Володимир КАЧКАН, д.філол.н.

Кузеля Зенон (найпоширеніші криптоніми: К.; З.К; КуЗ.З.; К-я 3.; X; З.К. і М.Ч.(спільно з М.Чайківським); Ки.; К; 23.06.1882, с. Поручин Бережанського повіту на Тернопільщині - 24.05.1952, м. Париж) - визначний фольклорист, етнограф, бібліограф, мовознавець, лексикограф, історик, публіцист, редактор, видавець, просвітницький діяч. Освіту здобув у Львівському (1900-1901) та Віденському (19011906) університетах. У студентську пору очолював у Відні студентське товариство "Січ" (1902-1904), був редактором ювілейного альманаху цього товариства, професором Українського вільного університету, а з 1909 р - дійсний член НТШ у Львові. З 1909 р. до 1914 р. викладав у Чернівецькому університеті українську мову, там редагував газету "Україна" (1912-1914), а згодом у Зальцведелі (Німеччина) - журнал "Шлях´ (1919-1920).

У часи Першої світової війни з 1916 р. по 1920 р. провадив культурно- просвітницьку працю у таборі полонених у Зальцведелі, редагував таборові видання "Вільне Слово", "Шлях".

З 1921 р - у Берліні, де протягом 1921-1923 рр. редагував газету "Українське Слово", продукцію видавництв "Українська Накладня" та "Українське Слово", був кореспондентом щоденної газети "Діло". З 1926 р. 3. Кузеля - професор Українського наукового інституту (Берлін), редактор його бюлетеня "Kulturberichte" та інформаційного органу "Osteuropaische Korrespondens", з 1930 р. до 1936 р. - голова Союзу закордонних журналістів. Після 1939 р. проживав у Франції, Баварії (з 1945 р. він - активний учасник підготовки першої частини "Енциклопедії українознавства"). З 1949 р. до 1952 р. 3. Кузеля очолював європейський осередок НТШ у Сарселі (біографічні відомості див.: Енциклопедія українознавства: Словникова частина / За ред. проф. В.Кубійовича.- Львів, 1994 - Т.4: Перевидання НТШ в Україні.- С.1225; Погребенник Ф.Кузеля Зенон / Укр. літ. енциклопедія: У 5 т.-К., 1995.-Т.З- С.86; розшукані архівні документи див.: ЦДІАЛ,- Ф.Зс / 309- Оп.1.- Спр.9.- Од. зб.185- Арк. 11-11 зв. (лист від 20.04.1926 р. з Берліна до невстановленої особи); Спр.11.- Од. зб.227.-Арк7-7 зв. (лист 3.Кузелі до голови НТШ у Львові); Спр.11.- Од. зб.243- Арк.1- 7 (листи З.Кузелі з Відня від 25.03.1905, 5.05.1906, 2.06.1906, 27.06.1907 рр., з Микуличина від 24.08.1911 р. до І.Раковського у справі видання наукового журналу та з інших питань); Спр.12- Од. зб.270- Арк1 ("У справі Центральної наукової бібліотеки по українознавству в Німетчині" (Берлін, 21 січня 1932 р.); Спр.67 - Од. зб.977- Арк81 (лист до НТШ з Берліна від 3.04.1936 р. у справі підготовки журнального випуску "Kulturberichte" до свят Т.Шевченка); Спр.68- Од. зб.995- Арк.З (лист З.Кузелі як редактора відділу україністики газети "Czernowitzer Allgemeine Zeitung"); Спр.105,- Од. зб.1549- Арк1-12 ("Бібліографія писань Богдана Лепкого. Зложив Зенон Кузеля" (тут лише III частина, літературна; п. 111-239); Спр.182- Од. зб.2807- Арк.11 (лист невідомої особи); Спр.421- Арк13 (листи до НТШ з Берліна від 8.10.1916 р.); Ф.309. - Оп.1.- Спр.171- Арк29-30 зв., Арк42-43 зв. (листи до бібліотеки НТШ з Берліна від

1.12.1935 р. 12.02.1936 р.); Спр.182- Од. зб.2807- Арк.11 (лист з Берліна від

28.11.1935 р. до невідомої особи. Із змісту видно, що його адресовано працівников архіву НТШ); Спр.227- Арк 161-185 (листи до В.Г натюка за 1906-1916рр.).

З.Кузеля, як уже відзначалося, був людиною надзвичайно широких захоплень і знань, глибокої освіченості, ерудиції. На полі української науки він залишив значний слід етнографа, історика літератури і науки. Відомо, що влітку 1904 р. за дорученням НТШ у Львові і Товариства австрійської етнографії у Відні було організовано наукову експедицію для антропологічно-етнографічного дослідження Бойківщини. До її складу ввійшли І.Франко, Ф.Вовк, П. Рябков та З.Кузеля. Експедиція працювала з 18 серпня до 24 вересня, і, як пише І.Франко, тільки два учасники - Вовк та Кузеля - працювали безперервно. На основі зібраних матеріалів постали цікаві розвідки та студії (див.: Франко I. Етнографічна експедиція на Бойківщину // Зібр. творів: У 50 т.- К.: Наук, думка, 1982- Т.36- С.68-99; праця спочатку з´явилася німецькою мовою у віденському журналі "Zeitschrift fur osterreichische Volkskunde" (1905.- Вd. II,- № 1-2

S. 17-32; № 3-4,- S. 98-115) під заголовком "Еіпе etnologische Expedition іп das Bojkenland". Український переклад подав журнал ´Жовтень" (тепер - "Дзвін") - 1972- № 8,- С. 113-119; № 9,- С. 138-143).

