В.А.Непийвода

Сучасна українська історіографія останнім часом значно розширила коло об’єктів вивчення. Серед активно досліджуваних опинилась інтелігенція радянської України 20-30-х рр.¹ З середини 90-х рр. ХХ ст. в Україні розпочалося більш поглиблене вивчення соціально- професійних груп інтелігенції. Передусім, найбільше уваги приділено науково-педагогічним працівникам. Так, М.М. Кузьменко, В.В. Липинський у своїх монографіях² всебічно розкрили політику держави в галузі освіти, напрямки й етапи її реформування, показали умови життєдіяльності вчителів і викладачів навчальних закладів. Місцевій, подільській, освітній інтелігенції приділили свою увагу такі дослідники, як О. Коляструк, О. Лойко, В. Нестеренко, В. Ніколіна та ін.³ Дослідники П. Кравченко, І. Мельничук, В. Петренко звернулися до джерелознавчого огляду документів стосовно становища сільської інтелігенції краю⁴. Зокрема, в їх публікації відзначено, що вивчення суспільно-політичних настроїв вчителів у перше десятиліття радянської влади потребує більш глибокого вивчення.

Метою даної розвідки є поглиблення й уточнення характеристики становища сільських вчителів Вінниччини у 20-і рр., розширення джерельно-документальної бази дослідження на основі документів Державного архіву Вінницької області.

Становище інтелігенції взагалі, а провінційної особливо, було надзвичайно складним. її матеріально-побутові умови були далекими від нормальних, попри ухвалені РНК УРСР декрети про підтримку інтелектуальних сил республіки, відповідні розпорядження на місцях.

У циркулярному листі Південного бюро ЦК від 22 лютого 1922 р. до Подільського губернського відділу народної освіти пропонувалося якнайшвидше покращити матеріальні умови професури й наукових працівників. Було передбачено низку заходів по своєчасній (не пізніше 15 числа кожного місяця) виплаті заробітної плати, а також відшкодуванню заборгованості. Гостро й категорично ставилося питання про забезпечення вчителів продуктовим пайком, який у заробітну плату не мав входити⁵.

Основний тягар натурального забезпечення перекладався на місцеві органи. Хоча було цілком очевидно, що господарський безлад, спричинений наслідками імперіалістичної та громадянської воєн, а також голодом початку 20-х рр. майже унеможливлювали виконання цього припису.

До губернського відділу народної освіти надходили від повітових освітніх відділів повідомлення про катастрофічне становище вчителів на місцях. Так, з м. Летичіва повідомлялося, що працівники освіти повіту понад шість місяців не одержують платні. Вони голодують, хворіють і замерзають. Школи в повіті працюють дуже ненормально, а в м. Летичеві вже зовсім закриті. Причиною є важкий матеріальний стан учителів, котрим почасти бракує коштів на елементарне, не вистачає взуття й одягу. Декрети Наркому освіти впроваджуються в життя дуже повільно. Кредиту на 1922 р. до цих пір невідкрито⁶.

Із с. Стрижавки голова профспілкового об’єднання працівників освіти і мистецтва («Робосмис») повідомляв про скруту вчителів, приниження в зв’язку зі збором місцевого податку для Народної освіти згідно декрету. Праця в школах для вчительства стає неможливою й навіть небезпечною через погрози селян: «Вони, - кажуть селяни, - не вчать, а тільки збирають всякі продподатки, геть їх»⁷.

Представники Кам’янецького повітового відділу наросвіти неодноразово зверталися до ГубНО з проханням налагодити виплату платні місцевим вчителям: «У кращому разі повітові вчителі за минулий навчальний рік отримали 10 пуд. зерна, з них половину мішанки; грошей ніхто ніяких не отримував. У сільвиконкомі у плані розподілу натурального пайка школи залишаються на останньому місці або взагалі не згадуються. Стосовно забезпечення мануфактурою учительства і слів витрачати не варто. Між тим учительство і голе, і босе. Безумством було б сподіватися, що на таку заробітну платню можна було б хоч мінімально задовольнити потреби, якщо платні учителя стає лише на 95% харчування однієї особи, а не всієї сім’ї»⁸. Повітовий відділ НО, знаходячись не тільки на варті матеріальних інтересів своїх членів, але і стану освіти в цілому, найкатегоричнішим чином звертав увагу Губнаросвіти на абсолютно ненормальне становище оплати праці учителів шкіл і, знаючи їх настрої, попереджав, що надалі учительство вийде зі стану пасивної оборони, або ж почнеться масове залишання ними шкіл і перехід до інших форм праці. Заради утримання від остаточного занепаду шкіл Кам’янецький відділ наросвіти вважав за необхідне збільшити число пайків по Соцвиху і Профосвіті до 750; відкрити кредит на травень, червень, липень⁹. Невипадково на з’їзді працівників освіти та культури Кам’янецького повіту (49 травня 1921 р.), який проходив під жорстким контролем місцевого парткомітету, завідувач міського ЧК Лавров звинуватив вчителів у «саботажі та відсутності допомоги у боротьбі за революційні здобутки»¹⁰.

