С. П. Кучин

У статті на основі ретельно зібраних і узагальнених фактичних даних розкривається ряд важливих аспектів життя та творчості видатного вченого-економіста М. Тугана-Барановського. Підкреслюється, що глибоке вивчення наукової спадщини великого вченого за сучасних умов може сприяти пошуку правильних відповідей на деякі гострі питання, що постали перед українською економікою на рубежі ХХ-ХХІ cm.

Кінець XIX - початок XX ст. були поворотним етапом в економічному розвитку Російської імперії (до складу якої входила Україна). Складні економічні процеси, що відбувалися в цей період, знаходили далеко не однозначне відбиття в працях учених-економістів країни. І, як показав час, одним з найвидатніших серед них був М. І. Туган- Барановський - «найкращий слов’янський економіст» (як назвав його Й. А. Шумпетер) [11, с. 80]. «Він став, - за словами М. Д. Кондратьєва, - не тільки в рівень з епохою, не тільки в рівень з науково-економічною думкою передових країн, але він сприяв прогресу її, і в силу цього він більше ніж будь-хто сприяв тому, щоб поставити російську економічну науку в ряд з європейською» [29, с. 4].

М. І. Туган-Барановський першим у тогочасному світі створив учення про циклічність економічної динаміки. Аналізуючи соціально- економічні закони, М. Туган-Барановський враховував психологічні, етичні та навіть фізіологічні фактори, що не сприймалося представниками суто марксистського вчення. Його концепції стали підґрунтям для нових ідей економістів Європи, а також розробленої Дж. М. Кейнсом теорії прогнозування ринкової кон’юнктури та проведення ефективної економічної політики. Дж. М. Кейнс назвав М. Тугана-Барановського першим та найоригінальнішим автором тієї наукової школи, котрій сам Кейнс «сильно симпатизував» [2, с. 58]. Як твердив Ж. Лескюр, М. Туган-Барановський мав свою школу навіть у Німеччині [33, с. 78].

Нині М. І. Тугана-Барановського називають у Росії видатним російським ученим, а в Україні - видатним українським ученим. У зв’язку з цим незаперечною істиною очевидно є те, що вчений надзвичайно багато сил та часу віддав розвиткові економічної думки як у Росії, так і в Україні. Тому не можна однозначно назвати М. Тугана-Барановського тільки російським, або тільки українським ученим. Як і не можна переоцінити його вклад у розвиток економічної науки цих держав.

Народився М. І. Туган-Барановський 21 січня 1865 р. (за власним свідченням) у селі Солонім (Соляниківка) Куп’янського повіту Харківської губернії в заможній дворянській сім’ї [10, с. 3]. Батько М. Тугана- Барановського був військовим, татарином за походженням (Іван Якович Туган-Мірза-Барановський). Мати - Ганна Станіславівна Шабельська - українка, з сім’ї стародавнього князівського роду Монвіж-Монтвід. Свою гімназичну освіту М. Туган-Барановський розпочав у Другій Московській гімназії, продовжив у Першій Київській і закінчив у Другій Харківській гімназії [11, с. 80]. У 1884 р. юнак вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. Між тим щодо природознавчих наук, то зазначав, що не має необхідного терпіння та здібності «до вивчення деталей будови молюсків, хробаків, тичинок та маточок» [16, с. 282]. Водночас він продовжує поглиблено вивчати суспільні науки, зокрема, виявляє інтерес до праць І. Канта. На той час курс політичної економії в Харківському університеті викладали такі професори, як М. Олексієнко, І. Сокальський, Г. Цехановецький, К. Гаттенбергер, які, поряд з основами класичної школи політичної економії, німецької історичної школи, вводили до своїх курсів і основні засади економічної теорії марксизму [10, с. 80]. Значний вплив на студента М. Тугана-Барановського мали також погляди представників маржиналістської школи в різних країнах: К. Менгера, У. Джевонса, Л. Вальраса, Ф. Візера, Є. Бьом-Баверка, В. Парето [20, с. 134]. За новим університетським статутом посилюється адміністративний тиск на викладачів і студентство. Серед студентів відбуваються арешти, які не оминули і М. Тугана-Барановського. Проте у 1888 р. він закінчив (екстерном) фізико-математичний факультет (здобувши ступінь кандидата наук), а в 1890 р. - юридичний факультет Харківського університету.

