Олег ПАВЛОВ, к.філол.н.

Анотація

В статті йдеться про українську народну казку як одну із форм реалізації етнічного духу через інвазійні прориви змістів підсвідомого етнічного світу у свідомість.

Summary

The article is devoted to the Ukrainian folk tale as one of forms of realization of ethnic spirit through the invasion breaches of the sense of the subconscious ethnc world in consciousness.

У міфологічному матеріалі, фольклорі існують базисні структурні утворення людської психіки, які ми мусимо визнати, усвідомити, а не лише виявляти своє захоплення естетикою, поетичною неповторністю і своєрідністю фольклорних текстів.

Очевидно, ми мусимо підтримувати не перманентну форму метафізичного і духовного діалогу із Духом-Самістю, але у часі глобалістичного полілогу національних ідентичностей зберегти із Ним комунікативну єдність. Бо від цього залежить наше життя. І наша смерть.

Як відомо із багатьох визначень К.Г. Юнга, Самість є архетипною цілісністю, архетипом найповнішого людського потенціалу і єдності особистості як цілого. Самість є регулюючим центром психічного. Самість як об´єднуючий принцип в області людської психіки займає центральне місце в керуванні психічним життям і тому є вищою владою в долі індивіда і нації.

У фольклорі Самість як трансцендентна сутність проявляється свідомим і несвідомим аспектами. Це - сфера ониричної парадигми, міфи, казки. Вона, Самість, маніфестує себе в надординарних персонажах. Це - герой, пророк, спаситель тощо. Та водночас вона є і національним драконом, Бабою Ягою, Оленкою Зміючкою тощо. Часом вона проявляється символами кола, квадрата, хреста тощо.

У філософіях Сходу Самість виступає як єдність протилежностей, у формі об´єднаної дуальності: Дао, Інь-Янь тощо. В українському фольклорі цей феномен маніфестується у казках: два ворогуючі брати, герой - дракон тощо. Відповідно вона виражає єдність особистості і народу як цілого.

Самість є не тільки центром, а й колом, сферою, які вмикають в себе свідоме і несвідоме.

Самість виражає себе також через текст. Найповніше - через текст фольклорний, оскільки тут явно чи приховано проявляється етнічне, національне. Іншими словами, Самість є не тільки «Бог в нас» [1; 312]. Це є «Етнічний Бог в нас».

Будь-яка імперія, яка має на меті знищити колонізований етнос, асимілювати його, підкорити, в першу чергу робить замах на себе, демонструючи низький моральний і духовний розвиток, оскільки не виражає, а вступає у конфлікт із Божественною творчою, а не руйнівною моделлю [2; 341] Спроба знищити іншу етнокультуру - це спроба знищити інший народ. У свою чергу - спроба знищити інший народ є спробою знищити національну Самість. Іншими словами, це замах на етнічний Дух, на «Етнічного Бога в нас» і врешті, власне, на образ Бога як явище Самості і як на трансперсональну, універсальну сутність. Та етнічна Самість як, власне, сутність нації, невіддільна, злита, як з матір´ю, із Унівесумом, Логосом, Словом як принципом життя. Тому замах на інший етнос означає замах на Бога з метою вбивства. Тож не дивно, що усім імперіям рано чи пізно наступає кінець. Втім, заради справедливості варто зауважити, що існує загроза не тільки з боку імперій, а саме від себе, загроза внутрішня, що і є можливою причиною зникнення колонізованих народів. Вони знищують самі себе через втрату ідентичності з Богом, через розірвані зв´язки із універсальним та етнічним Духом-Самістю, із підсвідомою сутністю самих себе. Таким чином причиною колонізації є не агресивний сусід, наприклад, а «причина в собі», суттю якої є анігіляція власного Духу-Самості, що досягається руйнуванням власної ідентичної культури, символом і фактом чого є фольклор. Наприклад, у випадку колонізації Америки європейці стали тільки інструментом, функцією вищої сили. Інки та ацтеки «покликали» європейців, самі того не усвідомлюючи. З іншого боку земної кулі Англія не спромоглася знищити Індію, оскільки індуська ментальність, глибина і потужність етнічних архетипів і, зокрема, моральність філософсько-культурних традицій, потужний зв´язок, закоріненість із Національною Пам´яттю, національним Духом стали перешкодою.

