Людвиченко М. В.
аспірантка

У статті окреслено та проаналізовано теоретичну і методологічну роль утопії та футурології у формуванні соціального ідеалу.

Суспільство як система, що розвивається потребує визначення його представниками загальних цілей та програм. Соціальні ідеали та проекти майбутнього необхідні суспільству як найважливіші смислотворчі структури свідомості, як принципи освоєння та перетворення реальності. Саме цим зумовлюється актуальність представленого дослідження. В цьому контексті об’єктом є соціальний ідеал, а предметом роль утопії і футурології у його формуванні. Сучасна ситуація суспільного розвитку характеризується підвищеною інтенсивністю розвитку, швидкою зміною технологічного та ціннісного простору культури. Суспільство без «надійних орієнтирів» в стрімко мінливому світі важко сприймає соціальний ідеал та утопію. Тому про ступінь розробленості даної тематики важко говорити однозначно. Вона розробляється лише частково дослідниками з різних галузей. Аналізуючи роль утопії та футурології у формуванні соціального ідеалу найбільш цінним виступає ком- паративіський метод.

Сьогоднішнє становище європейської культури, та інших сфер показує, що виникли тенденції, які можна окреслити як кризу раціоналізму в інтелектуальній та соціальній сферах життя. Вона проявляється в цілому ряді «розчарувань» в науці, в прогресі, у найвищих цінностях і цілях людства. Поряд з цим глобальні проблеми у світовому процесі примушують інтелектуальну еліту людства знову і знову ставити питання про майбутнє, його соціальні основи, орієнтири, ідеали, проекти, які збережуть людство та забезпечать його сталість [1]. Тому утопія та футурологія, саме як творці соціального ідеалу, перспектив, орієнтирів, цінностей для розвитку мають, на нашу думку, знову привернути до себе увагу дослідників.

В середині 20ст. у світі під впливом різного роду процесів життя соціуму кардинально змінилося, починають змінюватися й інститути національно-державного суверенітету. З одного боку, це було пов´язано із появою на світовій арені нових акторів у вигляді міжнародних організацій, які були створені із метою попередження в майбутньому таких глобальних конфліктів як друга світова війна. З іншого боку, новий виток науково-технічної революції, що почався на початку 50-х років 20 ст. і сприяв швидкому розвитку транспортних систем та засобів зв´язку, створив гарні умови для глибокої економічної інтеграції і створення єдиного ринкового простору на Землі.

Ці тенденції суттєво вплинули на усі сторони суспільного поступу. Вся друга половина 20 ст. в цілому стала часом пошуку парадигми для теоретичного осмислення нових явищ у розвитку цивілізації. Всі окреслені вище тенденції стали причиною та умовами появи футурології як особливої форми міждисциплінарних досліджень, основною задачею якою стало створення моделей майбутнього. Спроби створити модель такого суспільного устрою, яка б вирішувала протиріччя навколишнього світу, призводили в минулому до створення різноманітних утопій. Тут потрібно наголосити, що утопії є умоглядними побудовами їх авторів. Однак, в післявоєнний період в західному суспільстві утопії перебували у кризі, гостро переживаючи наслідки тоталітаризму. Тому утопії стали все частіше перетворюватися на антиутопії та дистопії - грізні попередження, що виливалися у проникнуті песимізмом літературні твори. Паралельно цьому процесу починається новий стрибок у науково-технологічному прогресі, пов´язаний із застосуванням новітніх обрахункових та комунікаційних технологій, які стали широко застосовуватися для обробки величезних масивів даних, в тому числі і з метою виявлення різноманітних тенденцій у розвитку того чи іншого об´єкту. В цей ґрунт і потрапляють зерна футурології - дисципліни, що вперше стала претендувати на науково - філософське, а не естетичне осмислення майбутнього.

У полі зору футурологів поволі потрапляють різноманітні сфери життя суспільства, політичні, культурні, екологічні та інші процеси. Вони намагаються прослідкувати найбільш загальні тенденції розвитку цивілізації та скласти на їх основі дієву картину майбутнього. З часом прогностична компонента стає важливим атрибутом аналітичних розробок з різних аспектів суспільствознавчих наук.

Виходячи на новий рівень на початку 80-х років, звільнившись від техніцизму, футурологія створила апарат та методику для глобального політичного прогнозування та моделювання, на основі якого створюються моделі майбутнього і зараз. Хоча, на сьогоднішній день не можна ототожнювати прогностику та футурологію.

