О.Д. Сайкевич

Стаття присвячена вивченню методологічних проблем визначення, систематизації та функціонування наукових шкіл в історії української економічної думки різних часів. Обґрунтовуються доцільність і практичне значення поглибленого вивчення діяльності вітчизняних економічних шкіл минулого та сьогодення.

Ключові слова: економічне вчення, економічна теорія, економічна концепція, наукова школа, чинники формування наукових шкіл, «мейн- стрім», критерії наукової школи.

Постановка проблеми. Дослідження історії української економічної думки - складне та диверсифіковане завдання, вирішенню якого протягом тривалого часу не приділялося належної уваги. Лише з початку 1990-х років почали з’являтися публікації, автори яких при вивченні здобутків українських учених- економістів могли керуватися передусім фаховими, а не ідеологічними мотивами. За останній час відповідні дослідження в Україні пройшли певну еволюцію в плані їх спрямованості, комплексності та глибини аналізу.

Після здобуття Україною незалежності дослідники прагнули довести, що українська економічна думка існувала, розвивалася в контексті світової економічної науки та мала серед своїх представників висококваліфікованих учених-економістів, які зробили внесок не лише до вітчизняної, а й до світової науки. Наступним етапом досліджень стало виділення окремих теоретичних і практичних проблем, що стали предметом дослідження у працях українських економістів різних періодів, і поглиблений аналіз поглядів цих вчених стосовно визначеної проблематики. Нині прийшов час перейти до комплексних історико-економічних досліджень, щоб систематизувати набутий матеріал за допомогою історичного та логічного підходів, з позиції тематичного спрямування та практичного значення праць окремих вчених чи наукових колективів, внеску українських учених до світової економічної думки тощо.

Одним із ключових методологічних підходів, за яким проводяться дослідження історії економічної думки, є виділення наукових економічних шкіл, включення до їх складу окремих учених-економістів і порівняння підходів представників різних шкіл до вирішення окремих теоретичних і прикладних проблем. Як правило, зарахування певного вченого до тієї чи іншої школи, так само як і обґрунтування існування самої школи, проводиться наступними поколіннями дослідників у межах ретроспективного аналізу. Розвиток економічної науки в Україні вже має достатньо давню історію, і це дає підстави здійснити спробу виокремити певні вітчизняні економічні школи та спробувати систематизувати знання про них.

Мета дослідження. Завдання виділення та характеристики наукових шкіл національного масштабу є складним методологічно та значним за обсягом первинного матеріалу, що потребує опрацювання. Вирішити його в межах однієї статті неможливо, тому на даному етапі обмежимося лише окресленням концептуальних підходів до виділення та систематизації економічних шкіл в Україні, а також визначенням методологічних проблем, пов’язаних з вирішенням вказаного завдання.

Ступінь дослідженості теми у наукових публікаціях. Поняття «економічна школа» широко використовується авторами підручників, монографій та інших наукових праць з історії економічних вчень. Практично всі дослідники еволюції світової економічної думки майже одностайно виділяють класичну, історичну, австрійську, лозаннську, кембриджську та деякі інші економічні школи. Водночас, кейнсіанство, інституціоналізм, монетаризм, неолібералізм тощо економічними школами не називають. Більше того, якщо взяти для прикладу класичну школу, то навіть в межах одного підручника її можуть називати класичним напрямом політичної економії, економічною класикою, класичною теорією, класичною економічною наукою тощо. Це свідчить про те, що на сьогодні відсутній єдиний методологічний підхід до того, що саме й на підставі чого можна та потрібно називати економічною школою з наукової точки зору.

У дослідників відсутнє також спільне бачення класифікації економічних шкіл в історії економічної думки України. На думку Л. Горкіної, економічні школи виникають в межах певних напрямків політичної економії, представники різних шкіл можуть дотримуватись альтернативних підходів до пояснення певних економічних явищ, а самі школи іноді розвиваються в конфронтації одна до одної [1, с. 21]. Аналізуючи період останньої третини ХІХ - першої третини ХХ ст., Л. Горкіна виділяє лише Київську психологічну школу, фундатором якої вона вважає М. Бунге. Інші наукові дослідження у сфері економічної теорії в Україні автор розглядає переважно за напрямами (маргінальний, соціальний, марксистський, ліберально-народницький тощо) чи за окремими ідеями (наприклад, виробничого кооперування). В цілому, як наголошує Л. Горкіна, «теоретичне розмежування серед професіональних і непрофесіональних економістів в Україні відбувалося на ґрунті перегляду засад класичної школи з широким включенням в орбіту цього перегляду як марксистської економічної теорії, так і певною мірою здобутків австрійської та нової німецької шкіл» [1, с. 37].

