О. В. Носенко
аспірант

В статті розглядаються політичні цінності, розкривається їх практична значимість через такі категорії як ефективність і результативніст.

Розглядаючи такий багатогранний, динамічний предмет соціально-філософського аналізу як політичні цінності, так чи інакше, ми постійно стикаємось з практичною значимістю даного предмета. Якщо в сучасній науковій літературі політичні цінності зрідка аналізуються, то їх практична значимість залишається «закритою сторінкою» для читача. Це викликано тим, що аксіологічний аспект, на даний час, охоплює різні явища і процеси в політиці, які в якості цінностей є динамічними, мінливими, нестійкими. Тому, одним із першорядних завдань, яке ми поставили перед собою є з´ясування того, як функціонують політичні цінності в житті людини і суспільства, виходячи з їх ефективності і результативності.

Беручи за критерій класифікації політичних цінностей відношення до влади, зокрема, політичної, ми будемо відштовхуватись у своєму дослідженні від того факту, що політичні цінності є інструментом задоволення соціальних потреб і інтересів суспільства, і входять до складу соціальних цінностей.

З´ясовуючи значимість владних відносин в соціальній дійсності ми не можемо залишити поза увагою трактування таких понять як «ефективність», «результативність» і «управління». Саме через них, на нашу думку, можна збагнути практичне значення політичних цінностей в житті людини і суспільства. Спробуємо розібратись, чому ми ці поняття поставили в один ряд.

Як писав відомий спеціаліст з менеджменту Т. Дж. Пітерс в передові до книги Дж. Харрінгтона «Управління якістю в американських корпораціях»: «Необхідно перебудувати всю систему управління з орієнтацією на якість - якість передусім»⁵. Справа в тім, що будь-яке явище чи поняття в соціумі може бути ефективним, але не результативним, і навпаки, але коли ми говоримо, що щось є одночасно ефективним і результативним, то в результаті отримуємо якісне утворення.

В управлінні історично першою стала обговорюватись проблема ефективності. А ще пізніше набуває власного звучання і теорія якості, переважно в теоріях менеджменту. В філософії, навпаки, першопочатко- во розробляється теорія якості, яка є однією з основних філософських категорій. Першим цю категорію проаналізував Аристотель. Пізніше її розробляли схоласти. Але, найзначніший вклад в розроблення категорії якості вніс Гегель, який в «Науці логіки» визначив якість «як логічну категорію, яка складає початкову ступінь пізнання речей і становлення світу, як безпосередню характеристику буття об´єкта»¹. З тих пір категорія якості займає важливе місце в системі категорій діалектики.

Але, щоб докладніше зрозуміти роль і значення політичних цінностей в суспільстві, варто спочатку розглянути поняття «ефективності», бо, з одного боку, саме ефективність була першоосновою управління, з іншого, вона, прагматична по своїй суті, в останній час розглядається рядом філософів, як одне із важливих, якщо не основне поняття, для діяльнісного підходу. В дійсний час в загальнометодологічному аспекті ефективність стала загальнонауковим поняттям, так як його активно використовують як в природничих, так і в гуманітарних науках. Ефективність має досить багато значень. Українському слову «ефективність» в англійській мові відповідають такі еквіваленти, як effectiveness (здатність досягати поставленої цілі, незалежно від того, якою ціною це було зроблено), efficiency (оптимальне співвідношення затрачених ресурсів і отриманих результатів, незалежно від того, чи була досягнута поставлена ціль, чи ні), effectuality (поєднання effectiveness і efficiency). Але в англійській мові існує ще один термін, зовсім не схожий на попередні, але перекладається також як ефективність. Це термін performance, який означає загальний стан організації, включаючи як економічні, так і неекономічні параметри, які характеризують як досягнутий рівень розвитку, так і перспективи. Таким чином, термін «ефективність» можна розуміти як у вузькому, так і в широкому смислі (окрема операція, група операцій, діяльність в цілому), а також по відношенню до різних областей діяльності - фінанси, виробництво, устаткування, персонал.

