Коваль М.
здобувач

У статті розглядається проблема впливу міждис- циплінарності на рефлексію над теорією комунікації на засадах взаємодії синергетичної та комунікативної парадигм у філософії науки.

Розуміння міждисциплінарних і трансдисцип- лінарних досліджень і формування їх стереоскопії на базі дисциплінарних підходів зараз відбувається з кількох точок зору, які фіксують типи, можливості і сфери впливу різних типів знань. Синергія когнітивно- комунікативних практик відносно наукового знання стає можливою на рівні контактів природничих і гуманітарних наук, набуваючи при цьому нових відтінків, потребуючих фіксації і рефлексії не тільки на рівні саморефлексії розвитку окремих наук, але і філософії науки.¹

Ця проблематика є новою для філософії науки, і її розгляд став можливим завдяки взаємовпливу синергетичної та комунікативноїх парадигм. Вплив міждисциплінарності на рефлексію над теорією комунікації можливий завдяки появі синергетичного аналізу, котрий відображає складні процеси комунікації між науками, як природничими, так і гуманітарними, а також вплив філософії науки на нормативність спілкування при міждисциплінарному підході.

Синергетика сприймає теорію комунікації на рівні вивчення систем стосунків між Я та Іншим, на рівні зустрічей точок зору, але головне завдання при розгляді синергетичного підходу до явища міждисциплінарності поки що ставиться на рівні узагальнення типів такої комунікації, котре знаходимо у В.Г.Буданова та О.Н.Князєвої.

Теза про раціональні нормативи комунікації розкривається В.Г.Будановим як п´ять типів нормативності спілкування, котрі вимагають використання здобутків однієї науки іншими галузями знання, а саме:

1. Коли феноменологічна база спільна для суміжних дисциплін, то когеренція нормативів пізнання не являє собою особливих складнощів - комунікація проходить як узгодження проблем вивчення одного феномену.
2. Коли мова йде про єдність методів, вона вже є транс-узгодженням мов не обов´язково близьких дисциплін. Мова йде про роль математики, синергетики.
3. Креативність гіпотез-аналогій веде до перегляду основ науки, додаткових процедур обґрунтування.
4. Конструктивний міждисциплінарний проект - організована форма взаємодії багатьох дисциплін для розуміння, і, можливо, керування феноменами понадскладних систем.
5. Міждисциплінарність як мережа самоорганізованої комунікації веде до запровадження міждисциплінарної методології. Такий вид міждисциплінарності веде до розвитку синергетики та системного аналізу, виникнення трансдисциплінарних норм і цінностей і користування ними - так функціонують універсали наукової картини світу.²

Сучасне розуміння міждисциплінарності диференціює це поняття на «міждисциплінарність», «по- лідисциплінарність» і «трансдисциплінарність». Як пише Князєва, «міждисциплінарність означає перш за все кооперацію різних наукових областей, циркуляцію загальних понять для розуміння деякого явища. Полідисциплінарність є характеристикою такого дослідження, коли будь-який феномен чи об´єкт, вивчається одночасно і з різних боків кількома науковими дисциплінами. Трансдисциплінарність характеризує такі дослідження, котрі йдуть «через», «крізь» дисциплінарні кордони, виходять «за межі» конкретних дисциплін»³. В наш час говорять про «інженерію трансдисциплінарності»: це зв´язок різноманітних дисциплінарних знань, знань і діяльності, традицій і новацій.⁴

Розуміння міждисциплінарності, запропоновані О.Н.Князєвою та В.Г.Будановим, різняться за метою, котру бачать автори при розгляді міждисциплінарності. На наш погляд, визначення мети і критеріїв створення класифікацій типів міждисциплінарності потребує на тільки орієнтації на синергетичну парадигму, але й узгодження з теоріями істини, комунікації, парадигми.

Контакт знань на рівні такого регулятиву, як парадигма, розглянуиий детально В.С.Стьопіним у праці «Теоретическое знание» .⁵ Парадигмальні щеплення можна розглядати як вплив комунікації на регулятиви парадигми.

