Людмила СОРОЧУК к.філол.н.

Анотація

У статті порушується питання про вагомість й наукову цінність фольклорно- етнографічного досліджень українського вченого, фольклориста, етнографа, поета Павла Чубинського та комплексного аналізу ним української людності в усіх її проявах.

Зауважимо, що науковий доробок Павла Чубинського став взірцем у вивченні національної культури українців й заклав основу українознавчих досліджень.

Summary

This article concerns the question about importance and science value of folk ethnographic researches of outstanding Ukrainian scientist, folklorist, ethnographer and poet Pavlo Chubynsky, who made complex analysis all human´s displays. We must notice, that science work of Pavlo Chubynsky became an example in learning national culture of Ukrainians and established basis of researches about Ukraine.

Фольклорно-етнографічні записи та залучення порівняльного матеріалу роблять дослідження Павла Платоновича Чубинського енциклопедичним посібником української етнокультури, а саме життя вченого - прикладом великої працелюбності, невтомної вдачі та організованості. “Сила Чорноземна - наш Чубинський. І така сила, якій не можна не підкорятись”, - писав про Павла Платоновича видатний український вчений, громадський діяч, педагог Михайло Драгоманов. І справді, вивчаючи “Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-руський край” Павла Чубинського, його життєвий шлях, дивуєшся, якою працелюбною, ерудованою, сильною духом та патріотичною була ця людина. Варто згадати хоча б його вірш “Ще не вмерла Україна”, який пізніше став державним гімном нашої незалежної держави.

Автор «золотого» джерельного фонду етнографії, фольклористики й українознавства Павло Чубинський своєю громадською позицію, своєю працею довів, що українці - самобутня нація, нація яка має унікальну, неповторну культуру, мову, традиції.

Павло Чубинський був талановитим поетом, етнографом, фольклористом, активним громадським діячем, справжнім українцем, який любив свою землю, свій народ, свою справу. “За своє активне, але, на жаль, недовге життя встиг зробити стільки, що заслуг вистачило б на декількох вчених”, - говорив його друг Федір Вовк

Павло Чубинський закінчив Другу Київську гімназію, пізніше - Петербурзький університет (юридичний факультет). Ще перебуваючи на студентській лаві, почав збирати фольклор, цікавитися українськими традиціями, досліджувати правову культуру.

Ще молодим студентом, брав активну участь у діяльності петербурзької української громади. За це керівництво університету не допускало його до занять. Адже діяльність юнака стала об´єктом пильної уваги поліції [1; 291 ].

У 1861 році Павло Чубинський захистив дисертацію “Нарис народних юридичних звичаїв і понять із цивільного права в Малоросії”. Водночас молодий вчений працює з дітьми, вчителює в недільних школах, активно друкує чимало своїх статей в журналі “Основа”, який виходив у Санкт-Петербурзі (1861-1862 рр.). Спілкуючись із “основцями”, Чубинський познайомився із Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем та іншими видатними українськими діячами.

І це, безперечно, вплинуло на вибір і становлення життєвих позицій, людських цінностей науковця.

Тісна співпраця з Софією Русовою надихала молодого вченого на педагогічну діяльність. Він неодноразово наполягав на організації і відкритті недільних шкіл, в яких сам працював. Чубинський акцентував увагу на тому, щоб не дати розбеститися дитячому поколінню. На його думку, школа повинна давати не тільки знання, а й виховувати молоде покоління на прикладі народної культури й родинних цінностей. Чубинський турбувався й про освіту простих жінок, пропонував заснувати безоплатну школу для навчання дітей і дорослих з бідних родин.

Софія Русова описувала у своїх спогадах зустрічі з Чубинським, була вражена простотою в спілкуванні з ним. Вона зазначала, що Павло Платонович був чорнявий, високий, з чорними очима, густими бровами, низьким гучним голосом, владними руками, високим чолом. Це тип організатора, який добре знає, що організує, вміє володіти людьми і провадить свою справу через усі перешкоди [2; 6].

