Ніколаєнко Н. В.
аспірантка

У статті автор аналізує етичні проблеми, які породжені використанням новітніх біотехнологічних практик. Обґрунтовується роль біоетики в формуванні сучасної етики біологічного дослідження.

Великі успіхи новітніх біотехнологій другої половини ХХ ст. - початку ХХІ ст. породили цілий спектр світоглядно-етичних проблем. Багатоманітні технологічні можливості людини, яка використовує методи генної інженерії, клонування, потребують нової визначеності суспільства в плані ставлення до людини як природної й соціокультурної цінності. Постають проблеми моральних регулятивів, «стандартів», що дозволяють або забороняють певні втручання в людське біологічне. В цьому контексті виявляється актуальність осмислення етичних аспектів новітніх біотехнологій як практик конструювання живого та їх прогнозованих позитивних або негативних наслідків стосовно людини та природи.

Питання етики науки і зокрема етики біологічного дослідження наприкінці ХХ ст. глибоко проаналізовані в роботах таких відомих філософів науки, як І. Т. Фролова, С. О. Пастушного, Р. С. Карпінської, Б. Г. Юдіна та ін. В сучасній ситуації, яка характеризується розвитком постнекласичної науки, процесами міждисциплінарності та трансдисциплінарності, становленням біоетики та біофілософії, етичні проблеми науки та особливості етичного її визначення досліджуються С.В. Вєковшиніною, М.М. Кисельо- вим, Л.П. Кіященко, В.Л. Кулініченком, І.К. Лісеєвим,

О.Є. Перовою, Л.І. Сидоренко, В.С. Стьопіним, П.Д. Тищенком та ін. Підкреслюється, що в постнекласичній науці етичні вимоги є істотною ознакою дослідження складних об’єктів, що самоорганізуються та само- розвиваються - живого, екосистем, людини, соціуму. Важливими для осмислення етичних проблем, які породжені вливом людини на природу, живе та людину є роботи Г. Йонаса, В.Р. Поттера, А. Швейцера та ін.

Метою даної статті є аналіз етичних проблем, які породжені використанням біотехнології, в контексті біоетики та обґрунтування її ролі в формуванні сучасної етики біологічного дослідження.

Ознаками світоглядно-теоретичних спроб осмислити сучасну ситуацію в біологічному дослідженні є широке вживання останніми роками таких понять як біоетика, еволюційна етика, екологічна етика, біофілософія тощо. Названі поняття є відображенням складних феноменів етичного, світоглядного характеру, що сформувались у науці в умовах її переходу до постнекласичного етапу [1, с. 45]. Такий перехід відбивається на особливостях біотехнологічних практик, які становлять фундамент індустрії новітніх радикальних трансформацій найпотаємніших глибин людської життєдіяльності. Сучасні біотехнологічні практики перетворюються не тільки на один з потужних двигунів прогресу людської цивілізації, а й на головне джерело погроз людській свободі. Революція супертехнологій знаменує собою початок нової доби - доби перетворення фундаментальних першооснов світу неживої і живої матерії, успішного завершення мегапроекту «Геном людини», все більш зухвалих уторгнень у генетичні механізми спадковості людини. Всі ці, раніше немислимі досягнення, похитнули не лише підвалини науки, а й екзистенціальні, моральні, світоглядні засади культури ХХІ сторіччя [2, с. 4].

В сьогоденних наукових проектах увага акцентується на конструюванні та реконструюванні людського існування. Відповідно в якості початкової та кінцевої точки теперішніх проектів виступає саме людське життя [3, с. 490]. Як зазначає З.В. Каганова: «вторгнення природознавства, біотехнологій, медичних технологій в людське та взагалі в органічне життя викликає серйозні проблеми. Суть цих проблем зводиться до того, що людина - суб’єкт історичного розвитку, творець культури та природознавства - сама стає об’єктом природничонаукового дослідження та застосування нових технологій, у зв’язку з чим виникає реальна можливість маніпулювати її життям, здоров’ям та свідомістю з боку тих, хто керує цими технологіями. Перетворення людини в об’єкт природничонаукового пізнання розглядається з одного боку, як найбільший тріумф людської думки, реалізація програми Сократа «пізнай самого себе», а з іншої - як «дегуманізація» та навіть «смерть людини» [4, с. 142]. Необхідно зазначити, що біотехнологія змінює традиційне ставлення людини до світу, її світоглядні орієнтири. Зміна прагнень, цінностей, мислення - це маніпулювання та програмування людини.

