Льовкіна О. Г.
кандидат філософських наук, доцент

У статті проаналізовано роль наукового передбачення у дослідженні суспільних процесів.

Вступ. Особливої уваги нині потребує вивчення політичних, економічних, соціокультурних детермінант, що спричиняють негативні прояви глобальних © Льовкіна О. Г. ,2010 трансформацій. Такі негативні явища як духовний занепад і деградація суспільної моралі, уніфікація, аполітичність, тотальне економічне координування суспільством, посилення бюрократичного пригнічення та інші у ході сучасної глобалізації стають реаліями планетарного масштабу. У світі загострюється аксі- ологічна криза, що проявляє себе у відчуженні традиційних і поширення споживацьких цінностей. Ця обставина, у свою чергу, спричиняє гносеологічну кризу, яка виявляється у нездатності індивідів зі споживацьким світоглядом осягнути складні реалії сьогодення та належним чином відреагувати на зміни у сучасному просторі, що, може призвести до екологічної катастрофи, третьої світової війни і знищення життя на Землі. У цих складних і суперечливих умовах посилюється потреба суспільства в науковому передбаченні суспільного розвитку. Така потреба детермінована «комплексом умов і чинників сучасного життя» [3, с.7].

Аналіз досліджень і публікацій. Питання про передбачення можливості або вірогідності настання тих або інших суспільних процесів, явищ або подій цікавило людей дуже давно. Серед відомих дослідників проблем прогнозування майбутнього слід зазначити і представників української науки: О.М.Гончаренко, Г.М.Добров, Є.С.Жаріков,

В.І.Куценко, В.В.Косолапов, В.О.Лисичкін, В.Г.Та- бачковський, Г.І.Горак, В.О.Рябенко, В.І.Кузнєцов, І.І.Михальченко, М.М.Мокляк, І.Д.Прилюк, В.Х.Ару- тюнов, В.М.Свінціцький та ін. Але особливо хотілося б відзначити внесок в розбудову теорії передбачення й прогнозування вітчизняного науковця І.В.Бойченка. Серед його найвідоміших праць цій проблемі були присвячені такі, як «Наукове передбачення суспільних процесів», «Категорії «закон» і «хаос»», «Соціальні відносини», «Суспільні закони та їх дія», «Сутність і явище», «Філософія історії: предмет, напрями, детерміністські і ігрові концепції» та багато інших.

У Росії прогностичній проблематиці були присвячені праці О.О.Богданова, І.Л.Араб - Огли, І.В.Бестужева-Лади, Д.М.Гвішиані, І.Т.Фролова, Г.Х. Шахназарова та інших дослідників. З-поміж західних вчених найбільш відомі розробки в сфері футурології належать Е.Тоффлеру, Д.Беллу, Т.Дж.Гордо- ну, Дж. Форрестеру, Д. Медоузу, Г.Кану, Дж.Мартіні, Ф.С.Парді, ГТейлу, О.Хелмеру, Е.Янчу та ін.

Проте між прогностикою і футурологією існують суттєві відмінності. Прогностику частіше відно - сять до власне наукового знання, а футурологію пов ‘язують не тільки з науковими прогнозами, а й з пророцтвами, науковою фантастикою, утопіями й антиутопіями. Відмінність між прогностикою і футурологією має, скоріше, ідеологічне й емо - ційне підґрунтя, ніж сутнісне, бо західні дослідники проблем майбутнього, як правило, називали себе футурологами, а «східні» (у тому числі радянські) - прогнозистами. Але визначення об’єкта дослідження в них збігалося. [1, с. 55].

Метою даної статті є дослідження тенденцій в науковому передбаченні суспільних процесів.

Основна частина. Знання об’єктивних законів розвитку суспільства, вивчення уроків історії й наукове прогнозування майбутнього надають можливість виробити і здійснити правильну політику, стратегію і тактику. Це дозволяє планомірно підготуватися до майбутніх процесів в суспільному житті. Передбачення виступає науковою передумовою планомірної організації суспільного життя, цілеспрямованого развитку країни. На його основі повинна розроблятися вся розгалужена система планів. Проведення правильного й обгрунтованого прогнозування дозволяє заощадити ресурси для вирішення актуальних проблем соціального розвитку. Наука повинна досліджувати й передбачати майбутній перебіг подій, попереджати суспільство про небезпеку, розробляти альтернативні варіанти вирішення проблем й обгрунтовувати критерії вибору кращих з них.

