Антонішина Т.П.

Тема взаємовідносин українців і євреїв майже не розроблялася радянською історіографією. Мало хто знав навіть про те, що у 20 - 30-х роках в деяких вузах України були єврейські відділення, а в складі АН УРСР діяв Кабінет по вивченню єврейської радянської літератури, мови та фольклору. Існувала також єврейська історико-археографічна комісія, яка займалася виданням наукових праць. У роки культу особи усе це було ліквідовано, і аж до початку перебудови досліджувати історію євреїв в СРСР, і зокрема на Україні, було практично неможливо.

Натомість україно-єврейські взаємовідносини ніколи не проходили повз увагу влади. Причини цього не такі порсті і однозначні. Привид «союзу українських націоналістів і сіоністів» не залишав в спокої більшовицьку партію. Обидві нації в часи УНР та Директорії здійснили реальні кроки у справі порозуміння. Провідні лідери УНР усвідомлювали, що розбудова української держави багато в чому залежить від двох головних чинників - українського села та єврейського міста. Однак, цій благородній справі завадила принесена на багнетах в Україну радянська влада. Хаос 1917-1921 років зруйнував всі міжнаціональні досягнення. Україна вступила в нову епоху - епоху УСРР. А це означало нові національні відносини. Незважаючи на всі економічні, політичні та соціальні труднощі в суспільстві, нова влада пильно стежила за співжиттям євреїв і українців. Політична кон’юнктура вимагала не допускати навіть потенційного зближення націоналістів і сіоністів для боротьби проти більшовизації України. Усвідомлення спільності судеб євреїв та українців і необхіднсті боротися за кращу долю мало б катастрофічні наслідки для правлячої партії. Тому було здійснено ряд масштабних заходів у подоланні вікового прагнення населення України до самовизначення та незалежності, до них віднесемо політику воєнного комунізму і голодомори, насильницьку колективізацію та радянізацію культурного життя людей і все те, що перетворює самобутні нації в однорідну сіру масу. Підтвердження цьому знаходимо в тогочасних документах, з яких тільки нещодавно зняли гриф секретності.

Про вікову історію євреїв на Україні є чимало публікацій на сторінках газет, монографій, підручників, спогадів, збірників документів. Однак «білою плямою» в історії на сьогоднішній день все ще залишаються взаємовідносини українського та єврейського народів в перше десятиліття встановлення радянської влади і ролі партії у регулюванні цього питання. Відзначимо, що не так давно дослідники частково торкнулися даної проблеми.¹ У вказаних виданнях опубліковано документи єврейських партій та організацій, комуністичних, радянських і комсомольських установ, Комуністичного Інтернаціоналу, ВЧК-ДПУ-ОДПУ. Упорядники включили до збірників найбільш важливі і типові документи та матеріали. Їх оригінальність полягає передусім у тому, що вони відображають широку палітру суспільно-політичнихпоглядів на становище євреїв у радянській державі зазначеного періоду. Крім того, частина документів віддзеркалює різні аспекти національної політики більшовицького режиму. Окремі документи стосуються Вінничини. Проте, ще потрібно докласти чимало праці до розкриття дійсної ситуації у міжнаціональних відносинах в радянській Україні, Поділлі зокрема.

Мета даної статті - проаналізувати архівні джерела з питань взаємовідносин українського та єврейського народів на Поділлі у 20-х рр. ХХ століття, виявити їх характерні тенденції формування і особливості відображення тих процесів, які відбувалися в тогочасному українському суспільстві.

Опрацьовуючи розсекречені партійні документи 20- х років (фонди Вінницького, Гайсинського, Могилів-Подільського і Тульчинського окружних комітетів КП(б)У), автор виявив надзвичайно цінні матеріали, які розкривають справжню ситуацію міжнаціональних взаємовідносин на Поділлі. Чільне місце серед матеріалів ДАВО займає фонд П - 1 - Подільський губернський комітет КП(б)У. Він об’єднує документи Євсекції, Секретаріату губкома КП(б)У, ДПУ, матеріали губернських конференцій КП(б)У, важливість яких в дослідженні даної теми не підлягає сумнівам. Не менш інформативними є фонди Подільського губвиконкому (Р - 925), Вінницького окружного виконавчого комітету (Р - 595), Вінницької окружної інспектури народної освіти (Р - 256) та інші. Аналіз матеріалів дав змогу умовно поділити їх на декілька груп.

