О. В. Амінова
аспірантка

У статті, на основі сучасної філософської полеміки, представлена позиція, на підставі якої стверджується, що багатство є соціально-значущим феноменом і полягає в самодостатності, визначеності, повноті людського буття.

Поняття багатства як ніколи раніше набуло своєї полісемантичності в контексті розвитку сучасного гуманітарного знання. Хоча пріоритет в дослідженні багатства як соціального явища і у понятійному окресленні займають економічні науки, проте в результаті такого аналізу абсолютизуються окремі характеристики того, що прийнято називати багатством. Вимоги ж сучасного суспільного досвіду спонукають до соціально-філософського визначення поняття багатства.

Поширеною є думка, що шлях до успіху, задоволеності, реалізації сподівань на бажане життя знаходиться у багатстві. Багатство у такому смислі виступає як засіб переходу до кращого стану існування і отримує своє втілення у феномені грошей. Є засоби (гроші) - є можливості, не має - відповідно, не варто й сподіватись на реалізацію бажаного. За такої позиції багатство - це процес та результат нагромадження такої кількості матеріальних благ, що не тільки забезпечують гідне життя людини та суспільства, але і формують надлишок. Проте, таких підхід до розгляду багатства виявляється обмеженим. Сучасний вимір поняття багатства зміщує акценти від власне володіння й розпорядження більш ніж достатньою кількістю матеріальних благ до більш глибокого його розуміння. Ще давньогрецький філософ Біант зазначав, що хоча й в багатстві можна вбачати рушійну силу всякої справи, проте людина, що володіє багатством належить не собі, а йому.

Соціально-філософське дослідження багатства не можливе без звернення до феномену бідності. Економічні науки визначать бідність як таку характеристику економічного стану індивіда чи соціальної групи, при якому стає неможливим самозабезпечення необхідними благами для життєдіяльності. Виділяються три основні концепції визначення бідності: абсолютна, відносна та суб´єктивна. Абсолютна концепція бідності ґрунтується на неможливості задовольнити встановлений мінімальний перелік основних потреб людини, коли соціальний суб´єкт знаходиться нижче межі так званого прожиткового мінімуму. Відносна концепція бідності базується на співвідношенні показників добробуту людини з рівнем матеріальної забезпеченості, що є домінуючою в конкретній країні. Масштаби відносної бідності не співпадають з масштабами абсолютної. Абсолютна бідність може бути ліквідована, але відносна присутня завжди, внаслідок того, що нерівність являється невід´ємним атрибутом стратифікованих суспільних утворень. Відносна бідність зберігається, і навіть зростає, коли стандарти життя всіх соціальних прошарків підвищуються. Суб´єктивна концепція бідності випливає з оцінок матеріального становища та рівня життя, даних самими соціальними суб´єктами. Слід зауважити, що при такому тлумаченні феномену бідності абсолютизується та стає основним чинником визначення матеріальна сфера буття людини. Соціально-філософський аналіз бідності дає змогу поглянути на людину крізь призму всієї її екзистенції. Бідність можна визначити як нестачу в чомусь, соціальну невизначеність, незатребуваність, невлаштованість, нереалізованість, нестабільність, острах за майбутнє. Бідність та багатство - два взаємопов´язані поняття, діалектика зв´язку між якими лежить в суперечливих соціальних відносинах. Бідність та багатство є невід´ємними атрибутами соціального, системами самоусвідомлення та зовнішньої суспільної оцінки. Зосередимось на соціально-філософському аналізі феномену багатства.

