Демократичний розвиток України зумовлює необхідність створення, функціонування різних громадських, політичних організацій. Значний інтерес серед наукової громадськості викликає історія подібних інституцій у минулому. Актуальним у контексті цієї проблеми є вивчення історії громадських організацій та політичних партій, які були створені за національною ознакою. Питанням, що пов’язані з єврейським суспільно-політичним рухом, приділили увагу у своїх працях дослідники В.І. Гусєв та Л.Є. Беренштейн¹. Глибокою за своїм змістом є монографія О.Я. Наймана, який на основі широкого кола джерел дослідив діяльність єврейських політичних партій та організацій². Слід зазначити, що це дослідження стосується всієї України і тільки на окремих незначних прикладах подає відомості про особливості функціонування та наявності єврейських партій та організацій на Правобережній Україні. Також потрібно назвати роботу В.І. Прилуцького, в якій автор зробив спробу дослідити діяльність молодіжних організацій різних національних меншин (у тому числі і єврейських), їх цілі, методи роботи³.

Ще за часів влади царату на території Правобережної України існувала ціла низка різних за своїм призначенням громадських організацій. Найбільш активними і чисельними серед них були єврейські. Із встановленням радянської влади на Україні відбулося значне пожвавлення суспільно- політичної активності національних меншин. Цей процес залежав від території проживання певного етносу. Так євреї в основному проживали у містах та містечках і були більш активними у суспільному житті, ніж інші національні меншини, які переважно були сільськими жителями. Також територія мешкання різних етносів впливала й на характер їх громадських організацій.

У національних польських та німецьких селах існували традиційні організації, які мали релігійне забарвлення і функціонували виключно у територіальних межах окремого населеного пункту та не мали ніякого централізованого управління. Такі організації радянським керівництвом визнавалися як ворожі, що складаються із куркульсько-клерикального елементу і не мають права на існування.

Директивні органи розуміли, що миттєво вони не зможуть викоренити релігійних вірувань серед населення, а тому прагнули взяти під контроль процеси та події, пов’язані із здійсненням всіх культів. Це стосувалося і національних меншин. За обіжником НКВС від 9 грудня 1924р., для виконання прилюдних обрядів на вулицях громади повинні були подати до владних структур спеціальну заяву з проханням дозволу на це та сплатити грошовий податок⁴. Якщо вони хочуть зібратися на квартирі або у приватному будинку для здійснення релігійних обрядів, то повинні обов’язково повідомити місцевий адмінвідділ або райвиконком про місце та час такого зібрання⁵.

Єврейський суспільний рух був невід’ємно пов’язаний із політичним і являв собою дуже потужний і багатогранний механізм, який мав різні прояви. В його основі лежав сіонізм, представлений цілою низкою організацій, що виникли в Росії після революції 1917 р. Значна частина єврейського населення на початку 20-х років була позбавлена громадянських прав, не мала роботи. Тому така ситуація сприяла згуртуванню їх у громадські організації та політичні партії за національною ознакою.

Важливе місце у сіоністському русі посідала Єврейська комуністична партія (Поалей-Ціон), органи якої на початку 20-х рр.конкурували з євсекціями КП(б)У. Проте під час 3-ої конференції ЄКП 1-2 грудня 1922 року була прийнята резолюція про злиття з КП(б)У⁶.

На 1925 р. кількість назв громадських організацій доходила до 9. Всі вони у своїх поглядах сходились на тому, що національне питання на Україні не вирішене, і радянське керівництво робить все можливе для морального та фізичного знищенння єврейського народу⁷. Сіоністські організації відрізнялись між собою лише характером діяльності (спорт, палестинознавство, суспільствознавство)⁸.

Основними центрами функціонування цих організацій були великі міста Київ, Житомир, Одеса й маленькі прикордонні містечка Коростенського, Проскурівського, Кам’янець- Подільського, Могилів-Подільського та інших округів⁹.

