Л.І. Шаповал

На початку 90-х рр. ХХ ст., коли відбувся демонтаж радянської політичної системи, виник своєрідний вакуум у дослідженнях ключових проблем аграрної історії. Досягненням сучасної історіографії є визначення основних напрямків з´ясування теоретичних питань, а також виокремлення ключових тематичних пріоритетів у висвітленні нового економічного курсу. Виходили праці вчених, які започаткували вивчення соціальної історії ще у 80-х рр. ХХ ст. Автор статті висвітлює рівень наукової розробки українськими істориками досліджень основних етапів історії непу в аграрному секторі, оскільки аграрна проблематика була актуальною, що становить мету даної розвідки. Так, С. Лях присвятив низку наукових праць проблемам застосування найманої праці, з’ясуванню чисельного та соціально-професійного складу робітників радгоспів і наймитів у селянських господарствах. В одному з підрозділів автор показує організаційно-правовий механізм використання найманої праці в аграрному секторі періоду непу. Дослідник виокремлює „процес соціального розшарування в українському селі в умовах непу”, „експлуатацію найманих робітників дрібно-капіталістичними господарствами”, землезабезпечення, оснащення реманентом, забезпечення худобою, аграрне перенаселення¹. Середовищем, яке рекрутувало наймитів, були переважно бідняцькі господарства, а стимулами і мотивами - матеріальна скрута, бажання покращити економічне становище. Скасування продрозкладки і перехід до продподатку, на думку С. Ляха, стимулювали зростання посівних площ, відтак зумовили попит на робочу силу ¹. Однак голод 1921 р. загальмував економічні фактори найму, оскільки поглибилася натуралізація сільськогосподарського виробництва. Криза 1923 р. („ножиці цін”) і неврожаї 1924 та 1928 рр. також зменшували попит на робочі руки. Висновок ученого про стимулюючий вплив продподатку на зростання посівних площ і (як наслідок) широкого застосування найманої робочої сили зводиться до формулювання соціально-економічного аспекту класичної для радянської і пострадянської історіографії формули непу: скасування продрозкладки і заміна її продподатком. У дисертації, яку С. Лях захистив у 1991 р. ², підкреслювалася конструктивна роль соціального інституту наймитства для розвитку продуктивних сил сільського господарства. Між тим, визначення соціального прошарку непівського суспільства, до якого належали наймити, як „аграрного загону робітничого класу” або „сільськогосподарського пролетаріату” видається нам дещо суперечливим. Адже наймитами, судячи з монографії і дисертації С. Ляха, були селяни, які мали господарство, землю, тобто володіли засобами виробництва, відтак не відповідали класичному для марксистської методології визначенню класів і соціальних груп.

Тезу про взаємозв’язок розміру посівних площ з активізацією найму робочої сили відслідковує В. Калініченко, але поза непівським чинником впливу, а лише в контексті аграрного перенаселення, економічного розвитку селянських господарств. Чим заможніше господарство, зазначав автор, тим краще воно забезпечувалося робочою силою³.

Соціальний аспект найманої робочої сили, характерний для радянської історіографії 80-х рр., фактично ігнорувався історичною наукою протягом 90-х років, крім згаданих праць С. Ляха. 1993 р. була захищена кандидатська дисертація Ю. Святцем про соціально-економічну типологізацію селянських господарств у роки непу ⁴, але вона стосувалася не історії, а джерелознавства, методології дослідження вибіркових статистичних переписів селянських господарств. Ця робота не викликала поштовху до відповідних історичних досліджень. До проблематики наймитства у роки непу повернулися лише на початку ХХІ ст. Так, О. Десятніков, розкриваючи еволюцію трудових відносин на селі, фактично присвятив три розділи дисертації винятково питанням найму в сільському господарстві. Він розглядає особливості використання найманої робочої сили селянськими господарствами, регулювання трудових відносин у сільському господарстві, чисельність і структуру наймитства, їх умови праці та побуту, соціально-економічне становище робітників радгоспів ⁵. Попит одноосібних селянських господарств на найману працю, виходячи з результатів дисертаційного дослідження О. Десятнікова, зумовив перехід до ринкових засад непу, селянське підприємництво, збільшення посівних площ та удосконалення агрокультури, але „у сільському господарстві доби непу слід відрізняти найм вимушений від найму підприємницького” ⁵. Хоча найм завжди вимушений, проте стимулом до нього є різні потреби - соціальні, економічні, споживчі. „Перший був зумовлений відсутністю необхідної кількості робітників у господарстві, - зазначає О. Десятніков, - другий - потребами товарного виробництва у робочій силі”⁵.