Особливу актуальність моделі майбутнього набули у світлі нової домінантної концепції розвитку цивілізації, заснованої на теорії глобалізації і пов´язаних з нею процесів [2]. Розвиваючи положення теорії постіндустріального та інформаційного суспільства, теорія глобалізації показала неоднозначність та суперечливість процесів, що відбуваються у світі. З одного боку, якісна трансформація сучасної цивілізації, посилення взаємозалежності країн та народів, яке є наслідком глибинних інтеграційних процесів, з іншого боку - загострення суперечностей на національному, релігійному та культурному грунті, поява сепаратиських настроїв, що розхитують цілісність сучасного суспільного устрою. Глобалізація вже вийшла за свої економічні рамки. Фундаментальні зміни захопили всю сферу соціально - політичних відносин, яка має підлаштуватися під нові реалії. Все більше значення та актуальності набувають питання перспектив, визначення цілей та можливостей суспільного розвитку. Прогнози, якими переповненені ЗМІ малюють кардинально різні картини майбутнього, від картини повної гомогенізації світу під егідою західної ліберально - демократичної моделі до глобальної диференціації та зіткнення цивілізацій. Після занепаду основної ідеології радянського простору - марксизму, соціальний ідеал, утопія та футурологія були заклеймовані як неприйнятні теми для аналізу. Але ж ці теми зараз потребують ґрунтовного та всесторон- нього розуміння задля цілепокладання та оптимізації суспільного розвитку в країні. Безперечно, ми не ставили за мету конструювання соціального ідеалу методами утопії та футурології. В ході означеного дослідження важливішим є розгляд соціального ідеалу з боку його функцій та смислотворення одночасно. Важливо показати його нерозривний зв´язок із утопічними та футурологічними структурами. Це необхідно для розуміння того як спільно функціонують ці структури у суспільстві, які функції виконують, яке мають значення для соціального розвитку.

Соціальний ідеал як образ досконало організованого суспільства стає однією з найважливіших проблем соціальної філософії, як тільки з´являються перші теоретичні моделі державного устрою. Суспільний ідеал може бути розглянутий як концептуально - змістова модель суспільного устрою, система принципів організації держави. Вивчення соціального ідеалу як феномена певної культурно-історичної ситуації передбачає його розгляд у двох основних контекстах: ідеал як функція суспільного розвитку, тобто в соціокультурному аспекті, та ідеал як структурна одиниця суспільної свідомості, тобто когнітивно та когітивно.

Потрібно відмітити, що соціальний ідеал завжди нерозривно пов´язаний із утопією, однак для футурології такий тісний зв´язок з ідеалом не характерний. Остання намагається створити образ, модель суспільства в майбутньому на основі об´єктивних досліджень, методом пролонгації чи проспекції. Тому футурологія, на відміну від утопії, завжди претендендує на статус об´єктивного знання про суспільний стан в майбутті. Але моделі, запропоновані футурологами також пропонують свої ідеали, формують пріорітети, цінності, схеми розвитку, хоч і на засадах об´єктивності.

Об´єктивне дослідження майбутнього не може бути здійснене на наукових засадах, адже дослідити те, чого немає в реальному часі неможливо.

Таким чином, роль і утопії і футурології для суспільного поступу визначається тим, що вони є формують соціальний ідеал, а отже і системи цінностей, моделей, переконань пов´язаних із ним.

Потрібно підкреслити таку особливість соціального ідеалу, як його здатність визначати характер мислення і діяльності людини та суспільства вцілому. Ця функціональна характеристика ідеалу відображає взаємозв´язок реального та ідеального. Визначення ідеалу передбачає розуміння його діалектичної природи. Тож ідеал - це перш за все образ досконалості. Ідеал пропонує свою модель необхідного на зміну вже реально існуючого. Невдоволення реальністю - це перша і обов´язкова умова вининення ідеалу.

Хоча, з іншого боку саме в цій реальності і є можливість формування ідеалу. Він заперечує суще і в той же час є переродженням цього сущого. Таким чином, ідеал - це вирішення «зняття» у свідомості суб´єкта об´єктивного протиріччя, що зачіпає його глибинні інтереси [3].

