Н.І. Стрельбіцька

В сучасних процесах державотворчості, вирішення першочергових завдань перебувало без належного обґрунтування з позицій вивчення кращих зразків історичного досвіду. Пошуки шляхів переходу системи міського самоврядування на новий рівень діяльності, шляхів залучення громадськості, шляхів забезпечення матеріально-технічної бази привертають увагу до минулого: системи міських дум та їх виконавчих органів - міських управ на Україні в цілому, і на Поділлі, зокрема.

Діяльність органів міського самоврядування міста Вінниці Подільської губернії в ХІХ - на початку XX ст. досі не отримала достатнього висвітлення в історичній літературі. Фрагментарне висвітлення цієї проблеми в українській історіографії ХХ ст. зробили О. Моргун¹, Б. Веселовський², В. Маркусь³, В. Дорошенко⁴, сучасні українські дослідники І. Верховцева⁵,О. Кузема⁶, І. Мельничук⁷, П. Слободянюк⁸ та інші. Вони розкрили загальні напрями діяльності органів міського самоврядування Правобережної України, майже не приділивши уваги регіональним аспектам та особливостям діяльності міського самоврядування, одному з видатних явищ суспільного, економічного і культурного життя України. Спеціальні дослідження з історії міського самоврядування періоду ХІХ - початку XX ст. Вінниці поки відсутні. Саме тому, нами в рамках дослідної програми Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАНУ та дисертаційного дослідження розкриваються загальні напрями діяльності органів міського самоврядування міста Вінниці.

Після приєднання Поділля до складу Російської імперії 22 травня 1795 р. формується нова Подільська губернія. Місто Вінниця входило спочатку до Брацлавської губернії, і було, навіть, до влаштування губернського м. Брацлава, місцеперебуванням губернських органів влади. З 1797 р. Вінниця приєднана повітовим містом до Подільської губернії, яким і залишена при остаточному штаті губернії в 1804 р.⁹

Історія органів міського самоврядування м. Вінниці відноситься до ХУІІІ ст., а подальший розвиток продовжується після запровадження міської реформи. Міське положення 1870 р. відкинуло становий принцип представництва в думі і ввело буржуазний принцип майнового цензу. Думи та їх виконавчі органи - управи перейшли до представників великої і середньої буржуазії. Досліджуючи архівні матеріали щодо діяльності дум в цілому, і Вінницької міської думи зокрема, можемо визначити межі їх компетенції: 1. Використання коштів для благоустрою міста та міського будівництва; контроль за його санітарним станом. 2. Асигнування коштів на утримання адміністративних, судових і поліцейських установ. 3. Збирання податків з місцевого населення; розгляд дрібних та спірних справ купців та ремісників. 4. Нагляд за діяльністю навчальних закладів, медичних установ, їх асигнування. 5. Сприяння розвитку торгівлі.

До однієї з найважливіших сфер діяльності Вінницької міської думи відносився нагляд за санітарним станом міста, використання коштів для міського благоустрою та будівництва. “Стаття 55 Положення 1870 р. визначала повноваження міської думи: порядок утримання у справності та чистоті міської території, пам’ятників, улаштування пристаней, переправ та перевозів, покрівель тощо”¹⁰. Аналіз документів, представлених в фондах Державного архіву Вінницької області №230, 262, 494, Державного архіву Хмельницької області № 117, 409, дає чітке уявлення про становище м. Вінниці на рубежі XIX - XX століть. Перед органами міського самоврядування стояли наступні проблеми: проблема брукування вулиць і площ міста, проблема сполучення основної частини міста зі старим містом, контроль за дотриманням норм Санітарного статуту, проблема фінансування закладів освіти .

Досліджуючи архівні матеріали щодо запровадження міських дум та управ, розглянемо ряд особливостей. Насамперед, щодо міст Київської, Волинської та Подільської губернії було видано окреме положення від 29 квітня 1875 р. Спостерігається деяке зволікання з запровадженням нових органів самоврядування в подільських містах. В більшості міст Подільської губернії реформовані думи та управи розпочали свою діяльність в період 1879-1881 рр.. В Вінниці нове міське положення почало діяти з 1879 р.

