Роман ЛИХОГРАЙ, аспірант

Анотація

У статті йдеться про формування та побутування фольклору футбольних фанатв, зародження та розвиток цієї молодіжної субкультури. Особлива увага приділяється ролі політичної складової у цьому процесі: переконанням, поглядам та нормам поведінки фанатв. Також зазначені основні жанри творчості соціальної групи.

Ключові слова: фольклор футбольних фанатів, молодіжна субкультура, речівка, банер, табу футбольних фанатів, політичне протистояння у фольклорі.

Summary

The article is devoted to the formation, development and circulation Folklore of football fans. Special attention is paid to the role of political component in this process: to beliefs, views and norms of behavior of football fans. Main genres of social group folklore are also stated.

Трактування фольклору лише як словесного виду творчості, обмеженого визначеними (канонічними) жанрами й текстами, що мають художню цінність, залишало тривалий час поза увагою проблеми специфіки художньої творчості в фольклорі, закони фольклорної свідомості. Часткова модифікація традиційних форм фольклору змушує учених сьогодні акцентувати увагу на тих явищах культури, де складові уснопоетичної народної творчості постають в інноваційній формі. На часі широке залучення і контекстуального методу наукового дослідження, оскільки контекст - це "специфічна соціальна ситуація", у якій застосовується фольклорний текст, це матеріалізація функціональних зв´язків тексту. Бо лише інформація про контекст дозволяє визначити причини й характер використання певного фольклорного тексту в конкретній ситуації. Алан Дандес (американський фольклорист) представив найповніший перелік видів і форм фольклору як комплексу вербальних і невербальних явищ духовної культури. Згідно з його концепцією, ´"термін "folk" може застосовуватися до будь-якої групи людей, котрі мають спільні інтереси. Не має значення, який об´єднавчий фактор - спільний вид діяльності, мова чи релігія, але, важливо, - група, сформована за спільною ознакою, буде мати спільні традиції, які допомагатимуть членам цієї групи усвідомлювати свою ідентичність". Усі folk-групи мають свій набір фольклорних текстів, і він "забезпечує соціальну санкцію для вираження тривоги, постановки проблем так само, як і зберігає художні виражальні засоби для передачі характеру і світогляду" [271;59]. У розумінні Дандеса, низка групових форм фольклору нескінченна. З виникненням нових суспільних груп, народжується й новий фольклор. Члени сучасного суспільства є учасниками багатьох і різних folk-груп, стабільних більшою чи меншою мірою. Сучасний технізований рівень життя не перешкоджає створенню фольклору цих груп, а телефон, радіо, телебачення навіть прискорюють його поширення. У поле наукових зацікавлень

Вітчизняний навколофутбольний рух почав зароджуватись на початку 70-х років XX століття і був засвоєний в уже сформованому вигляді. Водночас уболівальницькі folk-групи пострадянського простору обрали симбіоз британського та італійського (т.зв. hooligans та ultras) стилів уболівання з фізичним протистоянням поза стадіоном та яскравими шоу на трибунах, що супроводжувалося виголошенням фанівських текстів.

Першими реципієнтами новітніх уболівальницьких віянь стали прихильники столичних клубів та великих міст радянських республік - фанати московського

«Спартака», київського «Динамо», ленінградського «Зеніта». Незважаючи на супротив влади, угрупування фанатів продовжували існування, а з початком лояльної до нових віянь перебудови почали рости і множитися.

З розпадом СРСР фанівський рух в Україні зазнав відчутного спаду. Багато «ветеранів» відійшли від активного фанівського процесу. Схожа тенденція спостерігалася і в інших країнах уже пострадянського простору. Заміна відомих команд із усього СРСР на „середняків” із провінції у внутрішній першості на певний час наповнила трибуни тишею.

«Відродження фанівського руху в Україні розпочалося з середини 90-х років з приходом на трибуни нового покоління вболівальників топ-команд» [5]. «Основний вплив на український рух мали вболівальники «Динамо», «Дніпра» та «Карпат», об´єднані дружніми взаєминами» [8]. Наприкінці 90-х більш-менш гідну підтримку отримали практично всі клуби вищої ліги, кілька команд з першої і навіть другої ліги. На сьогодні можна констатувати, що фанівський рух в Україні, як і загалом у Східній Європі, переживає «золотий час», хоча і має свої суттєві розбіжності із загальноєвропейським.