Слово «ефективність» похідне від латинського «effectus», що означає виконання, результат, чи наслідок якихось дій, отримуваний ефект. Але на відміну від ефекту, який асоціюється з абсолютними величинами, під ефективністю мається на увазі порівняльна оцінка. Інший російський дослідник А. Н. Краснов дає таке визначення ефективності - це «одна із можливих (найважливіша, але не єдина!) характеристик якості деякої системи, в тому числі економічної, а саме її характеристика з точки зору співвідношення затрат і результатів функціонування системи»³. Якщо звернутись до історії, то, наприклад, древні греки під ефективністю людських дій розуміли щось на зразок деяких ідеальних форм, даних дії в якості моделі, покликаних проектуватись на оточуючий нас світ і реалізовуватись в ньому через посередництво волі людини. Суть цієї традиції в тому, щоб зарані скласти план дій і реалізовувати його, можливо, звершуючи при цьому героїчні подвиги. Концепція ефективності в Китаї інша. Вона виходить з того, які умови потрібні для отримання ефекту: справа не в тому, щоб прямо чи опосередковано досягнути результату як зарані поставленої цілі, а поступово створювати умови, із-за яких він не зміг би не з´явитись. Іншими словами, мова тут йде не про те, щоб «переслідувати» якийсь ефект, а про те, щоб дочекатись і не заважати йому настати. Для цього достатньо, - як повчає нас стародавній Китай, - навчитись здобувати користь із розвитку самої ситуації, діяти так, ніби вона сама нас «несе».

Прийнято вважати, що термін «ефективність» вперше з´явився в економічній літературі. Однак його зародження і використання помилково пов´язувати лише з економікою, бо тут його часто ототожнювали чи підмінювали терміном «результативність», який використовували для оцінки урядових чи приватних мір, в залежності від того, сприяли вони пожвавленню економічного життя чи ні. Так російська дослідниця, кандидат фізико-математичних наук М. С. Солодка підкреслює, що термін «ефективність» хоча і зароджується в економічній літературі, але використовується він по відношенню до дій суб´єкта управління - уряду. Саме цей факт і послугував основною причиною появи нового терміну. «Новий термін «ефективність» відобразив зміну поглядів на роль уряду, який перестали сприймати тільки як суб´єкт влади, відносячись до нього вже як до суб´єкту управління»⁴. Це підтверджується тим, що для оцінки його діяльності пропонували деякі раціональні підходи, пов´язані з об´єктивованим виміром результату діяльності по відношенню до конкретної цілі.

Отже, при розгляді політичних цінностей ми маємо проаналізувати ще два поняття - це результативність і управління.

філософське поняття «результат» базується на уявленнях про тісне поєднання його з поняттям «цілі» і «засобів». В науковій думці воно не тільки тісно переплетене з поняттям «ефективності», але й доповнює одне одного. І, хоча в науці досить мало уваги відведено на розгляд поняття «результативності», однак американський гуру з менеджменту П. Друкер зауважує, що «результативність» (effectiveness) означає «робити правильні речі» (doing the right things), а «ефективність» (efficiency) - «робити речі правильно» (doing things right). І те і інше однаково важливо. Але, П. Друкер ніби говорить нам, щоб ми спочатку визначились з вибором стратегії, з цільовою направленістю нашої діяльності, вказали всім правильний орієнтир, а потім постарались досягнути поставлених цілей мінімально можливими засобами. Спочатку - правильна стратегія, а потім - виробництво. Виходить, що результативність важливіше ефективності?! Схоже, що це дійсно так. Загальновідомо, що найкращий спосіб скорочення затрат - це припинення будь-якої діяльності! Складність проблеми аналізу і оцінки результативності і ефективності пов´язана з їх багатоаспектністю (ми можемо застосовувати ці категорії щодо окремих ідей, вчинків) і багаторівневістю (застосування вище вказаних понять щодо окремої людини, групи, організації, робочого місця).