Цікаво, що в історії філософської думки дослідження феномену багатства починається з виділення на перший план нематеріальних цінностей, а матеріальним належить допоміжна роль. Один із родоначальників філософії давньогрецький мислитель Сократ вважав дозвілля найдорожчим багатством. Благом виступає лише знання. Багатство легко втрачається, залишає лише розчарування. Та й чи потрібне багатство, яке складається з такого роду речей, які зайві вільній людині? Арістіпп, учень Сократа, в своїх розмислах на перше місце ставив
вміння людини влаштувати своє життя. Багатство для мислителя є похідним від знання та мудрості. Розмисли Платона про благо торкаються також проблеми багатства. Благо буває душевне - справедливість, розуміння, мужність, розсудливість тощо; тілесне - краса, гарна статура, здоров´я, сила; «сторонні» - друзі, щастя вітчизни та багатство. Тож у Платона багатство пов´язано з можливістю, по-перше, робити добрі справи для блага інших, по-друге, воно відноситься до вторинних або «сторонніх» цінностей. Не все чим володіє людина може вважатися багатством. Платон переконаний, що одна й та сама річ за різних умов, часу, дислокації, звичаїв тощо може бути як високо оціненою, так і знеціненою. Особливо негативно до багатства ставився Діоген Синопсь- кий. На його думку, не має більш нерозумного ніж той, хто має метою розбагатіти та хвалиться багатством. Прикладом власного життя мислитель пропагував аскетизм, зречення від багатства та слави. Розмірковуючи над багатством Зенон вважає, що воно не є ні доброчинністю, ні злом. Багатство є чимось «серединним», відносним, саме по собі воно нічого не значить. На думку мислителя, багатство не приносить ні користі, ні шкоди, тому - це не благо.

Уявлення Арістотеля про багатство безпосередньо виходять на теорію грошей, хоча і взаємопов´язані

з його етичним та політичним вченням. На думку мислителя, багатство не є бажаним саме по собі, воно існує заради чогось іншого - задоволення, слави, насолоди, здійснення різних вчинків, впливу в державі тощо. Проте багатством краще за все користується той, хто володіє доброчинністю. Багатство вимагає помірного відношення, воно пов´язане з діяльністю, гідністю, особливо якщо це стосується влади правителя. Арістотель зазначає, що істинне багатство полягає в сукупності засобів, що необхідні для життя та корисні для держави. Таке багатство - засіб, а не ціль, воно має межі. Адже людина може займатися безкінечним наживанням багатства, розтрачуючи тільки на багатство свою енергію. Істинне багатство повинно мати міру, інакше людина потрапляє у рабство до речей, стверджує Арістотель. Проте мистецтво хремастики (мистецтво наживати багатство, робити гроші) не ставить ніяких обмежень багатству та власності. Як зазначає Е. Мунье, в «гру вступають гроші. Вони позбавляють людину людяності та заражають її егоїзм. Вони позбавляють спільність людських відношень та підкоряють її автоматично діючим анонімним силам, які заволодівають державами, правителями, сім´ями, любов´ю, пригнічують бажання, придушують протести»¹.

Цікавою є теорія Арістотеля про «розподільчу» справедливість (почесть, гроші, матеріальні привілеї). Принцип цієї справедливості «нерівне нерівному», оскільки цей розподіл відбувається між різними соціальними групами, що обумовлює поділ на бідних та багатих. Тому мислитель пропонує вважати справедливим те, що отримане по заслузі - це рівність, але не для всіх, а для рівних. Розподільча справедливість повинна керуватися достоїнством, але міра достоїнства різна: громадяни демократії вбачають її в свободі, аристократії - в доброчинності, олігархії - в багатстві². Таким чином, багатство та його вираження - гроші, визначають соціальний статус людини, і найвище достоїнство

- свобода, конфліктує з матеріальним володінням, що принижує достоїнство людини. філософ також аналізує такі поняття як обмін, ціна, гроші, вартість, розподіл та інші. В цілому Арістотель є продовжувачем морально-аксіологічної традиції, що склалася по відношенню до багатства у Древній Греції.

Для епохи Середньовіччя головним багатством є набута духовна свобода. Проте стоїцизм та патристика дещо відмінні щодо трактування багатства. Для стоїцизму «дух» і «душа» переконують людину в марноті матеріальних спокус. Гроші нікого не зробили багатими, вважає Сенека, навпаки, кожного вони роблять ще жадібнішим до грошей. Багатство осліпляє натовп і привертає до себе погляди, якщо з дому виносять багато грошей, якщо дах у нього щиро позолочений, якщо навіть прислуга кидається в око чи красою, чи зростом, чи платтям. Але щастя таких багатіїв дивиться на вулицю; а той кого ми позбавили і від натовпу, і від фортуни щасливий зсередини³. За патристики класичним є августинівський поділ благ на ті, які слід любити (Бог, вічне добро) і ті, якими слід користуватися (всі речі та блага земного світу). Без останніх не можна прожити, ними необхідно користуватися, але любити та прив´язуватися до них, забуваючи про вище призначення людської душі, - значить чинити всупереч християнській моралі. На думку Августина Аврелія, бідність найбільш сприяє спасінню, хоча і багатство, при помірному його використанні, не стане на заваді спасінню. Людина є багатою або має високий соціальний статус не за власні заслуги та достоїнства, а тому, що таким є рішення божого промислу. Іншими словами, власною працею жодна людина не може стати на більш високий соціальний щабель.