Населення міста на час запровадження міської реформи становило 23591 чол.; з них православних - 32,0 %, євреїв - 58,5 %, католиків - 9,5 %. Міщан було 78,1 %, військового стану - 12,3 %. Православних церков 5, костьол 1 (римсько-католицький), синагог і інших єврейських молитовень 13. В економічному плані Вінниця порівняно з іншими повітовими містами регіону була достатньо розвинутою. В місті нараховувалось 16 фабрично-промислових закладів: 2 пивоварних, 2 миловарних, 1 свічковосальний, 1 дріжжовий, 1 тютюнова фабрика, 5 цегляно- черепичних, 1 мідно-чавуноливарний.[11] Наприкінці XIX ст. розвивається нова галузь промисловості — виробництво сільськогосподарських машин. Саме в Вінниці, а також в Могилеві почали працювати перші на Поділлі заводи по випуску сільськогосподарських машин. Також у Вінниці у 1880 р. розпочав роботу чавуноливарний завод "Молот", на якому виробляли обладнання для цукрових і винокурних заводів, нескладні сільськогосподарські машини та знаряддя. Загальна сума виробництва продукції на фабриках і заводах в 1887 р. становила 84790 руб. Щорічно в місті відбувалось 9 ярмарків, але за обсягом продажу товарів вони були незначними. В галузі розвитку освіти відбуваються позитивні зміни. З Могилева-Подільського в Вінницю було переведене реальне училище, також діяло 1 двокласне єврейське училище й кілька початкових шкіл. В галузі охорони здоров’я діяли три лікарні, з них одна єврейська. В 1887 р. прибутки в міський бюджет Вінниці становили 54942 руб., а витрати - 38004 руб.. Місто витрачало 10083 руб. на міське самоврядування, на благоустрій 4429 руб., на добродійність 901 руб., на медичну частину 1066 руб. У м. Вінниця на 1 січня 1888 року міський капітал становив 18329 руб.; землі 2939 дес., у тому числі орної - 2250 дес. ¹¹

Подільський губернатор намагався прискорити введення міського положення 1870 р. в найбільших містах Подільської губернії. Він писав клопотання в Міністерство Внутрішніх Справ і визнавав можливим по місцевим обставинам ввести в містах Подільської губернії: Вінниці, Проскурові, Могилеві, пропонуючи відомості про ці міста, «.покірно прошу про введення в означених містах нового міського положення». ¹².

Подільський губернатор надає статистичні відомості по Вінниці: мешканців міста - 9420 чол.; з них: православних - 2402, католиків - 371, євреїв - 6647. Всього: домовласників-1697; з них: православних - 930, католиків - 205, євреїв - 562. Прибутки міста становлять 13966 руб. 81 коп., витрати - 13712 руб. 51,1/2 коп. ¹³

Міське положення в Вінниці було запроваджено, але одразу ж виникли значні проблеми, насамперед щодо проведення виборів. Далеко не всі були задоволені результатами перших виборів. Крім того, міські виборці «бажають користуватися ділянками міської землі по заниженій ціні», що є порушенням. ¹⁴

