Г.О. Куриленко

У статті проаналізована державна та культурно-освітня діяльність Петра Івановича Холодного - відомого українського державного, громадського діяча, педагога, художника, науковця в ранній період еміграції на території Польщі (м.Тарнів, 1920-1921 рр.).

Ключові слова: П.І. Холодний, державна та культурно-освітня діяльність, Тарнів, Польща, еміграція.

Одним із активних діячів українського національно-визвольного руху початку ХХ ст., ініціатором культурноосвітніх реформ 1917-1921 рр., активним представником інтелігенції в еміграції після поразки революції був Петро Іванович Холодний (18 грудня 1876 р. - 7 червня 1930 р.) - український педагог, художник, учений, державний і громадський діяч. Його ім’я перебувало під забороною в радянській Україні й, як наслідок, ґрунтовне наукове дослідження сторінок життя і творчості П.І.Холодного впродовж багатьох десятиліть через ідеологічні обставини було неможливе. Наявні відомості засвідчують значний особистий внесок Петра Холодного у творення системи національних культурних і духовних цінностей, розвій української культури загалом, освіти і мистецтва, зокрема.

У 1920-ті-30-ті рр. мистецька творчість П. Холодного знайшла відображення в розвідках його сучасників: М.Голубця, М.Драґана, І. Свенціцького та ін. До сьогоднішнього дня найбільш повним каталогом праць митця є покажчик творів, що експонувалися на посмертній виставці. Після 1991 р. найбільш повними й узагальнюючими розвідками про нього є дослідження В.М. Даниленка, О.М. Завальнюка, Г.О. Куриленка, Ю.В. Телячого [1], матеріали Всеукраїнського круглого столу «Петро Іванович Холодний (1876-1930 рр.). Життя в ім’я України» [2] та ін.

Однак, маловивченим у біографії П.І. Холодного залишається еміграційний період, коли він перебував у м.Тарнові на території Польщі після завершення національно-визвольних змагань (1917-1920 рр.). Вищезазначене спонукає до простеження різнобічних аспектів громадсько- політичної та культурно-освітньої діяльності Петра Холодного в початковий період еміграції.

З 15 листопада 1920 р. розпочався найбільш складний період у біографії Петра Холодного. За 10 років перебування на чужині він продемонстрував вміння та здібності міністра освіти УНР на теренах Польщі, засновника українських мистецьких організацій у Галичині, талановитого науковця, непересічного митця, захисника національної культури, громадянина, відданого ідеї державності України.

У складі уряду, армії УНР, значної частини інтелігенції згідно домовленості з польською стороною він перейшов кордон через р.Збруч й вже 16 листопада взяв участь у засіданні РНМ, що пройшла на станції Гусятин [5, с. 307]. Наступного дня він одержав посвідчення за №205 (видане в м.Гусятині за підписом С.О.Сірополка, коменданта Центральних державних установ УНР) про прикріплення до комендатури ЦДУ УНР [19, арк.2]. Через день зафіксована його присутність на засіданні РНМ у м.Фрідріхівка, на якому обговорювалося військово-політична ситуація в Україні [5, с. 308-313].

Зокрема, Голова Директорії - Головний отаман С.В.Петлюра повідомив про становище на фронті й зазначив, що «за браком набоїв може настати мент, коли армія буде позбавлена можливості провадити свою героїчну боротьбу з ворогом. Армію негобхідно зберегти, аби при першій можливості знов розпочати боротьбу за визволення батьківщини. З приводу цього Раді Народних Міністрів належить вирішити питання відносно можливого переходу армії і уряду УНР за кордон, між іншим належить вияснити відношення уряду Річі Посполитої Польської до переходу армії і уряду на територію Польщі». Міністр ісповідань, ректор Камянець-Подільського державного українського університету проф. І. Огієнко зазначив, що чергове завдання РНМ зберегти голову Директорії - Г оловного отамана С.В. Петлюру «в особі якого ототожнюється ідея державності УНР. Армію і уряд необхідно зберегти, аби при сприятливих умовах розпочати визвольну боротьбу. Необхідно зберегти урядовців, а також і українських громадян, що примушені були по політичних обставинах залишити батьківщину. Заступник голови РНМ - міністр внутрішніх справ О.Ф. Саліковський та

