Оксана ЧІКАЛО, к.філол.н.

Анотація

У доповіді проаналізовано жанр пісні-хроніки як формо-змістова єдність. Акцентовано на своєрідності пісень-хронік, яка виявляється у функціональності, структурі, семантиці та елементах поетичного вираження.

Summary

The paper analizes the genre of songs-chronicles as a unity of a form and a content. It is being accented on songs-chronicles’ peculiarity, whch is cfsplayed in functionality, structure, semantics and elements of poetic expressing.

Дослідження жанрів українського фольклору, їх теоретичне опрацювання засвідчили певну прогалину у вивченні творів ліро-епосу. Йдеться про новотвори, як їх класифікують деякі дослідники [9, 41-56; 18; 34-59; 30; 57-65], зокрема “співанки- хроніки”, або ж “новини”. Ф. Колесса у статті “Українська народна пісня в найновішій фазі свого розвитку” відзначав, що “характерною ознакою живучої традиційної поезії є її пливкий стан, що потягає за собою постійну мінливість, постійне перетворювання і перероджування. Усна творчість ніколи не стоїть на одному місці, а постійно йде вперед, неначе проходить процес живого організму чи то здіймаючись угору у своєму розвитку, чи спадаючи вдолину, здобуваючи нові терени та рівночасно понехтуючи давні” [18; 35]. Саме таким оригінальним явищем у процесі фольклорної жанротворчості виявилися пісні-хроніки, які виникають та розвиваються і на сучасному етапі. Якщо українська народна балада уже понад півтора століття була об´єктом наукових розвідок - доповідей, статей, монографій, дисертацій, то пісні-хроніки стали предметом студій недавно. Це спричинило низку нерозв´язаних теоретичних питань. Вони стосуються насамперед термінології, критеріїв розмежування, наукової класифікації джерельного матеріалу, а також його структури та семантики.

В українській фольклористиці питання жанрової диференціації пісень-хронік порушується ще з ХіХ ст., коли розпочався активний процес їхньої фіксації. У збірках

З.Доленги-Ходаковського, В. Залєського, Я. Головацького, О. Кольберга цей народнопісенний пласт ще не виокремлювався з-поміж інших жанрів, а через певну подібність відносився переважно до дум чи баладних пісень. З появою перших наукових розвідок на цю тему відзначено певний поступ у вирішенні проблеми. В. Гнатюк, Ф. Колесса вважали ці народнопоетичні зразки “новотворами”. Зокрема, Ф. Колесса писав, що “хоч народні маси поволі нехтують, пісні, що стають для них неактуальними, а то й незрозумілими, то рекомпенсантою, хоч далеко не повною, сеї втрати являються нові пісні, так звані пісенні новотвори” [18; 36]. I. Франко відводив їм статус новітнього епосу.

У другій половині XX століття простежується тенденція до розвитку теоретичних засад, які були закладені у ХІХ ст. Так, О. Дей, опираючись на наукові здобутки В. Г натюка та Ф. Колесси, стверджував, що пропоновані твори “складають окремий жанр епічної поезії. Вони виконують роль своєрідної усної сільської газети, що у поетичній формі оповідає про близькі слухачам конкретні несподівані, переважно трагічні події” [14; 12]. Учений акцентував на тому, що цьому жанру притаманна особлива тематична сфера, а також трагіко-драматичний характер колізій. Зміст пісень-хронік, на його переконання, відтворено специфічним комплексом композиційно-стилістичних та ритмо-мелодичних засобів. За визначенням О. Дея, цей пісенний матеріал є окремим жанром, “який має відтворювати гостродраматичні й трагічні події та випадки громадсько- та родинно-побутового характеру по живих їх слідах. детально інформувати слухачів про нещастя чи трагедію звичайної конкретної людини” [14; 14]. Пісні-хроніки, на його думку, в узвичаєній поетичній формі відтворюють сумну новину, звістку, а злободенність є однією із визначальних рис. Учений уперше увів до наукового обігу термін “співанка-хроніка”, який обґрунтував особливостями відтворення дійсності (хронікальність, документальність) та регіонально- етнографічною специфікою жанру. Адже в ареалі найбільшого поширення та побутування цього матеріалу - Гуцульщині - термін “співанка” превалює над загальноукраїнським - “пісня”. Визначення та концепцію О. Дея щодо критеріїв диференціації поетичних новин поділяють сучасні дослідники Г. Сінченко, С. Г рица, Р. Кирчів, Г Дем´ян, Є. Луньо, Г. Сокіл та ін.

