Левченюк Є. В.
кандидат філософських наук, молодший науковий співробітник

В статті робиться спроба розглянути глобалізм як ідеологічну концепцію, формування якої потребує сучасний етап розвитку світового співтовариства.

Друга половина ХХ початок ХХІ століття характеризуються інтенсивністю розгортання глобалізаційних процесів. Ми є спостерігачами творення нового світового порядку. Так, наприклад, наприкінці 2009 року Європейський Союз обрав президента та низку міністрів. Але при такому розвитку подій все ж виникає питання про керованість цих процесів. Чи має глобалізація спрямованість і яка мета і сенс цього процесу? Тому, на нашу думку, повинна бути сформована чітка і послідовна ідеологічна концепція, яка б скеровувала цей процес в інтересах кожної людини. Адже глобалізація в своїй сутності суперечливий процес, який як об’єднує людство, так і фрагментує його. Це й постало метою даної статті: з’ясувати механізми формування нової ідеології, яка б спрямовувала глобалізаційні процеси у відповідному напрямку для розвитку світового співтовариства.

Тема глобалізації не є надбанням сучасності. На думку багатьох дослідників процеси глобалізації мають всій початок ще з моменту Великих відкриттів. Так, зокрема, в концепції Р. Робертсона розгортання глобалізаційних процесів можна поділити на п’ять періодів. Перший період тривав від 1400 до 1750 року. Він характеризувався розколом в християнстві, розвитком узагальнюючих уявлень планету, прийняттям універсального календаря на Заході, мандрівки з метою вивчення Землі. Друга фаза тривала від 1750 року до 1875 і мала такі особливості як розвиток постійних дипломатичних відносин між державами, становленням громадянства та паспортної системи, становлення перших націй в Європі. Третя фаза починається з 1875 року по 1925 рік. Міжнародні зв’язки в цьому періоді характеризувались не тільки співробітництвом в економічній сфері, а й в політичній (Перша світова війна), в культурній сфері - загальносвітовий календар, на національному рівні - міжнародні міграції та намагання їх обмежити. Четверта фаза тривала з 1925 по 1969 рік. Ця фаза ознаменувалась боротьбою за політичну та економічну гегемонію. А також утворення Ліги Націй і ООН, Друга світова і «холодна» війни, виникнення «Третього» світу. Цю фазу сам Р.Робертсон називав прискореною глобалізацією. І п’ята фаза тривала з 1969 року по 1992 рік. Цю фазу автор називає фазою невизначеності.

Інший дослідник Е.Гідденс вважав, що процеси глобалізації співпадають з модернізацією. Якщо слідувати цій теорії, то глобалізація починається приблизно з XVI століття. Ці процеси характеризуються розвитком міжнародних відносин, виникненням глобальної культури. З часом цей процес став прискорюватись і зараз ми спостерігаємо стрімкий його розвиток.

Існують й інші концепції щодо початку і розвитку глобалізаційних процесів. Російський дослідник

А. М. Чумаков вважає, що глобалізація має витоки з ХІХ століття. Автор цієї концепції пов’язує розвиток глобалізації з досягненнями людства у технічній сфері, створенням нових засобів зв’язку, пересування та ін.

На противагу зазначеним концепціям російський дослідник Ю. В. Яковець вважає, що глобалізація виникла й бурхливо розвивається з другої половини ХХ століття. Він стверджує, що цей процес є об’єктивно якісним соціальним феноменом, а не давно створеною тенденцією.

Приведені концепції мають право на існування та підтримку. Не виникає сумнівів те, що дійсно друга половина ХХ століття є тим періодом в історії людства коли глобалізаційні процеси набули бурхливого розвитку. Це, перш за все, пов’язано з розвитком торгівельної активності і внаслідок утворились транснаціональні корпорації. І ще один момент, який викликає занепокоєння це те, що наслідки глобалізації є не прогнозованими й некерованими. Досить радикально висловлюється В. Л. Іноземцев в своїй статті «Світ без правил», з приводу стану розвитку глобального управління. «Справжньою причиною для занепокоєння є зростаюче усвідомлення очевидного факту, що система глобального управління, на сьогодні, повністю відсутня, а «світового порядку» ні старого ні нового - не існує» [1, 36]. Приклади не керованості автор надає такі як масовий геноцид в суданському Дарфурі, біфуркація світової спільноти у відношенні до ядерної програми Ірана, вторгнення США в Ірак у 2003 році. І що дійсно виявляється, то це те, що у світової спільноти не вироблено механізмів впливу на приведені ситуації. ООН не має важелів впливу на запобігання та вирішення таких випадків. Дійсність така, що на глобальному рівні не існує правил, яких би, на сьогодні, дотримувались всі учасники глобалізаційних процесів, ні принципів, порушення яких призводило б до покарання та відповідальності за скоєне. І ще досить важливим моментом у розвитку світового співтовариства є неспроможність домовлятись, яка досить часто проявляється між розвинутими країнами. Прикладом цього може бути відмова США від прямих переговорів з Іраном та КНДР стосовно проблем безпеки.

