Оксана КИРИЛЮК, магістрант

Анотація

Вітання та побажання є окремими фольклорними одиницями. Побажання - словесні мініатюри зичення добра, щастя. Вітання - слова або жести ,звернені до кого - небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення. Основа виникнення вітань та побажань- віра первісної людини в магічну силу слова. В них зберігається священне значення. Побажання мають елементи ритуалу. Вітання та побажання виконують багато функцій: повчальну, прогностичну, комунікативну, розважальну, естетичну, але домінантною є магічна.

Summary

Greetings (congratulations) and wishes are the separate folkloric (folk) terms. We define wishes as verbal miniatures including congratulations of wellness and happiness. Greetings mean some phrases or/ and gests directed on somebody to show benevolent attitude. Primitive’s faith in the magic force of a word is a basement for appearing of greetings and wishes. They include sacral meaning. Wishes have some elements of a ritual. Greetings and wishes have a lot of functions: didactic, prognostic, communicative, entertaining, aesthetic, but the main one is magical.

Загальновідомо, що з глибини віків наші пращури з особливою увагою і шанобливістю ставились до мовних етикетних висловів, зокрема вітань та побажань, вірили в магічну силу, що таїться у кожному слові, жили переконаннями, що добре слово потрібне людині, «як хліб і сіль, як жива вода» (О.Довженко). В Україні, зокрема в селах, з давніх-давен вітання було ознакою вихованості і шляхетності. Навіть незнайому людину в селі зустрічали «від старого до малого» щирим і світлим «Добрий день!».

Формування національного самоусвідомлення базується на світоглядних традиціях народу, яскраво виражених у малих фольклорних формах. Адже у пареміях дуже виразно відбився світогляд, менталітет українського народу та динаміка художнього мислення на різних етапах його життя.

З´ясовувалися загальні контури й масштаби паремійного фонду, його місце в історії української культури, досліджувалися народні паремії тільки як вираження народного світогляду, народного життя, народного характеру в працях I. Франка, М. Сумцова, М. Комарова, О. Потебні, М. Номиса, М. Костомарова, I. Срезневського, О. Боденського, Л. Боровиковського, М. Закревського, М. Максимовича, I. Ільковича,

О.Павловського, I. Котляревського.

Про вітання та побажання у різних аспектах писали В. Соколова, Л. Виноградова, В. Харитонова, Т. Живков, М. Пазяк, Г. Перм´яков, Ю. Круть. Цей жанровий різновид паремій розглядався дослідниками, по-перше, лише як зразок замкнених у собі словесних утворень (пісенних чи речитативних) і без уваги характеру його побутування. По-друге, у дослідженнях малих жанрів вітання та побажання постійно контамінують з такими аналогічними, але все ж таки відмінними від них, жанрами - такими, як заклинання, примовляння та іншими фольклорними текстами, що супроводжують різноманітні ритуали та магічні практики.

Саме паремії відтворюють світогляд, мислення етносу в повноті особливо повчальній, вони зразково формують весь життєвий, соціально-історичний досвід українського народу.

Кожен мовець, як відомо, не створює щоразу нову форму, а може скористатися однією із можливих (і найпридатніших) для взаєморозуміння. Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули в конкретній комунікативній ситуації: фактор адресата (його вік, стать та ін.), комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування), характер взаємин між співрозмовниками. Вагомим тут є і знання особливостей усього спектра супровідних засобів (жестів, міміки). А ще - мелодика мови, тембр і тон голосу мовця, приязніть і прихильність до співрозмовника.

Але навіть поєднання всього сказанного разом виявиться недостатньо, якщо мовець не враховує національну специфіку мовного етикету. Бо попри безліч спільних рис етикет кожного народу своєрідний.

Мовний етикет українців, втілений у системі мовних знаків, символів, словесних формул, жестів, міміки, увібравши найдавніші звичаї і традиції, утворює цілісну систему, що слугує їм у найрізноманітніших ситуаціях спілкування і є одним із кодів, які відкривають своєрідність національно-мовної картини світу.

