Галина КОВАЛЬ, к..філол.н.

Анотація

Розглядається метафора в календарно-обрядових піснях. Акцент поставлено на образ і його значення. Поетичні образи ниви, царини, вінка. метафорично розкривають семантику багатства, урожаю. Взято до уваги асоціативний рівень у невербальному контексті (танець, хоровод, качання) як рух - вегетація.

Summary

The article studies metaphors in calendar-ritual songs. The author emphasizes the image and its meaning. The poetic images of the field, land, wreath reveal metaphorically the semantics of the abundant and rich harvest. Special attention is paid to the associative level in the non-verbal context (dance, round dance, rolling) and regarded as a movement - vegetation.

Традиційне народне уявлення про навколишній світ і його красу, що базується на знанні, здобутому людиною вже раніше, реалізується у фольклорі через метафору. Вона представляє універсальний спосіб мислення та один із прийомів організації пізнання світу в усіх сферах діяльності, що постає як результат не завжди усвідомлених і розгаданих особливостей людської психіки. Метафори поряд з іншими тропами дають змогу краще відтінити потрібну рису предмета чи явища, досягти більшої точності й образності, особливо виразно виявити оцінку зображуваного.

Тексти усіх фольклорних жанрів календарно-обрядового циклу визначаються метафоричною основою, де об´єктами метафоризації виступають дії, почуття людей, стан природи. Народнопоетичний твір підкоряється емоційному сприйняттю світу. У цьому сенсі використовуються асоціативні зіставлення з явищами природи, побутовими реаліями, діями з повсякденного життя. «Людський аспект» рослинної чи тваринної реалії, заданий потенційно в уснопоетичне слово, як тенденція з умовою обов´язкової реалізації. Звідси метафоричне можна вважати «постійною мовною компонентою семантичної структури слова» [34; 151]. Мистецьке враження від метафор утворюється шляхом одночасного сприймання образу і значення, з якими зв´язана асоціація.

Здатність метафорично мислити, творити нові асоціативні комплекси - важлива риса творчості людини, що ґрунтується на можливості порушувати межі звичного, відходити від усталених штампів, знімати певні обмеження щодо трактування суті того чи іншого об´єкту [27;651].

Основним у метафорі є образ і його значення. З погляду розвитку образу у метафорі, простежується поступове його стирання, а «смисл вирівнюється за законами стандартної семантики» [2; 127]. Образ єдиний, а метафора двокомпонентна. Візьмемо образ «царина», і метафору - «засіяна сріблом, золотом», що розкривають семантику багатства, урожаю:

Наша царина преч поорана,

Сріблом, золотом преч засяна,

Стріцовим пірком заволочена,

Ясними мечі обгороджена [24; 241].

Метафора збуджує уявлення і збагачує уяву, водночас вона семантизується. Цьому сприяє функція предиката, яка призначена для сигніфікативних (понятійних) категорій. Саме позиція предиката допомагає виявити із образу властивості, які сумісні з суб´єктом [2; 126]. У колядках господар “золото віє”, “срібло леліє”, а господиня “золото пряде”. Саме засівання золотом, сріблом у царинній пісні зближується з колядковим, обжинковим і, як зазначив М. Сумцов, має пряме відношення до врожаю, а метафора “сіяння золота і срібла” доповнюється ще оранням списом чи мечем і сіянням стрілами, що випливає з часів “Слова о полку Ігоревім” [28; 21]. М. Грушевський вважав це іконописною хвилею, яка прокотилася по нашій поезії. “В сім золоті, - зазначив учений, - в перах, в павиних або струсіх перах стиль епохи, романсько-візантійський, іконописний, замилований в тяжких багатих тонах декорації. Замилування до сього тяжкого золотописного стилю проходить широкою верствою у старій поезії” [10; 304].

