О.В. Корніяка

Стаття присвячена дослідженню ролі банківської системи у становленні та розвитку вітчизняного фондового ринку в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Обґрунтовано провідну роль Державного банку та стимулюючий вплив приватних банків щодо розширення біржового обігу цінних паперів.

Ключові слова: банківська система, фондовий ринок, цінні папери.

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку ринкових відносин в Україні характеризується системними трансформаційними процесами у різних сферах вітчизняної економіки. Зрозуміло, що для проведення глибоких перетворень необхідним є залучення великої кількості фінансових ресурсів, якими, на жаль, сьогодні наша країна у достатній кількості не забезпечена. Саме дефіцит капіталів актуалізує необхідність ефективної діяльності всіх фінансово-інвестиційних інститутів, зокрема інституту фондового ринку, який має стати одним з основних механізмів залучення фінансових ресурсів до реального сектора економіки та ефективного їх перерозподілу між пріоритетними галузями.

На сучасному етапі становлення та розвитку ринкових відносин в Україні ефективне функціонування вітчизняного фондового ринку залишається суттєвою проблемою, що є наслідком негативного впливу багатьох чинників, зокрема: соціально- економічної нестабільності упродовж усього періоду незалежності України, що знижує рейтинги інвестиційної привабливості нашої країни; недостатнього розвитку інфраструктури фондового ринку, що стримує запровадження у вітчизняній практиці сучасних методів та механізмів купівлі-продажу цінних паперів; низького рівня внутрішнього накопичення фінансових ресурсів, що знижує можливість участі на фондовому ринку різних суб’єктів економічних відносин та призводить до його монополізації, та ін.

Таким чином, у контексті низької ефективності функціонування вітчизняного фондового ринку, набуває актуальності іс- торико-економічне дослідження ґенези даного фінансового інституту з метою врахування вже існуючого досвіду. Зокрема, великий науковий інтерес викликає період кінця ХІХ - початку ХХ ст., коли загальноекономічні тенденції розвитку вітчизняної економіки та процеси становлення вітчизняного фондового ринку були подібні до сучасності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Протягом останніх років питання функціонування фондового ринку України наприкінці ХІХ - на початку Хх ст. та впливу на цей процес різних економічних чинників були частково висвітлені у працях вітчизняних істориків-економістів. Різним аспектам цієї теми приділили увагу В.І. Гринчуцький, Т.І. Дерев’янкін, В.В. Небрат, І.Е. Новікова, О.П. Соболєва, О.М. Сохацька, Н.А. Супрун, Р.Д. Толстов, В.М. Фещенко та ін. Разом з тим, ціла низка аспектів функціонування вітчизняного фондового ринку кінця ХІХ - початку ХХ ст. залишається поза увагою науковців, отже існує необхідність подальшої розробки даної теми.

Мета дослідження. Метою статті є виявлення чинників та особливостей становлення й розвитку вітчизняного фондового ринку кінця ХІХ - початку ХХ ст. та визначення впливу на цей процес банківської системи в умовах її реформування.

Виклад основного матеріалу. Досліджуючи роль банківської системи у становленні та розвитку вітчизняного фондового ринку в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., необхідно зазначити, що в пореформений період активна діяльність банківських структур на фондовому ринку була наслідком як великого попиту на кредитні ресурси з боку державного та приватного сектору економіки, так і великих зисків від участі в операціях купівлі-продажу цінних паперів. Можливість отримання значних економічних переваг від діяльності на фондовому ринку слугувала потужним стимулом для вітчизняних банків, які в досліджуваний період проявляли великий інтерес до операцій з купівлі-продажу цінних паперів. Певне пояснення активізації участі банків в операціях на вітчизняному фондовому ринку було запропоноване свого часу Ю.Д. Філіповим, який зазначав, що купівля-продаж цінних паперів має для банків потрійне значення: «По-перше, вона дає їм можливість отримувати зиск від коливань, яких зазнає курс цих паперів; по-друге, під час затишшя у справах, що спричиняє скорочення дисконтної і ломбардної та розширення депозитної операцій, вона є одним із небагатьох засобів доходного розміщення вільних сум, які залишаються у розпорядженні банків, і, по-третє, йдучи на зустріч місцевому попиту та пропозиції, вона зміцнює зв’язки банків з оточуючою їх діловою публікою» [12, с. 25-26].

