Ірина ДРИГА, к.філол.н.

Анотація

У статті наведено транслітерацію, переклад з турецької мови та аналіз мовних рис з огляду на традиційність і сюжетно-стилістичні новації тюркського народного оповідання «Шах Ісмаїл» ⁵, що має тюрко-іранське походження.

Summary

The paper deals with grammar peculiarities, traditional and innovative stylistics of the language in ‘Shah Ismayil’ folk story from Turkic-Iranian origin. Transliteration and Ukrainian translation of the Greek lettered text are proposed.

Серед тюркських рукописів та стародруків українського походження, що належали християнам-тюркофонам півдня України, віднайдених нами в архіві Центру досліджень Малої Азії (КМАСп) м. Афін, - доволі цікавий з огляду на контамінацію автохтонних тюрко іранських (мусульманський Кандагар та Хінд) та новітніх, «православних» мотивів текст народного оповідання про шаха Ісмаїла (Odesa. Нєкіауєї Іах Іараг|Л уісм Ісх lqjar|Aiv тархі тєрєЛЛюиб рє тєрпіуєаі іЛє роитєаббіб. EMmkov ВірЛіапоЛєісм £v Обг|ааи>. 1912// KMASP no. 520, [14]). Караманлійська література як величезний масив різноманітних за жанрово-стилістичною приналежністю рукописних та друкованих текстів літературно-писемною турецькою мовою стала об´єктом каталогізації та опису від початку 20 ст. [5], [1], проте проблема її вивчення як цінного історичного, літературно-фольклорного та лінгвістичного джерела постала на порядку денному лише в останні десятиліття [2], [15]. Разом з тим, комплексні міждисциплінарні студії караманлійської спадщини зусиллями міжнародних проектів розпочато лише в останні кілька років [7], [8]. Тексти народних тюркських оповідань, видрукуваних караманлідікою в Північному Причорномор´ї, ніколи не були предметом порівняння із уснопоетичними варіантами походженням з Анатолії та Азербайджану, атож залишається нез´ясованим, яку роль відігравали народні тюркські оповідання в житті православного тюркофонного населення Криму, Одещини та Приазов´я, яку відмітну, «місцеву» обробку вони діставали. Відповідь на ці питання дозволить провести, по-перше, практичну ідентифікацію книг, якими користувались православні тюркофони на території теперішньої України, по-друге, проаналізувати мовний зріз початку 20 ст., по-третє, визначити сталість автохтонної традиції та міру варіативності тюркського фольклору стосовно тюркомовної православної спільноти. Таким чином, основними завданнями статті є транслітерація, переклад тексту, визначення мовних рис та сюжетно-стилістичних інновацій у варіанті тексту.

Як відомо, час створення турецьких народних оповідань - 16-17ст. [6: 24]; до II половини 19 ст. вони передавались усно, проте найбільш популярні твори передавались в рукописах; разом з тим, з появою літографії народні оповідання видають невеликими тиражами, а з I половини 20 ст.- типографським способом. Саме до останніх належить наш примірник оповідання. Романтико-пригодницький характер оповідання свідчить про його авторське походження: ймовірно, хтось із авторів переніс оповідання з чужого літературного середовища, згодом вони пройшли „етап фольклоризації рідною мовою” [17]. Головним мотивом і зачином як в караманлійському, так і оригінальних Шах Ісмаїл (поетичний псевдонім Хатаї) -історична особа та засновник династії Сефевидів (1502-1796) в Ірані, з походження азербайджанець, відомий поет - автор тюркомовного дивану, був кизилбашієм. Ймовірно, саме поетична його діяльність стала приводом для складання оповідання (в азербайджанському варіанті - дестану) про нього [11].

турецькому та азербайджанському оповіданнях є відсутність у шаха Кандагара нащадків. Тут у пригоді стає «старець» - дервіш [4:31-32]. Слід зазначити, що на момент формування оповідного сюжету його тип є єдиним, до кого дослухаються ватажки напівкочових туркменських племен, що не визнають настанов та оподаткування османської адміністрації, кажучи: „ферман - падишаха, а гори - наші” [16:75]. Постать „деде” - дервіша, що не визнає зваб амбітного сьогойбічного світу, виникає як „deus in machina” на поворотних митях оповідання. Так на сцену виходить персонаж, зарані встановлений поетичною традицією, адже саме нею встановлено художній інвентар фольклору. Це оповідання має виражений національний колорит - „любовна історія” ашика - шаха Ісмаїла. Творчість майстрів попередніх поколінь виробила відносно стійку тематику, сюжетні схеми, художні образи, поетичні звороти, навіть поетичні формули, стійкі епітети, порівняння, метафори, ритми, типові звукові повтори, інші елементи поетики, при тому що для кожного жанру вони були відмінні. Обидва

оповідання - і караманлійське, і азербайджанське - мають однакове структурно- стильове оформлення: зміст викладено прозою, почуття героїв - у віршовано-пісенній формі. Вироблені традицією стилістичні та композиційні прийоми з одного боку сприяють запам´ятовуванню художніх текстів, а з іншого - полегшують їх переробку та створення нових текстів та імпровізації.