На основі реальних наслідків виявляється, як в свій час зазначав Г. Йонас, що природа людської діяльності фактично змінилась, і до того, за що ми маємо нести відповідальність, додався предмет зовсім іншого порядку, не більш не менш як біосфера всієї планети в цілому, тому що ми володіємо владою над нею. «Предмет колосальної величини, поруч з яким всі попередні об’єкти людської діяльності виявляються мізерно малими. Природа як предмет людської відповідальності - це, поза всяким сумнівом, дещо нове, відносно чого етична теорія повинна ще поміркувати» [5, с. 2]. Якщо етика у витоках своїх визначилася як напрям виключно антропоцентричний (у центрі її побудов були відношення «людина - людина»), то з часом поняття моральності стало поширюватися на інші форми буття, зокрема сферу живого, а потім і на природу взагалі (відношення «людина - природа»). Таке поширення предмета етики, на думку Г. Йонаса, є необхідним для сучасної людини, позаяк може слугувати ефективним засобом захисту людини розумної (Homo sapiens) від людини діючої (Homo faber). «Зростання людської могутності затьмарює власною престижністю все, що становить сутність повноцінної людини, а тому це зростання, оскільки воно приковує до себе дедалі значніші зусилля людини, супроводжується приниженням її поняття про себе та власне буття». Крім того, «технологія набуває етичного значення вже внаслідок центрального положення, яке вона тепер займає в суб’єктивному цільовому житті людини. її кумулятивне творіння, зокрема, штучне середовище, що поширюється, по причині постійної зворотної дії посилює специфічні сили: те, що вже створене, вимушує до застосування все нові винаходи для його підтримки та подальшого розвитку« [5, с. 15]. Це є зрозумілим, адже людині важко вчасно зупинитись та побороти бажання отримувати від життя все нові та нові блага. Такому тотальному впливу може протистояти лише духовно вільна особистість.

І чим багатший внутрішній світ людини, тим важче її перетворити на покірного споживача.

Сучасний пошук нових духовно-етичних орієнтирів наукової діяльності актуалізується, в першу чергу, процесом розробки та розширенням простору застосування новітніх глобальних, зокрема, біоме- дичних технологій (в трансплантології, репродукції людини, генній інженерії, клонуванні тощо). Ці новітні біотехнологічні практики є тією могутньою силою, яка сьогодні постійно впливає не тільки на сферу буття людини, але й на її думки, звички, ідеали та систему цінностей. Як справедливо підкреслює Ж. Бодрийяр, погоня за технікою та її глобальними наслідками, за людиною та продуктом її клонування тільки починається [6, с. 64]. І в цьому він є абсолютно правий. Адже новітня біотехнологія, як нова забавка людства, перетворюється на небезпечну зброю у руках недосвідченої людини.

Тому не дивно, що реалії сучасності зумовили органічне поєднання таких принципово різних феноменів, як біологія та етика. А, оскільки розвиток та прогрес наукових досліджень, зокрема, біотехнологічних, взагалі не можна зупинити, то саме біоетика, на мою думку, є тим інструментом, за допомогою якого можна хоч якось впливати, контролювати, та стримувати цей розвиток. Етична складова ще й важлива тим, що об’єктом біотехнологічних досліджень виступає саме людина. Тому практична діяльність біотехнологів в першу чергу має бути пов’язана з необхідністю визначати міру відповідальності при проведенні досліджень та взагалі про їх доцільність.

Термін «біоетика» отримав поширення в науці після виходу в світ книги В.Р. Поттера «Біоетика - міст у майбутнє«. У загальноетичному контексті біоетика, з подачі В.Р. Поттера, постає як прикладний аспект з чітко визначеною біолого-медичною спеціалізацією. Людина, як носій моральних принципів, не перестає бути частиною природи. Так, Поттер зауважує: «Сьогодні ми повинні усвідомити, що етика людини не може далі вивчатися без реалістичного розуміння екології у самому широкому розумінні цього слова. Етичні цінності не повинні розглядатися поза біологічними фактами. Ми відчуваємо велику потребу в Земельній етиці, Етиці живої природи, Популяційній етиці, Етиці споживання, Урбаністичній етиці, Геріатричній етиці тощо» [7, с. 5]. Глобальна біоетика закликає до пошуку мудрості, яка б використовувала біологічні знання для досягнення соціального блага. Це універсальна етика, яка включає в себе біологічні знання. Без задовільного вирішення сьогоденних розбіжностей про достатньо прості критерії людського життя та прав людини, стійке глобальне виживання не відбудеться [8, с. 9].

