Галина МАГАС, аспірант

Анотація

У статті досліджено еволюцію народнопісенної календарно-обрядової традиції села Ходовичі (Стрийщина). На основі порівняльного аналізу фольклорних текстів, записаних у трьох часових відтинках, проаналізовано трансформації традиційного локального репертуару.

Summary

The evolution of folksong tradition in the village Khodovychi (Stryi region) had been studied at this article. The conversion of traditional local repertoire had been analysed by means of comparative analysis of folk texts written in three periods of time.

І.Франко у статті «Огляд праць над етнографією Галичини в XIX ст.» відзначив кількох фольклористів, котрі, на його думку, своєю новаторською скрупульозністю, своїм ретельним науковим ставленням до вивчення, а головне до запису та систематизації фольклорного матеріалу помітно вирізнялися серед інших дослідників народної творчості того часу [17; 240-241]. Першим у ряді «збирачів нового типу» він називає Івана Колессу, з яким корифей підтримував товариські стосунки, про що свідчить епістолярна спадщина І.Франка [14; 72-78]. На жаль, старший серед «братів поповичів», як називали себе брати Колесси - Іван, Олександр та Філарет, не залишив ґрунтовних досліджень народної творчості, але завдяки своїй збирацькій діяльності він, безперечно, зробив вагомий внесок у розвиток фольклористики та, за словами Ксені Колесси, «увійшов в українську культуру» [ 9; 12.].

Народився І.Колесса 9 вересня 1864 року в с. Сопоті, що на Сколівщині, у сім´ї священика. Через деякий час його батька призначили парохом у с. Ходовичі, куди він переїхав разом зі своїми дітьми. Після закінчення Дрогобицької гімназії І.Колесса навчається у Львові, а вже через рік переводиться у Краківський університет на медичний факультет. У Кракові він зорганізував українську молодь і заснував студентське товариство «Громада», яке головно за посередництвом І.Колесси підтримувало зв´язки з багатьма видатними постатями того часу. Щодо цієї обставини Ф.Колесса висловив слушну думку, що ця «орґанїзацийна, ідейна праця серед молодїжи - се одна з найважнїйших заслуг Івана» [3; XXVII-XXVIII]. У 1891 році, не маючи можливості закінчити «дорогі студиї медичні», І.Колесса був змушений клопотатися про військову степендію, яка зобов´язувала згодом йти на службу в армію. Ставши військовим лікарем довелось йому супроти своєї волі служити на чужині, з якої він уже не повернувся, «впавши жертвою особистої людської злости і військових порядків, з якими не могла погодитися його чоловіколюбна душа і палка вдача» [3; XXXI].

Фольклорною традицією І.Колесса почав цікавитись ще у період навчання у Дрогобицькій гімназії. Так, за словами Ф.Колесси, до середини 1880-х років він мав три зошити «густо записані текстами й мелодіями українських народних пісень» [Подаю за: 11; 266]. Теоретичні принципи дослідження етнокультурних явищ молодий фольклорист засвоював, студіюючи праці М.Драгоманова, М.Павлика, І.Франка та інших видатних вчених. Вагомий вплив на формування I. Колесси як фольклориста мали ідеї О.Кольберга та його послідовників, зокрема Р.Завілінського, I. Коперницького, з якими І.Колесса познайомився будучи студентом Краківського університету. Саме за протекцією останнього у 1889 році краківською Академією наук було надрукувано частину зібраного матеріалу під назвою «Народження, хрестини, весілля і похорони руського народу в селі Ходовичах Стрийського повіту» [13; 117150]. Ця праця становила лише невеликий фрагмент монографії, яку запланував написати І.Колесса про село Ходовичі. Та, на жаль, цей задум не був зреалізований через трагічну долю автора.

Після смерті доктора І.Колесси в XI томі «Етнографічного збірника» була видана його рукописна збірка народних пісень з мелодіями (за редакцією Олександра та Філарета Колессів), яка отримала схвальні відгуки ( [17; 240-241]; [10; 239]; [8; 71]; [4; 8]; [6; 127]; [11; 264] та ін.). Цінність роботи полягає в тому, що вона відображає «глибину пісенних покладів» [10; 239] локальної фольклорної традиції. Поставивши перед собою завдання дослідити, «який засіб продуктів народної творчости можна в приближенню знайти в одному селі» [3; XXIII], автор уклав унікальний збірник, який може слугувати відправною точкою на шляху порівняння продукту усної словесності у діахронічному розрізі.