Праця «Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь» була подана М. Туганом-Барановським (який на той час (з 1893 р.) працював у департаменті торгівлі й мануфактур міністерства фінансів столоначальником) на захист як магістерська дисертація до Московського університету. За неї в 1894 р. йому присуджено ступінь магістра. 14 січня 1895 р. учений був зарахований на посаду приват-доцента Петербурзького університету, в стінах якого розпочалася його блискуча викладацька діяльність [5, с. 110]. У 1898 р. М. Туган-Барановський подав до Московського університету працю «Русская фабрика в прошлом и настоящем» на захист як докторську дисертацію і успішно захистив її.

У 90-х роках XIX ст. М. Туган-Барановський відомий як досить небезпечний марксист, поширювач соціалістичних ідей, громадський діяч. Саме через це після захисту докторської дисертації вчений не одержав професорської посади. У 1899 р. М. Туган-Барановський «за політичну неблагонадійність» був усунутий від викладацької роботи взагалі [27, стп. 490].

До того ж у 1900 р. ще додалася трагічна смерть дружини М. Тугана- Барановського - Л. Давидової (вона була гімназичною подругою Н. Крупської) [19, с. 3]. З Л. Давидовою М. Туган-Барановський познайомився під час своєї співпраці з редакцією очолюваного нею журналу «Мир Божий». Вони одружилися у 1896 р. (Л. К. Туган- Барановська (1869-1900) письменниця, дочка відомого віолончеліста та композитора К. Ю. Давидова (1838-1889), професора та директора (до 1887 р.) Санкт-Петербурзької консерваторії та О. А. Давидової, що видавала журнал «Мир Божий»). Доля зводить М. І. Тугана-Барановського з родиною Ульянових. О. Ульянов і М. Туган-Барановський були ровесниками. Одна зі студентських демонстрацій, присвячена 2 5-річчю з дня смерті М. Добролюбова, відіграла поворотну роль у долі М. Тугана- Барановського. Демонстрацію розігнали, заарештувавши при цьому 150 чоловік, а найактивніших вислали з Петербурга. Серед них був і М. Туган-Барановський [19, с. 3]. Як зауважує К. Воблий, за неперевіреними чутками, саме виступ студентської молоді в Петербурзі біля Казанського собору став приводом для висилки М. Тугана-

Барановського [5, с. 109]. Навесні 1901 р. його було вислано до Полтавської губернії.

М. Туган-Барановський мешкає у селі Пізники Лохвицького повіту в своїх друзів Русинових і в 1902 р. одружується з О. Русиновою [15, с. 191]. У тому ж році в них народжується син - Михайло Михайлович Туган- Барановський, який згодом робив спроби продовжити кар’єру економіста в Росії. За свідченням О. Мицюка, в 1905 р. М. Туган-Барановський звернувся до Полтавського губернського земського зібрання з пропозицією про встановлення першого в Україні пам’ятника Тарасу Шевченку в Полтаві та розпочав збирання коштів для цієї мети, яку в майбутньому і було реалізовано [11, с. 83]. У той час з ініціативи С. Ю. Вітте створювалися комітети для обміркування потреб сільськогосподарської промисловості. М. Туган-Барановський бере активну участь у роботі товариства взаємодопомоги вчителів Лохвиччини, у лохвицькому сільськогосподарському товаристві, у повітовому та губернському земствах. Погляди П. А. Столипіна з питань розвитку сільського господарства на основі власності селян на землю поділяв і М. Туган- Барановський [23, с. 35]. У цьому зв’язку він зосереджує свою увагу на соціально-економічних і культурних потребах українського селянства. У р. у журналі «Мир Божий» учений публікує статтю «Земский учитель в Лохвицком уезде (Письмо из Лохвицы)», а також готує записку стосовно державної організації переселенської справи в Україні. У той же час він знову звертається до поглибленого переосмислення проблем філософії, соціології, права, до праць І. Канта і неокантіанців, представників російської соціологічної школи, пише передмову до російського перекладу книги В. Зомбарта «Организация труда и трудящиеся» (СПб., 1901). Про широке коло його наукових інтересів у ці роки, як зазначає Л. Горкіна, свідчать такі публікації, як: «Что такое общественный класс?», «Борьба классов как главнейшее содержание истории», «Психические факторы общественного развития» («Мир Божий», 1904), «Крушение капиталистического строя как научная проблема» («Новый путь», 1904) [11, с. 83].

