлення його онтологічного статусу, тобто не потребує вказівки на конкретній дійсності» [2, с. 501].
Визначення конструктів, що існують у науковій літературі, можна вважати скоріш робочими, між теоретичними. Наприклад, якщо під конструктом розуміти абстрактні поняття, які не виводяться безпосередньо з нашого чуттєвого досвіду і які принципово не можуть спостерігатися, а можуть лише примис- люватися до чуттєвого досвіду. Недостатньо повним є і чисто функціональне тлумачення конструктів як своєрідного засобу систематизації «предикатів спостереження».
Представники різних наук усвідомлюють важливість проблеми конструктів і шукають відповідні варіанти її вирішення. Найбільш поширена точка зору полягає в тому, що концептуальні каркаси постнео- класики складаються з базових і похідних абстрактних об´єктів - ідеальних конструктів. Перші вводяться постулатами, принципами - дефініціями, які утворюють структурні побудови теорії. Другі впроваджуються в процесі необмеженого творчого конструювання елементів теоретичного світу, що відповідає вимогам когерентності. Таким чином, концептуальні каркаси реалізуються як мережа взаємоузгоджених конструктів, що перебувають один відносно іншого у відношеннях координації та субординації. Певна частина дослідників вважає, що на основі аналізу фактів безпосереднього досвіду утворюються так звані «спостерігаємі конструкти,» які виникають унаслідок застосування процесів абстракції до даних досвіду і відносяться до мови емпіричного рівня. Безумовно, існує різниця між поняттями і конструктами, яку підкреслював Г. Маргенау. Перш за все він визнавав існування двох шарів «фізичної реальності». Перший шар - безпосередні чуттєві хаотичні і розпливчасті переживання суб’єкта, які носять само свавільний, спонтанний характер, що позначається як «поле сприйняття» або «первинний досвід». Другий шар відбувається як упорядковане концептуальне знання, «поле конструктів», тобто така реальність, характерною рисою якої є підпорядкованість законам логіки й математики. Між цими двома шарами реальності існує можливість переходу, який може бути забезпеченим адекватною науковою мовою. Тому усвідомлення демаркації між поняттями і конструктами постає як необхідна умова розв’язання сучасних гносеологічний ситуацій. Онтологізація конструктів з одночасною його логічною і мовною акцентовкою перетворює його в концепт. У процедурах конструювання діє принцип Рассела - «усюди, де можливо, підставляти конструкції із відомих об’єктів замість введення невідомих об’єктів». За своєю сутністю принцип Рассела в логіко-методологічному аспекті відтворює правила Оккама. «Якщо поняття є результатом процесу абстрагування деяких властивостей безпосередньо речей, що сприймаються, то конструкти утворюються іншим шляхом. Вони виникають у процесі активної діяльності розуму з даних «первинного досвіду», до яких активно застосовуються «правила кореспонденції», що пов’язують обидва шари фізичної реальності між собою і становлять їх у відповідність один до одного» [3, с. 23].
На теоретичному рівні пізнання вводяться інші теоретичні конструкти, до числа яких належать різного роду ідеалізації і деякі об´єкти, наділені статусом реального існування. На думку В.С. Стьопіна, висловлювання теоретичної мови безпосередньо відносяться не до матеріальних предметів, якими ми оперуємо на практиці, а до зв´язків та відношень особливих ідеальних конструктів. При цьому конструкт ототожнюється ідеалізацію, яка реально може існувати тільки в мові наукової теорії як відповідний термін цієї мови. Інший зміст вкладають у поняття «конструкт» у сучасних наукових теоріях, наприклад у конструктивній математиці. Конструктивна математика - це абстрактна, умоглядна наука про конструктивні процеси, про нашу здатність здійснювати такі процеси і їхні результати - конструктивні об´єкти. У конструктивному напрямі математики проблема обгрунтування тісно пов´язана з теоремами існування. І в цьому сенсі створення математичного конструкта потенційно досяжне, якщо ми володіємо засобом його створення. Інший підхід до усвідомлення природи конструктів має місце при аналізі наукового знання. При цьому виділяються теоретичні конструкції, які утворюються в гуманітарних і природничих науках І являють собою результат ідеалізації і схематизації. Труднощі методологічного характеру з´являються при ототожненні теоретичних понять із конструктами. У цілому реальний зміст, визначений терміном «гіпотетичний конструкт,» втрачається при намаганнях звести його до понять, що відображають дані досвіду, або до потенційно здійсненних емпіричних операцій. Істинність тверджень про конструкти не зводиться до істинності складових твердження понять. Наприклад, твердження «монополь - це елементарний магнітний заряд» - істинне з точки зору семантики, логіки і використаного свого часу математичного формалізму. Однак усі ці аспекти складають лише необхідне підґрунтя істинності самого твердження, яке може бути підтверджене тільки практично, унаслідок постановки спеціальних експериментів.
