М.О. Уперенко

У статті проаналізовано історико-економічні основи та особливості східнослов’янського менталітету. Пропонується новий підхід до вивчення духовної складової економічного розвитку.

Ключові слова: економічна історія, менталітет, духовні продуктивні сили людини, історико-економічна антропологія.

Постановка проблеми. Представлена стаття присвячена актуальній, складній та малодослідженій проблемі, розв’язання якої відкриває перспективи подальшого вдосконалення істори- ко-економічного аналізу господарських явищ, процесів, підсистем та систем. Із нею, зокрема, безпосередньо пов’язане вирішення таких важливих питань, як дослідження ролі духовної складової економічного розвитку, якісних особливостей безпосередніх виробників, їх конкурентоспроможності на ринку праці та специфіки соціально-економічних інститутів. Проблема має також актуальні прикладні та міждисциплінарні аспекти. Її творче освоєння створює певні передумови для розробки методики дослідження довготривалих змін особистості в межах історико- економічних систем, для підготовки на базі історико-економічної інформації методик регулювання духовних продуктивних сил людини, сім’ї, організації. Разом з тим, забезпечується більш чітке розуміння особливостей соціального капіталу в економічній теорії і напрямків подальшого розвитку концепції корпоративної культури в сучасному менеджменті.

Стан вивченості теми. В історичній та історико- економічній літературі минулого дослідження особливостей східнослов’янського менталітету представлені роботами М.І. Костомарова [8], В.С. Соловйова [17], Є.А. Трубецького [18], М.О. Бердяєва [1], П.О. Куліша [9], О.О. Потебні [16], І.С. Нечуя-Левицького [14], І.Я. Франка [19], М.С. Грушевського [5] та інших вчених. Науковий інтерес до цієї проблеми суттєво посилився в останні десятиліття у зв’язку з переходом до ринкової економіки та необхідністю нового рівня самоорганізації людини. Про це свідчать праці П.І. Гнатенко [2], К.І. Касьянової [7], В.С. Полікарпова [15], Є.О. Гриценко [4], колективні монографії «Ментальність та історія ідей» [11], «Менталітет та аграрний розвиток Росії» [12] та багато інших видань. Разом з тим, у вітчизняних історико-економічних публікаціях питанню історико- економічних основ та особливостей східнослов’янського менталітету приділяється недостатня увага. Це зумовлено низкою причин , насамперед, особливостями успадкованих з радянських часів методологічних засад історико-економічного аналізу, за якими цей важливий аспект досліджень недооцінювався. Суттєвою перешкодою для вивчення особливостей східнослов’янського менталітету є нечіткість і багатозначність самого поняття ментальності. Воно має цілий ряд мало узгоджених визначень і розглядається як: а) глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості [12], б) сукупність психологічних та поведінських установок індивіда або соціальної групи, в) духовність; харак-терний для особистості або соціальної групи спосіб мислення [20]. Всі ці визначення сформувалися за рамками економічної історії як науки і мають з огляду на це один загальний недолік: всі вони недооцінюють, а часто ігнорують історико- економічні основи менталітету. Це суттєво звужує розуміння цієї категорії, деформує уявлення про механізм його виникнення, постійного відтворення, поступових змін та періодичної якісної трансформації. Саме тому некритична інтеграція цих визначень в методологічний апарат сучасної економічної історії мало сприятиме його суттєвому вдосконаленню. В історії економіки потрібен власний, історико-економічний варіант розуміння менталітету, його розробка передбачає об’єднання колективних зусиль всіх істориків-економістів. Не виключається, зрозуміло, й індивіду-альний пошук. За певного рівня його активності вже на перших етапах можуть окреслитися підходи, що сприятимуть вирішенню поставленого завдання.

Мета дослідження. Започатковуючи розробку кардинальної історико-економічної проблеми, автор вважає за необхідне дослідити спочатку взаємозв’язки історико-економічного підґрунтя і специфіки східнослов’янського менталітету.