У 1905 р. заборону для М. І. Тугана-Барановського на викладацьку діяльність було знято. Він повертається до Петербурзького університету на посаду приват-доцента. У 1908 р. учений входить до керівництва Комітету про сільські та позичково-ощадні товариства [11, с. 84].

Під час російської революції 1905-1907 pp. М. Туган-Барановський вступає до партії кадетів. У Державній думі була сформована Українська громада, яка видавала «Украинский вестник», редактором якого був М. Славинський, а секретарем - Д. Дорошенко. У журналі виступали найкращі наукові сили України: О. Лотоцький, М. Грушевський, І. Франко, О. Русов, у їх числі був і М. Туган-Барановський. М. Кондратьєв згадував, що в ці роки його вчитель «відстоював погляд про широку автономію України», з великим співчуттям ставився до українського руху [17, с. 123].

Тоді ж М. Туган-Барановський бере участь у редагуванні першої української енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем». Перший том видання побачив світ у Петербурзі в 1914 р., другий - у 1916 р. Знаменита праця М. Тугана-Барановського «Основы политической экономии» виходить у Санкт-Петербурзі 1909 р. Саме за цим фундаментальним підручником до 1917 р. майже вся Росія здобувала економічні знання. Свою працю вчений присвятив Ф. Кене, Г. Госсену і К. Марксу. Вже незадовго до смерті М. Туган-Барановський написав і видав курс політичної економії українською мовою, який було перевидано 1927 р. у Празі, 1994 р. в Україні [31], а 1998 р. - у Росії. Книга була відзначена великою премією Імператорської академії наук, а її автора — визнано одним з найкращих фахівців з політичної економії. За гонорар, який М. Туган-Барановський отримав за «Основы», він придбав улітку 1910 р. землю у місцевості під назвою Криниця на Полтавщині. З весни 1910 р. почав будувати там дім, в якому 1914 р. і оселився [5, с. 110]. За участю М. Тугана-Барановського 1916 р. організовано Всеросійський комітет громадського сприяння позикам. Він брав участь у роботі Червоного Хреста в Лохвиці, був членом Тетянинського комітету, почесним попечителем Комерційної школи в Лохвиці. У 1914-1915 pp. за найближчої участі М. Тугана-Барановського засновано сільськогосподарське споживче та кредитне товариства в с. Пізники. У дослідженні О. Мицюка про наукову діяльність М. Тугана-Барановського наводяться його відповіді на анкету, запропоновану 1914 p. щомісячником «Украинская жизнь», який виходив у Москві за редакцією С. Петлюри [15, с. 190]. У них учений, вказавши, зокрема, що за походженням вважає себе напівукраїнцем, першочерговим у справі українського відродження вважає створення українського центру в самій Україні [11, с. 86]. «...Визнаю безумовно бажаним, щоб український народ розвивав свою національну культуру... Денаціоналізація українського народу здається мені небажаною, і це знижує його культурний рівень... Не думаю, щоб державні заборони могли знищити український рух» [15, с. 190-191]. Ще 1906 р. у праці «Теоретичні основи марксизму», підкреслюючи значущість розвитку народом власної культури, учений писав: «Не можна відкидати культурної місії держави, матеріально зацікавленої у піднесенні духовної культури населення, оскільки економічна і політична могутність країни нерозривно пов’язані з успіхами культури» [32, с. 109]. Лютневу революцію 1917 р. учений зустрів з великою надією на можливості демократизації суспільства, які він вважав необхідною умовою для поступового наближення до соціалізму. Кілька разів запрошували його зайняти відповідальну посаду в уряді, але М. Туган-Барановський постійно відхиляв такі пропозиції [5, с. 111]. Не можна достовірно сказати, чи залишався він прихильником тих наслідків, які сталися в результаті революційних перетворень у країні в 1917-1918 pp., чи ні. Однак незадовго до смерті він говорив своєму сину: «Пам’ятай, не можна сидіти на двох стільцях. Борись за те, у що віриш» [4, с. 15].