Вірування і забобони, спосіб виховання дитини в українському селі, забави, щоденні заняття, становище в родині й громаді, гігієна - ці та ще деякі інші аспекти обширної проблематики розкривають багатоаспектну тему "Дитина в звичаях і віруваннях українського народу" (Матеріали з полудневої Київщини, зібрав Мр.Г., обробив д-р Зенон Кузеля // Матеріали до української етнографії- Львів, 1906- Т.УІІІ.- 220 с.). Матеріали згромаджені збирачем і етнографом Марком Грушевським переважно у містечку Суботів та сусідніх слободах; згруповані за науковим принципом. Незаперечна вартість книжкового видання ще побільшується завдяки докладеним зусиллям З.Кузелі. Власне, він так опрацював матеріали збирача, що, як зазначав у рецензії І.Франко, до кожного важливішого моменту в студіях над українською дитиною "додавав або пояснення про етнологічні зв´язки свого моменту з міжнародними чи місцевими явищами в різних краях і у різних народів, або реєстри книжок, де говориться про такі самі явища". Рецензент справедливо вважає, що практично З.Кузеля зробив усе, що "може дати сучасний стан науки для дослідження вистудіювання тих явищ, таких многоважних для розуміння традиції і життєвих звичок народу" (Франко І. Зібр. творів: У 50 т.- К.: Наук. думка, 1982.-Т.37.-С.238).

З.Кузеля опрацював значну кількість зібраних на півдні Київщини матеріалів до теми "Дитина в звичаях і віруваннях українського народу", написав у жовтні 1907 р. передслово, а також розлогу розвідку "Про студії над дітьми" й умістив у 9-му том "Матеріалів до українсько-руської етнольопї´ (Львів, 1907,- 144 с.). У попередньому томі зібрано матеріали, що обіймають життя дитини від хрестин до пастушої пори, приблизно до 9- 10 років.

Автор-упорядник, покликаючись на власний збирацький досвід, звертається до всіх фольклористів, етнографів із закликом систематично записувати та опрацьовувати зібрані записи.

Спираючись на найважливіші праці М.Сумцова, Х.Ящуржинського, В.Ястребова, П.Іванова, А Малинки, М.Дерлиці, ДЛепкого, О. Потебні, Г. Коваленка, КГорницького,

В.Доманицького, В.Боцяновського, В.Милорадовича та ін. дослідників, автор справедливо узагальнює, що слабо вивчені народна дитяча медицина, роль дітей в усній словесності, дитяча література як поле наукових обсервацій. З.Кузеля, як це помітив І.Франко, створив "дуже цінний речевий і бібліографічний образ новочасних студій про дитину (пайдологію) і новочасних праць на користь якнайкращого виховання дітей" (Франко І. Зібр. творів: У 50 т.- К: Наук. думка, 1982 - Т.37.-С.387). У багатьох наукових статтях, розвідках, листах І.Франко пише, що З.Кузеля достарчував йому найнеобхідніші фольклорні та етнографічні матеріали (див.: Франко І. Празник святого спаса // Зібр. творів: У 50 т.-К: Наук. думка, 1983 - Т.39 - С.269; листи: від 13 серпня 1904 р. до М.Зубрицького; від 29 липня 1905 р. до В.Гнатюка; від 29 вересня 1905 р. В.Ягича (нім. мовою) // Там само- Т.50. - С.248, 270, 275, 277).

Із фольклорно-етнографічних досліджень З.Кузелі зверну увагу на таку малознану працю, як "Слов´янські баляди на тему: хлопець перебирається в жіночу одіж або каже занести себе в мішку до кімнати дівчини, щоб її звести" (Відень, 190638 с.).

Мотив перевдягання хлопця у жіночий одяг з метою зведення дівчини йде із середніх віків і на Заході став предметом різних народних поем, балад та переказів, згодом примандрував до Східної Європи. Слов´янські ж балади на цю тему нічого оригінального не витворили, вони, по суті, варіюють, видозмінюють відомі сюжети, будуючись, зрозуміло, на конкретних етнічних особливостях.

З.Кузеля як глибокий знавець уснопоетичної творчості різних жанрів проводить дослідження згаданої сюжетної лінії зіставним методом, тобто, порівнює тексти і варіанти із збірок АВольфа (Відень, 1814), Й.Ербена (Прага, 1886), Ф.Сушіля (Брно, 1860), Я.Коллара (1835), Й.Челяковського (Прага, 1822), ЖПаулі (Львів, 1838),

В.Фракная (1841), ЕЖудая (Відень, 1898), У. Губера (Загреб, 1904), М.Драгоманова (Київ, 1886), В.Гнатюка (1899), Я.Головацького (Москва, 1878), В. Караджича (1866) та інших етнографів, фольклористів, міфологів і робить висновок, що словацький варіант є найкоротший і розгортає тему у найосновніших рисах; що цей варіант - один з первісних. Аналогічні чеські варіанти фіксують значно ширші і розлогіші епізоди. Автор має цілковиту рацію, коли стверджує, що "Балада про Матвія" перейшла від словаків до угорських українців, відтак поширилася в Галичині і далі. Дослідник, спираючись на найдавніші писемні джерела, простежує романські, італійські, німецькі та інші зразки.