Пареміографія- це частина фольклору, яка об´єднує найкоротші жанри, що в образній формі відтворюють найістотніші явища і реалії дійсності: прислів´я, приказки, вітання, побажання, прокльони, порівняння, прикмети, каламбури, тости.

Вітання - слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення, доброзичливості. Сталі вислови - кліше, які говоряться при зустрічі знайомої людини: «Доброго дня!», «Дай, Боже, щастя», «Бог у поміч!» (Коли зустрічають людину в полі чи за якоюсь роботою), «Ласкаво просимо», «Чим багаті, тим раді» (зустрічаючи гостя у себе вдома). Окрему групу становлять святкові вітання

- усне або письмове поздоровлення чи побажання здоров´я, успіхів, тобто усталені фрази, якими вітають одне одного лише у певні свята. Ці словесні формули, як правило, передбачають не тільки стале вітання-звернення, а й відповідь на нього. Такими, наприклад, є різдвяні вітання «Христос рождається!» - «Славімо Його!», великодні- «Христос воскрес!» - «Воістину воскрес!» У час свят висловлюються вітання-віншування: «Віншую вас на новий рік, щоб були здорові цілий рік!» Вони тісно пов´язані з побажаннями - висловлені, виражені бажання здійснити, одержати, здобути і т. ін. що-небудь, або ж це - словесні мініатюри зичення добра, щастя, матеріального статку: «Дай, Боже, жартувати, аби не хорувати», «Дай, Боже, сто кіп, де був торік один сніп», «Жити вам, поживати та добра наживати», «Щоб ви і ми щасливі були! Щоб в вас і в нас все було гаразд!», «Великий рости» (дитині у відповідь на подяку), «Здоровий носи, скачучи порви» (даруючи одяг), «Щоб вам онуків діждатись», «Многая літа» та ін. Після застілля висловлюються побажання-подяки: «Хай Бог заплатить за обід, що наївся дармоїд!», «Щоб вам пилось та їлось, та назавтра схотілось!» Форму побажань мають також прощання: «Щоб нам ще сто літ зустрічатись!», «Щоб нам добре жилося, щоб колосся велося!» , «Щоб ви міряли гроші мискою, а діти колискою!» , «Хай дім ваш біди минають, а вороги не знають» і більш традиційні на сьогодні «Доброї ночі», «Щасливої дороги» та ін.

Побажання (optationes) - одна з головних інваріантних одиниць, властива певній групі сакрально-оказіональних утворень. До них, на думку Л. Виноградової, належать такі порівняно невеликі фольклорні тексти, для яких характерна "комунікативна маркованість", що виявляється у формальних і семантичних ознаках, притаманних мовленнєвому спілкуванню [4; 153]. Важливість ролі оптативного сегмента в структурі усного твору зумовлена тим, що у функціональному плані він виступає переломним етапом фольклорного акту, оскільки дає змогу виконавцеві тексту, наприклад під час замовляння від хвороб, вирішити для адресата дилему бінарної опозиції хворий - здоровий, а це призводить до набуття ним якісно нового стану, діаметрально протилежного вихідному.

«Функції побажань:

1 .Функція перша - моделююча. Суть її полягає в тому, що володіюча нею паремія дає словесну (чи мисленнєва модель (схему) ту чи іншу життєву (чи логічну) ситуацію.

2. Повчальна.

Володіють властивостями - служити засобом навчання потрібним речам.

3. Прогностична. Її основна суть - в передбаченні майбутнього.

4. Магічна Суть її - щоб словами викликати потрібні речі, нав´язати природі чи другим людям свою волю.

5.Орнаментальна. Її суть полягає в тому, щоб «прикрашати річ»» [14; 255]

Вітання та побажання великою мірою пов´язані із древніми жанрами, що будувалися на вірі у магічну дію слова. Так побажання перед розлукою «Скатертю дорога», тобто «Щасливої дороги, гладкого шляху», пов´язане із замовляннями і ворожінням (кому випаде платок - тому їхати в дорогу), і з похороном (покійнику в труну кладуть полотно, що стелиться, як дорога в потойбіччя). Тепер це колись серйозне побажання набуло негативного відтінку.