в.о.військового міністра О.С. Галкін уявляли найбільш доцільним перехід армії і уряду УНР на частину Волині, тимчасово окуповану польськими військами. Перебування армії і уряду УНР на Волині дасть можливість формувати армію та підтримувати звязок з урядом. Петро Іванович Холодний висловив свою думку, згідно якої «можливий перехід тільки на Волинь, де можна формувати армію». Він також ззаначав про те, що на підставі існуючого союзу з Польщею «українські громадяни під час перебування на польській території підлягаються суду УНР; представники уряду мають право вільного пересування». (Надзвичайно цікавими були урядові постанови: «1) констатувати, що причина невдачі армії УНР з совітськими військами - брак набоїв та амуніції; 2) визнати доцільним в разі необхідності перехід армії й уряду УНР на територію Польщі; 3) ...а) уряд УНР не припиняє урядування на території Польщі» [5, с. 308-312]. 19 листопада урядові засідання проводились у містах Фрідріхівка, Волочиськ, 22 листопада - на станції Богданівка [5, с. 314-321]. Встановлено, що 25 листопада Петро Холодний перебував у м.Тернополі [19, арк. 2зв]., а 28 листопада зафіксована його присутність на засіданні РНМ УНР вже у м.Тарнові, на якому члени Кабінету Міністрів прийняли до відома його інформацію про перебування при армії УНР [5, с. 322].

29 листопада, 2-6 грудня, 8-14, 17-18, 20, 22, 24, 25, 28, 29 грудня він був учасником засідань РНМ УНР у м.Тарнові. Зокрема, 10 грудня було вирішено заслухати на черговому засіданні доповідь керуючого міністерством освіти П.Холодного про організацію культурно-освітньої справи для військ УНР [5, с. 338]. 11 грудня ця доповідь була ухвалена РНМ й, крім того, постановили, що «при переведенні в життя плану орагнізації культурно-освітньої справи для військ Української Народної Республіки керуватися вказівками, висловленими Радою Народних Міністрів. Асигнувати авансово в розпорядження міністра освіти з коштів державної скарбниці пятнадцять мільйонів карб. для зазначеної мети з тим, аби на протязі двох тижнів був внесений у фінансову комісію відповідний кошторис» [5, с. 339].

22 грудня заслухавши доповідь П.Холодного про культурно-просвітню працю в армії, уряд прийняв рішення такого змісту: «Остаточне вирішення цього питання відкласти до додержання інформації від голови Ради Народних Міністрів в цій справі. Просити військового міністра зясувати погляд п.Головного отамана в цій справі. Справу цю поставити на найближче засідання Ради Нар. Міністрів» [5, с. 358].

Повторно заслухавши дану доповідь 25 грудня члени уряду визнали доцільним, «аби культурно-просвітня праця в армії провадилася на основі ухваленого Радою Міністрів плану Міністра освіти, під головним керуванням міністерства освіти і на основі згоди з військовим міністром при безпосереднім співробіництві відповідних військових організацій. Занести до журналу, що постанова ця прийнята одноголосно. Крім того, на даному ж засіданні на висновок фінансової комісії передали пропозицію Петра Холодного про видачу допомоги Віктору Злотчанському [5, с. 363-364].

Невдовзі, з наказу С. Петлюри, Міністерство Освіти занялося розробленням певного пляну щодо уможливлення військовим вступати до високих шкіл у Польщі. З тією метою П. Холодний побував у Польщі, щоб добитися від польського уряду призначення стипендій для українського студентства, і тоді подбав про організацію інтернату для наших студентів у Варшаві. Міністерство освіти УНР вирішило видавати від себе цертифікати, на основі документів про освіту, тим особам, які бажали б вступати до високих шкіл за кордоном, і завдяки тому не одна сотня з нашої молоді набула високу освіту [8, с. 105.].

Восени того ж року відбулася визначна подія родинного характеру - старша донька Марія вступила на навчання до Української Академії мистецтв. (Займалася в класі професора М.Л.Бойчука) [9, с. 27].

Упродовж 1921 р. Петро Холодний продовжив виконання обов’язків керівника освітнього відомства УНР в еміграції.