Відомі дослідники історії економічної думки України П. Юхименко та П. Леоненко виокремлюють більшу кількість вітчизняних економічних шкіл. Згадану вище Київську психологічну школу вчені називають київською політекономічною школою [8, с. 220]. Крім неї, вони виділяють школи економічної кон’юнктури та кооперації, засновником яких вважають М. Тугана-Барановського, а також національну економіко- математичну школу, творцем якої називають Є. Слуцького. Також у підручнику згадується «сучасна київська школа математичної економіки» [8, с. 227].

Про відсутність спільної позиції у підходах до класифікації економічних шкіл свідчить і той факт, що вчені поки що не дійшли згоди навіть щодо назв вже виділених шкіл в історії економічної думки України. Так, у науковій літературі зустрічається і третя назва Київської психологічної школи - Київська економічна школа. Автор цієї назви Ю. Ущаповський виділяє також соціальну школу в історії української думки кінця ХІХ – початку ХХ ст. Саме вона, на думку дослідника, «стала основою для формування українського інституціоналізму» [3, с. 77-78].

Історія становлення математичної школи в політичній економії, в тому числі й в Україні, досліджується в статті О.Хоменко [4], в якій зазначається, що й «нині не існує одностайної думки щодо визначення суті економіко-математичних досліджень: чи як напряму, чи як школи» [4, с. 253]. Для вирішення цієї проблеми учений посилається на відомих авторитетів у сфері історії економічних вчень - Ш. Ріста та Ш. Жіда, які констатували, що «вислів «школа» стосовно економістів- математиків у жодному разі не повинен означати, що у них спільна програма, - у них лише спільний метод» [2, с. 529-530]. Розвиваючи цю думку, О. Хоменко робить висновок: економістів математичної школи (в тому числі й української) єднає те, що їхні погляди мають спільну економічну платформу: «Вони є прихильниками принципу граничної корисності, намагаються перекласти на мову математичних формул основні поняття суб’єктивної школи, поширюють граничний аналіз на всі сфери економіки» [4, с. 257].

Виклад основного матеріалу. Можна констатувати, що на сьогодні загальновизнаного підходу до виділення, класифікації і характеристики наукової школи в економічній науці не склалося. Разом з тим, є підстави вважати своєчасним і необхідним вироблення такого підходу. Зокрема, на користь актуальності вказаного завдання можуть слугувати такі аргументи.

По-перше, з кожним роком кількість учених, які публікують праці в різних галузях економічних досліджень, постійно зростає. При цьому, багато з них демонструють дуже близькі, якщо не тотожні, підходи до певних проблем і нерідко ці публікації є просто авторською інтерпретацією поглядів когось із відомих попередників. Зведення великої кількості авторів у певну наукову школу допоможе дослідникам, особливо молодим науковцям, систематизувати існуючі здобутки у сфері вирішення певної наукової проблеми, виявити недосліджені чи недостатньо досліджені моменти.

По-друге, поділ на школи дасть змогу полегшити виявлення та систематизацію альтернативних підходів до вирішення певної теоретичної проблеми, прискорить пошук раціонального зерна у представників різних точок зору. Розгляд проблематики в рамках економічної школи дозволить одночасно персоніфікувати погляди та згрупувати їх за певними спільними ознаками.

По-третє, розробка уніфікованих підходів до виділення економічних шкіл може стати вагомим внеском у методологію історико-економічних досліджень, дозволить більш системно вивчати здобутки вітчизняної економічної науки та порівнювати їх зі світовими економічними школами.

По-четверте, встановлення чинників, які сприяють формуванню наукових шкіл, дозволить цілеспрямовано використовувати ці чинники для стимулювання процесів створення творчих колективів науковців з метою вирішення нагальних наукових проблем, а самі наукові дослідження в межах таких колективів матимуть синергетичний ефект.

Процес виокремлення, систематизації та характеристики наукових шкіл у вітчизняній економічній науці має вирішувати триєдине наукове завдання: 1) виділити чинники, які суттєво впливали на виникнення та розвиток певної наукової школи;

2) довести, що певну групу учених-економістів є підстави зарахувати до єдиної наукової школи; 3) показати, що досліджувана школа залишила помітний слід в історії вітчизняної чи навіть світової економічної науки, а її здобутки зберігають теоретичне та практичне значення й за сучасних умов. Допомогти у вирішенні вказаного завдання може застосування еволюційної парадигми економічної теорії, тобто такої теорії й методології, «яка розглядає економіку і суспільство в процесі розвитку, в процесі змін» (акад. А. Чухно) [6, с. 11]. Адже кожна школа проходить ряд послідовних стадій: виникнення - становлення - розвиток - криза - зникнення з історичної арени або перехід у наступні школи, але з новою якістю розвитку.

