Легун Юрій

Загальному вивченню характеристик і особливостей великого земельного володіння в Брацлавському воєводстві ХУШ ст. присвячена чимала кількість досліджень і декілька ґрунтовних монографій [1]. Однак донині бракує локальних розвідок, у яких би розглядалися майновий стан окремих магнатських родин і його зміни у розрізі окремих маєтків, фільварків, земельних наділів. Обставини переходів сіл і земель від одного землевласника до другого переважно залишаються для нас таємницею, за якою приховані важливі відомості для вивчення аграрної історії, історії соціальних відносин, краєзнавства. Особливо зростає вартість таких досліджень при врахуванні джерелознавчих підходів. Адже саме майнові документи землевласників - дідичів та орендарів слугують основним джерелом інформації з історії окремих сіл і територій часів Речі Посполитої і Великого князівства Литовського.

Прикладом такої слабо дослідженої теми є набуття наприкінці XVIII ст. однією з гілок родини Собанських великих земельних наділів на південних рубежах воєводства. Ті польські дослідники, які розглядали цю проблему, зауважують непевні обставини проведення згаданої фінансової оборудки, аналіз якої міг би проілюструвати деякі важливі риси розвитку земельного ринку, формування нового магнатського прошарку, появу перших паростків модерного, товарного виробництва на землях Правобережної України у останні роки існування Речі Посполитої.

Для початку доречно детальніше зупинитися на історії цього шляхетського роду, представники якого займали високе становище у соціальній і економічній верхівці подільського соціуму ХІХ ст.

Походять вони з Мазовії [2]. Їх прабатьківщина - село Собаниці [3] розташоване недалеко від Варшави у закрочимській землі. К. Несецький [4] коротко згадує про Собанських, пише, що вони жили на Волині і Русі, але навіть не подає їх гербу. Т. Жихлінський [5], в „Золотій книзі”, за пращура Собанських вважає Миколая з Собаниць, який помер біля 1500 року [6, 280]. Однак, на підставі документальних свідчень цей дослідник подає історію роду уже десь від середини XVII ст. Ці архівні пошуки доводять зв’язок поколінь роду Собанських від Юзефа з Собаниць, який жив біля 1650 р. Його син Войцех (нар. 1692 р.) люблінський гродський регент, одружився в Любліні у 1722 р. з Маріанною Вербицькою. Жихлінський пише, що Войцех Собанський заклав основу майбутньої успішної долі свого дому „набувши розлогі земельні маєтності на Волині і Поділлі, колишню власність Вишневецьких і Калиновських, дощенту зруйновані війнами і нападами козаків і татарів, але які з часом, при встановленні миру і доброму господарюванні нового власника невдовзі значно подорожчали...”. Тут Т. Жихлінський подає загальні відомості, не вказуючи детальнішої інформації щодо набуття згаданого майна Войцехом Собанським. Можна лише припустити, що ті набутки прийшли не купівлею, а, відповідно до звичаю тих часів, за допомогою застави маєтків, яка дозволяла надзвичайно швидко багатіти.

Войцех помер біля 1744 р., залишивши чотири дочки і чотирьох синів - Каєтана, Еліяша, Кіліяна і Павла.

Каєтан, вінницький підстолій, летичівський гродський регент (у 1751 році), летичівський чесник [7] і брацлавський стольник, триразовий депутат до Коронного Трибуналу [8]. Був двічі одружений: перший раз з Анною Ортинською, вдруге з Петронелою Солеською. Мабуть, з посагом Каєтан отримав і волость Пісочне з прилеглими маєтностями в Кам’янецькому повіті - давні дідичі володіння колись багатого роду Телефусів. У 1754 р. ці землі (можливо частково) продає Йозефу Яшовському. Помер у 1798 р., залишивши трьох синів: Матеуша, Міхала і Гіероніма та три дочки.