Сюжет

класичного оповідання (зустріч на ловах із дочкою туркменського бея Ґюлізар, битви із Арап-Озенґі) при збереженні автохтонного хронотопу зазнає змін, «наближується» одеськими православними видавцями до потреб місцевого читача у тому вигляді, у якому його уже ймовірно передавали в усній традиції в Криму та Малій Азії.

Текст

оповідання розпочинається канонізованим зачином (для казки: бір заманда бар екен, бір заманда йок екен., для оповідання: оповідачі мовлять, що.). Порівняно із піснею оповідання менш швидко підлягає впливу нової тематики, тому особливо віршовані частини записані більш старим писемним варіантом османотурецької мови. Як відомо, більш сприйнятливим для новацій є реалістичний тип оповідання, проте навіть у оповіданні літературного походження, яким є «Шах Ісмаїл», сюжет є «заінтелегізованим» до потреб початку 20 ст. (розширено деталі вступної сторінки - моління падишаха, вихід із візиром «у народ» [13:207-209], інтерполяції з почутого в інших літературних творах в інтимно - ліричну поетичну частину та еротичні мотиви оповідання), що покликане у вишуканих імпресіоністичних формах збуджувати цікавість Сходом і орієнтальними мотивами. Певна «фривольність» поведінки дівчини - туркменки, що, здавалося б, мусила викликати негативне сприйняття турецького читача, є так само даниною радше фольклорній, аніж літературній традиції, адже саме «на південному сході Анатолії (додамо - і у туркменських кочових племін) трапляються мотиви порушення традиції заборони зустрічі закоханих до весілля» (Боратав, [9:85]).

Вивчення фольклорних цінностей зовсім неможливе без врахування біографічного та творчого обличчя їх носіїв та оповідачів та відносних «хронологічних» меж оповідання. Проте в караманлійському оповіданні час є віддаленим, «казковим» і невідчутним. Мірний ритм голосу, постава, використання малих форм фольклору - прислів´їв, примовок, повір´їв визначають прозаїчну частину оповідання і є найменш тривкими. Це внутрішньо призупиняє епіку оповіді, полегшує її архітектоніку, проте несе очевидні слід казкового стилю [3:11-20]. Стилістичними кліше є народження дитини - сина через дев´ять місяців та дев´ять днів, примовки: «А ми перейдемо до нашого героя» тощо. Проте постійні формули, пов´язані із пісенним виконанням дестанів (на кшталт: «узяв саз та мовив», «послухаймо, що мовив»), тут опущені.

Одразу ж намічене мотивування розгортання сюжету: казкові появи чарівника - дервіша, що дає благодать народження нащадка падишахові, обряд випробування та ініціації - відповідно зростання шехзаде у мороці підземних сутеренів та вирушання на лови за долею, віщий сон, що провіщає кохання, перешкоди на шляху єднання закоханих тощо Почасти оповідання, так само, як і в авантюрному романі, будується за способом нанизування епізодів, із чималою кількістю епізодів другорядних (мандри падишаха тощо). Сам герой майже нейтральний - пригоди набігають на нього, він не повинний у їх виникненні. Шукаючи об´єкт свого чарівного кохання, він вряди-годи зупиняється на рік, одружуючись та дістаючи вірних помічниць в боротьбі. Нанизування таких епізодів триває кількаразово, атож кінцівка не органічно пов´язана із сюжетом, залишаючи місце кільком проміжним фіналам оповіді.

Оповідання відзначає іще один, не менш звичний спосіб побудови - кільцевий спосіб, коли один сюжет включає в себе інший, так званий вставний. Вставні епізоди відіграють композиційну роль, усе оповідання, наче казка, саме на них і побудоване. Вставні епізоди саме є і формою розгорнутого інакомовлення, з якого породжується багато вимірність оповідання. Так, дискредитує себе як батько-шах, так і матір Ісмаїла. Ідеальні ж риси приписано «ображеному» ашику - шахові, що за допомогою красунь - войовниць - жінок арешті посідає трон. Відголоски дуалізму несе протиставлення двох образів старої баби - помічниці дівчини та злої матері. Поетичною традицією диктується введення одного, доволі частого, елемента композиції - сили, що з´являється іззовні, що сприяє розвитку сюжету. Такою «вирішуючою» силою є непереборність у звитязі дружини шаха Ісмаїла Арап-Озенґі. Значну роль відіграють зазвичай в народному оповіданні літературної основи міфічні персонажі. Проте демонологія над темою караманлійського оповідання практично не панує; йому властива інша риса - наявність сакральних чисел (7 років до виходу шехзаде на світло та ім´янаречення, дев´ять місяців дев´ять днів визрівання в утробі тощо). Всі числа є елементами стилістики, тоді як число 3 - кількість дружин - чарівниць героя - стає відчутним елементом композиції. Триразові повторення у віршах визначають саме тканину поезії. Домінує авантюрна побудова сюжету, часта гіперболізація, висунуто на арену міф, авантюра розвивається переважно на незвичному географічному тлі. Персонажі майже позбавлені індивідуалізуючих рис, тут відчутний значний вплив традиційної перської поетики [12:116].