Очевидно, культ золота, срібла і яскравих кольорів використовувався в усній словесності з метою величання. Переливи світла, зелені, сонця, зір, вогню, блиску, органічні для величальної пісенності, яка зображувала світлу, омріяну сторону людського життя. Адже величальний стиль з погляду етноестетики вимагав подачі кожного предмета в найвищій його якості, в найдорожчому і найціннішому його варіанті.

Вінок із золота семантизується як метафора врожаю в обжинковій пісні:

Ой прочини, наш паночку, ворота Несем тобі внчика з золота [15; 483].

Звитий вінок зберігає силу зерна, вплетені колоски, а квіти були запорукою майбутнього достатку. Цікава асоціативна модель простежується в контексті родючості: - молодий - урожай, старий - неврожай. Тому нести обжинковий вінок доручали здебільшого молодій жниці:

Ой ти, паничу, уважай,

На которою накладай.

Не накладай на стару,

Бо не буде врожаю.

Позаторік несла старая, - Вродилася метлиця самая,

А вторік несла молодая,

То виросло житечко, як стіна [31; 84].

Аналогічна асоціація проглядається у ритуальному обході з Кустом. Як стверджують інформатори, за Куста «вдягалі діевчину нежонату і чесну, яка мала право носить віенок. На голову бралі декілька віенків з квітів, обмайовалі її зеленню. Старі жонкі спіевалі, щоб частовалі. Молоді спіевалі, щоб все добре воділося, плоділося» [16; 15]. Тут чітка метафорична асоціація молодості пов´язується з родючістю в широкому сенсі цього слова. Сам Куст - уособлення природної універсальної енергії [18; 35].

Сила вражень, припливів емоцій, переживань, які виникають від сприйняття обрядових пісень, інколи передаються у специфічній формі уособлень (різновид метафори). У них виразно виявляються первісні анімістичні погляди людей на природу, її одухотворення. Персоніфіковані явища «ой весна-красна, що ти нам принесла?» (у веснянках) “звеселіли вершечки” (в пастуших піснях), “скаржилося сонейко” (в царинних), “зажурилося поле” (в обжинкових) та ін. активізують зображене, збагачують народну уяву. Досить широко застосовується цей вид метафори в обжинковій поезії:

Ой чиє то поле Заспівало стоя?

Заспівало нам,

Хорошим женцям.

А чиє ж то поле Задрімало стоя?

Задрімало там,

Нашим ворогам [ 23;324-325].

Зрозуміти метафоричну семантику допомагає доданий до пісні коментар: вислів “поле заспівало стоя” означає, що жито вже дозріло, поспіло - дозріле “співає”, шумить під серпом. “Поле задрімало стоя” - жито переспіло, “задрімало” - схилило голівки, колосся полягло, як це буває з перестиглим житом [23; 325].

Персоніфікуються насамперед природні явища, внаслідок чого все довкілля ніби стає учасником подій, які відбуваються на полі, по дорозі, в домі господаря - нива “хвалиться” багатим урожаєм, ліси “дивуються”, де поділися “вівси”, калина “сумує”, що зосталася сама, перепілка “журиться”, де їй сховатися. Своєрідно інтерпретується “розмова” калини з женцями:

Калина говорила:

“Ліпше міні в віночку,

Ніж в темнім лісочку,

Птахи мене дзюбают,

Пастухи мня ламают” [17; 45].

У формі метафоричного уособлення передається, розкривається одна з картин - вінок проситься до двору:

Пускай, хозяїн, в стодолю,

Вже я набувся на полю,

Вже я на полю набувся,

Буйного вітру начувся,

Раннеї роси напився.

Я не довго полежу,

Зараз на поле побіжу [30; 232].

Для наведеного тексту характерне вживання дієслів на означення руху. Таке явище простежується і в обжинкових піснях. Зображується дія об´єкта (вінка): «Ходив віночок по полю» [26; 341], «Скаче віночок по полю» [26; 334], «Котився віночок по полю», «Точится вінок, точит» [21; 2]. Котитися - пересуватися в певному напрямі [6; 459], щодо дієслова точитися, - від діалектного котитися, мається на увазі дія в часі - тягтися [6; 1259].