Футбольний фольклор, як і інші види народної творчості, має здатність відображати суспільно-політичні події та реалії народу - як швидкоплинні та злободенні, так і закладені у пам´яті історично. Прикладом цього може бути анекдот «Диктор объявляет по стадиону: «На матче «Черноморец» - «Таврия» присутствует семь с половиной тысяч зрителей». Потом, помолчав чуток, добавляет: «И все за Януковича!». Це текст залишився у спадок із часів помаранчевої революції. Водночас, до політичного (як і футбольного) протистояння по лінії Київ - Донецьк існувало ще одне, більш безкомпромісне: Київ - Москва.

На початковому етапі поширення фанівського руху, а відтак і фанівського фольклорного тексту, в країнах колишнього радянського Союзу мало глибоко політичний характер. По-перше, «своєю поведінкою на стадіоні, яскравою атрибутикою та манерою вболівання молодь чинила своєрідний супротив владі, яка визначила віяння нової культури як «антирадянської». Активних фанатів виганяли з навчальних закладів, виключали з комсомолу» [4], що ставило їх в один ряд із політичними дисидентами. Згодом, із послабленням тиску на вболівальників у роки перебудови, клубні кольори стають заміною забороненим національним, а пізніше з´являються на стадіонах уже поруч з ними.

Радикального відтінку набувають протистояння столичних клубів із республік: «Динамо» (Київ, Мінськ, Тбілісі), «Жальгірса» (Вільно) та московських команд - «Спартак», «Динамо», «ЦСКА». «Море фанатов, волна за волной Киев и Вильнюс сравняем с землей», - так звучить одна з речівок «Спартака».

«Характерно, що уже тоді вболівальників київського «Динамо» опоненти називали «хохлами», таким чином виявляючи ставлення до них як до символу офіційно неіснуючої України.

1987 року в Києві відбулася одна з наймасовіших бійок за всю історію радянського футболу. Матч між «Динамо» та «Спартаком» закінчився масштабними зіткненнями в центрі Києва. Міліція була неспроможна зупинити побоїще, що завершилося на вокзалі закидуванням поїздів московського напрямку руху» [8]. Події 87-го фольклор (чи, як зазначає В.Ф.Давидюк у «Вибраних лекціях з українського фольклору», «фейклор» [1 ;426]) московських вболівальників пам´ятає словами з пісні (на мотив «Дорогая моя столица»):

«Не забудем суровую осень Город Киев и махач кругом,

Когда было нас только три сотни,

А хохлов - целый стадион».

Одна з позафутбольних речівок-пісень, вигадана ще наприкінці 80-тих фанатами київського «Динамо», але актуальна на стадіонах і до сьогодні, звучить так:

«Жовто-блакитні Наші прапори!// Ми непереможні, Шаблі догори! //Буде Україна вільна,// Буде ненька самостійна! //Москалів на ножі! На ножі!// Батько Бандера знов до нас прийде, //І за Україну всіх нас поведе!// Буде Україна вільна, буде ненька самостійна!// Москалів на ножі! На ножі!».

Політичний контекст тих подій був очевидним. Із надбанням незалежності фанівський рух в Україні зазнав відчутного спаду. В той самий час зустрічі колишніх радянських команд у Єврокубках стали не менш очікуваною та знаковою подією. І в історії матчів за часів незалежності політичний фактор знову не втратив своєї актуальності.

Ймовірно, банер із зображенням козаків на фоні палаючої Москви, продемонстрований на останньому матчі зі Спартаком, виник під впливом давнішої речівки: «Нехай Москва лежить в руїнах...». Схоже, що руйнація російської столиці є умовою для гегемонії української команди. При цьому, про колишню гегемонію Київ не забув: «Столиця Київської Русі вітає гостей з провінції» - так було написано на ще одному банері з останнього матчу з москвичами.

У домінуванні над Москвою фанатів «Динамо» впевнено підтримували і прихильники більшості західноукраїнських команд - насамперед львівських «Карпат»: «Вітер хитає трупом синеньким,// Живи Україно, живи моя Ненько! //А всіх комуняків повісимо на гіляку, //І хай собі висять - Нехай!// І хай собі висять - Нехай, //Галицька дивізія Арбатом марширує, //Московські повії їм посмішки дарують, //А всіх комуняків...».

