О.А. Смоляр
аспірантка

Стаття присвячена аналізу методологічних особливо - стей сучасних точок зору на проблему еволюції живого.

This article touches upon the problem of analysis of the methodological features of the modern points of views on the problem of the evolution of living being.

Початок ХХІ ст. ознаменований новою хвилею методологічних звернень до проблеми еволюції живого. Вони здійснюються як методологами біології, так і філософами. Успіхи новітніх технологій, принципові зміни методології в підходах до вивчення складних систем, якими є, зокрема, живі системи, формують новий контекст для осмислення поняття еволюції та виникнення нового філософського підґрунтя розуміння процесу еволюції. Зокрема такий контекст формується під впливом синергетики. Отже, методологічне осмислення поняття еволюції в нових наукових та філософських аспектах є актуальним.

Наука накопичила досить нового матеріалу, який існує поза традиційним розумінням еволюції живого. Розвиток постнекласичного етапу науки та утвердження нелінійного мислення дозволяє поставити проблему еволюції в сучасній філософії науки у площину пошуку філософських основ сучасної концепції, адекватної специфічності живих систем та стану міждисциплінарної організації науки.

Важливі в методологічному сенсі для осмислення проблеми еволюції живого концептуальні узагальнення в вітчизняній та російській філософії та методології науки представлені в роботах Депенчу- ка Н. Д., Добронравової І.С., Карпінської Р С., Кордю- ма В.А., Крисаченка В. С., Лойта Т. В., Пікашо- вої Т. Д., Ровенського Р.Є., Сидоренко Л.І., Смірно- ва І. Н., Стьопіна В.С., фролова І. Т., Юдіна Б.Г. та ін. В зарубіжній літературі важливі узагальнення для розуміння еволюції живого представлені такими дослідниками, як Дж. Бернал, Р. Доукінз, М. Кімура, І. Пригожин, І. Стенгерс, Г. Хакен та багато ін.

Мета даної статті - проаналізувати методологічні особливості сучасних точок зору на проблему еволюції живого.

Приступаючи до аналізу спектру визначень поняття еволюції в його сучасному змісті, важливо усвідомлювати, що обмеженість визначення з позицій тієї теорії (гіпотези), в якій воно функціонує, впливає на значення цього поняття. Питання полягає в тому, що поняття еволюції ніколи не існувало в межах однієї гіпотези, теорії або однієї науки.

В умовах різноманітних підходів до вивчення еволюції, як зазначає Р.Карпінська, «питання щодо визначення поняття еволюції не є формально- логічним. Це не суперечка про терміни та форми вираження їх змісту, а розмова по суті - про методологічно важливі засади розуміння еволюції, які не можуть не визначати загального характеру еволюційних концепцій» ¹.

Для науки важливий постійний «перегляд фактів» і створення на цій основі такого образу біологічної реальності, який найбільш адекватно (на даний момент) давав би уявлення про дійсність. «Зрозуміло, «перегляд» може бути виправданим тільки в тих випадках, якщо він проводиться під знаком наукових принципів дослідження, і коли наука накопичила достатньо нового, що існує поза традиційними схемами, фактичного матеріалу» ². Це актуально, оскільки «біологія розвивається настільки швидко, а кількість фактичного матеріалу збільшується настільки стрімко, що вчорашня єресь сьогодні стає догмою» ³. Але існує потужна традиція філософсько-методологічного аналізу еволюціонізму, «яка дозволяє більш рельєфно визначити сфери, які потребують додаткової уваги» ⁴.

Сам історичний процес розвитку органічного світу в цілому вимагає переходу до більш цілісного загального розуміння розвитку, як глобальної проблеми не тільки природознавства, але й філософії. Не випадково багато фахівців шукають причини полісемантічності понять і знаходять їх у багатозначності і унікальності самих біологічних явищ, антропоморфності біології, відносної неопрацьованості понятійного апарату еволюціонізму ⁵. «Тим не менш різний зміст, поняття «еволюції», часто-густо стає ключем до розуміння сутності певної еволюційної концепції» ⁶.

