І.В. Мазур

Потреба в даних про число населення постала з початком виникнення перших стародавніх східних держав. З виникненням на поч. ХХ ст., на теренах Російської імперії, нової форми держави, на рівні з головними питаннями внутрішньої і зовнішньої політики, постає потреба обліку - перепису, який би дав відповіді на безліч питань демографічного, вікового, соціального, освітнього, національного характеру.

Дане повідомлення присвячене розвитку радянської статистичної практики переписів населення (всезагальних - 1920, 1926 рр. та міського - 1923 р.). Відзначити характерні риси вказаних переписів, проведених в перше десятиліття більшовицького правління на Україні, коли закладались підвалини майбутнього «реального соціалізму» в СРСР. А також, окреслити можливості застосування статистичних матеріалів у ході дослідження даного періоду.

Зі встановленням «Влади Рад» та за роки правління було опубліковано велику кількість статистичних матеріалів по ряду ознак населення, тепер уже Радянської України. Основними статистичними публікаціями були «Статистика України», що виходила у 1921-31 рр. в ряді серій вийшло 209 випусків, як статистичних матеріалів, так і самостійних монографій; «Статистичний Бюлетень», що виходив два рази на місяць з 1921-25 рр. (спершу рос., згодом укр. мовою); «Радянський Статистик» у 1924-29 pp. ряд Вони дозволяють скласти уявлення про чисельність і національний склад населення українських міст, виявити їх соціальний та економічний статус.

Результати ретельних теоретичних і практичних напрацювань зроблених у ході радянських переписів 1920-х рр. досліджували та коментували ряд вчених-статистів серед яких М. Сміт, Ф. Щербина.¹ Серед визначних демографів слід зазначити М. Птуху, А. Хоменка тощо . У цей період вперше було опубліковано й опрацьовано статистичні матеріали, що стосувалися основної частини українських земель, що становили УССР.

Дослідження розвитку міст і містечок України, в основу яких були покладені матеріали переписів 1923 і 1926 рр., присвячені праці

В. Підгаєцького, К. Гриня,³ а також історика діаспори Б. Кравченко ⁴

В даній статті автор окреслює умови й причини проведення переписів населення в 20-х рр. (всезагальні - 1920, 1926 рр. та міський - 1923 р.). та порівнює їх програми й основні засади. А також відзначає характерні риси вказаних переписів, що за повнотою обстеження тогочасного суспільства є єдиним комплексним джерелом, - необхідною умовою адекватного відтворення динаміки соціально-демографічних процесів, як українського суспільства загалом так і міського зокрема.

Для переписів 20-х років, який стосується жителів міст, характерний семиденний строк заповнення формулярів, а для сільських місцевостей - 14 днів. Питання про час перепису вирішувався так: перепис 1920 р. проведений на 9 год. ранку 28 серпня, 1923 р. - на 9 год. ранку 15 березня і 1926 р. на 12 год. ночі з 16 на 17 грудня. У вказаних переписах була прийнята карткова система, шляхом опитування і обліку наявного населення. ⁵

Однією з характерних особливостей загальних радянських переписів стало їх об’єднання з іншими. Одночасне і пов’язане проведення одразу кількох переписів давало змогу одержати широкі матеріали для відповіді на ряд запитань, що стосуються різних галузей народного господарства. Декретом Раднаркому від 22 квітня 1920 р. мотивується поєднання демографічно- професіонального і сільськогосподарського перепису з коротким обліком промислових підприємств. Міський перепис 1923 р. населення об’єднувався з промисловим і торговим переписом. Лише всесоюзний демографічний перепис 1926 був проведений відокремлено від інших. Крім того, вони збирались за єдиним планом і під єдиним керівництвом, що дозволяло уникнути протягувань та непорозумінь між різними структурами.

Перший Всесоюзний перепис 1920 р. для статистів був найважчим випробуванням оскільки територія України досі була охоплена вогнем боротьби між військами червоноармійців та збройними загонами опозиції. Не раз траплялося, що зібраний матеріал знищували, іноді не один раз. Статисти підтягались фізичному насильству, наводяться дані про вбивство 33 працівників за час перепису.

Перепис міського населення (міст та міських селищ) 1923 р. був проведений за більш сприятливих умов на всій території УСРР, давши багатющий матеріал, що ліг в основу розробки перспективних планів подальшого розвитку союзних республік, зокрема й України.

Другий Всесоюзний перепис 17 грудня 1926 р., виконав завдання не досягнуті попереднім обліком. Можливість його проведення в зимовий період - час найбільшого спокою та звичайного розміщення населення, дало оптимальні можливості для наявного обліку.

Напряму пов’язуючи успіхи перепису - зі ставленням до нього населення, влада приділяла значну увагу справі оповіщення та агітації. Мобілізовувались сили преси, особливо періодичної, видавались спеціальні популярні брошури. Значна роль у справі оповіщення відводилась радіо, кіно, клубам, розповсюдженню відповідних відозв та плакатів.⁸ Однак, всі ці засоби та напрацювання агітаційної роботи напряму залежали від утвердження позицій радянської влади на місцях, економічної стабільності в країні, матеріального добробуту та освіченості населення.