Тут варто також зауважити, що подекуди антимосковські мотиви зароджуються з антирадянських, адже столиця колишнього СРСР постає своєрідним символом «червоного» режиму, який на теренах Західної України є особливо ненависним. Цим можна пояснити і відверте несприйняття фанатами «Карпат» уже української команди з промовистою назвою «Іллічівець» (Маріуполь). Саме назва клубу з Донбасу стає основною темою фанівських речівок львів´ян. Минулого року, зокрема, у своєму банері вони закликали «Іллічівець» вирушати до Мавзолею, при цьому показово викинули символічне зображення маріупольського клубу у смітник. Отже, обрядовий текст доповнює, робить цілісним у смисловому відношенні синкретичний текст фольклору вболівальників.

Водночас, характерною особливістю фольклорного тексту москвичів є політична константа імперії, тоталітарної наддержави. Так, у Празі вболівальники продемонстрували банер із зображенням танка та написом «Ми повернулися». Активно вводяться в речівки московських уболівальників мотиви Другої світової війни, котрі спрямовані проти футбольних фанів країн Прибалтиці.

Можна сказати, що елемент провокації у фольклорі футбольних фанатів є обов´язковим і знаходить вияв незалежно від географії вболівання у всіх видах творчості «ворожих» команд. Так, у 90-х фанати «Манчестер Сіті» на дербі зі своїми найлютішими ворогами «Манчестер Юнайтед» співали пісню з такими словами: «У нас грає Герде. Він німець, і ми любимо його уже за те, що його дід в шоломі бомбив «Олд Траффорд»» (стадіон «МЮ»), Ясно, що вболівальники «МС» без вагань стали б на захист своєї країни, якби схожа ситуація повторилась, але в межах футбольного стадіону одним із головних завдань є провокація, дратування суперника. I в таких умовах жоден з них не соромився своєї пісні.

Політично найпровокаційнішими жанрами футбольного фольклору є «речівка» [3; ст. 605] та банер (тоді як у традиційніших жанрах (як то анекдот чи пісня) зазвичай такий складник відсутній. В анекдоті, зокрема, найчастіше відбувається висміювання вболівальників суперника, а в пісні - вихваляння власної команди. Банер - велике полотнище/плакат із текстом та зображенням (іноді або текстом, або зображенням), що натягується на трибуні під час матчу. Обмеженість у вербальних засобах призводить до стиснення думки у коротку сентенцію. Часто це - лише натяк, що постає у формі дотепу, докору, знущання. Окрім того, банер є ефективним під час виїзних матчів, коли голосова підтримка у суперника значно краща. Речівка або кричалка - ритмічні, лаконічні, часто римовані викрики з сектору, що повторюються по декілька разів.

Цікаво, що речівка майже завжди супроводжується активно акціонально - найчастіше під акомпанемент ритмічного плескання в долоні (іноді стрибками на місці чи розмахуванням «розою» - шарфом із клубною символікою). Тоді як пісню виконують спокійніше: або взагалі без дій, або просто розгорнувши «розу» над головою.

Взагалі речівки - як основний жанр футбольного фольклору - є доволі широким пластом. Структурно їх можна поділяти: на найпростіші, які складаються з одного, двох-трьох слів, та складні - кілька речень. За способом виконання бечівки поділяються на: загально-хорові, коли їх виконують усі разом одночасно, та лідерсько- загальні, коли одна людина задає тон, а решта хором підтримують її або відповідають їй. За часом виконання - незалежні (виконуються в будь-який момент матчу) і ситуативні (залежно від ситуації на полі)). За змістом речівки можна вирізнити: бечівки- підтримки, речівки образливі, речівки-похваляння та речівки позафутбольні (політичні), які жодним чином не стосуються футболу.

