Р. М. Богачев
аспірант

Стаття присвячена дослідженню феномену форми перетвореної в інтеграційних процесах, її ролі у гальмуванні, стагнації та деформації процесів соціально- економічного та суспільно-політичного розвитку.

Кінець ХХ - початок ХХІ століття характеризуються переходом до якісно нової стадії розвитку світової економіки. Глобалізація, зростання взаємозалежності, становлення «нової економіки», яка ґрунтується на інформаційних та комп´ютерних технологіях багатьма економістами, політичними та громадськими діячами розглядається як перехід до нової парадигми розвитку, ключовим аспектом якої є інтеграція ресурсів, технологічних процесів, процесів управління, соціально-економічної діяльності в цілому. Саме це обумовлює необхідність якісних змін систем управління, які мають забезпечити постійну адаптацію до швидко змінних умов. Як результат, екстенсивний розвиток втратив свій вплив, ера конгломератів в 80-х роках ХХ століття змінилася новою хвилею процесів злиття та поглинання, починає чітко простежуватися стійка тенденція концентрації капіталу в різноманітних формах (фінансовій, промисловій і торгівельній), основними суб´єктами міжнародної економічної та суспільно-політичної діяльності стають транснаціональні корпорації з матричними організаційними структурами управління.

В той самий час, на рівні конкретних інтеграційних форм досить серйозною проблемою є різниця між юридичними практиками та економічною сутністю, що є наслідком невідповідності між змістом та реалізованою формою інтеграційних процесів - старі інтеграційні утворення, що підтвердили ефективність свого існування в певних умовах та нові теоретично обґрунтовані форми інтеграції об´єктивно не можуть органічно вписатися в різні національні соціально-економічні системи, досить швидко відторгаються як чужорідні складові або ж спотворюють саму систему.

В суспільному житті прикладів неефективної інтеграції також багато: від «необхідності» створення «системних інтеграторів» процесів викачування ресурсів типу «Росукренерго» до «розвинених» політичних форм інтеграції парламентської «більшості», які протягом останніх чотирьох років цілком ефективно утворюють стабільно кризовий стан економіки та суспільства. Поряд з цим, світ час від часу оголошується гучними скандалами навколо діяльності світових нафтових/ алмазних тощо монополій у країнах третього світу, не кажучи вже про «рішучу» боротьбу зі «світовим злом», наркокартелями та організованою тіньовою торгівлею людьми тощо, які вже давно стали нормою і свого роду видом соціальної угоди між владою та цілком певними соціальними групами.

В той час, реалії розвитку так званої інформаційної економіки демонструють монополізацію незначною кількістю транснаціональних корпорацій всієї різноманітності соціально-економічних відносин шляхом утвердження виключно ринкових відносин у політиці, ідеології тощо. Тобто, в наслідок перенесення конкуренції як фактора регулювання рівноваги на стадії товарного виробництва в умовах домінування суб´єкт-об´єктних зв´язків та відносин (примусу та підкорення) на всі сфери суспільного життя, ми отримали закінчену форму повного відчуження людини як дійсного суб´єкту суспільно-історичного розвитку.

В Україні це проявляється як у встановленні декількома політико-економічними групами (вітчизняний аналог фінансово-промислових груп, які реалізували всі можливості руху «із грошей до влади та із влади до власності») «порядку денного» цілої країни та суспільства взагалі; так і в наслідках «ефективної» політики діалогу громадян та влади в формі як лівого , так і правого популізму.

Постановка проблеми. Недосконале розкриття зв´язку між змістом та організаційними формами економічної діяльності чітко простежується у поглядах на роль та сутність синергетичних ефектів, синергізму як результату інтеграції та однієї з найважливіших концепцій сучасного стратегічного управління. В 60-ті роки І.Ансоффом привернуто увагу до синергізму як однієї з найважливіших концепцій корпоративної стратегії. В 80-ті роки М.Портер та Р.Картер обґрунтували необхідність управління взаємозв´язками між напрямками бізнесу як сутності стратегії корпоративного рівня. В 90-ті роки ГХемел та К.Прахалад продовжують дослідження концепції

синергізму на основі ресурсного підходу, але результати емпіричних досліджень синергетичних ефектів при інтеграційних процесах не завжди збігалися з теоретичними висновками та не були такими однозначними: Р.Румельт своїм дослідженням диверсифікованих компаній підкріпив теоретичні висновки концепції синергізму, але аналогічні дослідження у Великій Британії дали протилежні результати; результати праць А.Сет та М.Гулда, Є.Кемпбелла, М.Александера також були суперечливими¹. Таким чином, існуючі підходи не визначають чіткого зв´язку та визначальної ролі змісту виробничо-комерційної діяльності по відношенню до організаційної форми інтеграційних процесів.

З іншого боку, відповідно до теорії організації, в сучасних швидкозмінних умовах основна ціль останньої - стати «компанією без меж», тобто комплексом взаємопов´язаних науково-технічних, виробничих, фінансових та соціальних процесів, інтеграція яких забезпечує постійне відтворення соціально- економічного потенціалу та органічну єдність зі всією соціально-економічною системою. Але більшість теоретиків менеджменту розглядають сучасну організацію лише з двох аспектів: економічності та ефективності, які спрямовують розвиток в напрямку мінімізації витрат та максимизації цінності для споживачів відповідно. Такий підхід ставить в другий ряд інші, не менш значущі аспекти діяльності організації - соціальний, гносеологічний, естетичний, етичний тощо; нівелює її роль у процесах індивідуалізації соціального та усуспільнення індивідуального. Себто соціалізації. Це зумовлено тим, що сучасні дослідники занадто захоплені побудовою різних моделей організації, інтеграційних-дезінтеграційних процесів в економіці й суспільстві та не беруть до уваги значення розгортання категорій «одиничне - особливе - загальне».

Разом із витісненням з ідеологічного обігу версій на кшталт фукуямівської тези про «кінець історії», хантингтонівського пророцтва про майбутнє зіткнення цивілізацій² тощо, такий стан справ ставить під великий сумнів тезу гуру сучасного західного менеджменту, Пітера Дракера, про виникнення суспільства організацій як основи сучасного суспільства свідомого вільного вибору³ та про позитивні наслідки останнього «історичного реваншу» неолібералізму взагалі.

В той же час, практична обмеженість концепцій класичного менеджменту (стратегічне планування та управління), які з 80-х років починають суперечити умовам та логіці процесів управління, зумовила необхідність переходу від класичної тектоцентричної парадигми управління (реактивна концепція) в основі якої лежить орієнтація на збереження та розвиток організації як сутності до нової холлічної парадигми управління (проактивної концепції), відповідно до якої від організації як форми спільної діяльності (взаємодії) людей вимагається випереджаюче створення і розвиток специфічних ресурсів, компетенцій, виділення пріоритетів розвитку, в основі чого лежить рефлексія та самовизначення організації у зовнішньому середовищі⁴.

Таким чином, в сутності сучасних інтеграційних процесів, сучасної організації лежить рефлексія власної сутності, поступовий перехід до усвідомлення себе як форми взаємодії суб’єктів, що має на меті стимулювання діяльності-самодіяльності-творчості («корисного здійснення блага через істину у красі»⁵ як органічної єдності ефективності, об´єктивності, етичності, естетичності як основних вимірів соціальної взаємодії).

Але й на цьому шляху втрат та інформаційного шуму поки що більше, а ніж практичних надбань. На наш погляд, це є наслідком очевидної обмеженості методологічних засад сучасної економічної теорії та теорії управління, які, - природно, - не можуть відповісти на виклики сьогодення, в т.ч. визначити, а тим більше передбачити, причини того, чому інтеграційні процеси в економіці невідворотно призводять до кризових або навіть просто регресивних процесів в суспільному житті.