Ефективність і результативність домінують, а ще краще сказати, мають домінувати в управлінні, де нерозривно переплітаються з владними відносинами, які є стрижневим елементом політичних цінностей. В найширшому смислі «управління є цілеспрямований вплив на конкретний об´єкт з ціллю стабілізації чи зміни його стану таким чином, щоб досягти поставленої цілі»⁷. Або, можна сказати, що «управління - це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації»⁶. Під управлінням можна розуміти, також, сукупність інформаційних процесів і впливів на поведінку персоналу чи підлеглих, виконання яких регламентується конкретними правилами та інструкціями. На основі аналізу інформації виробляються управлінські рішення. Процес управління складається з чотирьох взаємопов´язаних функцій: планування, організації, мотивації і контролю. Коротко можна сказати, що управління полягає в наступному: а)збір, збереження, обробка і передача інформації; б)розробка і прийняття управлінських рішень; в)вироблення управлінських впливів і передача їх об´єкту управління; г)контроль за виконанням прийнятих рішень. Іноді, в сучасній літературі при розгляді механізмів управління вводиться таке поняття як «зворотній зв´язок». Принцип зворотного зв´язку дозволяє автоматично враховувати нові повідомлення про стан об´єкта при його найменших відхиленнях від бажаного стану і змінювати відповідно управлінський вплив, без втручання управлінського суб´єкта. Цей ефект називається саморегулюванням системи. Зворотній зв´язок - це вплив результатів функціонування якоїсь системи (об´єкта) на характер (модуляцію чи стабілізацію) цього функціонування. Якщо вплив зворотного зв´язку посилює результат функціонування, то такий зворотній зв´язок називається позитивним. Наприклад, дії якогось уряду чи окремо взятого політичного лідера отримали підтримку у населення, виходячи з цього, не важко здогадатись, хто переможе на наступних виборах. Відповідно, зворотним зв´язком тут потрібно вважати виправдання надій і сподівань, які покладає населення на цей уряд чи інший політичний суб´єкт. Таку систему не можна було б назвати саморегульованою, якби управлінські рішення застосовувались безвідносно до потреб і інтересів населення. Принцип зворотного зв´язку Н. Вінер називав «палицею сліпого», а французький біолог П. Латіль - «секретом всезагальної упорядкованості і організованості». Будь-яка функціональна система при ефективному використанні зворотного зв´язку стає такою, яка самовдосконалюється.

Отже, з усього вище сказаного, варто замислитись над тим, які ж політичні цінності є ефективними, а які результативними, чи одночасно тими і іншими? У яких випадках влада, зокрема політична, є ефективною, результативною, якісною? Спробуємо розібратись у поставлених питаннях, виходячи з нашої класифікації політичних цінностей.

Варто розпочати з основи будь-якої політичної системи - політичної влади. Зокрема, поняття «влади» тісно переплітається з поняттям «управління». Сама влада виступає у вигляді управління, управління - у вигляді влади. Але управління не є функціонування влади. Воно ширше за неї. Влада - елемент управління, джерело сили управління. Процес управління є процес реалізації владної волі для досягнення цілі владарюючого. Управління ж є засобом, за допомогою якого цілеспрямований вплив влади із можливості перетворюється на дійсність. Влада - завжди двостороння взаємодія суб´єкта і об´єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав´язування волі когось іншого, з іншого — підкорення їй. Інакше — це владні відносини між суб´єктом і об´єктом. Сутністю влади є вольові відносини (керування, панування, підкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб´єкта приймати рішення («авторитетні рішення»), обов´язкові і значущі для об´єкта, і спроможність забезпечувати виконання прийнятих зобов´язань, тобто контролювати об´єкт. Суспільство об´єктивно потребує влади. Вона протистоїть анархії, перешкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму. Авторитет, право, насильство — засоби, за допомогою яких влада має спроможність і можливість здійснювати свою волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей. На нашу думку, ефективною, можна назвати ту політичну владу, яка стимулює розвиток держави в бік демократизму, пропагує права і свободи громадян, а результативною, ту, яка задовольняє потреби і інтереси громадян. Якщо взяти за приклад колишній Радянський Союз, то тут можна сказати, що політична влада була досить результативною, так як задовольняла, в більшій мірі, потреби населення: кожен мав право на працю, житло, їжу, відпочинок, різного роду соціальні пільги, були доступними освіта, різного роду матеріальні блага. Але така система була неефективною і не виправдала себе на міжнародній арені (особливо, коли впала залізна завіса), так як такий рівень життя був досягнутий невиправданими методами, зокрема: насиллям, залякуванням, порушенням прав і свобод громадян. В сучасних країнах, які розвиваються, зокрема пострадянських, можна простежити протилежну Радянській ситуацію, що склалася. Зокрема, політична влада є ефективною, так як тримає курс на демократизацію, чи європеїзацію, поширює і всіляко підтримує загальнолюдські цінності, але із-за політичної некомпетентності, управлінської неорганізованості, політичної корупції і віддання переваг власним інтересам виявляється не результативною, так як ставить основну свою задачу - це задоволення потреб і інтересів громадян, на друге місце. Як зазначає російський дослідник, доктор філософських наук А. І. Демідов у своїй статті «Ціннісні виміри влади»: «В рамках таких підходів влади її негативні якості пов´язуються передусім з управлінською неефективністю, з організаційною деструктивністю; погана та влада, яка створює більше проблем, ніж їх вирішує. Але сутність самих проблем і смисл засобів їх вирішення при цьому практично не приймаються до уваги»². Неефективною політичною владою потрібно вважати ту, яка спирається не на такі засоби як переконання, вплив, авторитет, служіння суспільству, а на панування, систематичне насильство, примус. Про результативність політичної влади може судити народ, виходячи зі вчинків законодавчих чи виконавчих органів державної влади, через вміння громадських організацій контролювати дії держави, через те, як - конструктивно чи деконструктив- но - поводяться на владній арені політичні партії та їх лідери.