Основні результати дослідження. Як вже зазначалося, існуючим у науковій літературі визначенням менталітету властива однобічність та ігнорування матеріальних, історико- економічних основ його формування. Тому, виходячи з основних понять економічної історії - «виробник» і «виробництво» - та довготривалого процесу їх спочатку повільної, а згодом все більш активної та прискореної взаємодії, можна висунути гіпотезу про те, що ментальність формується в процесі цього взаємовпливу. Щоб підтвердити його і вийти на вирішення поставленої проблеми, деталізуємо наші уявлення про людину і виробництво. Що стосується «виробника», то з метою конкретизації предмета дослідження та визначення його структурних творчих основ, на нашу думку, слід ввести інноваційне поняття - «духовні продуктивні сили людини». Цілий ряд дослідників розглядали людину як цілісну особистість з притаманною їй поведінкою та акцентували увагу на окремих елементах її духовного світу, мисленні, знаннях. Новизна та ефективність історико- економічного підходу до цього питання полягає в наступних перевагах: 1) духовні продуктивні сили розглядаються як динамічна система, до складу якої входить фізичний стан людини, відчуття, сприйняття, почуття, пам’ять, мова, мислення, знання, воля, навички та вміння, досвід, моральні установки; 2) їх виробничий потенціал реалізується людиною в процесі життєдіяльності, серцевиною якої є виробництво. Воно також являє собою динамічну систему, в структуру якої входять знаряддя праці, предмети праці, труд та інші елементи; 3) система виробництва в короткостроковому та в довготривалому плані справляє значну зворотну дію на елементи духовної системи виробника. Менталітет залежить від якості кожного з них і, в свою чергу, впливає на життєдіяльність, виробництво, прийняття рішень, інститути. Тому його історико-економічне визначення, на наш погляд, можна сформулювати так: менталітет - це рівень розвинутості, співвідношень, функціонування, інтеграції та ролі елементів системи духовних продуктивних сил людини, що виявляється в процесі її життєдіяльності, впливає на організацію виробництва, управління та особливості інститутів.

Опоненти можуть зауважити, що поняття духовних продуктивних сил більше тяжіє до етнічної психології чи філософської антропології, ніж до економічної історії, і що з цієї причини розробка детального аналізу взаємодій систем «виробник» і «виробництво» є досить складною (якщо не безнадійною) проблемою. Не відкидаючи складності її вирішення на межі творчої взаємодії з указаними дисциплінами, згадаємо, що в даній пог- раничній сфері уже працювали такі видатні економісти-історики, як М. Вебер, Ф. Бродель, Й. Хейзінга та інші. Необхідно освоїти їх досвід і без вагань розширити межі економічної історії. Результатом цього інноваційного кроку стане вирішення цілої низки дисциплінарних і міждисциплінарних питань, а саме: а) стане можливою повна інтеграція людини та її проблематики не тільки в економічну історію, а й в інші економічні науки; б) поглибляться дослідження духовної складової економічного розвитку, зокрема, впливу менталітету на організацію виробництва, управління, специфіку інститутів; в) буде вдосконалений аналіз взаємозв’язків у системах духовних виробничих сил людини та виробництва; г) дослідження духовних виробничих сил людини дасть змогу уточнити поняття людського капіталу в економічній теорії та вийти на проблему розробки менеджменту духовних сил в управлінні.