Малодослідженим сьогодні залишається соціальний аспект використання найманих робітників на приватних промислових підприємствах - цензової і кустарно-ремісничої промисловості. Частково цієї проблеми торкнувся М. Олійник, досліджуючи діяльність приватних виробництв і систему соціального захисту працюючих ⁶, а також О. Сушко, виокремивши чисельний склад та соціальний облік найманих робітників приватних підприємств ⁷. Загалом праці С. Ляха, О. Десятнікова, М. Олійника, О. Сушка, частково О. Мовчан (про „соціально-захисну діяльність радянських профспілок”)⁸, Б. Андрусишина (про соціальну політику державних органів)⁹ стосувалися важливого компоненту непу - ринку робочої сили.

Селянське господарство в Україні періоду непу сучасна українська історіографія досліджує в основному у контексті формування тоталітарного суспільства, хоча є монографічні і дисертаційні праці з конкретних соціально-економічних проблем. До них слід віднести наукові розробки В. Калініченка. Його перша монографія стосувалася селянського господарства України до колгоспного періоду, хоча її перший розділ „Перехід до непу і селянське господарство” підкреслює особливості впливу нової економічної політики на розвиток ключових галузей сільськогосподарського виробництва ¹⁰. Перелік проблем, які автор обрав для дослідження, стосувався соціально-демографічної ситуації, селянського землекористування, ключових галузей сільського господарства (землеробства, тваринництва), забезпечення реманентом. Наступна монографія В. Калініченка, опублікована ним у 1997 р.¹¹, була присвячена „вивченню досвіду індивідуального селянського господарства в період непу, коли воно було основним виробником сільськогосподарської продукції в країні” ¹¹. Обидві праці повертали традицію історико- економічних досліджень селянських господарств, яку започаткували вчені-економісти і статистики в 20-х рр. Необхідно зазначити, що в українській історіографії від 30-х до 80-х рр. ХІХ ст. включно не з’являлося ґрунтовного дослідження соціально-економічних проблем розвитку селянських господарств, хоча їх розглядали в контексті колгоспного і радгоспного будівництва, розвитку соціально-класової структури радянського суспільства. В. Калініченко не ідеалізує неп та його роль у розвитку сільського господарства, яке мало внутрішній потенціал розвитку. Він вважає, що саме з кінця 1924-початку 1925 р. „у країні почалося здійснення нового курсу, що передбачав рішучу відмову від воєнно-комуністичних методів керівництва на селі”¹¹. Цікавим є його тлумачення діяльності місцевих активістів і парт-номенклатурників, які чинили опір принципам непу, захищаючи адміністративно-командні методи керівництва¹¹. Він переконаний, що кризу 1923 р. ініціювали прибічники адміністративно-командної системи, щоб „порушити нормальний розвиток сільського господарства після переходу до непу”¹¹. Таке тлумачення причин кризи є оригінальним, яке вирізняється новизною в історіографії останнього, зокрема й російської. Автор весь час посилається на ґрунтовні статистичні дані, а також оперативні відомості Наркомзему УСРР - установи, яка переймалася розвитком сільського господарства. В історіографії аграрних відносин є єдина дисертація про діяльність Наркомзему УСРР у 1921-1927 рр., автор якої 1993 р. звернув увагу на конструктивну роботу цього ключового наркомату, котрий сприяв „зміцненню фермерського типу господарювання”¹². Соціально-економічні пріоритети висвітлення розвитку селянських господарств характерні для дисертаційного дослідження В. Лазуренка про „заможне селянство в умовах непу”¹³. У монографії В. Лазуренка, яка вийшла в 2003 р.¹⁴, два розділи стосувалися соціально-економічного визначення заможності селянських господарств „в добу непу” і ставлення до них влади. Він досліджував також і здійснення податкової політики, але з точки зору фінансово- економічного обмеження заможних селянських дворів ¹⁵.