Результатом історико-порівняльного методу є низка наукових висновків, що не втратили значення і в наш час: 1) народна поезія європейських народів "виказує велике багатство подібних мотивів, які повторюються у всяких відмінах (тут: у варіантах - В.К) у ріжних народів і перехрещуються дуже часто так, що часом тяжке розпізнати їх свояцтво, що дуже часто годі рішитися, чи приймати дане оброблене за окремий твір, витворений під впливом пануючих поглядів і курсуючих оповідань, чи дійсно згодитися на просте запозичене... Про самостійне витворене не можна дуже часто думати, особливо коли ся схожість не відноситься до одного якогось незначного моменту, лише до цілої ситуації або навіть до цілої теми; з другого боку, бракує часто даних, які б позволяли нам привести анальогічні твори в ближчу залежність, коли їх відділяють більші простори або коли посередині народи не стояли зі собою в зносинах. Слов´янська балада стає в тім цілім ряді варіяцій одної популярної теми лише звичайним огнивом - і то не одним із найперших"; 2) аналізований баладний сюжет належить до найдавніших і найрозповсюдженіших на європейському континенті; мотив перевдягання чоловіка у жіночий одяг є "лишень частиною" баладного циклу і е найуживанішим у сюжетотворенні саме в середньовічних темах; наші балади "передають тільки загально розповсюджені середньовічні мотиви: думка про історичний підклад у балядах (про Матвія, Каріняно, Валєєвана та ін, - В.К) не має найменшої правдоподібности... Де повстали сі мотиви, сього не можна рішуче сказати" (Там само- С.16, 17, 31).

Наукова тема традиційності народних вірувань - одна з тих, якій З.Кузеля надавав уваги (див.: Причинки до народніх вірувань з початком XIX ст. : Упирі і розношенє зарази // ЗНТШ- Т.80- С.1-17; Причинки до народніх вірувань з початком XIV ст. // Там само- С.109-124; Вірування гуцулів про бурі з останніх днів червня 1885 р. // Там само- Т.86. - С. 146-149; Посижінє і забави при мерци в українськім похороннім обряді // Там само,- Т. 121-122- С.173-224, додаток: С. 129-160; бібліографічний список джерел до книги В.Г натюка "Похоронні звичаї і обряди" (1912).

Поринаючи у старі книги, урядові звіти й акти, аналізуючи багатий архівний матеріал, дослідження В. Антоновича, О.Левицького, Ф.Зубрицького, Я.Головацького, І.Вагилевича, І.Франка, Ф.Крауса, О.Шелля, Й.Негеляйна, М.Сумцова, П. Чубинського, А.Лебедєва, М. Драгоманова, О.Потебні, В.Гнатюка та інших дослідників, З.Кузеля показує, як ця тема розкривається у фольклорно-етнографічних студіях учених різних країн. Цікаво, що наукові спостереження й висновки вчених, а також і З.Кузелі й нині не можуть бути відкинуті, бо таки віра "у поворот мерців з другого світа знана майже без виїмку на цілій просторони нашої землі... " (Причинки до народніх вірувань з початком XIX ст. ...- С.2). Автор подає чимало фактичного матеріалу у примітковому посторінковому банку, чим і націлює дослідників до можливого продовження розробки теми.

Однією з важливих граней етнокультурної діяльності З.Кузелі є його теоретичнометодична праця, популяризація фольклорно-етнографічного набутку окремих представників української та світової науки. З цього поля варто звернути увагу на так студії та розвідки: "Наші сільські оповідачі" (Січ: Альманах / Упоряд. З.Кузеля, М.Чайківський.- Львів, 1908- С.237- 241), "Про потребу і техніку збирання етнографічних матеріалів" (Чернівці, 1909- 17с.), "Лист Ол.Гатцукадо Мікльошича" (ЗНТШ.-Т.66.-С.1-4), "Угорський король Матвій Корвін в слов´янській усній словесности, розбір мотивів, зв´язаних з його іменем" (Там само,- Т.67- С.1-55; Т.68,- С.55-82), "Борис Грінченко як етнограф" (Львів, 1910- 31 с.), "Ярмарки на дівчата: Причинок до української етнольопї´ (ЗНТШ- Т.118.- С.321- 332), "Причинки до етнографічної діяльности Опанаса Васильовича Маркевича" (Львів, 1925-12с.).

Так, розмірковуючи над складниками створених народом казкових сюжетів, З.Кузеля веде мову про "спосіб представлення і кольорит", "основну тему", "споріднені мотиви" тощо. Кладучи казковий матеріал, його варіативність у пряму залежність від освіти, стану, віку, цілей творення оповідачем, учений згадує, як зустрічі з казкарями, іншими носіями уснопоетичних скарбів духовної культури через їхні "чудові твори духа" впливали на нього, формуючи науковий світогляд, високу моральність ("... не одна гадка, що нині увійшла в склад мого світогляду, запала тоді в моє серце") (Наші сільські оповідачі. - С.238). Зробивши схематичні записи у Жукові на Тернопільщин 28 березня та 24 вересня 1899 р., З.Кузеля подає цікавий фермент до характерів таких носіїв і творців фольклорних сюжетів, як Дмитро Шагай та Михась Білик

Невелика за обсягом праця "Про потребу і техніку збирання етнографічних матеріалів" розкриває перед початківцем основні теоретичні засади фольклорно- етнографічної діяльності, слугує значним методичним підґрунтям. Не меншою вартістю є і подана бібліографія підручниково-посібникової літератури, фольклорних збірників та наукових розвідок як українських, так і зарубіжних дослідників, спеціальних журналів, інших періодичних видань (більше 100 позицій). Наприкінці публікується "Квестіонар (Запитальник- В.К.) в справі записування похоронних звичаїв" , а також "Квестіонар в справі збирання народних загадок´.

У цьому ряду варто назвати й іншу невеликого обсягу студію З.Кузелі, у якій він, власне, подав деякі нові матеріали до етнографічної діяльності О. В. Маркевича, зокрема його лист від 31 серпня 1858 р. до редактора "Черниговских губернских ведомостей" Олександра Шишацького-Ілліча, розмірковує над гранями його творчості.

