Марина ДЕМЕДЮК, аспірант

Анотація

У статті розглянуто сюжетно-мотивний склад українського казкового епосу крізь призму національної ідентичності українців. Простежено віддзеркалення у народних чарівних казках української релігійності, індивідуалізму, інстинкту надання допомоги та структури української родини та ставлення до жінок.

Ключові слова: національна специфіка, сюжет, мотив, індивідуалізм, інстинкт надання допомоги.

Summary

The paper deals with the subject-and-motive basis of Ukrainian folktale epic through the problem of the national identity of the Ukrainians. Reflection in folktales features of national character such as Ukrainian religiousness, individualism, the instinct of carrying a help, the structure of the Ukrainian family are considered.

Key words: national originality, subject, motive, individualism, the instinct of carrying a help.

Чарівна казка - один з найчисельніших жанрових різновидів казкового наративу. Зважаючи на змістову на структурну будову текстів вказаного піджанру дослідники навіть пропонували надати чарівній казці статус окремого фольклорного жанру [23, 19]. На сьогодні ж казку розглядають як сукупність трьох складових елементів: казки про тварин, чарівні казки та соціально-побутові казки (також виділяють і кумулятивну казку, хоча вона швидше є різновидом казок про тварин, призначених для дитячої аудиторії).

Питання національної специфіки сюжетно-мотивної основи української народної казки тривалий час розглядалося лише зважаючи на сюжетну спорідненість східнослов´янської казкової традиції (праці В.Проппа, Е.Померанцевої, Є.Мелетинського,). Національна своєрідність визнавалася на рівні окремих деталей, рис побуту чи присутності історичних реалій. Актуальності вказана тематика набуває завдяки працям Л.Барага, В.Новікова, Л.Дунаєвської, О.Бріциної та ін.

Українська чарівна казка має низку своєрідних рис, що виокремлюють її із масиву східнослов´янської казкової прози. Насамперед треба вказати на досить нечітке розмежування в українському казковому епосі піджанрів. Чарівна та соціально- побутова казка мають не лише спільне гумористичне спрямування, але й нерідко одні і ті ж персонажі та спільні конфліктні ситуації. Різниця виявляється подекуди лише у способах розв´язання конфлікту та рівні гіперболізації. Зрощення мотивів соціально- побутової та чарівної казки особливо яскраво репрезентоване у записах казок із Закарпаття. Загальну спрямованість сюжетів української чарівної казки до побутовізму Л.Бараг пояснював впливом древніх традицій народної сміхової культури, збереженої в Україні [3, 172]. Тут варто згадати спорідненість казки з етіологічними легендами про створення світу, що також нерідко містять гумористичні риси.

Також варто відзначити, що для українських чарівних казок характерні зрощення фантастичних та анекдотичних мотивів у казках про подвиги героїв-богатирів: Ат304+19200 «Котигорошок, Вернигора і Щавидуб» [25, 216 - 218], АТ 312D+1049+1060+1063 «Сорок і одиін богатир» [10, 17], АТ 312D+725 «Незнайко» [10, 21], що виявляє, за висловом М.Драгоманова, «багатий розвій фантазії і рівночасно змагання до вільного мисленя, .змаганя до моральности й аналізи житя, котрі разом дають ту юмористичну обсервацію, яку представляють показані висше казки» [9, 347]. Ще 1871 року рецензент збірника «Народные южнорусские сказки» І.Рудченка наголошував на таких несподіваних особливостях сюжетів: «іноді чудовища та богатирі зображуються з комічними рисами, а іноді і вся казка в якій репрезентується стихійне створіння, отримує абсолютно гумористичний характер» [5, I, 448]. Вказане поєднання героїчного пафосу з гумором та елементами гротеску [3, 169], властиве українській богатирській чарівній казці, нехарактерне для казкових сюжетів богатирського змісту росіян та білорусів, що відзначаються замкнутістю власної жанрової форми. Російська богатирська казка насичена багатою стилістичною обрядовістю, яка надає їй «своєрідної епічності, особливий колорит феодальної Московської Русі» [3, 171]. Білоруська ж чарівна казка, хоч і подекуди отримує сатиричну спрямованість, але стилістично залишається наближеною до російської.