Праця містить записи народнопісенної творчості, здійснені в селі Ходовичі Стрийського повіту у другій половині XIX століття. Структура збірки зумовлена специфікою зібраного матеріалу. Фольклорні тексти подано з нотами і погруповано у розділи відповідно до «звичайного розвою людського життя, котрого природні границі творить, з одного боку колиска, а з другого - гробова дошка» [3; XXIII]. Таким чином, основу збірника становлять пісні ( понад 200 зразків), розміщені у трьох розділах: «Обрядові пісні, звязані з порою року», «Від колиски до гробової дошки», «Ріжнорідні теми».

Усі твори у збірнику пронумеровані арабськими цифрами, а варіанти до тексту позначені малими літерами після порядкового номеру. Майже після кожної фольклорної одиниці подано паспортизацію, щоправда, доволі скупу, а також паралелі до пісні з інших джерел, що є необхідним для широких узагальнювючих досліджень явищ культурно-історичної спадщини. У текстах часто можна побачити т.

зв. «посилання» на інший твір, на зразок «Рьидок 4-9 так як 3-8 в б.» або «Далі як ч. 13. рядок 16 аж до кінця», через що розсіюється увага та, в деякій мірі, втрачається враження цілісності пісні. Важливо, що у роботі тексти подано зі збереженням мовленнєвої традиції, що може послужити матеріалом для студій над трансформаціями мовної парадигми.

Календарна обрядовість репрезентована у збірнику колядками (14 повних текстів і 3 варіанти), щедрівками (17+2), гаївками (11) та обжинковими піснями ( 9 пісень та 1 віншування ). Відсутність у праці творів літнього циклу (русальних, купальських, петрівчаних) беззаперечно доводить факт, що обрядодії, приурочені до літніх свят та пісні, які їх супроводжують не характерні для цієї місцевості.

Зрозуміло, що з часом пісенний репертуар певним чином зазнавав змін: то у вигляді проникнення у локальну традицію інших мотивів, то появою новотворів, як специфічної реакції на певні події. Крім того, загальновідомим є той факт, що усна словесність - явище колективне, а отже кожен виконавець, залежно від потреби чи особистого творчого задуму може певним чином трансформувати твір. З метою виявити і всебічно дослідити такі зміни у ходовицькій пісенності у 70-х роках XX століття повторні експедиції в Підгір´я здійснив львівський фольклорист Євстахій Дюдюк Таким чином майже через 100 років фольклорна традиція села Ходовичі знову стала об´єктом детального вивчення. Та склалося так, що практично готове ґрунтовне регіональне дослідження, на жаль, не увійшло в науковий обіг через передчасну смерть автора, а зібрані ним матеріали довгий час залишались у фонозаписах та рукописах. Однак, у 2005 році студентка Львівської консерваторії Ірина Мартинів опрацювала спадщину Є.Дюдюка: фонозаписи із магнітофонних бобін перенесла на сучасні звуконосії (компакт-диски), чим зробила фольклорно- експедиційні матеріали значно доступнішими та уклала збірник (дипломна робота) [12], куди увійшли всі народнопісенні твори (окрім «народних романсів»), записані «слідами І.Колесси» у с. Ходовичі (всього дослідником було зафіксовано понад 500 пісень).

Календарно-обрядовий пласт у записах Є.Дюдюка представлений колядками й щедрівками (близько 20-ти творів) та гаївками ( разом з варіантами - більше 30 зразків). Серед зібраного матеріалу немає обжинкових пісень і це, зрозуміло, не випадкова «прогалина», як висловилась щодо цього І. Мартинів [12; 14], а прямий доказ того, що жанри, приурочені до жнивних робіт абсолютно вийшли з ужитку, що повязано, як пояснював сам дослідник, із змінами в «характері праці хлібороба у сучасному селі» [7; 67].