Метафоризація в широкому сенсі слова, базована на прийомі порівняння “подібності”, за М. Максимовичем, - це “головний спосіб вираження [...], що становить істинну красу пісні, а не прикрасу” [22; 540]. У науковій літературі проводилась аналогія між двома абсолютно різними жанрами - величальними піснями та загадками. Останні, як відомо, потребують розгадування, а величальні календарні пісні - це метафора, яка є яскравою без розгадувань [13; 64].

У формі метафоричної загадки характеризується специфіка змісту, яка закладена в основі їх стилістичної і композиційної організації. Предмет, який необхідно відгадати, і метафора зіставляються за певною ознакою:

Що ж то нам горить без полумінейка?

Що ж то нам росте без корінейка?

Що ж то нам гуде без буйного втру?

Сонійко горить без полумінейка,

Камінєйко росте без корінейка.

Бджолойки гудять без буйного вітру [ 12; 50].

Такі загадок втілють реальний, проте яскравий поетичний світ. Зображення цього світу глибоко й своєрідно виражає світосприйняття народу. Загадування і відгадування загадок у риндзівці відтворює специфічну поетичну гру в метафоричні образи. Завдяки неординарній формі загадування і відгадування загадок слухач має змогу насолоджуватися красою народного мислення, яскравими асоціаціями. Все це надає пісням пізнавального й естетичного змісту.

Для метафорики календарних пісень домінанту становить асоціативний рівень. Спробуємо прослідкувати його і в окремих діях, скажімо, обрядових танцях, хороводах, качанні, обрядовій ході. Все, що у своїй основі мало рух, в календарній обрядовості метафорично сприймалося як вегетація. За народним уявленням саме від обрядових танців і залежав добрий майбутній урожай. Ця гіпотеза спостерігається і в інших слов´янських народів. Так, поляки вірили, що якщо у господині погано зійшли коноплі, то значить вона «не гуляла» або «погано гуляла» на масляницю, а чехи вірили: «не будеш танцювати, не вродиться ріпа» [1; 170].

Показовим у цьому плані є гуцульський обрядовий танець “на коноплі”, який виконувало кілька добрих танцюристів з-поміж колядників з господинею [19; XXV]. Подібний танець існує і на Бойківщині, однак номінується як “кочан”: господиня танцює з “березою” (або з іншими колядниками), а навколо них утворюють коло [33; 7]. Таке дійство мало забезпечити добрий урожай конопель (у гуцулів) та капусти (у бойків).

Важливе місце посідає хоровод, що має неабиякий магічний смисл. Продукуюче значення хороводу, можливо, пов´язане із самим типом цього руху - зазвичай не прямого, а кругового чи «в´ючого», що асоціюється з виттям, крученням рослин. У фольклорній метафорі це ідентифікується з початком, зародженням життя, примноженням [25; 232-233]. Імітування окремих дій вирощування збіжжя, проростання, збирання відбувалося з метою майбутньої родючості. Таке поєднання аграрних мотивів було нероздільним із матримоніальними (шлюбними):

Зеленії вогирочки Най сі в’ют,

До дівчини заручини Ней сі б’ют.

Зеленії вогирочки,

Розвивайтеся,

Молодії дівчаточка Віддавайтесі [8; 137].

У зацитованому тексті чітко проводиться паралель «вогирочки, розвивайтесі» - «дівчаточка, віддавайтесі», що підкреслює нероздільний зв´язок урожаю і шлюбу.

Спільну увагу до теми, пов´язаної з майбутнім одруженням у календарному циклі, необхідно віднести до аграрної, оскільки для давнього рільника укладання шлюбу магічно впливало на плодючість землі. До того ж, господарське і сімейне благополуччя у народній свідомості завжди було нерозривне [14; 45].