Г носеологічний статус конструкта, тобто визнання або не визнання його віддзеркаленням об´єктивної реальності, виявляється в процесі практичного освоєння дійсності. При цьому сформульовані раніше критерії існування (логічні, семантичні, математичні) виявляються недостатніми. По своїй сутності вони заповнюють і не прописані порожнечі в структурі знання і не мають самостійного значення поза знанням, в якому вони сконструйовані.
Проблема конструктів з більшою чи меньшою гостротою виявляється в різноманітних галузях знання. Динамічний аспект методу конструктів підкреслює Є.Є. Ледніков [3]. Він вважає, що в сучасному науковому пізнанні теоретичні твердження в процесі свого становлення можуть проходити стадію конструктів, тобто виступати в ролі знання, відтвореного у формальній математичній схемі, яка не має емпіричної інтерпретації та виконує чисто функціональну роль.
Для розуміння природи конструктів та обґрунтування правомірності їх використання в сучасній науці є недостатнім уявлення про конструкт як абстрактний об´єкт, що отриманий за допомогою абстракції ототожнення, або як про ідеалізований об´єкт. Непродуктивним виявляється прагматичний підхід постулювання бажаності й навіть обов´язковості конструктів. Доцільність використання конструктів в останьому випадку є наслідком виправданого «оптимального» переходу від одних даних спостереження (дійсних, наявних) до інших (можливих, гіпотетичних). Здійснюється такий перехід у багатьох випадках шляхом підбору математичної схеми, яка встановлює та виявляє характерні співвідношення, властиві об´ єктам різним за своєю природою.
Не залежно від того, відбувається в пізнанні процес у природничій чи гуманітарний сфері, до конструктів висувається ряд вимог:
- можливість логічних операцій над ними як можливими елементами;
- множинність зв´язків між конструктами в межах певної цілісності;
- «сталості», тобто сталості значень у різних контекстах;
- екстраполяції, тобто можливості їхнього максимально широкого використання за межами ситуацій, в яких вони створюються;
- узгодженості вираження конструкта зі встановленими закономірностями;
- простоти, що позначається параметрах теорій, в які вони входять.
При використанні метода конструктів пізнання розгортається як процес переходу від математичного формалізму до модельної інтерпретації, передбачає емпіричну перевірку можливих результатів мислених експериментів. Ототожнення конструктів із «розпорошеними» в математичній схемі ідеалізованими об´єктами веде до розуміння конструктів як математичних структур, які використовуються для синтезу усвідомлення експериментально встановлених співвідношень. У таких ситуаціях виникають обєктив- ні умови для використання конструктів у науці, тобто висування різного роду математичних гіпотез і екстраполяцій. Однак чи означає це, що про конструкт можна говорити тільки як про системи (або структури), що підкорені законам логіки та математики? Для відповіді на це питання необхідно визначити статус конструктів у сучасній науці.
Конструкти виявляються особливою формою теоретичних об´єктів наукового знання. Конструкт - це неподільна в межах дослідження вихідна абстракція, яка виникає внаслідок активної цілеспрямованої творчої діяльності. Евристичність методу конструктів проявляється при відкритті реальних властивостей гіпотетичного явища, яке раніше не спостерігалося. Дослідник на основі активного використання наявного знання і практичного досвіду організує послідовність схем діяльності для досягнення соціально обумовленої цілі. Функції теоретичного об´єкту сучасної науки проявляються в тому, що на його основі відбуваються процеси об´єктивації і матеріалізації.
Гіпотетичні положення теоретичних побудов, забезпечені експериментально - вимірювальними процедурами, унаслідок усвідомленої соціально орієнтованої практичної діяльності набувають статусу понять і об´єктів науки. Пізнання являє собою процес розгортання цілісності, яка фіксується конструктом, у теоретичну систему, що допускає у подальшому емпіричну інтерпретацію. Розгортання відбувається як широкий пошук особливостей гіпотетичного об´єкту і встановлення характеру зв´язку між ними. Отримувана при цьому структура виокремлених властивостей усвідомлюється таким чином, ніби в такому вигляді гіпотетичний об´ єкт існує в реальній дійсності.
Дослідження проблеми конструктів у сучасній науці передбачає виявлення взаємозв´язку об´єктивної обумовленості конструктів та їхнього соціально- прагматичного підґрунтя. Необхідно розглянути, яким чином виникають і на загальнонауковому рівні усвідомлюються проблемні ситуації, для вирішення яких використовуються теоретичні об´єкти конструктивного типу. Незважаючи на різноманітний зміст, що вкладається при цьому в конструкти, в основі їх використання лежать певні способи організації продуктивної діяльності. Основні риси конструктивних об´єктів сучасної науки пов´язані з пріоритетними процедурами інтелектуальної діяльності: становленням формально-логічних структур, які потребують своєї об’єктивації в процесі пізнавальної діяльності; формуванням уявлень, що мають опосередкований зв´язок з елементами минулої пізнавальної діяльності і внаслідок цього несуть евристичний потенціал; висуванням на основі наукової інтуїції гіпотетичних ідей фундаментального характеру, об´єктивація яких приводить до розв´язання проблемних ситуацій; пропозицією креативних теоретичних побудов, які задають поле розгортання можливих інтерпретацій.