Найбільш інтенсивно сіоністський рух розвивався у 1925 р. Так на кінець цього року на обліку Державного політичного управління (ДПУ) знаходилось 7601 сіоністів, а на 1 січня 1925 р. 3300, у листопаді 1924 р. — тільки 2000. Оскільки облік здійснювався тільки стосовно найбільш активних діячів, то реальні цифри представників сіонізму були набагато більшими, наприклад: листопад 1924 р. — 15000 членів, січень 1925 р. — 20000, січень 1926 р. — 30000. Отже, ці показники свідчать про значну участь євреїв у сіоністському русі¹⁰.

Серед цих організацій виділялися Алгемейн-Сіоністи та Гехолуц. Перша організація прагнула створити «правоохоронне укриття» для євреїв у Палестині, підтримувала тісні стосунки із американськими, англійськими та іншими західноєвропейськими подібними організаціями. Від них Алгемейн-Сіоністи отримували значні кошти, які витрачали на матеріальну допомогу єврейському населенню України ¹¹.

Гехалуц на Україні була складовою Всеросійської одноіменної сіоністської організації. В одному з листів секретарю ЦК РКП Куйбишеву йшлося, що за своєю структурою це військова організація із суворою дисципліною, і кожен, хто ставав її членом, брав на себе зобов’язання виїхати на проживання до Палестини. Ця організація отримала військове забарвлення після того, як її засновник Володимир Жаботинський у 1925 році видав маніфест про створення військових загонів молодого єврейства для завоювання Палестини¹². До цього Гехалуц характеризувалась як суто економічна організація, яка мала на меті підготовку кваліфікованих працівників для роботи у Палестині. Для цього на Україні нею була створена низка сільськогосподарських колективів, майстерень, артілей та кустарних підприємств. Про це було відзначено у доповідній записці заступника голови ДПУ УСРР К. Карлсона генсеку ЦК КП(б)У Л. Кагановичу¹³.

У Росії організація «Гехалуц» була легалізована й мала офіційні повноваження. Вона прагнула легалізуватися також і на Україні. Проте, зважаючи на те, що за своїм статутом діяльність Гехалуц була тимчасовою і направлена на еміграцію єврейської молоді, ВУЦВК своєю постановою від 1 листопада 1922 р. відмовив у легалізації цієї організації, тому вона працювала на Україні нелегально¹⁴.

На території України набули широкого розповсюдження в цей час дитячі єврейські організації, які структурно нагадували бойскаутів. До них належали Гашомер-Гацоїр («Юний страж»): правий — біло-голубий та лівий - класовий. Ці організації мали військове забарвлення та чітку організаційну структуру, яка включала в себе центральний штаб, окружні та районні штаби, штаби легіонів і дружин. Легіони складалися із дружин, а дружини - із загонів «Шомерів» («стражів»), «Цофім» («розвідники») та «Зойвонім» («вовченята»).

Єврейська молодь серед інших вікових груп найбільш активно брала участь у суспільно- політичному житті країни. Більшість її організацій знаходилась під значним впливом нелегальних єврейських партій. Найбільш впливовою серед них була Єдина всеросійська організація єврейської молоді (ЄВОСМ), яка у 1924 р. утворилася шляхом злиття ОСМ (організація сіоністської молоді) із частиною біло-блакитного Гашомеру та гуртка «Кидимо» («Вперед»). ОСМ до злиття знаходилась під впливом Партії сіоністів-трудовиків (СТП), а тому і ЄВОСМ також певною мірою знаходилась під її ідейним контролем. Офіційно ЄВОСМ вважала себе неполітичною організацією. Це була централізована організація із внутрішньою дисципліною та значною кількістю членів. Основними напрямками її діяльності стала підготовка кваліфікованих та свідомих євреїв для розбудови Палестини, боротьба проти асиміляційних тенденцій серед єврейського населення та інші¹⁵.

Сіоністсько-трудова партія була різко негативно налаштована до радянської влади, в зв’язку з чим діяла нелегально та приховано на території України. Партія мала центральний комітет, районні й міські розгалуження, професійні, підготовлені кадри, періодичний орган ЦК «Земля та праця» («Гогорец-Веавайдо»). З метою конспірації члени організації користувалися прізвиськами¹⁶.