Політико-економічний принцип науково-історичного аналізу відносин в українському селі південних регіонів 1921-1929 рр. притаманний загалом ґрунтовній монографії Ю. Котляра. Нова економічна політика, яка, судячи зі змісту і структури роботи, поділена на два періоди (1921-1926 та 1927-1929 рр.), розглядається на тлі „зародження тоталітарного режиму” у селі та фінансово- економічного обмеження селянських господарств¹⁶. Дослідник показав регіональний аспект здійснення економічної політики радянської держави у сільському господарстві Півдня України, зосереджуючись на ключових галузях-землеробстві, тваринництві, формах селянського землекористування, використанні хлібозаготівельної кризи 1927-28 рр. Знаковою подією, яка розчистила ґрунт для реалізації принципу непу на селі, Ю. Котляр вважає заміну продрозкладки натуральним податком, але додає й інші економічно-організаційні фактори - новий землеустрій, оренду землі, використання найманої праці. Оренда землі, на його переконання, сприяла „відродженню ринкових відносин на селі”. На його думку, 1923-1927 рр. виявилися найсприятливішими для сільських господарств, оскільки аграрна валова продукція країни зросламайже удвічі ¹⁶. Дві монографічні праці: особиста - О. Ганжі ¹⁷ та колективна ¹⁸, підготовлені в Інституті історії України, стосувалися непу в українському селі, хоча в них відсутні розділи зпроблем розвитку базових галузей сільського господарства. Вони написані в контексті становлення тоталітаризму. Українське село періоду непу (голод 1921-1923 рр., соціально-економічний укладжиття, селянська кооперація, хлібозаготівлі) виокремлено розділом колективної монографії проголод 1932-1933 рр. Автори підрозділів О. Мовчан, В. Марочко, Л. Гриневич¹⁹ не ідеалізують „непівського ренесансу”, хоча підкреслюють потенційні можливості непу, які не витрималиконкуренції з рештками воєнно-комуністичної ідеології та командно-адміністративної системи тоталітарного типу. Стосовно ж голоду 1921-1923 рр. - українські історики ще на початку 90-х рр. свідчили про його штучне походження. Зокрема, про це йшлося у передмові С. Кульчицького до * збірника архівних документів , у його монографії , а також у статті О. Мовчан . Їхні розвідки показали суперечливість економічної політики початку 20-х рр., штучність голоду, зумовленого існуванням продрозкладки, реквізиціями хліба.

Ґрунтовністю, а також проблемно-тематичною спрямованістю вирізняються наукові праці істориків-аграрників, підготовлені співробітниками Науково-дослідного інституту селянства при Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. На базі інституту і наукового товариства істориків-аграрників формується і розвивається відповідний напрямок в історіографії. Його представляють не лише відомі в Україні та поза нею історики, а також молода генерація дослідників аграрної історії, яка займається конкретними проблемами: Ю. Святець (вибіркові переписи, регіональні аспекти сільського господарства, соціально-економічні фактори його розвитку)²³, О. Десятніков (наймана праця, чисельність наймитів, оплата їх праці)²⁴, В. Паскаленко (соціально-економічний тип заможного селянства)²⁵, Т. Малєєва (кустарні промисли селян)²⁶, С. Корновенко (податкова і хлібозаготівельна політика)²⁷. Так, досліджуючи податкову політику 20-х років в Україні, С. Корновенко та В. Лазуренко виокремлюють її визискну спрямованість стосовно селянських господарств²⁸, такої ж думки і дослідниця Т. Козацька²⁹.

