Інна СІКОРСЬКА, пошукувач

Сирітці як герою казок присвячено цілий ряд досліджень. Зокрема, робота Р.М. Волкова «Сказка» та дисертація Е.І. Лутовінової «Русские сказки о мачехе и падчерице. /АТ 480/.(Опыт описания и классификации)», де аналізується структура даних казок А також дисертація А.М.Смирнова-Кутачевського « Народные сказки о мачехе и падчерице» та монографія Є. М. Мелетинського «Герой волшебной сказки. Происхождение образа», де увага приділяється аналізу причин, за яких сирітка стає героєм казок. Існує ряд зауважень з приводу цієї теми у праці А.Н.Афанасьєва «Поэтические воззрения славян на природу», у статті Е.Н. Елеонської «Сказка о Василисе Прекрасной и группа однородных с нею сказок» та у книзі В.Я.Проппа «Исторические корни волшебной сказки».

В якості «вихідної точки» ми будемо спиратися на роботу Є.М. Мелетинського, автор якої представив критичний огляд більшої частини гіпотез, що висунули названі вчені [1, С. 171-179]. У своїй роботі «Герой чарівної казки» автор убачає в мотиві невинно гнаних героях казки відображення процесу розпаду патріархального ладу, перехід від роду до сім´ї, що має « узагальнено типізований характер» [1, С.8]. З іншого боку Є.М. Мелетинський намагається визначити історичну та національну своєрідність казок про невинно гнаних, виявити їх художню специфіку, пояснюючи зв´язок деяких елементів казки з первісними звичаями і уявленнями, з соціальним ладом докласового суспільства.

Чарівна казка відбила народний світогляд, що родина - початок і кінець усього, стійка основа. З оповідання про родину починається будь-яка казка, як правило, наприкінці казки говориться про створення нової родини.

У казках, де героями є мачуха і пасербиця, лише на початку згадується про родину, що відповідає нормі, - це родина з рідною матір´ю героїні. Другий шлюб, де завжди страждають діти від першої дружини, приводить до порушення законів християнської етики. Саме в цьому причина всіх нещасть. Чарівна казка мимоволі відбиває негативне ставлення до повторних шлюбів після смерті одного з подружжя. Казка намагається виправдати поведінку чоловіка, але ніколи не виправдує поведінку його другої дружини: “дівчинка залишилася маленька, молоденька”, їй потрібна мати. Батько хотів насамперед привести дочці нову матір, а вже потім - нову дружину. Але родини в християнському сприйнятті не вийшла: казка ніколи не дає відомостей про загальних дітей, а наявні діти не виховуються належним чином. Слід зазначити, що чарівна казка знає тип злої дружини, але не знає типу злого чоловіка (є тільки слабовільний).

Казка про мачуху і пасербицю дає зіставлення двох типів родин, двох типів матерів і дочок. Тексти майже не дають відомостей про те, як родина жила до смерті матері, тому що головна мета казки - показати, до чого призводить порушення норми. Повідомляється лише, що вони “жили добре, весело” [2, с.138].

Пасербиця - найзворушливіший образ чарівної казки, образ, що втілив ідеал доброчесної дочки і дівчини. Пасербиця має безліч чеснот, основна з яких - смиренність, тому що через неї відкриваються інші. Вона роботяща (цікаво, що казка показує роботу пасербиці як підневільну, хоча відношення до домашньої роботи в українців таким ніколи не було. Імовірно, це підкреслює полярність мачухи і її прийомної дочки). Пасербиця - зразок лагідності і жертовності.

Казки про головну героїню - сирітку можна умовно поділити на з групи: 480 = АА 480* В, *С , А, -480С**=АА 480*D, яку ми віднесемо до групи 1. Відлучення на службу; 403=АА 403 А, 409 - до групи 2. Підміна пасербиці; 510В, 511 - до групи 3.Допомога матері.

Ми детальніше зупинимося на казках першої групи. Ці казки в каталозі Аарне- Томпсона позначені номером 480.