Розробка принципів формування наукових передбачень та їх використання як основи планомірної перетворюючої діяльності стає предметом багатьох сучасних досліджень. На думку відомого українського вченого І.В.Бойченка, одним з найбільш загальних методологічних принципів наукового пізнання є принцип розвитку. Він зазначав, що «умовою плідного застосування принципу розвитку у сфері спільствознавства є розгляд соціальних явищ і процесів не лише як таких, що змінюються в часі, але, і перш за все, як змінюваних конкретно - історичним, суб’єктом. Тому значення принципу розвитку в соціальному пізнанні істотно зростає, а його використання ускладнюється» [3, с. 30-31].

Особливо складно пізнавати соціальне майбутнє, тобто суспільні процеси і явища, які в даний час ще не існують. В такому разі зростає роль всебічного осмислення конкретно - історичних умов, які детермінують виникнення майбутніх соціальних явищ. Згідно І.В.Бойченку, методологічний принцип розвитку вимагає усвідомлення специфічних особливостей трьох послідовних стадій пізнання: 1) ретрогнозу (пізнання минулого), 2) презентпрогнозу (пізнання сьогодення), 3) прогнозу (пізнання майбутнього). Але також слід мати на увазі, що ці три діахронічні моменти пізнання є взаємопов’язаними і взаємозу- мовленими. Тобто необхідною умовою наукового передбачення є вивчення історії прогнозованого об’єкту й головних етапів його розвитку. Сучасний стан об’єкту також має бути підданий детальному й професійному дослідженню. Адже кожна історична епоха неповторна, тому необхідно уміти виділити її головні характеристики. Тільки тоді можливим є повноцінний науковий прогноз. Дослідник зазначає, що «для передбачення майбутнього стану об’єкта треба знати його генезу і сучасний стан» [3, с. 31].

Прогностична функція суспільствознавства тісно пов’язана із його пояснювальною функцією. Однією з форм пояснення, актуального для пропонованого дослідження наукового передбачення, виступає пояснення об’єктивного закону. Адже наукове пояснення є основою наукового передбачення, а знання законів також складає базу наукового передбачення. Саме тому принцип розвитку логічно пов’язаний із принципом детермінізму. Відповідно, проблема обумовленності майбутнього сьогоденням і минулим актуалізується у контексті наукового передбачення. Збагачення засобів вироблення знань про теперішнє і минуле, відповідно, збагачує наукові передумови самого передбачення.

На думку І.В.Бойченка, «найдоцільніше розпочинати прогнозування з аналізу об’єктивних законів функціонування і розвитку суспільства. Об’єктивність законів полягає, перш за все, в їх незалежності від волі та свідомості людей. Саме завдяки цій незалежності об’єктивні суспільні закони виступають у якості основи наукового передбачення перспектив суспільного розвитку. Закони суспільства виражають не випадкові, окремі, суб’єктивні, довільні, а об’єктивно необхідні і загальні зв’язки і стосунки. Будучи законами людської діяльності, вони реалізуються через умови життя людей, їхні потреби, інтереси й усвідомлені (адекватно або неадекватно) їхні цілі. Ці закони не можуть бути створені, введені або скасовані за бажанням зацікавлених осіб або соціальних груп або ж через наше знання (або незнання) їх особливостей і характеру дії» [3, с. 36]. Саме завдяки відкриттю і застосуванню законів об’єктивного процесу діяльності великих мас людей можливим стає передбачення розвитку суспільства.

Через пізнання об’єктивного закону ми пізнаємо внутрішні зв’язки між процесами дійсності. Пояснення сутності явища і стає можливим саме завдяки відкриттю законів науки. Можливість наукового передбачення на основі пізнання об’єктивних законів пояснюється також тим, що вони є відображенням необхідних зв’язків між явищами або процесами.

Зважаючи на те, що закон виражає стійку характеристику явища, що зберігається при змінах явища, ми можемо стверджувати про залежність прогностичної функції науки від пояснення за допомогою наукового закону. Повторюваність певних явищ, процесів, подій у певному порядку свідчить про те, що природа і суспільство виступає єдиним цілим, де розвиток відбувається із певною послідовністю, що існує узгодженість, система в безперервній зміні явищ. Слід звернути також увагу на таку об’єктивну характеристику закону як всезагальність. «Знання специфіки цієї межі закону дає можливість стверджувати, що за наявності певних умов об’єктивний закон діє скрізь і завжди, тобто на всіх, просторово-часових ділянках своєї сфери. Широта, діапазон дій об’єктивного закону визначають ті межі, в яких можна передбачати на основі його пізнання» [3, с.46-47].