Для того, щоб мандрівний текст став частиною фольклорної традиції певного етносу, він, без сумніву, мусить пройти тривалий етап «одомашнення», «пристосуватися не лише до обставин побуту, але й віддзеркалювати своєрідність мислення, характерного для певного національного середовища» [2, 235]. Отже, фольклорний твір повинен достосуватися до етнопсихологічних особливостей людей певного середовища, і лише тоді він зможе стати частиною усної традиції конкретного етносу. Потрібно говорити не лише про зовнішній вияв адаптації казкових сюжетів, але й про «український зміст казкових мотивів і взагалі казки» [8, 310]. Зважаючи на те, що народна казка як жанр формується у певному національному середовищі, можна говорити і про віддзеркалення у казкових сюжетах певних соціальних ідеалів, властивих для конкретної етнічної спільноти, адже «душа народу» не існує як апріорна, відірвана від плинної реальності констант; вона розкривається лише у визначеній послідовності історичних та локально-просторових форм [24, 1].

Насамперед простежимо прояви у чарівних казках традиційних прикмет українців як етнічної спільноти, виокремлені провідними дослідниками української ментальності. Якщо для носіїв російської ментальності типовими рисами характеру можна назвати колективну ментальність, дуалізм влади й громадянського суспільства, що веде до низького рівня економічної свободи та поважання авторитетів [16, 258], то основними рисами національного харатеру українців можна назвати внутрішню релігійність, індивідуалізм та невизнання авторитетів, інстинкт надання допомоги («інстинкт несення допомоги» [27, 527]), кордоцентризм. Антиномія вказаних етнічних прикмет росіян та українців відбилася і у семантиці чарівних казок, привносячи національний елемент у традиційний фольклорний сюжет.

У текстах українських народних чарівних казок знаходимо елементи релігійних уявлень українців, а також відбиток ставлення народу до релігії в цілому. Аналізуючи вказані прояви, необхідно закцентувати увагу на тому, що релігійність українців має національні прикмети. Це не так зовнішній прояв, як глибока закоріненість у національно-психічну структуру. Для свідомості українського народу «завсіди велике значення має жива релігійність, і заспокоєння, що вона дає» [26, 99]. Таким чином, віра для носія української ментальності - це не лише дотримання церковних приписів і релігійних догм. Звернення за допомогою до Бога, як і пошанування святих, має для українців особливе значення. Бог, Мати Божа, святий Миколай, Юрій, Петро і Павло є типовими помічниками героя у багатьох сюжетах, де замінюють традиційних випадкових подорожніх чи вдячних мерців.

Одухотворені сили природи часто подаються як помічники Бога, тому згадування імені святих допомагає героєві врятуватися від нещастя. У сюжеті «Дідова і бабина дочка» маємо яскраву ілюстрацію: « - Бабо, мороз! - Бог єго приніс, Мати Божа дала» [«Мороз», 25, с.432]. За таку відповідь героїня отримує винагороду. А відповідь іншого персонажа - «Чорт єго приніс, нечиста сила дала» [«Мороз», 25, 434] - спричиняє його смерть. Загальною тенденцією українських казок є наявність звернень до Бога чи Матері Божої перед відходом героя в далеку дорогу чи поєдинком зі злотворцем: «Клякнув і добув книшку і зачав сі Богу молити» [«Як брат брата визволив», 6 VII, 77]; «Стали вони Бога просить, щоб ім Бог поміг» [«Про царевича жинку», 25, 457]; «Али вона йшла і узяла, умила ся уночі удома, і стала говорити «Отчинаш» сибі дорогою» [«Дівчина записана злому», 6 VII, 17]. Після вдалого вирішення конфлікту герой української казки обов´язково дякує Богові, що характеризує внутрішнє почування релігійності: «Постинав чисто ї голови і зачав сі Богу молити» [«Як брат брата визволив», 6 VII, 77]; «Подяковав Господу Богу за ту війну, шо йому Бог поміг звоювати» [«Коршбури Попелюх», 18, 226].

