М.Г. Вороліс, О.М. Вороліс

Шкільна реформа 60-х років ХІХ ст. зумовила перші кроки на шляху перетворення кріпосної школи в буржуазно-монархічну. Було поглиблено наступність від початкових закладів освіти до вищих навчальних закладів, впроваджену освітньою реформою 1802-1804 рр., започатковано професіоналізацію й профілювання загальноосвітньої школи [1, с. 73].

Ця проблематика в загальних своїх рисах знайшла відображення у доволі чисельних публікаціях періоду незалежності, зокрема, О. Вишневського [2], В. Курило [3], Л. Єршової [5], В. Боброва [6], С.Бричок [7], О. Качківськоготощо.

Дана публікація має за мету окреслити стан початкової та середньої освіти в Україні у ХІХ- на початку ХХ ст., а також визначити основні етапи набуття нею світських рис.

Прогресивні заходи з реорганізації системи шкільної освіти, вдосконалення навчального процесу в загальноосвітніх закладах покликані вимогами підготовки кваліфікованого вчителя, створення спеціальних (окремих) закладів педагогічної освіти. Тому в 1858 р. Міністерство народної освіти затвердило положення про відкриття в Київському, Харківському й Одеському навчальному округах учительських семінарій для підготовки вчителів повітових училищ. У 1907 р. в с. Потоках Жмеринського повіту була відкрита учительська семінарія, яка була переведена до Вінниці у 1909 р.

Згідно з Положенням про початкові народні училища і Статуту гімназій Міністерства народної освіти (1864 р.), утворювались нові типи навчальних закладів:

відомства Міністерства народної освіти (парафіяльні училища та народні училища - останні засновували приватні особи;

відомства Міністерства державного майна, внутрішніх справ тощо (зазвичай це були сільські училища різних типів);

навчальні заклади державного відомства (церковнопарафіяльні училища);

усі недільні школи незалежно від засновників. Початкова школа стала переважно 3-4-річною. Але, незважаючи на позитивні зрушення в галузі народної освіти в цілому, у різних регіонах України вона розвивалась нерівномірно.

Так Подунав’я тривалий час було ареною гострих суперечностей. Соціально-господарський розвиток краю гальмувався занедбаністю освіти й культури. За даними Кишинівської єпархії, у 1891-1892 н.р. в Бессарабії налічувалося 847, у 1896-1897 н.р. - 1082 учнів. Чисельність учнів за чотири навчальних роки зросла із 47706 до 66844. Проте лише 37% дітей шкільного віку відвідували школу. В Акерманському й Ізмаїльському повітах цей показник був значно вищим і досягав відповідно 70% та 46%.

Однак існуюча система освіти не задовольнила навіть мінімальних потреб регіону. Більшість шкіл розміщувалася у церквах та приватних будинках, бракувало підручників, кваліфікованих вчителів. Наприкінці ХІХ ст. на одного вчителя початкової школи припадало в середньому 60- 90 учнів. У сільській місцевості її закінчували лише 5-6 % дітей [2, с. 73-76]. У той час як на території нинішньої Луганської області в 1914/1915 навчальному році було 983 загальноосвітні школи, 969 з яких (98,6%) - початкові [3, с. 54].

Не краще розвивалась початкова освіта й у Подільській губернії.

Так на 1908/1909 навчальний рік із 2059 шкіл в губернії, за підрахунками Подільської губернської управи земельного господарства, в усіх школах, як Міністерських, так і церковноприходських, навчалось 124 610 дітей. Із цієї кількості учнів в Міністерських школах навчалось 32 123 учні, що становило 26,7%, в церковноприходських - 92 478, або 74,3% [4, с. 155-156].

Порівнюючи дані таблиці, бачимо, що найбільша кількість учнів припадає на найбільш населений Балтський повіт (18 184). Найменша кількість учнів була у школах Летичівського повіту (5 864) [5, с. 41-46].

Але загалом картина була невтішною в губернії, тому що із 3 16871 дитини шкільного віку лише 39,3% мали змогу навчатись в школі.