Велика кількість вітань та побажань носить гумористичний характер: «Бодай вас Бог любив, а мене молодиці!», «Віншую, віншую, бо пироги чую!», «Жеби сь мав тілько дівок, як на решеті дірок!», «На здоров´я, на сто літ свині пасти!», «Щоб старі вороги рачки лазили, а молодим очі повилазили!»[9;542]

Привітання належать до найуживаніших етикетних висловів, за його допомогою встановлюється контакт між людьми, визначаються їх взаємини на роботі чи вдома, водночас підтримуються стосунки і контакти. Кожен із нас у повсякденному житті послуговується різними формами привітання, проте щоразу використовуємо лише одну з «вітального реєстру».

Вибір вітального вислову залежить від різних чинників, передусім від часу їх вживання. Вранці ми обов´язково скористаємось однією з таких форм: «Добрий ранок!» або «Доброго ранку!» Ці привітання можуть поєднуватися і з дієсловами «бажаю», «зичу» : «Я бажаю вам доброго ранку!», «Я зичу вам доброго ранку!» Такі форми є повним варіантом усічених формул. Можливий також варіант «З добрим ранком вас!» Вітальне «Доброго ранку» - ми не просто повітаємо ближнього. Ми бажаємо йому доброго, гарного ранку, добра на весь день.

Функцію привітань може виконувати і дієслово «вітати» - означає звертатися до кого-небудь під час зустрічі з привітом, виявляючи доброзичливість і своє пошанування. Слова «привіт» і «вітання» етимологічно пов´язані зі словами «віть», «вітка» - «гілка»: «вітати» - прибути з символічною гілкою. Давно втратилося в словах «вітатися», «привітання», «привіт» значення вихідного складника «гілка», але семантика «прийти з добром», «зустріти з добром» залишилася. І тому, коли ми сьогодні вимовляємо коротке слово «Привіт!», ми вкладаємо в це вітання «прихильне, доброзичливе ставлення».

Основою виникнення побажань була, головним чином, віра первісної людини в магічну, чудодійну силу слова. Тексти обрядового фольклору зазвичай розглядаються поряд із обрядами, до складу яких вони входять, оскільки значною мірою саме вербальна частина надає і осмисленості обрядовому акту, і визначеності його структури, символічності, образності. У художній структурі заклинальних паремій вербальний компонент зазвичай перебуває на найсильнішій позиції. Місце і значення заклинань - побажань в обряді визначене їхньою сутністю. Їм притаманна та ж прагматична функція обряду, що реалізована в слові: впливати на навколишній світ, здійснивши перехід від початкового стану до бажаного. Слово сприймається як дія, воно органічно зливається з нею, пояснює і ніби закріплює її, проте вже стає знаком ритуально-обрядової колізії взагалі. Спільна основна функція всіх заклинальних паремій - магічна - зумовила значну близькість словесного оформлення різних їх типів. Усі вони передають вимогу, побажання чи прохання промовця-суб´єкта, звернені до об´єкта магічної дії. Замість звернення до первісних стихійних божеств у побажаннях почали звертатися до богів, Богородиці, святих, а саме звернення набуло молитовної форми. Це створює враження повної конкретності і правдивості побажання, але і дещо змінює тональність заклинання: з владного (наказового) вони перетворюються на благальні. Такі побажання-прохання можуть бути дуже короткими і складатися лише зі звертання-прохання: „Дай, Боже, нам урожаю!” Звертаються і до назви свята, яке у свідомості народу персоніфікувалось. Так, дівчата благають: „Покрово, Покрово, покрий землю сніжком, а мене женишком!” Поширені побажання у вигляді заклинання-прохання „Роди, боже, жито, пшеницю і всякую пашницю!”- ввійшли до українських щедрівок і колядок, жниварських пісень, примовлянь, що їх промовляють хлопці, коли вранці на Новий рік ходять вітати зі святом і „засівають” у хаті зерно. Такого універсального характеру подібні заклинально - побажальні формули здатні набувати тому, що вони виражають потаємні думи і турботи селянина про хліб насущний. Первісно з заклинаннями обходили подвір´я, при цьому виконували і магічні дії (наприклад, розсіювання зерна). Подібні замовляльно- заклинальні формули, позбавлені своєї магічної бази, автономізуються, поступово ускладнюються, організуються ритмічно та перетворюються на пісні-побажання. В них виробилась своя образна система і символіка, художні засоби (гіпербола, порівняння, зображення бажаного за дійсне та ін.) композиція.