Перелік «спірних» моментів економічної теорії (або вульгарної політекономії, за Марксом) достатньо великий⁶. Але вражає домінування явної об’єктивістської апології в галузі розвитку економічної теорії та явний брак робіт, які б обґрунтовано критикували не тільки теорію, але й практики сучасного розвитку і особливо зміни, що вони відбуваються нині в області суспільної, економічної та виробничо- технічної організації.

Відповісти на виклики сьогодення можливо лише зі врахуванням необхідності переходу від формальної логіки та методу визначення зовнішніх функціональних зв´язків до логіки діалектичної з осягненням внутрішніх, іманентних причинно- наслідкових зв´язків, визначенням причин/джерел, механізмів та шляхів (напрямків) розвитку, в т.ч. розвитку інтеграційних-дезінтеграційних процесів як об´єктивного феномену сьогодення.

Більш того, невідповідність форми та змісту сучасних інтеграційних процесів, усвідомлення ролі організації не як окремої сутності, а як форми взаємодії людей (що має відповідати змісту процесів взаємодії) вимагають виключно ретельного дослідження феномену форми перетвореної в інтеграційних процесах, її ролі в гальмуванні, в стагнації та деформації процесів соціально-економічного та суспільно- політичного розвитку.

Безумовно, складність осягнення інтеграції в її перетворених формах зумовлюється складністю зв´язків та явищ, слабкою відпрацьованістю широкого кола питань (особливо за відсутності такого усталеного напрямку досліджень як філософія економіки або ж філософії господарства), зокрема: чому сучасна організація «позиціонується» як форма взаємодії людей⁷, чи сприяє форма інтеграції активізації цих взаємодій або переходу діяльності в самодіяльність і далі в творчість, який вплив має перетворена форма на розвиток суб´єктів інтеграційних процесів тощо?

Дослідження перетворених форм інтеграційних процесів є вкрай актуальним ще й тому, що саме практична складова як джерело реально-практичного змісту, який в перетворених формах свідомості отримує своє оформлення, є джерелом глибинних антагонізмів сучасного суспільства.

ДІАЛЕКТИКА ІНТЕГРАЦІЙНИХ-

ДЕЗІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Одним з основних джерел виникнення та загострення проблем в сучасній економічній теорії є відірваність принципу єдності світу від принципу розвитку⁸ : суперечності в економічній системі не розглядаються як джерело розвитку, як такі, що вирішуються в певну економічну форму. Навпаки, суперечності розглядаються як виключно деструктивний фактор, який веде до послаблення внутрішніх зв´язків та розпаду системи⁹. Тобто виникненню суперечностей необхідно запобігати або, - краще того, - зупиняти «на поверхні» явищ - з цього виходять емпіричні та математичні методи сучасної економічної теорії, які приречені на суто поверхневий розгляд, предметом якого є прошарок поверхневих форм, що мають вузько практичне значення в господарстві.

Саме тому, гадаємо, в сучасній економічній літературі економічні суперечності розглядаються виключно в їх зовнішній формі і розв´язується вони не іманентним чином, а через зовнішню взаємодію сторін: як сполучення протилежностей (наголос на «результат процесу»); як перемога однієї сторони над іншою (наголос на сам «процес та його суб´єктів»). Тобто формально-логічне мислення робить лише перший крок до розкриття внутрішньої суперечливості поняття - фіксує в поняттях форми руху, явища та процеси в їх абстрактній односторонності, робить цим перше роздвоєння на протилежності (перше заперечення) в формі логічних суперечностей, що мали б виступати «сировиною» для подальшої діалектичної обробки, розгортання та вирішення суперечностей. Але без власне діалектичної обробки проходить лише виривання явищ із системи взаємозв´язків, із контексту, порушення їх єдності зі світом, закріплення односторонності - сутність не проявляється та і явище не може бути визнане істотним (суттєвим).

Очевидна недоречність такої позиції щодо здійснення (виникнення, розгортання, вирішення) суперечності з метою відновлення загальних зв´язків обраної чуттєво-практичної форми руху (інтеграції), визначення джерел/причин, механізмів та шляхів розвитку інтеграційних-дезінтеграційних процесів розглянута нами в попередній статті¹⁰. З матеріалів останньої за результатами філософської рефлексії поняття «інтеграція» з позицій трьох законів діалектики нами зроблено наступні висновки Нагадуємо:

1. В дійсності змінюється лише форма інтеграції, і в цьому відношенні інтеграція як вираження конкретних форм, моментів дезінтеграції як форм боротьби протилежностей, проходить, а дезінтеграція як боротьба лишається (дезінтеграція абсолютна, а інтеграція - відносна). Інтеграція виступає моментом дезінтеграції в її внутрішній суперечливості, тоді відносність інтеграції та абсолютність дезінтеграції проявляється в фактичній зміні інтеграційних форм.

2. Дезінтеграція як «тезис» (стовб.2) на певному етапі розвитку за змістом є діяльністю із освоєння, індивідуалізації соціального, накопичення особливого для збагачення індивідуального, тобто початковим етапом наповнення індивідуального змістом всезагального в процесі індивідуалізації соціального - усуспільнення індивідуального.

Саме цей процес проявляється у формуванні спочатку людини економічної, діяльність якої у формі «суб´єкт» - «об´єктних» відносин спрямована на розвиток продуктивних сил та формування процесів усуспільнення, а потім - переходу до людини соціальної, коли людина виступає сукупністю соціально-економічних, суспільно-політичних «суб´єкт» - «суб´єктних» відносин і далі - до людини творчої як ансамблю, якісної різноманітності «суб´єктно» - «суб´єктних» відносин.

3. З точки зору невичерпності, інтеграція як своє- інше дезінтеграції виступає як єдність нескінченої різноманітності як безкінечності, що включена в саму цю форму в її-своїх межах. Таким чином, виникає змістовна форма, а зміст виступає оформленим.

Тобто в сутності «антитезису»(інтеграції) (стовпчик 3) знаходиться типізація, формування загального (особливого) як заперечення індивідуального шляхом узагальнення спільних властивостей, узагальнення того з нескінченої різноманітності, що кількісно змінюється та перетворення цього на новому рівні у формі якості нової міри. Здійснюється стабілізація структури властивостей на новій якісній основі шляхом узагальнення, типізації зв´язків елементів.

4. «Синтезом» (стовб.6) виступає узагальнення на новому рівні, що є етапом на шляху наповнення індивідуального змістом всезагального, всезагального - змістом індивідуального при органічному опосередкуванні цих моментів загальним (особливим) в межах перманентного процесу здійснення діалектичної суперечності усуспільнення індивідуального - індивідуалізації соціального¹¹.

Загальне народжується в сфері матеріального виробництва речей, в яких утримується момент суспільних відносин, продовжується у виробництві ідей та закінчується як всезагальне у виробництві людей (повний тезис-антитезис-синтез).

5. За таких умов розгортання суперечності між матеріальним змістом та суспільними формами суперечності дезінтеграція/ інтеграція призведе до того, що «всі сфери суспільного виробництва (виробництво речей, ідей та людей) стають дійсними, тобто такими, де убезпечено співпадіння сутності та існування: носять безпосередньо суспільний характер»¹², а суспільна діяльність людей-творців здійснюється за критерієм «корисне здійснення блага через істину у красі»¹³.

В той же час, саме існування феномену форми перетвореної значно впливає на перехід реальності у дійсність, і тому вимагає окремого дослідження. Само вирішення суперечності є процесом формоутворення. Відповідно до розгортання суперечності процес має три рівні: відновлення зовнішньої економічної форми; розгортання в нову модифіковану економічну форму; відображення цих процесів в сукупності соціальних, політичних та культурних форм.