Улітку 1917 р. М. Туган-Барановський приїхав до своєї Криниці. Він був захоплений ідеєю українського національного й державного відродження. 17 березня помірковані ліберали з Товариства українських прогресистів під проводом Є. Чикаленка, С. Єфремова та Д. Дорошенка разом із соціал-демократами на чолі з В. Винниченком та С. Петлюрою створили власну організацію - Центральну раду. Кількома тижнями пізніше до Центральної ради також вступила Українська партія соціалістів- революціонерів, яку репрезентували М. Ковалевський, П. Христюк та М. Шаповал. Головою Центральної ради було обрано М. Грушевського — відомого авторитетного діяча, котрий повернувся на той час із заслання. Навесні 1917 р. Центральна рада перетворюється з представницького органу різних верств українців на всеукраїнський парламент. В одному з 8 міністерств, очолюваних, головним чином, соціал-демократами, пост генерального секретаря (міністра) фінансів обійняв М. Туган- Барановський. Він виконував ці обов’язки до початку 1918 р. У січні 1918 р. йому запропонували взяти участь в українській делегації для скріплення мирного договору з Німеччиною, проте він цієї пропозиції не прийняв. У січні вчений виїхав до Петербурга в особистих справах. Поза межами України він був до весни 1918 р. [5, с. 111].

В Україні М. Туган-Барановський бере активну участь у створенні Української академії наук (УАН) та її Соціально-економічного відділу, розробляє законопроект про утворення академії, структуру та програму наукових досліджень [33, с. 81]. Заснування Української академії наук (УАН) - логічний підсумок не лише прагнень до національного відродження, а й усього попереднього розвитку творчої думки на теренах України. М. Туган-Барановський увійшов до першого основного складу УАН, його було обрано академіком за спеціальністю «теоретична економія». Збори таємним голосуванням одностайно обрали В. І. Вернадського президентом, а відомого сходознавця та славіста Ю. Кримського - секретарем УАН. На думку В. І. Вернадського, окрім своєї всесвітньої ваги, Українська академія наук мала задовольняти такі важливі вимоги: 1) національні, 2) державні, 3) місцеві [26, с. 2]. Поряд працювали дійсні члени Академії по Історико-філологічному відділу - Д. І. Багалій (з 1906 по 1911 pp. - ректор Харківського університету), М. І. Петров, С. Й. Смаль-Стоцький; по Фізико-математичному відділу - М. Ф. Кащенко, С. П. Тимошенко, П. А. Тутковський. При заснуванні УАН до складу III Відділу (Соціально-економічний відділ УАН) увійшли академіки: М. І. Туган-Барановський (теоретична економія), А. Косинський (економія сільського господарства), Ф. В. Тарановський (порівняльна історія права) і О. І. Левицький (звичаєве право України). Перше організаційне засідання Відділу відбулося 27 листопада 1918 р., і провів його М. І. Туган-Барановський [26, с. 5; 33, с. 81]. При Академії передбачалося створити дві постійні комісії з вивчення соціального стану населення і народного господарства України. М. Туган-Барановський розробляє напрями наукових досліджень як перспективну комплексну програму, яка містила б у собі практичні функції наукових досліджень економіки України і насамперед сільського господарства [24, с. 10]. Такі комісії повинні були фіксувати зміни кон’юнктури ринку і після відповідного аналізу коливань економічних кривих використовувати цей статистичний матеріал з метою його наукового узагальнення і передбачення [26, с. 5].