Подібна точка зору в XIV-XVI ст. втрачає свою значимість, стверджується думка, що завдяки власній праці всякий може піднятися по соціальній драбині та розбагатіти. Ренесансна людина, нівелюючи принципом аскетизму, починає прагнути до отримання всіх благ від життя, перетворившись з бого- боязної в егоїстичну та жадібну до грошей. На думку Н. Мак´явеллі, багатством, надмірністю і взагалі всією історією рухає інтерес. Критично ставиться до феномену багатства Е. Ротердамський. У праці «Похвала глупоті» філософ зазначає, що орієнтація на багатство приводить до перемоги нерозумних людей, які діють за принципом «що буде, те й буде». Тому на кожному кроці бачиш мудреців, що живуть в бідноті, голоді, що зустрічають лише презирство та ненависть. До нерозумних пливуть гроші, вони тримають у руках годувальню державного правління та взагалі усіляко процвітають⁴. М. Монтень стверджує, що через багатство людина задовольняє свої природні потреби, але будь-яка вигода пов´язана зі збитками для інших.

Новий Час можна по праву назвати епохою становлення «підприємницького духу». ф. Бекон переконаний, що багатство потрібно здобувати чесно, витрачати розсудливо, роздавати від душі та без жалкування. Багатство - це завжди праця, терпіння, вміння долати перешкоди, а також знання, думки, стійкість, сила. Не треба вірити тим, хто «заявляє про своє презирство до багатства, бо ненавидить його той, хто не зміг його здобути; і нема їх гірше, коли їм раптом випаде нагода розбагатіти». «У багатства є «крила»: іноді воно відлітає саме, іноді його треба пустити в «політ», щоб воно привернуло та принесло ще більше багатство, яке, звичайно ж, обумовлює відповідну величину наявності грошей»⁵. Д. Берклі вважає, що дійсною ціллю та задачею людей являється багатство. Тому всіх хвилюють питання як його досягнути та що є джерелом багатства. На думку філософа, ні земля, ні золото, ні срібло, ні гроші самі по собі не можуть виступати джерелом багатства. Праця - ось єдине джерело багатства, стверджує Д. Берклі за сорок років до появи «Багатства народів»

А. Сміта, провіщуючи основоположення англійської політичної економії. Д. Г´юм пов´язує багатство з своєю філософською теорією ідей та вражень, що викликають у людей афекти, зокрема гордість та марнославство. Гроші розглядаються як багатство не тому, що вони являють собою цінний метал, а тому, що вони мають зв´язок із задоволеннями та життєвими благами. Багатство - сила не тільки майнова, але й моральна. Багата людина, вступивши у спілкування

з незнайомцем, відноситься до нього з різним ступенем поваги в залежності від того як їй стає відомим майновий та соціальний стан співбесідника. Багатство пов´язане з владою, тому дає силу тому, хто ним володіє, переконаний Д. Г´юм.

Представники німецької класичної філософії розуміють багатство як необхідну складову соціального буття. Проблема багатства вводиться в контекст свободи члена громадянського суспільства, для якого важлива ідея самоконтролю та дотримання обраного шляху (І. Кант). Г.В.ф. Гегель не розглядає багатство з точки зору принципу приємності та задоволення. При надмірному багатстві громадянське суспільство не достатньо багате, тобто не володіє достатнім власним надбанням, щоб першкоджати виникненню надмірної бідності. «В кінцевому рахунку навіть звичайна людина не може заробити собі на хліб». Щодо боротьби з бідністю, то філософ зазначає, що «найкращим способом є залишити бідняків їх долі та змиритись з тим, що вони бідують. .біднота вселяє їм боязкість, і більшість надає перевагу праці, прагне пробиватися самостійно.»⁶.