Іншою причиною діяльності банків на фондовому ринку було те, що механізм отримання необхідної кількості кредитних ресурсів для емітента на фондовому ринку включає необхідність звернення до відповідних фінансових посередників, роль яких активно виконували банківські структури. Саме на виконанні вітчизняними банками посередницьких функцій в операціях із цінними паперами наголошує у своїй праці І.Ф. Гіндін. Зокрема він зазначає: «Звернення до безособового ринку капіталів, тобто фондової біржі, як центру пропозиції та попиту капіталів, що шукають довгострокового розміщення - є ... для підприємства неможливим без посередництва спеціальних агентів, в ролі яких у країнах змішаної банківської системи, здебільшого, виступають банки» [3, с. 22]. Отже, окрім великих зисків для банків від операцій купівлі-продажу цінних паперів, чинником активізації діяльності даних фінансових установ на вітчизняному фондовому ринку було виконання ними посередницьких функцій. Така активізація діяльності банківських структур на вітчизняному фондовому ринку приводила до того, що, починаючи із другої половини ХІХ ст., роль банківської системи у становленні та розвитку даного фінансового інституту постійно зростала, причому в даному процесі брали участь як державні, так і приватні банківські установи.

Як відомо, активний розвиток банківської системи Російської імперії почався із 60-х років ХІХ ст., коли 31 травня 1860 р., шляхом реорганізації дореформених казенних банківських установ (Державного Позикового Банку, Державного Комерційного банку та ін.), був створений Державний Банк - «для пожвавлення торговельного обігу та укріплення грошової кредитної системи» [14, с. 385]. Державний банк був центральним банком усієї кредитної системи держави та мав істотний вплив на її розвиток, проводячи відповідну кредитну, обліково- позикову та економічну політику. Окрім Державного банку як емісійного банку та головного банку комерційного кредиту, до державної кредитної системи входили ще два банки: Селянський (заснований у 1882 р.) та Державний Дворянський (заснований у 1885 р.) [9, с. 353].

Поряд із державними банківськими структурами, у другій половині ХІХ ст. засновується велика кількість приватних, в тому числі акціонерних, банків, що, відповідно, посилювало роль банківської системи у становленні й розвитку вітчизняного фондового ринку, сприяло наповненню біржового обігу дивідендними цінними паперами. Необхідно зазначити, що перший в Російській імперії акціонерний Комерційний банк був створений у Петербурзі у 1864 р. Примітно, що активне сприяння заснуванню цієї приватної установи здійснював саме Державний банк, зокрема купівлею акцій на суму 1 млн крб. та відмовою від дивідендів терміном на 10 років, якщо вони не перевищать 5 % [7, с. 15].

Активне сприяння з боку Державного банку розвитку приватних кредитних структур пояснюється тим, що до 80-х років ХІХ ст. Держбанк «головним чином займався ліквідацією заборгованості держави вкладникам реорганізованих дореформених кредитних установ, та тільки після значного скорочення цієї заборгованості він став обслуговувати капіталістичне господарство» [8, с. 28]. Також Державний банк стимулював розвиток приватних кредитних установ, проводячи політику активного їх кредитування, зокрема й під заставу цінних паперів. Так, з 1895 по 1899 р. обсяг кредитів, отриманих приватними банківськими установами від Державного банку, зріс майже вдвічі, з 287 млн крб. до 550 млн крб., причому обсяг кредитів під заставу цінних паперів збільшився майже в три рази, з 20 млн крб. до 54 млн крб. [11, с. 129]. Отже, стимулюючи розвиток приватних банківських структур, Державний банк активізував і розвиток вітчизняного фондового ринку, адже у вітчизняній практиці комерційні банки в основному створювалися у формі акціонерних товариств, що зумовлювало наповнення біржового обігу дивідендними цінними паперами. Так, в Україні, як і в Російській імперії загалом, виникає мережа акціонерних кредитних банків, товариств взаємного кредиту, міських громадських банків тощо. На початку 70-х років на території України здійснювали діяльність такі акціонерні кредитні товариства: Київський приватний комерційний банк, Одеський комерційний банк, Харківський торговий банк, Київське, Харківське та Одеське міські товариства взаємного кредиту та ін. [6, с. 99].