Мотив чудесного врятування героя в українських казках майже повсюдно пояснюється як вияв Божої волі чи благодаті: «Через два роки, а може, і через три, але Бог змиловався над ними і зіслав з неба ангеля» [«Як зазра жінка силувалась. », 11, 489]. Для врятування немовляти, яке пан залишає в лісі на снігу Бог відправляє з неба двох ангелів з восковою свічкою: «Прилетіло два ангели і коло того хлопці засвітили штири свічки воскових, застромили у сніг. Так той хлопиць межи тим снігом кричів, аж зігрівсі» [«Фатальний хлопец», 7, 12]. Своєрідністю відзначається мотив врятування героя від смерті у галицькій казці «Фатальний хлопець». Парубок не стає жертвою злого умислу лише завдяки тому, що не зміг оминути недільної служби у церкві і зайшов помолитися: «Я ни можу йти, бо типер сі набоженьство правит, то не мош відходити. Ше ксьондз набоженьства не скінчив, людий не поблагословив» [«Фатальний хлопец», 7, 13].

До питання релігійних уявлень українців стосується ще один аспект: ставлення народу до чортів як ворожої сили і заборона згадувати нечистого у хаті: «він знав сі - дух сватий при хаті - з тим шатаном» [«Дівчина записана злому», 6 VII, 17]. Пояснення явища ходіння після (АТ 307) смерті у казках, а особливо текстах із Західної України набуває релігійного характеру. Упирем царівна стає через те, що: «вона ни жила собі з Богом, но так ніби ни знала шо то Бог ї» [«Царівна опириця», 6 VII, 90], «вона нігди Богу ни молилася, а тілько всь в люстро дивилася» [«Як москаль закляту царівну врятовав», 11, 365].

Біблійний мотив творення світу Богом за сім днів знайшов інтерпретацію в епізоді виконання важкого завдання. У тексті казки докладно зображується будівництво чудесного мосту, що споруджується за шість днів. На сьомий герой досягає бажаного і йде на відпочинок: «Вийшов сибі на двір на другі день рано.. .вдарив у стіл сигнатом. Виходи на двір: бурок їсти так, як він замислив, бурок, хоць яйце качай. На другі день замислив сибі, жиби стало їму дерево тим боком і тим розмаїте. На третій день замислив сибі, жиб на тім дереві було овоц. На четвертій день вийшов і замислив, жиб їму був тиліграф. На п´ятій задумав, жиби по тім дереві злоті птахи скакали. На шестій день подумав сибі, жиби він маї розмаїте войсько. На семій день вже то він буде вибиратисі до сьлюбу» [«Чудесний перстінь», 6 VII, 42].

Релігійні мотиви також присутні у сюжетах російських та білоруських казок, але їх смислове наповнення різниться з огляду на те, що у росіян та білорусів «слабо розвинуте особисте релігійне начало» [4]. Цим доцільно, на нашу думку, пояснити відсутність звертань казкових персонажів безпосередньо за допомогою до Бога чи святих. У поодиноких текстах знаходимо елементи пошанування ікон та згадки про церковні служби.

Українцям невластива сліпа віра, що виявляється у боязні Божої кари чи схилянні перед предметами культу. Тонкий гумор наявний навіть у змалюванні Бога та святих, що певним чином десакралізуються. До таких явищ можна віднести Бога-орача ниви у колядках та щедрівках. У народних казках Бог, Мати Божа, святий Миколай, Юрій є типовими помічниками героя і замінюють традиційних випадкових подорожніх чи вдячних мерців. Ще одним випадком десакралізації можна назвати мотив носіння святими Юрієм, Петром і Павлом сніданку чи обіду Сонцю: «От принюис єму Юрий снідати» [«Про Сонце, Море, Юрия и Петра», 25, 10]. Герой навіть може побити святого за нанесену ними шкоду його угіддю: вибите збіжжя, розкидані стіжки та ін. Прикметно, що гумористично-іронічне змалювання святих властиве не лише казковому епосові, а й українській етіологічній легенді, в якій Юрій, Петро і Павло змальовуються у виразно гумористичному плані [18, 213].