Павло Чубинський активно заглиблюється в наукову справу, співпрацює з «Черниговским листком», де на його сторінках публікує цікавий матеріал «Декілька слів про значення казок, прислів´їв та пісень для криміналіста». Вже через деякий час в «Киевских губернских ведомостях» побачила світ «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії» [7; 458]. Пізніше працює й друкує багато наукового матеріалу в «Архангельських губерских ведомостях».

Громадська позиція молодого Чубинського, його активна діяльність зацікавила російську владу. Незабаром проти Громади українофілів, членом якої був Павло Платонович, поліція порушила кримінальну справу, розпочалося слідство. В цей час Чубинський пише вірш “Ще не вмерла Україна”... І ось, в жовтні 1862 року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження “за вредное влияние на умы простолюдинов” вислати Чубинського під наглядом поліції на проживання в Архангельську губернію.

Настав нелегкий час для Павла Платоновича. Перебуваючи на засланні, тяжко працюючи, він не переставав письмово спілкуватися з друзями й рідними. У листі до своєї сестри Олександри Кістяківської Чубинський писав: “Працюю не покладаючи рук, та й то не тішить. Мрію про волю, може оживу у рідному краї, а то якось зостарівся, чогось на душі тяжко. Нудота!” [2; 8]. У цих словах відчувається страждання за рідною домівкою, важка втома і нестерпне бажання зустрітися з близькими людьми. Він працював і жив із надією повернутися в Україну, почути рідну мову, знову поринути в світ народної пісні, насолоджуватись природою рідного краю і бути щасливим. Але все це відчує Павло Чубинський через довгі сім років.

Працюючи у нелегких умовах на засланні, часто хворіючи, Павло Чубинський зробив чимало і для російської науки. Зокрема, дослідив ярмарки в архангельському краї, описав печорський край, дослідив юридичні звичаї, торгівлю тощо. Пізніше, у 1869 році, йому дозволили повернутися до Петербургу, а потім - в Україну.

Ні постійні переслідування уряду, ні заслання до Архангельської губернії не змогли охолодити його відданість Україні та українській справі. За заслуги перед наукою у 1867 році його обрали дійсним членом Товариства любителів природознавства. Павло Платонович Чубинський очолює експедицію в Південно- Західний край для етнографічних та статистичних досліджень. Робота тривала 10 років. Результатом цієї експедиції стало створення Південно-Західного відділку Російського географічного товариства та легалізація роботи з вивчення рідного краю.

Отже, робота Чубинського в експедиції була титанічною працею в галузі етнографії та фольклористики. Завдяки таланту, запальній енергії та неабияким здібностям вченого як організатора, було підготовлено до друку семитомне видання “Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край”, “Календар Південно-Західного краю”, кілька збірників та статей.

За словами академіка Л.Берга, експедиція, очолювана Чубинським у Південно- Західний край, була найвидатнішим явищем в історії тогочасної етнографії. Іван Франко зауважив, що це жива картина життя і побуту українського люду з його звичаями, характером, світоглядом, з його радістю і безмірною тугою. В них передається “жива мова, якою народ краще всього говорить сам про себе” [4; 15].

До “Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-руський край” увійшли народні вірування, казки, народний календар, родинно-побутові жартівливі пісні, пісні про кохання, записи весільного обряду, звичаєве право.

Працювати в тодішніх умовах було дуже складно, адже існувала нав´язлива думка Російського уряду про те, що Україна є окраїною Російської імперії, де відсутні своя мова та культура. Тому очолити і організувати таку широкомасштабну експедицію було непросто і водночас відповідально, але Павла Платоновича підтримували українські вчені В.Антонович, О. Потебня, М. Костомаров, М. Лисенко, М. Драгоманов всіляко допомагали записувати й опрацьовувати фольклорні та етнографічні матеріали.