Український фольклор має багато казок, в яких мачуха виганяє пасербицю з дому і вона попадає до влади демонічних істот в образі кобилячої голови, відьми, песиголовця або ведмедя. Найпопулярніша серед них «Кобиляча голова». В ній розповідається про мачуху, яка змушує чоловіка завести в ліс і залишити там його рідну дочку. Дівчина знаходить там кобилячу голову (ведмедя, відьму, чорта), прислужує їй. Кобиляча голова випробовує героя і нагороджує його. Дівчина вертається додому із щедрими дарами. Дочка мачухи теж хоче отримати подарунки, але не витримує випробування і гине (АА 480*В). В українській традиції ця казка відзначається великою кількістю варіантів (29)[СУС, С.140]. В текстах зустрічається в основному кобиляча голова. Пасербиця повинна перенести її через поріг, посадити на печі, нагодувати. В деяких варіантах дівчина влізає у праве вухо кобилячої голови, а коли через ліве вухо вилізає, то стає красунею і отримує велике придане. Мачушина дочка, яка відвезена до лісу відмовляється служити кобилячій голові і та її з´їдає, або дочка влізає не в те вухо і стає старою бабою.

Казка «Про пасербицю в хатці у ведмедя»(АА480*С) має лише 6 варіантів, що говорить про не досить поширений сюжет цієї казки в українській традиції, у порівнянні з іншими варіантами першої тематичної групи.

Популярна в українському фольклорі казка «Про дідову та бабину дочку», де батько відвозить свою дочку в ліс. Майже у всіх варіантах казки експозиція має звужену форму, що визначає стан зображуваної сім´ї, відносини між окремими її членами. Потім лаконічно характеризується мачуха і нерідко для цього достатньо одного загального поняття «відьма», «зла жінка» і т. д. «Відьма» - це її «моральна» характеристика. «Демонізм» мачухи людський, соціальний» [1, С. 195]. Звідси витікає колізія мачуха-пасербиця. Мачуха наказує батьку відвезти його рідну дочку в ліс для згину. Стан епізоду завезення дідової дочки до лісу пронизаний почуттям образи та дитячого страху перед одинокістю, співчуттям до гнаної дівчини. Окремі деталі казки підкреслюють це (наприклад, характеристика їжі, лісового середовища. Коли батько привозить дочку до лісу, то він залишає її у ягіднику, під деревом або заводить у хатинку, будує їй хатинку, а сам говорить . що йде рубати дрова. В дійсності батько від´їжджає.

В інших варіантах розповідається, що батько веде свою дочку за грибами і заводить у хащу, щоб вона заблукала. Особливо потрібно відмітити вимогу матері відвезти пасербицю не куди-небудь, а на «край лісу», «в ліс». Яка ймовірно сягає своїми коренями древньої дійсності. Існує думка, що цей мотив, пов´язаний із обрядом ініціації. Крім цього дівчина повинна залишатися на службі певний час, що свідчить про регламентованість такої служби, і ще раз підтверджує нашу думку про ініціаційний обряд щодо дівчини.

Ліс обраний в казці не випадково, бо він є межовим (непрохідним) простором. Етимологічний зв´язок слова ліс із давн.-грец. аІБОБ «священний гай» дозволяє збагнути, чому звичайнісінький ліс у текстах із міфологічними підвалинами належить до нелюдського континууму [3, С. 97-100]. Лісовий простір має двоїсту природу: в більш архаїчних текстах (зокрема в східнослов´янській обрядовій поезії) він сам може уособлювати потойбіччя, де живуть тотемні чи людські предки осіб, які опиняються в ньому; в пізніших творах (зокрема в чарівних казках) він стає виключно буферною зоною між світами. У міфології багатьох народів світу ліс уявляється шляхом у потойбічне царство мертвих. У міфах народів Океанії говориться, що за лісом знаходиться країна Сонця; в міфології селькупів ліс змальовується як вхід у нижній світ; за грецькими міфами, вхід в Аїд оточений непрохідним пралісом [4, С. 49].

У часовій площині фольклорний ліс має суто нічну природу, пор. його постійні епітети темний, густий, дикий, синоніми хащ, нетрі. Окрім того, нерідко в казках вказується, що герої вирушають до лісу в нічну пору чи зупиняються в лісі на ночівлю. Казковий ліс означається зовсім не деревами, адже дерева в ньому виникають спорадично - й тільки в зв´язку з певною подією. В такому лісі може бути, власне, тільки одне дерево (аналог світового), під яким у казках зупиняється заночувати герой. Натомість об´єктна структура лісу утворюється передовсім лісовими житлами, зазвичай непроникно-закритими. Персонажі, які живуть у цих оселях, частіше за все є не ворогами героя, а його помічниками, дарувальниками або гідами, які прямо чи опосередковано (даючи словесну вказівку щодо напрямку путі або чарівний предмет на кшталт провідної нитки) ведуть героя до мети, що лежить за межами лісу.