Слід погодитись з В. Л. Іноземцевим в тому аспекті, що якщо ми беремо до уваги такий сегмент глобалізації як вестернізацію, то дійсно коли США розглядає весь світ, як зону своєї діяльності, то вони мають брати на себе відповідальність за подальшу долю розвитку світової системи. Або ж навчитись діяти відповідно до загальних правил, або вчитись домовлятись з іншими учасниками глобалізаційних процесів, тобто з усім світом. У разі нехтування правилами та зверхнього ставлення до інших світ перетвориться лише у зону волюнтаризму та насилля, «в тоталітарну систему глобального масштабу» [1, с. 38].

Отже, глобалізація безсумнівно є об’єктивно діючим суперечливим процесом. Але в цьому аспекті виникають досить суттєві й нагальні питання перед світовим співтовариством. А саме, хто і як скеровує глобалізаційні процеси? На сучасному етапі розвитку глобалізації чомусь людство намагається лише висловити своє відношення і констатувати наслідки тих чи інших процесів. А чи припустимо жити і, що найважливіше, розвиватись в таких умовах?

Тому в цьому аспекті актуальним постає формування такої дієвої стратегії розвитку людства де будуть враховані інтереси кожної цивілізації, нації, народу, особистості. Такою стратегією має стати формування глобалізму як нової ідеологічної системи. Адже в вересні 2000 року 150 керівників, в рамках ООН при різнобічних підходах все ж виробили збалансований підхід, що стосувався порядку глобальної взаємодії в ХХІ столітті. В якості засадничих були зафіксовані наступні принципи: свобода, рівність, солідарність, терпимість, поважне ставлення до природи, загальна відповідальність. Саме на таких засадах й має бути сформований принцип глобалізму. Оскільки сама ідеологія у своїй сутності означає що це сукупність взаємопов’язаних ідей, уявлень та переконань, призначених об’єднувати людей заради спільного життя та спільних ідей [2, с. 235].

Сучасний етап розвитку світового співтовариства носить об’єктивно суперечливий характер і наслідки такого розвитку не є прогнозованими. Тому тільки усвідомлення й впровадження нових форм поведінки, нових спільних дій цілком правомірно вимагає формування нової ідентичності, а саме глобальної. Глобальна ідентичність не означає уніфікацію, приведення всіх форм взаємодії та поведінки під загальний знаменник, а нова ідентичність наповнена формуванням причинності і відповідальності кожної людини до подій у світі, адже Земля є загальною домівкою для всіх, як представників Західної цивілізації, так і не Західної. Так, дійсно, глобалізаційні процеси на сучасному етапі розвитку все ще породжують нестабільність у світі. Це, перш за все, спостерігається конфронтація між Півднем та Північчю, активністю країн «Третього світу», автономією арабського регіону, зростання економічної активності країн Сходу, що є викликом для країн Заходу. Але вихід є і цілком конструктивний це налагодження міжкультурної комунікації, яка, перш за все, передбачає взаємодію культур. Де культура розглядається як одна з основ соціально-комунікативного процесу і визнається як динамічна та багатогранна система, що пронизує всі аспекти життєдіяльності суспільства, вона передбачає взаємодію між представниками різних культур (національних, етнічних, субкультур). Ця взаємодія та співпраця заснована на взаємоповазі й врахуванням особливостей і унікальності кожної з культур. Тому в цьому аспекті цілком правомірно говорити про формування, на сучасному етапі розвитку світового співтовариства, ідеології як системи поглядів, ідей в яких усвідомлюються та оцінюється відношення людей до дійсності, один до одного, які виражають інтереси різних соціальних класів, груп, суспільств.