При розробці програм й проведенні переписів населення, загальне керівництво було покладено на органи державної статистики - Центральне Статистичне Управління Союзу. Місцеві ж переписні адміністративно- територіальні одиниці, підпорядковувались безпосередньо центрові, поділялись на переписні райони або безпосередньо на інструкторські дільниці, або на переписні відділи.

Схему організації апарату в загальних рисах можна окреслити так: а) керівник перепису і його помічник(ки), б) завідувачі переписних районів, в) завідувачі переписних відділів, г) інструктори-контролери, є) реєстратори («лічильники»).

На комплектування чисельного тимчасового персоналу перепису, від якого залежав успіх проведення усієї операції, зверталась особлива увага. На реєстраторів рекомендувалось заохочувати учителів і взагалі робітників освіти, учнів вищих шкіл, а також робітфаків, технікумів та середньої професійної школи, учнів середньої школи, які підходять за віком і розвитком (особливо у містах), службовців тощо.⁹

Проведення таких широкомасштабних акцій як переписи, чи то всезагальні, чи то міські, потребували чіткого плану та інструктурування. Серед характерних положень переписів фігурували: «Загальні положення про перепис», «Інструкції по проведенню демографічного перепису», «Настанови про те як заповняти особисті листки, сімейні картки, квартирні і подвірні відомості» тощо. Крім того, місцевим статистичним органам давались ряд циркулярних розпоряджень, доповнень і роз´яснень ЦСУ Союзу, які почасти ввійшли у місцеві „інструкції" і „пояснення".

З розвитком статистичної науки, форми за якими проводилось опитування, при кожному наступному переписі удосконалювались, розширювались, а згодом, почали складатися з кількох різних формулярів.

28 серпня 1920 р. як у містах, так і в сільських місцевостях на кожну особу, що перебувала в даному населеному пункті треба було заповнювати окрему картку — «особовий листок». Зміст особового листка показує широту програми перепису. Це пояснювалось значними змінами що відбулись у складі населення за різними ознаками (стать, вік, заняття тощо) в наслідок війни і революції. Інші ж джерела, крім перепису, на той час не могли подати більш точної інформації.

Міський перепис 1923 p. мав: 1) особову картку, 2) сімейну картку, 3) квартирну картку і 4) подвірну відомість.

Формуляр безпосередньої реєстрації під час перепису 1926 р. в міських селищах містив: 1) особову картку, 2) сімейну картку, 3) володільну відомість; в сільських місцевостях: 1) особову картку, 2) селищний список господарів.¹⁰

Серед основних питань радянських переписів, фігурувало зазначення прізвища, ім’я по-батькові, статі, віку (причому в основному установка йшла на фіксування числа років що виповнились, а не року народження). До іноземців ставилось питання підданства. Питання про національність було присутнє в формулярах усіх переписів.

У всесоюзних переписах 1920 і 1926 рр. питання про рідну мову ставиться паралельно з запитанням про національність і визначалось, зазвичай, як мова, якою даний індивід володіє краще або на якій зазвичай розмовляє. Та зміст цього запитання не цілком однаковий. Міський перепис 1923 р. зовсім не ставив запитання про мову. Це, безперечно, велика помилка зважаючи на дуже різнобарвне, щодо національності й мови міське населення, при чому обидві ці ознаки тут розходяться найбільше.

Запитання про писемність ставили всі всесоюзні переписи населення. Однак воно не значилось в міському переписі 1923 р. Звичайно запитувалось про вміння читати й писати, або тільки читати, або про повну неписьменність. Істотно, що враховується письменність не тільки однією мовою, це дає до певної міри змогу виявити поширення, як письменності в країні окремими мовами Союзу, так і знання іноземних мов.¹¹

Однак, центральним питанням радянських переписів завжди залишалась зайнятість та інші джерела для існування. У зв’язку з наявністю осіб, що мають декілька оплачуваних занять, враховувалось, як головне, так і додаткове заняття. Крім того, з переписами населення зазвичай зв’язувалось вивчення житлових умов городян, а також міської нерухомості. Відомості та зміни в соціально-виробничо-професійному складі населення, були тим елементом, що лягали в основу аналізу динамічних перетворень типологізації міст.

Крім того кожний з переписів містив ряд питань характерних лише для нього, що пояснюється визначеними для нього завданнями.