На рубежі ХІХ - ХХ ст. в Подільській губернії відбулося декілька перевірок. Ревізійні комісії працювали в більшості повітових міст губернії. Так за висновками комісії в 1898 році «повітова лікарня в Вінниці утримується в блискучому порядку», міська лікарня утримується в відмінному стані, їжа і хліб чудові, нестачі білизни не спостерігається. Тюрма утримується задовільно. Ревізія відмітила, що «діловодство по військовій повинності введеться правильно і знаходиться в порядку» ¹⁵. Але під час перевірки Вінницьких органів міського самоврядування були виявлені окремі недоліки. Управа допустила неправильні витрати грошових сум коробочних зборів, що знаходились в ії розпорядженні, поповнювала ними витрати на міські потреби . Справи були настільки заплутані, що перевіряючий Крилов попросив на допомогу чиновників Бахтіна і Студенця. В результаті довгострокової перевірки ревізори прийшли до висновку, що « встановити в теперішній час порядок в справі коробочного збору може тільки Губернське правління». ¹⁶ Отже, документи по коробочних зборах Вінницької управи перебували в такому стані, що подільський губернатор змушений був просити генерал - губернатора «командирувати для вказаної вище потреби ще когось із підлеглих». ¹⁷

Також перевірка зібрала інформацію відносно інших питань, що стояли на порядку денному в органах міського самоврядування окремих міст Подільського краю. Так було розглянуто питання відносно побудови в Вінниці постійного моста для з’єднання із Старим містом основної частини міста. Вінницька міська дума зволікала з будівництвом. Був розроблений проект моста і складений кошторис, і справа вже була близька до впровадження]. Але на одному із засідань думи було піднято питання про будівництво залізного моста. На такий міст потрібно 5070 тис. рублів. Так як таких вільних коштів місто не має, дума прийняла рішення важати подібне будівництво недоцільним, «.так як прибутки, що надходять в міську касу від Старого міста не перевищують 1000 рублів в рік». ¹⁸

Аналізуючи протоколи Вінницької міської думи, приходимо до висновку, що дума, насамперед, вирішувала поточні питання і проблеми благоустрою, а вже потім проблеми освіти. Так, гласні Ліщинський, Бабанов, Стасюк, Конюхов, Корженіовський, священик Мишевський (всього 20 гласних) поставили питання про збереження в цілісності грошових сум, отриманих з податку на нерухоме майно на утримання в м. Вінниця прогімназії . Але міський голова пояснив, що існує гостра необхідність в поточних витратах на облаштування колодязя, на завершення бруківки по Купецькій вулиці 1000 руб., на облаштування моста по Соборному провулку 100 руб., на розширення бруківки по Соборному провулку 285 руб. 79 коп. ¹⁹ Саме тому міський голова вважає, що немає можливості виділяти кошти на утримання прогімназії.. Гласні підтримали рішення міського голови.

Отже, ревізійними комісіями: 1898 р., 1902 р, 1906-1907 рр., було виявлено ряд недоліків при веденні документації, фінансових звітах, сумах коробочних зборів. Комісіями також було помічено деяке зволікання органами міського самоврядування в прийнятті важливих рішень щодо благоустрою, розвитку освіти та медицини в містах Подільського краю.

Міська дума Вінниці захищала свої інтереси. В 1899 році виник справжній конфлікт між міською владою і Подільським Губернським по міським справам Присутствієм. Ще в 1894 році було підняте питання про продаж міської землі в розмірі 108 дес. по 350 руб. за десятину для потреб Вінницької окружної лікарні. Але дане питання не було тоді вирішене і постало заново тільки через 5 років. Міський голова М.В. Оводов, піклуючись про інтереси міста, вважав, що вимога Подільського Губернського по міським справам Присутствія про продаж землі за старими цінами не є правомірною, так як «.за своїми наслідками може принести суттєву матеріальну шкоду місту»]. Міський голова, мотивуючи тим, що Вінницька міська лікарня заснована не тільки для Вінниці, а й для всього Південно - західного краю, вважає, що неможливо допустити, щоб «. вигоди скарбниці опирались на більш, або менш значних втратах для міського господарства.» ²⁰. Міська дума наводить аргументи, що ціна на землю, закріплення якої бажає Губернське Присутствіє, невідповідно низька. Вінницька влада відстояла інтереси міста, так як Подільський губернатор погодився і прийняв рішення, «. що ціни є не правильними і підлягають відміні».²¹