Діяльність першого і третього синів Каєтана залишаться поза межами нашої розвідки. Можемо тільки зауважити загальні біографічні відомості: Матеуш, володар значних посілостей в Гайсинському повіті, шамбелян [9] польського двору, потім маршалок гайсинського повіту. Мав трьох синів:

Генріка, Ізидора та Олександра. Третій син Каєтана - Гієронім, власник Баланівки та інших земель в Ольгопільському і Ямпільському повітах. Вдало господарював, значно збільшивши власні статки. Був маршалком шляхти Ольгопільського повіту. Двічі одружений, мав чотирьох синів і дві дочки.

З економічним та юридичним хистом середнього сина Каєтана - Міхала (1755-1832) пов’язане стрімке збагачення цієї лінії Собанських. Він починав свою кар’єру як правник при Коронному Трибуналі. Тут набув не тільки фахових знань але й корисних зв’язків. Зокрема, тісно співпрацював з Феліксом Бжозовським, контактував з Протом Потоцьким [10]. Саме за допомогою останнього у 70-х роках отримав у голландському банку значну позику і купив у Потоцьких великі території на Брацлавщині - Ободівку і Костянтиногрод з прилеглими селами. Ці здобутки були оформленні на ім’я батька, а пізніше порівну розділені між братами.

Дослідження, у яких описана ця майнова угода, переважно вказують на Вінцентія Потоцького, як партнера родини Собанських. Казімеж Пуласький взагалі пише про купівлю Ободівського і Ладижинського (а не Костянтиногродського) ключів, причому другого - у Северина Потоцького [11, 224]. Ретельніше подана інформація у Польському біографічному словнику. Зокрема тут записано, що „...купив від Вінцентія Потоцького... містечка Ободівку і Стіну (Костянтиногрод) та 17 чималих сіл” [12, 433]. А купівля Ладижина у Северина Потоцького датується 1808 роком [12, 434].

Однак, така одностайна впевненість у фігурі продавця цих земель ставиться під сумнів інформацією, поданою Р. Афтаназієм: „В 1718 р. власником був Йозеф Потоцький, київський воєвода. Від його внука Вінцентія набув Ободівку в 1786 р. разом з 20 селами Станіслав (Щенсни?) Потоцький за квоту 2754000 пол. зл., але роком пізніше відпродав її Каєтанові Собанському за 2877246 зл.”[13, 234]. Польський автор не посилається на архівну пам’ятку, з якої отримав ці відомості, а дякує пані В.І. Курмаковій з Києва, яка люб’язно надала йому ще неопубліковане джерело. Можливо, йдеться про документ з промовистою назвою: „Oblata kopii kontraktu wieczystey przedazy, mi^dzy JW:

Stanislawem Szcz^snym Graffem Potockim WZR (воєводою землі Руської) z iedney, a W: Kaietanem Sobanskim o Dobra klucz Obodowski, y Konstantynogrodzki zawartego” [14] або іншу подібну копію.

Версію Р.Афтаназія і появу у цій справі ще одного відомого представника розгалуженої родини Потоцьких підтверджує інший архівний документ, який зберігається у Хмельницькому обласному архіві - випис з Вінницьких гродських книг воєводства Брацлавського від 2 березня 1786 року [15]. З нього ми дізнаємося, що ті самі два ключі - Ободівський та Костянтиногродський були продані Вінцентієм Потоцьким Станіславу Щенсни Потоцькому ще 1 лютого 1786 року. Відтак, саме останній і продавав 20 січня 1787 року ці землі Собанським.

Причина, що підштовхнула Станіслава до такого придбання невідома. А от позбутися їх, не покористувавшись придбанням і року, міг брак коштів. Адже у 1780 році Станіслав Потоцький розпочав будівництво величного і дорогого палацу в Тульчині. Можливо, продаж частини маєтків здійснено з метою фінансування цього проекту.

Згадані два ключі включали наступні населені пункти: містечко Ободівку з передмістями, Цибулівку, Слободу Ободівську, Слободу Ободівську, звану Юзефівкою, Крикливець Руський, Крикливець Волоський, Слобідку Іллєве Поле, Слободу Павлівку, Торканівку з Майданом Торканівським, Бондурівку, Каташин, Жабокричку, П’ятківку, Баланівку, Слободу Якубівку, Костянтиногрод або Тростянчик, Гордіївку, Сумівку, Крушинівку, Кошаринці.