На думку В.С. Крисаченка, у випадку коли, теоретична система претендує на цілісне відображення еволюції, то односпрямоване визначення може виступити її оковами, тобто воно має бути полісемантичним. «У всякому разі той шлях створення цілісного образу розвитку органічного світу, який досягнуто на сьогоднішній час - шлях мозаїчного взаємодоповнення безлічі різних еволюційних уявлень, - іншого визначення еволюції запропонувати і не може. Тому еволюційний синтез знання у вигляді певної унітарної теорії буде одночасно і новим формулюванням суті органічної еволюції»⁷ .

«Сучасний дослідник органічної еволюції, чи є він біологом-еволюціоністом, чи молекулярним біологом, біохіміком, біофізиком, кібернетиком, математиком, знаходиться в досить складній ситуації, де йому необхідно звертати свою увагу з одного боку, на сам об´єктивний процес розвитку, а з іншого

- на те, як зміна засобів пізнання впливає на зміст поняття. Таке звернення до самого процесу пізнання називається філософською рефлексією знання, і ця рефлексія виступає сьогодні необхідною умовою для створення правильних методологічних підстав дослідження еволюції» ⁸.

Поняття еволюції формувалося в межах існуючої картини світу. З розвитком природничих наук ідея еволюції здобула самостійний характер, для неї почали шукати окремі принципи і механізми та пояснення в рамках існуючих фактів. факти намагалися трактувати в рамках ідей та концепцій, які отримували подальше схвалення або просто знаходили своє місце в історії.

Це підтверджує і історія пізнання. Наприклад, Микола Кузанський прийшов до тези про розгортання (explicatio) і згортання (сomplicatio) тваринного світу з Бога і назад. При цьому розгортання та еволюцію розуміли як синоніми. Поняття Миколи Кузан- ского «розгортання» і «згортання» на французьку мову переклав Г. Лейбніц (Development і envelopment), а на німецьку (Auswicklung і Entwicklung) - філо- соф-містик Я. Беме. У біології термін «еволюція» в сенсі ембріологічного преформізму вперше близько 1744 р. використав А.фон Галлер. Але зміст його, по суті, залишився незмінним.

Г.Гегель, формуючи своє ставлення до еволюції, говорив існують дві форми, в яких відбувається перехід від однієї сходинки природи до іншої: еволюція і еманація⁹. За його поглядами розвиток властивий тільки поняттям, але не органічному світу. Природа є система сходинок, але не слід думати, що кожна ланка виникала з іншої. Він писав: «Нова ланка має свою причину у своїй внутрішній ідеї, що складає основу природи»¹⁰. Слід зазначити, що

І.Кант прийняв теорію епігінезісу як науково-природничу основу філософської концепції розвитку. Відразу зазначимо, що серед біологічних дисциплін терміни «розвиток» і «ріст» найбільш сильно поширені в ембріології.

Змістовно-якісний аспект в поняття «еволюція» в близькому до його сучасного значення вперше внесли Е. ф. Вольф (у філософії) і К.-Ф. Вольф (в біології), розуміючи під нею саме якісне перетворення. К.-Ф.Вольф характеризує розвиток такими категоріями, як «відтворення», «створення», «перетворення», а також «зародження» і «епігенезіс». Що стосується безпосередньо поняття «еволюція», то, на думку К.-Ф.Вольфа, воно антиепігенестичне і надто обтяжене традицією ¹¹.

Найбільш повне пояснення еволюції сформулював в 1809 році Ж.-Б. Ламарк у знаменитій книзі «філософія зоології». Він відзначав два основних принципи еволюції - принцип градацій (вроджені зміни, що не залежать від зовнішніх факторів прагнення до підвищення організації) і принцип прямого пристосування до умов зовнішнього середовища «шляхом успадкування закріплених властивостей»¹². ф. Бекон, наприклад, обговорюючи вчення про духів К. Галена, відзначає недоліки опису лише простих «змін» - бо не розкритими залишаються більш тонкі «перетворення» в частинах твердих тіл ¹³. На даний момент хоча цей вислів і здається досить наївним, але він відображає схему, згідно якій відбувався пошук фактів про еволюцію.

В науковий обіг цей термін був введений англійським вченим М. Хейлі (Hale), який в 1677 р. опублікував у Лондоні статтю про походження людини, де він розглядав еволюцію як безперервне творіння. Г. Спенсер, застосував його в 1852 р. для позначення філогенезу¹⁴ .