Про рефлексивне самотрансцендування правил говорить, зокрема, К.-О.Апель, вважаючи його основою для синтетичної єдності трансцендентальної мовної гри.⁶ Він критикує логічних позитивістів і Вітгенштейна за відсутність рефлексії над проблемою трансцендентально-прагматичного обґрунтування конвенцій. Заслуговує уваги його теза, що смисл застосування правил залежить від конвенцій. Але тут важливо розглянути саме ставлення до конвенціоналізму. Його трансцендентальною передумовою є взаєморозуміння. Це положення, коли воно стосується єдиної мови об´єктивного природознавства в сенсі трансцендентальної онтосемантики є перепоною на шляху розгляду трансцендентальної прагматики комунікативної спільноти.

Ми не будемо вдаватися до повного аналізу точки зору К.-О.Апеля на передумови створення необмеженої комунікативної спільноти, торкнемося лише питання покладання мети і узгодження її з правилами, нормами. Не оцінивши покладання мети, лишаючи його на рівні нормативного мірила інструментальної раціональності, ми не можемо вивести ідеал комунікативної спільноти, котрий, за Апелем, є одним з основних регулятивів при втіленні мети суспільства в реальну комунікативну спільноту.⁷ Розбіжність ідеалів і мети долається. за Апелем, рефлексією над цим регулятивом, яка може бути розглянута як трансцендентальний суб´єкт гуманітарних наук. Цей регулятив покладається Апелем в основу оціночного судження як можливість оцінки взагалі. Якщо говорити про критику з боку комунікативної спільноти, котра має місце при міждисциплінарному підході, то це регулятив наукової етики, а також основа для рефлексійного потягу до саморозуміння. Стосовно науки ми можемо констатувати критику наукових досягнень спільнотою споживачів, котра є основою для дії регулятива виживання, оскільки встановлює межі цінності наукових досліджень.

Виникнення проблем «на стиках» різних наук є неуникним етапом у розвитку наукової комунікації, діалогів між вченими. В наш час це проблеми екології, проблеми використання ресурсів Землі, проблеми медицини і кібернетики. Простежуючи загальні закономірності розвитку систем, вчені розробили трансдисциплінарне знання - синергетику як теорію самооорганізації.

Коли мова йде про вдосконалення методологічної бази, принципів і загальних норм міждисциплінарного чи трансдисциплінарного дослідження, необхідним стає звернення до філософії, яке має діалогічний характер. Якщо міркувати в термінах синергетики, розуміння окремого питання як атрактора спілкування приводить до поліфонізації поняття міждисциплінарності, його багатозвучності. Спочатку виникає проблема, котру треба розв´язати зусиллями багатьох наук - базовий атрактор, врахування якого веде при формуванні мети спілкування до появи ідей - атракторів вирішення проблеми, тоді метою спілкування вже стає ціннісний аспект атрактора - яку ідею вибрати. Кінцевою метою спілкування при міждисциплінарному підході є вдале практичне рішення міжнаукового характеру, і таким чином поняття атрактора не просто узгоджується з практикою, а проходить ціннісну стадію при відборі можливих рішень. Цей процес є підґрунтям констатації зміни цінностей з суто наукових на науково-практичні.

Постановка проблеми «на стикові» різних наук вимагає узгодження у розумінні наукових термінів, законів, принципів різних наук. Це приводить до поглиблення проблематики розуміння галузевих наукових знань, їх популяризації, пояснення, що веде до виникнення рефлексії над знанням і використання метода герменевтики. філософія приділяє багато уваги аналізу виникнення міждисциплінарних проблем, знаходженню спільної мови в діалозі, знаходженню консенсусу при розв´язанні міждисциплінарних проблем. Велике значення має рефлексія над нормами наукової етики, усвідомлення нових норм і правил наукової діяльності.

У не багатьох авторів знаходимо розуміння адаптації міждисциплінарного підходу до сучасних умов, Це узгодження з нормами спілкування, котрі висуває теорія комунікації. Які ж норми можна застосувати до міждисциплінарного підходу?