Люди не є безсилими перед лицем об’єктивної необхідності. Пізнавши закони дійсності й вивчивши об’єктивні умови, що супроводжують дію цих законів, вони можуть запобігти настанню небажаних для них наслідків дії цих законів. Але існує й таке явище як неминучість. Вона має місце тоді, коли в результаті поєднання об’єктивних і суб’єктивних умов люди вже не в змозі перешкоджу- вати здійсненню об’єктивної необхідності.

Конкретно-історичний аналіз суспільних явищ виступає необхідною умовою соціально-наукового передбачення. У процесі соціальних передбачень необхідно дослідити специфіку історичного моменту, в межах якого наявні закон, необхідність, стійкість і повторюваність в розвитку явищ. Проте явища суспільного життя повторюються не повністю, тому вироблення прогнозів передбачає виокремлення не тільки повторюваності в розвитку явищ, але й визначити відхилення від однозначної і закономірної повторюваності явищ. Необхідно також досліджувати обставини, при яких деформується періодичність. Тому слід аналізувати конкретні умови, які призводять до зміни форм прояву цієї закономірності.

Згідно І.В.Бойченку, здійснення пояснювальної функції та функції передбачення містить постановку будь-якого складного питання у визначених, ретельне дослідження конкретних умов та історичних меж, у яких знаходиться прогнозований об’єкт. «Перед прогностичним дослідженням конкретних шляхів розвитку суспільства постає завдання охопити велике число різноманітних змінних, вивчити складні комплекси лінійних і нелінійних взаємодій, причому необхідно передбачити і майбутні зміни подібних комплексів і всіх їх складових. Через це велику складність представляє дослідницька процедура, що полягає в тому, щоб ізолювати (звичайно, уявно) прогнозований процес, «вирвати його із загального взаємозв’язку, розглянути його в «чистому» вигляді, без впливу сторонніх обставин, що порушують нормальний хід досліджуваного процесу» [3, с. 50].

Передбачення є умовою і складовою частиною вироблення і здійснення наукової політики, планомірного управління суспільством. Воно є ланкою, що сполучає пізнання з практикою. Передбачення є однією з функцій науки, що пов’язана із практичною дієвістю пізнання. Наявність або відсутність передбачення є одним з критеріїв визначення усвідомленості або стихійності життєдіяльності суспільного життя.

Для виявлення специфіки об’єктивних основ соціально-наукового передбачення слід з’ясувати особливості таких форм проявів необхідності, як потреба, інтерес, проблема. Потреби притаманні біологічним і соціальним системам, що виявляються в умовах, які забезпечують їх нормальне функціонування і розвиток. Інтерес є формою прояву потреб, які є специфічними для суспільного життя. Це «такий об’єктивний істотний чинник, який виражає спрямованість дій суб’єкта на. створення умов задоволення своїх потреб. Якщо необ - хідність властива всім явищам об’єктивного світу, а потреба - лише біологічним і соціальним організмам, то інтерес властивий лише людині» [3, с. 46]. У цьому контексті І.В.Бойченко зауважує, що необхідність, потреба та інтерес складають об’єктивні, ієрархічно побудовані основи суспільної проблеми. Як суспільне передбачення, так і суспільна проблема є предметом дослідження вимірів майбутнього. Передбачення виступає необхідною умовою для успішної реалізації потреб та інтересів людей, воно дає можливість подготуватися до майбутніх подій і впливати на них.

На передбаченні базується наукове управління і, зокрема, його функція - планування. Передбачення формує знання як про бажані, так і небажані для певної соціальної групи або суспільства явища. Разом з тим, передбачення слугує основою для складання точних і надійних прогнозів.

Теорія і практика прогнозування має назву прогностики. В основі наукового прогнозування покладено аналіз інформації про минуле. Зокрема йдеться про аналіз минулого досвіду розвитку явищ і процесів подібних до досліджуваних; екстраполяцію - умовне продовження у майбутнє тенденцій, закономірності розвитку яких у минулому і теперішньому детально досліджені; створення моделі майбутнього стану процесу або явища з огляду на бажані зміни, перспективи розвитку яких добре відомі дослідникам. Слід зазначити, що ціллю прогнозування не є побудова конкретної картини майбутнього, його метою є аналіз перспектив розвитку явища. Інакше кажучи, це складний процес дослідження, що включає урахування багатосторонньої детермінації розвитку досліджуваних явищ. Прогностика сформувалась у 70 рр. XX ст.: саме за тих часів розпочався футурологічний бум. Як наслідок, було створено численні державні і недержавні інститути, установи, центри з метою розроблення соціально-економічних, науково-технічних, демографічних, екологічних, військово-політичних прогнозів.