З погляду текстових функцій, естетичної установки та ефекту емоційного впливу структурно-семантичних можливостей ми можемо розглядати побажання як фольклорний текст. По-перше, побажання, подібно до байок, загадок і на відміну від слів і фразеологічних зворотів, як і інші паремії, навіть найменші і найпростіші (як прислів´я та приказки), поминувши складніші (побрехеньки та головоломки), становлять тексти, тобто словесні утворення, що мають самодостатнє значення і можуть вживатися самостійно. Побажання, як і всі фольклорні тексти, мають певну тему, є аналогом певної інформації. Всі обрядові побажання, подібно до байок, анекдотів і на противагу словам і фразеологічним зворотам, ситуативні, тобто не тільки вживаються в тій чи іншій ситуації, але й самі цю ситуацію моделюють чи означають. I, зрештою, як у всіх фольклорних текстах, у побажаннях визначаються три чітко окреслені автономні структурні плани - план лінгвістичної (і композиційної) структури, план логічної (і семіотичної) структури та план реалій. Отже, є всі підстави розглядати побажальні паремії як фольклорні тексти. Функціональна модель жанру побажань - словами викликати потрібні дії, нав´язати комусь свою волю, а формуванні жанру побажання постає як процес перетворення початкових комунікативних структур у комунікативні моделі. Жанр побажань - це реалізація певної концепції творення всесвіту, де слово є матеріалом та інструментом пояснення і моделювання дійсності, то саме з цього погляду функціональне навантаження побажання (зовнішній, мовленнєвий структуротвірний елемент фразових паремій та його понятійна категорія

- внутрішня природа) виконують вирішальну роль у розвитку жанру. Ритуальний синкретизм розуміємо не просто як взаємозв´язок дії і слова, але як принципову світоглядну співзалежність, коли окремі компоненти обрядового побажання поза цим зв´язком не можуть існувати.

Спостереження доводять, що в календарних, сімейних, господарських, у оказіональних обрядах фігурує традиційний набір побажальних формул. Так, однією з відмінних рис побажань, включених до календарної обрядовості, є пряме згадування назв свят або днів певних свят, яким приурочені самі тексти (наприклад, „Нехай святий Василій дасть вам багато пшениці, багато жита, багато дітей!”). Ще однією розпізнавальною ознакою побажальних формул, які стосуються календарних свят, є те, що вони проголошуються лише на найближчий рік, на період до наступного такого свята. Для календарних побажань характерна загальногосподарська тематика: зичення благополуччя домашній худобі та птиці, рясного врожаю, молочності корів, яйценосності курей, успіхів у бджільництві.

Українські побажання в різних ритуалах календарної та сімейної обрядовості розробляють традиційний набір важливих для селянського середовища благ примноження худоби і домашньої птиці, рясного врожаю в полі та в городі, багатства, здоров´я, довгого віку, гараздів у господарстві та сім´ї, народження дітей. Побажання можуть бути загальними для всієї родини, тобто присвяченими всій хаті в цілому, і персонально зорієнтованими, тобто адресованими конкретним особам (господині, господарю, дочці, сину, батькам, молодятам, породіллі, новонародженому, бабі - повитусі). Так, літнім батькам бажали довгого віку, дівчатам - щасливого шлюбу, молодим - дітей, дітям - здоров´я, зросту, пасічникам - медоносних бджіл, вагітним жінкам - легких пологів.

Ілокуція зі значенням «бажаючи тобі., хочу, щоб так сталося в майбутньому, і цим засвідчую своє сприяння» може виконувати кілька функцій, серед яких основною є вербальне сприяння розвитку ситуації на користь адресата чи обох комунікантів. Виголошене побажання не може відноситися до минулого, а тільки до актуальної, у крайньому разі недавноминулої ситуації і стосується майбутнього.