Метафорично варто сприймати і обрядове качання, що поєдує широкий спектр значень. Як вид контактної магії, качання по землі засноване на уявленнях про взаємозв´язок репродуктивних властивостей людини і землі. Качання має також «стимулююче» навантаження: спонукає землю до плодючості, рослинність - до вегетації, жінку - до дітонародження, а молодь - до вступу в шлюб. Попарне качання по землі парубка із дівчиною провокувало шлюб. Загалом качання дослідники трактують або як магічну спорідненість із землею, як імітацію її запліднення, або як злиття із нею, передання їй жіночої сили. Качання ж розглядають в одному ряді з іншими формами магічного запліднення землі такими, як ритуальна оранка і засівання [1; 147]. Для всіх слов´янських традицій властива жіноча символіка землі, яка розкривається через метафору материнства: приймаючи в себе зерно, земля, за народними уявленнями, вагітніє і дає новий урожай [3; 316].

Ритуальну оранку (початок весни) варто розглядати в метафоричному контексті. Ця символічна дія повинна вплинути на плодючість землі [4; 656]. Вона як у обрядах, так і в піснях мала глибоке підґрунтя - родючість землі. Орють ниву переважно сивими волами чи вороними кіньми. Однак маємо приклад, коли цю функцію виконує орел, а сама картина оранки набуває метафоричного звучання:

Що в полі, полі, близько дорозі,

Ой там Іван орлами оре.

Орлами оре стрілкою сіє,

Стрілкою сіє, лучком волочить [19; 84].

Як бачимо, орел поруч із волом та конем зайняв важливе місце у духовній ієрархії українців, а застосування під час оранки військових знарядь (стріла, лук) засвідчує високий статус землеробської праці порівняно з військовими функціями. Цікавим у цьому контексті є ще зразок веснянки:

Орел поле виорав,

Пшеницю засяв,

Крилечками зволочив,

Дрібний дощик примочив.

На пшениц урожай,

А дівонькам коровай [7; 99].

Цю метафору добре розкриває народне уявлення про орла - божого птаха і володара небес, який пов´язаний із небесними стихіями та керує ними. Орел - це проводир хмар, який має здатність відводити їх, рятуючи таким чином урожай.

Магічні рухи «ходіння» по житі (обрядових гуртів, господарів, святих) варто трактувати як метафору родючості землі:

- Святий Юрій,

Ой де ж ти ходиш ?

- Я по житі ходжу,

Все житечко роджу [7; 99].

Звісно, що суб´єкт дії може змінюватися: у колядках «Бог», у юріївських піснях «Ярило», «Юрій», проте незмінним залишається предикат - «ходить» - «родить», а це сприймається як продукуюча функція обрядової пісні.

Неможна не взяти до уваги символ, - розширену метафору. Символ дуже близький до метафори, однак не є метафорою. Тому часом важко розмежувати символічне і метафоричне у фольклорному творі. Оскільки символ загальновідомий, а метафора оказіональна, критерієм розрізнення визначають частотність уживання: символів частіше ніж метафор [34; 150]. Домінуючим в обох випадках є образ, а різниця полягає в тому, що у метафорі він губиться, а в символі «розростається» до нього. Реальна людина чи фольклорний герой створюють спочатку образ, а потім його підносять до символу [2; 128]. Об´єктами символізації, як і метафоризації, можуть бути сили природи, однак не в прямому, а в переносному значенні. Матеріалом для пісенної символіки став реальний світ, насамперед той, що оточує українського селянина: світ природи (сонце, місяць, вітер, хмари, гори), види трудової діяльності (сіяння, саджання, поливання), обрядові дії (відкривання воріт, обдарування) тощо. Джерелом символів виступає сам оточуючий світ, а об´єктом - людина-селянин. Найдавнішими символами календарно-обрядової поезії вважаються астральні образи: місяць - батько, сонце - мати, зірки - діти:

Ясний місяць - сам господар,

Яснеє сонце - господинонька,

Яснії зірки - єго дітки [32; 122].

Для символа не характерне вживання в предикаті, а навпаки стабілізується форма: (місяця, сонця, зірок). Очевидно, з тієї причини символ більше тяжіє до графічного зображення [29; 23].