Зазначимо, що Чубинського цікавило все, що відноситься до матеріальної та духовної культури українців. У передмові до першого тому “Праць...” Павло Платонович писав: “Я старався збирати матеріали ще й тому, що численні пам´ятки народної творчості вимирають, народ їх забуває. Якби Михайло Максимович та інші збирачі матеріалів не записали історичних дум і пісень, то багато з них було б назавжди втрачено. Те ж могло б статися з багатьма обрядами, повір´ями, казками” [3; 4].

Щодо наукової цінності “Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно- Руський край”, то її наочним підтвердженням стало присудження Чубинському “за особенную деятельность и неусыпные труды” в 1879 році золотої медалі Міжнародного конгресу в Парижі й цього самого року - Уваровської премії петербурзької Академії наук.

Перший том “Праць...” з передмовою Павла Чубинського містить народні вірування, які, за словами автора, допомагали зрозуміти народний світогляд, відношення українців до природи та моральні цінності.

Другий том увібрав 148 фантастичних і 145 побутових казок Вчений зауважив про повчальний та моральний зміст фольклорних творів, оскільки чудово розумів надзвичайну впливову силу народного слова щодо виховання дітей.

До третього тому “Праць...” потрапили понад півтисячі пісень та обрядів, пов´язаних з тією чи іншою порою року. Народний календар, упорядкований Павлом Чубинським своїм науковим рівнем значно перевершував усі наявні на той час подібні збірки. Павло Платонович зазначав, що обряди залишилися “художньою окрасою життя людей” [6; 9].

У четвертому томі опубліковано родинні та важливі події в особистому житті людини (народження дитини, хрестини, весілля, похорони), а також ігри і дитячий фольклор, опис традиційного лікування дітей та вагітних жінок Найбільший розділ присвячено весіллю.

Дослідника особливо зацікавила весільна обрядовість Волинської губернії з позиції регіональної самобутності. Неповторні записи зафіксували у Володимир- Волинському, Дубнівському повітах, у містах Ковелі, Луцьку, Рівному, Овручі, Радомишлі.

Аналізуючи весільні записи на Волині й Поліссі Павло Чубинський звертав увагу на архаїчність народних традицій, симбіоз дохристиянської й християнської культур, естетичне сприйняття оточуючого світу та родинні відносини.

П´ятий том увібрав українські народні пісні про кохання (побутові сімейні й жартівливі). Матеріали розміщено за тематичним принципом. Включено також чимало козацьких, гайдамацьких, рекрутських, чумацьких та наймитських пісень. Тексти народних пісень вражають простотою та неповторністю, адже в пісні відображено народну свідомість, морально-етичні ідеали.

До шостого тому вміщено статті П.Чубинського та О.Кістяківського про звичаєве право українців, адже Павло Чубинський першим розпочав дослідження цієї проблеми.

Сьомий том складається з двох книг, в яких зроблено вдалу спробу охарактеризувати не лише українців, а й поляків, євреїв, німців, чехів, греків та інші народи, які заселяли певні території України.

У другій книзі сьомого тому “Праць...” Павло Чубинський на основі власних спостережень та узагальненого матеріалу попередніх томів робить спробу окреслити національний характер українців. Описується житло, промисли, заняття, одяг, їжа, дозвілля, побут, що надають українцям індивідуальності як нації.

Варто відзначити, що дослідник робив нотатки і про зарплатню, рівень урожаю, вплив селянської реформи на економічний побут народу, про лісову торгівлю, виноробство та багато іншого.

“Тому, - як зазначає у своїй праці Д.Чередниченко, - завдяки ретельній підготовці, вмілій організації експедиції, широти досліджуваного матеріалу - успіх був блискучий. Зібрано силу-силенну матеріалу в дорозі, а ще відгукнулося чимало свідомих і завзятих діячів” [5; 37].