Караманлійське оповідання відрізняється від класичного азербайджансько- турецького сюжету тим, що вплив поетичних канонів у ній відчутно менший, відсутні звичайний поетичний зачин (фасил) та кінцівка (тойлама), спрощено синтаксис та полегшено лексику. Воно реалістичніше, збагаченіше на індивідуальні характери, має більшу гаму нетрадиційних для перського тексту ситуацій. Демонологія майже відсутня, проте сюжет передано з використанням старих канонізованих прийомів. Насамкінець слід підкреслити, що, оскільки фольклор будь-якого народу поєднує в собі відлуння минулого та голос сьогодення, то, розсуваючи рамки традиції та частково її використовуючи, караманлійське середовище півдня України початку 20 ст. народило з оповідання зі старим сюжетом дещо видозмінене оповідання, пристосоване до нової географії та нового соціального середовища, проте із даниною старій мовній та стилістичній традиції.

Пертев Наїлі Боратав вважає, що народні турецькі оповідання написані південно- східним діалектом Анатолії, що увійшов до традиції народної оповідної традиції в Туреччині, і навіть ашики інших регіонів походження використовували цей діалект [18:10]. Проте писемно-літературна турецька мова караманлійського оповідання рис такого діалекту не містить (див. Опис рис діалекту у: Л.Карахан [10:58, 61, 93]).

Орфографія та мовні особливості перекладеного тексту: в орфографії розведені с та ш (а та с, напр., з с написано kioune§, imi§, ba§, sikilmi§, dervi§, ho§, besden sonra, bahsi§, be§; проте з а - §ah, ge§me, §imdi, padi§ah тощо). Разом з тим, подекуди спостерігається сплутування s / § (dervi§ / dervis; так само на рядках поруч: devrisiz та dervi§iz). Так само в залежності від позиції в слові розрізняються й, і та и, напр.: deyi, проте perdes? Збережено написання старої норми у akce virmek т.п. За допомогою у передано звуки /д/, /д/ та /у, й/, напр. vardiginda, yiats? Звук /ч/ виражено за допомогою ts /с/. Статус b / p - невияснений (позиційно немотивований).

Закон сингармонізму голосних та приголосних (оглушення) на письмі не відображається, збережено старі норми передачі на письмі: 1. гармонія голосних: elma veroup; kioutouroup / kiotirip; 2. озвінчення / оглушення приголосних: diourliou; bildikden sonra, birlikde, bakd?d. Внаслідок прогресивної асиміляції голосних спостерігається діалектне уподібнення за рядом, напр. minasip. Спостережено випадіння напівголосного, зокрема в інтервокальній позиції та перед сонорним, напр. yeip, komayias? і навпаки, досить рідкісне для турецької мови явище появи приголосного у звукосполученні -str-, напр. k?>trag?i. Вживання поруч tzadfb onoune kel? та tz??lara nazar edip (bakar iken) справляє враження сплутування внаслідок асиміляції регресивної. Поодинока й дисиміляція голосного, можливо під впливом напівголосного /й/: tokouz aiy tekouz kioun; а також метатеза: bir devrisiz (чи випадкова?). Двічі повторено форму олдюлден сонна - після смерті. Відсутність паралелей не дозволяє визначити, чи є це автоматичною помилкою, а чи свідченням автоматизма переписувачів / друкарів при передачі турецької мови. Теперішній актуальний час представлено афіксом на -іор (дуріор, проте на письмі знайшла відображення розмовна норма oglan kelio - афікс теперішнього часу -io).