Так, 3 січня він звернувся до посла УНР у м.Відні (Австрія) з проханням допомогти Головному директору видавництва «Наталка- Полтавка» інженеру Шостковському в справі видання серії «репрезентаційних мап та шкільних посібників для потреб МНО» [21, арк.1].

У січні 1921 р. наступив особливо відповідальний момент у житті Петра Холодного - РНМ УНР у м. Тарнові розпочала розгляд проекту «Статуту Єдиної школи» в УНР з перспективою передачі його на розгляд Ради Республіки [8, с. 103].

17 березня С.В. Петлюра наказав П.І. Холодному вжити заходів для негайного перевезення з Відня та Берліну всіх запасів друкованих українських книжок на територію Польщі («з огляду на можливість скорого повернення нашого на Україну»), а також для виконання зобов’язань видавництвами, котрі одержали субсидію уряду на друк книжок [21, арк.8]. У даному контексті досить показовою є позиція Петра Холодного щодо ситуації, яка склалася з головою спеціальної педагогічної місії у Відні А.В. Крушельницьким, колишнім міністром народної освіти УНР. Ще в Кам’янці-Подільському МНО організувало дану місію, головним завданням котрої був друк шкільних підручників та придбання шкільного приладдя. Але, за словами Степана Сірополка, «...Педагогічна Місія не була щаслива у своїй діяльності: майже дворічна її діяльність звелася до виплати А. Крушельницьким пенсії собі самому; секретареві місії п.Свободі та видачі авансових сум різним людям, що взялися виготовляти підручники. За увесь час місія встигла видати один лиш підручник латинської мови д-ра А. Артемовича. Коли в наслідок ревізії місії виявилася її повна бездіяльність, то П.Холодний не зупинився перед звільненням свого колишнього шефа А. Крушельницького... та перед ліквідацією самої місії» [18].

Особиста участь та намаганням П.Холодного спрямовувалися на розробку плану щодо можливості вступу українських громадян у польські навчальні заклади, призначення стипендій для українського студентства, організацію інтернату для наших студентів у м.Варшаві. Міністерство освіти УНР постановило видавати сертифікати на основі документів про освіту тим особам, які бажали вступати до вищих навчальних закладів інших країн, завдяки чому значна частина української молоді здобула вищу освіту [8, с. 105].

Однак усі свої сили П.Холодний спрямував на завершення робіт навколо головних програмних документів Єдиної школи. 5 серпня він подав заяву на звільнення з посади міністра народної освіти [22, арк. 29]. (Відмовлявся увійти до складу уряду на чолі з П.К. Пилипчуком) [17, с. 90].

16 вересня Петро Холодний отримав негативну відповідь видавництва щодо друку другої книги «Проекту Єдиної школи на Вкраїні» [21, арк.57].

28 вересня подав записку директору Ченстоховської гімназії та голові батьківського комітету гімназії з пропозицією не допускати офіційного звернення керівництва гімназії «До всіх благодійних установ», «... навіть в моменти найгострішої нужди, яку переживає наша державність» [21, арк.58]. 16 жовтня підписав наказ про надання відпустки без утримання в.о. віце- директора департаменту професійної освіти В. Злотчанському [21, арк.82].

Що ж стосується мистецької діяльності П.І. Холодного на еміграції, то необхідно відзначитти, що вона більш активною, ніж у 1917-1920 рр.

Так, 9 березня 1921 р. П.І.Холодний був запрошений В.Ю.Січинським відкрити організовувану Львівським національним музеєм нову мистецьку виставку (мала відбутися «на Великдень»), «взяти в ній участь своїми малюнками» [20, арк. 1]. 25 травня В.Ю.Січинський здійснив характеристику полотен П.І.Холодного [6].

12 червня Петро Холодний написав листа до М. Голубця з повідомленням фактів своєї біографії, а також відомостей з мистецького життя на східній Україні, зокрема про організацію виставок творів українських художників початку ХХ ст. [13, с. 14].

24 листопада він узяв участь в організації виставки малюнків членів тарнівського «Товариства художньої штуки», яка відбулася в готелі «Бристоль» [10, с. 89].