Ч. Дарвін, говорячи про історичний розвиток організмів, (походження видів), тривалий час уникав вживати термін «еволюція», бажаючи, відгородити себе від можливих звинувачень у прихильності до старих концепцій, він використав його лише в шостому виданні «Походження видів» ¹⁵. У той же час після Г. Спенсера і Ч. Дарвіна досить популярними були також трактування еволюції не як розгортання, а як «прояву», згідно з якими життя сприймалося як латентна властивість матерії. Очевидно, найбільш чітко ця позиція виражена в концепції «пансперміі»

С.Арреніуса - космічної всеосяжності життя. У багатьох же конкретних випадках «чистоти» понять не вдається досягти. Так, вже в кінці XIX ст. О. Гертвіг знову підняв ділему «еволюція» чи «епігенезіс», прямо вказуючи, що «під еволюцією розуміють преформізм, а теорії еволюції у нашому розумінні відповідає «епігенез»¹⁶. На думку Л.С. Берга перетворення одних форм у інші - як у світі живого, так і неживого - це трансмутації. Трансмутації організмів є трансформізм. Якщо в процесі трансформізму не утворюється нічого нового, а відбувається перетасовка вже існуючого (наприклад, як в процесах схрещування або гібридизації), то це - явище комбінацій. «Якщо в процесі трансформізму утворюється нове, то можливі два випадки: 1) новоутворення не відбувається за принципом підвищення організації; тоді це - еволюція, або ж 2) нове виявляється більш високоорганізованим, більш вдосконаленим, ніж старе; цей тип трансформізму має назву прогрес»¹⁷. Також Берг каже, що про еволюцію можна говорити тільки тоді, коли питання йде про машину. Трансмутації ж агрегатів і систем слід трактувати як: явище комбінацій або користуватися невизначе- ним терміном «розвиток». Академік А. Л. Тахтаджян відзначав, що еволюцію можна визначити «як процес розповсюдження одиничних спадкових змін (мутацій)»¹⁸. Іван Іванович Шмальгаузен у «Проблемах дарвінізму» не давав однозначної дефініції еволюції, а характеризував її як «процес саморуху органічного світу у всьому багатстві його проявів»¹⁹. Таким чином, можна подумати, що він вважав еволюцію формою існування, виживання та реалізації живого, що на нашу думку, є досить слушною позицією.

Джордж Гейлрд Сімпсон розглядав питання еволюції, намагаючись розділити її на форми маючи на увазі видоутворення, філетичну еволюцію і квантову еволюцію. Під процесом видоутворення Сімп- сон розумів процеси, які протікають у популяціях і ведуть до виникнення нових видів. Значення філе- тичної еволюції - полягало у тривалому, направленому (але необов´язково прямолінійному) зсуві середніх значень ознак популяції. Основна риса цього процесу полягає в тому, що спостерігається не розподіл популяції, а зміна її в цілому. Під квантової еволюцією Сімпсон розумів всі ті випадки, коли популяція перебувала в стані попереднього «спокою» і рівноваги, але вийшла з цього стану і зазнала різких змін.

Слід визначити, що виникають концепції, які не залежать від загальноприйнятого значення поняття, а навпаки саме нове бачення проблематики починає визначати становлення поняття. В останні півтора - два десятиліття з´явився ряд концепцій, які в тій чи іншій мірі використовують даний прийом. З більш ранніх концепцій цей прийом реалізований у катастрофізмі Ж. Кюв´є , протерогенезі О. Шін- девольфа та ін.. А також пунктуалізм, нейтралізм, інформаційна концепція еволюції. В усіх випадках на передній план виходить якась одна риса еволюції, яка підкоряє собі всі інші, через яку і намагаються описати поняття. «Як правило, такого роду уявлення виникають на основі екстраполяції висновків - нерідко цікавих і важливих, отриманих при дослідженні об´єктів та властивостей живого на всю біологічну реальність»²⁰. Усі існуючі концепції в більшості абсолютно між собою не пов´язані. Як пише К. М. Завадський, «в даний час не викликає суперечок тільки найбільш загальна та описова характеристика процесу еволюції. Спроби ж дати визначення еволюції, яке б було засноване на виділенні її найбільш суттєвих ознак, наштовхуються на труднощі, пов´язані з різним розумінням цих ознак»²¹.