Швидке зростання населення півдня України, в тому числі й дитячого, сприяло виникненню середніх навчальних закладів.

У другій половині ХІХ ст. вступила в дію 1-а Олександрівська чоловіча гімназія у Миколаєві, а також гімназії в Ананьєві та Єлисаветграді, Одеський, Рішельєвський ліцей, гімназія в Керчі, Кишиневі, Катеринославі, Феодосії, Маріуполі, Бердянську, Бахмуті.

Наприкінці ХІХ ст. (1896 р.) в Херсонській губернії (без урахування Одеси та Миколаєва) діяли 3 чоловічі та 6 жіночих гімназій, 3 чоловічі та 2 жіночі прогімназії, 2 реальних училища, що охоплювали 50-80 учнів (78% усіх середніх навчальних закладів губернії) [6, с. 45].

Водночас у Подільській губернії в цілому на звітний 1896 рік існувало 3 гімназії, одне реальне училище, 1 жіноча прогімназія, із загальної кількості учнів в губернії (88783) навчалось у 2-х чоловічих гімназіях 847 осіб, у 1-й жіночій - 356, 1 - прогімназії - 144 реальних училищ 274, що становить 1,8% від загальної кількості учнів [7, с. 49].

Незначним було охоплення шкільною освітою і в школах Волині. Так у 1892/1893 навчальному році поза школою опинилися 105 586 дівчаток шкільного віку і 83 314 хлопчиків [8, арк. 43].

Гострою проблемою була і початкова жіноча освіта в Україні, в тому числі і в Подільській губернії.

Статут жіночих училищ було затверджено 9 січня 1862 р.. В Україні функціонувало чотири школи відомства закладів імператриці Марії. Жіночі гімназії в Києві - Києво-Фундуклеївська й Києво-Подільська, по одній у Житомирі та Кам’янці-Подільському [9, арк.130].

Але мережа середніх жіночих навчальних закладів створювалась на Правобережжі дуже повільно, навіть порівняно з іншими регіонами України, адже уряд штучно стримував їх зростання. Так у 1897 р. у Подільській губернії було лише 9 гімназій Міністерства народної освіти, у Волинській - тоді як у Полтавській і Чернігівській з меншим населенням, відповідно - і 20 [10, с. 84].

Отже, упродовж другої половини ХІХ - початку ХХ попри всі перешкоди, зокрема посилення централізованого імперського управління, деструктивні заборонні процеси в Україні й на Поділлі в тому числі, створюються перші українські інституції, визначаються яскраві постаті в галузі світської та духовної освіти. Духовно-освітні заклади набувають як релігійного статусу, так і рис світського характеру.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Лотоцкий А. Народное образование в Подолии в его прошлом и настоящем // Образование. - 1896. - №4.
2. Вишневський О.І. Повернення гімназій // Рідна школа. - 1992. - №2.
3. Курило В. Початкова школа і народні вчителі Луганщини наприкінці
4. - на поч. ХХ ст. // Історія в школі. - 2000. - №1.
5. Обзор Подольской губернии за 1896 г. - К., 1896.
6. Єршова Л. Духовна жіноча освіта на Волині (середина ХІХ - поч.
7. ст.) // Шлях освіти. - 2000. - №5.
8. Бобров В. Становлення та розвиток гімназій Півдня України (ХІХ - поч. ХХ ст.) // Шлях освіти. - 2007. - №7.
9. Бричок С. Роль церковнопарафіяльних шкіл у розвитку освіти на Волині // Шлях освіти. - 2000. - №1.
10. Державний архів Вінницької області. - Ф.15. Оп. 1. - Спр.26. - Арк.43.
11. Кам’янець-Подільський міський державний архів. - Ф.228. - Оп.1. Спр. 3667. - Арк. 130.
12. Качківський О.Б. Освіта на Поділлі в ХІХ ст. // Наукові записки. Кам.-Под., №12 . - 2003.
13. Обзор Подольской губернии за 1896 г. - К., 1896.