В грудні Петро Іванович взяв активну участь у заснуванні «Гуртка українських плястиків» (Львів), до якого ввійшли емігранти з Наддніпрянщини: Олександр Новаківський, Роберт Лісовський, Микола Бутович, Павло Ковжун, Юрій Магалевський, Марія Морська та ін. Діяльність гуртка (на початковому етапі) обмежувалася влаштуванням «академічних викладів» та мистецьких вечорів, заклала підґрунтя для наступної консолідації творчих сил [16].

1921 р. П.І. Холодний організував художню майстерню в м.Тарнові [10, с. 89]. Цього ж року на сторінках газети «Визволення» (м.Львів) опубліковано статтю М.Голубця про життя і діяльність П.І. Холодного [3].

9 березня 1921 р. директор Національного музею у м.Львові І.С.Свенціцький надіслав листа П.І.Холодному з інформацією про організацію мистецької виставки та пропозицією взяти в ній участь [20].

Широкій громадськості, історикам, мистецтвознавцям майже нічого не відомо про обставини реставрації чудотворної ікони Зарваницької Матері Божої талановитим українським митцем Петром Івановичем Холодним наприкінці 1921 - на початку 1922 рр.

Після того, як наприкінці літа 1921 р. П.І.Холодний подав заяву про звільнення з посади міністра через політичні мотиви [22, арк.29.] й цілковито віддався малярству [17, с. 90.]. Він досить часто відвідував Національний музей у м.Львові, ще з 1914 р. серйозно займався дослідженням галицьких ікон [4]. Тому зовсім не випадково митрополит Української греко- католицької церкви Андрей Шептицький доручив саме йому реставрацію цього чудотворного образу [15]. (У Зарваниці він працював з 8 грудня 1921 р. до 28 січня 1922 р.).

Тоді ж П.І.Холодний виконав дві копії з ікони. Одна з них залишилася в Зарваницькій церкві й зараз зберігається в бічній каплиці собору Зарваницької Богородиці [12], а інша перебуває в колекції монастиря оо. студитів у Львові.

Крім реставрації образу та написанням копій, перебуваючи в Зарваниці і Вишнівчику, митець створив 7 полотен: 4 портрети і 3 етюди, а саме: «Коні» (10 грудня 1921 р., с. Вишнівчик, олія, 25х18см.), «Монах, брат Іоїль» (21 грудня 1921 р., с.Вишнівчик, олія, 17,5х26см.), «Монах, о.Нікон» (25 грудня 1921 р., с.Вишнівчик, олія, 17,5х26см.), «Зимовий етюд» (25 грудня

1921 р., с.Вишнівчик, олія, 25х17см.), «Позолотник» (29 грудня 1921 р., с.Вишнівчик, олія, 26х17см.), «Зима» (1 січня 1922 р., с.Вишнівчик, олія, 26х17см.), «Дідусь, дяк В.Серафин» (15 лютого [січня?] 1922 р., м.Зарваниця, олія, 31х43,5 см.) [14, с. 13-14.]. (Існує інша назва останньої роботи: «Портрет Василя Серадки, дяка з с.Зарваниця біля Підгаєць») [7, с. 39].

Доля «зарваницької» спадщини Петра Холодного є, загалом, невтішною. Відрадно, що збереглися головна святиня - чудотворна ікона та дві її копії в с.Зарваниці та у Львові. Інформація про решту портретів і етюдів поки що відсутня. Шість із них художник продав у приватні колекції (вони експонувалися на посмертній виставці його праць, що проходила в Національному музеї у Львові, 1931 р.) [14, с. 13-14.], а сьому - портрет дяка - 1924 р. закупив Національний музей (картина була спалена 1952 р. разом з багатьма іншими творами П.Холодного у Львові) [7, с. 39.].

