Олеся МУДРАК, аспірантка

Анотація

У статті розкрито основні ознаки і характеристики еротичної лірики у фольклорі та літературі, інтертекстуальний зв ´язок між ними.

Ключові слова: еротична лірика, жанр, інтертекст, код, символ.

Проблема еротики у фольклорі і літературі у спільному комунікативному полі майже не розглядалася ні у фольклористиці, ні у літературознавстві.

Фольклорні жанри, мотиви, образи часто були і лишаються невичерпним джерелом літературної творчості. Це спостерігається зокрема в любовній ліриці, що засвідчує високу культуру сердечних переживань і тому завжди перебуває в центрі уваги фольклористів і літературознавців. Менше уваги звертають на еротичну лірику, яку іноді плутають із грубим сексизмом, тоді як вона висвітлює гармонію душі і тіла, переповнюється потужними вітальними силами, природним здоров´ям, живим гумором, ліризацією тілесності. Підтвердження цьому - пісні різних жанрів: календарно-обрядові, обрядові, зокрема весільні, родинно-побутові, жартівливі, всілякі приспівки, триндички, коломийки, частівки тощо. Варто згадати також колискові та забавлянки, адресовані дітям, але позбавлені безтілесного пуризму, бо в текстах ідеться про повноцінну екзистенцію майбутньої людини. Вони мають колоритну тропіку, виповнену прозорими натяками, супроводжуються ігровими діями, в яких поєднано слово з його конотативною семантикою, омонотопеєю, образ і руховий комплекс, що разом формують майбутню цілісну особистість, як, наприклад, у такій, на перший погляд, безневинній забавлянці-чукикалці:

Ой, чук-чук-чук,

Наловив дід щук.

Баба рибку пекла.

Сковорідка текла.

За народною символікою, сковорода - це “один з численних усталених образів- евфемізмів, що в еротичному фольклорі позначають жіночий статевий орган” [3, 4]. Аналогічних прикладів можна навести чимало, як, принаймні, у забавлянці “Миша книш поточила”, де еротична семантика прихована у словах “тік”, “кочерга”, “млинці” тощо:

Ходе дід по току,

Баба по вгороду;

Несе дід кочергу,

Баба сковороду.

А дід бабу товче, товче,

Що не скоро млинці пече.

Цілком очевидно, що такі пісеньки призначалися не лише дітлахам, а й молодим матерям, які одружувалися у 15-17 років, рано ставали бабусями. Тому сексуальні натяки були досить природними, в естетизованій метафоричній формі виконували пізнавальну функцію, відповідну рівню розуміння дитини, проте радше спрямовувалися до слуху чоловіків. Це варто проілюструвати жартівливою піснею “Унадився журавель до бабиних конопель”, в якій присутній еротичний підтекст про журавля-зальотника і бабині коноплі, що потребують ретельної обробки, М. Красиков трактує як зразок “супереротики” [3, 5]. Схожі приклади можна знайти і в інших фольклорних жанрах, в яких обробка конопель або льону проілюстрована за аналогією до биття, тертя. Іноді подібну функцію виконують певні фахівці. Наприклад, коваль у народно-пісенній традиції постає “маленьким гігантом великого сексу”, як і мельник, який

Меле, меле, шеретує,

Обернеться - поцілує.

Він мірочки не бере,

Та пеленочку дере.

Такі тексти правлять за інтертекстуальну основу творчості поетів, які завжди вбачали у фольклорі зразки для літературних ремінісценцій, алюзій, стилізацій. Так, Т.Шевченко у вірші “У перетику ходила.”, використовуючи прийом центона, перетрансформував мотив мельника, а також лимаря (лимаренка) та бондаря, які персоніфікують еротичний дискурс.