Отже, якщо політична влада є ефективною і результативною одночасно, то в результаті ми отримуємо якісну владу, також її можна ще назвати позитивною. Але часто буває ситуація, коли можна спостерігати зловживання владою, тоді з´являється насильство, примус, корупція і т.д. В такому випадку політична влада є негативною, або краще сказати антицінністю. Ціннісною вона може залишатись, у даному випадку, лише для суб´єкта. Стосовно цього А. І. Демідов зазначає «.влада для індивіда може бути і антицінністю. Тоді виникає ситуація розриву особистості і влади. їх взаємне відчуження виражається в зосередженні зусиль людини на проблемах особистого життя при їх протиставленні соціально-політичній сфері, яка регулюється діями владних механізмів. При цьому цінність механізмів влади зберігається, але людина займає позицію не співпраці, відмови від взаємодії з владою, розглядає її в якості сили, не здатної впливати на вирішення реальних проблем, а скоріше, такої, яка заплутує і омертвляє їх»².

Те ж саме можна сказати і про інші політичні цінності. Наприклад, ще однією з важливих політичних цінностей є політичне лідерство. Слово «лідер» в перекладі з англійського «leader» означає «провідний», «керуючий». Політичним лідерством можна назвати постійний пріоритетний і легітимний вплив одного чи декількох осіб, які займають владні позиції, на суспільство, організацію чи групу. Отже, ефективним є таке політичне лідерство, коли певна особа, чи група осіб легітимними, демократичними методами добре себе зарекомендувала в певній організації чи на політичній арені взагалі. Результативним політичне лідерство буде тоді, коли матиме широку підтримку не лише в політичних колах, але і в населення.

Таким чином можна проаналізувати і інші політичні цінності, такі як політичний імідж, харизма, політична партія, уряд, парламент і т.д.

Отже, можна зробити висновок з усього вище сказаного: будь-яка політична цінність, якщо вона такою є (такі цінності як імідж, харизма, лідер можуть і не бути політичними, якщо вони не мають ніякого відношення до влади, зокрема, політичної) може бути а) ефективною; б) результативною; в) ефективною і результативною одночасно, а отже - якісною. Критерієм ефективності політичних цінностей, на нашу думку, є засоби, за допомогою яких вони реалізуються, критерієм результативності є міра довіри до них з боку громадян. За ефективністю і результативністю можна визначити, які політичні явища і процеси є якісними, а які є цінностями чи антицінностями. Чим більше якісних політичних цінностей, тим стабільнішу, прогресуючу політичну систему ми маємо, що в свою чергу забезпечує добробут в державі.

Тегель Г В. Ф. Наука логики. - М., 1937 - С. 255.; ²Де- мидов А. И. Ценностные измерения власти /http://www. poHtstudies.ra/N2004fuИtext/1996/3/10.htm;³Краснов А. Н. Эффективность как фундаментальная экономическая категория/http://journal.vlsu.ru/index.php?id=1865; ⁴Солод- кая М. С. Надежность, ефективность, качество систем управления /http://quality.eup.ru/MATERIALY10/qsm.htm - С. 3.; ⁵Харрингтон Дж. Управление качеством в американських корпорациях. - М.: Экономика, 1990. - С. 20.; ⁶http://mform.od.ua/artides/examen/1098533859.htm.;⁷http:// psylist.net/uprav/ponat3.htm.