Розробку концептуальних підходів до виділення та дослідження економічних шкіл в історії економічної думки України доцільно розпочати з визначення дефініцій та доцільності їх застосування у конкретних випадках. Адже в різних наукових публікаціях при характеристиці поглядів одних і тих самих груп вчених-економістів автори рівнозначно застосовують категорії «економічна школа», «напрям економічної науки», «економічна концепція», «економічне вчення», «економічна теорія» тощо. Тому необхідно визначити ці поняття з точки зору їх змістовного наповнення та ієрархії.

Економічна наука як галузь людського знання та економічна теорія як фундаментальна основа розвитку цього знання розвиваються на основі певної методологічної концепції (парадигми). Обрана парадигма є визначальною для формування напрямів економічної науки. Кожного конкретного історичного періоду існує один домінуючий, або основний, напрям, який нині прийнято називати «мейнстрім», а також один або декілька альтернативних йому напрямів.

Відношення конкретного ученого-економіста до певної ідеології й, відповідно, до певного напряму економічної науки визначається його політичними поглядами, ставленням до ролі держави в економіці, приналежністю до органів влади чи майнових класів, релігійними переконаннями тощо. Крім того, певний напрям в економічній науці іноді стає офіційною економічною ідеологією держави. В цьому випадку приналежність до альтернативних напрямів вимагає від ученого, особливо в тоталітарних державах, значної особистої мужності й принциповості.

Економічне вчення виникає в межах напряму економічної науки. Його поява зумовлена масштабними економічними проблемами, які залишаються актуальними протягом тривалого історичного періоду. Відповідно, економічне вчення визначає принципові підходи до вирішення вказаних проблем і ці підходи досить часто мають ідеологічне підґрунтя. Прихильність конкретного ученого-економіста до того чи іншого вчення визначається його поглядами на ідеологію вирішення певної проблеми. Обравши принципові підходи до вирішення певної проблеми, учені-економісти переходять до розробки економічних концепцій. Вони (концепції) містять у собі принципові припущення, на яких базуються економічні дослідження. Економічна наука може відхилити ці концепції, а може прийняти й реалізувати.

Економічні теорії розробляються на рівні окремих теоретичних чи прикладних проблем (наприклад, економічна теорія добробуту) або на рівні окремих економічних категорій (наприклад, економічна теорія доходів чи економічна теорія власності). Причому, в межах кожного з альтернативних напрямів економічної науки можуть бути свої теорії стосовно одних і тих самих проблем. Економічні теорії можуть виникати у площині як теоретичних, так і прикладних економічних досліджень.

Від розгляду вказаних вище категорій слід перейти до визначення терміна «економічна школа» з наукової точки зору.

Передусім, кожна школа розвивається в межах певного напряму економічної науки, а її представники поділяють принципові положення конкретного економічного вчення. Засновники чи ідеологи школи є авторами певної концепції, розвиток якої відбувається в формі конкретних теорій, що розробляються представниками даної економічної школи.

Виходячи з існуючих підходів до виділення економічних шкіл, можна назвати низку спільних ознак, які використовували дослідники при зарахуванні груп учених-економістів до певної школи, а саме: предмет дослідження, об’єкт дослідження, використання методології дослідження, ставлення до певного вагомого чинника, застосування методів дослідження. Кожна із цих ознак є суттєвою, однак їхня численність свідчить про необхідність розробки комплексного (багатокритеріального) підходу до виділення наукових економічних шкіл.

Оскільки економічна школа розглядається нами як різновид наукової школи, то можна використати при пошуку багатокритеріального підходу до визначення поняття «економічна школа» певні ознаки, характерні для наукової школи загалом. Дослідження, спрямовані на обґрунтування поняття «наукова школа», велися ще за радянських часів. В одній з монографій того періоду [7] виділяється низка підходів до визначення поняття наукової школи, сформульованих різними дослідниками. Серед них можна виділити наступні: а) наукова школа - це своєрідний спосіб мислення та дій у науці при вирішенні певних наукових проблем; б) наукова школа - це структурний елемент науки, який дозволяє сконцентрувати зусилля групи вчених під керівництвом засновника школи на вирішенні обмеженого кола актуальних наукових проблем; в) наукова школа - це співтовариство вчених різних статусів, компетенції та спеціалізації, що координують свою дослідницьку діяльність під керівництвом лідера та зробили вагомий внесок у реалізацію й розвиток дослідницької програми і здатні активно представляти мету й результати досліджень; г) наукова школа - це науковий колектив на чолі з науковим керівником, що має характерний визначений стиль роботи, який залишається незмінним при зміні проблематики; д) наукова школа має єдність проблематики, методів дослідження та тлумачення наукових результатів, є пов’язаною з певною особистістю й географічним розташуванням; е) наукова школа - це своєрідна традиція мислення, особлива наукова атмосфера, оригінальна концепція, неповторно новий напрямок в науці.