В такому лісі герой зустрічається віч-на-віч із різними небезпеками, але саме тут він отримує й винагороду за успішне їх подолання. Отож тільки пройшовши чарівний ліс-ворота і заручившись підтримкою його охоронця-медіатора - тварини, лісового божества, господаря стихій (Мороз, пані Хурделиця) та ін., можна дістатися до «того світу». Відтак можна стверджувати, що в акціональному плані ліс чарівних казок є простір ініціаційний.

В.Я.Пропп , розглядаючи історичні корені мотиву виводу дітей до лісу, пояснює, чому в казці «мачуха при всій своїй лютості», «сама не заводить дітей в ліс своєю владною рукою». Вона зробила б це логічно, але не може історично, так як дітей заводить до лісу завжди тільки батько або брат, але цього ніколи не робить жінка. Це міг зробити тільки чоловік, і чоловік у цій ролі не зовсім витіснений в казці [5, С. 70-71].»

Жінці було заборонено відвідувати те місце, де відбувався обряд. Недотримання заборони могло призвести до негайного вбивства жінки» [61, С.68].

Наступний сюжет даної групи - 480*=АА 480А Пасербиця впускає веретено в колодязь (моток пряжі в річку), повинна відправитися за ним; по дорозі доїть корову, трясе яблуню, служить у ворожки і отримує подарунок; рідна дочка мачухи хоче теж отримати подарунок, але все робить погано і отримує поганий подарунок (її вбивають). Існує 10 варіантів [СУС, С. 141].

В даній групі казок простежується теж обряд ініціації, оскільки в традиційній культурі «ініціація» означає присвятні ритуали для молоді, пов´язані з її соціалізацією. Ініціація має на меті посвяту підлітка у повноправні члени суспільства [6, С.10].

Очевидно, ініціаційні обряди для дівчат включали виконання певних робіт, які вони робитимуть, ставши дружиною, а потім матір´ю. Казковий матеріал дає можливість допустити, що це такі роботи, як прядіння, хатня робота. Це підтверджують і етнографічні дані: прясти повинна була вміти кожна дівчина. Тому саме веретено впускає дівчина, що символізує в майбутньому зміну соціального статусу.

Йдучи дорогою пасербиця зустрічає яблуньку «таку зарощену бур´яном, що й не видно її». Яблуня - це символ цілісності, земних бажань; символ початку всіх речей, плодючості, безсмертя та вічної молодості; таїни гріхопадіння діви Марії; людини; спокуси. Це дерево пізнання добра і зла; смерті; розбрату і чвар; витримки, самопожертви. На думку О.П.Знойка, одним із атрибутів язичницької богині Лади (богині гармонії, любові, Матері світу) було саме яблуко, що символізувало першопочаток усіх речей [ 7, с. 249-250].

Чому саме яблунька зустрілася першою на шляху дідової дочки? Залишившись одна в лісі, дівчина мала якимсь чином виживати і яблуня стала першопочатком її нового життя. Дерево життя - символ життя Космосу, його зародження; вісі, що з´єднує різні світи. Чим же спільні поняття «дерево» і «життя»? Мовознавець В.В.Колесов з´ясував, що слово «здоровий» (здоров´я - це життя) походить від давньої форми su-dorr-o, що означає дослівно «із гарного дерева, міцний як дерево, сильний»[8, с.211].

Крім цього під яблунею мислиться образ світового дерева. «В основі дерева, - зазначає Я.Музиченко, - лежить хрест, тобто на горизонтальній площині воно і простір довкола діляться на чотири частини, реалізуючи уявлення про час (ранок, день, вечір, ніч; весна, літо, осінь, зима) і простір (схід, південь, захід, північ). По вертикалі світове дерево членується на три частини: нижню, коріння (підземний світ), середню, стовбур (земний світ) та верхню, крону (небесний світ). До кожної з цих частин прив´язані певні істоти [9, с.61-62]

Що стосується корівки, яку доїть дівчина, то це є ніщо інше, ніж материнська функція, сили материнського роду в образі чудового помічника, що покликані допомагати сирітці.

Потрібно відзначити, що для чарівної казки характерний чіткий розподіл на позитивних і негативних персонажів. Те ж саме й у казці про мачуху і пасербицю: родина з рідною матір´ю протипоставлена родині з мачухою, мати - мачусі, пасербиця - рідній дочці мачухи.