Ряд теоретичних порівняльно-діахронічних узагальнень про трансформації регіональної пісенної творчості міститься у спеціальних статтях Є.Дюдюка [ 5; 147-150], [б; 64-68], [7; 126-127]. Так, зокрема, щодо календарно-обрядових пісень зазначено, що чимала частина творів, що побутували у Ходовичах наприкінці XIX століття перейшла до його сучасників, більше того, значна частка пісень майже не зазнала змін протягом тривалого часового проміжку [5; 148]. На основі порівняльного аналізу записів, здійснених у двох часових відтинках ( 80-ті роки XIX ст. та 70-ті XXct.) можна зробити висновок про переорієнтації у сфері жанрових пропорцій. Досить велика кількість гаївок, які записав Є.Дюдюк, свідчить про неабияку їх популярність серед ходовичан у XX столітті. Показовим у цій ситуації є те, що низка пісень цього жанру була зафіксована з чималою кількістю варіантів, що доводить факт перебування творів у активному вжитку. Натомість досить дивним видається доволі скупий список текстів зимової обрядовості, а християнських церковних коляд взагалі дуже мало серед матеріалів львівського фольклориста (один твір, де християнська семантика виступає у взаємозв´язку з архаїчними мотивами («Там у місті в місті, в місті Вифлиємі») та декілька загальновідомих зразків, поширених у багатоьх інших місцевостях). Припустити, що інших релігійних пісень просто не знали у цьому селі було б абсурдним, бо в час Різдва у ті роки по всій Стрийщині оспівували народження Христа. Крім того, доказом наявності у фольклорному фонді ходовичан багатого уснопоетичного масиву на релігійну тематику є свідчення інформантів на сучасному етапі. Тоді виникає питання: чому ж такі твори були свідомо проігнорованими? Можливо, дослідник вважав релігійні пісні ненародними, а отже не вартими уваги, або ж він остерігався «всевидючого» владного ока, яке могло розцінити зацікавлення релігійним фольклором як своєрідний виступ проти атеїстичних ідей.

Сучасні польові дослідження ( 2009 рік ), проведені автором статті у селі Ходовичі, показали, що календарно-обрядовий масив збережено на досить високому рівні (окрім обжинкового циклу, якого вже не зафіксував і Є.Дюдюк). Записано 20 колядок, 14 щедрівок та 17 гаївок. Виявлено, що християнські колядки майже повністю витіснили давніші побажально-величальні твори у пасивний фонд місцевої колядкової традиції. Зате давні світські щедрівки й досі перебувають у активному вжитку (особливо популярною залишається щедрівка «Попід лугови все калинови»).

Період виконання народнопісенної творчості зимового циклу припадає на час від Різдва до Богоявлення, проте обхід господарських дворів колядницькими гуртами триває 3 дні (з 7 по 9 січня).

Через віки дійшли до нас величальні твори зимової календарної обрядовості, увібравши елементи світоглядних уявлень різних епох. Вони звернені до господаря та його родини, які за посередництвом специфічних поетичних фігур возвеличуються до ідеального статусу. Це для них колядники (в народній свідомості - гості з потойбіччя) через замовлювально- побажальні формули випрохують щастя, здоров´я, достаток та благополуччя:

Чий же то плужок найранче вийшоу Гей дай, Боже,

Нашого пана ґосподаронька,

Ґосподаронька - чом Тимиуненька.

У нього волоньки усе половійі,

Йа чепигоньки усе золотьйі.

Сьвітий Никола за плугом ходит,

Сьвітий Михайло волонькьи гонит,

Сам му Господь Бог рільу усівайе.

Йа Божий му Син поволочайе;

Божайа мати йім йісти носит.

Ей носит, носит, усе Бога просит:

Зароди, Боже, густойе жниво,

Густойе жниво, рісьнь´ снопоньки.

Й´сьны снопоньки, густы копонькьи.