Прогностика - наука про методи і форми пізнання майбутнього стану різних систем. Ця наука розглядає і вивчає можливі альтернативні варіанти майбутнього і намагається з ‘ясувати: межі можливого вибору; наслідки кожного окремого вибору; потенційні можливості появи нових «несподіваних» проблем об’єкта прогнозування на певний період майбутнього. Кінцевою метою такого прогнозу є визначення перспективних проблем;суперечності, конфлікти і кризи, можливі в процесі розвитку людства, науки, техніки, суспільства.

Суспільні прогнози застосовують щодо явищ, на які можуть впливати засоби соціального управління. Як стверджував видатний україн - ський філософ І.В.Бойченко, «виконуючи багатоманітні суспільні функції, суспільні науки здійснюють наукове прогнозування розвитку основних сфер життєдіяльності людей, в тому числі природознавства, дозволяють виявити шляхи ефективного та максимально швидкого втілення досягнення природознавства у виробництво, успішно вирішувати соціальні проблеми» [2, с. 103]. Соціальне прогнозування тісно пов’язане із плануванням, проектуванням, управлінням. Про - гнози можуть і повинні передувати планам, програмам, управлінським рішенням, мають оцінювати хід, а головно, наслідки виконання чи невиконання планів і управлінських рішень.

Соціальні прогнози базуються на аналізі інформаційного масиву, до складу якого входять різноманітні джерела: повідомлення засобів масової інформації, статистичні звіти, зміст наукових видань тощо. Проте об’єктивну інформацію про життя суспільства не можна дістати лише з офіційної статистики. Вона має бути доповнена даними соціологічних і соціально-психологічних розвідок. Необхідно також підготувати економічне, політичне, науково-технічне, організаційне підгрунтя прогнозу. Прогнози необхідно постійно оновлювати й уточнювати (на основі аналізу нового знання) - саме це й стане запорукою їх надійності. Адже якість прогнозу залежить від багатьох факторів, серед яких інформаційне забезпечення, вибір горизонту, відповідних методів прогнозування, мети, наявність системи зворотного зв’язку і моніторингу, тощо. У ході прогнозування надається декілька варіантів розвитку подій. У межах різних шкіл, центрів, інститутів, організацій розроблено великий спектр прогнозів.

Як зауважують науковці В.М.Свінціцький та

В.Х.Арутюнов, існують «два типи прогнозів: по - шукові і нормативні. Пошукові прогнози виходять з тенденцій розвитку і сучасного стану об’єкта за певний проміжок часу за заданих початкових умов. Такий прогноз дає уявлення про напрями розвитку і про найімовірніший стан об’єкта прогнозування в той чи інший період майбутнього. Нормативні прогнози є прогнозами досягнення наперед визначених завдань і цілей розвитку науки, техніки й суспільства. Метою таких прогнозів є виявлення оптимальних способів розв’язання проблем, з’ясування можливих організаційно - технічних програм і завдань тощо» [1, с. 55-56]. В основі розрізнення вказаних типів прогнозів лежить проблемно-цільовий критерій. В.І.Бойченко запропонувавн назвати прогнози першого типу генетичними, а другого - програмно-цільовими. Він вважав, що прогнози мають бути об’єктивними і діахронічними, що дало б змогу адекватно віддзеркалювати фактор часу. «Перший тип вказує, що прогнозування будується за ходом часу (від теперішнього до майбутнього) другий - проти ходу часу (від майбутнього до теперішнього)» [3, с. 58].

Пошукові прогнози надають інформацію про вірогідні стани явища у майбутньому на засадах знання про минуле і теперішнє прогнозованого явища, тобто, враховуючи існуючі тенденції і перспективи розвитку, вказуються найбільш вірогідні результати. При нормативному прогнозуванні розподіл вірогідностей здійснюється у зворотньому порядку, від заданого стану до тенденцій, що спостерігаються. Таким чином відбувається вірогідний опис можливих шляхів досягнення поставлених цілей. Виділяють декілька підвидів нормативних і пошукових прогнозів: цільові, планові, програмні, проектні, організаційні. За проміжком часу, прогнози поділяються на оперативні, короткострокові, довгострокові і й наддострокові, які, відповідно, містять детально-кількісні, кількісно-якісні й загально-якісні оцінки. Вибір типу прогнозів залежить від об’єкту дослідження, характеру і мети конкретного дослідження. Залежно від об’єкту прогнозування можна типологізувати прогнози як соціальні, науково-технічні, економічні, політичні, екологічні та ін. Кожний із цих типів прогнозів, залежно від масштабу досліджуваного явища, може поділятися на регіональні та глобальні прогнози.