Та попри всі ці перспективи, виникає таке питання: що ж практично дає запропонований підхід для пізнання ще невідомих особливостей східнослов’янського менталітету? Для відповіді на нього розглянемо в загальних рисах специфіку взаємодії системи духовних продуктивних сил трудящого і системи виробництва в частині знарядь, предмету праці та самої праці в такій історично провідній галузі господарства, як землеробство. Нагадаємо, що сільське населення Росії в 1863 р. становило 91%, в 1897 - 87%, в 1915 - 84% [10], а в 1940 р. - 54% [6]. Відомо, що протягом цілого ряду століть, включаючи радянський і сучасний періоди, умови його життєдіяльності були близькими до екстремальних: економічне та особисте безправ’я, малоземелля, відсталість агротехніки, виснажлива фізична праця, низька врожайність, обтяжливі податки. Основним мотивом праці було виживання. Нестійкість селянського господарства, постійна загроза злиднів та голоду активізували в структурі духовних сил землероба почуття постійної невпевненості, загрози, беззахисності. За цих умов емоційне начало (особливо давні почуття страху, голоду, агресії) було представлене більшою мірою, порівняно з такими складовими духовної системи, як мислення, знання, досвід. У ході землеробських робіт (оранка, сіянка, збирання врожаю) сам процес праці посилював цю особливість, при цьому емоційне входило до структури сприйняття разом з образом навколишньої діяльності. Слід підкреслити, що сам образ (плуг, впряжений в нього віл, борозна) часто своїм кольором, розмірами, естетичними особливостями, безпосередньою дією на виробника, що відчував його твердість, запах, податливість, стимулював та закріплював образно-емоційне сприйняття. Суттєву роль у цьому відігравала певна психологічна спорідненість, нероздільність суб’єкта і об’єкта, сприйняття та емоції, викликані фізичними зусиллями виробника. Посиленню та закріпленню образно-емоційного начала сприяв і повільний характер землеробських робіт, у ході якого і образи, і емоції сприймалися протягом тривалого часу. В модифікованій формі ці явища відтворювалися також у багатодітній трудовій сім’ї, що існувала до 30-х років ХХ ст. Їх основою ставали вже родинні почуття, колективна співпраця. На цьому ґрунті сфера впливу образно-емоційного начала суттєво розширювалася, воно ставало більш колоритним та дієвим й у своїх позитивних формах протистояло безнадійності, страху, загрозам, набувало оптимістичного характеру. Чіткіше проявлялась і його гуманістична спрямованість. На основі суперечливого емоційного та трудового досвіду все більше заявляли про себе співчуття, співучасть, прощення, милосердя, душевність, доброта. В сукупності вони найшли свій вираз у посиленій душевній сердечності - специфічній рисі східнослов’янського менталітету.

А далі, змінивши точку зору, звернемо увагу на те, що образно-емоційне сприйняття виступало як природний різновид інформації, що засвоювалася людиною. В силу своєї сутнісної особливості - образності - вона не була орієнтованою на розкриття логічного в предметах та явищах і навіть деякою мірою затіняла його. Поступаючи в систему духовних продуктивних сил, протягом довготривалого періоду вона не зустрічала «кон- курен-ції» з боку таких елементів пізнавальної діяльності, як знання, мислення. Їх зміст пов’язувався в основному з повсякденністю. Досвід, уміння та навички, що тяжіли до традиції, теж мало протистояли їй. Більше того, образно-емоційна інформація ставала структурною складовою знання, мислення, досвіду, моралі. Це означає, що образно-емоційне світосприйняття в до- індустрі-альний період і певною мірою після нього домінувало в духовній системі землероба і являло собою одну із суттєвих, корінних особливостей його менталітету, а, отже, і ментальності східнослов’янських суспільств у цілому. Але за допомогою яких фактів, крім розглянутих, можна перевірити істинність цього твердження, запитають нас наші опоненти.