Поряд зі зростанням кількості приватних банківських установ, прослідковується постійне зростання акціонерних капіталів банків, що відбувалося за рахунок додаткової емісії цінних паперів. Про це свідчать дані Таблиці 1, які показують збільшення кількості вітчизняних акціонерних банків комерційного кредиту практично у 7 разів та зростання їхніх капіталів приблизно у 18 разів за період з 1870 по 1900 р.

Постійне збільшення капіталів банків спостерігалося й після світової кризи 1902 р., що надало можливість банківським структурам істотно розширити активні операції. Так, загальні ресурси банків з 1903 по 1914 р. зросли на 4,5 млрд крб. і склали суму в 6 млрд крб. Причому, головну роль в активних операціях банків відігравали саме операції із цінними паперами, на які припадала основна частина загального приросту активів цих фінансових установ [1, с. 374].

Постійне зростання банківських капіталів збільшувало можливості приватних кредитних установ щодо діяльності на фондовому ринку. Великий вплив на становлення та розвиток вітчизняного фондового ринку, зокрема, мало збільшення кредитування комерційними банками акціонерних компаній під заставу акцій та облігацій. Так, у період з 1895 до 1899 рр. це кредитування зросло на 153% [13, с. 192]. А на 1 січня 1916 р. позики під цінні папери складали приблизно 60% від загальної кількості коштів, розміщених 50 комерційними банками [10, с. 48].

Про велику роль банківської системи у становленні та розвитку вітчизняного фондового ринку свідчать і річні показники емісії номінального акціонерного капіталу банків, допущеного до котирування на загальноімперській Санкт-Петербурзькій біржі у післякризові роки (див. Табл. 2).

За даними Таблиці 2 можливо прослідкувати зростання емісійних операцій банків, що істотно стимулювало розвиток вітчизняного фондового ринку, збільшуючи обсяги вітчизняного біржового обігу за рахунок приросту операцій із пайовими цінними паперами. Так, емісія акціонерного капіталу банків з 1902 по 1912 р. зросла майже у 52 рази. Така активізація діяльності банківських установ на вітчизняному фондовому ринку привела до того, що в кінці ХІХ і на початку Хх ст. саме банки почали відігравати провідну роль у становленні та розвитку даного фінансового інституту.

На важливій ролі банківської системи у становленні та розвитку вітчизняного фондового ринку наголошувало й багато фахівців. Зокрема, І.Ф. Гіндін зазначав: «Біржовий підйом 1890-х років проходив за безпосередньої участі великих акціонерних банків, що зробили в той час перші кроки до створення в Росії справжньої фондової біржі, як ринку цінних паперів» [4, с. 85-86]. У свою чергу, С.Ф. Памфілов визнавав: «Банки є най- впливовішими членами біржі, які перетворилися у наш час на фактичних керівників біржі» [10, с. 34].

Висновки. Таким чином, на основі проведеного дослідження можна стверджувати, що банківська система відігравала провідну роль у процесі становлення та розвитку вітчизняного фондового ринку кінця ХІХ - початку ХХ ст., причому активну участь у цих процесах брали як державні, так і приватні банківські установи.

Державний банк, який був головною державною банківською установою, реалізуючи політику уряду щодо розвитку капіталістичних відносин у вітчизняній економіці, активно сприяв розвитку комерційних банків. А оскільки основна частина комерційних банків створювалася у формі акціонерних товариств, відбувалося постійне зростання обсягів емісії пайових цінних паперів на вітчизняному фондовому ринку, що стимулювало його активний розвиток. Окрім цього, Державний банк виконував операції кредитування під заставу цінних паперів, що сприяло зростанню попиту на них.