Чільне місце у роботі серед єврейської молоді займав Сіоністсько-соціалістичний союз молоді (ЦСЮФ). Ця організація була своєрідним «комсомолом» для Сіоністсько-соціалістичної партії і діяла нелегально. Її метою було створення єврейської держави у Палестині¹⁷. Крім цього, ЦСЮФ боровся за свободу політичних організацій трудящих, легалізацію соціалістичних партій та паластенизму, формування національних єврейських частин в армії та інше. Його чисельність складала понад 3 тис. осіб¹⁸.

Сіоністсько-соціалістична партія утворилася у 1920 р. в результаті від’єднання частини активістів сіоністської трудової партії. Вона визнавала класову боротьбу, проте тільки в рамках парламентаризму. Як і інші, ця партія також мала утаємничений характер, члени якої, подібно до СТП, у своїй роботі користувалися прізвиськами, шифрували листи. Їхнім друкованим органом була «Сіоністсько-Соціалістична думка». На думку ДПУ, це була найбільш стійка, активна та небезпечна політична організація серед всього сіоністського руху на Україні¹⁹.

Політичне забарвлення мала організація Югенд, яка об’єднувала сіоністсько-соціалістичну молодь і пропагувала соціалістичні ідеї серед єврейської молоді та намагалася у них виховувати національну самосвідомість. Вона здійснювала роботу у галузі економіки, зокрема, нею створювалися виробничі артілі, здійснювалася співпраця у цьому напрямку із Гехалуц²⁰.

Окремо потрібно відзначити сіоністсько-соціалістичну федерацію «Дройр», яка прагнула об’єднати всі молодіжні єврейські організації в єдиний союз сіоністсько-соціалістичної молоді. Центр її знаходився у Варшаві, а на Україні діяло низка її розгалужень, зокрема, її групи працювали у Київській, Одеській, Подільській губерніях²¹.

Якщо праналізувати програмні документи всіх сіоністських партій та організацій, то їм були притаманні такі вимоги:

«Національно-культурна автономія для євреїв.

Вільні єврейські Ради у місцевому та республіканському маштабі.

Створення єврейських відділів профспілок.

Геть режим терору над соціалістичною спільністю.

Геть євсекцію та національне пригнічення євреїв тощо»²².

Серед єврейського населення в Україні було немало сіоністських гуртків. Найбільш впливовими серед них були «Тарбут», «Бнейціон» (діти Сіона) та згадуваний вище «Кидимо»²³. Наприклад, культурно-просвітницький гурток «Тарбут» користувався значною підтримкою сіоністських організацій. У 1922 році на потреби гуртка було зібрано декілька десятків мільйонів карбованців. За ці кошти гурток відкрив свій клуб у Києві при синагозі «Ойгель-Йосиф» по В. Васильківській, 23, який мав велику бібліотеку єврейських книг, єврейські школи на Подолі та у центрі Києва. Крім цього, «Тарбут» створив гуртки для єврейської молоді з вивчення єврейської літератури та історії²⁴.

Крім єврейських молодіжних культурно-просвітницьких організацій, на Правобережжі діяли також організації зі спортивним нахилом. Найбільш дієвою серед них була «Маккабі». Вона, прикриваючись метою оздоровлення єврейської молоді, займалась сіоністською пропагандою, про що неодноразово відзначалось у таємних директивах до керівних органів. Організація «Маккабі» була досить чисельною. Її відділення існували майже у всіх містах і містечках Правобережжя²⁵. Ця організація за своєю структурою була чітко централізованою і вміло прикривала свою сіоністську діяльність. Первинною ланкою «Маккабі» був патруль із 30-40 чоловік. Всі патрулі в області об’єднувалися у легіон і потім складали Всеукраїнське об’єднання «Маккабі»²⁶.

У зв’язку із забороною діяльності «Маккабі» у 1922 р. ця організація намагалась легалізуватися через спортивні товариства з іншими назвами. Так на території Правобережної України у містечках діяли єврейські спортивні товариства «Молот», «Олімп», «Геркулес», «Факел», які за своїм характером були ідентичними «Маккабі»²⁷.