Однак фактографічний матеріал засвідчує його активне побутування і на Опіллі, Надсянні, Західному Поділлі, де домінує відповідник “пісня”, на який, очевидно, необхідно замінити першу частину терміна, запропонованого попередниками. Тому у статті послуговуємося назвою “пісня-хроніка”, яка була задекларована I. Ребошапкою [7], однак теоретично не обрунтована. Вона вказує на жанрові особливості цього народнопісенного пласту, однак не звужує територію його побутування тільки до Карпатського регіону. Необхідно зазначити, що з метою уникнення частого повторення цього терміна як синонім використовується народна назва “новина”. З погляду народної традиції вона найбільш повно відтворює суть цього народнопісенного пласту, однак “слід все ж не забувати, що сам народ, даючи ту чи іншу назву жанрам свого мистецтва, керується не науково-теоретичними міркуваннями, а лише фіксує побутову традицію, що склалася” [13; 109]. Таким чином, доцільніше використовувати дещо уточнений варіант - “поетична новина”, який акцентує на художньому опрацюванні реальної події.

Дещо інший погляд на проблему жанрової належності та термінології має С. Мишанич, який вважає цей фольклорний пласт баладним утворенням і називає його “баладами-хроніками”. Він зазначає, що “тематичне розширення жанру, збагачення поетичної палітри простежується фольклористами у баладах новішого походження. При збереженні традиційної основи цим баладам притаманні строго реалістичний стиль викладу, психологічне осмислення вчинків героїв, деталізація епізодів, розкриття внутрішніх пружин, які рухають цими вчинками” [23; 25]. Подібність пісень- хронік і балад учений обґрунтовує спільністю теми (здебільшого з родинного життя), однак, як з´ясувалося у ході дослідження, тематичних груп є значно більше. Дослідник не бере до уваги історичні пісні-хроніки, які відтворюють історико-соціальні процеси крізь призму постатей героїв, оборонців рідної землі (опришка Олекси Довбуша, селянського ватажка Лук´яна Кобилиці, першого провідника УВО-ОУН Євгена Коновальця та численних підпільників-повстанців, які у ХХ ст. відстоювали незалежність України). У центрі балад-хронік, як і “класичних” балад, вважає С. Мишанич, не епічні герої, а звичайні люди, характери яких індивідуалізовані. Однак ця особливість, на нашу думку, є достатньо умовною, адже у хроніках історичного змісту спостерігається типізований образ народного оборонця, захисника України (опришка, селянського ватажка, стрільця, повстанця).

Попередньо заявлене питання розмежування пісень-хронік та балад зумовлене неоднозначністю у визначенні категорії жанру у фольклористиці загалом. Існує кілька поглядів на окреслення терміна “фольклорний жанр”. Учені розуміють його як “здебільшого видове (значною мірою умовне) історичне поняття фольклорної поетики, що об´єднує класифікацію фольклорних творів за різними типами їх поетичної структури” [3; 193]. На думку В. Є. Гусева, жанр - “основна категорія наукової класифікації, оскільки фольклорний жанр є історично укладеною відносно стійкою формою відображення дійсності і висловлення ставлення до неї народних мас” [13; 6]. Близькою є позиція Б. М. Путілова, який вважає, що “жанри - це форми, що склалися історично. це і відповідна сфера дійсності, що стала предметом художнього зображення, і відповідна система поглядів та оцінок, яка отримала специфічне художнє вираження, і відповідний комплекс поетичних засобів” [10; 71]. Позиція В. Проппа у визначенні категорії жанру зводиться до сюжетно-тематичних і поетичних особливостей: “Специфіка жанру, - наголошував учений, - полягає у тому, яка дійсність відтворена у ньому, якими засобами ця дійсність зображена, яка оцінка її, яке ставлення до неї і як це ставлення висловлено. Єдність форми зумовлює єдність змісту, коли розуміти під змістом не тільки фабулу, а й смисловий і емоційний світ, виражений у творі” [26; 36]. Однак наймісткіше межі цієї категорії визначив І. Земцовський. Він розглядав жанри як систему, у якій існують внутрішні зв´язки, що зумовлюють подібність жанрів на функціональному та семантичному рівнях, які є чи не найголовнішими для визначення жанру [16; 26]. Отже, жанрова належність певного народнопісенного пласту визначається не тільки специфікою зображення дійсності та засобами її відтворення, а й його ідейно-естетичною цільовою настановою. Саме цей аспект, на нашу думку, є головним у жанровій диференціації пісень-хронік та балад.