На терені фольклорно-етнографічної науки З.Кузеля проявляв найширший інтерес: він не тільки писав фундаментальні дослідження і розвідки, а й завдяки добрим знанням провідних європейських мов простежував різні аспекти науки у багатьох країнах, писав тематичні огляди та оперативні рецензії у спеціальній та загальнодоступній пресі. З найактивнішого періоду є 1903-1906 рр., коли З.Кузеля на сторінках ЗНТШ буквально з номера в номер публікує огляди, рецензії на фольклорно-етнографічні книги, окремі дослідження журнального типу, готує бібліографічні огляди фольклорних, етнографічних вітчизняних і зарубіжних часописів. З найважливіших публікацій зверну увагу на такі: "Антропольогічні й археольогічн часописи за рік 1903" (ЗНТШ - Т.63 - С.1 .-20), "Етнографія в часописах за рік 1903" (Там само- Т.64- С.1-17), "Антропольогічні і археольогічні часописи за 1905 рік´ (Там само - Т.77 - С. 183-202), "Етнографія в західноєвропейських часописах за 1905 рік¹ (Там само. - Т.78. - С.179-202; Т.79- С.165-210), "Етнографія в західноукраїнських часописах за 1906 рік´ (Там само- Т.85- С.159-190), "Етнографія в західноукраїнських часописах за 1906 рік´. Часописи територіяльні (Landeskunde) й історичні. Часописи історично-літературні, фільольогічні і педагогічні" (Там само.- Т.87- С.102- 165), "Антропольогічні й археольогічні часописи за 1906 рік´ (Там само-

С.189-205; Т.88.- С.189-198). Чимало оглядів, рецензій, дискусійних дописів, реплік, спростувань з питань етнокультури вмістив З.Кузеля на праці німецьких, іспанських, польських, чеських, російських дослідників. Так, з німецьких етнографів, фольклористів у поле його обсервацій потрапляють праці Г.Плосса, АВайсберга, Ф.Органа, Д.Петтерманса, ін. Для прикладу, неабиякий інтерес у науковців викликали відгуки З.Кузелі на книги, окремі часописні публікації: Ф.Брауна "Разьісканія в области готославянских отношеній" (СПб., 1889- 392 с.) (ЗНТШ.-Т.54- С.1-36), "Archiv fur Antropologie im Jahre 1903" (Там само- Т.63- С.7-9), Г.Баба "Geschlechtsleben, Geburt und Missgeburg in der asiatischen Mythologie (Zeitschrift fur Etnologie), 1906" (Там само- Т.82- С.236, 237), АГрасля "Негоdot als Ethnologe. Ein Beitrag zur Geschichte der Volkerkunde" (Там само- Т.85- С.191-193), Е.Лемке "Das Fangsteinchenspiel" (Там само. - С .234, 235), Р.Андреє "Der Ursprung der amerikanischen Kulturen. Ein Uberblich (Sinzungberichte der Antropologischen Geselschaft in Wein, 1906” (Там само. - Т. 87.-

С.206, 207), Ф.Ріттера "Einwanderung - und Besiedlungsverhaltnisse der Verienigten Staaten von Brazilien im Jahre 1910" (ЛНВ- 1909- Т.66- С.411-416). З.Кузеля пильне стежив за працями з етнографії, археології, антропології польських учених Е.Маєвського, Е.Богуславського, КПотканського, Ю.Кулаківського, В.Кетчинського, Е.Весловського, ін. Неабияку вартість мають доповнення З.Кузелі до рецензованої двотомної німецькомовної праці Е.Богуславського "Історія слов´ян" (Краків; Варшава.- 1888- Т.1; 1899.- Т.2) (ЗНТШ- Т.52- С.1-25), до виголошеного Ю.Кулаківським у Києві 1899 р. на XI археологічному з´їзді реферату "Карта Європейської Сорматії´ (Там само- Т.54- С.1-36). З праць російських учених привернули уваги З.Кузелі дослідження В.Ключевського "Боярская дума древней Руси" (М., 1902- 3-тє вид.) (Там само,- Т.56- С.4-6), АВеселовського "Из истории древних германских й славянских передвижений" (Там само- Т.57- С.18-36), Є.Голубинського "История русской церкви" (М., 1901.- Т. 1.- 968 с.) (Там само,- С. 4-18).

З.Кузеля полишив помітний слід в історії культури, науки. У його творчому доробку - значна кількість публіцистичних виступів культурологічної проблематики у періодичних виданнях, вагомий внесок у редакторсько-видавничу справу та організацію газетно-журнального процесу. А ще до цього набутку потрібно долучити його мовознавчу та скрупульозну бібліографічно-упорядницьку працю, аби бодай наблизитися до спроби осягнути обшири діяльності цього визначного вченого.