Хлібозаготівлі в Україні, як складова економічної політики радянської держави, також стали предметом наукових досліджень, хоча донедавна ця проблема не викликала зацікавлення. У 1992 р. була захищена одна з перших дисертацій на тему державної хлібозаготівельної політики у 19261929 рр.³⁰. Три розділи роботи (особливості регулювання хлібного ринку, хлібозаготівельна криза 1927-28 рр., „воєнно-комуністичний” характер хлібозаготівельної політики 1928-29 рр.) розкривають авторську концепцію непу, її складові принагідно до ринку зернової продукції. На думку А. Морозова та С.Корновенка, державні хлібозаготівлі у 1924-1929 рр. „проводилися в економічних умовах, максимально наближених до ринкових”³¹. В. Саричев, з’ясовуючи проблеми взаємин держави і селянства, до чинників, які спричинили її, відносив: монопольне встановлення непомірно низьких цін на сільгосппродукцію, відсутність державних стратегічних запасів, перекоси експортної торгівлі, чутки про війну³². В. Марочко шукає витоки зернової проблеми у деструктивних діях радянського режиму, які призвели до ліквідації поміщицького землеволодіння і економічного обмеження фермерських селянських господарств, що негативно вплинуло на структуру і ринок зерна³³. Надзвичайні методи хлібозаготівель показала Л. Гриневич³⁴. Нею підкреслюються не лише руйнівні наслідки господарської політики, а й безальтернативність непу в умовах владного терору. Аналізуючи російські збірники документів про трагедію селян, Г. Капустян приходить до висновку, що хлібозаготівлі 1928-1929 рр. довершили „злам непу”³⁵. Неп не розкрив свого потенціалу, тому що завадила „сталінська політика, заснована на концентрації влади в руках однієї людини”³⁶.

Зазначимо, що сьогодні виявляється основна вада сучасних історичних досліджень - ототожнення політики, якою був більшовицький неп, з конкретними економічними явищами. Політика, як її бачив В. Ленін, виявилася набагато радикальнішою, ніж передбачали її творці. Вона розкрила свої переваги у розвитку кооперації і приватного підприємництва, а також у показниках сільськогосподарського виробництва, проте її поступальний і широкомасштабний вплив стримувала сама політична система, яка залишилася без суттєвих змін. Надзвичайні методи ускладнили ситуацію в суспільстві. Їх детальний і всебічний аналіз здійснено у п’ятитомному виданні повних стенограм пленумів ЦК ВКП(б), опублікованих за безпосередньої участі російського історика В. Данилова. У передмові до першого тому вчений говорить, що саме 1924-1927 рр. були для села „дійсно роками непу”, а він забезпечував, насамперед, відбудову сільськогосподарського виробництва³⁷. Такий висновок принципово важливий для з’ясування концепції самого непу і його тактико-стратегічних завдань. „Хлібний чинник” відіграв ключову роль у виникненні кризи восени 1927 р., але не єдину, тому що діяла низка об’єктивних і суб’єктивних факторів. Восени 1928 р. наслідки „надзвичайщини” виявилися очевидними - відбулася ліквідація основ непу³⁸. Нова економічна політика відходила у минуле, поступившись командній системі.

Отже, аграрна проблематика в українській історіографії непу, судячи з кількості праць та їх проблемно-тематичного спрямування, є ключовою. Вона представлена дослідженнями історії становлення і розвитку споживчої, сільськогосподарської, кредитної та промислової кооперації, історико-економічними та соціально-політичними аспектами функціонування селянських господарств. Між тим, існує велика низка малодосліджених проблем: організаційна структура внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції, роль суб´єктів господарювання у його формуванні, форми дрібного приватного підприємництва, колективні форми господарювання в роки непу. Досліджуючи соціально-економічні проблеми розвитку аграрного сектору (диференціацію селянських господарств, використання найманої праці, орендні відносини, типологію