Мачуха порушує всі норми поведінки і виховання по відношенню і до пасербиці, і до рідної дочки. Саме це приводить до виникнення трагічної ситуації. “Дочку баба не любила (вона була їй пасербицею), вона рано будила, усю роботу на неї звалювала”[10, с. 109]. Мачуха поєднує в собі протилежні полюси у вихованні рідної і прийомної дочок (власне кажучи, вона порушує християнські норми виховання). Основна риса характеру мачухи - ненависть, спрямована на пасербицю. Грішить мачуха і перед рідною дочкою, роблячи їй велику шкоду надмірною любов´ю. I знову пригадується рідна мати пасербиці: вона учила свою дочку працьовитості і доброті. “У добрій родині батьки завжди стежать за вдачами своїх дітей, своїми прикладами і наставляннями творять у них любов і єдність із братами”[11, с. 30] Мачуха ж надмірною любов´ю і потаканням псує свою дочку. Саме ця антижінка (як називає її С. Е. Шамаева) сіє в душі своєї дитини гріховні прагнення. А саме це і робить мачуха стосовно рідної дочки. Честолюбство, сріблолюбство і прагнення до помсти - основні якості мачушиної дочки.

С.Е. Шамаева відзначає, що матері гублять дочок своїм вихованням. Вони оберігають їх від праці, ростять, ніжать і балують. У результаті вони виростають грубими і ледачими. Казка говорить: лінь і жадібність - основні якості мачушиної дочки. «Бабину дочку ніхто не любив: вона була дуже злою та жадібною[12, с. 200].

Пасербиця, повернувшись з подарунками, намагається налагодити стосунки з мачухою і її дочкою - виражає нерідній матері свою повагу. Це чергове підтвердження високих моральних якостей пасербиці: вона не пам´ятає заподіяного їй зла. Мачуха в казці не змінюється. Вона так само ненавидить прийомну дочку, демонструє свою жадібність і заздрість: “Моя дочка дві череди коней прижене, два вози добра притягне”[13, с. 64]; “Моя дочка піде, так ще не стільки принесе” [2, с. 139] I казка виявляє фінал, сумний для мачухи і її дочки. Замість очікуваного багатства мачушина дочка приносить те, що заслужила - “глину, та камені, та цеглини” [14, с. 167]

Як правило, мачушина дочка карається смертю, а її мати, втративши найкоштовніше для неї - власне дитя - божеволіє або просто вмирає. Тобто прагнення до матеріального, повне відмовлення від багатства духовного приводить до загибелі - духовної і фізичної. Підтвердивши духовне багатство, пасербиця одержує багатство матеріальне, котре відкриває їй шлях до людського щастя. Отримане придане допомагає дівчині підвищити соціальний статус - вона виходить заміж.

Не залишається без уваги філософський пласт казок про сирітку, у якому розглядаються такі антиномії: життя і смерть, непримиренність правди і кривди, боротьба суперечностей і єдностей. Із соціально-побутовою казкою твір споріднює етична проблематика (протистояння добротворця і зло творця), використання морально-дидактичної мети оповіді (покарання мачухи). Цим самим народ хотів ще раз підкреслити своє особливо прихильне, ставлення до сирітки яка є концентром жіночих образів народної казки.

Література:

1. Мелетинский Е.М. Гэрой волшебной сказки. Происхождение образа. М., 1958. 2.Чорна ягничка// Русские народные сказки Карельского Поморья/ Сост. А.Разумова. Петрозаводск. 1971. 138-139 с. 3. Агапкина ТА Лес// Славянские древности. М. 2004. Т.3. С.97-100. 4. Иванов В.В. Лес//Мифы народов мира. М. 1997. Т.2. 49 с. 5. Пропп ВЯ. Исторические корни волшебной сказки. Л., 1946. 6. Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. -Львів-Нью-Йорк, 1998. 7. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. К.: Зодіак-ЕКО. 1995. 63, 249-250 с. 8. Колесов В.В. Мир человека в Слове Древней Руси. Л. 1986. 211 с. 9. Дмитренко М. та інші. Українські символи. 61-62 с. 10. Морозко//Поморские сказки // Сост. А.Разумова. Петрозаводск. 1987.109с. 11. Про християнський шлюб та про обов’язки чоловіка та дружини. М. 1990. 30с. 12. Дочка и падчерица// Сказки Ленинградской области/Сост. ВБахтин и П.Ширяева. Л. 1976, 200с. 13, Дочка и падчерица// Афанасьев А.Н. Русские сказки. М.1987.64 с. 14. Золотой башмачок// Русская волшебная сказка/Сост. КЕ.Корелова. М. 1992.167 с.