У свою чергу, в досліджуваний період приватні банківські установи істотно стимулювали розвиток вітчизняного фондового ринку за рахунок здійснення таких операцій: активного кредитування банками акціонерних компаній під заставу цінних паперів, що збільшувало обсяги торгівлі на фондовому ринку; виконання банками посередницьких функцій, що позитивно позначалося на обсягах біржових операцій, коли до діяльності на фондовому ринку залучалася велика кількість нових учасників, більшість яких становили саме клієнти банків; емісійних операцій банків, які забезпечували біржовий обіг додатковими обсягами цінних паперів.

1. Атлас З. В. Деньги и кредит (при капитализме и в СССР) / З. В. Атлас. — Москва-Ленинград : Красный пролетарий, 1930. — Ч. 1. Теория денег. Денежные системы капитализма. Денежная система СССР ; Ч. 2 : Теория кредита и банков. Банковые системы капитализма. Банковая система СССР. — 1930. — 459 с.

2. Брандт Б. Ф. Торгово-промышленный кризис в Западной Европе и в России (1900-1902 г.) / Б. Ф. Брандт. — СПб. : Типография О. Киршбаума, 1904. — Ч. 2. Торгово-промышленный кризис в России. — 314, Х с.

3. Гиндин И. Ф. Банки и промышленность в России / И. Ф. Гиндин; [под ред. и с предисл. А. Е. Аксельрода]. — Москва-Ленинград : Акционерное Общество «ПРОМИЗДАТ», 1927. - 208 с.

4. Гиндин И. Ф. Русские коммерческие банки / И. Ф. Гиндин; под. ред. Г. Струмилина. — Москва : ГОСФИНИЗДАТ, 1948. — 453 с.

5. Гоановский Е. Л. Монополистический капитализм в России / Е. Л. Грановский. — Ленинград : Прибой, 1929. — 168 с.

6. Гуржій І. О. Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х років ХІХ ст. / І. О. Гуржій. — К. : Наук. думка, 1968. — 191 с.

7. Лортикян Э. Л. Государство и рынок: очерки экономической истории Украины / Э. Л. Лортикян. — Харьков : РИГЕГ, 1997. — 173 с.

8. Лортикян Э. Л. История экономических реформ: мировой опыт второй половины ХІХ-ХХ в. / Э. Л. Лортикян. — Харьков : Консум, 1999. 288 с.

9. Лященко П. И. История народного хозяйства СССР / П. И. Лященко. М. : Госполитиздат, 1956. — Т. 2. Капитализм. — 728 с.

10. Памфилов С. Ф. Акционерные Коммерческие банки в России в прошлом и настоящем / С. Ф. Памфилов; [под. ред. Н. Ю. Кислицына]. — Нижний Новгород : Тип. Нижрайсоюза, 1924. — 145 с.

11. Погребинский А. П. Очерки истории финансов дореволюционной России (ХІХ-ХХ вв.) / А. П. Погребинский. — М. : ГОСФИНИЗДАТ, 1954. — 268 с.

12. Филипов Ю. Д. Банки. Очерк теории, истории и политики банкового дела / Ю. Д. Филипов. — СПб. : Типография Товарищества «Общественная польза», 1904. — 52 с.

13. Шепелев Л. Е. Царизм и буржуазия во второй половине Х!Х века. Проблемы торгово-промышленной политики / Л. Е. Шепелев. — Ленинград : Наука, 1981. — 275 с.

14. Юровский Л. Н. Банки в России и в СССР / Л. Н. Юровский // Кредит и банки: теория банковского кредита, организация банковского дела, банки в СССР и за границей : статьи [c доп. С. М. Винокура,

С. Т. Кистенева, С. С. Маклера, Л. Н. Юровского; вступ. статья М. Г. Бронского]. — М. : Государственное Финансовое Издательство Союза ССР, 1929. — С. 383—430.