Новий аспект дослідження багатства представлений М. Вебером в контексті капіталістичного господарства як глобального соціального феномену. В праці «Протестантська етика та дух капіталізму» мислитель стверджує: «яка релігія, таке і господарське життя народів!». Протестантизм став ідейним сподвижником раціонального буржуазного підприємництва та раціональної організації праці. Якщо багатство є наслідком професійного обов´язку, то воно не тільки виправдане, але і є угодним. Тепер працювати та багатіти слід не для тілесних втіх, а для Бога⁷. При капіталізмі багатство - показник сили волі, рівня розвитку розуму, знання, вміння орієнтуватись у ситуації, людях тощо.

К. Маркс вбачає показником ступені багатства розвиток основного капіталу. Також мислитель зазначає, що «нація по-справжньому багата лише тоді, коли замість 12 годин працюють 6 годин. Багатство (реальне багатство) являє собою не розпорядження додатковим рабочим часом, а такий час, яким можна вільно розпоряджатися за межами часу, який витрачається на безпосереднє виробництво, - вільний час для кожного індивіда та всього суспільства»⁸.

Антропологічний аспект у дослідженні феномену багатства актуалізує А. Шопенгауер. Жодні матеріальні цінності не варті того багатства, яке являє собою сама людина. Багатством виступають її здоров´я, щастя, світлий розум, воля, совість. Значущі- шим є турбота про збереження здоров´я та розвитку здібностей, ніж про набуття багатства. Проте це не означає відмову від необхідної та належної соціальному статусу людини власності. Моральну деградацію особистості, яка одержима наживою зображали в своїх працях Е. Золя, О. Бальзак, ф. Достоєвський та інші. Для М. Бердяєва влада економіки в людському житті є дисгармонією, бо подолання матеріальних потреб не відповідає природній гармонії.

Е. Тоффлер та X. Тоффлер у праці «Революційне багатство» аналізують феномен багатства крізь призму сучасних суспільних трансформацій. Автори зазначають, що хоча ми живемо в рамках фінансової економіки, під поняттям багатства слід розуміти не тільки гроші. Набуття багатства і отримання прибутку не одне й теж. До структури багатства слід віднести, окрім матеріальних, соціальні, культурні, релігійні, політичні та інші компоненти. Ці компоненти знаходяться в постійному розвитку, взаємозв´язку, утворюючи образ життя та систему багатства сучасної цивілізації⁹. Революційне багатство - це система цінностей, яка не просто сформована в єдності людського досвіду, але і продовжує «революціонувати», виявляти нові грані соціального.

Отже, проблема багатства завжди актуальна в силу постійної важливості питання про вибір життєвих пріоритетів та прагнень до них. Багатство - є невід´ємною ознакою соціального, воно визначає соціальне й визначається ним.

Проте, часто поняття багатства зводять до позначення ним окремої характеристики визначеного суспільного досвіду. Найчастіше це стосується людини, яка володіє надлишком матеріальних благ: «багатий». В сучасному світі, зокрема в Україні, поширеною є думка, що той хто володіє більш ніж достатньою кількістю матеріальних благ має певні привілеї. У такому світлі соціальних трансформацій питання чи виправдовує ціль засоби, вирішилось на користь засобів: вони виправдані. Той хто здійснив свою ціль, не вибираючи засобів, стає зацікавленим, щоб він, його багатство, гроші, власність, влада тощо не стали засобом, як і він сам для інших. Звідси така чільна турбота про «право», «законність», отримання поваги за рахунок фіктивної освіченості, написання книг під ім´ям замовника, присвоєння вчених звань тощо¹⁰. На такому етапі багатство стає небезпечним. Людина, що має владу, власність повинна бути розумною, розсудливою, відповідальною, адже, на жаль, хто сьогодні має багатство, той має право на вирішальний голос. Володіння багатством в такому його розумінні створює ілюзію вседозволеності. Не даремно народна мудрість провіщує: «Багатство часто буває завершенням однієї убогості і початком іншої - моральнісної».

Багатство, за такого його розуміння, є відносним - завжди потрібен інший для його оцінки, інакше воно втрачає свою значимість. Ще давньогрецький мислитель Плутарх зазначав, що багатство без глядачів перетворюється в ніщо. Цікавим є парадокс, який свідчить про те, що засмучення людини від втрати X за емоційним рівнем є значно вищим, ніж радощі від отримання прибутку 2X. А. Шопенгауер писав, що багатство подібне морській воді: чим більше п´єш, тим сильніше спрага. Отже, розгляд поняття багатства лише як володіння та розпорядження більш ніж достатньою кількістю матеріальних благ є обмеженим та характеризує лише один бік суспільного буття.