Найбільш загальними є норми покладання змісту, розуміння змісту. Така нормативність змісту задається трактовкою представниками різних наук. Вона співвідноситься також з критеріями раціональності. Вироблення норм, значимих як для однієї науки, так і для іншої, згідно з конвенціональним змістом, вкладеним у норми під час дискусії, є типовим для становлення міждисциплінарного знання. Цей зміст ідентифікується зі знанням «на стиках» різних наук і виробляється в кожному конкретному випадку застосування міждисциплінарних знань на практиці. Роз´яснення змісту понять представникові іншої науки є обов´язковою умовою утворення нормативів розуміння змісту знань, що є результатом комунікації різних наук.

Ускладнення внутрішньої проблематики природничих наук вимагає нових раціональних норм її осмислення, тому і відсутність комунікації з філософією науки веде до спроб «відкрити велосипед» самотужки. Має значення також інтерес науковців до проблем філософії науки. Ми хотіли б наголосити на необхідності вироблення норм спілкування при міждисциплінарному підході. На наш погляд, потрібно при виробленні комунікативних норм звертати увагу на стиль мислення сучасних природознавців, на логіку експериментування і на постановку мети наукових досліджень у природничих науках.

Мета діяльності вченого-фізика суттєво відрізняється від мети філософа науки з точки зору як методології, так і застосування конкретних методів наукової діяльності. Всі перераховані обставини створюють труднощі у формуванні норм міждисциплінарного підходу на рівні теорії комунікації. Як об´єднати теоретичні знання філософії з практичними вимогами соціального характеру, котрі висуває суспільство до науки? Це питання має бути розроблене філософією науки. Прагматизм як доцільність знань щодо використання має бути раціонально врахований в різних підходах до міждис- циплінарності.

В.С.Стьопін у своїй праці «Теоретическое знание» так визначає роль загальної картини світу у розвитку міждисциплінарного підходу: загальна наукова картина світу може бути розглянута як така форма знань, котра регулює постановку фундаментальних наукових проблем і цілеспрямовує трансляцію уявлень і принципів з однієї науки в іншу.» (4, с. 610). Тобто рівень розвитку сучасної науки вже має таку форму знань, котра регулює постановку проблем як внутрішньонаукового, так і міжнаукового характеру, допомагає класифікувати проблеми як більш фундаментальні та менш фундаментальні. Обізнаність вчених зі загальною картиною світу має бути обов´язковою хоча б для формування мети свого вкладу в науку.

Також слід сказати про наукові революції як перегляд основ дисциплінарної онтології. Про це

В.С.Стьопін пише: «Наукові революції можливі не тільки як результат внутрішньодисциплінарного розвитку, коли у сферу дослідження включаються нові типи об´єктів, освоєння котрих вимагає зміни основ наукової дисципліни. Вони можливі також дякуючи міждисциплінарним взаємодіям, заснованим на «парадигмальних щепленнях» - переносу уявлень спеціальної картини світу, а також ідеалів і норм дослідження з однієї наукової дисципліни в іншу».⁸

Тобто комунікативний інтерес однієї науки не обмежується пошуком раціональних шляхів всередині самої науки. Дослідники прагнуть бачити узагальнену картину досягнень у вивченні реальності, і комунікація вчених переростає у міждисциплінарний підхід для більш фундаментальної постановки проблем як всередині однієї науки, так і у стикових зонах - біології і хімії, кібернетики і природничих науках і т.д. Досягнення, котрі за своїм значенням виходять за межі однієї науки і значимі у машта- бах загальнонаукової діяльності, вчені різних наук хочуть застосувати у своїх областях, що призводить до «парадигмальних щеплень». Оновлення раціональності за їхньою допомогою призводить до подолання кризових ситуацій і парадоксів. Що ж стосується кризи у стосунках філософії і науки, про яку пише, наприклад, Л.Киященко, то її причиною є утруднення комунікації внаслідок накопичення нових знань у філософії, важких для розуміння рядовому працівнику науки. Тобто коли філософ хоче, щоб його зрозуміли представники інших наук, повинен орієнтуватися на свою спроможність популяризації знань. Це є проблемою сучасної герменевтики В той же час філософія повинна орієнтуватися на досягнення інших наук, бути з ними обізнаною - в цьому підвалини вдалої комунікації.

