Романенко О.Я.
аспірантка

Статтю присвячено дослідженню проблем філософського обґрунтування прогнозування майбутнього.
Феномен утопії розглядається багатьма вченими як такий, що пронизує суспільство в усіх його шарах. Визначення утопії варіюються від літературного твору до складової будь-якої свідомості. Серед її функцій є, зокрема, формування світобачення, критика суспільного ладу, прогнозування, конструювання ідеалу та інші [7]. Утопію пов´язують із майбутнім, з метою, яку треба досягти, «утопії, - зазначав Карл Манґайм -трансцендентні буттю, оскільки і вони орієнтують поведінку на елементи, що не містяться в існуючому реальному бутті..; своєю протидією їм вдається перетворити існуючу історичну дійсність, наблизивши її до своїх уявлень» [3, с. 167].
Утопія орієнтує на те, чого немає зараз, але що є бажаним тут і тепер, тобто вона вказує на те, чого не вистачає в тій чи іншій мірі. Створення утопії пов´язане зі світосприйняттям конкретної лю - дини, що локалізована у просторі та часі. Критика існуючого ладу здійснюється в рамках уявлення про належний суспільний лад, який перебуває у постійних корекціях, а коротко описаний ще у «золотому правилі». Для історичного аналізу зміст тієї чи іншої утопії є цікавим, «живим» відображенням світу, © Романенко О.Я., 2010 в якому вона була створена. Утопія доповнює світ, наповнюючи його елементами, що не реалізовані.
У вересні 2009 року відбувся саміт ООН, покликаний вирішувати питання, пов´язані із загрозливою екологічною ситуацією. Кризова ситуація в суспільстві завжди продукувала створення утопій. Виявилось, що у зв´язку із економічним занепадом останнього року скоротилися токсичні викиди в атмосферу, що позитивно вплинуло на екологічну ситуацію в цілому. Зміна оточуючого світу впливає на зміну очікувань людини. Намагаючись прогнозувати ці зміни, виявити їх закономірність, людина хоче зменшити ризики власної непристосованості до світу. Факторів, від яких залежить існування людини, дуже багато. Основну роль серед них відіграють фізичні (сонячна енегрія, магнітне поле, атмосферні показники тощо), економічні (стан всесвітньої економіки, власна економічна стабільність тощо), соціальні (суспільна база, сприйняття себе частиною суспільства, етичні принципи, спілкування з оточуючими тощо), духовні (формування світогляду) та інші. Які саме фактори відіграватимуть провідну роль «завтра», складно з упевненістю сказати людині, яка сама не бачить їх усіх, а може проаналізувати лише ті, з якими стикається безпосередньо у житті, до того ж не всі вони є для неї релевантними. Саме тому прогнозування є лише частковим, таким, що спирається на теоретичний досвід минулого та виростає з критики безпосередньо даної (обмеженої власним досвідом) реальності.
До теми прогнозування соціального розвитку звертався і Іван Васильович Бойченко, який свого часу у співавторстві з В.І. Куценко підготував розділ «Прогностическая функция марксистско-ленинского обществознания» до колективної монографії, присвяченої темі наукового прогнозування. Незважаючи на неминучу для тих часів ангажованість ідеологічною проблематикою, Іван Васильович акцентує увагу саме на наукових підставах для прогнозування можливого розвитку суспільства, яке має базуватися на глибинному категоріальному осмисленні наявних соціальних процесів [5, с. 26].
Повертаючись до утопії зауважимо, що, з одного боку, її прогностична функція є цінною не для людини, яка хоче зазирнути у майбутнє, а яка розглядає утопію як історичне явище, і для якої прогнози минулого дозволяють чіткіше поглянути на тогочасну картину світу та зрозуміти, які фактори набирали або втрачали силу, для врахування їх дій у наступних епохах.
З іншого боку, цінність прогнозів в утопіях полягає у конструюванні суспільних ідеалів, що відбувається досить спеціфічно. А саме через на - повнення змістом теоретичного ідеалу добра і краси. Так, утопіст пише про власне бачення світу, наповнює його прикладами, які є результатом його власного досвіду, переживань, тобто ідеал стає конкретним. Це дозволяє йому оволодіти думками певної частини людей, а отже відкласти певний відбиток у їх свідомості, що формує певні однакові установки на очікування майбутнього, спільного для всіх. Тобто здійснюється виховання читачів.