Проблемно-тематичні обрії зацікавлень, жанрове розмаїття потверджують глибоку обізнаність, компетенцію З.Кузелі. Він як історик розмірковує над проблемою колишніх слов´янських територій (Ретра) (Літопис політики, письменства і мистецтва: Тижневий огляд за ред. С.Томашівського- 1923 - 22 груд.), пише про невідомі твори М.Лисенка (Там само- 1924 - 5 січ.), доповнює упорядковане Б.Лепким (Берлін, 1924- Біб-ка "Українського Слова".- С.44) видання творів Я.Щоголіва (Там само), розкриває галицьким читачам основні віхи творчої діяльності визначного вченого- славіста Ватрослава Ягича (Там само.- 19 січ.), спростовує деякі помилков твердження і доповнює авторів статей місячника музичної культури "Музика" (К, 1923- С.1-5) (Там само), розкриває цензурні справи 1923 р. у Києві, Харкові, Одесі (там само), Значно розширює фактичними матеріалами впорядковану О.Яремченком книгу "Основи пластунства з 17 малюнками в тексті" (Берлін, 1923) (Там само - 26 січ.), оповідає читачам про посереднє міх чехами і словаками плем´я чанаків (Там само), повідомляє про долю архіву князя Рєпніна (Там само - 2 лют.), акцентує увагу на історико-літературних виданнях Українського наукового інституту книгознавства у Києві (Там само,- 9 лют.), публікує велику антропологічну розвідку-есей пре німецького вченого фелікса Люшина (Там само,- 16 лют.), нарис про мужицького письменника і громадсько-культурного діяча Арношта Муку (Там само,- 15 берез.), оглядає українські, німецькі, чеські, болгарські, польські часописи культурологічного характеру, аналізує художню вартість перекладу повістей М. Гоголя німецькою мовою (лейпцігські та берлінські видання 1923-1924 рр.) (Там само- 1 берез.), репрезентує ряд шевченкознавчих студій про народнопісенні мотиви "Черниці Мар´яни") (Там само- 8 берез.), про інших українських літераторів: І.Манжуру (Там само- 19 квіт.), М. Гоголя (Там само- 26 квіт.).

У полі обсервації вченого - наукові бібліотеки, наукові товариства, оперні, оперетні та інші музичні постановки на європейських сценах, культурні осередки товариств і партій за кордонами України, інші питання.

З.Кузеля має значні публікації культурологічної проблематики, що розсипані в періодиці. Так, публікуючи статті про українську видавничу справу й українську пресу у зальцведельському "Вільному Слові", Кузеля веде значну пропагандистсько- просвітницьку роботу серед полонених українців. Відтак збирає публікації, укладає їх в окрему збірку, до якої долучає і бібліографічний покажчик з українознавства (Рік 1918 на Україні,- Зальцведель, 1918 - 40с.).

З-поміж інших публікацій варто звернути увагу на такі: "Ціль і значінє студентських (кружкових) бібліотек´ (Львів, 1910 - 39 с.), "Богдан Лепкий у Німеччині (листопад 1915 - лютий 1926): Промова на святочній академії в "Українськім Науковім Інституті" в Берліні" (Діло- 1933- 7-8 лип.), "Проф. Стан. Дністрянський як громадянин" (Там само- 1930.- 14 січ.) та ін.

Перечитуючи та аналізуючи публіцистично-культурологічний пласт творчого доробку З.Кузелі, зверну увагу на документальний есей, у якому простежено десятилітню працю Б.Лепкого для українства на терені Німеччини. Б.Лепкий прибув туди в листопаді 1915 р. на запрошення СВУ (на чолі з В.Дорошенком, М.Жуком, М.Меленевським, О.Скоропис-Йолтуховським) для проведення культурно-освітньої роботи серед полонених українців. Така широкомасштабна діяльність СВУ мала помітні наслідки в таборах для українців у Раштатті, Вецлярі, Зальцведелі, змішаних - у Губені, Шпроттаві, Тухелі, Штаргарті та ін. Як стверджує дослідник, у різних таборах перебувало до 200 тисяч українців з України та інших місцевостей.

Професор Лепкий як переконаний патріот і державобудівник був палким прихильником політичної емансипації пригнобленого селянства, ентузіаст- проповідник найбільших естетико-етичних вартостей української культури. Він виступав з гарячими промовами, викладами з історії української історії, літератури, культури, демонструючи при цьому велику майстерність укласти високий зміст у популярно-доступну форму. Так, у Раштатті аудиторія слухачів налічувала до тисяч осіб. Чи не найбільший успіх мали його реферати на теми: "Слово про похід Ігоря", про Володимира Мономаха, Тараса Шевченка, Козаччину, про взаємовпливи європейської та української культур.

Б.Лепкий брав активну участь у вічах, в роботі різних таборових організацій, займався самодіяльним театром, підготовкою концертів, допомагав таборовій газеті "Громадська Думка" (виходила за редакційною участю В.Пачовського), заснував і тривалий час провадив таборову "кустарню" (робітня музичних інструментів, гончарний цех, токарня, рисунковий зал).

Коли ж 1918р. СВУ припинив діяльність у таборах, а з його допомогою ці функції перебрав на себе "Комітет культурної допомоги полоненим українцям в Німеччині", Б.Лепкий і далі зостається серед полонених у Вецлярі. Саме тут народжуються його збірка "Доля" та незрівнянний цикл "Ноктюрн". З кінця 1918 р. Б.Лепкий активізовує письменницьку і науково-дослідницьку працю, лагодить видання творів Т.Шевченка, а з 1919 р. активно працює в "Українській військово-санітарній місії´ (на початку 1919 р. переїздить до Берліна), стає відпоручником місії у Вецлярі, членом зальцведельського "Шляху", що виходить за редакцією З.Кузелі до осені 1920 р.

З 1921 р., переїхавши до Берліна, Б.Лепкий, за свідченням З.Кузелі, "стає зараз у центрі громадської й культурної праці" (спочатку мешкав на Кірхштрасе 8, відтак - у затишному будиночку у Ванзее): працює в "Українському Червоному Хресті", займається справами "Української Громади" (двічі обирався головою), один з організаторів "Товариства вищої освіти", що до заснування "Українського Наукового Інституту" займалося виключно справами молоді. Б.Лепкий очолює окрему матурну іспитову комісію, чим допомагав найздібнішим українцям доступитися до вищих німецьких шкіл.