Проблеми формування ідеологій не є новими, але саме в такому глобальному масштабі це новий вимір їх розвитку й функціонування. Сам термін «глобалізм» у широкому вжитку означає підхід, концепцію щодо формування, організації та функціонування й розвитку світу як цілісної економічної, політичної, соціокуль- турної суперсистеми. На нашу думку, глобалізм - це ідеологічна концепція, яка пов’язана з теорією глобалізації і визначає шляхи організації і розвитку світу як цілісної системи. Але при цьому людство не слід розглядати лише як суму, сукупність більш менш відокремлених країн чи народів, а як єдину принципово нову всесвітню систему, де всі структурні елементи знаходяться у тісному взаємозв’язку та взаємозалежності. Глобалізм передбачає, що світове співтовариство повинно досягти такого рівня єдності, при якому прогресивний розвиток кожної з країн, кожної нації, народу, залежить від стану змін у світі в цілому.

І навпаки вирішення проблем усього людства все більше залежать від стану розвитку кожної з країн, від активності і злагодженості дій кожного з учасників глобалізаційних процесів.

Дещо інакше розглядає глобалізм російський дослідник В. А. Кутирьов. Автор розглядає питання глобалізму лише в культурологічному аспекті. На його думку, глобалізація має дві полярності. Перша, включає в себе перетворення людства в єдине ціле, яке є загальним благом. А саме це сприятливе для розвитку виробництва, економіки, техніки. Другий аспект є полярним по відношенню до першого - це коли система стає гомогенною, тобто всі компоненти стають однаковими, стирається різнобарв’я. Тільки в цьому аспекті автор розглядає питання глобалізму.

В. А. Кутирьов стверджує, що «світ давно, принаймні з Нового часу, був єдиним, але як комплекс, тепер він переходить до органічного стану» [3]. Другий полюс це розвиток соціокультурної сфери життєдіяльності людства. В цьому аспекті культури не збагачують одна одну, а поглинають, не отримують імпульсу для саморозкриття, а нівелюються країни, не коеволюціонують при співробітництві, а уніфікуються. Такі тенденції дійсно спостерігаються в світі. Наприклад, по всьому світі люди однакове одягають, те саме їдять, про те саме говорять, поширення Диснейленду, Макдональдсу.

Глобалізм, В. А. Кутирьов, розглядає лише як заміну стандартних культурних відношень між людьми на технологічні. «Цей «ізм» - вираз переходу до життя без оцінки вчинків з точки зору гріха і відплати, добра та зла, прекрасного і потворного. Головне, не порушувати правила гри, які вимагають з усього отримувати користь, вписуватись в потреби подальшого зростання виробництва та удосконалення техніки. В традиційних суспільствах сперечались про високі цілі, а в глобальному світі - про високі технології» [3]. Так в цьому аспекті слід погодитись з автором, що на сучасному етапі розвитку світу більша частина взаємодії між людьми переходить у віртуальний світ, але ми ще не все втратили і, усвідомлюючи ті проблеми, які стоять перед людством, це перший крок у їй вирішенні. Ще один момент в концепції В. А. Кутирьова, який є досить суперечливим, так це визнання того, що «глобалізм - це посткультура» і як наслідок цих процесів відбувається формування індивідуальної культури. Де у кожного формуються свої власні уявлення про добро, обов’язки, які завжди пріоритетною визнають власну персону, а всі соціальні норми та традиції визнаються беззмістовними. В цьому плані Інтернет виконує вирішальну роль. «Віртуальний простір насправді не поділяється на свій та чужий, тут зовсім не є важливою ні державна, ні етнічна, ні статева, ні соціальна, ні вікова, і взагалі «ніяка» приналежність користувача, крім змісту комунікації, яка позначена умовною адресою» [3]. Так, це загрозлива тенденція у формуванні світового співтовариства, а особливо у формуванні кожної особистості. Людина повинна зберегти за собою унікальність і неповторність, де домінуватимуть чуттєвість, ціннісно-духовні орієнтири, а не віртуальна, інформаційна істота. В цьому аспекті перед новою ідеологічною концепцією стоїть задача зберегти та вдосконалити механізми збереження унікальності культурного різно- барв’я світу. Підтримка культурної ідентичності тільки буде сприяти збереженню людини з притаманними їй людськими якостями, людини у повному розумінні цього слова. Це можливо за умови захисту національних, традиційних уявлень для кожного з суспільств, учасників глобалізаційних процесів. Збереження такого типу мистецтва, способу життя, побуту представників різних культур, який є притаманним виключно кожній, цивілізації, нації, народу буде сприяти їх розвитку та зацікавленості один в одному, це складає основу для взаємодії, для взаємного та дружнього існування.