Таким чином, для дослідження перетворених форм інтеграційних процесів необхідно розглянути перетворену форму як об´єктивний феномен сьогодення та проблемні моменти здійснення суперечності інтеграції-дезінтеграції в її реальних проявах.

ФЕНОМЕН ПЕРЕТВОРЕНОЇ ФОРМИ

Категорія «перетворена форма» відноситься до числа найбільш важливих та ранніх категорій її автора, К.Маркса. її визначення дано в «Экономикофилософских рукописях 1844 года»¹⁴. В той же час в контексті соціальних, а не економічних відносин, поняття «перетворена форма» він використовував декілька разів¹⁵: «Суспільство ніколи не було твердим кристалом, застиглою кістковою масою, воно є живим організмом, що постійно змінюється. Перетворені форми - це своєрідні кристали і коли їх стає дуже багато, то суспільство розбиває соціальний параліч. Основною ознакою останнього виступає тривалий та глибокий процес відчуження, коли людина як істота свідомо перетворює свою життєдіяльність, свою сутність в «засіб забезпечення життєдіяльності». Таким чином, поняття «форма перетворена» та відчуження використовуються як однопорядкові, але не є синонімами.

В радянській літературі найбільш повне дослідження форми перетвореної проведено М.Мамар- дашвілі. Відповідно до результатів дослідження М.Мамардашвілі, на відміну від класичної діалектики форми та змісту у випадку перетвореності «форма прояву отримує самостійне «сутнісне» значення, відособлюється, і зміст замінюється в явищі іншим відношенням, яке зливається з властивостями матеріального носія «субстрату» самої форми... і ставиться на місце дійсного відношення. Ця видимісна форма дійсних відношень, що є відмінною від їх внутрішнього зв´язку відіграє разом з тим саме своєю відокремленістю та своїм буттям роль самостійного механізму в управлінні реальними процесами на поверхні системи. Пряме відображення змісту в формі тут виключається»¹⁶. Проблема форми перетвореної в тому, що спотворені зв´язки (риси, властивості та якості) настільки очевидні, що їх можливо фіксувати емпіричним шляхом, а про скриті за ними реальні риси необхідно лише здогадуватися¹⁷.

Розуміння форми перетвореної як внутрішньої форми «видимості», її стійкого ядра, яке здатне до само відтворення, дозволяє отримувати практично придатні знання та ефективно моделювати різні сторони предмету вивчення та побудови цілісної змістовної теорії цього предмету. Тобто форма перетворена може бути раціональною. Взагалі процес формалізації, який є початковим процесом пізнання людиною світу, пов´язаний з труднощами та обмеженнями принципового характеру: він «здійснюється в межах певних границь та завжди залишається неформалізова- ний залишок: формально не доведені, але змістовно істині твердження»¹⁸. Саме цей залишок і виступає причиною виникнення форми перетвореної, яка дозволяє відновити цілісність формалізованої системи на рівні зовнішніх зв´язків та відношень. В цьому випадку форма перетворена відіграє роль необхідного етапу пізнання законів та закономірностей руху матерії в певних формах прояву.

Ірраціональність перетвореної форми виникає лише в певних умовах, перш за все в результаті відчуження джерела діяльності (людини) від результатів діяльності (самовідчуження людини в її діяльності, відрив суспільного багатства та суспільних форм від особистісного моменту праці тощо). За умов неналежного врахування основних ознак (роздвоєність, підміна одного іншим, протилежність та суперечливість), перетворену форму легко сплутати з категорією відчуження. Використовуючи аналіз понять перетвореної форми та відчуження, зроблений в¹⁹ можливо зробити наступні висновки: по-перше, перетворена форма не буває суб´єктивним переживанням, хоча і може існувати на індивідуально- груповому рівні; по-друге, відчуження виступає лише частиною перетвореної форми як більш комплексного явища; по-третє, відчуження не завжди закінчується подвоєнням та «перевертанням» світу, а виступає як один з етапів поставання та функціонування, - трансформації, - форми перетвореної.

Безумовно, в позасоціальному (або ж досо- ціальному) бутті форми перетвореної бути не може, як не може бути перетворених форм у творчості, але перетворені форми можуть бути в діяльності. Наприклад, активізм стає перетвореною формою соціальної активності²⁰. Відтак, принцип предметної діяльності/ діяльнісної сутності людини вимагає прискіпливого розгляду перетвореної форми як особливої форми розділу діяльності та її відчуження.

Відповідно до тверджень, поглядів та висновків багатьох авторів (М.Н.Алексєєв, М.І.Баканідзе, Г.С.Батіщев, В.П.Зінченко, Є.В.Ільєнко в, М.К.Мамардашвілі, М.М.Розенталь, В.С.Швирьов) виникненню та функціонуванню перетвореної форми передує ціла низка опосередкувань, що має наслідком створення особливої сфери реальності - сфери редукованої конкретності. Всі складові редукованої конкретності є формами відношення людини до людини. Таким чином, сфера редукованої конкретності виражає взаємозалежність окремих індивідів як зворотну сторону їх взаємної «незалежності» та «рівності», тобто є ступенем та формою відчуження. За результатами дослідження²¹ процес розвитку редукованої конкретності відображається наступним чином:

1. Сфера матеріального виробництва як конкретна дійсність стає роздрібленою на дві відносно самостійні та суперечливі сфери: з одного боку, дійсна конкретність як сфера конкретної праці (в якій знаходить відображення все багатство продуктивних сил, виробничих, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин) і продуктів (споживчих цінностей як сфера реальних людських потреб); з іншого - сфера редукованої конкретності, яка представлена абстрактною працею, міновою вартістю як її втіленням та вартісними відносинами товаровиробників.

2. Дійсна конкретність є джерелом та змістом редукованої конкретності: всі складові редукованої конкретності є формами відношення людини до людини. Але поступово редукована конкретність під- корює собі дійсну конкретність шляхом утворення особливих феноменів - перетворених форм.

3. Сукупність перетворених форм у своєму квазі- самостійному русі утворює цілий прошарок, який затіняє сферу дійсної конкретності - прошарок фіктивної конкретності, що представляє собою рафіновану зредуковану конкретність.

Як результат, конкретна дійсність як цілісність у розвиненій системі розподілу діяльності має два відносно самостійних рівні: дійсна конкретність та фіктивна конкретність, яка в постіндустріальному розвитку може перетворитися в конкретну фіктивність.

Аналогічний механізми виникнення та функціонування перетворених форм простежується і в інтеграційних процесах.

ФЕНОМЕН ПЕРЕТВОРЕНОЇ ФОРМИ В ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ

Диференціація/дезінтеграція як діяльність із освоєння, індивідуалізації соціального, накопичення особливого для збагачення індивідуального (наповнення індивідуального змістом всезагального в процесі індивідуалізації соціального - усуспільнення індивідуального) приводить до виникнення сфери спілкування, погодження та узгодження інтересів, що потребує стимулювання взаємодії на основі низки об´єктивних критеріїв ефективності.

Останні у формі критеріїв інтеграції та завдяки механізму формалізації зумовлюють практичну редукцію всіх видів діяльності суб´єктів інтеграції до діяльності взагалі, тобто конкретна діяльність суб´єктів нівелюється та редукується до загально-абстрактної діяльності, яка виступає чимось однорідним як заперечення індивідуального шляхом узагальнення спільних властивостей на рівні певного особливого. Тобто в формі інтеграції проходить типізація, формалізація, формування абстрактно-загального (особливого), як наслідок, проходить стабілізація структури певних властивостей на новому якісному рівні шляхом узагальнення, типізації зв´язків суб´єктів інтеграції.