У сучасній фольклористиці функціональність розглядається як “складна система динамічних взаємообернених внутрішніх і зовнішніх зв´язків - образних, сюжетних, жанрових, побутових, соціальних, історичних” [12; 6]. Вони поєднують усну словесність з різними невербальними сферами: психологією, народним побутом, історичними процесами, традиційними звичаями та уявленнями, що дозволяє стверджуати про поліфункціональність народної пісенності [11; 180-183]. Однак багатство функцій не свідчить про їх рівнозначність. Так, пісням-хронікам властиві пізнавальна, естетична, дидактична, соціальна, проте домінуючою є інформативна. На відміну від балад, які призначені для впливу на психологічну сферу, збудження у слухачів певного емоційного стану, пісні-хроніки виникають з метою повідомлення та фіксації у народній пам´яті інформації про передчасно втрачених близьких людей* чи моральних авторитетів (народних героїв, провідників нації). Тому з погляду функціональності цей жанр близький до фольклорної прози, зокрема переказів, для яких визначальним є інформативний аспект [27; 233].

Збереження функціональних зв´язків важливе для пісень-хронік. Адже з плином часу ця система змінюється - втрачається зв´язок із конкретною подією та реальними особами, локальним етнографічним середовищем. Наслідком цього є нівелювання головних жанрових параметрів - деталізації та документальності викладу сюжетних колізій. Тоді починає домінувати не опис, а осмислення події, посилюється акцент на її емоційному сприйнятті. Яскравий приклад такого процесу - поетичні новини про Прокопову дочку чи загибель Євгена Коновальця, які з часом можуть трансформуватися у балади чи історичні пісні.

Однак деяка відмінність у відтворенні реальної дійсності у зразках зазначених жанрів існує. Зокрема, хоча пісні-хроніки, як і балади, змальовують незвичайні, виняткові випадки, проте їм притаманна конкретика у змалюванні подій, яка пов´язана з епічною позицією співця. Він, на відміну від виконавця балад, є не тільки свідком, а й активним учасником подій. Цим пояснюється документально-хронікальна манера виконання, на якій наголошують самі виконавці, стверджуючи “вірну правду”, яка є “аксіомою естетики жанру співанок-хронік, основою творчого методу їх виконавців” [14; 20]. Саме нею обумовлений “літописний” стиль цих творів і тяжіння до натуралістичності зображення деяких епізодів. Його збереження значною мірою залежить від поінформованості слухачів про подробиці події, оскільки вони часто теж виступають очевидцями.

Точність у відтворенні подій зумовлена часопросторовою локалізацією, яка є засадничою жанровою ознакою пісень-хронік. Вона кардинально відрізняє цей жанр від балад, які передають події в минулому часі. Баладні пісні демонструють дещо “деформований зв´язок з емпіричною історичною реальністю. У цих піснях “історик не повинен шукати. вказання дня і числа битви або точного пояснення місця, вірної реляції; у цьому відношенні небагато пісень допоможуть йому. Але коли він хоче пізнати справжній побут, стихії характеру, усі найтонші відтінки почуттів, хвилювань, страждань, радощів описуваного народу, коли захоче випитати дух минулого віку, загальний характер всього цілого і окремо кожного часткового, тоді він буде задоволений цілком: історія народу розкриється перед ним у ясній величі” (М. Гоголь)” [20; 72].