Використання як власне тюркських прислів´їв kac kere doltouk bosand?k, kan ter itcine batt?- упрів, аж піт очі заливав; так і османотурецьких образних моделей: yiedi yierden temenna edip, ´el penсe divan, Ayine-i devran ne souret gosterir, insallahou tealia, bou minval ouzere karar eylediler тощо. Список, з якого переписано караманлійський текст, швидше за все був зроблений доволі рано: про це свідчать класичні моделі та здебільшого перські, а також рідше арабські запозичення, що уже навряд чи вживались в розмовному тюркському мовленні 19 - початку 20 ст., напр.: ravianler, badehou, deraxab, taam edip, Xouda, mevlaten ihsan, bou minval ouzere - в тому ж дусі, maxfi yierde - в прихованому місці, diSari - обличчя, manendin - схожий, §ioule - вогонь, erkek taiy zouxour ider - з´явиться лоша, та ін. На разі нам невідоме походження форми олдем (оЛб^). Можливе запозичення (калька) зі слов´янської мови: edna bir devrisiz: я один собі дервіш.

Таким чином, досліджене караманлійське оповідання «Шах Ісмаїл» за мовними характеристиками не наближається до південно-східного анатолійського діалекту, що властиве для мови більшості народних турецьких оповідань, а має ознаки літературно-писемної мови кінця 19- початку 20 ст., хоча й переписане з очевидно пізнішого оригіналу. Разом з тим, мова оповідання загальнодоступна, стилістичною особливістю має усталені народно-поетичні образи та насиченість мовними кліше, що наближає його до жанру народної казки.

Вивчення інших регіональних варіантів оповідання, публікація продовження його українського перекладу становить подальшу перспективу даного дослідження.

Література:

[1] Дмитриев НК Материалы по османской диалектологии. Фонетика «карамалицкого» языка // Записки коллегии востоковедов при Азиатском музее Академии наук СССР. - Том 3. - Выпуск 2. - Ленинград: Издательство Академии наук СССР, 1928. - с. 417 - 458. [2] Дрига І.М. Карбована в камені караманлідіка Кападокії// Східний Світ. - К., № 1, 2007. - с. 98-106. [3] Сказки и легенды татар Крыма. Запись текста КУ. Усеинова. Алупкинский государственный дворец- музей. Фольклорный сборник № 1. - Госиздат Крым. АССР, 1936. -с. 9-45. [4] Arjomand Said A. Religious Extremism (Ghuluww), Sufizm and Sunnism in Safavid Iran, 1501 - 1722 //Journal of Asian History, XV. -1981, S. 31 - 35. [5] Bata Evangelia. Karamanlidika XXe siecle Bibliographie Analvtiaue. - Athenes, 1987. - 184 s. [6] Batur, Suat. Acklamal?- Ornekli Turk Halk Edebyat? - Istanbul: Altin Kitaplar Y. - S. 419-430; s. 512-513. [7] Dryga Iryna. Turkcenin tarihinde Anadolu, Selanik ve Ukrayna K17n - AzakKaramanlCas?//BAL-TAM Guney Dogu Avrupa Kongresi. Zagrep- 11.2007. Dryga Iryna. Karamanli yazili edebi geleneginin tarihi uzerine: Ukrayna’daki eserler//14. KIBATEK Edebiyat Sempozyumu. Gagauz Kulturu. 6-10 Ekim 2007. Moldova, Ki§ineu. - Стор. 127-133. [8]Dryga Iryna. Ukrayna’daki Karamanlica Yadigarlari: Turk Dili tarihine ve ara^tirma perspektiflerine dair \\ ICANAS - 38 da sunulmu§ bildiri. - Ankara, Eylul 2007. [9] Elgin §ukru. Halk Edebiyati Ara$tirmalari. Ankara, 1988,- S. 85. [10] Karahan, Leyla. Anadolu Agizlariin Siniflandirilmasi. - Ankara, 1996. - S. 57-95. [11] Memmedov, Ezizaga. §ah Ismayil Hatayi, Azerbaycan CCP Elmler Akademiyasi Ne§riyati, c.I, Baku, 1973. [12] Morgan David. Medieval Persia. - London, 1994. - S. 116. [13] Ocak Ahmet Ya§ar. Turk Sufiligine Baki§lar. Ileti§im Yy 1996, sf. 207 - 209. [14] Odesa. Некіауа lax lo^aqA уюм lax ІоуацМ/ тарх тфсМюиб pc тсрщса іАе [юитєаббіб. EMiwkov piphonoAaov ev Обгіааш. 1912 // KMASP No. 520. [15] Sertkaya Osman F. Grek Harfleriyle yaz?mi§ Anadolu Karamanl? Agz? Metinleri Uzerine // Journal of Turkish Studies. Turkluk Bilgisi Ara$tirmalari (Gunay Kut Armagani). Edited by: §inasi Tekin & Gonul Alpay Tekin. - Vol. 28 / II, 2004. - S. 1-21. [16] Sumer Faruk, Safevi Devletinin Kurulu§u ve Geli§mesinde Anadolu Turklerinin Rolu. - TTK Yy 1992,- S. 75. [17] http://www.masal.m- publish.ru/story/07-01.html[18]http^//xetaviЫoаspot.com/2003 10 01 archive.html