Починаючи з перших широко відомих утопій, наприклад Мора, Кампанели, Оруела, Оуена, автори яких намагалися об´єктивно критикувати існуюче суспільство і взамін якого пропонували своє, теоретично краще. Багато з запропонованого було згодом реалізовано. Але відмітною рисою утопії є якраз бажання бути реалізованою одразу й у повному обсязі. Що саме по собі є не прийнятним, адже будь-яка утопія має як своїх прихильників, так і противників.
Нозік зауважує, що побудова світу, в якому б хотіли жити всі, є досить суперечливим, через те що досить важко визначити, що ж є універсальним і визнавалося б як прийнятне для всіх членів суспільства. Згадується логіка з її теорією про можливі світи і твердження Ляйбніця, що існуючий світ є найкращим.
Утопія як нездійсненна за своєю суттю ідея майбутнього, тим не менш виступає своєрідним лакмусовим папірцем, який вказує, до чого найбільше прагнуть суб´єкти, що її підтримують.
Утопічність є невід´ємною складовою будь-якої свідомості, вона виконує такі духовно-пізнавальні функції, як: передбачення, саморегулювання суб´єктом своїх дій, принципів, конструювання ним свого ідеалу, збагачення досвідом та допомагає у пізнанні сенсу життя. В якості феномена духовного життя людей вона дає суб´єкту відчуття надії та передчуття чогось. Утопічність є неодмінною і вкрай важливою компонентою соціально-історичної творчості людей, людської духовності загалом. Повне зникнення утопії призвело б до незворотної ерозії самої природи людини, і в результаті, - до глобальної антропологічної катастрофи.
Людину, через її багатогранність, в різні часи по- різному називали, в залежності від того, на які риси була звернена увага дослідника. Так, назва Homo sapiens акцентує на здатності людини до виявлення сутності явищ, до проникнення вглиб речі, за її оманливу поверхню. Homo ludens - людина, що грається, де під грою розуміється безцільна активність, і яка не спрямована на боротьбу за виживання. Еріх Фром пропонує ще два терміни - Homo negans - це людина, здатна сказати «ні», хоча більшість людей говорить «так», коли це необхідно для виживання або успіху. Homo esperans - це людина, що має надію. Адже надія - це одна з основних умов, для того, щоб стати людиною [6, с.93]. До надії, віри та стійкості також необхідно віднести фантазію. Маркузе вважає, що: «Фантазія відіграє важливу роль у психічній структурі в цілому: вона пов´язує найглибші шари несвідомого з вищими продуктами свідомості (мистецтво), мрію з реальністю» [4, с.24].
Утопія є живим явищем свідомості і культури.
І сама вона змінюється історично від епохи до епохи разом із ними. Утопією позначають те, що створюється уявою, що має ідеальну сутність. Однак, в побутовій мові часто термін «утопічний» використовують для позначення несерйозного ставлення до прагнень іншого, що позбавляє їх будь-якого змісту. Часто утопію також зводять лише до думок про щось бажане.
Утопія постає як ідеальний конструкт. Вона є ідеальною моделлю, наприклад, суспільного устрою, суспільства та його членів, зв´язків між ними. Тобто вона є ідеалом, в даному випадку суспільним. Суспільний ідеал - це уявлення про найвищу суспільну досконалість, котра як взірець, норма і мета визначає спосіб і характер діяльності соціуму. Вихідною засадою формування соціуму є усвідомлення потреб суспільства та недовер - шеності наявної суспільної дійсності і відповідно необхідності її реального перетворення [2]. Утопічний ідеал протистоїть наявному порядку речей. Він є критикою, яка не може існувати у цьому світі і прагне створити щось нове, незрівнянно якісно краще.