Багато концепцій використовують поняття еволюції у своєму, для них характерному значенні. В результаті нерідко отримують приставку «еволюційна». «Космічна філософія», «еволюційна теологія», «генетична еволюція», «соціальна філософія»²² .

Таким чином, історії еволюції відомо багато альтернативних концепцій: катастрофізм і нео- катастрофізм, ламаркізм і неоламаркізм, номогенез і неономогенез, іреадаптіонізм, рекурсивна еволюція, теорія «перспективних виродків», преформізм і епігенез, фіналізм і різні інші побудови автогенезу, ектогенезу, інструктивізму і т. д.²³. На нашу думку, слід зазначити, що джерело настільки різних концепцій, це «незручні факти», які неможливо було узгодити з жодним вченням.

Специфіка підходів до вирішення проблеми сутності та походження життя в цей період детермінована загальними особливостями розвитку науки цього часу. Перш за все вони були наслідками диференціації та інтеграції наукового знання. В результаті цих процесів концептуальні підходи та методи математики, фізики, хімії, кібернетики були залучені до біологічного пізнання²⁴ .

У біологічних науках у світлі нових відкриттів на зміну теорії Дарвіна прийшла, так звана, синтетична теорія біологічної еволюції. У ній враховані нові уявлення про мінливість і спадковість, але збережено уявлення про плавний характер розвитку, завдяки якому можливе створення якісно нових станів біологічних систем шляхом накопичення послідовних змін. Збережено також уявлення про природний відбір, як про головну рушійну силу біологічної еволюції. Всупереч таким твердженням висловлюється думка, що сучасні наукові відкриття змінюють подібні уявлення.

Вважають, що природний відбір забезпечує адаптацію популяції до середовища існування, однак він не займає провідного положення в процесах, що супроводжуються якісними змінами біологічних об´єктів. «Це руйнує класичні уявлення про принципові відмінності загальних законів розвитку біологічних систем від законів розвитку, що простежуються в неорганічному світі»²⁵.

На базі нових уявлень про закономірності процесів розвитку, що протікають у природі почали формуватися сучасні концепції розвитку. Наприклад, через зміну одиничного організму описують еволюцію в рамках сальтаціонізму. У концепції «егоїстичного гену» Р. Доукінса основним об´єктом еволюції є ген. М. Кімура у своїй теорії молекулярної еволюції розкриває іншу сторону еволюційного процесу, підкреслюючи велику роль мутацій і випадкового дрейфу генів на молекулярному рівні²⁶. Ці та інші узагальнення свідчать про напружений пошук в даній галузі. Виявляється, що еволюція зазначених структур не зовсім погоджується або навіть іноді суперечить, дарвінівським уявленням. Створення нових концепцій еволюції, які відображають процеси еволюції на молекулярному рівні, та включають пояснення деяких причин еволюційного процесу, це фундаментальний прорив, але який є тільки ланкою, що з´єднує еволюційні механізми на різних рівнях організації матерії.

Багато авторів створюючи свої концепції дедалі більше розглядають еволюцію поза рамками тільки популяційних змін. Вони розглядають еволюцію з позиції біосфери, з позиції еволюції Всесвіту, з позиції фізики живого тощо²⁷. Це істотно полегшує розуміння еволюційних законів, та формує нові погляди на поняття еволюції. Наприклад, теорія автоеволюції Ліми-де-фаріа, де еволюція - процес, внутрішньо властивий будові Всесвіту, що починається фактично з утворення елементарних частинок на зорі перетворення енергії в речовину²⁸. Ми погоджуємося з основною думкою теорії автоеволюції Ліми-де-фаріа, яка полягає в тому, що в основі біологічної еволюції, як і в основі передуючий їй еволюції частинок, хімічних елементів і мінералів, лежать фізичні та хімічні фактори.

Слід особливу увагу приділити інформаційній теорії В.А.Кордюма. Завдяки інформаційній концепції еволюції стає можливим перехід від уявлень, згідно з якими види характеризуються як інформаційно закриті системи, до зовсім інших уявлень, згідно з якими види - це системи, які відкриті для обміну інформацією відносно легко або зі значними труднощами, але в принципі - з усіма живими істотами Землі ²⁹. Тому якщо класична теорія виходить з того, що еволюціонують види (а інакше в її рамках бути не може), то інформаційна концепція одиницею еволюції вважає всю біосферу в цілому.