На багатьох берлінських маніфестаціях і концертах Б.Лепкий вражав не тільки українську, а й чужоземну публіку глибокою науковою ерудицією, ораторським блиском промовця. Особливою фреквенцією виосібнювалися його виклади на курсах українознавства, що відбувалися у приміщеннях українського посольства та "Української Громади". Саме тут він як член редколегії газети "Літопис", активіст видавництва "Українське Слово" докладає чимало знань, фахового дерзання до виходу у світ творів І. Котляревського, Т.Шевченка, П.Куліша, Я.Щоголіва, антології української поезії "Струни". Рівночасно співпрацює з "Українською Накладнею", де саме протягом 1922-1925 рр. вийшли його двокнижжя "Писання", тетралогія "Мазепа", зібрання писань М. Вовчка. А як член управи "Курсів заочної освіти", що діяли при видавництві "Українське Слово", впорядкував й опублікував граматику української мови.

Публіцистичний блиск стилю, філософську логіку та наукову аргументованість демонструє З.Кузеля у статті "Півстоліття передової праці", червоною ниткою якої є показ того, як під чужими ударами витворювалася незалежницька ідеологія української нації і в яких нелегких умовах ішла боротьба з рутенством, москво- і чужофільством, за творення всеукраїнства. Автор не у пафосно-захвальній тональності, а в ключі тверезо-аналітичного погляду веде мову про газету "Діло", яка у багатьох з названих аспектів промощувала шляхи до прояснення провідних думок, позицій. Газета, на думку вченого і публіциста, була "пробоєвим провідником", "регулятором зростаючих народних сил". "Діло", - зазначав у статті З.Кузеля, - було тим осередком і джерелом, з якого виходить новий почин, де творилося нове життя й підготовлялася плянова робота, звідки тисячі розбуджених до нового життя черпали не тільки знання й техніку народної праці, але й так потрібний і неоцінений запал до неї´. Саме в цьому і закодована неабияка популярність видання: газета переходила з рук в руки, від селян і до різнотипної інтелігенції- усіх цікавило, що "пишуть зі Львова". Г ромадське читання, дискутування були настільки поширені, що новоприбула хвиля періодики ("Народ", "Громадський Голос", "Зоря", "Руслан", "Житє і Слово", "Записки Наукового Товариства імені Шевченка" та ін.) не могла збити високу амплітуду всезагального інтересу та довіри до газети "Діло".

Про питання редакційно-видавничої практики, редакторсько-упорядницького та бібліографічного досвіду промовляють сьогодні маловідомі факти. Так, 1903 р. було організовано український німецькомовний часопис "Ruthenische Revue" (редактор Роман Сембратович), після смерті редактора справу ведення журналу перебрав Володимир Кушнір, перейменувавши видання на "Ukrainische Rundschau". Як пише дослідниця, "журнал перетворився з суто політичного на культурологічне видання. Часопис мав за мету служити роз´ясненню українських проблем, подавати правдивий образ українського народу в усіх сферах духовного життя, а також у галузі політики, народного господарства, науки, літератури та мистецтва" (Федасюк Н. Естетична концепція часопису "Ukrainische Rundschau" (1906-1915) // Українська преса за межами України: Матеріали науково-теоретичної конференції / Упоряд. Н.М.Сидоренко,- К, 1996- С.27).

Редактор і видавець В.Кушнір до співробітництва залучив відомих учених, літераторів, мистецтвознавців, як З.Кузеля, Д. Дорошенко, М.Лозинський, М.Мочульський, Б.Лепкий, М.Дмитрієв, що "були покликані творити образ України як високоосвіченої, висококультурної нації зі своєю власною історією, традиціями, красним письменством та оригінальною мовою" (Там само).

1908 р. у Львові Зенон Кузеля та Микола Чайківський видають альманах "Січ" де 40-х роковин заснування у Відні однойменного товариства.

Укладачі дотримувалися принципу не брати до уваги партійні переконання та суспільне становище, а, розіславши понад 15 тисяч листів, прагнули роздобути так дописи, які б з´єднали в альманахову книгу якнайбільше число січовиків. Дбали укладачі про пам´ятковий характер книги та, основне, намагалися через різнотемні та різножанрові матеріали подати "досить повний образ житя в "Січи" за цілий час її розвою" (С.З).

Вмістили до книги, що обіймає 538 с., 50 авторських дописів, значну кількість фотодокументів. Серед авторів - С.Яричевський, М.Грушевський, З.Кузеля,

А.Вахнянин, М.Зобков, І.Франко, В.Темницький, В.Кобринський, В.Пачовський, КПаньківський, О.Грицай, М.Чайківський, О.Назарук, С.Дністрянський, I.Копач, Б.Лепкий, Ю.Лебіщак, І.Бращайко, Г.Цеглинський, О.Турянський, Я.Гординський, Є.Озаркевич та ін.

Того ж року З.Кузеля упорядковує і видає збірник стагей під назвою "Історичний огляд життя в студентських організаціях" (149 с.). Із вісімнадцяти статей, авторами яких були О.Назарук, О.Охримович, В.Темницький, В.Цмайло-Кульчицький, Б.Вахнянин, Я.Ганкевич, О.Брилинський, Н.Будка, М.Лаврів, Є.Козакевич, Г.Герасимович, Є.Гайдукевич, М. Чайківський, І.Перепелиця, М.Кордуба, О.Міхновський, В.Сімович, Л.Шепарович, чи не найглибшою та унікальною за предметом дослідження є "Історія віденської "Січи" доктора Зенона Кузелі (С.81-101). Зазначу, що праця має шість розділів. Для її написання автор послуговувався протоколами товариства, багатющим листуванням, а з друкованих джерел скористався дослідженнями М.Кордуби "Історія "Січи" (Січ,- Львів, 1898,- С.5.-24), М.Подолинського "Справозданє рочне товариства "Січь" у Відни" (Правда,- 1868- Ч.46- С.551, 552), значним емпіричним матеріалом з періодичних видань. У результаті маємо дещо переповідний перебіг подій товариства "Січ" за перші двадцять п´ять років і водночас докладну розповідь за останніх п´ятнадцять літ. Перед читачем розгортаються період заснування та розквіту "Січі" (1868-1877), час нагінки соціалістами (1877-1893), усамостійнення, нарешті - відзначення 40-літнього ювілею.