Біоетика як «етика життя», в умовах швидкого розповсюдження нових біотехнологій, які радикально змінюють не тільки життєдіяльність, але й природу людини проголошує та захищає фундаментальні людські цінності - право людини на життя, автономію та свободу вибору. В її контексті відбувається переосмислення та збагачення змісту багатьох понять, таких як «природа», «людина», «тілесність» тощо. Втім, біологічна етика не ставить за мету стримання або заборону новітніх біотехнологій, з якими пов’язується майбутнє цивілізації. Йдеться про необхідність скрупульозної, тривалої експертизи, незалежного громадського контролю, аби визначити можливе й допустиме, виключити негативні наслідки для людини і довкілля. Загалом же сучасна біоетика інтегрує в єдине концептуальне ціле елементи класичної етики та новітні тенденції, ініційовані екологією, медициною та стрімким розвитком біотехнологічних практик.

Вивчаючи наукові та філософські джерела по біоетиці, можна виявити принаймні два ракурси використання цього терміну. Так, під біоетикою розуміють притаманну людині вроджену схильність розглядати певний спосіб дій як справедливий, а інший - як несправедливий. У певному розумінні, мова йде про дослідження біологічних засад кваліфікування тяжіння до добра і зла. В іншому смислі, терміном «біоетика» позначають включення в сферу етичного відношення також і ставлення людини до природи, до живого. У цьому сенсі біоетика - сукупність правил, дозволів і заборон, що визначають межі, міру втручання людської конструкторської діяльності в реальність живого. У тому числі - в природу людини. Отже, біоетика має визначити, що є моральним або аморальним стосовно живого, взагалі життя. Якщо проаналізувати лише медико-біологічний зріз біоетики, то можна дійти висновку, що навіть у такому прикладному контексті вона підноситься до проблем загальнолюдського значення. Передусім йдеться про такі фундаментальні філософські категорії, як життя і смерть, дійсне і належне, природне та соціальне. Як повинна чинити пересічна людина, а особливо фахівець, щоб мати підставу вважати себе доброчесною у складних життєвих ситуаціях? З усією нагальністю постає проблема меж компетентності регулятивної функції біоетики, що зумовлює необхідність вибору: обмежуватися контролем, заборонами, кодексами і т.ін. чи налаштовуватися на складну і багатоманітну роботу, спрямовану на забезпечення підтримки та розвитку моральних принципів дослідження? [9].

Взагалі, на думку Л.І. Сидоренко, важливим є наступне: потреба етичної обґрунтованості, виправданості проекту повинна передувати дослідницькій його частині. Таким чином, етичне обґрунтування відіграє не тільки регулятивну, а й методологічну роль в дослідницькій практиці [10, с. 189]. В той же час, слід зазначити, що особливість сучасної зустрічі філософії з іншими формами розумного опанування реальності полягає в тому, що вона відбувається в контексті історичного феномену - трансдисциплі- нарності. Він направлений на пошук рішень екологічних, інформаційних задач, а також проблем здоров’я тощо. В результаті формується новий тип дослідницької діяльності. Виробництво наукового знання на сучасному етапі - це гібрид фундаментальних досліджень, які орієнтовані на пізнання істини, та досліджень, прагматично орієнтованих на отримання корисного ефекту [11, с. 105].

Історично біоетика формувалась як пошук відповідей на найскладніші моральні та антропологічні проблеми, породжені розвитком біомедичних технологій. Клонування, пересадка органів, гено- терапія, евгеніка - ці та інші події в історії розвитку біомедичної науки останніх років примушують філософів, лікарів, біологів тощо шукати рішення гостріших етичних та антропологічних проблем. При цьому з самого початку в біоетиці як трансдисциплінарному просторі на основі життєво-практичних, а не будь-яких теоретичних уявлень склалося принципово важливе розуміння.