Останнім часом у лінгвістичних дослідженнях дедалі поширюється думка про зародження мови і її розвиток у ритуалі Імовірно, і побажання зародилися в магічному аспекті ритуалу, коли прийшло усвідомлення, що слово наділене якщо не силою прямого впливу на світ, то силою сугестії - викликати позитивні емоції і таким чином регулювати поведінку людей. Гедоністична функція ґрунтується на привабливості та задоволенні: «бажаючи тобі., хочу викликати твоє задоволення моїм вербальним сприянням майбутньому розвитку подій». Щоб викликати задоволення, потрібно знати ціннісні орієнтації адресата.

Людина завжди схильна сподіватися на краще, а побажання зміцнюють цю надію. Прикметно, що специфіка аналізованих знаків якраз і полягає в пов´язаності не до минулого, як у подяці чи вибаченні, а до майбутнього, причому кращого. Деякі побажання навіть мають установлені часові межі.

Акцентуючи увагу на пов´язаності побажань із кращим майбутнім, підкреслимо їх небайдужість до найвагоміших для людини цінностей, що сприяють виживанню, розмноженню і покращанню її становища як біологічної і соціальної істоти. Але якщо в далекому минулому люди покладалися на магічні ритуальні дії, то згодом навчилися задовольняти ці потреби найбільш економним способом - словом.

При переході від невербальних дій до вербальних ритуальність ситуації побажання не вивітрилася: щоб певне слово “ожило” й набуло сили (магії), потрібне обрамлення у формі того самого ритуалу, можливо, дещо примітивнішого, який сам по собі, як і сказане в його межах слово, є умовною реакцією на певні події. І, дійсно, побажання має чітко виражені елементи ритуалу: по-перше, співвідноситься з конкретною життєво важливою подією (днем народження, весіллям, подорожжю, змаганням тощо), по-друге, пов´язане мінімально з двома її учасниками (мовцем й адресатом), по-третє, перебіг вербальної і невербальної дії відбувається переважно в позиції face to face; по-четверте, має конкретну мету, яку партнери по комунікації усвідомлюють й поводяться упорядковано й узгоджено, виправдовуючи комунікативні очікування: одна людина реагує на подію і висловлює побажання, інша, усвідомлюючи мотиви такої поведінки, приймає його і, знаходячись уже під оберегом слова, сподівається на краще майбутнє. В обох сформована установка: а) на дієвість й ефективність слова, б) на вибірковість дії окремих побажань та іноді в) надія на надприродні, переважно божественні сили.

Побажання в різних ситуаціях, набуваючи нових значень, можуть виявляти міжактову варіативність. Різновидом побажань є благословення і тости. Дослідження форм побажань продовжив у своїх фольклористичних працях М. Сумцов. Стаття, що з´явилася друком у Харкові наприкінці ХіХ ст., значно поглибила вивчення двох різновидів побажань - благобажань та прокльонів, які розпочав ще О. Афанасьєв. М. Сумцов висунув і намагався обґрунтувати тезу, що благобажання як традиційні усні форми широко побутують в українському фольклорі, що вони містяться не лише в коротких привітаннях, а й у структурі багатьох жанрових різновидів пісень: родинних, весільних, різдвяних, жнивних.

Українські колядки, як зауважив М. Сумцов, теж багаті на побажання. Для української традиції, пише М. Сумцов, здебільшого характерні побажальні вислови дуже стислої форми з двох-трьох слів. Власне, своєю основою вони генетично пов´язані з давніми клятвами і договорами, а в деяких випадках "органічно" зливаються з ними. [23;11].

Однією з найхарактерніших особливостей побажань та вітань слід вважати збереження в них подвійності мови, подвійного значення слова - одночасно утримування в слові його священного, сакрального значення і здрібнення його змісту. У більшості моделей українських побажань і вітань фіксується закріплення сутності магічної дії. Проникаючи у зміст кожного побажання, можна побачити, що всі вони належать до різних періодів національної культури, відтворюють еволюцію світогляду народу, фіксуючи не лише історичні, а й етнопсихологічні, релігійні, світоглядні риси різних епох.