заможного селянства, податкову політику, хлібозаготівлі, кустарні промисли), історики виокремлюють проблему впливу нового курсу на продуктивність сільськогосподарського виробництва. Спростовано поширену раніше в радянській історіографії тезу про так званий відбудовчий період сільського господарства у 1921-1925 рр., тому що ренесансу як такого не відбулося, а неп був лише умовою для розвитку кооперації та приватного підприємництва. Новим є тлумачення селянських господарств як дрібних сільськогосподарських підприємств фермерського типу. Дискусійним видається твердження деяких російських істориків про відсутність цілісної системи в сільському господарстві, оскільки спостерігається ототожнення ними політики і конкретних економічних відносин. Неп не мав ознак системності, тому що репрезентував принципи і методи реалізації конкретної політики, що взаємодіяла з усталеними формами економічного життя суспільства, яка є об´єктом майбутніх досліджень українських істориків.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Лях С.Р. Наймана праця в сільському господарстві Україні в умовах непу. - К.: „Вища школа”, 1990. - 127с.;2. Лях С.Р. Сельскохозяйственные рабочие Украинской ССР в 20-е годы.// Автореф. дис ... докт. ист. наук: 07. 00. 01 / КГУ ім. Т.Г. Шевченка. - К., 1991. - 23с.; 3. Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу: Історико-економічне дослідження. - Харків: Основа, 1997. - 94с.; 4. Святець Ю.А. Соціально-економічна типологія селянських господарств України у роки непу (масові джерела та методи їх дослідження)// Автореф. дис... канд. іст. наук: 07. 00. 01 / Дніпропетр. держ. ун-т. - Дніпропетровськ, 1993. - 19с.; 5. Десятніков О.В. Еволюція трудових відносин на селі в добу НЕПу. Автореф. дис ... канд. іст. наук: 07. 00. 01 / ЧНУ ім. Б. Хмельницького. - Черкаси, 2005. - 10-11с.; 6. Олійник М.М. Діяльність приватних виробництв України та створення і удосконалення системи соціального захисту працюючих на них в 1921-1929 рр. - Харків : Основа, 1998. - 128с.; 7. Сушко О. Непмани: соціально-історичний тип приватних підприємств в УСРР (1921-1929). - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2003. - 96с.; 8. Мовчан О.М. Українські профспілки в компартійно-радянській системі влади (20-ті рр.). - К.: Ін-т історії України НАНУ, 2004. - 418с.; 9. Андрусишин Б.І. У пошуках соціальної рівноваги. Нарис історії робітничої політики українських урядів революції та визвольних змагань 1917-1920 рр. - К.: ФПУ, 1995. - 191с.; 10. Калініченко В.В. Селянське господарство України в до колгоспний період (1921-1929). - Харків: Основа, 1991. - 129с.; 11. Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу: Історико- економічне дослідження. - Х.: Основа, 1997. - С.3; 63; 65.; 12. Сергєєв В.В. Діяльність Наркомзему України в 19211927 роках// Автореф. дис...канд. іст. наук: 07. 00. 01 / ЗНУ. - Запоріжжя, 1993. - 22с.; 13. Лазаренко В.М. Заможне селянство України в умовах непу// Автореф. дис ... канд. іст. наук: 07. 00.01 / Донец. нац-й ун-т. - Донецьк, 2001. - 19с.; 14. Лазаренко В.М. Заможне селянство України в умовах непу. - Черкаси: Відлуння-Плюс, 2003. - 159с.; 15. Лазаренко В.М. Податкова політика радянської держави по відношенню до економічно міцного селянського господарства України в добу НЕПу // Український селянин: Зб-к наук. праць/ За ред. С.В. Кульчицького, А.Г. Морозова. - Вип. 6. - Черкаси: ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2002. - С. 109-112.; 16. Котляр Ю.В. Селянство Півдня України: доба нової економічної політики (1921-1929 рр.). - Одеса: ТОВ ВІД, 2004. - 153с.; 17. Ганжа О.І. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917-1927 рр.) - К.: Ін-т історії України НАНУ, 2000. - 205с.; 18.Сутність і особливості нової економічної політики в українському селі (1921-1928 рр.). - К.: Ін-т історії України НАНУ, 2000. - 223с.; 19. Голод 1932-1933 років в Україні: причини і наслідки. - К.: Наукова думка, 2003. - 886с.; 20. Голод 1921-1923 років в Україні: Зб. докум. і мат-лів // Упоряд.: О.