Як уже згадувалося, найповніше специфіка етнічного Духу виявляється у фольклорних текстах, зокрема, казках. Адже казки є базисним матеріалом «в його найпростішій і доступній формі, бо вона (казка) відбиває найбільш загальні і водночас базисні психічні структури» [3; 33]. Джерелом фольклорних текстів, зокрема, казки є етнічний Дух, який реалізується шляхом інвазійного прориву підсвідомого архетипового світу у свідомість. Інша справа, що форми «прориву» могли бути різними: різноманітні ониричні форми (сон природній, навмисний, спричинений спеціальними шаманськими тренінгами тощо); різноманітні форми медитації, які викликають змінені стани свідомості, що зазвичай називають трансом; цілеспрямоване вживання наркотичних рослин, алкоголю та інших психотропних засобів, які можуть викликати видіння; спеціальні фізичні динамічні та статичні вправи тощо. Зауважимо, що в різних етнокультурах шамани, волхви, жерці застосовували специфічні для культури психотехніки, що відбивало етнічні характеристики народу. Очевидно, таку методу можна пов´язати із наповненням певної відповідної сфери Духу-Самості саме етнічними змістами. Отже, спостерігаємо зворотний зв´язок. Таким чином, ми маємо, застосовуючи термінологію Мірче Еліаде, «повернення назад», в сакральний простір і час для того, щоб винести змісти в так звану нашу реальність і переповісти свою подорож одноплемінникам, маючи на меті терапію, провидіння чи інше. Але в будь-якому разі мета ця була, зазвичай, прагматична, що, на перший погляд, парадоксальним чином здійснювалося через літературознавчо визначені поетичні феномени, які надалі утверджувалися і побутували як фольклорні тексти. Мірче Еліаде пише: « У нас немає підстав для того, щоб трактувати періодичне повернення в священний Час Початку як відмову від реального світу, втечу у світ мрії, у світ уяви. Навпаки, в цьому якраз чітко виявляється онтологічна одержимість - головна відмінна риса людини первісних і давніх суспільств. Адже врешті решт, бажання відновити Час Початку - це бажання пережити час, коли боги були присутні на Землі, знову набути сильний свіжий і чистий світ, яким він був на той час. Це спрага священного і водночас ностальгія по Буттю... Всією своєю поведінкою релігійна людина проголошує, що вірить тільки в буття, і що його участь в бутті гарантована їй первісним одкровенням, охоронцем якого вона є. А сукупність первісних одкровень представлена у міфах» [4;344]. Додамо від себе, що не тільки у міфах як таких за визначенням, а, зокрема, і в народній казковій прозі.

Вочевидь, Дух-Самість є такою самою реальністю як психічне і проявляється у психічній реальності, яка у свою чергу реалізується у певній послідовності. Звісно, коли йдеться про людський план. Тим часом Дух необхідно розрізняти як психологічне поняття і традиційне уявлення про нього в релігійному контексті. В даному разі мається на увазі функціональну рівновагу: Дух як Бог, дух як архетип і як функціональний комплекс.

КГ.Юнг пише із цього приводу: «Дух, як і Бог, означає об´єкт психічного переживання і досвіду, який не може бути доведений існуючим у зовнішньому світі і це не можна зрозуміти раціонально» [5; 282]

Дух, як і будь-який автономний комплекс, реалізується у вигляді тенденції чи прагнення несвідомого подолати бар´єр між свідомим та несвідомим світами і таким чином у якійсь формі заявити людині про себе. Іншими словами, Дух робить нескінченні спроби подолати Его і в такий спосіб довести, що Его є тільки джерелом вільної чи мимовільної інтерпретації форми, а не змісту. Звісно, зазвичай, інтерпретаційний психологічний механізм працює мимоволі, оскільки є результатом колективного досвіду багатьох історично-міфологічних факторів поколінь та індивідуального досвіду окремих людей. Тому прояв Духу як архетипу і функціонального комплексу тлумачать як маніфестацію так званого автономного комплексу, що є, як уже згадувалося вище, інвазією свідомості несвідомими змістами у різноманітних формах. Наприклад, одна із форм - це творчість індивідуальна і колективна (фольклор). Інша справа, що психіка не має точки опори, зовнішньої точки зору і приречена спостерігати сама себе, що означає відсутність об´єкта і дослідження суб´єктом суб´єкта. Втім, якщо виходити із робіт Жака Лакана, несвідоме структуроване як мова і є мовою так званого Іншого, а бажання людини є бажанням Іншого [6]. Таким чином, автономний комплекс, який є маніфестацією і вторгненням несвідомих змістів у свідомість, є ще й мовною структурою несвідомого, яке заявляє про себе і фольклорними текстами також. Виходячи із цього твердження, народна творчість є мовою несвідомого, текстом, поліфункціональнним феноменом, суть спектра цілей якого є досить широким: принаймні від дидактичного виховного аспекту