За першим контрактом (1786 р., між С. та В. Потоцькими) зі землі були розподілені на три частини, оцінені у 55555 червоних злотих і 19 польських злотих; 52777 чв.зл. і 14 пол.зл.; 44666 чв. зл. і 12 пол. зл. Очевидно, що тут поєднані різні грошові одиниці. Червоний злотий - це дукат, співвідношення якого з польським злотими незначно коливалося протягом XVIII ст. Оскільки у цих угодах не вказано, скільки злотих містить дукат, мусимо звернутися до інших подібних документів означеного хронологічного проміжку. Так, заставний трирічний контракт 1801 року між Поляновським і Проскурою на частину передмістя с. Прилуки - Корнину, вказує, „лічити червоних злотих по злотих 18”[16]. Нескладні математичні дії приведуть нас до сум, вказаних Р.Афтаназієм - 2 млн. 754000 польських злотих.

Однак зазначені кошти власники маєтків відразу на руки не отримували ні за першим, ні за другим контрактом. Норми Литовського статуту і польських Конституцій вимагали, у випадку застави майна, що продавалося, визначати в угоді обсяг і механізм компенсації цих грошових зобов’язань. І в першому, і в другому випадку Ободівський і Костянтиногродський ключі були обтяжені різноманітними заставними угодами. Цікаво, що Каєтан Собанський був фігурантом уже першого контракту, як отримувач заставної суми у 35102 дукати і 14 злотих за маєтки Ободівку, Цибулівку, Слобідку Ободівську, Павлівку, Торканівку і Бондурівку. Менш ніж за рік він уже сам мусив виплатити в першу чергу ті ж самі гроші заставної суми за ті ж самі села.

Взагалі за рік господарювання Станіслава Потоцького обсяг різноманітних боргів і зобов’язань, взятих під заставу цих маєтків, значно зріс. Другий контракт (1787 р., між С.Потоцьким і К.Собанським) наводить об’єднаний підсумок таких першочергових заставних виплат - 73518 дукатів і 16 злотих 7 грошей. Решта суми - 86328 червоних і 1 злотий 22 / грошей - сплачувалася продавцеві Собанським відразу. Однак, цими коштами витрати покупця не обмежилися. Як свідчать листи Каєтана і Міхала Собанських до Станіслава Потоцького у Тульчин [17], вони вважали тягар своїх платіжних зобов’язань (скриптів) надто важким, наводячи приклади неузгодженого збільшення комісійних на одну з сум від 7 до 8 % та несправедливої заміни грошовою виплатою квоти на вивезення дерева з Ободівських лісів. Остання норма була зафіксована у контракті і надавала Потоцькому право вирубати в лісах Ободівського ключа 4000 дубів на вибір.

Однак ці епізоди масштабної оборудки не можуть заперечити очевидний факт - рід Собанських переходив до категорії подільської магнатерії, й у цій соціальній ваговій категорії його представникам судилося залишатися аж до 1917 року. Демонструє ця угода і послідовне ослаблення представників давнішої аристократії - у даному випадку деяких представників роду Потоцьких - обтяжених звичкою до надмірної розкоші та дефіцитом новітніх фінансових і правничих методів ведення господарства.

Джерела та література:

1. Гуржій І.О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця XVIII ст. до 1861 р.). - К.: В-во АН УРСР, 1962. - 207 с.; Гордуновський О.М. Розвиток промислового виробництва у поміщицьких господарствах Правобережної України першої половини XIX ст. // Український історичний журнал. - 2000. - №1. - С. 61 - 71; Зінченко А.Л. Церковне землеволодіння в політиці царизму на Правобережній Україні наприкінці XVIII - першій половині XIX ст. - К., 1994. - 180 с.; Маркина В.А. Магнатское поместье Правобережной Украины второй половины XVIII в. - К.: Издательство Киевского университета, 1961. - 235 с.; Петренко О.С. Маєткові монополії та їх оренда на Східному Поділлі наприкінці XVIII - у першій третині XIX ст. // Студії з архівної справи та документознавства - 2003.- Т. 10.- С. 207 - 212.; Приходько Е.С. Социально-экономическое развитие помещичьего (поместного) хозяйства на Правобережной Украине во второй половине XVIII в.: Автореф. канд. дис. - К., 1959. - 19 с. 2. Мазовія (Мазури, Mazowsze) — центральна частина Польщі, в середній течії Вісли і нижній течії Нарева і Бугу. Головне місто Варшава. вторична область, яка отримала назву від племені мазовшан. До 1526 року у складі Польщі була окремим князівством, потім стала воєводством. 3. Собаниці - село в Польщі, розташоване в Мазовецькому воєводстві, Плонському повіті, гміні Нарушево. 4. Несецький Каспер (? - 1744) - польський історик, єзуїт, автор чотиритомної праці з генеалогії та сфрагістики Польщі, виданої у Львові: Т.1: "Корона польська" (1728); Т. 2-4: "Герби і фамілії лицарські як в Короні, так і у великому князівстві Литовському" (1738,1740,1743). 5. Теодор Жихлінський (1836 - 1909), офіцер в прусській армії, після звільнення - журналіст, цікавився геральдикою і генеалогією. В 1879 р. розпочав видання Zlotej ksi^gi szlachty polskiej (далі - ZK), чергові щорічники якої виходили аж до смерті автора. 6. ZK. - Т. XIX. 7. Чесник (або чашник) - чиновник, який на випадок приїзду короля повинен був улаштовувати йому зустріч і прийом. 8. Трибунал коронний, найвища апеляційна інстанція для шляхетських судів у Польщі, утворена вальним сеймом у Варшаві 1578; обмежив королівську юрисдикцію та розглядав апеляції від гродський, земських і підкоморських судів. Т. к. складався з 27 суддів (депутатів), обираних шляхетськими воєводськими соймиками на 1 рік. На тому ж сеймі 1578 утворено для укр. земель Трибунал Луцький, a 1581 — для Литви Трибунал Головний Литовський. Т. к. збирався окремо для В. Польщі у Пйотркові і Познані, а для Малої — у Любліні й Львові. Від 1764 створено окремий Т. к. для Малої Польщі в Любліні. 9. Камергер. 10. Протасій Антоній Потоцький, частіше званий Протом (1761 - 1801) - староста гузівський, київський воєвода, один з піонерів польського капіталізму. У спадок від батька - Яна Проспера отримав чималі багатства, які збільшив шлюбом з Маріанною Любомирською. У 1780-х роках заклав банкові і торгові контори в Варшаві, Махнівці і Херсоні. З 1782 р. керував Чорноморською торгівельною компанією. У період найбільшого піднесення його маєток коштував 60-70 млн. зл. В 1791 р. купив посаду київського воєводи в сенаті. У 1793 р., в зв’язку з загальною фінансовою кризою, збанкрутував. 11. K. Pulaski. Kronika polskich rodow szlacheckich Podola, Wolynia i Ukrainy. - Warszawa, 2004. - T. II. 12. Polski Slownik Biograficzny. - Warszawa - Krakow, 1999. - T. XXXIX/3. 13. R.Aftanazy. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. - Wroclaw, 1996. - T. 10. ДАВО. - Ф. 792. - Оп. 1. - Спр. 21. - Гайсинско-Ольгопольский повітовий земський суд. Книга нотаріальних актів (роздільні записи, заповіти, свідоцтва про народження, походження і т.д.). 1803 року. На 1039 аркушах. 15. ДАХО. - Ф. 227. - Оп. 1. - Спр. 507. - Арк. 17-22. 16. ДАВО. - Ф. Д-865 „Сквирсько- махнівський повітовий земський суд”. - Оп. 1. - Спр. 45. - Арк. - 612. 17. ЦДІАК України. - Ф. 49. - Оп. 2. - Спр. 2425.