Учений очолює створений за його ініціативою (5 грудня 1918 р.) Інститут з вивчення економічної кон’юнктури та народного господарства [24, с. 63] (інститут пропрацював до 1922 р.). У галузі вивчення економічної кон’юнктури завдання інституту зводилося до збирання та наукового узагальнення матеріалів, що характеризують стан виробничого, товарного і грошового ринків, а також ринку робочої сили — з метою прогнозу розвитку явищ і процесів на ринках у найближчому майбутньому. Позитивні зрушення щодо вивчення стану кон’юнктури сталися лише з переходом у 1921 р. до нової економічної політики. У 1920 р. у Москві за сприяння В. Я. Желєзнова та М. Д. Кондратьєва [24, с. 146] було створено наукову лабораторію, а в липні 1920 р. прийнято рішення про створення інституту по вивченню народногосподарської кон’юнктури. Згодом в інституті було розроблено теорію «длинных экономических волн», математичне забезпечення якої зробив український економіст-математик Є. Є. Слуцький. До речі, високий рівень викладання математики та статистики в університетах підготував ґрунт для появи вагомих праць економіко-математичного напряму. За оцінкою М. Кондратьєва, спроби побудови схеми господарства, що рівномірно та неухильно розвивається, були найбільш вдалими у К. Маркса, М. Тугана-Барановського, Р. Гільфердінга та Г. Касселя [18, с. 75].

М. Туган-Барановський стає фундатором Демографічного інституту, який з 1 січня 1919 р. очолив М. Птуха (за секретаря став О. І. Левицький) [26, с. 5], а також Кооперативного інституту. Крім того, М. Туган- Барановський очолює Українське наукове товариство економістів. У 1918 р. М. Тугана-Барановського обирають головою ради Українського центрального кооперативного комітету. Як представник цієї організації він головує на третьому Всеукраїнському загальнокооперативному з’їзді, що проходив з 26 по 29 травня 1918 р. у Києві. Учений керує роботою журналу «Українська кооперація».

В останній період свого життя М. Туган-Барановський — професор заснованого за його участю Українського державного університету в Києві, декан його юридичного факультету, де викладає курси з політичної економії та грошового обігу. Він знову висловлює думку про те, що «державний соціалізм зовсім не здійснює ідеалу свободи», що його засади несуть за собою «поважну небезпеку для майбутнього людства... Яка ж буде доля людства, - пише вчений, - коли люди, що стоять вище середнього рівня, будуть під владою людей звичайних? І чи не згасне творча душа людства, якщо натовп буде керувати працею генія, якщо творча ініціатива окремої особи завмре через неможливість свого виявлення?». Особливу увагу він приділяє розвиткові кооперативного руху, вбачаючи в ньому шлях не тільки до піднесення економіки України, а й до національного та культурного відродження її народу [11, с. 87]. Варто особливо відзначити думку М. Тугана-Барановського про здатність науки розв’язувати соціальні проблеми. Останніми книгами, написаними М. Туганом-Барановським і виданими в Україні в перекладі на українську мову в 1919 р., були «Кооперація, її природа та мета» і «Політична економія: Курс популярний». Саме у вступі до «Політичної економії», визначаючи предмет цієї науки, учений писав: «Питання про причини ріжниць в багацтві та вбогості народів; неоднакового поділу багацтва серед кожного народу і розповсюдження скрізь постійної убогості серед зросту багацтва - розглядає наука, що зветься політичною економією» [31, с. 61-62].