Крім того, в хронологічному вимірі мистецька діяльність Петра Івановича Холодного впродовж 1921 р. щодо створення конкретних зразків образотворчого мистецтва була реалізована наступним чином: 16 березня написав портрет А.М. Вовка, генерала-хорунжого армії УНР (м.Тарнів, олія) [13, с. 7]; 20 березня створив портрет А.О. Гуляй-Гуленка, командира повстанців південної України (м.Тарнів, олія) [13, с. 12]; 25 квітня написав «Етюд» (м.Тарнів, олія) [13, с. 7]; 28 квітня створив полотно «Пейзаж» (м.Тарнів, олія) [14, с. 12]; 3 травня зробив копії «Портрета з ікони» та ікони «Св.Василь» (м.Тарнів, олія) [14, с. 12]; 5 травня виконав етюд «Під вечір» (м.Тарнів, олія) [13, с. 7]; 7 травня написав «Поле з козою» (м.Тарнів, олія) [14, с. 12]; 16 травня виконав етюди «Берези» і «Сіножать» (м.Тарнів, олія) [14, с. 12]; 19 травня створив етюд «Жито» (м.Тарнів, олія) [14, с. 12]; 22 травня написав етюд «Ліс» (м.Тарнів, олія) [14, с. 12]; 26 травня виконав «Капличку» (м.Тарнів, олія) [14, с. 13]; 9 червня створив етюд «Поле» (м. Тарнів, олія) [14, с. 13]; 12 червня написав етюд «Вода» (р.Дунаєць, олія) [14, с. 13]; 5 серпня написав етюд «Над водою» (р.Дунаєць, олія) [14, с. 13]; 21 вересня написав «Верби над рікою» (р.Дунаєць, олія) [13, с. 7]; протягом року він написав «Портрет сина Петруся» (олія), розробив ескіз портрета В.Самійленка (олія); виконав етюди «Тюльпани», «Над рікою» (олія), портрети «А.Г.Макаренка, члена Директорії УНР», «Marcus Bezrutchco gloriosae VI Divisionis exercitus ukrainiensis praefctus» (м.Тарнів, олія) [14, с. 12-13], Зінаїди Фещенко-Чопівської [11]; виготовив обкладинку першого номера львівського громадсько-політичного, економічного та літературного часопису «Визволення» [13, с. 11].

До скарбниці національного мистецтва по праву належить шедевр Петра Холодного «Ой, у полі жито, копитами збито», створений також під час перебування в м.Тарнові. Цей твір неодноразово експонувався на багатьох мистецьких виставках починаючи з 1922 р., зокрема на Першій виставці гуртка діячів українського мистецтва, організованій за ініціативою його голови П.Холодного.

У часи надзвичайної матеріальної скрути, котрої майже постійно зазнавав Петро Холодний, він вдавався до думок щодо продажу свого шедевру. Так, в одному з листів до нього його близький друг та соратник П.Ковжун 26 червня 1922 р. писав, що «...Панчишин хоче купити «Ой, у полі жито» і давав вчора 500 000. Тамара не продала. Він буде сьогодня і я з ним буду балакати. У всякім разі - уже є реальний покупець» [19].

За словами Данути Посацької, відразу після приєднання Західної України до складу УРСР в жовтні-листопаді того ж року в місцях, «.наповнених тривожним очікуванням та звістками, до музею (у Львові) почали передавати на депозитне збереження твори мистецтва з приватних та корпоративних збірок у надії, що тут з ними нічого погано не може трапитися. Саме з такою думкою Мирон Луцький з Ямчина передав скриню образів українських митців, серед яких картина Петра Холодного «Ой, у полі жито».» [23].

Припинивши виконання обов’язків керуючого міністерством освіти УНР, у другій половині 1921 р. П.І. Холодний опинився перед черговим нелегким вибором життєвого й творчого шляху. Еміграція розлучила його з дружиною, котра залишилася в Радянській Україні. Потрібно було влаштовувати майбутнє сина Петра, який перебував разом з ним у м.Тарнові. Чужина виявилася не надто привітною. Грошей часто не вистачало не те що на фарби для малювання, а, навіть, на харчування. Тому Холодний був змушений продавати власні картини.

На початку 1922 р. Петро Холодний вирішив залишити Тарнів і змінити місце проживання [18].

