У Криму, незважаючи на важкі роки громадянської війни та військової інтервенції, церква продовжувала володіти значними багатствами. Такими багатствами були сади, виноградники, земля, будівлі, а також богослужбові предмети з дорогоцінних металів. Значні суми складали грошові внески, що належали монастирям і церквам, які знаходилися на рахунках різноманітних банків.

Радянська держава на початку 1920-х рр.гостро потребувала коштів. Вище партійне й державне керівництво як одне із джерел їх надходження розглядало церковні цінності. Тому було прийнято рішення про початок широкомасштабної акції з вилучення церковних цінностей.

В історії взаємовідносин радянської держави та церкви проблема вилучення цінностей до сьогоднішнього дня залишається однією із маловисвітлених, зокрема на території Криму, незважаючи на низку публікацій, дотичних із зазначеною темою.¹ У даній статті автор ставить за мету розкрити ці маловідомі аспекти з історії православної церкви в Криму.

Вилучення цінностей було формою боротьби радянської влади проти Російської православної церкви, одним із аспектів багатогранної антирелігійної політики більшовиків, яка узгоджувалася з декретом «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви». Крім економічних факторів, про які ми зазначали вище, важливе місце в цій кампанії відігравали політико-ідеологічні, які, на наш погляд, навіть домінували. Серед них ідеологічно - атеїстична боротьба комуністів з російською православною церквою; ненависть до неї як ідеологічної основи царизму (чого, до речі, не було по відношенню до іудаїзму та ісламу). Крім того, знищення кращих представників російської православної церкви дозволяло ліквідувати ідейного конкурента більшовицької партії, залишало православну церкву можливості чинити опір існуючій владі.²

Для проведення безпосередньої роботи з вилучення церковних цінностей була розроблена інструкція «Про порядок вилучення цінностей», яку підписав голова ВЦВК М.І. Калінін. Інструкція була розіслана на місця, в тому числі й до ЦВК Криму. У ній вимагалося в тижневий термін подати комісії з вилучення цінностей копії описів договорів. Згідно з описами, проводилися роботи з вилучення цінностей.

Насамперед вилучалися цінності із найбільш багатих храмів, часовень (каплиць) тощо. Було встановлено порядок вилучення цінностей. Комісія призначала день і час проведення робіт в тому чи іншому храмі. Вилучення контролювалося представниками радянської влади. При вилученні були присутні: представник виконкому, фінвідділу. Якщо були цінності із золота та срібла, то був присутнім також представник із губмузею. Представник губмузею мав право на експертизу при вилученні цінностей і повинен був з’ясувати умови їхнього зберігання.³

Радянські органи влади не забули і про віруючих. Їм дозволили бути присутніми при вилученні цінностей, однак вони не мали права протистояти цій кампанії, навіть якщо представники влади поводили себе брутально під час вилучення цінностей.

Потрібно відзначити, що кампанія радянської влади з вилучення цінностей російської православної церкви в Криму супроводжувалася репресивно-каральними заходами з боку держави стосовно духовенства, мирян. По всій країні, в тому числі й у Криму, в 1922-1923 роках прокотилася хвиля арештів віруючих. Заарештовували за переховування цінностей, за протести проти вилучення. 26 квітня 1922 р. в Москві відкрився процес «54 священиків» та мирян, їх звинувачували в протидії під час вилучення цінностей. Як головного свідка кілька разів викликали патріарха Тихона.

Ставлення значної частини духовенства до вилучення цінностей було вкрай негативним. Патріарх Тихон у зверненні до народу від 28 лютого різко засудив вилучення цінностей в православної церкви, назвавши це святотатством. У ці дні в Криму виникають протести проти вилучення цінностей, відбуваються зіткнення віруючих із урядовими військами. Найрезонанснішими стали події в Шуї. Там, у результаті зіткнення віруючих із урядовими військами, які прибули для вилучення цінностей, загинуло 4 особи, поранено було 13.⁴ У той же день розпочалися арешти громадян. Незважаючи на це, голова РНК Радянської Росії В.І. Ленін закликав до продовження кампанії з вилучення церковних цінностей, не зупинятися перед придушенням будь-якого опору з боку віруючих.⁵

У відповідь на цю вказівку В.І. Леніна по всій країні прокотилася хвиля арештів та судів над духовенством та віруючими. На підставі наявних матеріалів за підсумками вилучення цінностей листопада 1922 р. розпочалося слухання справи православного духівництва, у тому числі й архієпископа Сімферопольського Никодима (Короткова), якого звинувачували в переховуванні цінностей. Судовий процес продовжувався до 1 грудня 1922 р. Никодима звинувачували і в тому, що він нібито давав таємні вказівки духовенству, у зв’язку з чим значна частина пограбувань церков у той час була, за міркуваннями властей, нібито ініційована самими священнослужителями. Никодима засудили на 8 років позбавлення волі. Також були засуджені священнослужителі: І. Ісляков - голова Приходської ради Віденської церкви, А. Юргален - староста Миколаївської церкви, Звєрєв і Д. Полексаєв - Петропавлівський собо р. Архієпископу та його сподвижникам присудили різні терміни позбавлення волі.⁶ Трагічно обірвалося життя кількох священнослужителів Таврійської Єпархії. Був повішаний архієпископ Іоаким, вбитий протирей Покровського собору села Сабли Іглянський, якого під загрозою розправи навіть 2 тижні забороняли ховати і тільки через 2 тижні поховали на новому Сімферопольському цвинтарі. Як й інші вбиті священики, він став жертвою тих темних сил, які направляли свої удари проти християнства, церкви християнської та її священнослужителів. В цей час також більшовики знищують церковну утвар.⁷