Футбольним речівкам не притаманна політкоректність: фанати виступають проти засилля легіонерів, всіляко підтримуючи вітчизняних футболістів (принаймні, вихідців з одного регіону). «Суркіс - жид!» - часто скандують фанати суперника «Динамо», коли кияни ведуть у рахунку. На емблемі одного з найрасистськіших клубів світу - італійського «Лаціо» (улюблена команда Муссоліні) - фігурує римський орел, що часто використовувався у символіці фашистів. Зрідка на секторах можна помітити навіть свастику, хоча зазвичай фанати зашифровують свої «послання» під виглядом малозрозумілих для необізнаних людей цифр - 1488. Маємо на увазі 14 слів одного з лідерів та творців неонацизму - Девіза Лейна («Ми маємо зберегти існування нашого народу і майбутнє для Білих дітей»/^е must secure the existence of our people and a future for White children") та 88 його заповідей.

У речівках також присутній культ агресії, руйнування: «Зарыв чужака в придорожных кустах, Пошли мы домой в красно-белых шарфах», «уничтожим коренное население», «Грабь, бухай, отдыхай».

Або:

«Звон стекла, домов руина,

Кровь течет по мостовой - Красно-белая бригада (дружина)

Возвращается домой».

Такий поділ на «свій-чужий» виявляється і в назвах фанатів різних клубів. Зокрема в кричалках, звертаннях до суперників фігурують дошкульні назви команд- суперниць. «Жиди», «менти», «харьки», «бомжи», «факі», «вагони», «гудкі», «пердяне», «лемки», «свині», «сало» - усі ці слова передбачають особисту образу суперника. Саме з такою метою вони і застосовуються поряд із загальновживаною назвою, і якщо останньою користуются фанати з дружніх чи нейтральних клубів, то образливою, зазвичай, - злі вороги.

«Моряки» (одеський Чорноморець) перетворюються на «жидів» (через специфіку міста), «хохли» («Динамо», Київ) - на «ментів» (товариство «Динамо» - міліцейське, створене ЧК) або «диню», «дирку» (просто за співзвучністю), «м´ясо» («Спартак», через кольори і жорстокість фанатів) - на «свиней» тощо.

Водночас, сьогодні можна констатувати, що протистояння між Києвом та Донецьком носить не такий жорсткий характер, яким він був між «Динамо» та «Спартаком». І хоча у фольклорних текстах обох команд можна знайти провокативні ноти («Если Киев ненавидишь - громче пой,// если Киев ненавидишь - громче пой, // Если Киев ненавидишь, если Киев ненавидишь,// если Киев ненавидишь - громче пой» або «О, наш Шахтер, ты самый сильный, // ты самый смелый в мире клуб, // дави днепрян, дави «Динамо», // пока ублюдки не умрут»), проте ця провокація дещо гіперболізована. При всій нелюбові одне до одного українські клуби (незалежно від географії) сповідують спільні ідеї, тобто їхні фольклорні тексти репрезентують потужну етносуб´єктність. Націоналістичні ідеї, що відійшли на другий план, скажімо, в Англії, залишаються актуальними у Східній Європі. Так, банер «Україна - понад усе!» можна побачити сьогодні на матчі у Донецьку, «У нас одна країна — єдина Україна» - у Луганську. Схожими девізами оперують уболівальники з Миколаєва та Сімферополя. Таким чином, оперування політичними смислами є однією з важливих передумов для проходження ініціації новачків та їхнє входження у громаду футбольних фанатів, а політичні мотиви безпосередньо є стрижневими футбольних фольклорних текстів уболівальників. Так, сьогодні вболівальнику, який не сповідує більшою чи меншою мірою праву ідеологію, буде надзвичайно важко завоювати собі авторитет серед фанатів, а національна складова відіграє важливу роль у його самоідентифікації як фана.

Література:

1 .Богданов К. Повседневность и мифология, - СПб., Искусство-СПБ, - 2001. - 438 с. 2. Давидюк В.Вибрані лекції з українського фольклору. - Луцьк, 2009 3. Дандес А. Фольклор: семиотика или психоанализ: Сб. ст. - М.: „Восточная література”, 2003. - 279 с. 4. Никитина Т. Лингвокультурологические аспекты изучения фольклора футбольных фанатов//«Русский язык: исторические судьбы и современность», Сборник тезисов, - М., - МГУ, - 2007. - 611 ст. 5. http://ru.wikІpedia.org/wiki/Фут•бопьные хулиганы. 6. www.football.ua. 7. www.ultras.org. 8. www.white- blue.kiev.ua/articles/524.htm