Неабияку вартість має статистичний матеріал, який є своєрідним барометром. Ось, приміром, 1892 р. товариство налічувало сімнадцять членів, а 1903р.- сімдесят чотири; якщо 1892 р. бібліотека товариства налічувала 2318 томів, то вже через рік - 2402; якщо 1895 р. було визичено 215 книг, то 1897 р- 565; якщо, скажімо, 1895 р. товариство одержало 157 листів, то відправило 630.

1 березня 1916 р. у Зальцведелі (Німеччина) вийшов у світ часопис полонених українців "Вільне Слово", фактичними редакторами якого були П.Карманський (до 7-го номера, травень 1916 р.), а відтак З.Кузеля (з 49-го номера від 6 липня 1918 р.).

З.Кузеля згодом очолив часопис для українців у Німеччині "Шлях" (Зальцведель, Grosser Stegel, 23; 1919-1920 рр.; виходив двічі на тиждень: у середу і суботу. Редагує Комітет Української Військової Місії. Видає Українська Військова Місія; в редакції газети були Б.Лепкий, О.Терлецький, В.Мороз; тираж - 3 тис. прим.), що використовувався "як засіб зв´язку між таборами і місією, яка була створена для опікування біженцями і військовополоненими". Тут друкувалися політичні, історико- соціальні, культурологічні матеріали, твори Т.Шевченка, О.Олеся, Б.Лепкого, ін. (див.: Сидоренко О. Українська таборова преса часів першої світової війни: Анотований бібліографічний покажчик- К, 1995- С.10, 14,21).

Яке значення мало в тодішніх умовах друковане слово, писав З.Кузеля, згадуючи про зальцведельську "Нову Зорю": "Вже з кінцем 1915-го року виринула справа власної газети у наймолодшому з таборів, у зальцведельському, де на засіданню "національно-просвітнього гуртка" з дня 15-го грудня вирішено видавати різдвяну одноднівку під назвою "Нова Зоря". Вибраний для цього редакційний комітет із п´яти членів походив дуже добре коло справи і, хоч одноднівку прийшлося друкувати у Магдебурзі (власної друкарні ще не було, а зальцведельські друкарні не мали тод українських черенків), вона вийшла в час у 1500 примірниках та була роздана на перший день свят здивованим зальцведельцям" (Кузеля 3. Українські таборові часописи у Німеччині //Літопис політики, письменства і мистецтва,- Берлін, 1924- 2лют.-С.48).

Непересічним фактом у творчому здобутку З.Кузелі є його публіцистична брошура "Рік 1918 на Україні", де у популярній формі розкривається стан української преси, видавництв, шкільництв, культурної роботи в Україні. Для українських полонених додано і короткий покажчик книг з українознавства (62 позиції), що обіймає довідникову літературу, окремо словники, книги з української мови, письменства, історії, географії, культури.

1921 р. у Берліні З.Кузеля випустив невеличку збірку "В 60-і роковини смерти Тараса Шевченка" (31 с.), якою теж продемонстрував уміння поєднати історико- літературну, публіцистично-наукову та упорядницьку працю. До видання увійшло кілька віршів Б.Лепкого, одне його оповідання ("Свої´) та чотири науково-популярн студії КВишевича "Українська державність у творах Т.Шевченка", І.Полтавця- Остряниці "Підемо за ним", І.Петрушевського "Чари рідного краю", В.Сімовича "Нове народне видання "Кобзаря" Т.Шевченка (3 передмовою до читача)".

З.Кузеля неодноразово засвідчував своє фахове розуміння бібліографічної справи. Цю грань своїх наукових можливостей він блискуче виказує при укладанн ювілейного збірника творів Б.Лепкого з його життєписом, бібліографією творів та присвятами (Берлін, 1924), "Словаря чужих слів (12000 слів чужого походження в українській мові)" (Чернівці, 1910 - 368 с.), "Українсько-німецького словника" (разом з Я.Рудницьким як співробітники Українського наукового інституту в Берліні) (Лейпциг, 1943. - 1493 с.), а також довідникового характеру книг "Україна і церковна унія" (1930), "Handbuch der Ukraine" (1941).

Серед творців західноукраїнської бібліографічної школи З.Кузелю по праву називаємо серед таких найвизначніших учених, як В.Дорошенко, Є.Пеленський, Л.Биковський, І.Калинович, С.Сірополко (див.: Нечиталюк М.Ф. Бібліографічна підготовка журналістських кадрів // Теоретичні та організаційні проблеми формування репертуару української книги та періодики: Доп. та повід, міжнарод. наук конф. 25-26 серп. 1995 р. / Відп. ред. Л.І.Крушельницька,- Львів, 1996,- С.183). До речі, неабиякі знання З.Кузелі в бібліографічній справі засвідчує його інформаційно-аналітична стаття "Організація науково-інформаційної праці за кордоном" (Науковий Збірник Українського Вільного Університету.-Мюнхен, 1948).