Але, безумовно, формалізація не може бути пов- ною, завжди є певний неформалізований залишок, зумовлений існуючим рівнем розвитку соціально- економічних відносин та продуктивних сил (стосовно іншої ситуації це адекватно пояснюється теоремою Геделя²². Тому для ефективного відтворення дійсних відносин створена форма отримує певну самостійність для впровадження типізованих зв´язків «на поверхні» отриманого неформалізованого залишку з метою його «ізоляції», а не поглиблення в сутність (відновлення внутрішніх взаємозв´язків в їх кількісно- якісній різноманітності) - виникає перетворена форма. Синкретизм форми перетвореної дозволяє їй діяти без врахування або реального виявлення всіх зв´язків, сумарно, тобто відбувається реалізація властивостей форми перетвореної, які заміщають своєю дією інші елементи/рівні системи, але спочатку тільки неформалізований залишок.

На певних етапах таке заміщення зв´язків, пов´язане з кількісними змінами в межах формалізованих (абстрактно-загальних) властивостей як встановленої міри є ефективним (сфера дійсної та редукованої конкретності співпадають). Абстрактно-загальне (як спільне особливе всіх суб´єктів) на цьому етапі має основні властивості конкретного. Але, за К.Марксом, чуттєво-конкретне поступово отримує значення форми прояву, визначеної форми здійснення абст- рактно-всезагального²³. Таким чином, вся різноманітність властивостей суб´єктів інтеграції нівелюється, перетворюється в щось однорідне, уніфіковане, а самі конкретні відносини здійснюються на базі цілком певного, - «мінового», - відношення, що полягає в простому встановленні абстрактно кількісної тотожності, кількісної єдності продукованих суб´єктами інтеграції вартостей.

Розвиток відбувається виключно за рахунок кількісних змін та розгортання суперечності від вихідної форми через ряд форм до її заперечення.

Тобто початкова форма отримує нові втілення за рахунок цілої низки опосередкувань (контроль одного етапу виробничо-комерційного/ вартісного ланцюга здійснює цілий ряд форм, концерн/трест - виробничий холдинг - інвестиційний холдинг - консорціум, які забезпечують лише розвиток певних конкурентних переваг як специфічних властивостей, ресурсних - технологічних - інноваційних - партнерських, відповідно, а по суті є лише формою прояву змісту певного способу діяльності в межах однієї ланки вартісного ланцюга).

В той же час, якісний розвиток можливий лише за рахунок синтезу, проведення узагальнення на новому рівні. Саме таке узагальнення є необхідним етапом на шляху наповнення індивідуального змістом все- загального, всезагального - змістом індивідуального при органічному опосередкуванні цих моментів загальним (особливим). Але стимулювання процесів опосередкування виходить не від зредукованої конкретності, а від самої дійсної конкретності. Абстрактна зредукована конкретність завдяки абстрактній невизначеності всередині себе ніяких опосередкувань зробити не може, вона поглинає будь-який опосередковуючий рух завдяки своїй абсолютній байдужості до дійсної конкретності.

Поряд з цим, практична редукція конкретної діяльності в формі типізованих зв´язків, може почати підкорювати собі самих суб´єктів (штучно стримувати перехід кількісних змін в якісні, тобто свідомо стримувати перехід до нової міри, що має зумовити синтез та новий рівень типізації). Таким чином, сфера редукованої конкретності починає підкорювати сферу дійсної конкретності та формувати прошарок перетворених форм у вигляді фіктивної конкретності.

В сфері фіктивної конкретності будь-який опосередковуючий рух взагалі зникає у власному результаті, що не дає змогу розвиватися процесу становлення (саме тому перетворена форма ставиться ззовні). Це сприяє тому, що завдяки своїй абстрактності та повній байдужості до дійсної конкретності, перетворена форма поступово розриває реальний необхідний зв´язок та відтворює його фіктивними формами зв´язку, які уповільнюють та гальмують будь-який розвиток, по необхідності заміщуючи його розвитком за довільними та свавільними (суб´єктивістськими) програмами. В цьому і полягає деструктивна функція перетвореної форми в розвитку інтеграційних процесів та сучасному розвитку взагалі.

Слід зазначити, що фактично в сферах дійсної та фіктивної конкретності діє розподіл праці та відчуження: фіктивна конкретність не має свого іманентного джерела руху, а дійсна конкретність завдяки впровадженню принципу самодіяльності розподілу не стала сферою конкретної дійсності. В той же час сфера дійсної конкретності є більш конкретною, має тенденції, що ведуть як до утворення та закріплення, так і до подолання перетворених форм та відчуження взагалі. Сфера фіктивної конкретності, навпаки, характеризується виключно тенденціями утворення та консервації перетворених форм та відчуження.

Тобто: якщо перетворені форми лише надають стійкості системі в цілому, то їх прошарок у формі фіктивної конкретності стає межею, яка заважає переходу від дійсної конкретності до конкретної дійсності. Лише за умов подолання встановлених обмежень, вільного здійснення суперечності між матеріальним змістом та суспільними формами суперечності дезінтеграція/ інтеграція, «всі сфери суспільного виробництва (виробництво речей, ідей та людей) стають дійсними, а суспільна діяльність людей-творців здійснюється за критерієм «корисне здійснення блага через істину у красі»²⁴.

Але перетворені форми внутрішньо залежні від дійсної конкретності, хоча зовнішньо, - видимісно,

- вони незалежні, самостійні. Саме антагонізм їх квазісамостійності та дійсної конкретності і є джерелом всіх сучасних криз, в т.ч. в так званій постіндустріальній економіці.

З метою фіксації та врахування отриманих результатів, а також для визначення дійсно проблемних моментів щодо здійснення суперечності інтеграції- дезінтеграції в її реальних формах пропонуємо:

- по-перше, для позначення результатів інтеграційних процесів, що відносяться до сфери дійсної конкретності використовувати понятійний блок «інтеграційна структура» (в ньому утримується аспект становлення та активності);

- по-друге, для позначення інтеграційних утворень, які відносяться до сфери фіктивної конкретності

- послуговуватись іншим понятійним блоком «інтегрована структура» (в ньому утримується аспект ставлення ззовні, створення та пасивності).

РЕАЛЬНІ ПЕРЕТВОРЕНІ ФОРМИ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Здійснення суперечності «інтеграція-дезінте- грація» базується на наступних методологічних засадах. Якщо загальне народжується в сфері матеріального виробництва речей, в яких утримується момент суспільних відносин (що відповідає індустріальному розвитку), продовжується у виробництві ідей (що відповідає т.з. постіндустріаль- ному розвитку), а закінчується як всезагальне (як форма прояву дійсної необхідності) у виробництві людей (завершений цикл: теза-антитеза-синтез), то розвиток базових типів інтеграційних структур та їх перетворених форм, інтегрованих структур, проходить наступні етапи:

1)виробництво речей - початок виробництва ідей як індустріальний розвиток (абстрактна конкретність)

- старі структури;

2)виробництво ідей - початок виробництва людей як постіндустріальний розвиток (дійсна конкретність та фіктивна конкретність) - існуючі структури;

3) виробництво людей - як потенційний розвиток (конкретна дійсність або конкретна фіктивність) - нові структури.

1) Старі індустріальні структури (див. стовб.2, Таблиця 1). Гадаємо, для багатьох не є таємницею: сучасним рівнем життя ми цілком зобов´язані індустріальному розвитку, більш того, розвитку кінця ХІХ

- початку ХХ сторіч: всі основні технології, матеріали, організаційні підходи - наслідки того періоду. Останнє сторіччя ми спочатку втілювали, а потім просто споживали надбання тієї великої епохи - епохи великих наукових відкриттів²⁵.