Відповідь на це питання дає наступна аргументація: а) образно-емоційне визначило слов’янський вибір візантійського варіанту християнської релігії в період князювання Володимира. Вплив емоційного начала був таким значним, що київські посли, перебуваючи у візантійському храмі, «не знали де знаходяться: на небі чи на землі»; б) про підвищену роль образно-емоційного свідчить яскрава образність східнослов’янських мов, підкріплена емоційними інтонаціями та представлена у творчості цілого ряду відомих вихідців із народу (Іван Вишенський: «землю, по якій ходите босими ногами, не зневажайте бездуховністю своєю»; Авакум Петров: «браття світи мої... вас і діток ваших цілую цілуванням духовним»; Омелян Пугачов: «жалую вас і землею, і водою, і всією живністю, і луками, і полями»); в) домінування образно-емоційного начала мало свій прояв у досягненнях східнослов’янських літератур, живопису та народної творчості; г) схильність до переваги образно-емоційного над логічним засвідчена багатьма представниками східнослов’янської культури: М. Карамзіним («дайте мені почуття, а не теорію»), П. Чаадаєвим («в почуттях значно більше розуму, ніж в розумі почуттів»), Ф. Достоєвським («можна багато чого не усвідомлювати, а лише відчувати»), Є. Трубецьким («серце людини - її найдорожчий скарб»), В. Соловйовим («душа є дещо більше, ніж рефлектуюча свідомість»), М. Федоровим («серце - необхідна поправка холодній суб’єктивності розуму»); д) посилене образно-емоційне пронизує всю нашу історію аж до ХХ ст. і сучасності, його головним носієм є народ (включаючи еліту). Образно-емоційна зорієнтованість останньої найшла свій прояв у діяльності М. Хрущова, Л. Брежнєва, М. Горбачова. Що стосується Л. Брежнєва, то його належність до цієї тенденції характеризувала його народна мова, часто насичена образно- солоними висловами, дружелюбність, поетичний настрій, любов до поезії С. Єсеніна та хорової пісні. Це за його ініціативою деякі члени Політбюро ЦК КПРС час від часу збирались в Кремлі на співи. І ще одна важлива образно-емоційна мікродеталь: своє рішення про вторгнення до Чехословаччини в 1968 р. він прийняв після того, як йому показали карикатури на нього в чехословацькій пресі.

У наш час сфера образно-емоційного під впливом ринку, технічного прогресу, розвитку науки, нових інтелектуальних технологій поступово звужується, але його позиції залишаються ще досить стійкими. Слід зазначити, що перевага образно- емоційного світосприйняття й мислення над іншими елементами духовної системи східнослов’янської особистості носить суперечливий характер і має суттєві позитивні та негативні соціально-економічні наслідки.

Що стосується позитивних наслідків, то вони виявилися в цілій низці різноманітних за змістом явищ та процесів. Найбільш впливовими з них є такі:

- образно-емоційне стало основою душевної спорідненості, взаємного порозуміння та психологічного зближення слов’ян. Його об’єднуюча сила за екстремальних умов могла підніматись до стихійно-колективного пориву (народні повстання, Куликовська битва, Бородіно, козацько-селянський рух під проводом Б. Хмельницького, Гуляйпольська республіка Н. Махно, бунт політв’язнів у Кенґірі (1954 р.) тощо;

- і в дореволюційний, і в радянський період цілий ряд емо- ціоналів - вихідців із землеробських сімей стали видатними вченими, зробили суттєвий вклад у розвиток техніки, технології, економіки. Серед них, приміром, генеральний конструктор авіаційних двигунів, академік, українець Архип Іванович Люлька, головний конструктор важких танків і тягачів, син землероба, росіянин Микола Леонідович Духов і багато інших. Це дає підставу стверджувати, що цілеспрямована евристично-творча інтеграція образно-емоційного і логічного може давати значні суспільні результати;

- в системі управління господарськими об’єктами, там, де образно-емоційний і трудовий досвід керівника поєднувався з традиційною для землеробів увагою до трудової людини та її потреб, відносини в колективі й результати господарювання, як правило, ставали позитивними;

- за умов непримусових колективних форм організації виробництва (община, трудова сім’я, кооператив, фірма) образно- емоційне об’єднувало та підсилювало енергію трудівників, сприяло зростанню продуктивності їхньої праці;

- у наш час, як і в минулому, образно-емоційне знаходить своє втілення в літературних творах, музиці, архітектурі, живопису, телебаченні, естраді. Та їх гуманістичне наповнення мірою віддалення від історико-економічних першооснов слабшає. Постійний моніторинг змісту та динаміки цього зв’язку стає необхідністю;

- глибоко пережита особою образно-емоційна напруга викликає суттєві зміни в її свідомості та самоорганізації праці. Це вже враховується в сучасних тренінгових програмах з менеджменту.