Аби адекватно зрозуміти еротичний фольклор, треба знати відповідний код, ключ дешифрування усталених порівнянь, метафор, метонімій, наділених тонким евфемічним значенням, враховувати обставини виникнення і розвитку усної народної творчості, контекст жанрового розмаїття від колискових до календарно-обрядових, жартівливих або ліричних пісень. Багаті на розкішний еротичний словник весільні пісні, які виконують під час випікання короваю, викупу молодої у її брата, під час застілля у нареченої, вечері у старшої дружки, вечері у молодого, перед коморою, під час виводу тощо. Часто в них поетизми поєднані з відвертими пейоризмами (або натяками на них), які не можливо роз´єднати, не зруйнувавши цілісності образу, що зберіг найархаїчніші риси світогляду українців. Було б абсурдом вбачати у сороміцьких піснях такого змісту прояви порнографізму, хоч не завжди випадає говорити про артистизм, однак ідеться про високу етичну культуру їх безіменних авторів, які, вдаючись до прийому одивнення, називали табуйовані органи пристойними мовними еквівалентами: “файна молодиця/ у лісі загубила козупеньку”. Еротична образність народної лірики вражає яскравими барвами, життєлюбною експресією, невимушеною, часто невишуканою стилістикою, мерехтінням подвійних значень, двоплановістю гри слів. Наприклад, слово “грати” означає близький тілесний інтим і водночас сердечне переживання, як принаймні два варіанти пісні “Бандурка” у записах І.Франка. На жаль, письменник дав негативну оцінку цим творам, що мають тонко зашифровану знакову систему, яку використовують у психоаналізі. Визначальним метафоризованим символом тут постає бандура, що викликає асоціації з жіночим статевим органом, уподібненим до міді, срібла, злота (“А в мене бандурка велми красная,/ Чорна, як жук ще й волосяная”), а безпосередньо інтимні стосунки між козаком і дівчиною подані як гра на цьому музичному інструменті: “Ох як взял козак на бандурку грати,/ Стала ся дівчина велми сміяти”. Ця пісня не вкладається у поширене уявлення про “банальну любовну пригоду” чи курйоз, а змушує, на переконання М.Сулими, “уважно вчитатися в її глибоку смислову суть” [1, 168].

Варто зазначити, що уснопоетичні тексти збереглися завдяки записам З.Доленґи- Ходаковського, М. Максимовича, П.Лукашевича, М.Гоголя, ТШевченка, П.Чубинського, Хв. Вовка, І.Франка, В.Гнатюка та ін. українських фольклористів і письменників, інтелігентних особистостей з високою духовною культурою, які розуміли, що людина без еротики - неповноцінна істота. Перші збирачі еротичного фольклору запровадили поняття “сороміцькі пісні”, пов´язували їх із “сексуальним життям людини”, подавали приклад, як їх слід розуміти і тлумачити, не нав´язаючи їм невластивого моралізаторського змісту. Так, перший публікатор таких текстів Хв. Вовк слушно зауважив, що у них є “очевидні ознаки безперечного фалічного культу, що виявлені у наївних формах, без будь-якого прикриття, але й без цинізму, чи п´яної розпусности” [2, 207].

На жаль, у поезії менше аналогічних творів, тому що у ній переважно панував моралізаторський канон, що формував квазіцнотливі образи, можливі у дистильованій від життя уяві, але не в самому житті. Перші спроби дати літературний варіант еротичної лірики було здійснено за доби бароко, зокрема у віршових доробках Лазара Барановича, Данила Братковського, Климентія Зиновіїва та ін. авторів. Новим словом в її освоєнні стала творчість ТШевченка (“Великомученице кумо.”), С.Руданського (“Сама учить”, “Указ”), І.Франка (“Притичина”, “Ти йдеш у вишукано-скромнім строї.”, “Дівчино, каменю дорогоцінний.”). У ХХ ст. та на початку ХХІ ст. жанр поповнився вишуканими творами П.Тичини, М.Рильського, В.Сосюри, Раїси Троянкер, Наталі

Лівицької-Холодної, Д.Павличка, М.Вінграновського, В.Стуса, Ліни Костенко, Д.Кременя, Антонії Цвіт, Лілі Золотоноші та багатьох інших, що засвідчують неослабний інтерес до еротичної лірики, що не може перебувати на маргінесах літературного процесу, потребує уважного вивчення її специфіки і сутності.

Останнім часом прокинувся інтерес до еротики у фольклорі і письменстві, з´явилися книги “Бандурка” (К.,2001) в упорядкуванні М.Сулими, “Українські сороміцькі пісні” (Х.,2003) в упорядкуванні М.Красикова, “Сяйво білого тіла: Антологія української еротичної поезії” (К.,2008) в упорядкуванні М.Сулими тощо.

Поки що відсутні ґрунтовні, об´єктивні дослідження цієї еротики, виявлення її визначальних характеристик, міграції сюжетів і фольклорних жанрів у літературні і навпаки. Без сподіваного аналізу зазначеної теми “білі плями” і далі вражатимуть нашу філологію, тому на часі їх висвітлювати, пам´ятаючи, що “заборонених” тем для справжньої науки не існує.

Література:

1. Бандурка: Українські сороміцькі пісні. Упор, та автор передмов до розділів М.Сулима. - К: Дніпро, 2001. 2. Вовк Хв. Етнографічні особливості українського народу// Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології - К.,1995. 3. Красиков М. Таємний дивосвіт українського еросу// Українські сороміцькі пісні. Упор, передмова, примітки М.М.Красикова. - Х.: Фоліо, 2003.