Цей етап можливо охарактеризувати як етап формування змісту. Організації цього часу (епоха модерну) базувалися на раціональності (критерій ефективності та економічності), але ідеалом вважалась універсальність та загальність, джерелом якої був здоровий глузд.

Як ми зазначали вище, старі структури функціонували відповідно до принципів економічності та ефективності, тобто мінімізації витрат та мак- симізації корисності. Якщо перший має пряме відношення до діяльності з продукування вартості у формі собівартості, то останній повністю проявляється у перетворених формах вартості (прибуток, процент) та визначається такими формами регулювання економічних взаємовідносин як ринок. функціонування таких перетворених форм визначається інституціональною теорією (Р.Коузі), яка базується на постулаті існування організації як системи відносин та механізму зниження транзакційних витрат в ринковому середовищі²⁶.

Відповідно до інституціонального підходу, організація виступає як вільний суб´єкт договірних відносин, що руйнує механістичний підхід до організації та розвиває бачення організації як органічного утворення²⁷, яке функціонує в змінному навколишньому середовищі. При цьому, в договірні відносини вступає не суб´єкт виробництва, а суб´єкт потреби, формування якої як суспільної потреби виноситься за межу теорії організації до функції корпорації або держави.

Таким чином, як спосіб присвоєння суспільних зв´язків встановлюється певна ієрархія суб´єктивності: організація - корпорація - держава/транснаціональна корпорація. Генезисом протилежності двох суспільно-історичних результатів діяльності (виробництво та присвоєння), у взаємодії яких відбувається розвиток інтеграційних процесів, виступає «компанія», що в правовому та економічному аспектах стала незалежним суб´єктом економічної діяльності в кінці ХІХ - початку ХХ століть, та «накопичена праця» в формі капіталу, багатства.

Тобто індустріальне суспільство характеризується витісненням не-відчуженого спілкування, що стимулюється роз´єднуючими індустріальними технологіями як перетвореними формами розподілу праці, а самі старі структури спрямовані на відчуження змісту діяльності від її носія через відчуження на рівні засобів виробництва (на рівні простого розуміння це означає: приватна власність на засоби виробництва). Саме це виступає основою для виникнення перетворених форм інтеграційних процесів та початком формування сфери фіктивної конкретності.

Якщо узагальнити, то стара структура (інсор- сінговий тип інтеграції, стадія товарного фетишизму) - виникає разом з розділом праці та об´єктивним відчуженням результатів діяльності - як засіб їх нівелювання, як нерозвинена сутність, як проста, не- розвинена форма інтеграції діяльності, що виражає суто зовнішню єдність в процесі виробництва та формується шляхом юридичного створення компанії, поєднання власності декількох людей тощо.

Всі види конкретної діяльності редукуються до абстрактної діяльності взагалі завдяки впровадженню критеріїв економічності та ефективності. Це дає змогу початковій формі розгортатися у низку інтеграційних форм, що базуються на відносинах власності (трест, концерн, холдинг, корпорація, транснаціональна корпорація тощо). Здійснення економічних суперечностей консервується в перетворених формах, які утворюють сферу фіктивної конкретності.

Але саме за часів індустріальної економіки формуються як перші перетворені форми інтеграції так і визначаються шляхи їх подолання. Так, західними вченими відправною точкою постіндустріальної парадигми вважається впровадження наукових методів управління ф.Тейлором в кінці ХІХ - на початку ХХ століття. До ф.Тейлора праця розглядалася як передбачена богом, продуктивність можливо збільшити лише копіткою працею («добывать хлеб в поте лица своего.»). ф.Тейлор на місце «копіткої» праці поставив розумну. Він вивчав не економію чи ефективність, не збільшення прибутку, а можливість подолання конфлікту праці та капіталу, тобто можливість подолання перетвореної форми. Як результат, за думкою фахівців з економічної теорії, систематичний аналіз виробничих операцій став самою продуктивною ідеєю ХХ століття²⁸, зі значними соціальними наслідками: 1) відстрочено розв´язання антагонізму праці та її основної перетвореної форми - капіталу;

2) скасовано «залізний закон заробітної плати» для некваліфікованого робітника; 3) створено професію «інженера з організації праці», що стала прототипом сучасних інформаційних працівників, орієнтованих на стимулювання самодіяльності; 4) закладено основи для переходу від передбаченої професії до суспільства свідомого вибору, тобто створено умови для виникнення соціальної мобільності (отримання освіти стає невід´ємним правом особистості та засобом долання статусних та економічних обмежень)²⁹.

Але західною наукою стороною обходиться теза, що в сутності результату експерименту ф.Тейлора та економіки знань взагалі лежить не просто факт підвищення продуктивності від застосування знання, а принцип отримання ефекту від свідомої діяльності, що відкрило шлях для переходу від діяльності до самодіяльності і далі - до творчості. Саме це суто вибіркове, - селективне, - використання результатів і дає змогу в постіндустріальному розвитку прогресувати не інтеграційним структурам сфери дійсної конкретності, а інтегрованим структурам сфери фіктивної конкретності. Аналогічні прорахунки ми бачимо і в теорії управління, теорії організації: на тлі сучасних тенденцій розвитку суспільства, декларування людини як найвищої цінності ми вбачаємо невідповідність існуючих форм та методів до сутності сучасної діяльності, взаємодії людини/суспільства.

2) Існуючі постіндустріальні структури (див. стовб. 3,4 Таблиці 1). В кінці 60-х - початку 80-х років виникає та широко входить до вжитку термін постіндустріальний розвиток, який потім трансформувався в інформаційну економіку/ інформаційне суспільство з багатьма його різновидами - економіка знань, суспільство професіоналів тощо. З питань постіндустріального розвитку найбільш відомими є роботи Д.Белла, Е.Тофлера, М.Кастельса, В.Іно- земцева, В.Красильщикова, О.Антипіної, Ю.Яковця, Ю.Осипова.

До основних рис постіндустріального розвитку відносять: базою економіки є виробництво та споживання знання в умовах скасування ресурсних обмежень економічного зростання; перехід від виробництва та використання масових товарів до виробництва та використання інформаційних продуктів; найбільш ефективною формою накопичення є розвиток власних здібностей та найбільш прибутковими інвестиціями є інвестиції в людину; зростаюча глобалізація інформаційних потоків; за рахунок експорту технологій та знання загальний об´єм внутрішніх ресурсів не знижується. Саме такий розвиток багатьма дослідниками визнається самопідтримуючим та стабільним³⁰.

Високий динамізм змін зовнішнього середовища наприкінці ХХ століття і перехід до т.з. інформаційного суспільства, зумовили зміну принципових основ діяльності компаній - перехід від компаній, що базуються на раціональній організації до компаній, що базуються на знаннях та інформації³¹.

Але практичний розвиток інформаційних технологій призводить до досить несподіваних наслідків. Інформація як монопольний ресурс при її відчуженні не зменшує загальної кількості ресурсу. Але, з іншого боку, доступ до нього, на відміну від індустріальних благ, є обмеженим (необхідний певний рівень знань для освоєння та використання) та характеризується рідкістю та неповторністю. Тому цінність інформації/ знання регулюється законами цін монопольних продуктів, а його носій займає виключне положення. Таким чином, розвиток суспільства, в якому основою є знання та інформація об´єктивно потребує розвитку кожної особистості (початок виробництва людей), що теоретично робить нову соціальну систему найбільш динамічною за всю історію.