Міська дума та управа час від часу допомагала найбільш нужденним міщанам Вінниці. До органів міського самоврядування Вінниці досить часто надходили прохання на зразок наступних: «.просимо віднайти хоч найменшу можливість для підтримки моєї сім’ї». Подібні прохання надійшли від наглядача Вінницької міської лікарні Т. Панкевича, прохання від міщанина Шпака та ін.. Так, в грудні 1897 року дума надала матеріальну допомогу у розмірі 25 руб. сріблом вінницькому міщанину П. Самборецькому, який «.залишився нещасним з усією родиною без даху і хліба» ²². Міська дума намагалася по можливості допомогти усім, хто звертався, надаючи допомогу в кількості, яку дума віднайде можливим.

Міська влада в Вінниці намагалась йти в ногу з часом. Так, міська управа визнає корисним облаштування в Вінниці телефонного зв’язку. Збереглася переписка між Подільським губернатором, начальником Кишинівського поштово-телеграфного округу, товариством російських інженерів-електриків про облаштування в Вінниці телефонної сітки. Органи міського самоврядування склали список осіб і закладів міста, що підлягають телефонізації. У Циркулярі Міністра Внутрішніх справ про порядок облаштування списку абонентів на телефонний зв´язок Вінниці нараховується 43 абонента. Серед них такі установи: бюро сільськогосподарського товариства, поліцейське управління, перша і друга поліцейські дільниці, повітовий справник, міська управа, окружна лікарня, центральна аптека, цегельний завод Мар’яновського, аптечний склад, п’ять готелів (Бельв’ю, Франція, Центральна, Європейська, Гранд - Готель), маслобійний завод; міська лікарня, реальне училище. Серед приватних осіб першими виявили бажання стати абонентами лікарі Шафір, Маковський, Зеленай,; гласні міської думи К. Подлевський, Б. Ліщинський, Чагін, Л. Сапіра і Беренштейн». ²³ Міська Дума оголосила конкурс на умовах концесії. Розгорнулась серйозна конкурентна боротьба між бажаючими отримати концесію на телефони в Вінниці. Свої послуги запропонував підприємець із Бердичева С.Зусман, що був представником швейцарської фірми «Дюфур і К.» і в місті «влаштував телефонну сітку, даний час діє 130 телефонів²⁴. Зацікавився співпрацею з Вінницькою владою електротехнік із Санкт- Петербургу М.В. Іляшенко, з товариства «Володимирська електрична станція.» Так, в вересні 1903 року він цікавився «.в якому стані знаходиться справа по заяві, щодо влаштування телефонів в м. Вінниця». Свої послуги запропонувало інженерне бюро «Розеня» з м. Києва. В січні 1904 року Розень просить міську думу «. дозволити мені влаштування і експлуатацію телефонів в Вінниці на концесійних началах на 25-30 років». ²⁵ Були і інші пропозиції після тривалої переписки міської влади з начальником Кишинівського поштово-телеграфного округу і товариством російських інженерів-електриків, міська дума прийняла рішення про вибір проекту інженера Фазли. Подільський губернатор відповів, що «. не зустрічає перепон