Отже, розгортання глобалізаційних процесів має, щонайменше, дві тенденції. Перша з них - уніфікація, друга - інтеграція. На сучасному етапі розвитку глобалізації не слід абсолютизувати кожну з названих тенденцій. Сучасне світове співтовариство не меганаціональне суспільство, а перш за все, існує як багатонаціональне співтовариство. Воно не повинно перетворюватись в гомогенну структуру, а має відстоювати культурне різнобарв’я, яке може і повинно функціонувати через міжкультурну комунікацію.

Становлення глобального співтовариства це є неймовірно складним процесом. Аналогів в історії не існує і сучасне життя ні в якому разі не нагадує попередні етапи розвитку людства. Тому сучасний етап розвитку ніяк не вписується в усталенні рамки, а навпаки створює нові форми організації життя. Ті зміни, які відбуваються навколо поки що порушують звичні бар’єри, а не відбуваються зміни в людській свідомості. Але все ж таки життя бере своє і люди, залишаючись представниками національних культур, разом з тим, стають громадянами світу. В процесі повсякденного життя вони вступають у взаємодію з представниками різних культур, з представниками різних релігійних вірувань. Людство починає тільки вчитись жити за новими правилами в світі без кордонів. Поки що тільки відбувається освоєння кожним з учасників глобалізаційних процесів причетності до подій у світі, а це основним у формуванні відповідальності за те, що людство творить як єдине ціле. В цьому аспекті слід чітко усвідомлювати що добро чи зло повертається бумерангом. Оскільки ця нова, якісна єдність передбачає нову єдину відповідальність перед майбутнім. Це повинно бути закладеним в концепцію глобалізму, який є вектором у подальшому розвитку світового співтовариства.

Теоретично всі люди, як єдине світове співтовариство, мають рівні права й обов’язки, а це, в свою чергу, створює небувалий, унікальний прецедент, а саме створення більш справедливого й гуманного світопорядку. Саме така реалізація розвитку світового співтовариства можлива завдяки ідеології, оскільки вона являє собою теоретичне обґрунтування і з необхідністю потребує практичної реалізації. Тобто, іншими словами можна надати наступне визначення ідеології. А саме, що ідеологія - це усвідомлення соціальними суб’єктами свого відношення до дійсності, відповідно їх корінних інтересів. Це передбачає, що в основі глобалізму має бути, по-перше, усвідомлення того, що дійсність визначається розгортанням глобалізаційних процесів, які мають об’єктивний і суперечливий характер існування. По-друге, визнання того, що глобалізація є єдиним і незворотнім вектором у розвитку світового співтовариства. По-третє, єдність людства слід розуміти як взаємозалежність та взаємо відповідальність за подальший розвиток людства. По-четверте, єдність не передбачає однаковість, подібність, уніфікацію, а реалізацію потреб людства функціонування його як світового співтовариства, де всі структури та інститути є взаємодоповнюючими. По-п’яте в соціокультурній сфері визнання та повага до кожної культури, уніфікація в цій сфері життєдіяльності суспільства є неприпустимою.

Російський дослідник О. С. Панарін виділяє три типи глобалізму. Перший тип - глобалізм Просвітництва, який зародився в період європейського модерну і передбачає формування єдиного світу, простору, заснованого на універсаліях прогресу, та є доступним для всіх. Другий тип - глобалізм правлячих еліт. Третій тип - глобалізм, який передбачає процедуру перетворення однієї держави з її національною обмеженістю в монопольного носія світової влади - однополярної глобальної системи [4, 47]. Також О. Панарін пов’язує реалізацію глобалізму лише для того, що відволікти громадськість від вирішення глобальних проблем. Глобальні проблеми, в свою чергу, потребують нового інтенсивного стрибка - якісного перетворення суспільних практик для їх вирішення. Глобальні проблеми постають як загроза існуванню природного, соціального, духовного середовища, яке піддається небувалому тиску зі сторони техногенної цивілізації. Така точка зору є цілком правомірною, але становлення глобалізму не слід зводити лише до глобальних проблем сучасності. Так, їх розгортання спричиняє загрозу існування людини як такої, але питання глобалізму включають в себе й політичні, економічні і соціокультурні аспекти.