Теоретично людина має перестати бути гвинтиком індустріального механізму та стати вільним індивідом. Так, за У.Беннісом, відбулася зміна соціальної системи та ролі людини в ній від людини-функ- ціонера до асоційованої людини; за Е.Тоффлером відбувся перехід від індустріального суспільства, за бюрократичною моделлю М.Вебера, до нового суспільства. Однак на практиці ми бачимо ознаки соціального паралічу (за Марксом) та глибокої кризи відчуження: товарний характер соціальних відносин

з домінування відносин типу «ти - мені, я- тобі», шалений розвиток субкультур, персоніфікація влади, псевдоделегування повноважень, детальний контроль замість загального тощо.

Це знаходить відображення в перетворених формах інтеграційних процесів.

Сучасні інтеграційні структури (див. стовб. 3 Таблиці 1) сфери дійсної конкретності мають основою реальний виробничо-комерційний (вартісний) ланцюг і, як наслідок, - прив´язку до певних територій, національних особливостей; здатність до диференціації, оперування новими якостями, продукування змістовності.

Сучасні інтегровані структури (див. стовб.

4 Таблиці 1) не мають потреби в матеріальних ресурсах (землі, органічній силі). Старі перетворені форми інтеграції з їх формальною, централізованою структурою в процесі децентралізації використовують для того, щоб відповідно до досягнутого рівня абстрактно-загального роздробити ціле без збереження особливого в однорідну, -гомогенну, - масу (в т.ч. забезпечити перетворення людини як основи організації в біомасу).

Таким чином, особливі властивості та нові якості втрачаються взагалі, нові структури мають справу лише із кількістю (однакової якості), наприклад: споживачі із уніфікованими потребами, громадяни без національної належності, люди без родинних відносин тощо. Тобто тотальна уніфікація.

Таким чином, інтегровані структури детери- торизовані, результатом їх діяльності є створення свідомості, в якій встановлено механізми серійного монотоного «розкладу» (не диференціації, а саме «розкладу»), вони працюють з поверхні (непов´язані з дійсним формуванням вартості), не оперують якостями, в них виникає універсальність та зникає змістовність (вона шляхом редукування до абстрактно загального і стає замінником тієї універсальності), зникає розвиток.

Підкорення сфери дійсної конкретності сферою фіктивної конкретності, прогресування інтегрованих структур на тлі занепаду інтеграційних знаходить відображення в основних тенденціях реалізації потенціалу перетворених форм:

1. Тотальний ринок, що проникає у всі сфери суспільного життя та відносин, чим створюються «ідеально рівні» умови життя для гігантських ТНК - мережевих структур ієрархічного типу, побудованих на «суб´єкт - об´єктних» відносинах.

2. Найбільш ефективним інструментом/ засобом інтеграції виступає віртуальний фінансовий капітал.

3. Особистість робітника не просто підкорена економічно (відчуження за Марксом), вона повністю відчужена психологічно за допомогою політичного, ідеологічного тощо маніпулювання, постійного інформаційного та культурного тиску на світогляд (суб´єктивне відчуження).

Все це створює ідеальні умови для домінування сфери фіктивної конкретності, кількісного розвитку перетворених форм, які виникли в добу індустріального розвитку на базі відчуження праці, в ірраціональні форми на базі фіктивного фінансового капіталу, що має наступні тенденції:

- у сфері виробництва - перехід від матеріального виробництва до непродуктивного, навіть фіктивного виробництва під виглядом обслуговування;

- у сфері споживання - перехід від обслуговування до підкорення споживача, нав´язування йому фіктивного споживання;

- у сфері обміну - центр суспільних зв´язків та стосунків переміщується від сфери матеріального виробництва до сфери по обслуговуванню ринкових відносин між різними інститутами/ перетвореними формами.

Саме тому між виробництвом та споживанням на базі ресурсів, що створено внаслідок індустріального розвитку в сфері дійсної конкретності, паразитують перетворені форми, до основних з яких можливо віднести: фіктивний капітал, який існує за рахунок доданої вартості продуктивного сектора економіки; бюрократизм - роздутий бюрократичний апарат, виникнення «корпоративної бюрократії», які існують виключно за рахунок проїдання доданої вартості; маскультуру.

Таким чином, світ відступає від ідеалу відкритого загальнодоступного діалогу поліфонії особистостей - суб´єктів (за М.Бахтіним³²) та все більше використовує маніпулювання об´єктами маскультури за допомогою технологів-професіоналів, які здатні лише на технологічну кооперацію, а не до діалогу рівних співтворців.

Як результат, постіндустріальний розвиток в умовах корпоративного капіталізму та глобалізації проходить виключно в ірраціональних перетворених формах: існуючі постіндустріальні (постмодернові) структури спрямовані на тотальне відчуження самої особистості від світу, від праці, від творчості. Саме тому, в сучасних інтегрованих структурах у край загострених формах проявляється протиріччя між прогресом творчої за змістом праці та перетвореними формами ринкових та владних стосунків, які опосередковують творчу діяльність (в т.ч. боротьба за права інтелектуальної власності, впровадження алогічних обмежень на використання продуктів творчості тощо).

Тобто сучасна модель постіндустріального розвитку у вигляді перетворених форм генерує власні межі: деградуючу більшість, яка є деперсоніфіко- ваною, не має індивідуальності, відчужуючи її від можливості участі в творчій діяльності, тобто знищуючи основне джерело сучасного розвитку, - які супроводжуються заміною принципу унікальності як відображення принципів ефективності та корисності принципом елітарності, принципу поліфонії - принципом егоїзму, а соціальна активність (самодіяльність)- активізмом тощо. Єдиним способом існування такої моделі виступають кризи: економічні, соціальні, політичні, моральні, естетичні тощо.

Таким чином, існуючі структури (аутсорсінговий тип інтеграції, стадія планового фетишизму) виникають внаслідок першого заперечення індустріального/ товарного виробництва, яке здійснюється за рахунок його технологічної бази. Нова перетворена форма заперечує початкову абстрактну конкретність: визначається нетотожність зовнішньої форми, що базується на власності, та внутрішньої, що базується на взаємодії людей в процесі діяльності, проходить розкриття багатоманітності сутності та різноманітності форм реалізації взаємодії, які разом з тим є лише подальшим розвитком індустріальних перетворених форм.

В той же час, соціальне життя визначається та обмежується оречевленими економічними відносинами, які взяті під контроль, планування обмежується рамками уречевленого багатства, інтереси індивіда заміщаються інтересами планування товарного виробництва через культ споживацтва та формування потреб індивіда, тобто індивід виступає не суб´єктом, а об´єктом відносин.

Середовище невідчуженого спілкування витісняється не тільки роз´єднуючими індустріальними технологіями (перетвореними формами поділу праці), але й перетвореними формами розвитку постіндустріальних інформаційно-технологічних систем.

Таким чином, якщо старі структури спрямовані на відчуження змісту діяльності від її носія через відчуження на рівні засобів виробництва, то нові пост- індустріальні структури спрямовані на відчуження самої особистості від світу, від праці, від творчості.