Автори багатьох сучасних концепцій йдуть шляхом універсалізації процесів розвитку, існування взаємозв´язку різних форм і структур, дослідження джерел самоорганізації і саморозвитку живого. Вирішальну роль грає відкриття явища, яке отримало назву самоорганізації матерії. Це поняття означає здатність матерії в певних умовах здійснювати процеси, що підвищують впорядкованість системи, яка знаходиться в процесі розвитку. Твердження про існування в природі таких процесів висловлювалося задовго до зазначеного відкриття, але тепер вдалося зрозуміти механізм, дія якого реалізує здатність матерії здійснювати такі процеси. Звідси більш вузьке розуміння терміну самоорганізація, яке припускає опис самого процесу переходу системи з менш організованого в більш організований стан.

До відкриття феномену самоорганізації матерії залишалась незрозумілою причина, яка штовхає системи на шлях розвитку. «З відкриттям здатності матерії в певних умовах нарощувати впорядкованість всередині системи (інакше кажучи, здатності до самоорганізації) стала відома причина контрольованого спрямованого розвитку»³⁰. Мова йде про те, що на кризовому етапі розвитку системи закінчується однозначний еволюційний шлях, характерний для її попереднього стаціонарного етапу. Виникає кілька потенційно можливих шляхів розвитку після виходу її з кризи³¹. На думку, С. Д. Хайтуна «еволюція відбувається шляхом ускладнення в результаті виникнення прогресивних самозбірок матерії під тиском різних взаємодій» ³². «Високий ступінь спільності законів самоорганізації в різних сферах дійсності, їх застосування рівною мірою до фізичних, хімічних, біологічних, екологічних та інших систем, з одного боку, створює передумови для синтезу природничого знання, а з іншого - зовсім змінює ситуацію у здійсненні інтеграційних процесів в науці»³³.

Як зазначає В.Крисаченко, необмеженими можливостями характеризується розвиток матерії в цілому, а не окремих її форм. Тобто в даному випадку знову виникає необхідність розрізняти поняття еволюції і розвитку. Оскільки еволюція завжди обмежена певною сферою реальності, а розвиток стосується виникнення загальних предметів, то необмеженим може бути тільки розвиток, а еволюція обмежена в своїх можливостях, оскільки можливості лімітовані існуючими особливостями живого ³⁴.

Потреба узгодити сучасне розуміння еволюції з новітніми науковими даними призводить дослідників до думки, що поняття еволюції давно втратило свій первісний зміст³⁵. На даному етапі стає можливим визначення внеску нових концепцій еволюції у сфери осмислення генези живого під новим кутом. «По мірі того, як буде підключатися фізичне і біологічне знання еволюції, знання закономірностей взаємодії природи і суспільства, поняття все більше буде втрачати свій суто природознавчий характер і, можливо, трансформується в таке розуміння, яке буде включати в себе і природниче, гуманітарне, і філософське знання»³⁶.

На відміну від природознавства філософію цікавлять перш за все спосіб пізнання розвитку, теоретична форма вираження процесу розвитку. Тому філософський аналіз природознавчих теорій розвитку та понять - це розгляд даних теорій в аспекті гносеологічних засобів пізнання процесу розвитку, в аспекті світоглядної цінності їх змісту. «Сама процедура інтерпретації терміну, за визначенням, є завданням значення його значення, способом його співвідношення з об´єктом (емпіричним або абстрактним). Завдання ж сенсу терміну - це зовсім інша процедура утворення змісту теоретичного поняття. її краще називати тлумаченням або осмисленням»³⁷.

Таким чином, зміст загальних понять, в тому числі і поняття еволюції, не можна утворити шляхом простого перерахування об´єктів, що входять до них і ознак, якими вони володіють. Для того, щоб використовувати діалектичні, а не формально логічні способи створення загальних понять, необхідно з´ясувати підстави, що відображають систему загальних взаємозв´язків в процесі розвитку. В такому випадку знання про життя повинні бути універ- салізовані, представлені в широкому контексті розвитку матерії.