Специфічними запитаннями перепису 1920 р. були запитання про участь в імперіалістичній і громадянській війні (пит.11 особ. листка) і про зміну заняття під час війни (п.12д і 13д), коли мільйони людей втратили зв’язок з попередніми заняттями. Крім того, для виявлення наслідків скалічення людей, був потрібний облік інвалідів війни. Тому були поставлені запитання, що характеризують інвалідність, про фізичні вади (17) і психічних хворих (18); цьому ж, до певної міри, служило і запитання про здатність до праці (16). Питання про фізичні і психічні вади (п. 10,11) зазначались і в переписі 1926 р. Однак зрозуміло, що загальні переписи не могли ставити своїм завданням вичерпний облік з даних питань і визначають реєстрацію лише найтяжчих видів каліцтва, які мають яскраво виявлені зовнішні ознаки.

Міський перепис 1923 р. вніс майже всі запитання перепису 1920 p., тільки по деяких пунктах трохи звузив їх. Новими запитаннями перепису 1923 р. є: 1) про володіння будинком (п.9) і 2) про одержання зарплати, пайка або стипендії, якщо опитуваний вчиться (п.10).

Слід відзначити неправильність і недбалість в формулюванні деяких запитань в особовій картці. Насамперед запитання «чи не є власником будинку» віднесено окремим пунктом до розділу про побічні заняття. Звичайно, володіння будинком зовсім не є яким-небудь заняттям, і запитання про це, оскільки воно мало спеціальний інтерес для перепису, треба було б поставити самостійно, а не пов’язувати з питаннями про безробіття.

Питання ж сімейного стану фігурує у всіх переписах і лише в 1926 р. було зроблено одне виключення: для розлучених вимагалась наявність відповідних документів про розлучення.

Вивченню ж самої сім’ї та родинних зв’язках в ній, починають приділяти увагу з 1923 р. щоправда лише в містах. Перепис 1920 р. зовсім не провадив спеціальних записів щодо сім’ї, хоч у „квартирній картці" дано було поіменний список по окремих сім´ях, що проживають у квартирі. Загальний перепис населення 1926 р. запровадив сімейну картку тільки для міського населення.

Отже, при однаковому по суті принципі, покладеному в основу поняття сім’ї, розуміння складу сім’ї в окремих радянських переписах далеко не однакове. Так, у сімейну картку перепису 1923 р. записували тільки членів сім´ї і її служників, що живуть у даній квартирі, включаючи відсутніх терміном не більше як три місяці; в сімейну картку 1926 р. вписували також і родичів, які не живуть з описуваною сім´єю в одній квартирі, але цілком утримуються на її кошти.

Переписи, за деякими виключеннями, здійснювались на всьому просторі Радянського Союзу, вони були в цілому єдиною статистичною операцією, що проводилась під єдиним керівництвом, за єдиним планом і програмами.

Як бачимо, широке завдання — визначити число й склад населення і економічні сили держави,— а також обставини того часу, необхідність економії сил, і коштів, зумовили одночасне проведенням трьох переписів за єдиним організаційним планом і керівництвом.

Опрацьовуючи широку джерельну базу переписів населення 20-х рр. можна уявити більш цільну картину соціального складу губернських міст, прослідкувати зміни в чисельності всіх класів і соціальних станів, розглянути зміни в їх співвідношенні, виявити закономірності їх економічного розвитку.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Сміт М.Н. Теорія і практика радянської статистики -Х.. 1932.-221 с.; Щербина Ф.А. Статистика: історія статистики і статистичних установ. - Прага, 1925. - 288 с.; 2. Перепис населення (історія і сучасна організація переписів в СРСР і в капіталістичних країнах) Під ред.. М.В. Птухи. - К., 1936. - 105 с.; Хоменко А. Населення України 1897- 1927рр.: Популярна розвідка за попередніми підсумками перепису населення 1926 р..-Х.,1927.- 76 с.; Подгаецкий В.В. Города Украины в годы НЕПа (вариант клиометрического подхода к анализу социальных структур).- Дніпропетровськ, 1994.- 174 с.; Гринь Д.К. Соціально- демографічні процеси в містах України 1920-1930-і рр.: Дис. ... канд. іст. наук. 07.00.01/ Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка - К., 2000.- 181 с. ; 4. Кравченко Б. Соціальні зміни та національна свідомість в Україні ХХ століття. - К., 1997.- 445 с.; 5. Перепис населення (історія і сучасна організація переписів в СРСР і в капіталістичних країнах) Під ред.. М.В. Птухи. - К., 1936. - С.16; 6. Перепис населення (історія і сучасна організація переписів в СРСР і в капіталістичних країнах) Під ред.. М.В. Птухи. - К., 1936. - С.24; 7. Центральне Статистичне Управління (далі - ЦСУ) Статистика України. Серія І. Демографія. - Х., 1920. - С.5; 8. Щербина Ф.А. Статистика: історія статистики і статистичних установ. - Прага, 1925. - С. 8-12; 9. Перепис населення (історія і сучасна організація переписів в СРСР і в капіталістичних країнах) Під ред.. М.В. Птухи. - К., 1936. - С.36; 10. Там само. - С.52; 11. Перепис населення (історія і сучасна організація переписів в СРСР і в капіталістичних країнах) Під ред.. М.В. Птухи. - К., 1936. - С.60-75.