до влаштування в м. Вінниці інженером Фазли мережі телефонного сполучення». ²⁶ Інженер Фазли досить оперативно взявся до справи, і в же в липні 1906 р. телефонний зв´язок в Вінниці почав свою роботу. В кінці липня того ж року надійшла скарга в Вінницьку міську управу від повітового справника. « Телефонною мережею в м. Вінниці в теперішній час з´єднані військові казарми, майже всі приватні заклади і посадові особи, крім поліцейського управління і моєї квартири». Мотивуючи «.нинішніми тривожними часами і ставлячи на перший план інтереси безпеки громадян Вінниці, справник просить прискорити можливість встановлення телефонів». ²⁷ Інженер Фазли старався оперативно виконати усі замовлення, особливо урядових установ. По всіх питаннях щодо вибору місця для стовпів та інших телефонних споруд на площах і вулицях м. Вінниці він радився з міським правлінням. Передовим досвідом Вінницької міської влади зацікавилася Могилівська міська дума. Міський голова звертається з проханням «. не відмовити повідомити, яким способом в м. Вінниці влаштований телефон: на кошти міста, чи на умовах концесії. На даний запит Вінницький міський голова дає відповідь, що телефонний зв´язок ще не функціонує, але як тільки буде працювати, він повідомить усі подробиці. ²⁸ Могилівська міська влада, переймаючи досвід, однією із перших на Поділлі запровадила міські телефони. Усе було гаразд, поки не виник конфлікт із введенням трамвайних ліній, так як телефонні споруди перешкоджають влаштуванню трамвайних колій. Інженер Фазли від 17 травня 1905 р. зобов’язувався, що «.в випадку будівництва в місті нових приміщень та інших електричних підприємств буде перебудовувати свою мережу, як вимагає місто і техніка. Али Фазли, не зважаючи на прохання управи і думи, та економлячи кошти, повідомляє, що «. телефонна станція буде проводити роботи, одночасно з трамвайними роботами, але ніяких затримок від електричних проводів не буде». ²⁹ Але, незважаючи на запевнення інженера, восени 1912 р. управа змушена була припинити роботи, так як в деяких місцях Миколаївського проспекту телефонні проводи заважали прокладенню колій, відбувалася затримка «. в влаштуванні і відкритті руху трамваю, що пов’язана з великими втратами. Нарешті було знайдене спільне рішення і конфлікт було вичерпано. Було вирішено «. замінити частину дротів підземними кабелями і продовжити роботи по Миколаївському проспекту і до мостів». ³⁰ Перший трамвай в Вінниці був пущений 29 жовтня 1913 року. Роботи по переобладнанню телефонних ліній по Миколаївському проспекту відбувалися в серпні 1914 р. Інженер - електрик М.В, Фазли проводив телефоні лінії, крім Вінниці, в інших містах Подільської губернії. Так, на листопад 1913 р. телефонна сітка працювала вже в Могилеві, Проскурові, Жмеринці, Барі, Гайсині. До початку Першої світової війни місто перетворилась на великий адміністративний, соціально-економічний та культурний центр всього регіону.