Сутність діалектичного розуміння соціального ідеалу полягає в його діалектичному зв´язку із реальністю. Під тиском реальних протиріч виникає реальна діяльність, спрямована на зміну існуючого порядку речей. В мисленні він зароджується раніше за предметне здійснення. Діалектичне протиріччя виражается у формі бінарних опозицій «суще - необхідне», «існуюче - бажане», «реальність - ідеал» це все джерела суспільного розвитку, самого історичного процесу.

Поняття суспільного ідеалу відрізняється від поняття ідеалу сферою існування. Коли ми говоримо про соціальний ідеал, то маємо на увазі саме суспільний вимір існування ідеалу. А це пов´язано із баченням досконалого стану суспільства, а отже суспільний ідеал формує орієнтири для розвитку суспільства. Ідеали існують в різних сферах духовної культури, є культурні, естетичні, етичні, наукові ідеали. Поряд із тим суспільний ідеал стосується саме розвитку і організації суспільства в цілому. Суспільний ідеал може вбирати в себе перелічені вище ідеали, адже усі вони пов´язані із реалізацію у соціумі, а отже із розвитком суспільства.

Отже, суспільний ідеал впливає докорінно на суспільну свідомість і тому він формує цінності, орієнтири, проекти, усе те що визначає реальне життя індивідів у суспільстві. Суспільна свідомість як відображення в духовній діяльності людей, інтересів, сукупність ідей різних соціальних верств, класів, націй, суспільства в цілому формується з огляду на перспективи соціального поступу.

Суспільна свідомість не зводиться до простої суми свідомостей індивідуальних, а включає тільки суспільно значущі, типові, усталені духовні утворення. Суб´єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивід, а як представник певної соціальної спільності як особистість. Приймаючи, що суспільне буття, врешті-решт визначає суспільну свідомість маємо, крім того, враховувати, що джерелом походження ідей, поглядів, емоцій, настроїв виступає конкретна, персоніфікована суспільна практика. Погляди, теорії, ідеї, що заперечуються практикою, витискуються із сфери суспільної свідомості. Рівень розвитку практики визначає і глибину проникнення ідей у дійсність. Людина, в процесі соціалізації, залучаючись до суспільного буття, засвоює певні поняття, систему знань, певний спосіб та засіб мислення.

Враховуючи, що суспільна свідомість має і відносну самостійність стосовно суспільного буття через персоніфікованість практики, суспільна свідомість може випереджувати чи відставати від буття в процесі власного розвитку. Це відбувається тому, що суспільній свідомості властива безперервність та спадкоємність у розвитку. Через традиції, звичаї, звички, настрої, суспільну думку, через науку та ідеологію суспільна свідомість здійснює зворотний вплив на суспільне буття, спрямовує його по одному з можливих шляхів розвитку, прискорює чи гальмує його. Роль суспільної свідомості особливо зростає в епохи переламні, перехідні, коли у межах суспільного буття тільки починають формуватися дальші тенденції розвитку.

Наприклад, футурологія та утопія через побудову можливих моделей майбутнього чи альтернативного сучасного стають осереддям такого зворотного впливу суспільної свідомості на суспільне буття. Але не слід забувати і про величезний вплив ідеології на суспільну свідомість та практику. Утопія втілюючись у життя стає ідеологією, футурологія може відповідати на запити ідеології. Якщо ще в недавньому минулому її роль гіпертрофувалась, то в сучасних умовах явно недооцінюється. Ідеологія - це система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображають суспільне буття крізь призму інтересів, ідеалів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства [4]. Інакше кажучи, ідеологія виступає сукупністю цінностей та установок соціальних груп, класів, суспільств в яких усвідомлюються та оцінюються відношення людей до дійсності та один до одного, та є цілі (програми) соціальної діяльності, направленої на закріплення та зміну існуючих суспільних відносин.