В плані становлення глобалізму, як ідеології сучасності виникає потреба його реалізації, перш за все, на основі довіри. Досить влучно визначення довіри надає Ф. Фукуяма в своїй однойменній роботі «Довіра. Шлях до процвітання». «Довіра - це виникаюче в усіх членів співтовариства очікування того, що всі інші його члени будуть вести себе більш менш передбачливо, чесно та уважно ставитись до потреб оточуючих, відповідно до загальних норм та цінностей» [5, с. 52]. Людське співтовариство обов’язково існує виключно на обопільній довірі. Сам феномен довіри не може існувати в мікросистемах, чипах, вона не зводиться до потоку інформації. І ще одне довіра не існує на примушенні. Основу довіри складає свобода, справедливість, професійні стандарти, стандарти поведінки. Також довіра ґрунтується на релігії, культурі, традиціях, звичаях.

Реалізація глобалізму на основі довіри передбачає адаптацію до моральних норм співтовариства та їх засвоєння в рамках таких цінностей як відданість, чесність та надійність. Така нова якість відношень в системі глобального співтовариства передбачає те, що ця нова якість не формується через діяльність окремої людини, а довіра, перш за все, ґрунтується на визнанні пріоритету суспільних доброчесностей над індивідуальними. Саме в ключі формування глобалізму ми можемо говорити про вирішення і глобальних проблем сучасності, і про шляхи подолання суперечностей в економічній, політичній, соціокультурній сферах.

Слід також враховувати сучасні тенденції розвитку антиглобалістських рухів. Вони виступають проти глобалізації як «вестернізації» і виступають за альтернативну глобалізацію в інтересах кожної людини.

Глобалізм, який ділить світ на всесильний центр і безправну периферію робить замах на загальнолюдські цінності і тому загальносвітова спільнота не може залишатись до цього байдужою. Саме тому і виник рух антиглобалістів. Існує також думка, що антиглобалісти не намагаються вести конструктивну розмову про глобалізацію. Зокрема таку точку зору має Д. Гелд. В своїй праці він називає антиглобалістів скептиками, які вважають будь-яку дискусію з питань глобалізації надуманою і що сама ідея глобалізації непродуктивна. «Якщо глобальне не може бути інтерпретовано буквально, як універсальний феномен, то ідея глобалізації означає хіба, що трохи більше за американізацію або вестернізацію» [6, с. 3]. По-перше, прийнято вважати, що антиглобалізм розглядає глобалізацію лише як спробу легітимізувати неоліберальний глобальний проект і консолідацію англо-американського капіталізму у межах основних світових економічних регіонів. По-друге, антиглобаліський був рух направлений проти негативних наслідків глобалізації. Вони відстоюють право і суверенітет національних держав. По-третє антиглобалісти вимагають від міжнародних фінансових установ справедливого розподілу доходів і в міжнародні трудові угоди включати захист навколишнього середовища. Такі вимоги є цілком правомірними і на них слід звертати належну увагу. Оскільки критика сучасних тенденцій розвитку світового співтовариства має носити конструктивний характер, що буде сприяти належному прогресивному розвитку.

Отже, глобалізм як ідеологія сучасності має, перш за все, спрямовувати глобалізаційні процеси у відповідному напрямку. А саме на всебічний розвиток світового співтовариства, де основним вектором має буди розвиток в інтересах кожної людини, народу, нації, цивілізації, на основі довіри, взаємоповазі, взаємозалежності, на визнанні єдності, а не однаковості, подібності. Така єдність є принципово новою якістю у формуванні світового співтовариства, де усвідомлення єдності, причетності і відповідальності до подій у світі і здатні реалізувати проект глобалізації як блага для кожного з учасників глобалізаційних процесів.