Все більш інтенсивне та неконтрольоване використання біотехнологій в різних сферах життєдіяльності людини, як зауважують С.В. Вековши- ніна та В.Л. Куліниченко, вже викликало відповідні реакції людини. По-перше, прагнення зберегти та зміцнити свої справжні людські основи за допомогою такої системи етичних принципів, яка б могла протистояти негативним наслідкам науково-технічного прогресу. По-друге, усвідомлення та втілення в життя необхідності трансформації основних парадигм існування та розвитку технологізованої науки за рахунок їх «етизації» - включення в якості засад наукової діяльності людинорозмірні сутності та цінності. По-третє, зміна змісту та функцій сучасної етики, дієвість якої обумовлюється не тільки ступінню її «інструментальності», прагматичності, але й ефективністю впливу на якість життя людини [12, с. 41].

Як зауважують В.Л. Кулініченко та В.Ф. Чешко, вплив науки на природне та соціальне середовище наближається до порогу, за яким «помилка експеримен- ту« здатна викликати вже не локальну, але регіональну чи глобальну катастрофу екологічного, соціального або культурного характеру [13, с. 217].

Дуже важко не погодитись з позицією «благоговіння перед життям» А. Швейцера. В своїй праці він тлумачить етику як безмежну відповідальність за все, що живе. Його світогляд будується на принципі благоговіння перед життям, що виступає основою формування універсальної етики. Істинність такої етики благоговіння перед життям полягає в тому, що вона осягає в єдності та поєднанні різні прояви етичного. Вона визнає добрим тільки те, що слугує збереженню та розвитку життя; вона не визнає ніякої практичної взаємної компенсації етики та необхідності. І на мою думку, найголовніше - абсолютна етика благоговіння перед життям завжди і кожен раз по-новому полемізує в людині з дійсністю. Тобто, вона змушує людину кожен раз вирішувати самій, в якому ступені вона може залишитися етичною, в якій ступені вона може скоритися необхідності знищення або нанесення шкоди життю та в якій мірі, вона може взяти за все це провину на себе. За А. Швейцером, справді моральною людиною є тільки тоді, коли вона скоряється внутрішньому потягу допомагати будь- якому життю, якому вона може допомогти, та утримується від того, щоб завдати живому якусь шкоду. Вона не питає, наскільки те чи інше життя заслуговує його зусиль, вона не питає також, чи може воно та в якому ступені відчути її доброту. Для неї священне життя як таке [14, с. 218]. В той же час, він наголошує на тому, і з цим не можна не погодитися, що в етичних конфліктах людина може зустріти тільки суб’єктивні рішення. Оскільки ніхто не може за неї сказати, де кожний раз проходить крайня межа наполегливості в збереженні та розвитку життя. Тільки вона одна може судити про це, керуючись почуттям найвищої відповідальності за долю іншого життя [14, с. 223]. Стосовно людей, які проводять експерименти над тваринами, що пов’язані з розробкою нових операцій або з застосуванням нових ліків, ті, які прививають тваринам хвороби, для того, щоб використовувати отримані результати для лікування людей, А. Швейцер закликає ніколи не заспокоювати себе тим, що їх жорстокі дії переслідують благородні цілі. В кожному окремому випадку вони повинні зважити, чи існує в дійсності необхідність приносити цю тварину у жертву людству. Крім того, етика благоговіння перед життям примушує нас відчути безмежно велику відповідальність і в наших взаємовідносинах з людьми. Вона вимагає, щоб ми у будь-якій формі та в будь-яких обставинах були людьми по відношенню до інших людей [14, с. 225].

Але, кожен з нас може опинитися в такій ситуації, коли він відповідає не тільки за себе, але і за свою справу. Тоді він вимушений діяти урозріз з особистою мораллю. Це яскраво можна побачити на прикладі біо- технології. Оскільки, чим ширшою є сфера діяльності людини, тим частіше їй доводиться приносити свої почуття у жертву суспільному обов’язку. Існує думка, що нібито загальна відповідальність відсторонює особисту відповідальність. Зокрема, А. Швейцер говорить про те, що етична тільки абсолютна та все- загальна доцільність збереження та розвитку життя. Будь-яка інша необхідність або доцільність не етична, а є більш менш необхідна необхідність. Тому, на основі такого принципу можна класифікувати біотехнологічні практики як етично виправдані та взагалі неетичні. Наприклад, тоді клонування або технології створення «дитини на замовленням взагалі не можна визначити як етичні. Тому що, вони не є життєво необхідними. їх суть не в тому, щоб поліпшити життя людини, не створити кращі умови для розвитку людства. Скоріше їх можна назвати технологіями покращення заради покращення. Натомість, можна говорити про доцільність таких біотехнологічних практик, які мають на меті створення нових ліків та вакцин, генної терапії (лікування спадкових та генетичних хвороб) тощо. Тобто, принаймні, на мою думку, це ті технології, які можна назвати етично виправданими.