Залежно від змісту, форми, часу, місця і нагоди використання паремії поділяють на жанрові різновиди, що більшою чи меншою мірою різняться між собою. До найдавніших піджанрів належать ті, що пов´язані з вірою в магічну дію слова. Щодо побажань, то вони, за структурою та змістовим наповненням, мають багато різновидів. Це - вітання, зокрема, номінативні, гумористичні, побажання-прохання, віншування, побажання щодо дітонародження, прощання.

Побажання та вітання становлять окремий пареміологічнй жанр, а не входять до складу прислів´їв і приказок За ознаками внутрішньої та зовнішньої мовленнєвої структури, за текстовими характеристиками й функціональним навантаженням визначаємо вітання та побажання як фразові паремії, виражені не замкненими реченнями, що належать до аналітичної категорії висловів.

Література:

[I] Агапкина Т. А. Виноградова Л. H. Благопожелание: ритуал и текст // Славянский и балканский фольклор: Верования. Текст. Ритуалы. М.: Наука, 1994; [2]Байбурин А. К Ритуал: свое и чужое. // Фольклор и этнография. - Л., 1990- С. 10; 3] Богдан Світлана. Мовний етикет українців: Традиції і сучасність. - Київ: Рідна мова, 1988- 476с; [4]Борисенко В. К Весільні звичаї та обряди на Україні. - К., 1988. 192с; [5]Гнатюк В. М. Колядки та щедрівки // Етнографчний збірник. Львів, 1907. Т. 35; [6]Горян А. Специфіка побажань (обрядовий фольклор) //Література, фольклор. Проблема поетики. - К., 2000 С. 135 - 145; [7]Золотая ветвь: Исследование магии и религии / Дж. Дж. Фрэзер; Пер. с англ. М. КРыклина. - М., 2003. - 781, [3]с; 8]Круть Ю. Величання і побажання в обрядовій поезії слов´ян // Розвиток і взаємовідношення жанрів слов´янського фольклору - К, 1973; [ 9]Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчсть. - К: Знання - Пресс, 2005 591с; [10]Лев-Строс К Первісне мислення. - К., 2000;

[II] Малые формы фольклора: Сб. статей памяти Г. Л. Пермякова/Т. Н. Свешникова (сост)- М.: Восточная литература, 1995- 384с; [12] Марченко Г. В. Обрядові побажання: структура і семантика тексту. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. - К., 2003. - 19с; [13] Миронюк О. М. Найуживаніші форми мовного етикету // Культура слова. - К., 1987. - Випуск 33. - С. 79 - 82.; [14]Парамеологические исследования: Сб. статей / Сост. и ред. Г Л. Пермякова- М.: Наука, 1984- 320с; [15]Пермяков Г Л. Основы структурной паремиологии. - М.: Наука, 1988. - 240с; [16] Пермяков Г. Л. От поговорки до сказки / Заметки по общей теории клише,- М., 1970. - 240с; [17]Плешакова В. В. Благопожелание как фольклорно-речевой жанр // Этнолингвистика текста. Семиотика малых форм фольклора М., 1988; [18] Пожоджук Дмитро. Українська ввічливість - золотий скарб народної етнокультури // Народна творчють та етнографія N°6. - К., 2004 126 с.; [19]Славянские древности: Этнолингвистический словарь. М., 1995. Т. 1 (Благопожелание, Божба, Брань, Величание); М., 1999. ; [20]Сокіл Галина. Побажальні та величальні мотиви календарних пісень //www. etnolog. org. ua / vyd / nartv /2003/ №5-6/.; [21] Ступак Ю. П. Виховне значення українського фольклору - К., 1960. - 31с ; [22]Сумцов Н. Вага і краса української народної поезії. - Харьків, 1910 31с; [23] Сумцов НА. Пожелания и проклятия // Сборник Харьковскового историко - филологического общества,- Харьков, 1897 Т.9 ; [24]Традиции и современность в фольклоре: Сб. статей/Отв. ред. (авт. предисл.) В. К. Соколова. -М.: Наука, 1988. - 211с; [25]Фольклор как исскуство слова: Сб. статей. - М.: Изд- во МГУ, 1969.- 160с; [ 26]Шарая О. Формула пожелания //Восточнославянский фольклор. Словарь научной и народной терминологии,- Минск, 1993,- С. 425.