М. Мовчан, А.П. Огінська, Л.В. Яковлєва: Відп. ред. С.В. Кульчицький. - К.: Наукова думка, 1993. - 240с.; Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). - К.: „Основи”, 1996. - 396с.; Мовчан О.М. Голод 1921-1923 рр. на Україні: факти, судження, пошуки. Вип. 1. - К.: Ін-т історії України НАНУ, 1991. - С.24-35.; 23. Святець Ю.А. Вибіркові переписи селянських господарств 1920-х рр. як джерело з історії // Український селянин: Зб-к наук. праць / За ред. С.В. Кульчицького, А.Г. Морозова. - Вип. 6. - Черкаси: ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2002. - С.19-22.; 24. Десятніков О.В. Попит на найману працю у селянських господарствах України в період НЕПу // Український селянин: Зб. наук. праць. - Вип. 6. - Черкаси: ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2002. - С. 112-114; Десятніков О.В. Еволюція трудових відносин на селі в добу НЕПу.//Автореф. дис ... канд. іст. наук: 07. 00. 01 / ЧНУ ім. Б. Хмельницького. - Ч., 2005. - 20 с.; 25. Паскаленко В.Є. Заможний селянин в добу непу: комуністична доктрина та економічні реалії // Український селянин: Зб-к наук. праць / За ред. С.В. Кульчицького, А.Г. Морозова. - Вип. 8. - Черкаси: ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2004. - С.257- 259.; 26. Макєєва Т.І. Кустарні заняття українського селянства у 1927-29 рр. (реконструкція за матеріалами архівних справ ) // Український селянин: Зб-к наук. праць / За ред. С.В. Кульчицького, А.Г. Морозова. - Вип.8. - Черкаси: ЧНУ ім. Б.Хмельницького, 2004. - С.273-275.; 27. Корновенко С.В. Податкова політика Радянської влади в українському селі у відбудовний період (1921-1925 рр.)// Автореф. дис ... канд. іст. наук: 07. 00.01 / Донец. нац-й ун-т. - Донецьк, 2000. - 20с.; 28. Корновенко С.В., Лазаренко В.М. Село. Хліб. Гроші: податкова політика радянської влади в українському селі у період непу. - Черкаси: Ваш Дім, 2004. - 188с.; 29. Козацька Т.Ю. Система оподаткування та самообкладання селян в УСРР 1928-1930 рр. // Питання аграрної історії України та Росії. Мат-ли п´ятих наук. читань, присвячених пам’яті проф. Д. Пойди. - Д., 2004. - С.151-158.; 30. Слотюк П.В. Державна хлібозаготівельна політика на Україні в 1926-1929 роках (історико-економічний аспект)// Автореф. дис... канд. іст. наук: 07. 00. 02 / КДУ ім. Т.Г. Шевченка. - К., 1992. - 19с.; 31. Морозов А., Корновенко С. Державна хлібозаготівельна кампанія в Україні 1924-1929 рр. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Між від. зб-к наук. праць. Вип. 8. - К.: Ін-т історії України, 2003. - С.61.; 32. Саричев В.І. Селянство і Радянська влада в 1925-1928 роках: проблема взаємовідносин ( за матеріалами Півдня України): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07. 00. 01 / Дніпропетр. держ. ун-т. - Д., 2000. - С.11; 33. Марочко В.І. Зернова проблема та „криза хлібозаготівель”// Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. - К.: Наукова думка, 2003. - С.265-278.; 34. Гриневич Л.В. Методи хлібозаготівель 1928-1929 років посталінському // Голод 1932-1933 років в Україні: причини і наслідки. - К.: Наукова думка, 2003. - С.278-294.; 35. Капустян А.Т. Украинское крестьянство и власть в первые годы НЭПа // Отечественная история. - 2001. - №5. - С.165-173.; 36. Лехан Л.Б. Зміни чисельності структури і становища селянства Лівобережної України в 1928-1933 роках// Автореф. дис ... канд. іст. наук: 07. 00.01 / ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - Х., 2002. - 19с.; 37. Как ломали НЭП. Стенограммы пленумов ЦК ВКП(б) 1928-1929 гг. В 5-ти томах. - Том 1: Объединённый пленум ЦК и ЦКК ВКП(б) 6 - 11 апреля 1928 г. Редакционная коллегия тома В.П. Данилов, О.В. Хлевнюк (отв. ред.) Н.В. Муравьёва, Н.А. Сидоров. - М.: МФД, 2000. - С.6.