Дайже ти, Боже, сиу кониченька,

Жебис ним йіздиу межи копонькьи,

Як місьаченько межи зьвіздонькьи Дай ти, Боже, на дьвйер шчістьенько,

На дьвйер шчістьенько, у дьім здоровйенько. [3; 10]

Присутність при господарських роботах ледь не всього християнського пантеону зовсім не випадкова. Для народної свідомості, як зазначала Г.Сокіл, притаманним було видавати бажане за дійсне, уявляти, що «всі святі, які залучаються до тієї чи іншої роботи, взагалі в людське життя, неодмінно допоможуть у майбутніх справах як господарських, так і сімейних» [16; 10].

У досліджуваному ареалі найкраще збереглись архаїчні щедрівки, адресовані парубкові та дівчині, в яких центральною виступає шлюбна тематика:

Прала дівчина шовкові хустки на леді,

Гей же на леді при студеници кьирници.

Ой прала, прала перстінь згубила на на леді,

Гей же на леді при студеници кьирници.

Піди, батеньку, перстинь мі знайди на леді,

Гей же на леді при студеници кирници. [ 1; 14]

Варто зазначити, що ця щедрівка була зафіксована у трьох хронологічних зрізах з мінімальними лексико-фонетичними відмінностями. Так, у збірнику І. Колесси та серед матеріалів, зібраних Є.Дюдюком, знаходимо відповідно:

Прала дьіучина шоукові хусти на леду,

На леду, леду на студеници у кьерници.

Ой прала, прала перстьінь згубила на на леду,

На леду, леду на студеници у кьерници.

Піди, батеньку, перстенец знайди на леду,

На леду, леду на студеници у кьерници. [3; 20]

Прала дівчина шовкові хустки на леді,

Гей же на леді при студеници кирници.

Ой прала, прала перстень згубила на леді,

Гей же на леді при студеници кирници.

Піди батеньку перстенець знайди на леді,

Гей же на леді при студеници кирници. [12]

Такі народнопоетичні твори - це особливий пласт усної словесності, який містить закодоване бачення світу, безпосередньо пов´язане з намаганням наділити усі явища певним сенсом. Їм ( цим творам) притаманна глибока символічність. Це означає, що конкретні предмети чи дії, не втрачаючи своєї конкретики, можуть ставати знаками інших предметів або явищ. Символ виступає не лише опосередкованим відбитком речі чи поняття, а й містить дійсні або можливі їх вияви. Так, слухаючи цю щедрівку ми уявляємо реальну жіночу хустку, тоді як на символічному рівні хустка позначала перехід дівчини у подружній стан [2; 573]. В іншому зразку мати просить доньку хату підмести, що має особливе семантичне навантаження - накликання сватів. Звідси випливає і логічна утилітарна функція - прийняти гостей у чистому домі.

Через характерні весільні атрибути-символи («хустки» й «перстень») а також відповідний мотив («перевага парубка») відкривається зміст твору. Ця щедрівка - яскравий приклад кореляції пари мотив-образ, коли перший певним чином формує образ, задає відповідний стереотип його поведінки (в даному випадку милий мусить знайти перстень - іншої моделі поведінки не існує).

Загалом, щедрівки парубкові та дівчині, зафіксовані в Ходовичах на цьому історичному відрізку, можна розподілити за такими провідними мотивами: парубок виловлює у полі чудесного коня; мила приводить парубкові коня; дівчина знаходить коня; хлопець хоче продати коня; дівчина просить вроди; милий знаходить пертень / воли.

Цікавою з точки зору функціонального призначення є щедрівка «Був у матінки один синочок», яку виконували жінці, котра мала одного сина. Первісно вона, очевидно, призначалась парубкові, про що свідчить мотив - мати купує синові коня, а також типове у такій ситуації закінчення:

А за тим словом бувай здоровий Радуваласі, радуваласі Божая мати сином.

Бувай здоровий гречний паничу,

Радуваласі, радуваласі Божая мати сином.

Гречний паничу чом Михасенько.