Процес над духівництвом був заснований на циркулярі, опублікованому в газеті «Известия» №105 від 13 травня 1922 р., і став доповненням до циркуляра №25 1922 року і циркулярної телеграми №36 за підписом комісара юстиції Курського. У ній йшлося про те, що в усіх випадках виникнення справ про розкрадання церковних цінностей потрібно під час проведення попереднього розслідування вживати заходів щодо притягнення звинувачених до кримінальної відповідальності. Від імені виконкому до хранителів цінностей потрібно подавати цивільні позови, причому підтримка цього позову на суді повинна подаватися на особу, що відряджається Губюстом. По відношенню же до тих справ, які на той час уже надійшли до судів, цивільні позови повинні були негайно відправлятися до суду, який розглядав кримінальну справу, виносячи відповідний «справедливий» вирок.⁸

Основні цінності в Криму було вилучено до 4 листопада 1924 р. За попередніми підрахунками, в 7 округах Криму до 10 травня 1922 року було забрано: срібла - 36 пудів 12 фунтів; міді - 81 пуд, золота - 198,5 зол.; золотих хрестів - 3; одна риза з перлин і ще 791 предмет. Радянське керівництво розраховувало отримати за продаж цих та інших цінностей сотні мільйонів або навіть кілька мільярдів золотих карбованців. Л. Троцький з цього приводу В. Леніну, В. Молотову в березні 1922 р. писав: «Для нас найважливіше отримати на протязі 1922 - 1923 років цінностей на 50 млн., ніж розраховувати в 1923-1924 роках, що їх буде 75 млн.».⁹

У зв’язку з цим наполегливіше стали звучати заклики нетерплячих борців із релігією відібрати всі церковні цінності для продажу їх за кордон, щоб у такий спосіб отримати валютні надходження. На цьому, зокрема, наполягав Л. Троцький. У зв’язку з цим 2 січня 1922 р. президія ВЦВК прийняла постанову «Про ліквідацію церковного майна», в якій робилися перші спроби продажу церковних цінностей за кордоном. В роботі по вилученню цінностей керувалися постановою «Про вилучення церковних цінностей», згідно з якою у зручний термін з дня опублікування у пресі спеціальні комісії мали вилучати із церковного майна всі предмети із золота, срібла, коштовного каміння і передати в фонд Наркомфіну із спеціальним призначенням у фонд центральній комісії по допомозі голодуючим.¹⁰ 4 травня 1922 р. була прийнята постанова Політбюро ЦКРКП (б), згідно з якою цінності після успішних переговорів з закордонними делегаціями мали бути продані за кордоном. Радянські органи влади розраховували за реалізовані цінності отримати на протязі 1922-1923 рр. 50 млн. крб.¹¹ Закордонні ділові кола у 1922 р. були вже готові купувати предмети церковного мистецтва, вилучені радянською владою.¹²

Цінності було вилучено, але механізму контролю над їхнім використанням не було встановлено. Тому цінності було витрачено в основному на інші потреби, а не тільки для подолання економічних труднощів. Вони витрачалися на виплату заробітної плати вантажникам, на транспорт, на агіткампанію з розколу і розгрому Російської православної церкви.¹³

Підбиваючи підсумки кампанії з вилучення церковних цінностей в Криму, варто сказати, що вона не виправдала себе ні економічно, ні морально. Зібрана більшовиками сума була значно меншою, ніж та, на яку розраховувало керівництво.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Буевский А.С. История Русской Церкви. - М., 1997. - Кн. 8. - ч. 2; Белоглазовр.Н. Таврида в годы лихолетья: Осуществление декрета об отделении церкви от государства // Крымский архив. - 1999. - № 5; Белоглазовр.Н. Идеологическое воздействие органов советской власти на религиозные конфессии Крыма в 1920-х гг. // Крымский архив. - 2000. - № 6; 2. Центральний державний архів Автономної Республіки Крим (далі - ЦДААРК). - Ф.- Р. 1694. - Оп. 10. - Спр. 153. - Арк. 38-39; 3. ЦДААРК. - Ф.- Р. 1694. - Оп. 10. -Спр. 1676. - Арк. 482; 4. ЦДААРК. - Ф.- Р. 1694. - Оп. 10. - Спр. 1747. - Арк. 73; 5. ЦДААРК. - Ф.- Р. 1694. Оп. 10. - Спр.6. - Арк. 230; 6. ЦДААРК. - Ф.- Р. 1694. - Оп. 10. - Спр. 1299. - Арк. 18; 7. ЦДААРК. - ФР. 1694. - Оп. 10. - Спр.1520. - Арк. 15; 8. ЦДААРК. - Ф.- Р. 1694. - Оп. 10. - Спр.6. - Арк. 18; 9. ЦДААРК. Ф.- Р. 1694. - Оп. 10. - Спр. 850. - Арк. 54; 10. ЦДААРК. - Ф.- Р. 1694. - Оп. 10. - Спр. 1572. - Арк. 8; 11. ЦДААРК. - Ф.- Р. 1694. - Оп. 18. - Спр.11. - Арк. 94; 12. ЦДААРК. - Ф.- Р. 1694. - Оп. 10. - Спр. 31. - Арк. 194; 13. ЦДААРК. - Ф.- Р. 1694. - Оп. 10. - Спр. 623. - Арк. 106.