В етнографічно-фольклорній спадщині Чубинського належне місце посідає “Календар Південно-Західного краю на 1873 рік”, надрукований в Києві у 1872 році. Співавтором був Борисов. Календар вміщує цікаві відомості про різні сторони життя українців. Автори акцентували увагу на особливостях народних свят, описі звичаїв і обрядів. Ними були наведені приклади приказок, а також проаналізовано особливості віросповідання українців.

У дослідженнях Павла Чубинського великий інтерес представляє те, що автор зібрав, систематизував і проаналізував масивний українознавчий матеріал, виокремив українську культуру й українську мову як самостійні, довів національну самоідентифікацію українців (праця «Коротка характеристика українців») .

Вивчаючи побут, світосприйняття, матеріальну й духовну культури, родинні відносини та правову культур, використовуючи методику комплексного дослідження, він намагався не тільки зібрати якомога більше інформації, що характеризує різні сторони життя українців, а й проаналізувати та зробити відповідні узагальнення чи висновки.

Учений вважав, що “живі” матеріали дадуть більш повніше і правильне уявлення про Україну й українців. Втім, так і сталося, адже Чубинський черпав свої наукові висновки із практики та власного досвіду спілкування з простим народом.

Своєю працею Павло Платонович показав самобутність і багатство культурних надбань українців, неповторність і красу народного слова. Чубинський усвідомлював цінність того, що він робить, тому і пророчими стали його слова: “Я марне сили не потрачу/1 жнив своїх таки діждусь”.

Основна наукова цінність його спадщини полягає в тому, що вперше на основі повних і всебічних досліджень Павло Чубинський зробив комплексний аналіз української людності в усіх її проявах - суспільно-родинному, побутовому, духовному та культурному контекстах. Павло Чубинський науково обґрунтував цілісність України та самобутність українського народу. Праця Чубинського, за оцінкою Миколи Сумцова, « жива і проявляє всі ознаки славного життя». I справді, Павло Платонович всім своїм життям, професіоналізмом, громадською позицією жертовно й наполегливо працював на самоствердження українців, як самодостатньої нації з своєю неповторною культурою й мовою.

Таким чином, “Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-руський край” є підсумком титанічної роботи Павла Чубинського. Так наполегливо і самовіддано міг би працювати справжній патріот, людина високої культури і громадянської позиції, захоплена своєю ідеєю. Недарма етнографічно- фольклористичні записи Павла Чубинського стали взірцем в наукових дослідженнях ХіХ століття і є величезним внеском у вивченні української національної традиції. З набуттям незалежності України вірш Павла Платоновича Чубинського “Ще не вмерла Україна”, покладений на музику Михайла Вербицького, став національним гімном держави.

Сподіваємось, що “Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-руський край” будуть перевидані, адже науковий доробок Павла Платоновича Чубинського залишається актуальним і цінним матеріалом не тільки для українських, а й зарубіжних дослідників.

Література:

[1] Видатні постаті в історії України (ІХ-ХІХ ст): Короткі біографнні нариси. Історичні та художні портрети / Гусєв В., Дорожжин В., Камінцев Ю. та ін. - К., 2002. - 359 с.; [2] Із листів Павла Чубинського до двоюрідної сестри - Олександри Кістяківської//Дизайн-освіта, 2007, - № 8-10.; [3] Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной Русским географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским, в семи томах. - Том I, вып. 2. Пословицы и загадки. С предисловиями от комиссии по снаряжению экспедиции и от П. П. Чубинского. - СПб., 1872; [4] Франко І. Записи Наукового товариства ім. Т.Шевченка. - Львів, 1903. - Т. V.; [5] Чередниченко Д Павло Чубинський. - К., 2005. - 374 с.; [6] Чубинський Павло. Мудрість віків. Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського. У 2 кн. - Книга 1. - К., 1995. - 224 с.; [7] Шаров 1.100 видатних імен України. - К, 1999. - 503 с.