Радуваласі, радуваласі Божая мати сином. [1; 4]

У християнських колядках головна увага приділяється народженню Пречистою Дівою Сина («Радість нам ся явила», «Спас наш народився», «Ой дивнеє народження», «Чути дзвінок», «Дивная новина днесь ся являє», «Там в Єрусалимі дзвони задзвонили», «Ти Йордане приготовися» та ін.). Про такі високопоетичні твори писав I. Франко: «Колядка наша черпала зміст прямо з оповідання євангельського, а форму з пісні народної і де надто правдиво релігійний настрій і глибоке чуття автора здужали перетопити ті далекі від себе елементи в одну органічну цілість, там тільки ми одержали пісні справді взірцеві, твори, котрі справедливо і по заслузі здобули собі серед народу таку широку популярність і не стратять її доди, доки серед того народу тривати буде тепле чуття релігійне і прив´зання до своїх гарних та поетичних звичаїв та обрядів» [18; 22].

Художньо-поетичні елементи, якими пересипані релігійні колядки виконують емотивну функцію, створюють відповідний настрій:

А Йосиф старенький над яслами стать,

Сусови Христови оксамити стелить.

А Марія все співає, до серденька пригортає. [1; 16]

Гідні уваги колядки на суспільно-політичну тематику, витворені у XX столітті, в яких національно-патріотичні мотиви переплітаються з релігійними, відбиваючи складний процес конгломерації різних сфер народного побуту. Найпопулярніші серед них «Нова радість стала» та «Сумний святий вечір».

У місцевій календарно-обрядовій традиції чільне місце займають гаївки ( у Ходовичах побутує назва «йагіукьи»), виконання яких зараз приурочено до Великодня. Гаївкові забави відбуваються на церковному подвір´ї і у них беруть участь всі бажаючі.

Найбільшу групу весняних пісень становлять твори з шлюбними мотивами, які мають ігровий характер: «Наша мила ягівко», «Хотіла мі мати», «Їде, їде Зельман», «Попід ксядзови лози», «Ой росла собі калина», «Ой садила квіти».

Окрему групу становлять гаївки з драстичними мотивами, в яких простежуються елементи взаємного залицяння-глузування, за яким приховано практичну мету - спровокувати зближення між гуртами:

Під порогом корито, корито.

Повно води налито, налито.

Дівки ноги помили, помили,

Хлопи/ юшку випили, випили.

Хлопи/ кажуть дайте ще, дайте ще,

Дівки кажуть вже буде, вже буде. [1; 27]

Зустрічаються також твори з протилежним мотивом - вихваляння своїх парубків та дівчат:

Ой скопаю грядочку, ой скопаю грядочку,

Посаджу я вишеньку, посаджу я вишеньку.

Вишня зродить ягідки, вишня зродить ягідки.

Ходовицк парубки, ходовицкі парубки Мають шапки-баранки, мають шапки-баранки,

А чоботи буксові, а чоботи буксові До роботи всі жваві, до роботи всі жваві. [1; 48]

Там на гор на горонц Ростуть ябка на яблінц Ростуть б´льші, ростуть менші,

А чужії дівки старі,

Ходовицкі - молоденькі,

Як той медок солоденькі. [1; 49]

Невипадково у тексти гаївок введено образ вишні, яка у цьому контексті має значення не лише як аломорф світового дерева, ай як символ дівчини, яка «знаходиться у стані передчуття наближення заміжжя» [15; 202] та яблуні, яка в українському фольклорі «стала символом кохання, віддання нареченої за любого» [2; 139].

Взагалі, ходовичани надзвичайно гордяться своїм селом, його історією, що знайшло відображення у пісні:

Наше село здавна славне, наші Ходовичі,

Там збиралися на раду, на велике віче.

Приїжджайте до нас, хлопц, ось наша адреса:

Стрийський район, Ходовичі, вулиця Колесси. [1; 5]

Цікавими для дослідження генезису є тексти гаївок «Там на горі Роман косить» та «Ой була, була втім селі вдова», які раніше побутували у цій місцевості як необрядові пісні, що демонструють записи І. Колесси [3; 120-121, 300-301] та Є.Дюдюка [12; 58]. З часом відбувся перехід цих творів з необрядової сфери в обрядову (слід зазначити, що на сучасному етапі ці твори представляють контамінацію кількох давніших варіантів).

У XX столітті місцевий гаївковий репертуар поповнився новотворами, в основі яких лежать патріотичні мотиви, пов´язані з національно-визвольними змаганнями українського народу проти іноземних загарбників. До таких належать твори «Пустіти нас мати на вой воювати» та «Де ж ті фіялочки, що пахучо цвили» (останній на сучасному етапі записаний у значно повнішому варіанті ніж його зафіксував Є.Дюдюк).