Менш вживаним є поняття багатства відносно внутрішнього світу людини, її досвіду, багажу знань. Багатою можна назвати людину, у якої є міцна сім´я, близькі друзі, улюблена справа. Та людина багата, яка має змогу реалізувати власні мрії, плани, фантазії, висловити особисту думку, жити у відповідності до своїх переконань та інтересів. Багатством виступає життєва мудрість людини, не даремно кажуть: «Мої роки - моє багатство». Одним з найважливіших багатств для людини є її здоров´я. Володіючи цими благами та достоїнствами можна сказати, що людина має визначене багатство. Але чи є людина багатою? Що значить багатство саме по собі?

Багатство можна визначити як такий стан духовного і тілесного існування людини коли подоланий стан невизначеності, хаосу, нестатку у чомусь, реалізована стабільність, захищеність, впевненість у завтрашньому дні. Багата та людина, яка у своїх потребах та інтересах відчуває і усвідомлює себе такою, що реалізувалась. Багатство в досягненні сталості у характері розвитку, повноті людського буття. Повнота життя визначається вмінням людини цінувати кожний день, мить, адже вони, як і життя в цілому, неповторні. Людина є багатою коли не відчуває дискомфорту, коли її життя є гармонійним. Багатство не є вимірюваним, не доречні такі системи оцінки як більше-менше, краще-гірше. Багатство - це завжди «багато», але у сенсі самодостатності, завершеності, цілісності. Багатство здобувається людиною у діяльності, зокрема у праці та в спілкуванні з іншими людьми і, слід зауважити, сама діяльність може виступати як багатство.

Однак, чи є людина багатою? Чи вміє людина бути багатою? Чи вміє людина за буденністю побачити повноту, неповторність власного життя, перетворити його своєю діяльністю на безперервний стан злагоди? Чи вміє людина сповідувати принцип «благоговіння перед своїм життям» та збирати «золоті зерна мудрості»? Напевно, багатство як ідеал, уявлення про найвищу найдосконалішу форму буття, котра як взірець, норма і мета визначає спосіб і характер діяльності людини реально є процесом його досягнення, а не станом. У прагненні до багатства і розкривається той глибинний соціальний зміст, який надає йому сучасність.

Отже, багатство є соціально-значущим феноменом. Історія філософської думки демонструє не тільки поліфонічність визначень та тлумачень поняття багатства, але і його ролі в житті людини та суспільства. Поняттям багатства означують широкий спектр різнорідних явищ, зокрема, таких як надлишок матеріальних благ, національних надбань, характеристики внутрішнього світу людини, її досвіду, багажу знань тощо. Проте слід пам´ятати, що поняття багатства є комплексним та означає такий стан духовного та тілесного існування людини коли подоланий стан невизначеності, хаосу, нестатку у чомусь, тобто бідності, реалізована стабільність, захищеність, впевненість у завтрашньому дні. Досягнення багатства, вміння людини бути багатою полягає у щоденній праці над собою, у діяльності на обраному професійному полі, у спілкуванні з іншими.

Вміння бути багатою дарує людині усвідомлення повноти власної екзистенції.

‘Мунье Э. Манифест персонализма. - М.: Республика, 1999. - С. 154; ²Гомперц Т. Греческие мыслители. - Мн.: Харвест, 1999. - С. 199; ³Сенека. Моральні листи до Лу- цілія. - К.: Основи, 1995. - С. 110-112; ⁴Ротердамський Е. Похвала глупоті. - К.: Основи, 1993. - С. 89; ⁵Бекон Ф. Сочинения в двух томах. Т. 2. - М.: Мысль, 1972. - С. 433434; ⁶Гегель Г.В.Ф. Философия права. - М.: Мысль, 1990. - С. 457; ⁷Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. К.: Основи, 1994. - С. 55-77; ⁸Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т.46, ч.ІІ. - М.: Изд-во полит. л-ры, 1969. - С. 215; ⁹Тоффлер Э., Тоффлер Х. Революционное богатство. - М.: АСТ МОСКВА: ПРОФИЗДАТ, 2007. - С. 7-8; ¹⁰Мазараки А.А., Ильин В.В. Философия денег: Монография. - К.: Киев. нац. торг.-эконом. ун-т, 2004. - С. 318-319.