До першої слід віднести так звані політичні доповіді окружних комітетів, які направлялися Подільському губернському комітетові КП(б)У і містили відомості про політичне та економічне становище в округах.² У цих доповідях виразно прослідковуються політичні настрої населення, незадоволення політикою більшовицької партії, важкий економічний стан у сільському господарстві та кустарному виробництві. Крім того, в цих документах обов’язково фіксувалися випадки антисемітських настроїв серед українського населення, а в особливому розділі «Антирадянські угрупування» часто містились дані про сіоністський рух на Поділлі.

До цієї ж групи слід віднести й інші документи з фондів окружкомів: огляди та інформаційні звіти партійних і радянських владних структур про стан регіону.³ Саме в цих документах, на нашу думку, описано дійсний стан міжетнічних стосунків: антисемітизм на економічному грунті, який доповнювався важким спадком набутим за часів громадянської війни, невдоволення селян тим, що у них забирають землю для новостворених єврейських колгоспів, випадки антагонізму містечка та села. Звичайно, в переважній більшості випадків атмосфера співжиття була здоровою і про це також обов’язково інформували керівні органи.

Важливі відомості знайдуть дослідники у другій групі архівних матеріалів, до якої автор відніс доповіді, листи секретарів райкомів та окружкомів до губернського комітету КП(б)У, які мали конфіденційний характер, і, як правило, писалися за відповідною формою.⁴ Вагомість змісту цих листів полягає у тому, що, на відміну від офіційних звітів, які дещо прикрашалися, тут подавалася більш правдива і об’єктивна інформація про стан економіки, політичне життя, настрої різних верств населення тощо. До цієї групи слід віднеси також доповідні записки та звіти уповноважених окружних комітетів про проведену роботу на місцях.⁵

Особливо слід виділити третю групу архівних джерел: щотижневі, річні огляди, звіти, зведення органів ДПУ про політичне та економічне становище округів. Ці документи направлялися , як правило, до тьох інстанцій: до губернського відділу ДПУ, секретареві окружного партійного комітету й голові окружного виконавчого комітету. Звісно, всі ці матеріали йшли під грифом «цілком таємно». Складалися вони за чітко розробленою схемою: спочатку йшли узагальнюючі дані про політичні настрої селян, кустарів, робітників, інтелігенції, працівників партійного і державного апарату, потім характеризувався політичний та економічний стан сільського господарства і прмисловості, аналізувалось національне життя за вказаний період. В кінці

кожного звіту подавалися додатки з конкретним фактичним матеріалом, який ще чекає своїх дослідників.

Для вивчення проблеми, що розглядається, значення цих документів важко переоцінити. Вони містять найповніші дані про стан україно-єврейських взаємин на Поділлі, їх розвиток і наслідки для обох сторін, подаються статистичні дані про кількість і відсоток міського та сільського єврейського і українського населення. Тільки в цих документах можна також віднайти та прослідкувати реакцію громадян на методи впровадження національної політики: від висловлення незадоволення до прямих виступів проти неї.

Важливою ланкою в дослідженні цієї проблеми є розгляд документів різних сіоністських організацій, які також представлені в сховищах ДАВО, однак все ж в них наявні не всі напрямки і течії, яких було досить багато .

Зацікавить дослідників і група документів, які показують взаємовідносини офіційної пропаганди і релігії. Такими є документи агітаційно-пропагандистських відділів окружкомів, зокрема їх листування з питань антирелігійної пропаганди з вищими партійними інстанціями. В них висловлюється стурбованість, у зв’язку з тим, що на грунті важкого економічного становища спостерігається різке пожвавлення діяльності релігійних громад, сектантських рухів, заборонених релігійних шкіл. Православна церква активно підтримувала релігійні настрої , заявляючи, що виною всіх бід українців є радянська влада, яка складається лишень з євреїв.⁹ Під виглядом турботи про єврейський робітничий клас більшовики націоналізовували синагоги і перетворювали їх на хати-читальні і клуби, забороняли хедери. Звичайно, дійсні наміри влади потрібно шукати глибше, це був лише один із багатьох заходів до подолання закритості єврейської общини і перетворення віруючих громадян на складову частину радянського народу. При дослідженні документів, що стосуються релігії, необхідно зважати на ту обставину, що в середині, 20-х рр. жителі Поділля в переважній більшості були віруючими. В цих умовах нормальні стосунки радянської атеїстичної влади і громадян об’єктивно були проблематичними. А важке матеріальне становище, безробіття, економічна і політична нестабільність в державі - все це робило співвідношення у взаєминах народу і держави, народу і релігії на користь останньої. Ось чому владна партія не знайшла, тоді кращого виходу, ніж запровадити каральні заходи як проти віруючих, так і проти релігійних установ, які згодом переросли в масові репресії.