Розробка ж евристичних варіантів взаємної інтеграції образно-емоційного і логічного мислення з перспективою прямого інтелектуального управління знаряддями праці, транспортними засобами, електронними системами перебувають ще на початковому рівні. Американська спроба сконструювати інтеле- ктуально-керований винищувач дала збій, та пошуки тривають. Все це ще раз свідчить про те, що дослідження духовних продуктивних сил людини в економічній історії є актуальною міждисциплінарною і практичною проблемою.

Із перевагами образно-емоційного начала над іншими елементами системи духовних продуктивних сил особи пов’язані й негативні наслідки. До них можна зарахувати:

- переважну зорієнтованість людини на зовнішні явища та процеси на шкоду пізнанню та вдосконаленню внутрішнього світу;

- стихійність, оманливу переконливість, дискретність і недостатню впорядкованість образно-емоційного, що можуть породжувати непорозуміння, неузгодженість дій, безладдя, деформацію логіки мислення та стимуляцію катастроф (цю тезу, на наш погляд, може підтвердити перелік хоча б таких різнорідних явищ: наприкінці ХІХ ст. значна частина селян Харківщини, дізнавшись з ярмаркової брошурки про наближення «кінця світу», покинула польові роботи та почала вирізати скот; в роки

Громадянської війни офіцери армії Врангеля в Криму були емоційно впевнені, що Сиваш - надійна природна перепона для більшовицької Червоної Армії і прорахувалися; в ситуації, викликаній образно-емоційним шоком під час вибуху на крейсері «Новоросійськ» в Севастопольській бухті (1954 р), вісім адміралів, які знаходилися на його борту, та головнокомандуючий флотом не змогли прийняти узгоджене рішення щодо порятунку корабля);

- люди образно-емоційного складу нерідко повільно адаптуються до нового, довго входять у перемінливі ситуації, затягують та ускладнюють прийняття актуальних рішень, а управлінці ж з такими якостями вносять дезорганізацію до процесу виробництва, роблять його малоефективним та збитковим;

- в господарській системі перевага образно-емоційного іноді стає однією з головних причин гігантоманії, перебільшення успіхів, розриву між якісними і кількісними показниками (звідси захоплення свого часу гігантськими новобудовами, повороти рік, монументи велетенських кабанів та бичків на Виставці народного господарства СРСР, звідси ж і неувага до незначних прогресуючих явищ та процесів, що потребують глибинного аналізу);

- образно-емоційне часто викликає деформації в діяльності соціально-економічних інститутів (особливо чітко це прослід- жується в правових актах: у цілій низці випадків їх зміст не включає порядок впровадження постанов. Зміст підзаконного акту іноді не відповідає, а часто й прямо суперечить основному закону;

- у процесі вирішення правових, економічних, політичних завдань образно-емоційне яскравіше за все проявляється в постановці проблеми, що не виключає значної долі ірраціонального. Що ж до логіки втілення задуманого, то вона часто зостається найслабшою ланкою і нерідко зводить нанівець усі зусилля. Прикладами можуть бути: кукурудзяна епопея Хрущова, компанія проти пияцтва при Горбачові, розпочата ним перебудова економіки і т.д.;

- за певних умов образно-емоційні кліше стають основою стереотипів, одностороннього спрощено-догматичного підходу до соціально-економічної дійсності, теорії, управління та до окремих груп і прошарків населення;

- всі перелічені позитивні та негативні тенденції представлені в свідомості окремої людини, колективу чи етнічної спільноти одночасно. Їх взаємодія пов’язана з формуванням різнорідних комбінацій, мотивів, дій. Це означає, що союз стихійного та виваженого, образно-логічна непередбаченість, певний ухил в сторону ірраціонально-почуттєвого та евристичного являються найбільш ймовірними характеристиками динамічно пульсуючого, життєстверджуючого поля цієї взаємодії.

Що стосується стереотипів та спрощеного підходу в радянській дійсності, то, зрозуміло, вони мали відношення й до систематичного прославляння партії (партія - рідна, вона ж наш керманич, наша честь і совість і т.д.). Периферійні варіанти цих стереотипів доходили до гумористичних курйозів. У залі засідань Маньківського райкому (Черкащина), на місці, де звичайно висів портрет Леніна, довго висіло масштабне зображення української молодиці з підносом, на якому стояла здоровенна пляшка сизого самогону поряд зі смаженим поросям та ковбасами, а підпис гласив: «Все для рідної партії...» - разючий історико- економічний мікрофакт, що свідчить про особливості тогочасної соціально-економічної дійсності.