В основі створення поетичних символів закладене зіставлення певних загальних рис, ознак та явищ із життя людини, з предметами та явищами зі світу природи, словом, виражається одне за допомогою іншого. Досить часто в календарних піснях у ролі образів-символів виступають різноманітні птахи. Так, символом дівчини виявляється біла лебідка, голубка, пава, символом парубка - соловей, сокіл, голуб. У власному записі колядки з Київського Полісся хлопець асоціюється з ясним соколом:

В горду ночку-перебурночку,

Соколе, соколе ясний, панічу красний, Василько [ 12].

У досліджуваному матеріалі фіксуються також образи-символи флористичного походження. Скажімо, калина, як уособлення краси, традиційно виступає символом дівчини.

Враховуючи інакомовний характер календарно-обрядово´!´ поезії, зауважимо, що найдавнішою композиційною формою пісень із символічними образами є така, в якій символи даються без будь-якого розшифрування, оскільки реальним коментарем може бути сам обряд. Проте у піснях, де використовуються поетичні символи, часто наявне їх тлумачення. Значення символів тут обряд не пояснює, тому необхідне додаткове “прочитання”:

А в пана Івана золота верба,

А на тій верб золота кора,

А на тій верб рожеві квіти.

Ой то ж не верба - Йванова жона;

Ой то ж не кора - то ненька стара;

Ой то ж не квіти - то Йванові діти [9;3].

Друга частина наведеного уривку нібито й “розшифровує” першу, але не цілком. По-перше, центральне місце в ній посідає образ верби, який уже сам є символом, - знаком здорової, повноцінної сім´ї з великою життєвою силою. По-друге, “золото” вказує на довговічність, а водночас і молодість, здоровий дух, зрештою - багатство в широкому сенсі цього слова.

Зображення в обрядових піснях певних господарських робіт мало також символічне нпвантаження, яке підпорядковувалося, зокрема, шлюбній меті. Так, дія «підмітати подвір´я чи сад» у колядці та риндзівці означає накликання старостів. На перший погляд, це звичайна господарська дія, однак сприймається вона символічно:

Колядка:

Ой рано, рано куройки піли,

Ой а ще раньше Ганнуся встала.

Ще раньше встала, сад підмітала [20; 314].

Риндзівка:

Ой рано, рано куройки піли,

Же Христос, же воскрес,

Же воістину, же воскрес.

Єще ми раньше Ганунейка встала,

Ранейко встала, сад замітала [8; 228].

Взагалі одруження почало відображатися в календарно-обрядовій поезії спочатку у формі прямих побажань, а згодом - у все більш удосконалених художніх образах, символічних ситуаціях. Такі складні асоціативні образні структури, як зауважив І.Денисюк, вибудовуються в естетиці фольклору саме на знанні національної традиції [ 11; 14].

Отже, в основі календарно-обрядових пісень закладено поетичне мислення українців. Талант нашого народу розкривається через метафоричні образи, яскраві асоціативні моделі. Саме метафорика надає календарно-обрядовому твору емоційного, естетичного відображення.

Література:

1. Агапкина Т. А. Мифопоэтические основы славянского народного календаря. Весеннелетний цикл. - М., 2002; 2. Арутюнова Н. Д. Образ. (Опыт концептуального анализа) // Референция и проблемы и текстообразования. (Сборник научных трудов). - М.: Наука, 1988. - С.117-129; 3. Белова О.В,, Виноградова Л. Н., Топорков А. Л. Земля. //Славянские древности. - Т. 2. - С. 316; 4. Валенцова М. М. Пахота ритуальная // Славянские древности. - Т. 3. - М., 2004. - С. 656-658; 5. Василькевич Г. Юріївська народнопоетична творчість: проблема семантики і жанрової специфіки. - Львів, 2007. - С. 101; 6. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К., 2003; 7. Веснянки /Упор, та вступ, стаття Н. С. Шумади. - К., 1984; 8. Гаївки / Зібр. В. Гнатюк // Матеріали до української етнології. - Львів, 1909. - Т. 12; 9. Гринченко Б. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. - Чернигов, 1899. - Т. 3; 10. Грушевський М. Історія української літератури: В 6-ти томах, 9-ти книгах. - К.: Либідь, 1993. - Т.1; 11. Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору (матеріали до лекції) // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Львів: Львівський національний унверситет імені Івана Франка, 2003. - Вип. 32. - С.3-22; 12. Домашній архів автора; 13. Еремина В. И. Специфіка художественного образа в песнях земледеческого календаря // Русский фольклор. - Ленінград: Наука, 1974. - Т. 14. - С. 61-73; 14. Земцовский И. И. Песни, исполнявшиеся во время календарних обходов у русских //Советская этнография. - 1973. - №1; 15. Ігри та пісні: весняно-літня поезія трудового року /Упор., передм. іприміт. О. І. Дея. - К: Наук, думка, 1963; 16. ІМФЕ. Відділ рукописів. - Ф. 14-3. - Од. зб. 1196. - 148 арк. (Куст на Ровенщині). - Арк. 15; 17. ІМФЕ. Відділ рукописів. - Ф. 14-5. - Од. зб. 466 д. - 320 арк. (Бойківщина. Т. 6. Матеріали наукової експедиції 1979 р. в зону будівництва водосховища на ріці Стрий/Зібр. М. Глушко, Г. Дем’ян, Г. Сокіл). - Арк. 45; 18. Ковальова Р. М. Абрысы рытуальна-магчнай сферы беларускага фальклору / Зборнік артыкулау. - Мінск, 2005; 19.Колядки і щедрівки / Зібр. В. Гнатюк - Т. 1 // Етнографчний збірник. - Львів, 1914. - Т. 35; 20.Колядки та щедрівки: Зимова обрядова поезія трудового року / Упоряд., передм. і приміт. О.І. Дея. - К, 1965; 21. «Кониць нивойці, кониць». Обжинкові, побутові та ін. Записано М. Зубрицьким в с. Ясениці Масьовій, пов. Турка (Дрогобицької обл.) та в ін. містах 1880 р. - Арк. 2; 22. Максимович М. Пень о полку Игореве //Максимович М. Собр. соч.: В 3-х т. - К, 1876. - Т. 3. - С. 540; 23.Народные южнорусские песни / Изд. А. Метлиннского. - К., 1854. - С. 324-325; 24. Народые песни Галицкой и Угорской Руси собранные Я. Ф. Гсловацьким. - М., 1878. - Т. 2. - С. 241; 25. Плотникова А.А.Завивать//Славянские древности. Этнолингвистический словарь под общей редакцией Н. И. Толстого. - Т. 2. - М., 1999. - С.232-233; 26. Поліська дома. - Вип. ІІІ. Літо / Зібр, упор і прокоментував ВДавидюк. - Луцьк, 2008; 27. Сербенська О. Політична метафора в наукових текстах Івана Франка // Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин. - Львів: Світ, 1998. - С. 651; 28. Сумцов Н.Ф. Научное изучение колядок и щедровок. - К., 1886. - С.21; 29. Теория метафоры: Сборник / Вступ, ст. и сост. Н. Д Арутюновой. - М., 1990; 30. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной императорским Русским географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования, собранные д. чл. П.П. Чубинским. - СПб., 1872. - Т. 3. - С. 232; 31. Українка Леся. Зібр. тв. : У 12-ти т. - К., 1987. - Т. 9. - С. 84; 32. Українські народні пісні в записах Доленги-Ходаковського / Упоряд., вступ, ст. та приміт. О. І. Дея. - К: Наук, думка, 1974; 33. Фольклорні матеріали з отчого краю / Зібр. В. Сокіл та Г. Сокіл. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999; 34. Хроленко А. Т.Семантическая структура фольклорного слова // Русский фольклор. Вопросы теории фольклора. - ХІХ. - Ленинград: Наука, 1979.