Існують класифікації не лише самих прогнозів (нормативні і пошукові, глобальні і регіональні, довгострокові і поточні), але й методів прогнозування. Сучасна прогностика налічує понад двісті методів прогнозування, які австрійський футуролог Е.Янч умовно поділив на наступні групи: методи експертних оцінок; методи екстраполяції наявних тенденцій розвитку; методи моделювання; методи історичних аналогій; сценарії майбутнього.

У ситуаціях, коли прогноз не справдився або здійснився раніше чи пізніше встановленого терміну, слід брати до уваги вплив людського, соціального фактора на здійснення прогнозу. Адже прогнози піддаються як самореалізації, так і саморуйнації. Суб’єкти соціальної дії прагнуть і сприяють реалізації сприятливих прогнозів, тому подібні прогнози й реалізуються скоріше ніж передбачалося. Несприятливі прогнози можуть зовсім не здійснитися саме тому, що люди докладають зусиль щодо перешкоджанню їх реалізації.

На сьогоднішній день залишається актуальною проблема якості і верифікації прогнозів. «Верифікація прогнозу, тобто визначення ступеня його відповідності дійсному стану об’єкта прогнозування в майбутньому можлива лише після завершення періоду упередження. Але вже на завершальних етапах розроблення прогнозу ймовірна і бажана відносна (попередня) верифікація - визначення ступеня відповідності прогнозу вимогам сучасної науки, тенденціям розвитку суспільної практики, його достовірності й обгрунтованості»[1, с. 69].

Розповсюдженим є варіант, коли функції верифікації виконують за допомогою методу експертних оцінок. Іноді приймають рішення про застосування спеціальних процедур. Зокрема, йдеться про розробку повторного прогнозу методом, що відрізняється від попереднього; порівняння верифіковуваного з прогнозом, отриманим з інших джерел; перевірку адекватного прогнозу в ретроспекції; використання логічних критеріїв; додаткове опитування експертів; спростування критичних зауважень опонентів; виявлення й урахування джерел імовірних помилок; порівнення з оцінкою найбільш компетентного експерта. Проблема залежності якості і верифікації прогнозів від феномену самореалізаціїї і саморуйнації стає предметом досліджень багатьох фахівців.

Висновки. Отже, за сучасної доби наукове прогнозування суспільних процесів, в авангарді розробки принципів і методів якого стояв ряд українських дослідників, набуває нового рівня розвитку. В умовах глобальних катастрофічних наслідків початку ХХІ століття (диспропорційних криз світової і національних економік, які почали загрожувати самим основам існування людства, ускладнення процесів, що відбувалися у людському суспільстві і т.д.) розбудова ідейного арсеналу наукового прогнозування стає дедалі актуальнішою і, зрештою, закономірною.

Маючи на увазі можливості наукового передбачення, що взмозі вирішувати виникаючі проблеми діяльнісного існування людства, слід задзначити: потенційно загальна методологія вітчизняних фахівців має беззаперечні переваги при аналізі і прогнозуванні розвитку поточної ситуації. У суспільствознавчого прогнозування відкривається широка перспектива розвитку: адже науки, що збагачують методологічну, інформаційну й технологічну базу передбачень мають потужний потенціал. Відповідно, можна говорити про своєчасність формування української школи наукового прогнозування, яка буде розвивати й систематизувати ідеї І.В.Бойченка: дослідження динаміки соціальних змін, дії суспільних законів і, зрештою, розробки нових методів наукового передбачення суспільних процесів актуальні як ніколи. Свідченням цього є числені доповіді на міжнародних, всеукраїнських конференціях, тематичних круглих столах і філософських школах. Автор статті вважає необхідним систематичне обговорення перерахованих проблем в межах щорічних філософських читань.

ЛІТЕРАТУРА

1. Арутюнов В.Х., Свінціцький В.М. Філософія глобальних проблем сучасності. К.: КНЕУ,2003. - 90с.
2. Бойченко И.В. Методологическая роль исторического материализма в анализе форм социального знания / Бойченко Иван Васильевич. К.: Наукова думка, 1982. - 220 с.
3. Научное предвидение общественных процессов (методологический анализ) / [Бойченко И.В., Куценко В. И., Ми- хальченко И.И., Н.Н.Мокляк, Прилюк И. Д. и др.]; Отв. ред. В. И. Куценко. - К.: Наукова думка, 1990. - 320 с.
4. Суспільні закони та їх дія / [Бойченко І.В., Куценко В.І.,В.Г. Табачковський, Г.І.Горак, В.О.Рябенко, В.І.Кузнєцов та ін.]; За. ред. Бойченка І.В. - К.: Наукова думка, 1995. - 212 с.