Виокремимо надзвичайно інформативний і незамінний у досліджуваній темі матеріал - документи Євсекцій. Вони відображають реальний стан речей у справі агітаційно-пропагандистської роботи, настроях єврейського населення, кроках зроблених партією. Ці документи відображають життя єврейської національної меншини в цілому.¹⁰

Значний масив інформації знаходиться у статистичних джерелах. Ці матеріали створювались з чітко визначеною метою, що в свою чергу в значній мірі визначило їх зміст, якість, доступність. Статистичні дані з кількості, національного складу і природного руху населення Поділля за 1919 - 1920 рр. підлягають дуже критичному розгляду, оскільки в цей час «загсівського апарату майже не існувало».¹¹ В наступні роки це питання було вирішено і облік населення проводився регулярно, а його результати оприлюднювались. Сьогодні великий пласт статистичних матеріалів знаходиться в архівних фондах. Свого часу це були документи для внутрішнього користування що не підлягали оголошенню або ж цілком засекречені дані¹².

Окремою групою слід виділити документи присвячені процесу аграгаризації єврейського населення. Залучення юдеїв до землеробства розглядалось радянською владою і як ефективний спосіб подолання безробіття серед мешканців містечок, і як важливий політичний крок. Красномовно про це свідчать підсумки зроблені комісією з обстеження політекономічного стану єврейських містечок: «Комісія вважає за необхідне визнати важливе політичне значення існування на Поділлі міцної сітки єврейських колгоспів і прийняти міри з надання їх існуванню більшої стійкості». Однак, як слідує з документів, заснування нових колгоспів в густонаселеному Поділлі себе не виправдовувало. Як типовий приклад розглянемо Кам’янецький округ, в якому на 1 грудня 1924р. проживало 551773 чол., з них українців - 473612, євреїв - 42696 чол. В окрузі нараховувалося 14 єврейських сільськогосподарських колективів із загальною кількістю 853 чол. що обробляли 760,51 дес. землі.¹⁴ На тлі соціального та економічного занепаду містечок це була лише незначна частина тих, хто хотів знайти альтернативу. Перехід до землеробства обіцяв повернення громадянських прав і матеріальну підтримку держави. Однак активний супротив українських селян, які споконвіку обробляли ці землі, нестача земельних ресурсів, змушували владу шукати інші шляхи виходу із ситуації що склалась. Цілком свідомо руйнуючи традиційний уклад життя подолян, партія організувала масове переселення містечкового єврейства для подальшої аграгаризації на Південь України - «ібервандерунг». Всі ці явища і процеси знайшли своє широке відображення в документах губстатбюро, Євбюро, радянській пресі.¹⁵

Самостійним тематичним розділом архівних матеріалів є документи що стосуються призову юнаків до лав Червоної армії. Це був важливий не тільки військовий, але й політичний захід. Надзвичайно прискіпливо розглядало партійне керівництво ставлення і мотиви служби населення в армії, покращення міжнаціональних стосунків серед військових тощо. Також строкова служба була інструментом прискореної інтеграції національних груп населення у склад «радянського народу»¹⁶.

Широко представлена в архівах документація, що мала сприяти поширенню ідей більшовизму серед молоді: кустарів, жіноцтва, дітей шкільного віку. Ідеї були спільними для всіх націй, різницю вносила хіба що політика коренізації, що вимагала вести пропаганду мовою тієї чи іншої нації .

Яскраву ілюстрацію всіх міжнаціональних відносин дають листи громадян Поділля адресовані до радянських законодавчих та виконавчих органів, в редакції газет. Суб’єктивне ставлення їх авторів до сучасних подій розставляє всі крапки над «і» у питаннях правильності та доцільності насаджуваної національної політики¹⁸.

Великий масив неопублікованої документальної інформації, що має відношення до міжнаціональних відносин євреїв та українців, містять архівні фонди Центрального архіву вищих органів влади і управління України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України. Наприклад, в ЦДАВОВ України є фонди спеціальних інструкцій по роботі серед національних меншин, зокрема, Центральної комісії національних меншостей при ВУЦВК (ф. 423), Тимчасового секретаріату у Єврейських справах (ф. 3304), Українського головного комітету єврейської комуністичної спілки молоді (ф. 3787), Центрального комітету єврейської комуністичної партії України (ф. 4661) та ін.