Інтенсивний розвиток сіоністського руху спричинив до активної боротьби керівних структур із ним. Основим методом цієї протидії стали репресії проти активістів єврейських організацій, які розпочалися на початку 1924 року. Наприклад, за 1923-1924 та 1925 роки було вислано за межі України 213 осіб. Проте репресії проти сіоністів, навпаки, ще більше прискорили ріст кількості сіоністських організацій і вплинули на збільшення чисельності їх членів та тих, хто їм співчував²⁸.

Репресивні заходи не припинялись і у 1926 році: було здійснено 336 арештів. Із цієї кількості вислано 301 особа (237 поза межі України)²⁹.

Боротьба радянської держави із сіоністським рухом спричинила до зменшення кількості організацій і чисельності в них. Як ми вже відзначали, на 1 січня 1926 р. налічувалось приблизно до 30000 членів цих організацій, на 1 квітня їх кількість становила 23000, а на 1 листопада - тільки 14000³⁰.

Крім сіоністських організацій, на території України діяли філантропічні закордонні єврейські організації, які здійснювали різні програми з допомоги єврейському населенню України. Особливо вони активізували свою роботу після запровадження урядової програми щодо залучення єврейського населення до сільського господарства. До таких громадських організацій відносять Агро-Джойнт, Вельт-Рельєф, ЕКО, ОРТ та згадуваний вже АРА.

На початку 20-х років керівні структури країни були слабкими у фінансовому відношенні і не могли особливо протидіяти міцним єврейським закордонним суспільним організаціям, які відкривали свої відділення у Росії і в Україні. Тому вживалися заходи з регламентації їх діяльності, щоб взяти контроль над ними. На 3-й Конференції євсекцій РКП, яка відбулась у 1921 р., відзначалося:

«Як тимчасово існуючі «єврейські суспільні організації» повинні займатися лише наданням допомоги євреям, що постраждали від погромів.

Всі створені ними установи повинні при першій можливості перейти у розпорядження радорганів.

Стежити за тим, щоб діяльність цих організацій не відхилялась за межі дозволеного.

Прагнути взяти у руки комуністів найбільш впливові організації та посилювати свій вплив в інших»³¹.

Найбільш ранньою за часом виникнення є Берлінська громадська організація розповсюдження ремісничої та землеробської праці серед євреїв («ОРТ»). В основному вона працювала на півдні України, куди головним чином переселялись євреї, у тому числі і з Правобережжя³².

Французько-бельгійська спілка єврейської колонізації («ЕКО») закликала єврейську молодь зайнятися землеробською працею. Вона публікувала анонси у засобах масової інформації, переконуючи їхати на роботу у село і оволодівати новими спеціальностями. На нашу думку, ці заходи були направлені на забезпечення виробничими кадрами планованої єврейської держави у Палестині³³.

Осередки Агро-Джойнт створюються на Україні в результаті підписаного договору 29 листопада 1924 р. між урядом СРСР та американською єврейською агрономічною корпорацією, яку очолював доктор Жозеф Рожен. За умовами договору, ця організація зобов’язувалася витратити не менше 400 тис. доларів на свої програми з допомоги єврейському населенню. Основними завданнями цієї громадської організації були:

Облаштування єврейських переселенців та надання допомоги щодо розбудови господарств, об’єднання євреїв у сільськогосподарські колективи та кооперативи.

Виділення матеріальної допомоги переселенцям.

Інструктаж переселенців з усіх організаційних господарчих справ³⁴.

На відміну від Агро-Джойнта, організація Вельт-Рельєф працювала на території України напівлегально. Так у 1922 році на території Волинської губернії набули широкого розповсюдження комітети допомоги — «Рельєф комітети», за допомогою яких відбувався перерозподіл гуманітарних вантажів для єврейського населення, що надходили з Америки. У зв’язку із цим на місця надсилається вказівка про заборону діяльності подібних комітетів. Натомість доручалося здійснювати перерозподіл вантажів представникам АРА, «Евобщесткому» та виконкому³⁵.