На підставі вищевикладеного можна зробити наступні висновки. По-перше, новітні біотехнологічні практики становлять фундамент індустрії радикальних трансформацій найпотаємніших глибин людської життєдіяльності. Вони стають потужним двигуном прогресу людської цивілізації, але водночас і джерелом загрози людській свободі і навіть життю людини. Проблеми, породжені такою ситуацією, стали предметом осмислення в біоетиці, з позицій якої розв’язується проблема моральних регулятивів, стандартів, що дозволяють або забороняють певні втручання в людське біологічне з метою захисту людини як частини світу живого. По-друге, біотична експертиза новітніх біотехнологічних практик - оцінка їх з позицій принципів біоетики - дозволяє вважати, що такі практики можливо розділити на дві групи. До однієї відносяться біотехнологічні практики, які є дійсно етично виправданими (зокрема, генна терапія). До другої - ті, що на сьогодні не можна вважати етично виправданими (зокрема, клонування). Такий поділ зумовлений абсолютною та всезагальною доцільністю збереження та розвитку життя.

По-третє, потреба етичної обґрунтованості, виправданості проекту повинна передувати дослідницькій його частині. Таким чином, етичне обґрунтування відіграє не тільки регулятивну, а й методологічну роль у використанні біотехнологічних практик. Водночас, біологічна етика не ставить за мету стримання розвитку або заборону новітніх біотехнологій. Йдеться про необхідність скрупульозної, тривалої експертизи, незалежного громадського контролю, аби визначити можливе й допустиме, виключити негативні наслідки для людини і довкілля.

ЛІТЕРАТУРА

1. Перова О. Є. Біоетика: смислові і предметні ракурси // Вісник. Філософія. Політологія. - К., 2002. № 38-41. -С. 45-50.
2. Лук’янець В. Фундаментальна наука і науковий світогляд у перспективі XXI сторіччя // Філософська думка. -2006. -№ 3. -С. 3-25.
3. Юдин Б. Биотехнологическое конструирование человека. Биология и культура. - М.: Канон +, 2004. -С. 461-491.
4. Каганова 3. В. Постмодернизм, наука, биология. Биология и культура. -М.: Канон+, 2004. -С. 135-149.
5. Ионас Г. Изменившийся характер человеческой деятельности //Человек. - 1999. - № 2. - С.5-19.
6. Бодрийяр Ж. После оргии // Прозрачность зла. - М., - 2000. -С. 258.
7. Поттер В.Р. Биоэтика: мост в будущее. /Пер. с англ. - К., -2001. -С. 216
8. Поттер В.Р. Глобальная биоэтика: движение культуры к более жизненным утопиям с целью выживания // Практична філософія. -2004. -№ 1. -С. 4-14.
9. Кисельов М. Філософські та світоглядні аспекти біологічної етики. [електронний ресурс]: http://www.nbuv.gov. ua/Portal/All/herald/2001-11/5.htm.
10. 10. Сидоренко Л.И.//Методологическое измерение этоса постнеклассического биологического исследования. Культурный контекст социальной самоорганизации: сборник. - К.: КНУ, 2006. -С. 184-192.
11. Киященко Л.П. Опыт философии трансдисциплинарнос- ти (казус «биоэтика«) //Вопросы философии. - 2005. - № 8. -С. 105-117.
12. Вековшинина С.В., Кулиниченко В.Л. Биоэтика в эпоху глобальных технологий//Практична філософія. -2004. - №1. -С. 36-48.
13. Кулиниченко В.Л., Чешко В.Ф. «Опасное знание» как социальный феномен (биоэтический и коэволюционный аспекты)//Практичнафілософія. -2006. -№ 1. -С. 204221.
14. Швейцер А. Благоговение перед жизнью. - М.: Прогресс, 1992. -С. 576