Суспільний ідеал складає невід´ємну частину суспільної свідомості. Суспільство не могло б розвиватися без ідеалу, адже він постає водночас мотивом і регулятивою дій суспільства. При цьому суспільний ідеал має складну структуру, яка проявляється, наприклад, у відношеннях між суб´єктами суспільної свідомості, як-то: індивідів, груп і суспільства в цілому. Суспільний ідеал не може бути чітко окресленим. Ми можемо лише осягати його через речі, які він просякає. Наприклад, програми політичних партій несуть усвідомлені, сформульовані потреби суспільства, які є нічим іншим як елементами суспільного ідеалу. Як було зазначено вище, осягнути суспільний ідеал в цілому для індивіда не є можливим, бо він складається з сукупності таких ідеалів, створених різними суб´єктами, хоча і не зводиться до цієї суми. Утопічний ідеал постає одним з елементів суспільного ідеалу. Але цікавим він є для нас, тому що постає як цілісність.
По-перше, його особливість полягає у способі його створення. «Ідеал як зразок, у відповідності з яким людина будує свою діяльність, може продукуватися у різні способи - умова, що має перш означення для розуміння специфіки утопії як феномену свідомості і культури. Ідеал може покладатися суб´єктом у відповідності з об´єктивними законами соціального руху, тобто виводитися з дійсних тенденцій розвитку певного суспільного організму, реалізація котрих стає усвідомленою необхідністю певної частини суспільства. У такому разі ідеал виступає як образ необхідного (співпадаючого з бажаним) стану суспільства, що виникає в результаті вирішення існуючих протиріч та природно-історичного переходу від однієї стадії його розвитку до іншої. Такий ідеал, зазвичай, є результатом конкретного соціологічного аналізу стану суспільного організму, який береться у його історичному русі» [1].
Утопічний ідеал є результатом вільної гри уяви. Утопічна свідомість ніби намагається звільнитися від необхідності, від часу та історії. Утопіст, створюючи ідеал, не обмежується ніякими рамками, він діє поза часом, простором, іноді законами природи, законами дійсного суспільства. Він конструює ідеал, який сам може і не вважати утопією, невимушено послуговуючись різними духовно-пізнавальними здатностями, в першу чергу уявою, інтуїцією, фантазією. При цьому автор утопії свідомо або несвідомо контролюється принципами та норами, які існують у його свідомості, за якими він живе.
Так само, як у Канта, уява здійснювала синтез розсудкових понять із чуттєвим змістом, наповнюючи їх, перетворюючи з пустих на змістовні, в суспільстві утопія наповнює ідеал, який постає обґрунтованою системою логічних зв´язків, змістом. Утопіст створює свою ідеальну модель умоглядним шляхом, керуючись передусім власними передчуттями. В утопії чітко прослідковується колективне безсві- доме, яке приховує певні елементи реальності. «Уява передбачає примирення індивіда з цілим, бажання з здійсненням, щастя з розумом. І хоча принципом реальності гармонія була витіснена в утопію, - вважає Маркузе, - фантазія наполягає на її перетворенні в реальність, на те, що вона ґрунтується на знанні» [4, с. 127].
Характерною рисою утопії є те, що її автор в першу чергу не аналітик, це людина ідеї, віри та дії. Саме це є результатом того, що читачі так легко дають утопіям захопити себе, адже автор не має на меті захопити читача у свої сіті та підкорити його власній волі для здійснення перевороту у суспільстві. Автор створює новий світ використовуючи найкращі (для нього) елементи з старого та замість непідходящих створює нові. Потім наповнює цей новий світ зв´язками, які, на його думку, були б прийнятними для всіх, і які б могли забезпечити свободу та щастя кожного. Таким чином, утопію можна визначити як довільно сконструйований образ ідеального соціуму, який може приймати різні форми (в залежності від кількості жителів) і такий, що включає весь життєвий простір людини - від внутрішнього світу до космосу.
Утопічну свідомість, що є універсальною за своєю суттю, і яка існує та розвивається поряд з культурою, можна визначити як таку, що вільно створює в уяві образ ідеального предмета. Є. Баталов наголошує, що утопія є «зліпок» із суспільства, що породжує її, зворотня проекція однієї історичної епохи в іншу (минулого - у теперішнє, теперішнього - у майбутнє і т.д.), тобто проекція, в якій не має мінусів та посилені всі плюси існуючого суспільства [1]. До того ж утопія є відбитком проблем і негараздів, які вирують у сучасному їй суспільстві, охоплюючи всі сфери останнього - економічну, політичну, культурну. Вивчаючи утопію у такому ракурсі, можна отримати інформацію і про контекст її написання, тобто про епоху, в яку жив її автор.