Безумовно згубне для духовного життя людини та суспільства устремління підмінити ідеологією усі інші форми суспільної свідомості або безумовно підкорити їх їй. Але не менш згубно устремління взагалі відмовитись від ідеології в суспільному житті. Як зазначає, один із сучасних дослідників цього явища К. Гірц: «Один із невеликих іронічних поворотів сучасної історії - майже повна ідеологізація самого поняття «ідеологія». Воно перетворилося на взаємопов´язані твердження, теорії і цілі, які становлять суспільно - політичну програму, нерідко у поєднанні з брехливою пропагандою» [5]. Легко побачити, що панівне зараз у суспільних науках поняття ідеології наскрізь оцінне. Тому, можна стверджувати про негативне ставлення в суспільстві до феномена ідеології. Хоч, поряд із тим, відмовитись від використання цього конструкту у суспільній практиці неможливо. Складається враження, що ідеологія є вічним законом існування не тільки якогось конкретного соціуму, але й усього світу. З плином часу ідеологія вийшла за рамки суспільства, адже вона володіє універсальним характером. Чим ширше гомогенний простір, тим жорсткіше каркас ідеології, тим стабільніше її вплив на життя особистості [6]. Окрім цього, для існування ідеології необхідне її зіткнення з іншими «суспільствами» - носіями іншого типу суспільної свідомості. Ідеологія являється відносно нестабільною у часово - просторовому континуумі. Інакше б її структура зруйнувалася, тому що існування цінностей та цілей залежить від їх співвідношення з вже наявною історичною дійсністю та зі схожими структурами. У структурі ідеології закладені протиріччя. Вона раціонально пояснює «картину світу», коли в неї вірять. Але цю віру потрібно постійно підкріплювати, релевантність ідеології необхідна, для того щоб постійно пристосовуватися до мінливих суспільних запитів [7].

Побіжне звернення до теми ідеології зумовлене її зв´язком із футурологією, спорідненістю з утопією та її впливом на формування суспільної свідомості, а отже ідей поступу, що пов´язані із соціальним ідеалом.

Щодо соціальних цінностей, які випливають із соціального ідеалу, то їх можна визначити як значимість явищ і предметів реальності з точки зору їх відповідності чи невідповідності потребам суспільства, соціальної групи чи особистості. Соціальні цінності це також етичні та естетичні потреби, вироблені людською культурою і є продуктами суспільної свідомості. Соціальні норми - стандарти діяльності і правила поведінки, виконання яких очікується від члена групи чи суспільства і підтримується за допомогою санкцій. Соціальні норми упорядковують та регулюють соціальну взаємодію. Ідеологія слугує своєрідним механізмом приведення ідей в дію, активізації людей. Відмова від такого механізму перешкоджає нормальному суспільному розвитку, консолідації зусиль людей. Недостатньо виробити ефективну програму виходу суспільства з кризи, потрібно, щоб вона відбивала реальні інтереси соціальних суб´єктів, оволоділа розумом людей. Система соціальних цінностей та соціальних норм становлять основу суспільної свідомості і зумовлюються соціальним ідеалом.

А у формуванні суспільного ідеалу важливу роль відіграють утопія та футурологія, однак різними шляхами. Утопія створює ідеал на противагу реальності та її протиріччям. Футурологія ж спирається на дослідження соціокультурної динаміки, послуговується статистичним методом, створенням математичних моделей у формуванні суспільного ідеалу. Утопія може існувати лише в суспільному просторі, вона передбачає бачення того, як усі люди мають жити і куди прямувати. В той час, як футурологія може створювати не обов´язково соціальні проекти розвитку. Футурологи формують соціальний ідеал опосередковано, завдяки своїм моделям майбутнього, вони не говорять як має бути, а показують своїми моделями що буде, якщо збережуться існуючі тенденції.

Останнім часом футурологія нанотехнологій, футурологія інтернетики та екофутурологія розробляються найбільш інтенсивно, і якраз вони не являють собою бачення майбутнього суспільства. Вони формують соціальний ідеал опосередковано. Моделі цих відгалужень футурології відображають лише певні сторони життєдіяльності людства, тому результати їх досліджень можуть лише доповнювати дослідження соціальної футурології.

Ці напрямки набули такого розвитку останні десятиліття ще й через те, що саме технології та екосистема піддаються футурологічному аналізу найточніше. Футурологія взагалі з´явилася тоді, коли з´явився предмет для її дослідження, тобто технології та техніка. Майбутнє суспільства погано піддається аналізу, а створення соціальних прогнозів, майже завжди, приречене на невдачу. Причиною цих явищ є суспільна нестабільність, релевантність, неоднорідність процесів, що супроводжують життя соціуму, а також наявність «людського фактору». Через це у дослідженні майбутнього суспільства, створенні суспільного ідеалу футурологія поступається утопії і соціології. Однак, не втрачає своїх позицій у дослідженні майбутнього технологій та екосистеми. Звичайно, дослідження цих систем відбувається у суспільстві з урахуванням особливостей його впливу на ці об´єкти. Але саме суспільство вже не є об´єктом для дослідження згаданих напрямків футурології.