На початку 1919 р. М. Тугану-Барановському було запропоновано зайняти посаду радника з економічних питань при дипломатичній місії, що від’їжджала до Парижа. Він дав на це згоду і 19-20 січня виїхав до Одеси. І сталося так, що 22 січня 1919 р. у поїзді на ст. Отрадне (під Одесою) Михайло Іванович Туган-Барановський помер (від чергового загострення стенокардії). Поховано його в Одесі.

М. І. Туган-Барановський, учений світової слави, залишив яскравий слід в історії вітчизняної економічної науки. У зв’язку з цим глибоке вивчення наукової спадщини Тугана-Барановського за сучасних умов набуває неабиякого значення: воно може значною мірою сприяти пошуку правильних відповідей на деякі гострі питання, які постали перед українською економікою на рубежі ХХ-ХХІ ст.

В статье на основе тщательно собранных и обобщенных фактических данных раскрывается ряд важных аспектов жизни и творчества выдающегося ученого-экономиста М. Тугана-Барановского. Подчеркивается, что глубокое изучение научного наследия великого ученого в современных условиях может способствовать поиску правильных ответов на некоторые острые вопросы, вставшие перед украинской экономикой на рубеже ХХ-ХХІ вв.

1. Аникин А. В. Путь исканий: Социально-экономические идеи в России до марксизма. М. : Политиздат, 1990. — 416 с.

2. Бажал Ю. Доля теорії : 100-річчя класичної праці М. І. Тугана-Барановського і сучасність // Економіка України. — 1994. — № 12. — С. 58-63.

3. Белянова Е., Комлев С. Творческое наследие Н. Д. Кондратьева и современность // Мировая экономика и международные отношения. — 1990. — № 8. — С. 124-131.

4. Булочникова Л. А., Сорвина Г. Н., Субботина Т. П. М. И. Туган-Барановский и его книга «Социальные основы кооперации» // М. И. Туган-Барановский. Социальные основы кооперации. — Изд. 3-е, доп. — М. : Экономика, 1989. — С. 5-40.

5. Воблий К. Академік Михайло Іванович Туган-Барановський // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — № 9-10. — С. 107-112.

6. Горин М. Ф., Гринчуцький В. І. З історії кон’юнктурних економічних досліджень в Україні (20-ті роки XX ст.) // Історія народного господарства та економічної думки України : Міжвід. зб. наук. праць. — Вип. 30 / Редколегія : Т. І. Дерев’янкін (відп. ред.) [та ін.]. — Київ-Тернопіль, 1998. — С. 181-187.

7. Горкіна Л. П. Академік Михайло Туган-Барановський // Члени-засновники Національної академії наук України : Зб. нарисів / Відп. ред. В. А. Смолій. — Київ, 1998. — С. 258-296.

8. Горкіна Л. П. Висвітлення генезису та становлення політичної економії як науки у працях М. І. Тугана-Барановського // Історія народного господарства та економічної думки України : Міжвід. зб. наук. праць. — Вип. 29 / Редколегія : Т. І. Дерев’янкін (відп. ред.) [та ін.]. — Київ, 1997. — С. 100-114.

9. Горкіна Л. П. До обґрунтування суспільно-економічних перетворень в Україні в 1917-1920 pp. // Економіка України. — 1993. — № 5. — С. 74-79.

10. Горкіна Л. П. М. І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії / Відп. ред. І. І. Лукінов. — Київ, 2001. — 268 с.

11. Горкіна Л. Михайло Іванович Туган-Барановський : сторінки життя і творчості // Економіка України. — 1993. — № 11. — С. 80-87.

12. Злупко С. Українська наукова школа економічної кон’юнктури та її вплив на світову економічну думку // Економіка України. — 1997. — № 3. — С. 75-82.

13. История экономических учений : Учеб. для экон. спец. вузов / М. Н. Рыднина, Е. Г. Василевский, В. В. Голосов и др. — М. : Высш. шк., 1983. — 559 с.