Л.Киященко, як і У.Еко, називає сучасну наукову творчість відкритим твором. На цьому базується розуміння трансдисциплінарності: «По відношенню до трансдисциплінарних досліджень це питання буде означати проблему спілкування різних форм дисциплінарного знання (форм загального) без узагальнення в рамках будь-якої (в тому числі і філософської) перспективи.⁹ Якщо це спілкування філософа і фізика, то перспектива для філософії полягає в уточненні поглядів на загальну картину світу з точки зору дослідження реальних об´єктів і иетодології підходу до таких об´єктів у точних науках. Що ж до фізика, то явний прагматизм вченого-практика вимагає розвитку способів підходу до свого об´єкта дослідження до потреби робити глибші висновки, ніж просто оформлення результатів експерименту, а також до визнання впливу психологічних факторів на досягнення мети - відкриття нових законів природи. Тобто впорядкування наукового процесу завжди потребувало і потребує організації з точки зору постановки мети і з точки зору віднайдення способів і інструментів для досягнення мети, що зумовлюється загальним рівнем розвитку раціональності конкретної доби. Рефлексивність спілкування полягає у розширенні уявлень про наукові процеси, причому на рівні філософії це рефлексія над формами спілкування і його плідністю.

Хоча і говорять про кризу філософії, на наш погляд, головне, що це помічають - це вже постановка питання. Як пише Л.Киященко, «Запитування струк- турує ситуацію зародження діалогу, надає їй необхідної загальнозначимої форми, зберігаючи евристично плодотворний потенціал різнослів´я».¹⁰ В цьому, на її погляд, принципова відмінність сучасної версії практичної філософії від версій попередньої епохи. В цьому - специфіка трансдисциплінарності. Л.Киященко вважає запитування апріорною основою мислення.

Міждисциплінарний підхід - найбільш яскравий прояв ставлення філософа науки до регулятивної ідеї ідеальної комунікативної спільноти. Адже регулятивна ідея повинна мати практичне втілення. Зокрема, у понятті представника науки при міждисциплінарному підході відбувається перехід у розгляді від науки в цілому до конкретних людей, що працюють у науці сьогодні. Поняття представника науки демонструє адаптацію ідеї ідеальної комунікативної спільноти до міжнаукового діалогу.

У діалозі «філософ-науковець» зазвичай присутні думки про науку в цілому, а також про філософію. Це реальне використання регулятивної ідеї ідеальної комунікативної спільноти. Але цей діалог ведеться конкретними людьми, що висловлюють свою точку зору. Поняття представника конкретної науки в діалозі при міждисциплінарному підході доповнює регулятивну ідею ідеальної комунікативної спільноти, уточнює спосіб її існування в науці. Адаптація міждисциплінарного підходу до сучасних умов проявляється як у рефлексії над самою можливістю діалогу, його доцільністю, так і у роздумах над нормами співробітництва, його атрак- торами, використовуючи синергетичний термін. У випадку діалогу між науками ідеальна комунікативна спільнота мислиться складно: і як співтовариство вчених, що працюють в науках, представлених у діалозі, і як суспільство, котре ставить перед наукою міждисциплінарні проблеми.

Зв´язок інтерсуб´єктивності з нормами носить прямий характер: норми значимі лише інтерсуб´єк- тивно. Але при міждисциплінарному підході норми диференціюються, носять дискурсивний характер, бо ідентичність норм різних наук не передбачена запитами суспільства до міждисциплінарності. Тобто нормативність міждисциплінарного підходу носить проблематичний, діалогічний характер. Ця проблематика в наш час дуже популярна з точки зору синергетичної парадигми.

Методологічний вплив міждисциплінарного підходу на принципи інших наук проявляється у застосуванні стилів мислення і способів досягнення істини в різних науках і рефлексії над методологією в філософії. Міждисциплінарний підхід потребує розробки питання критеріїв оцінки знання такого типу. Річ у тому, що діалог вчених різних наук починається з пред´явлення наявних знань по проблемі, котру ставить суспільство, і в їх осмисленні присутні критерії оцінки з точки зору міждисциплінарного підходу. Ці критерії вживаються інтуїтивно, але рефлексія над ними є плідною для розуміння міждисциплінарного підходу як сучасного процесу комунікації між науками.