Про це свідчать укладачі та виконавці хронік національно-визвольного пласту (с. Кам´янка Сколівського району, Пучкевич Марія Петрівна ).

Хронотоп [29; 340] пісень-хронік як “злиття просторових та часових прикмет в осмисленій конкретній єдності” [2; 235], як правило, є чітко окресленим, що виявляється у топоніміці та конкретних темпоральних рамках. Оскільки носії цього фольклорного матеріалу оцінюють пісні-хроніки правдивими, то їх час характеризується як реальний недавно минулий. Про часопросторову віднесеність дії опосередковано свідчать образи героїв, що створені на основі реальних відомих у народному середовищі прототипів (родичів, односельців).

Неможливо оминути і питання естетики, яке в “художній творчості є природним підґрунтям формування і розвитку мистецтва - закономірного творчого процесу” [25; 6]. Цей аспект досить добре опрацьований у фольклористиці [4; 8; 19, 79-94; 1, 163169; 21; 15, 3-22], зокрема, ще М. Максимович відзначав, що українські пісні характеризуються драматичним способом викладу предмета [22; 444]. Категорія драматичного достатньо об´ємна і розглядається народознавчою наукою у широкому і вузькому значеннях [31; 15]. Проте у піснях-хроніках і баладах застосовуються різні підходи, зумовлені їхніми жанровими характеристиками. Баладний матеріал засвідчує, що драматичне охоплює усі тексти, де наявне будь-яке протистояння незалежно від того, яке закінчення воно матиме. У вузькому значенні драматичними вважаються ті конфлікти, які завершуються відносно “щасливо”, без катастрофічних наслідків для героя. Через певні протистояння і суперечності у баладних піснях втілюється той чи інший ідеал. Це відбувається через зображення негативних явищ дійсності, що є однією із закономірностей її естетики. Такі “відхилення від ідеалу” передають його ж велич і красу. У прагненні до нього виявляється одна з граней драматичного в народній баладі. У піснях-хроніках, на відміну від балад, категорія драматичного розглядається в одній площині, що зумовлено їхньою жанровою специфікою, адже тут будь-яке протистояння закінчується трагічно. Поетичні новини акцентують увагу не на ідеалі, а на наслідках, зумовлених його ігноруванням. Так, руйнування сім´ї як суспільного інституту, в якому гармонійні стосунки формувалися упродовж століть, призводить до трагедії - загибелі персонажів.

Один із дослідників естетики Ю. Борев зазначав, що “у мистецтві трагічне настільки давнє, наскільки давнє саме мистецтво” [5; 43]. Однак відтворення трагічних ситуацій у фольклорних жанрах різне. У баладах акцентується на духовному світі людини, її психологічному стані. Тут трагізм, з одного боку, передається через внутрішній світ персонажа, виявляється у його почуттях. Він “полягає переважно у внутрішніх суперечностях і боротьбі, що виникають у свідомості, в душах людей” [6; 124]. З іншого боку, ця категорія передається через дії персонажів, що якоюсь мірою наближує балади до пісень-хронік, які передають її переважно саме через дію. Це зумовлено виникненням творів одразу після події, яка тримає у стані збудження, емоційної напруги усе середовище, що вимагає від співця точного відтворення випадку, фіксації усіх його подробиць. Балада спрямована на те, щоб викликати співчуття в аудиторії, пісня-хроніка - на відтворення реальної події. Наприклад, сама смерть у баладах не подається безпосередньо, а опосередковано, як порівняння чи натяк, що відрізняє їх від пісень-хронік, які точно, зі збереженням усіх подробиць описують смертельний випадок. Однак спільним для цих жанрів є те, що трагічне у них постає як відчуття зруйнованого світопорядку, порушеного традиційного укладу життя.