Оскільки ці напрямки найбільш розвинуті сучасною футурологією за останні роки, то можна стверджувати, що інтерес футурологів до створення моделей суспільного майбутнього, а відповідно суспільного ідеалу згасає, поступається утопії та соціології.

Виходячи із усього вищесказаного зробимо висновки. Утопія та футурологія впливають на формування соціального ідеалу, а отже суспільної свідомості та явищ, пов´язаних із нею. їх роль у цьому процесі важко переоцінити, адже соціальний ідеал є відображенням уявлень кращого суспільства, яке якраз створюється футурологами та утопістами. Однак, і про це неодноразово зазначалося вище, утопія та футурологія використовують різну методологічну та теоретичну базу для своїх побудов. Виміри співвідношення утопії і футурології залежать від критеріїв, основних понять які є мірилом їх взаємовідношення. Футурологія та утопія співвідносяться за різними параметрами. Серед них ключову позицію займає таке явище суспільного життя як суспільний ідеал.

Суспільний ідеал - це модель ідеального стану суспільства, він визначає ідеали, цінності, цілі суспільного розвитку. З поняттям суспільного ідеалу нерозривно пов´язані структури соціальних норм і цінностей, як орієнтирів людського життя. Окреме місце у дослідженні займає розуміння ідеології, що в дослідженні розглянута з огляду на діалектичну єдність утопії, топії та ідеології.

Футурологія та утопія є осереддям суспільного ідеалу, однак творять вони його різними шляхами. Утопія спирається у формуванні суспільного ідеалу на умоглядні побудови, заперечуючи, різко критикуючи реальність. Футурологія у своїх побудовах спирається на наукове дослідження цієї реальності, визначення її ключових тенденцій. Однак, обидва явища не позбавлені ідеологічного компоненту, якщо утопія при втіленні стає ідеологією, то футурологія може з самого початку бути заіделогізованою, і тоді всі її дослідження теж мають ідеологічну спрямованість. Утопія пропонує своє бачення моделі суспільства, що виплекане незгодами теперішнього існування, і може бути втілена в цьому часі. Футурологія ж дає бачення лише майбутнього стану суспільства. Обидві моделі не обов´язково є прогресивними, інколи ми маємо справу з цілком песимістичними баченнями суспільства.

Окрім специфіки шляху створення соціального ідеалу утопія та футурологія відрізняється і за його сутністю. Футурологія виводить його опосередкова- но із побудованої моделі, і не має за мету створення ідеалу. Тобто для футурології, на першому місці побудова моделі майбутнього, а соціальний ідеал, чи навпаки його протилежність є явищем похідним. В той час як утопія це і є створення соціального ідеалу, без предметного дослідження реальності. Утопія завжди має інтелігибельний характер існування, вона претендує на статус досконалого бачення суспільства. А футурологія реалізується в діяльності дослідницьких інститутів, підрозділів великих компаній, вона пов´язана із предметним дослідженням реальності, але не завжди суспільної.

Окрім того, змістовно утопія існує як простір, якого немає, а футурологія як час, якого ще немає. Цим зумовлюється різне місце цих явищ у суспільній реальності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гаврилишин Б. До ефективних суспільств - Дороговкази в майбутн: доп. Римському Клубові. - К.: Унів. Вид-во ПУЛЬСАРИ, 2009. -С.248;
2. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні віносини. - К.: Освіта, 1999. -С. 196 - 237;
3. Загороднюк В. Ідеал // Філософський енциклопедичний словник. К.: Абрис. 2002 р. -С.963;
4. Рікер П. Ідеологія та утопія / Пер. с фр. -К.: Дух і літера,2005. -С. 383;
5. Гірц К. Інтерпретація культур / Пер. з англ. - К.: Дух і літера, 2001. - С. 542
6. Богатуров А.Д., Виноградов А.В. Модель равноположенного развития: варианты «сберегающего обновления» // «Полис», № 4. 1999. - С. 28-45
7. Матц У. Идеологии, как детерминанта политики в эпоху модерна // «Полис», № 1. 1992 - С. 48