Значно поглиблюють тему культурологічних зацікавлень З.Кузелі нещодавно розшукані нами його листи до Б.Барвінського за 1909, 1910, 1912, 1914рр. (ЛННБ. - Ф.О/Н. - Од.зб. 1544. - Папка 103. - Арк 1-11), І.Кревецького за 1912р. (Там само. - Ф.О/Н. - Од. зб. 244. - Ювіл. ком. 24. - Арк. 1-2), І.Калиновича за 1924р. (Там само. - Ф.К-ч. - Од. зб. 197. - Папка 19. - Арк 1-2зв.), а також спора пайка листовних надсилань мовознавця Василя Сімовича (Там само. - Ф.О/Н. - Од. зб. 4806. - Арк. 1-2; б.м., б.д.), політика Євгена Бачинського з Женеви від 5 жовтня 1921р. (Там само. - Ф.О/Н. - Од. зб. 4490. - Арк 1-1зв.), О.Сафроняка за 1921р. (Там само. - Ф.О/Н. - Од. зб. 4509. - Арк. 1 -2), директора учительської семінарії в Ужгороді Августина Волошина від 26 липня 1924р. (Там само. - Ф.О/Н. - Од. зб. 4524. - Арк 1-3), членів робітничої громади в Місбурзі Леоніда Плисіва та Василя Москалюка від 19 вересня 1921р. (Там само. - Ф.О/Н. - Од. зб. 4506. - Арк. 1-3), художника Павла Ковтуна від 8 листопада, 11, 20 грудня 1923р. зі Львова (Там само. - Ф.О/Н. - Од. зб. 4673- Арк. 13), професора Романа Смаль-Стоцького з Праги за 1923р. [перед Великоднем] (Там само. - Ф.О/Н. - Од. зб. 4675 - Арк 1 -3), політика Кирила Т рельовського з Відня від 19 травня, 11 червня, 6 липня, 6 серпня 1923р. (Там само. - Ф.О/Н. - Од. зб. 4668. - Арк 1-14) - до Зенона Кузелі. Так, лист, адресований З.Кузелею з Чернівців І.Кревецькому, привносить цінний фермент до оцінок Франка як творчої особистості, його творів та турбот про його здоров´я. Ось кілька рядків з документа: «Високоповажаний Добродію! Щоби запомогти д-ра Франка, а буковинцям дати нагоду побачити його, запросили ми перед кількома днями Франка з відчитом до Черновець. Тепер довідуємося, що з Франком дуже зле, що просто небезпечно пускати його зі Львова.

Нам було би дуже жалко, якби виклад не відбувся, бо і саля вже винаймлена і инші кошти пороблені, одначе, коли б на тім Франко мав потерпіти, мусіли би ми таки виречися свого плану. ».

Працюючи плідно над мовознавчими питаннями, З.Кузеля звертається де Богдана Барвінського за допомогою: «Будьте так ласкаві і поінформуйте мене в тім напрямі та відпишіть способи транскрипції церк[овно]-спов[´янської], української і московської мови.». З наступного листа пробивається інформація про те, які саме церковні свята заховують у Чернівцях як латинського, так і греко-православного обрядів. Ще один лист - це своєрідний погляд-оцінки наукового середовища та загального соціуму, у якому довелося пробувати З.Кузелі після повернення з Відня.

«... Хотів знов дістатися до Львова, але і тим разом безуспішно, треба було вибирати Чернівці, а які тут відносини, Ви певне чули. Служба нужденна, товариш переважно маніпули без жадних інтересів, а научна робота майже неможлива, бо нема жерел під рукою. Все треба спроваджувати з чужих бібліотек. Тому я дуже радо перенісбися до Львова, хоть і тут я вже від ? року предложений до іменування та й маю лекторат української мови. І дирекція, і посли будуть певно всіма силами боронитися проти висунення чужого і то ще українця, а за мною не знаю, чи зможе хто успішно постати. ».

Цікавий і різноманітний тематично спектр питань вимальовується з листів адресантів З.Кузелі. Так, приміром, Є.Бачинський, адресує листа З.Кузелі як головному редактору «Українського Слова» в Берліні і пропонує свої послуги «як сталого співробітника»; просить допомоги у працевлаштуванні Олекса Сафроняк, бо боїться «бути голодовкою примушений їхати до більшевицького раю.»; Августин Волошин подає найважливіші дати й факти з власної біографії та бібліографію найважливіших публікацій за 1899-1920рр.; графік Павло Ковжун, що неодноразово оформляв книги З.Кузелі, у листах висловлював цікаві, нестандартні погляди на культуру книговидавничої справи. Приміром, 20 грудня 1923р. міркував: «Сьогодня отсе висилаю Вам обгортку. Виконав я, як і самі бачите, солідно й серйозно. Головне, що вона відповідає вповні тим модерним мистецьким завданням оздоби книги, які єдино уважаються зараз доцільними.

Мені розходиться о стилеву українськість її і книжкову декоративність. »; Кирило Трильовський розгортає цілу панораму суспільно-культурних, літературно- просвітянських планів та акцій, спрямованих на утвердження українознавства. Зосібна інформує З.Кузелю, що до ювілейного збірника на пошану Б.Лепкого, який упорядковує Кузеля, напише про Лепкого. «Я є тої думки, що треба осібною книжочкою видати його твори драматичні, передовсім патріотичні, як про Калнишевського, Шевченка.», - читаємо в листі від 19 травня 1923р. Далі маємо мозаїку роздумів про періодичні видання, зокрема, про «Українське Слово», «Свободу», про переклади Т.Шевченка, П.Куліша німецькою мовою та їх ілюстрування.

Цікавлячись у наступних листах політичною й економічною ситуацією та станом, просить надсилати йому політичні брошури С.Томашівського. Наполягає на доконечній потребі видати «Переяславську ніч» М.Костомаріва. бо «лише в сей спосіб піде вона на сцену, передовсім в Америці. Треба одначе всюди поправити слово «руський» на «український». ».