У частині Подільської губернії вчителі не отримували платні протягом 8 місяців, 75% з них голодували в повному розумінні цього слова. Це призвело до того, що вчителі покидали школи, наймалися, де тільки можливо, на фізичну роботу, жебракували по селах¹¹.

Освітяни зверталися по допомогу до місцевих органів влади, а також надсилали свої звернення й клопотання до столиці, передусім - у наркомат освіти, профспілкові органи, а також до Всеукраїнського комітету сприяння вченим. Впродовж березня 1922 р. ВУКСУ отримував з місць повідомлення про затримки грошового і продовольчого забезпечення освітян, в тому числі із Поділля. У зв’язку з цим спільно з НКО УСРР було запропоновано усім губернським відділам освіти провести обрахунок заборгованості освітянам, рекомендуючи такі форми оплати (Див. табл. 1)¹²

Проблема грошових виплат полягала в тому, що місцеві органи освіти залежали від централізованого кредитування. Почасти кредити затримувалися на два-три місяці, відповідно, у місцевих кошторисах зовсім не було засобів для виплати бюджетникам навіть авансів. На підставі ухвали Центральної Міжвідомчої бюджетної наради при уповноваженому філії НКО для виплати вчителям сільських і повітових шкіл були затверджені додатково кошториси до фонду заробітної плати для робітників, які входять в план продзабезпечення, в розмірі 90 000 зол. крб. на операційний 1922 р. із місцевих фондів. Тому на майбутнє кошти, відпущенні Центром для розрахунку з вчителями сільських та повітових шкіл, не були розброньовані. А розподіл отриманих грошових знаків в межах кожної губернії мав здійснюватися Фондовою трійкою Губвиконкому та затверджуватися Губкомісією фондів заробітної платні¹³.

Через відсутність тарифних ставок, наближених до прожиткового мінімуму для робітників Профосвіти і вищих шкіл, згідно з коштами, наявними в розпорядженні Губпрофосвіти, січневий кредит 1922 р. не розасигнований, що свідчить про зволікання через поетапний вертикальний розподіл коштів¹⁴.

У сільській місцевості вчителі отримували меншу заробітну плату, ніж вчителі міст та робітничих селищ. У 1924 р. фактичний заробіток вчителя сільської місцевості становив 14 крб. 88 коп., але цих коштів вистачало лише на їжу¹⁵.

Таким чином, становище освітянської інтелігенції Поділля на початку 1920-х рр. було складним. Причиною цього були не лише наслідки воєн і соціальних катаклізмів, але й незавершеність і непослідовність реформаційних заходів у галузі освіти, неузгодженість дій центральної й місцевої влад, недосконалість фінансово-бюджетного планування тощо.

Джерела та література

1. Коляструк О.А. Проблеми історії національної інтелігенції 1920-х рр. у сучасній українській історіографії //Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. - Серія: Історія. - Вінниця, 2006. - Вип.11. - С.36-40; 2. Кузьменко М.М. Науково-педагогічна інтелігенція УСРР 20-30-х рр.: соціально-професійний статус та освітньо-культурний рівень. - Донецьк, 2004; Липинський В.В. Становлення і розвиток нової системи освіти в УСРР у 20-і роки. - Донецьк, 2000; Коляструк О.А. До характеристики становища вінницької інтелігенції у 20-ті рр. // Вінниччина: минуле та сьогодення: краєзнавчі дослідження. - Вінниця, 2005 - С. 161-162; Лойко О. Інтелігенція Поділля в умовах непу // Тези 15-ої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. - Вінниця, 1996. - С.61-62; Несторенко В.А. Українське вчительство Поділля в 1920-1930-ті роки: суспільно-політичний портрет // Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. пр. - Кам´янець-Подільський, 2002. - Т.3. - С. 155-159; Несторенко В.А., Романюк В.Г. Українська науково-освітня інтелігенція Поділля та влада у 1920-і рр. // Інтелігенція і влада. - Одеса, 2004. - №3. - С.193-196; Ніколіна І.І. Вчительство Поділля у 1920-х - 30-х рр. ХХ ст. // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження. - Вінниця, 2005. - С. 156-161 та ін.; Мельничук І.П., Петренко В.І., Кравченко П.М. Документи державного архіву Вінницької області про настрої сільської інтелігенції Поділля у 1920-і рр. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. - Серія: Історія. - Вінниця, 2006. - Вип.11. - С.340-343; ДАВО. - Ф.Р-254. - Оп.1. - Спр.2. - Арк. 92; ⁶ Там само. -Арк.42; 7. Там само. - Арк.62; 8. Там само. - Ф.Р-510. - Оп.1. - Спр.129. - Арк.28; 9. Там само. - Ф.Р-254. - Оп.1. - Спр.285. - Арк.96; 10. Ніколіна І.І. Вказ. праця. - С.157; 11. ДАВО. - Ф.Р-254. - Оп.1. - Спр.2. - Арк.20; 12. Там само. - Арк. 50; 13. Там само. - Арк.118; 14. Там само. - Арк.27; 15. Ніколіна І.І. Вказ. праця. - С.160