Таким чином, календарно-обрядовий репертуар села Ходовичі протягом майже 130-ти років зазнав певних змін, хоча велика частка народно-пісенного масиву, закарбувавшись у народній памяті, дійшла до нас у тих самих варіантах, які були зафіксовані ще у XIX столітті. Так, зовсім вийшли з ужитку твори обжинкового циклу, колядки світського характеру перебувають у пасивному фонді локальної традиції. Також відбулися деякі трансформації текстів на фонетично-лексичному рівні, витворились нові варіанти пісень, які часто мають додаткові мотиви.

Поява досить значної кількості новотворів доводить, що ходовицький пісенний фольклор і на сучасній стадії здатен поетично відображати реалії життя, при цьому не нехтуючи давно виробленими, відшліфованими і закріпленими традицією принципами побудови фольклорнонго твору.

Література:

[1] Власний архів Галини Магас. - 74 аркуші; [2] Войтович В. Українська міфологія. Вид. 2-ге стереотипне. - Київ, 2005. - 664 с.; [3] Галицько-руські народні пісні з мелодіями / Зібр. у с. Ходовичах др.І.Колесса //Етнографічний збірник. - Львів, 1902. - Т.11. - XXXI, 303 с.; [4] Грица С. Філарет Михайлович Колесса. - Київ, 1962. - 111 с.; [5] Дюдюк Є. Співають Ходовичі //Жовтень. - 1976. - Ne6. - С. 147-150; [6] Дюдюк Є. З криниці народної мудрості //Жовтень. - 1979. - №5. - С. 126-127; [7] Дюдюк Є. Пісенний репертуар села Ходовичі // Народна творчють та етнографа. - 1979. - №3. - С. 64-68; [8] Загайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини XIX ст. - Київ, 1960; [9] Колесса К Колесси у скриптах історії (від джерел до звершень) //Родина Колессів у духовному та культурному житті України кінця XIX-XX століття (з нагоди 130-річчя від дня народження академіка Ф.Колесси та 100-річчя від дня народження академіка М.Колесси): Збірник наукових праць та матеріалів. - Львів: Львівський національний унверситет ім. І.Франка, 2005. - С. 10-33; [10] Колесса Ф. Погляд на теперішній стан псенної творчості українського народу // Музикознавчі праці. - Київ, 1970. - С. 237-247; [11] Луканюк Б. Ходовицька збірка Івана Колесси // Родина Колессів у духовному та культурному житті України кінця XIX-XX століття ( з нагоди 130-річчя від дня народження академіка Ф.Колесси та 100-річчя від дня народження академіка М.Колесси): Збірник наукових праць та матеріалів. - Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка, 2005. - С. 261-290; [12] Мартинів І. Традиційні народні пісні села Ходовичі в записах Євстахія Дюдюка. - Львів, 2005. - Дипломна робота. - Машинопис. - ВДМІ.; [13] Narodziny і chrzcinu, wesele i pogrzeb u ludu ruskiego we wsi Chodowicach, w powiecie Stryjskim opisal Jan Kolessa // Zbior wiadomosti do antropologii krajowej wudavanu staraniem Komisyi Antropologicznej Akademii Umiej^tnosci w Krakowie. - Krakow, 1889. - Т. 13. - S. 117-150; [14] Невідомі листи Івана Франка до Івана Колесси. Подали до друку Д.Ф.Колесса- Залеська та Ф.П. Погребенник//Народна творчсть та етнографія. - 1965. - №3. - С.72-78; [15] Сокіл Г. Українські обхідні календарно-обрядові псні. - Львів, 2004. - 265 с.; [16] Сокіл Г Богородиця в українському фольклорі. - Львів, 2006. - 278 с.; [17] Франко І. Огляд праць над етнографією Галичини в XIX ст.// Франко І. Вибрані статті про народну творчість. - Київ, 1955. - С.240-241; [18] Франко І. Наші коляди // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. - Т.28. - Київ, 1980. - С.22.