В результаті проведеного методологічного аналізу поняття еволюції живого в сучасних наукових концепціях можна зробити наступні висновки.

По-перше, формування сучасного наукового розуміння процесу еволюції живого є процес міждисциплінарний. Тому шлях створення цілісного бачення цього процесу та формування відповідного поняття еволюції є шлях полісемантичного синтезу.

По-друге, збагачення системи науково-методологічних засобів пізнання живого та його еволюції істотно впливає на зміст сучасного поняття еволюції живого, методологічне підґрунтя якого виявляється в результаті філософсько-методологічної рефлексії.

По-третє, методологія синергетики, розгляд еволюції живого як складної системи, що само організується, дозволяє осмислити її в системній єдності з дослідженням розвитку людини та культури.

- Спб.: Брокгауз - Ефрон, 1904. - С. 338; Бекон Ф. Соч.: В 2-х т. - М., 1978. Т. 2. - С. 28; ^[1]Спенсер Г. Гипотеза развития (1852) // Теория развития. - Спб.: Брокгауз - Ефрон, 1904. - С. 43; ^[2] Див.: Майр Э. Популяции, виды и эволюция. - М., 1974; ^[3]Гертвиг О. Современные опорные вопросы эволюции. Вып. 1. Эволюция или эпигенез. - М., 1895; ^[4]Берг Л. С. Труды по теории эволюции (1922-1930). - Л., 1977. - С. 9; ^[5]Тахтаджян А. Л. Система и филогения цветковых растений. - М., 1966. - С. 7; ^[6]Шмальгаузен И.И. Проблемы дарвинизма / 2-е изд. Пер. и доп. - М., 1969. - С. 462-465; ²⁰Крисаченко В.С. Так само. - С. 22 - 23; ²¹Карпинская Р.С. Так само. - С. 24; ²²Крисаченко A. С. Так само. - С. 27; ²³Кордюм В. А. Так само. - С. 7; ²⁴Див.: Сидоренко Л. І. Проблема сутності живого в історичній ретроспективі та науці XXI ст. //Практична філософія. - 2006. - 4. - С. 60; ²⁵Казютинский В. В. Общенаучное знание и проблема глобального эволюционизма // Общенаучные понятия и материалистическая диалектика. - Л., 1982. - С. 163-164; ²⁶Кимура М. Молекулярная эволюция: теория нейтральности. - М., 1985. -7; ²⁷Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. М.: Наука, 1988. Кимура М. Так само; Колчинский Э. И. Структурные компоненты каузальних основ эволюции и их определение // Методологические аспекты эволюционного учения. - Киев., 1986; Франчук В. И. Универсальные механизмы эволюции // Вопр. философии, 2005. - № 3. С. 167-177; Хайтун С. Д. Фундаментальная сущность эволюции // Вопр. философии, 2001. - № 2. С. 152-167; ²⁸Див.: Франчук В. И. Так само. С. 167; ²⁹Кор- дюм В. А. Так само. - С. 111-112; ³⁰Хайтун С. Д. Так само. С. 152-167; ³¹Ровинский Р. Е. Синергетика и процессы развития сложных систем // Вопр. философии, 2006. - № 3. С. 167-169; ³²Хайтун С. Д. Так само. С. 152-167; ³³До- бронравова І. С. Норми наукового дослідження в нелінійному природознавстві // Філософська думка. К., 1998.- № 4. С. 36-48; ³⁴Див.: Крисаченко В. С. Так само. - С. 170-171; ³⁵Франчук В. И. Так само С. 167; “Карпинская Р. С. Так само. С. 21-22; ³⁷Карпинская Р. С. Биология и мировоззрение. - М., 1980. - С. 195;

---

кая Р. С. Так само. - С. 37; ⁹Гегель Георг Вільгельм Фрид

рих Энциклопедия философских наук. - М., 1975. - С. 35

36; ¹⁰Крисаченко В. С. Так само. - С. 16-17; “Вольф К. Ф.

Теория зарождения. - М.; Л., 1950. - С. 230; ¹²Медни-

ков Б. М. Дарвинизм в XX веке. М., 1975. - С. 183; ¹³Див.:

Спенсер Г Гипотеза развития (1852) // Теория развития.