Отже, на території Правобережної України у 1920-ті роки існувала ціла низка єврейських партій і громадських організацій, в основі яких лежав сіонізм. Вони були невід’ємною складовою суспільно-політичного та економічного життя зазначеного регіону. Рух сіоністів водночас був однорідний та різнобічний за своїм характером, методами функціонування, завданнями та метою, що й зумовлювало особливості діяльності окремих єврейських партій та громадських організацій. Крім цього, на території України діяла мережа закордонних філантропічних організацій, які надавали матеріальну допомогу євреям на різні потреби.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

Гусєв В.І. Бунд, Комфарбанд, євсекції КП(б)У: місце в політичному житті України (1917-1921).- К., 1996.- 132с.; Найман О.Я. Єврейські партії та об’єднання України (1917-1925). - К., 1998.- 196с.; 2. Беренштейн Л.Ю. Евреи и политические процесы в СССР (20-80-е годы ХХ столетия).- К.: Ин-т национальных отношений и политологии, 1994.- 88 с.; 3. Прилуцький В.І. Молодь України в умовах формування тоталітарного ладу (1920-1939) / НАН України. Інститут історії України.- К., 2001. - 250 с.; 4. ДАХмО.- Ф.Р.1160.- Оп.1.- Спр.1.- Арк.8; 5. Там само, Арк.106; 6. ЦДАГО України.- Ф.1.- Оп. 20.- Спр.1524.- Арк.18; 7. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи.- Ю. Шаповал, В. Пристайко, В. Золотарьов.- К.: Абрис, 1997.- С. 234; 8. Найман О.Я. Єврейські партії та об’єднання України (1917-1925) С. 134; 9. [119, арк.70]; 10. [141, арк.86]; 11. Найман О.Я. Єврейські партії та об’єднання України (19171925).- С. 135; 12. ЦДАГО України.- Ф.1.- Оп.20.- Спр.1524.- Арк.5; 13. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи.- Ю. Шаповал, В. Пристайко, В. Золотарьов.- К.: Абрис, 1997.- С. 237; 14. ДАВО.- Ф.Р- 1020.- Оп.1.- Спр.1.- Арк.44. 15. Найман О.Я. Єврейські партії та об’єднання України (1917-1925).- С. 144. 16. ДАВО.- Ф.Р-417.- Оп.1.- Спр.19.- Арк.84; 17. Там само.- Арк.85; 18. Прилуцький В.І. Молодь України в умовах формування тоталітарного ладу (1920-1939) / НАН України. Інститут історії України.- К., 2001.- С. 60-61; 19. ДАВО.- Ф.Р-417.- Оп.1.- Спр.19.- Арк.85; 20. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи.- Ю. Шаповал, В. Пристайко, В. Золотарьов.- К.: Абрис, 1997.- С. 236; 21. Там само. - С. 237; 22. ДАЖО. - Ф.П.-85.- Оп.1.- Спр.180.- Арк.71зв; 23. ЦДАГО України.- Ф.1.- Оп.20.- Спр.2019.- Арк. 22; 24. ЦДАГО України.- Ф.1.- Оп.20.- Спр.1530.- Арк.76; 25. ЦДАГО України.- Ф.1.- Оп.20.- Спр.1538.- Арк.27; 26. Там само. - Арк.24; 27. Там само. - Арк.21; 28. ДАВО.- Ф.Р-417.- Оп.1.- Спр.19.- Арк.86; 29. Там само. - Арк.89; 30. Там само. - Арк.88; 31. ЦДАГО України.- Ф.1.- Оп.20.- Спр.779.- Арк.36. 32. ЦДАВО України.-Ф.413.- Оп.1.- Спр.249.- Арк.74; 33. Второе Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств. 27-30 ноября 1930г.: Стенографический отчет и постановления.- М.- Х.- Минск, 1930.- С. 57; 34. ДАВО.- Ф.Р-925.- Оп.1.- Спр.412.- Арк.15- 16; 35. ЦДАГО України.- Ф.1.- Оп.20.- Спр.1530.- Арк.61.