Утопія тісно пов´язана з фантастикою. Феномен утопічного можна знайти у будь-якій сфері суспільства, тому що утопічність є складовою суспільної свідомості. Найяскравіше ж вона представлена в літературі. Як чисте явище утопічність як раз і виокремилась через утопічну літературу. Починаючи з Томаса Мора, утопія як літературний жанр завойовувала собі прихильників як серед авторів, так і серед читачів. Однак утопічний літературний твір швидко доповнює сюжет лініями головних героїв, які діють у межах створеного автором світу, і який ми іноді можемо класифікувати як утопічний. Особливо близькою до утопічної є фантастична література. Спільним у фантастики та утопії є зокрема те, що вони обидві спираються на творчу уяву та є вимислом. Однак, з одного боку, попри їх схожості, утопія може не містити в собі нічого фантастично - го, тобто надприродного, а фантастика звільнена від спрямованості на конструювання ідеального образу предмета. Хоча, з іншого боку, фантастичні твори можуть нести в собі утопічні ідеали, так само як утопія - включати елементи фантастики. Наприклад, книги Р. Злотнікова, М. Фрая, В.Замятіна,
В. Панова, У. ЛеГуін, Р. Желязни та інших.
Як вважає Є. Баталов, до утопії звертаються переважно у трьох випадках: 1) коли автор намагається перетворити світ на краще, тоді він створює бажаний для себе (і на його думку для інших) світ, компонуючи існуючі та видумані ним елементи світу; 2) якщо автор занепокоєний досягненнями науки та їх використанням не на благо людству і намагається змалювати трагедію, яка чекає нас, аби попередити про небезпечні результати; 3) автори, які вбачають в утопії зручну форму мисленнєвого експерименту.
У будь-якому випадку художня література виступає сферою, яка дає утопічній свідомості сильний поштовх і в якій вона проявляється. Тут можна поставити питання про те, що є первинним і яке явище зумовлює інше. Корені фантастики можна відшукати ще у міфології, хоча корені утопічності також ведуть до міфів, зокрема про Золоті часи. Тому питання про співвіднесення утопії та фантастики залишається поза нашим дослідженням.
Більш вузькою і ближчою до утопії є футурологія, яка тісно переплітається з останньою. При цьому футурологія орієнтована на формування образу майбутнього світу, тоді як утопічний образ не є залежним від координат часу. Тобто футурологія необхідно аналізує досягнення сьогодення для більш точного прогнозування майбутнього, тоді як утопія створюється переважно спираючись на внутрішні переживання її автора. А це впливає на способи конструювання предметних образів у футурології та утопії. Нерідко футурологічний прогноз стає загальноприйнятою, хоча і прихованою формою утопії.
К. Ясперс дає наступну характеристику прогнозу: «По-перше, жоден прогноз не може бути безумовним. Він надає лише відкриту можливість. Я шукаю його для того, щоб змінити плин речей. Чим ближчий прогноз, тим він більш релевантний, тому що надає привід для дій; чим він далі, тим байдужіший, тому що не має відношення до дій. Прогноз - це спекулятивне передбачення людини, яка хоче щоОнебудь здійснити; вона бачить не те, що неминуче має відбутися, а те, що може відбутися, і орієнтується на це. Майбутнє стає передбаченням, яке може бути змінене волею людини.
По-друге, прогноз по своєму смислу співвідноситься з ситуацією в теперішньому. Він не знаходиться у пустому просторі, співвідносячись з спостережником поза часом. Найпереконливіший прогноз робить той, хто володіє, спираючись на власне життя, глибоким знанням дійсного. Осягнення того, що є, він отримує лише через своє самобуття у світі, з яким він пов´язаний. З досвіду він знає, що повністю втрачає бачення всього плину подій, якщо займає позицію глядача, який спостерігає ззовні і бажає знати ціле; найсильнішим є це відчуття, коли доводить своє усвідомлення ситуації до меж доступного йому світу. Людину надихає не бажання зібрати нескінченну кількість фактів, а відчуття, що спрямоване на справжні рішення. Вона хоче стати співучасником знання там, де дійсно відбувається рух історії.