Як відомо, саме в творчій діяльності розвивається і суб´єкт (виробництво людей) і створюється культурна цінність (виробництво ідей). В той же час в сучасному постіндустріальному суспільстві перетвореною формою культурних цінностей стають виробництво, розповсюдження та використання інформації як товару (виробництво «оречевлених» ідей як поєднання уречевлення та відчуження в формі інтелектуальної власності, конс´юмерізм), а перетвореною формою творчої діяльності - «виробництво» професіоналів, розвиток інформаційних технологій, які охороняють існуюче відчуження на рівні економічних відносин та стимулюють відчуження на рівні соціальних відносин шляхом переведення творчої діяльності в розряд виробництва матеріальних благ та споживання. Тобто інформація (а не знання) та професіоналізм стають субститутами культури та творчого потенціалу особистості, основою механізмів «утилізації» зростаючого творчого потенціалу, що мають на меті постійне зростання продуктивності праці та прогрес капіталу [2]. Таким чином створюється суспільство професіоналів як простір функціонування псевдокультури, псевдовиховання, псевдонавчання (на базі єдиного інформаційного простору), як умова стабільності світу корпоративних відносин, в якому індивіди є атомізованими та який базується на поділі праці та відчуженні. Діяльність людини економічної переходить не в самодіяльність людини соціальної, а в активізм людини-професіонала, який по сутності є декреатом та поступово реалізується як декреатор (поняття введені Б.В.Новіковим³³), тобто як суб´єкт реалізації переходу від дійсної конкретності до конкретної фіктивності.

В цьому полягає сутність сповільнення та деформації процесів індивідуалізації соціального та усуспілення індивідуального. «Недобір самості та суб´єктності в сфері продукування компенсується в сфері споживання, зміст якої зредукований переважно до володіння (не створення) предметними формами культури, що акумулювали в собі чужі здібності, здатності, розум, у все що і потрібно перетвореній формі людської сутності і що предстає як володіння - виключно зовнішня форма зв´язку, як зовнішнє розпредметнення, зовнішнє споживання»³⁴.

3) Нові структури (див. стовб. 5,6, Таблиця 1)

Що може бути: конкретна фіктивність (стовпчик

5 Таблиці 1). Сформований на попередньому етапі замкнений тип органічних зв´язків (оснований на абстрактності та байдужості до дійсної конкретності як джерел фіктивності) намагається все нове втиснути в законсервовану традицію (остаточно формалізувати без залишку), творчість в цьому випадку є безглуздою, безформною, безпочатковою та безпринциповою, відповідно до плюралістичного культу оригінальності (соціальна форма дурної безкінечності). Способом існування виступає лише репродуктивна діяльність в цілком певних перетворених формах.

На суспільному рівні законодавчо закріплюються/ формалізуються механізми реалізації фіктивних форм для окремих груп людей, які займаються непродуктивною працею (особливо якщо це пов´язано з інформаційним простором), і все менше для продуктивних верств населення. Поступово виникає та наростає антагонізм між економічно продуктивними та непродуктивними працівниками (декреата- ми), який переростає в антагонізм аматорів та професіоналів в середовищі творчо активних людей.

В сфері фіктивної конкретності будь-якій перетвореній формі протистоїть інша перетворена форма, наприклад: інформації як перетвореній формі знання протистоїть інформаційний шум; прибутку

- спекулятивний прибуток, капіталу - будь-яка форма фіктивного капіталу, яка замінює собою будь-які відносини - власність на засоби виробництва переходить у власність на робочу силу та споживачів як біомасу (саме вона стає носієм праці, а не окремий суб´єкт інтеграції чи особа).

В цих умовах, суб´єкт інтеграції чи особистість перестають бути суб´єктами відносин взагалі: зникає індивідуальне, зникає якість, відмінна від властивостей абстрактно-загального, а разом з цим

- зникає і сама дійсна конкретність - не може бути мови про перехід реальності у дійсність (до дійсної конкретності та конкретної дійсності): немає чому переходити.

На місті реальності виникає простір редукованої конкретності в формі конкретної фіктивності (повна форм, але пуста за змістом), а будь-яка дія в цьому просторі - репродуктивна або нульова дія, тобто втрачається основа будь-яких суспільних відносин взагалі. Тобто перетворення суб´єктів в біомасу лишає одиничне свого особливого як основи для диференціації та унеможливлює інтеграцію взагалі. Одним з засобів цього є перетворення єдиного інформаційного простору в простір дезін- формаційний.

Таким чином, внаслідок заміщення перетвореною формою самого механізму індивідуалізації соціального та усуспільнення індивідуального або механізму переходу одиничне-особливе-всезагальне внаслідок абстрактності, байдужості перетвореної форми до дійсно-конкретного ми втрачаємо дійсний зв´язок та становлення «людина економічна - людина соціальна - людина творча», а з ним поступово і реальність, отримуємо культурну пустелю та перехід: індивідуальне - уніфіковане - універсальне/ масове. Тобто суспільною формою виробництва стає фактичне репродукування соціальної біомаси, проходить розривання реальних зв´язків та просте заміщення їх зв´язками фіктивними (в т.ч. в єдиному дезінформаційному просторі), які утилізують розвиток; метою (фіктивним матеріальним змістом) стає тільки виживання, а суспільною формою - існування в режимі репродукування.

Саме тому, функціонування перетворених форм спрямоване на відчуження не тільки речей як результатів діяльності (індустріальна економіка), але й, спочатку, ідей завдяки інституту інтелектуальної власності (постіндустріальна економіка), а потім і людей від самих себе (потенційна царина конкретної фіктивності). Це і є завершеною моделлю утилізації прогресу: тенденція утилізації зростаючого творчого потенціалу, створення світу ірраціональних перетворених форм, які стають глобальними в єдиному дезінформаційному просторі та скасовують всі форми діяльності окрім самих себе, зведення суб´єктів діяльності/ носіїв суб´єктності як особливості до рівня соціальної біомаси (репродукування біомаси), яка не має власного змісту і якій форма не потрібна.

Що може бути: конкретна дійсність (див. стовб. 6 Таблиці 1). Перехід від людини економічної до людини повністю усуспільненої характеризується збільшенням частки творчого змісту діяльності відповідно до частки репродуктивної праці. Саме на початку ХХ століття працями ф.Тейлора започаткована фіксація таких зрушень - визначено домінуючу роль знання (відносно досвіду) як чинника підвищення продуктивності діяльності. Виникає науковий менеджмент.

Таким чином, проблема розвитку сучасної організації - це проблема розвитку творчої діяльності шляхом зживання перетворених форм, формування, навчання та розвитку людини як вільної, всебічно розвиненої цілісної (такої, що є виключно ціллю, а не засобом) особистості. Головним фактором прогресу стає перехід від виробництва ідей до виробництва людей, на відміну від переходу від виробництва речей до виробництва ідей в кінцевій стадії індустріальної економіки.

Єдиним шляхом вирішення накопичених антагонізмів є включення в якості предмету дослідження суперечності інтеграційних процесів як такої, що розгортається в ряд конкретних інтеграційних та інтегрованих (перетворених) форм, на базі не механічно складених, а органічно поєднаних в певну економічну систему економічних відносин. Слід відмітити, що без ліквідації основи відчуження можливе як розгортання антагонізму так і тимчасове відновлення єдності через певні «демократичні механізми» (впровадження формально-юридичної рівності відносно засобів виробництва шляхом продажу акцій робітникам тощо). Тому для повного знищення феноменів відчуження необхідно скасування всіх фіктивних перетворених форм та заміна їх соціальними стосунками «живого» спілкування.

Механізмом може виступити зняття вузько- економічного планування уречевленого багатства соціальним плануванням розвитку людини як сутності суспільного багатства, що на сучасному етапі вимагає розвитку таких перетворених форм як соціальний захист населення.

Адекватною соціально-економічною формою взаємодії/діяльності має стати відносини співтворчості та використання суспільних форм, які мають не відчужений зміст та природу. Представники творчого марксизму (Г.Батіщев, Е.Ільєнков, М.Ліфшиць) називають їх асоційованою соціальною творчістю³⁵, коли люди спільно, без застосування зовнішніх механізмів (товари, гроші, корпоративні структури тощо) створюють власні суспільні відносини, стосунки (форми спілкування), спільно творять історію. Цікавим є досвід кооперативної форми інтеграції, яка була бездумно спотворена та зруйнована за часів т.з. незалежності. Таким чином, критерієм прогресу можливо визначити - міру вільного всебічного розвитку людини в асоційованій творчій діяльності.