Розпочався новий етап у його біографії, так званий «Львівський період», упродовж котрого він значною мірою реалізував свій потенціал організатора мистецького руху в статусі засновника та незмінного голови Гуртка діячів українського мистецтва, творця неперевершених художніх шедеврів, якими стали його вітражі в Успенській та Мражницькій церквах, іконостас у каплиці Святого Духа Львівської греко-католицької семінарії, ікони в багатьох храмах Західної України, сотні творів образотворчого мистецтва (в жанрах живопису та графіки). Крім того, впродовж 19221930 рр. П.Холодний брав активну участь у громадському, політичному житті Західної України та еміграції, плідно займався науковою роботою, співпрацював із науковими товариствами, громадськими організаціями, підтримував тісні зв’язки з діячами української культури, освіти і науки, політичними лідерами УНР в екзилі.

Загалом, життя й діяльність П.І. Холодного впродовж 1922-1930 рр. є маловивченими в його біографії, що й окреслює перспективи подальших наукових досліджень в даному напрямі.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Даниленко В.М., Завальнюк О.М., Куриленко Г.О., Телячий Ю.В. В ім’я України. Петро Іванович Холодний (1876-1930 рр.). - Хмельницький: ПП Мельник А.А., 2006. - 206 с.
2. Петро Іванович Холодний (1876-1930 рр.). Життя в ім’я України: збірник статей і повідомлень за матеріалами Всеукраїнського круглого столу (14-15 грудня 2006 р., Кам’янець-Подільський державний університет). - Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2007. - 228 с.
3. Голубець М. Петро Холодний // Визволення (м.Львів). - 1921. - №5/8. - С.161-167.
4. Гординський С. Холодний Петро // Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. - Львів, 2000. - Т.9. - С.3621.
5. Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. Листопад 1918 - листопад 1920 рр.: Док. і матеріали. У 2-х томах, 3-х частинах. - Т.2 / Упоряд.: В.Верстюк (керівник) та ін. - К.: вид-во ім.О.Теліги, 2006. - 743 с.
6. Каміненко В. Весняна виставка малярства: Від нашого львівського кореспондента // Українська трибуна. - 1921. - 25 травня. - С.4.
7. Каталог втрачених експонатів Національного музею у Львові / Автори-упорядники: В.Арофікін, Д.Посацька. - Київ-Львів, 1996. - С. 39.
8. Лікарчук І.Міністри освіти: в 2-х т. - К.: Видавець Ешке О.М., 2002.
9. Т.1 (1917-1943 рр.). - 328 с.
10. Мария Петровна Холодная. Исидор Григорьевич Фрих-Хар. Выставка призведений. Государственная Третьяковская галерея. - М.: ПО «Совинтервод», 1994. - 127 с.
11. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919-1939 (Матеріали, зібрані С.Наріжним до частини другої). - К.: Ви-во ім.О.Теліги, 1999. - 272 с.
12. Національний художній музей України у м.Києві. - Інв.№КВ-18105; ЖС-2367-Д.
13. П.І.Холодний. Копія ікони Зарваницької Матері Божої (1922 р.) // Бічна каплиця Собору Зарваницької Богородиці (с.Зарваниця).
14. Петро Іванович Холодний (1876-1930): Матеріали до біобібліографічного покажчика / Укладачі: С.Костюк, О.Держко. - Львів, 1996. - С.14.
15. Петро Іванович Холодний. 1876-1930. Каталог посмертної виставки праць. Вступна стаття і впорядкування М.Драґана. - Львів, 1931. - С. 13-14.
16. Реставрація ікони // Українське слово (м.Берлін). - 1922. - Ч. 108. - 6 січня. - С.4.
17. Савчук Б. Українські художньо-мистецькі об’єднання в Галичині у 20-30-ті роки ХХст. // Історія України. - 2001. - Вересень. - №36. - С.5.
18. Сірополко С. Невіджалована втрата (Пам’яти П.Холодного) // Календар-альманах «Дніпро». - Львів, 1931. - С. 90.
19. Сірополко С. Петро Холодний як педагог і освітній діяч. - Львів, 1931. - 20 с.
20. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф.1868. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.1-13.
21. ЦДАВО України. - Ф.1868. - Оп.1. - Спр.3. - Арк.1-15 зв.
22. ЦДАВО України. - Ф.2582. - Оп.2. - Спр.123. - Арк.1.
23. ЦДАВО України. - Ф.3696. - Оп.2. - Спр.60. - Арк.29.
24. Щоденник Національного музею у м.Львові (1939 р.). - Запис 482 від 5/10.