Категорія героїчного притаманна багатьом творам українського фольклору, зокрема тим, які “відображають картини минулого нашої землі, уявлення про подвиг, мораль - загалом ментальність українців” [28; 4]. Так, зазначені ліро-епічні жанри ілюструють багатоплановість реалізації героїчного у ліро-епосі. Втілення цієї категорії у баладі відбувається через поєднання трагічного з героїчним пафосом. “Героїчне, - акцентує О. Таланчук,- це не тільки історичні пісні, легенди чи думи про певні події, славні військові походи, що увінчувалися перемогами. Серед наших пісень є багато й сумних, у яких виливалися сльози втрат, безсилля, розчарування, туга за втраченою свободою, покинутим рідним краєм.” [28; 3]. Через цю категорію виявляється глибина соціальних зв´язків особистості, її ставлення до загальносуспільних інтересів [24; 3], тому найбільш рельєфно героїчне втілюється у творах, присвячених національно-визвольним змаганням. Яскравим прикладом його втілення є мотив загибелі козака, стрільця, повстанця, який поєднує героїку боротьби та її трагічні сторони. У піснях-хроніках героїчне відтворюється рельєфніше. На відміну від балад, які змальовують героїчні події узагальнено, пісні-хроніки зображають випадки боротьби за вищий ідеал нації. Виразність тут досягається конкретикою, притаманною цьому жанрові, зокрема завдяки реальності самих подій, збережених у пам´яті народу, а також прототипів персонажів, що були вихідцями з того середовища, в якому створені поетичні новини.

Як видно з попереднього викладу, зображувана дійсність обумовлює не тільки жанрові ознаки пісень-хронік, а й специфіку її художнього відтворення. Подібність ситуацій, віддзеркалених у цих творах, призводить до використання однотипних поетико-стилістичних засобів. Для поетичних новин характерні сюжетні блоки, формули, діалогічне мовлення, повторювані звороти, описові вислови, які не лише відображають ширину хронікальної оповіді, а й сприяють імпровізації. Епічність стилю забезпечує докладність та послідовність оповіді, що передається шляхом нагромадження однорідних речень. Особливість лексики представленого народнопісенного матеріалу полягає у простоті та мінімізації використання тропів. Найчастіше у них трапляються традиційні постійні епітети, порівняння, властиві живій розмовній мові. Також поетичним новинам притаманна розгалужена система образів- символів, відтворених назвами суб´єктів історичного процесу. Найпомітніший зооморфний образ - зозуля-віщунка - знаковий для цього фольклорного пласту, оскільки він є символом передбачення, віщування трагічних подій чи долі людини.

Таким чином, можемо ствердити, що пісні-хроніки - це цілком самостійний жанр, який є регіональним утворенням ліро-епосу. Він призначений для відображення та фіксації у пам´яті народу надзвичайних подій локального значення, що стосуються різних сфер життя людини. На підставі аналізу цих пісень виокремлено головні ознаки, що істотно відрізняють їх від балад. Насамперед це функціональність, зокрема виразне домінування інформативного чинника. У творах цього жанру цілком своєрідно відбувається естетичне освоєння дійсності. Інформація про конкретні події подана в художній формі, що склалася врамках цього жанру на основі традиційних поетико- стилістичних засобів. Вони засвідчують тяглість та динаміку розвитку фольклорної традиції, що виявляється у їхній здатності пристосовуватися до специфіки новотворів.

Література:

[1] Астафьева Л. А. Эстетические функции символики в народных лирических песнях // Проблемы фольклора. - М.: Наука, 1975. - С. 163-169; [2] Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе //Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. - М.: Художественная литература, 1975. - 502 с.; [3]Березовський І. П. Жанр фольклорний //Українська Літературна Енциклопедія: У 5 т. - К: УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. - Т. 2. -С. 193; [4] Бодянский И. О. О народной поэзии славянских племен (Рассуждение на степень магистра философского факультета первого отделения, кандидата Московского университета Иосифа Бодянского). - М., 1837. - 154 с.; [5] Борев Ю. Б. О трагическом. - М.: Советский писатель, 1961. - 392 с.; [6] Борев Ю. Б. Основные эстетические категории. - М.: Высшая школа, 1960. - 446 с.; [7]Відгомін віків: Збірник народних балад, історичних пісень та пісень-хронік / Зібрав і упорядкував І. Ребошапка. - Бухарест: Критерон, 1974. - 366 с; [8] Гайдай М. М. Народна етика у фольклорі східних і західних слов’ян. - К.: Наукова думка, 1972. - 200 с; [9] Гнатюк В. Пісенні новотвори в укрансько-руській народній словесності //ЗНТШ. - 1902. - Т. 50. - С. 19-37; 1903. - Т. 52. - С. 3867; [10] Гусев В. Е. Жанр // Восточнославянский фольклор: Словарь народной и научной терминологии. - Мінск.: Навука і тэхнка, 1993. - С. 71; [11]Гусев В. Е. О полифункциональности фольклора // Актуальные проблемы современной фольклористики: Сб. ст. и материалов / Сост. В. Е. Гусев. - Л.: Музыка, 1980. - С. 180-183; [12] Гусев В. Е. Полифункциональность фольклора // Македонски фолклор. - 1976. - № 18. - С. 3-15; [13] Гусев В. Е. Эстетика фольклора. - Л.: Наука, 1967. - 320 с.; [14] Дей О. Співанки-хроніки (новини) // Співанки-хроніки. Новини. - К.: Наукова думка, 1972. - С. 11-53; [15] Денисюк І. О. Нацональна специфіка українського фольклору (Матеріали до лекції) // Вісник Львівського університету. Сер. філологічна. - 2003. - Вип. 31. - С. 3-22; [16] Земцовский И. И. Жанр. Функция. Система // Советская музыка. - 1971. - № 1. - С. 24-32; [17] Иваньо И. В. Очерк развития эстетической мысли Украины. - М.: Искусство, 1981. - 424 с; [18] Колесса Ф. Українська народна пісня в найновішій фазі свого розвитку //Колесса Ф. Фольклористичні праці. - К: Вища школа, 1970. - С. 34-59; [19] Кулагина А. В. Антитеза в балладах // Фольклор как искусство слова. Художественные средства русского народного поэтического творчества. - М.: Издательство Московского университета, 1975. - Вып. 3. - С. 79-94; [20] Лесин В. М., Пулинець О. С. Словник літературознавчих термінів. - К.: Радянська школа, 1965. - 431 с.; [21] Любимова Т. Б. Трагическое как эстетическая категория. - М.: Наука, 1985. - 128 с.; [22] Максимович М. А. О малороссийских народных песнях // Максимович М. А. Собрание сочинений. - К., 1877. - Т. 2. - С. 439-458; [23] Мишанич С. Сучасне життя української´народної балади в Карпатах // З гір Карпатських: Українські народні пісні-балади / Упорядкув., підготов, текстів, вступ, ст., прим. та слов. С. В. Мишанича. - Ужгород: Карпати, 1981. - С. 5-26; [24] Мовчан В. С. Героическое в системе эстетических категорий. - Львов: Вища школа, 1986. - 151 с.; [25] Оніщенко О. І. Художня творчсть у контексті гуманітарного знання. - К.: Вища школа, 2001. - 179 с.; [26] Пропп В. Я. Принципы классификации фольклорных жанров //Пропп В. Я. Фольклор и действительность: Избр. ст. - М.: Наука, 1976. - С. 34-45; [27] Сокіл В. В. Українські історико- героїчні перекази: структурно-семантичний та поетичний аспекти. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 2003. - 320 с.; [28] Таланчук О. Мудрий і правдивий голос душі народної// Героїчний епос українського народу: Хрестоматія /Упорядкув. О. М. Таланчук, Ф. С. Кислого. - К: Либідь, 1993. - С. 3-6; [29] Топоров В. Н. Пространство // Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. - М., 1988. - Т. 2. - С. 340; [30] Франко І. Я. Як виникають народні пісні // Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. - К.: Наукова думка, 1980. - Т. 27. - С. 57-65; [31] Яранцева Н. Про драматичне. - К.: Мистецтво, 1971. - 130 с.