Відповідно до розкриття змісту творчості в працях Г.Батіщева, М.Бахтіна, Е.Ільєнкова, Б.Новікова, саме діалектична єдність творчості, яка створює предметний світ культури та «суб´єкт - суб´єктного» відношення, в якому здійснюється саморозвиток особистості, складає сутність і власне творчості, і культури, і гуманізму. На певному етапі розвитку саме відношення репродуктивної діяльності та творчої праці характеризується певної мірою. Вона і виступає показником прогресу. Це відноситься і до інтеграційних-дезінтеграційних процесів як об´єктивного феномену сьогодення - продукування певної міри: кількісне та якісне відношення відчуження/звільнення, що проявляється в багатьох формах - відношення формальних та неформальних стосунків, відношення рівня відкритості та закритості організації, відношення вільного та робочого часу тощо.

Кожна людина як творець включена в продукування обох сторін життя: в інтеграційних формах вона як творець розвиває культуру, матеріальні основи звільнення людини, але в інтегрованих формах - постає пасивним (декреатом³⁶) або активним (декреатором³⁷) суб´єктом антитворчості, створення засобів розвитку світу відчуження.

Результати проведеного дослідження перетворених форм інтеграційних процесів, їх ролі у здійсненні суперечності «інтеграції-дезінтеграції» зведено в таблиці 1 (стовпчики 4,5).

В той же час саме перетворені форми як об´єктивний феномен людської дійсності з одного боку не дозволяє суб´єктам адекватно сприймати в поняттях логіку цієї дійсності, дезорієнтує їх свідомість, знижує ефективність діяльності взагалі та паразитує на творчій діяльності зокрема (інтегровані структури), але з іншого боку, в якості форми критичної рефлексії він орієнтує на розгортання діяльності в творчість, на розкриття логіки дійсності, що дає змогу здійснити деструкцію фіктивної конкретності (формування інтеграційні структури).

Останнє можливе за умови ретельного, ґрунтування та всебічного дослідження перетворених форм шляхом діалектичної їх обробки на предмет здійснення (виникнення, розгортання, вирішення) суперечностей інтеграційних-дезінтеграційних процесів можливе відновлення загальних зв´язків обраної чуттєво-практичної форми руху (інтеграції), визначення внутрішніх, іманентних причинно-нас- лідкових зв´язків, визначення причин/джерел, механізмів та шляхів розвитку.

Тільки в наслідок іманентного, безперешкодного розгортання - розвитку, - суперечності між матеріальним змістом та суспільними формами суперечності дезінтеграція/ інтеграція «всі сфери суспільного виробництва (виробництво речей, ідей та людей) стають дійсними, тобто такими, де убезпечено співпадіння сутності та існування: носять безпосередньо суспільний характер»³⁸, а суспільна діяльність людей-творців буде здійснюватися за критерієм дійсного гуманізму «корисне здійснення блага через істину у красі»³⁹.

‘Э.Кемпбел, К.Саммерс. Стратегический синергизм, 2-е изд./. СПб.: Питер, 2004. - С.32-34, 98-102; ² Бузгалин А.В. «Постиндустриальное общество» - тупиковая ветвь социального развития? - Москва, 2001; ³ Друкер Питер Ф. Эпоха розрыва: ориентиры для нашого меняющегося общества: Пер. с англ.. - М.: ООО «И.Д.Вильямс», 2007.

- 336 с.: ил.; ⁴Ефремов В.С. Стратегическое планирование в бизнес-системах. М.: Издательство «Фин- пресс», 2001. - 240 с.; ⁵Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. - Монографія. - К.: НТУУ «КПІ», 1998 - 310 с.; ⁶Мочерний С.В. Методологія економічного дослідження. - Львів: Світ, 2001. - С.29-34; ⁷ Шовкун І.Г Філософія менеджменту. - Запоріжжя, 2007. - С.14; *Босенко В.А. Всеобщая теория развития. - Киев, 2001.

- 470 с.; ⁹ Логачев В.А. Превращенные формы в процессе разрешения экономических противоречий: Аф- тореф.дис.к.ек.н.- Ленинград,1991.- С.9-10; ¹⁰Вісник НТУУ «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб.наук.праць. - Київ: ІВЦ «Політехніка», 2008 - №°1(22).-С.11-19; “Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. - Монографія. - К.: НТУУ «КПІ», 1998 - 310 с.; ¹²Там само. - С.125; ¹³Там само; ¹⁴Маркс К. Экономическо-философские рукописи 1844 г. - Маркс К., Энгельс Ф. Соч. т.42; ¹⁵Маркс К. Экономическая рукопись 1861-1863 годов// Маркс К., Энгельс Ф. Соч., 2-е изд. Т.48, - С.93,148; ¹⁶Мамардашвили М.И. Форма превращенная// Философская энциклопедия

- М., 1970. - Т.5. - С.387; ¹⁷Там само. - С.386; ¹⁸ Там само. - С.389; “Кравченко А.И. «Мир наизнанку»: методология превращенной формы. - Москва, 1999; ²⁰Новиков Б.В. О гуманизме и антигуманизме. - К.: ІВЦ «Політехніка», 2001. - 378 с.; ²¹Хамидов А.А. Понятие превращенной формы в марксистской диалектике (на материале «Капитала» Маркса): Афтореф. дис.к.фил.н.-Москва, 1977; ²²Цехмістро І.З. Голі стична філософія науки. - Київ: Наукове видавництво «Акта», 2003 - С.68-71; ²³Маркс К. Экономическо-философские рукописи 1844 г. - Маркс К., Энгельс Ф. Соч. т.42; ²⁴Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. - Монографія. - К.: НТУУ «КПІ», 1998 - 310с.; ²⁵Друкер Питер Ф. Эпоха розрыва: ориентиры для нашого меняющегося общества: Пер.с англ.. - М.:

ООО «И.Д.Вильямс», 2007. - 336 с.: ил.; ²⁶Мильнер Б.З. Теория организации: Учебник.- 2-е изд., перераб. и доп.

- М.: ИНФРА-М, 2001. - 480 с.; ²⁷Шовкун І.Г Філософія менеджменту. - Запоріжжя, 2007. - С.7-9; ²⁸Друкер П. Задачи менеджмента в ХХ веке.: Пер. с англ.: Уч.пос.-М.:

Издательский дом «Вильямс». 2001. - 272 с.: ил. - Парал. тит. англ. - С.17; ²⁹Друкер Питер Ф. Эпоха розрыва: ориентиры для нашого меняющегося общества: Пер.с англ.

- М.: ООО «И.Д.Вильямс», 2007. - 336 с.: ил.; ³⁰ Иноземцев В.Л. Пределы «догоняющего» развития. М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2000. - 295 с.; ³¹Друкер П. Задачи менеджмента в ХХІ веке: Уч.пособие/ Пер. c англ.

- М. Вильямс, 2001. - 340 с; ³² Бахтин М.М. Собр.соч. - М.: Русские словари, 2000., т.2. - 799 с.; ³³Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. - Монографія.

- К.: НТУУ «КПІ», 1998 - 310 с.; ³⁴Новиков Б.В. О гуманизме и антигуманизме. - К.: ІВЦ «Політехніка», 2001.

- С. 156-157; ³⁵Бузгалин А.В. «Постиндустриальное общество» - тупиковая ветвь социального развития? - Москва, 2001; ³⁶Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. - Монографія. - К.: НТУУ «КПІ», 1998 - 310 с.; ³⁷ Там само; ³⁸ Там само. - С.125; ³⁹ Там само.