По-третє, прогноз - це не знання, а те, як знання відразу ж стає фактом того, що відбувається в дійсності. Немає бачення дійсного, в якому одночасно не полягало б або не могло би бути або пробуджене, або паралізоване воління. Те, чого я чекаю, має бути перевірене із того, чи сприяю я, роблячи свій прогноз, хоча б найменшій часнині його реалізації, або ж я перешкоджаю цьому. Можлива подвійна ситуація: або я втручаюсь своїм прогнозом у плин подій і змінюю його цим, або відбувається те, про що раніше ніхто і не думав, чого ніхто не бажав і боявся. Коли знання сприяє відношенню до майбутнього як до чогось невідворотного і мені належить зробити вибір - чи плисти за течією, чи проти неї, то такий прогноз, що сприймається легковірними людьми, набуває дуже великого значення; він посилює завзятість та полегшує діяльність, якщо складається переконання, що і без моєї участі все відбуватиметься саме таким чином; цей прогноз паралізує волю, якщо зображує неминучим те, що здається огидним і проти чого будь-яка боротьба марна. Проте, така віра є оманою; вона ґрунтується на тому, що знає більше, ніж можна знати. Істина - лише невпевненість в можливому, яка пробуджуючи у людині усвідомлення небезпеки, спонукає її напружити всі сили, оскільки вона усвідомлює необхідність вирішення. Духовне усвідомлення ситуації залишається знанням і волею одночасно» [8, с. 415-416].
Як соціальний феномен утопія, по-перше, - це системна модель, яка охоплює суспільство в його цілісності. По-друге, на відміну від прогнозів розвитку окремих галузей, утопія дещо спрощує окремі структури суспільства. По-третє, утопія не має чітко визначених часових і просторових меж свого здійснення. По-четверте, конструювання утопії не є вимушеним, автор створює її спонтанно, відпо - відно до свого внутрішнього пориву, саме цим забезпечується ставлення до неї як до духовної цінності.
Намагання абстрактно передбачити щось було б пророцтвом. А пророцтво зумовлює занадто жорстке детермінування історії, неможливість вибору. Єдина форма, в якій ми спроможні побачити майбутнє, - це форма можливості. Для пізнання майбутнє - міцний горішок, і лише усвідомивши це, ми пізнаємо необхідність утопічного. Тільки відштовхуючись від цього, ми стаємо здатними коректно поставити питання про існуючі можливості, і тільки так нам може відкритися автентичне розуміння історії.

ЛІТЕРАТУРА
1. Баталов Е. Я. Пять диалогов об утопии // http://marsexx. narod.ru/utopia/batalov-v-mire-utopij.html
2. Ивин А. А. Основы социальной философии: Учеб. Пособие для вузов - М.: Высш. шк., 2005. - 440 с.: ил.
3. Манхейм К. Диагноз нашего времени.: Пер. с нем. и анг. - М.: Юрист, 1994. 700с. - (Лики культуры).
4. Маркузе Г Эрос и цивилизация.: Пер. с англ., послесл., примеч. А.А.Юдина. - М.: ООО»Издательство АСТ», 2003. - 526, [2] c. - (Philosophy)
5. Научное предвидение общественных процессов (Методологический анализ). - К.: Наукова думка, 1989.
6. Фромм Э. Революция надежды // Душа человека: Сб.: Пер. с англ./Э. Фромм. - М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Транзиткнига», 2004. - 572, [4] с. - (Philosophy)
7. Утопия - Современный философский словарь / Под общей ред. д. ф. н. профессора В.Е. Кемерова. - 3-е изд., испр. и доп. - М.:, Академический проект, 2004. - 864 с. С. 748.
8. Ясперс К. Духовная ситуация времени // Ясперс К. Смісл и назначение истории. - М.: Политиздат 1990. - С. 288419.