14. Історія економічної думки України: Навч. посібник / Р. X. Васильєва, Л. П. Горкіна, Н А. Петровська та ін. — К. : Либідь, 1993. — 272 с.

15. Коваль Л. М. Михайло Іванович Туган-Барановський : український період у його житті та наук., політ. і публіцист. праці // Історія народного господарства та економічної думки України: Міжвід. зб. наук. праць. — Вип. 26-27 / Редколегія: Т. І. Дерев’янкін (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Наук. думка, 1994. — С.189-200.

16. Кондратьев Н. Д. Михаил Иванович Туган-Барановский // Истоки : Вопр. ист. нар. хоз-ва и экон. мысли. — Вып. 2 / Редколлегия: В. А. Жамин (гл. ред.) [и др.]. — М. : Экономика, 1990. — С. 268-294.

17. Кондратьев Н. Д. Михаил Иванович Туган-Барановский : Биограф. справка. — Пг. : Колос, 1923. — 128 с.

18. Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики / Редколлегия: Л. И. Абалкин (отв. ред.) [и др.]. — М. : Экономика, 1989. — 526 с. — (Экон. наследие).

19. Королькова Е. Туган-Барановский: «Социализм начинается с человека» // Соц. индустрия. — 1989. — 15 декаб. — № 286(6177). — С. 3.

20. Кучин С. П. Проблема державного регулювання економіки в період становлення ринкових відносин в Україні у працях М. І. Тугана-Барановського // Вісник ХДАК. Харків, 2001. — С. 133-138.

21. Лантух В. В. К вопросу о некоторых социально-экономических категориях в трудах М. И. Туган-Барановского // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна (Економічна серія). № 530. — С. 173-175.

22. ЛойбергМ. Я. История экономики: Учеб. пособие. — М. : ИНФРА-М, 1998. — 128 с.

23. Лортикян Э. Л. История экономических реформ : Мировой опыт второй половины XIX - XX вв.: Учеб. пособие для экон. вузов и фак-тов. — Харьков : Консум, 1999. 288 с. Лортикян Э. Л. Украинские экономисты первой трети XX столетия: Очерки истории экономической науки и экономического образования. — Харьков : «Харків», 1995. 193 с.

24. Птуха М. В. М. І. Туган-Барановський як економіст // Історія народного господарства та економічної думки України : Міжвід. зб. наук. праць. — Вип. 33-34 / Редколегія : Т. І. Дерев’янкін (відп. ред.) [та ін.]. — Київ, 2002. — С. 208-219.

25. Птуха М. В. П’ять років існування III Соціально-Економічного Відділу Української Академії Наук (1919-1923). — Київ, 1924. — 28 с.

26. Солнцев С. Туган-Барановский [М.И.] // Энциклопед. словарь Рус. Библиограф. Ин-та Гранат. — Изд. 7-е, перераб. — Т. 41. — Ч. IX. — Москва, [Б. г.]. Стб. 490-495.

27. Туган-Барановський М. І. Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — № 9-10. — С. 112-131.

28. Туган-Барановский М. И. Избранное : Периодические промышленные кризисы. История английских кризисов. Общая теория кризисов. — М. : Наука — РОССПЭН, 1997. — 576 с.

29. Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — М. : РОССПЭН, 1998. 664 с.

30. Туган-Барановський М. Політична економія : Курс популярний / Вст. ст. Л. П. Горкіної: Михайло Іванович Туган-Барановський - мислитель, вчений, громадянин / Відп. ред. Т. І. Дерев’янкін. — К. : Наук. думка, 1994. — 264 с. (Вст. ст. — С. 3-55).

31. Туган-Барановский М. И. Теоретические основы марксизма. — 3-е изд. — [СПб.] : Ред. журн.«Мир Божий», 1906. — IV + 229 с.

32. Фещенко В. М. Видатний вчений, публіцист, громадський діяч : До 125-річчя з дня народження академіка М. І. Тугана-Барановського // Вісник Академії наук УРСР. 1990. — № 1. — С. 78-81.