Неможливість розгляду міждисциплінарного підходу окремо від рефлексії над значенням регулятивних ідей в цьому процесі призводить до стану, який в синергетиці характеризується як хаос. Зокрема, недооцінка значення регулятивів і їх розробки при міждисциплінарному підході веде до нерозуміння комунікативних процесів в науці. Крім того, застосування практичних знань природничих наук вимагає консенсусу між теорією і практикою на рівні запитів суспільства.

Суспільство, як реальна комунікативна спільнота, котра прагне втілити ідеальну комунікативну спільноту, бачить її не як абстрактне людство, а як нащадків, що будуть оцінювати і пожинати наслідки діяльності реальної комунікативної спільноти. В наш час наука прийшла до створення так званого «небезпечного знання», котре, «З точки зору онтології науки, ... є побічний, не заснований на свідомому покладанні мети результат використання наукових розробок, плід ймовірнісної природи будь-якої наукової теорії. Джерело соціального ризику тут - неповнота і обмеженість наукового знання, неможливість осягнення абсолютної істини.».¹¹ Свідоме покладання мети детермінується врахуванням ризику як властивості ймовірнісної природи наукових теорій. Про це, зокрема, йдеться у праці «Анализ техногенного риска».¹² Вчені аналізують поняття надійності і можливої відмови об´єкта чи системи, вводять метод побудови блок-схем та інші математичні моделі теорії надійності. Міждисциплінарний підхід відносно сучасного ризику користування науковими знаннями полягає у розрахунках аварій і екологічних катастроф, котрі, як показує практика. є невід´ємною частиною користування технологічними знаннями. Теорія ризику, що виникла як теоретична інтерпретація регулятиву виживання. є яскравим проявом важливості оцінки ролі міждисциплінарності. Саморефлексивна складова її починає вивчати ролі регулятивів, на прикладі регулятива виживання, регулятивів норм експлуатації і норм взагалі, а також узгоджує регулятив істини з практикою, що є властивістю технологічного знання.

Необхідність аналізу філософією науки можливості саморефлексії наукового знання при свідомому користуванні знаннями на рівні комунікації між науками очевидна. Узгодження між застосуванням теорії ризику і філософським знанням з приводу її можливостей здійснюється на рівні вимог практики щодо вирішення глобальних проблем людства. Згоди можна досягнути лише розробивши методологію інтерсуб´єктивного користування регуляти- вом виживання, в першу чергу, а також зміною норм і критеріїв філософського знання з урахуванням міждисциплінарності.

¹Киященко Л.П., Тищенко П.Д. Философия трансдисци- плинарности как опыт практического философствования // Практична філософія, 2004. - №2 - С.12; ²Буданов В.Г Синергетика коммуникативных сценариев // Синергетическая парадигма. Когнитивно-коммуникативные стратегии современного научного познания. - М., 2004. - С. 445; ³Князева О.Н. Пробуждающее образование // Синергетическая парадигма. Синергетика образования. - М., 2007. - С. 373-374; ⁴Там само; ⁵Степин В.С. Теоретическое знание. М., 2000; ⁶К.-О.Апель Трансформация философии. - М, 2001. - С.333; ⁷Там само. - С. 334-335; ⁸Степин В.С. Теоретическое знание. - М., 2000. - С. 579; ^Киященко Л.П., Тищенко П.Д. Философия трансдисци- плинарности как опыт практического философствования // Практична філософія, 2004. - №2 - С. 17; ¹⁰Там само. - С. 13; ¹¹Глазко В.И., Чешко В.Ф. «Опасное знание» в «обществе риска» (Век генетики и биотехнологии). - Харьков, 2007. - С. 323; ¹²Алымов В.Т., Крапчатов В.П., Тарасова Н.П.Анализ техногенного риска. - М., 2000. - С. 64, 73.