Висновки. Проаналізувавши порушену наукову проблему, можна зробити такі основні висновки:

1. Дослідження особливостей менталітету як невід’ємної складової та чинника економічної динаміки, є актуальною проблемою сучасної економічної історії, що сприяє поглибленню історико-економічного аналізу, розширенню його міждисциплінарних та практичних зв’язків.

2. Запропонований початковий варіант підходу до системи духовних виробничих сил людини, за його детальної розробки, може стати не тільки надійним методологічним інструментом пізнання, а й стимулом її нової, повномасштабної інтеграції в історію економіки.

3. Активне вивчення духовної складової економічного розвитку може сприяти формуванню спеціального розділу економічної історії - історико-економічної антропології. Її основним завданням стане постійний моніторинг духовних виробничих сил особистості, сім’ї, організації, суспільства в цілому в інтересах науки і практики.

4. Суперечливий характер та загальна специфіка східнослов’янського менталітету не схиляють нас до його песимістичних оцінок. Під впливом ринку, розвитку науки й техніки, соціальних зрушень він змінюється, вдосконалюється та поступово нагромаджує в собі заряд небувалої духовно-евристичної сили.

1. Бердяев Н. А. Судьба России / Н. А. Бердяев. — М. : Изд. МГУ, 1990. — 240 с.

2. Гнатенко П. І. Український національний характер / П. І. Гнатенко. — К. : Либідь, 1994. — 152 с.

3. Гнатенко П. И. Этнические установки и этнические стереотипы / П. И. Гнатенко, В. Н. Павленко. — Днпр. : ДГУ, 1995. — 326 с.

4. Гоиценко Е. А. Менталитет как категория институциональной теории / Е. А. Гриценко— Эконом. теория. — 2005. — № 1. — С. 35—45.

5. Грушевський М. С. Духовна Україна / М. С. Грушевський. — К. : Либідь, 1994. — 560 с.

6. Дубровский С. М. Сельское хозяйство и крестьянство в России в период империализма / С. М. Дубровский. — М. : Наука, 1975. — 599 с.

7. Касьянова К. И. О русском национальном характере / К.И. Касьянова— М. : Экономика, 1994. — 582 с.

8. Костомаров Н. И. Домашняя жизнь и нравы великорусского народа / Н. И. Костомаров. — М. : Экономика, 1993. — 429 с.

9. Куліш П. А. Записки о Южной Руси / П. А. Куліш. — К. : Дніпро, 1994. — 676 с.

10. Культорология. — С.-Петербург : Знание, 1995. — 298 с.

11. Ментальність та історія ідей. — К. : Наук. думка, 1993. — 136 с.

12. Менталитет и аграрное развития России (ХІХ-ХХ в.). — М. : Наука, 1994. — 596 с.

13. Народное хозяйство СССР: стат. сб. 1922-1982. — М. : Финансы и статистика, 1982. — 623 с.

14. Нечуй-Левицький І. С. Світогляд українського народу / І. С. Нечуй- Левицький. — К. : Обереги, 2003. — 143 с.

15. Поликарпов В. С. История нравов в России / В. С. Поликарпов. — М. : Феникс, 1995. — 575 с.

16. Потебня А. А. Слово и миф / А. А. Потебня. — М. : «Правда», 1989. — 622 с.

17. Соловьев В. С. Сочинения / А. С. Соловьев. — Том 2. — М. : Мысль, 1988. — 822 с.

18. Трубецкой Е. Н. Максимализм / Е. Н. Трубецкой. — Юность. — 1990. — № 3. — С. 11—16.

19. Франко І. Я. Зібрання творів. В 50 т. / І. Я. Франко. — Том 20. — К. : Наук. думка, 1979.— 486 с.

20.Человек и общество. — Ростов-на-Дону : Феникс, 1986. — 397 с.