Наведений перелік ознак наукової школи доповнює Ю. Храмов, який вважає, що наукова школа - це не просто колектив дослідників з науковим лідером, а творча співдружність вчених різних поколінь, об’єднаних спільними принципами підходу до вирішення тієї чи іншої проблеми, стилем роботи та мислення, оригінальністю ідей і методів реалізації своєї наукової програми, яка одержала значні результати та завоювала авторитет і суспільне визнання [5].

Узагальнення наведених підходів дозволяє виділити найбільш вагомі критерії (ознаки), наявність яких дає підстави говорити про існування наукової економічної школи. Основні з них полягають у такому.

По-перше, це наявність засновника (лідера) та певної групи учнів (послідовників). Послідовники можуть розвивати та популяризувати ідеї засновника школи як у межах одного історичного періоду, так і протягом декількох поколінь.

По-друге, теоретичні та прикладні дослідження представників однієї економічної школи спрямовані на вирішення обмеженої сфери актуальних наукових проблем. В економічних дослідженнях саме проблематика перетворюється на визначальну ознаку наукової школи. Тлумачення отриманих наукових результатів у представників наукової школи має бути концептуально близьким і подаватись у вигляді колективних чи одноосібних публікацій, спеціально присвячених вирішенню тієї наукової проблеми, яка є об’єднавчою при виділенні самої школи.

По-третє, представники наукової економічної школи мають використовувати спільну методологію досліджень, яка формується лідером чи засновником школи, є коректною з наукової точки зору й дозволяє сформулювати результати досліджень, доступні для сприйняття науковою спільнотою, придатні для використання в подальших теоретичних дослідженнях чи практичній роботі.

Використання названих вище критеріїв пропонується покласти в основу визначення та дослідження наукових шкіл в історії української економічної думки різних періодів. У ході наукової дискусії перелік критеріїв може бути доповнений, але надмірне ускладнення критеріїв відбору автоматично робить важчим і аналітичну роботу дослідників. Адже самі учені- економісти в більшості випадків не прагнуть позиціювати себе як представника певної школи, тому далеко не завжди наголошують у своїх працях на єдності поглядів з іншими ученими (сучасниками чи попередниками).

Висновки. Проведене дослідження дає підстави виділити такі три групи критеріїв існування наукової економічної школи: 1) особистісні; 2) методологічні; 3) критерії проблематики. Подальші дослідження в цьому напрямку мають бути пов’язані із застосуванням вказаних критеріїв для визначення окремих шкіл в різних галузях економічних досліджень, що мали місце в українській історії. Кожна з виділених шкіл може бути предметом окремих досліджень з метою обґрунтування її внеску до вітчизняної чи навіть світової економічної науки.

1. Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина ХІХ - перша третина ХХ ст.) / Л. П. Горкіна. — К. : Наук. думка, 1994. — 242 с.

2. Жид Ш. История экономических учений. / Пер. с англ. / Ш. Жид, Ш. Рист — М. : Экономика, 1995. — 544 с.

3. Ущаповський Ю. В. Витоки, особливості еволюції, структура досліджень та перспективи українського інституціоналізму / Ю. В. Ущаповський // Наукові праці ДонНТУ. Серія економічна. Вип. 103-4. — Донецьк, 2006. — С. 74—78.

4. Хоменко О. М. З історії становлення математичної школи в політичній економії та її оцінок / О. М. Хоменко // Історія народного господарства та економічної думки України : зб. наук. праць. — Вип. 35-36 / Редколегія : Т. І. Дерев’янкін (відп. ред.) [та ін.]. — Київ, 2003. — С. 251— 261.

5. Храмов Ю. А. Научные школы в физике / Ю. А. Храмов — К. : Ин-т теорет. физики АН УССР, 1979. — 73 с.

6. Чухно А. А. Сучасні економічні теорії : підручник / А. А. Чухно, П. І. Юхименко, П. М. Леоненко ; за ред. А. А. Чухна. — К. : Знання, 2007. — 878 с.

7. Школы в науке / Под ред. С. Р. Микулинского, М. Г. Ярошевского, Г. Кребера, Г. Штейнера. — М. : Наука, 1977. — 510 с.

8. Юхименко П. І. Історія економічних учень: підручник / П. І. Юхименко, П. М. Леоненко. — К. : Знання, 2005. — 583 с.