Усі відомі класифікації конструктів носять феноменологічний характер. У той же час використання конструктів виправдовує себе в математиці, фізиці, хімії, логіці, лінгвістиці, історії тощо. Усе ж таки широкому використанню методу конструктів повинно передувати теоретичне усвідомлення гносеологічних і евристичних можливостей методу шляхом розкриття механізмів утворення конструктів у структурі наукового знання, розуміння процесів перетворення конструктів у поняття. А це не фізична, не біологічна, не лінгвістична, а філософська проблема.
Конкретні науки накопичили багатий досвід використання конструктів. Необхідно провести його теоретичний аналіз і узагальнення. Одна з особливостей взаємозв´язку філософського підходу з методами конкретних наук проявляється в тому, що до тієї пори доки не з´ясована сутність загального в теоретичному плані, він багаторазово перевідкривається різними науками. Іде процес теоретичного (в філософії) і емпіричного (в природознавстві і гуманітарній сфері) освоєння наукового методу. Внутрішня взаємопов’язаність, що відображає рух від стихійно-гносеологічного аспекту методу до логіко-мето- дологічного, до свідомого його використання, певний час залишається неусвідомленою. Оскільки встановлена неоднозначність і недостатня визначеність розуміння змісту поняття «конструкт», можливо передбачити, що не всі відомі визначення гносеологічно рівноцінні. Тому дослідження особливостей пізнавального процесу, обумовлених введенням конструктів у структуру наукових теорій, може виявити, що подібні об´єкти з’являються внаслідок функціонування математичного апарату або логічних хитрощів. У таких випадках їх визначають як теоретичні конструкти. Використання цього терміну не має достатніх підстав. Такі об´єкти варто було б визначати як логіко-математичні або гіпотетичні конструкти.
Особливим евристичним потенціалом володіє клас об’єктів теоретичного рівня знання, які утворюються за допомогою наукової інтуїції. Такий тип конструктів можна розглядати як понятійно-категоріальну мережу, яка є результатом попередньої пізнавальної діяльності, що віртуально розгортається в структурі наукового знання. Існування різних способів утворення конструктивних об’єктів дозволяє не тільки отримати широкий спектр форм фіксації неусві- домленого змісту, а й зрозуміти роль підходу, який відтворює й утримує потенціал продуктивної діяльності в наукових розвідках. Особливості наукових розвідок, які відбуваються на етапі постнекласичної науки, не тільки суттєво пов’язані з процесом використання конструктивних об’єктів, але й потребують глибокого усвідомлення відповідного методологічного підґрунтя.
Справа полягає в тому, що в міждисциплінарних розвідках доби глобалізації виникають методологічні утворення, в яких головна роль належить конструктивним об’єктам.
Якщо проаналізувати сучасні наукові концепції в природничій та гуманітарній сфері, то можна обґрунтувати важливе припущення, яке пояснює процес становлення конструктів. Спрацьовує теза про те, що вони характеризуються перш за все двома ознаками, які накладаються одна на одну - ознака самоцінності форми, що не може бути порушена при будь-яких умовах, і ознака обов’язкового навантаження - символічність, тобто традиційні форми припускають орієнтацію не на прямий результат дії, а не ціннісно-смислову складову. У таких випадках задається дихотомічна шкала, один полюс якої - «гола форма», а другий - «абстрактний символ».
Безумовно «побудова наукових теорій, об’єктами яких виступають конструкти, виступає обов’язковою умовою процесу науки. В цьому полягає одна із об’єктивних закономірностей сучасного наукового пізнання. В науці в наш час особливо велике значення має висування «божевільних» ідей, які сприяють успіху наукового пошуку. Але таке продукування ідей нерозривно пов’язано з введенням у створенні теорії не менш «божевільних» об’єктів - конструктів, що не вписуються в картину світу, яка встановилася ламаючи усі уявлення, що склалися на етапах пізнання, попередніх до сучасного» [3, с. 142].
Щодо сутності конструктів, то вона детермінує їхнє існування в межах шкали: «божевільний смисл» - «безглузда форма». Тим самим створюється поле для креативно-інтелектуальної діяльності при усвідомленні особливостей гносеологічних ситуацій доби глобалізації.

ЛІТЕРАТУРА
1. Савостьянова М. В. Аксиологический анализ парадиг- мальной науки или о роли ценностей в науке. - К., 2009.
2. Всемирная энциклопедия. Философия. -М., 2001.
3. Ледников Е. Е. Проблема конструктов в анализе научных теорий. - К., 1969.