Окремий аспект на якому варто зупинити увагу, це те що в центральних архівах зберігається детальна інформація про секретні методи роботи партійних органів на місцях, результати розслідувань злочинних по відношенню до населення дій, заходи з усунення «ненормальностей»¹⁹.

Аналіз документів проведений нами, класифікація їх переконливо свідчать про те, що в 1920-х рр. національна політика влади на Україні стала інструментом радянізації населення. Реалізація практичних заходів ( НЕП, політика коренізації, залучення євреїв до землеробства, діяльність Евсекцій та ін.) поряд зі змінами в соціально-економічному житті, поглибили вже існуючі протиріччя між двома народами і породили нові. Загальна, каркасна схема уявної «історії українського єврейства» - розглядається нами як гілка власне української історіографії, має за стрижень історію України та українського народу, хронологічно, світоглядно, культурно вона пов’язана з власне українською історією, поняття і явища, що носять специфічно єврейський характер, пристосовуються, узгоджуються з українським контекстом, вводяться в нього на правах своєрідної «периферії».

Таким чином, щоб у повній мірі дослідити міжнаціональні відносини потрібно порівнювати та співставляти документи що стосуються суто історії українців або євреїв з свідченнями особливостей їх національного співжиття.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

Еврейский вопрос: Поиски ответа: документы 1919-1926гг. Вып. 1/ Под общ. ред. В.Ю. Васильева. - Винница, 2003; Коммунистическая партия против религии Моисея: Документы 1920-1937 и 1945-1953 гг. Вып.2. / Ред. Л.И. Килимник. - Винница, 2005; 2. Державний архів Вінницької області (далі ДАВО). - Ф. П-31. - Оп. 1. - Спр. 31. - Арк. 1-132; 3. ДАВО. - Ф. П-30. - Оп. 1. - Спр. 97. - Арк. 1-187;4. Там само. - Ф.П-31.—Оп. 1. - Спр. 75. Арк. 1-58, Спр.130. -Арк. 1-48; 5. Там само. - Ф. П- 33. - Оп. 1. - Спр. 338. Арк. 1-12; 6. Там само. - Ф. П-31. - Оп. 1. - Спр. 25. -Арк. 1- 325; Ф. П-30. -Оп. 1. - Спр. 109. -Арк. 1158; Ф. П-29. - Оп. 1. -Спр.140. -Арк.1- 419; 7. Див.: Там само. - Ф. Р-196. - Оп.1. - Спр.1405. - Арк. 1-2; Ф. Р-196. - Оп.1. - Спр. 2323. - Арк. 23-23зв, 25; Ф. Р-687. - Оп.6. - Спр.12. - Арк. 1, 5-5зв, 24, 25, 27; 8. Там само.—Ф. П-33. -Оп. 1. - Спр.280. -Арк. 1-64; Ф. П- 31. - Оп. 1. -Спр. 39. - Арк. 1-5; 9. Там само. - Ф. П- 1. - Оп. 1. - Спр. 499. - Арк. 26, 211; 10. Там само. - Ф. П-1. - Оп. 1. - Спр. 1713. - Арк. 1-60; 11. Там само. - Ф. Р-595. - Оп.1. - Спр. 228. - Арк. 25; 12. Див.: Там само. - Оп.1. - Спр. 22. - Арк. 83; 13. Там само. - Ф. П - 1. - Оп. 1-А. - Спр. 136. - Арк.3; 14. Там само. - Арк. 35, 37; 15. Див.: Там само. - Ф.П-31. - Оп.1. - Спр.25. - Арк. 84; Ф.31. - Оп.1. - Спр.92. - Арк.4;Ф.Р-40. - Оп.1. - Спр.800; Ф.Р-925. - Оп.1. Спр.411. - Арк. 79-87; 16. Див.: Там само. - Ф. П-33. - Оп.1. - Спр. 133. - Арк. 6; Ф. П-77. - Оп.1. - Спр. 11. - Арк.1; 17. Там само. - Ф.29. - Оп.1. - Спр.631. - Арк. 1-38; Ф.П-31. - Оп.1. Спр.29. - Арк. 111; Ф.Р-925. - Оп.5. - Спр. 29; 18. Там само. - Ф. Р- 925. - Оп.4. - Спр. 15. Арк. 32-36, 38-39; Ф. 31. -Оп. 1. - Спр.215. -Арк. 114; 19. Див ЦДАВОУ - Ф. 423, Ф. 3304, Ф. 3787, Ф. 466; Ф.413. - Оп.1. - Спр. 10. - Арк. 63-64.