- до терапевтичних завдань як однієї із форм народної психоаналітичної практики. З огляду на самореалізацію і самоспоглядання Духу, ми також можемо зауважити про фольклор як «річ-у-собі».

Специфіка національних фольклорних образів (наприклад, у казці «Царівна- жаба») зумовлена тим, що енергія світу архетипів проходить через етнічні фільтри і в такий спосіб заявляє про себе як про феномен, що несе в собі загальнолюдські моральні, культурні, етичні та естетичні цінності, але крім того має тотожні етнічні характеристики.

Виходячи із класичних визначень архетипу, де йдеться, зокрема, про архетип як мотив, каркас, що заповнюється тенденціями, можна до певної міри стверджувати, що наповнення форми універсальними змістами реалізується і структуризується етнічним духом і мовою. Можна припустити, що мова як явище метафізичне і є тим самим етнічним фільтром. Але все-таки це було б занадто просте вирішення проблеми. Думається, що перед структуруванням змістів мовою у реальності несвідомого існує ще якась загадкова перехідна ланка, такий собі місток, який саме і поєднує мову, текст несвідомого, мову як таку і вербалізацію мови у фольклорному тексті.

Саме цей місток є етнічним фільтром - метафізичним і психічним феноменом, який перебуває на межі свідомого-несвідомого світів і є психічним органом для метафоризації та структурування змістів колективного несвідомого та реалізації цих змістів у фольклорних текстах.

Таким чином, можемо спостерегти таку динамічну схему: Дух, маючи «саму-у- собі» потребу реалізації проявляється в колективному несвідомому через лібідозно- мортідозну структуру архетипів (Мудрий Старець, Герой, Змій тощо). У свою чергу, завдяки етнічному фільтру відбувається структуризація мовою, символами і метафорою Духу-Самості як образу несвідомого світу у фольклорному тексті казки:Герой - Іван-царенко; Змій - Баба-яга; Мудрий Старець - «Дід, як молоко сивий» [7; 197-203] тощо.

І остання фаза - вербалізація і змістова організація фольклорного тексту казки.

Незважаючи на тотальні військові, культурологічні та психотичні атаки з боку інших культур та іноземних тоталітарних режимів, українська народна творчість впродовж століть уперто не піддається асиміляції.

Можливо, існує, умовно кажучи, так звана етнічна «Велика Пам´ять» народу, національний архетип, який не піддається репресіям будь-якого штибу і є чимось таким, що може вписатися тільки у сферу понять на зразок «трансцендентна сутність». Це наше українське «світове дерево» із надпотужними національними коренями, які з одного боку занурені у сферу універсального світу архетипів, а з іншого - водночас - наповнене національними етнічними змістами. Ця сутність не припиняє здійснювати націотворчу роботу, незважаючи на всі геноцидні і не тільки катаклізми. Мимоволі згадуються слова Тараса Шевченка: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля... »

Література:

[1] Юнг К.Г. Психология бессознательного. М., Канон, 1994. С.312. [2] Мирча Элиаде. Мистики ХХ века. Энциклопедия. - М., 1997. С.341. [3] Фон Франц Мария-Луиза. Психология сказки. СПб., 2004. С.33. [4] Элиаде Мирча. Мистики ХХ века. Энциклопедия. - М., 1997. С.344. [5] Юнг КГ. Проблемы души нашего времени,- М., 1994. С.282. [6] Лакан Ж. Функция и поле речи и языка в психоанализе,- М., 1995. [7] Золота книга казок. Упорядкування та примітки доктора філологічних наукЛ.ФДунаєвськоі Царівнажаба.- К., 1990. С. 197-203.