Отже, м. Вінниця значно зросла і змінилась за досить невеликий період часу - за 50 років. Значну роль в ці зміни внесла діяльність органів міського самоврядування. Таким чином, саме завдяки тісній та ефективній співпраці Вінницької міської думи, її виконавчого органу - міської управи і громадськості в період 1870-1914 рр. відбулися значні зміни в усіх сферах життя міста, зросла чисельність населення, місцева громадськість відчула позитивні результати своєї співпраці. Тому сучасним органам народовладдя варто враховувати традиції співпраці органів влади і громадськості минулого.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1 Моргун О. Земство на Україні, неоцінений осередок українства. „Українська Дійсність”. В 4-х ч. - Берлін, 1945.; 2.Веселовский Б. История земства за 40 лет. Т. І-IV. - П., 1909-1911.; 3 Маркусь В. Земства, Земські установи // Енциклопедія Українознавства-ІІ. - Львів, 1993. - Т. 2. - С. 790-792; 4.Дорошенко В. З історії земства на Україні // ЗНТШ. Студії з поля суспільних наук і статистики. - Т. II. - Л., 1909.; 5.Верховцева І. Г. Діяльність земств Правобережної України (1911-1920 рр.). Автореф. канд. дис... к. і. н. - 2004. - 18 с; б.Кузема О.Л. Документи Кам´янець-Подільського міського державного архіву про самоуправління міст Поділля на початку XIX століття // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Збірник за підсумками звітної наукової конференції викладачів і аспірантів. - Випуск 3. В 3-х томах. - Кам’янець-Подільський державний університет, інформаційно-видавничий відділ, 2004. - Т. 1. - С. 30-33.; 7. Мельничук І.П. Документи державного архіву Вінницької області про історію органів самоврядування на Поділля (XIX- поч. ХХ ст.) // Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи: Науковий збірник. - Кам’янець-Подільський: Абетка НОВА, 2002. - С. 215-219. 8. Слободянюк П.Я. Місцеве самоврядування Хмельниччини: історико-етнографічні витоки, сторінки минулого та сьогодення місцевих громад. Історико-етнографічне видання. - Хмельницький: Поділля, 2004; 9.Задорожнюк А.Б. Адміністративний устрій та правовий статус міст і містечок Поділля наприкінці XVIII - на початку XX ст.; 10.ПЗЗ Російської імперії. З.2, Т.14., С-П., 1874., С.828.; 11. «А.Ф.С.». Винница // Брокгауз А. и Ефрон Н. Энциклопедический словарь. CD-RV 1. - 2002.;12. Центральний державний історичний архів України (далі ЦДІА України).- Ф. 442.- Оп. 548. - Спр.21.- Справа про введення міського положення 1870 в містах. Вінниці, Проскурові і Могилеві Подільської губернії. (30 квітня 1879 р.-16 вересня 1881р.) - Арк.1; 13. Там само.- Арк.2; 14. ЦДІА України.- Ф.442.- Оп.628.- Спр.528. - Справа про ревізію губернаторами ввірених їм губерній.(23 листопада 1898р. - 17 грудня 1898р.) Записка про огляд Подільським губернатором, генерал - майором Семякинім в серпні - вересні 1898 р. повітів Подільської губернії: Літинського, Вінницького, Брацлавського, Ямпільського, Ольгопільського, Балтського і, частково Ново-Ушицького і про результати ревізії в цих повітах діловодства, і про діяльність належних закладів і посадових осіб. /К. -П. Типографія Под. Губ. Правління, 1898. - Арк.11.; 15. Там само; Арк..11-12.; 16.ЦДІА України. - Ф. 442. - Оп.660. - Спр.260. - Канцелярія Київського, Волинського і Подільського Генерал- Губернатора. Справа про командирування діловода Канцелярії Колежського радника Крилова і помічника діловода колежського асесора Бахтіна в міста Могилів і Вінницю для ревізії діловодства Вінницької і Могилівської міських управ (21 травня 1907- 11 серпня 1909 рр.) - Арк.20 - 21.; 17. Там само.- Арк.24.; 18. Там само.-Арк.21.; 19.Державний архів Вінницької області (далі - ДАВО). - Ф.230. - Оп.3. - Спр.80. Проект правил про порядок діловодства і протоколи Вінницької міської думи (14 січня 1882р. - 6 листопада 1885р.). Арк.24-25.; 20.ДАВО. - Ф.230. - Оп.1. - Спр.85. - Рішення міської думи і скарги міського голови в правлячий Сенат на постанови Подільського губернського по міським справам Присутствія. (26.11.1899 - . - Арк.15. 21. Там само.- Арк.21.; 22. ДАВО. - Ф.230. - Оп.1. - Спр.63 -.Постанови міської управи про видачу грошових допомог сиротам та інвалідам війни. (10.06.1880 - 19.01.1889). - Арк.75.; 23.ДАВО. - Ф.230. - Оп.3. - Спр.11. - Переписка с Подільським Губернатором, начальником Кишинівського поштово- телеграфного округу, товариством російських інженерів-електриків про облаштування в Вінниці телефонної сітки. Циркуляр Міністра Внутрішніх справ про порядок облаштування електричних споруд. Список осіб і закладів міста, що підлягають телефонізації. - Арк.14-15.; 24.Там само.- Арк.27.; 25. Там само.- Арк. 27-30. 26. Там само.- 49.; 27.Там само.-Арк.58.; 28.Там само.- Арк.40-41.; 29. Там само.- Арк.107-109.; 30.Там само. Арк. 121.