Любов до землі та «селянськість» також є визначальною рисою українця. І. Мірчук наголошував, що «в письменстві, мові, побуті і звичаях, в проявах релігійного життя, в перебігу культурного процесу, в музиці, в пластичному мистецтві, в філософії - скрізь кидається в око органічна залежність людини від ґрунту, який вона обробляє і який її живить» [17, 24]. Українець за своєю природою є селянин, тому прагнення до збагачення також нерозривно пов´язане з прагненням набути статусу заможного господаря. «Та нашо мині такі палати! Я сибі.хата проста, шоб була добра, хліви добрі, товару повно шоб було.» [«Чудесна мошенка», 6 I, 11]. Прикметно, що характерним для українських народних казок є зображення царя і його родини в умовах селянського побуту: «Цариха сама з своім батьком ходить з пляшкою та з чаркою, та частує людей» [«Про трьох братів», 25, 274].

Працелюбство вважалося в українців однією з визначальних характеристик доброго господаря чи господині. Звідси і переконання, що лише достаток, нажитий тяжкою працею, істинний. Поширеним мотивом, що підтвержує попередню думку, є казковий епізод із покаранням розбійника через триста років: «Так ся на світі робит, що рідко хто чого хоче, без труда приходит. Часом воно здараєся і легко чого дістати, але потім за теє треба вік свій каратати» [«Як дівчина шістьох розбійників стратила», 11, 512].

Дослідники української ментальності (В.Антонович, О.Кульчицький, В. Янів) виокремлюють інстинкт надання допомоги одним із визначальних чинників етнокультурної своєрідності українського етносу. Виявом даного соціального прямування безпосередньо пошанування старших, загальна гостинність, «яка велить приймати й годувати старців чи запрошувати подорожніх» [27, 528]. Сам Бог у казці заповідає дотримуватися правил гостинності: «то щобись тоє памітати мала, щобись нігди чоловіка, котрой ся на ніч просит не відправляла» [«Бог кожній людині певну долю дає», 11, 68]. Відгомоном прагнення надати допомогу в українських народних казках є мотив зустрічі героя з покараними за недотримання норм гостинності персонажів чи отримання подяки за пошанування старців та калік: «Вона їст бідна каліка биз рук, биз ніг, ми ї будем шанувати, а нам Панбіг дасть за то богатство» [«Дічина каліка», 6 I, 41]. Відмова господаря прийняти на ніч подорожнього вважалася одним із тяжких гріхів. За це він може отримати покарання як в цьому житті (Бог заповідає його багатство новонарожденому хлопчикові), так і на тому світі (за негостинність він залишається голим чи голодним): «Так це чоловіка Бог на тім світі покарав за те, що він не дав подорожнему чоловікові води напицця» [«Про хлопця сироту», 25, 12]; «Це єго Бог покарав за те, що як чоловік подорожній просився до єго в хату переночувати, він єго не прийняв» [«Про хлопця сироту», 25, 13]. Інстинкт надання допомоги, який згідно з народним світосприйняттям найперше у найвищій мірі притаманний героям часто стає рушієм казкового сюжету, а зокрема такого елементу як виїзд героя з дому. Важливо відзначити, що до від´їзду персонажа з дому в українській казці обов´язково мають спричинитися якісь зовнішні обставини, тоді як у текстах російської чарівної казки стикаємося із відбиттям такої риси національного характеру росіян, як «вічний трансцендентний пошук», вирішення питання сенсу життя [4; 13 ], що стає рушієм сюжетного ходу.

Xарактерові українця притаманний індивідуалізм, звідси виникає і невизнання авторитетів на противагу російському прагненню до підпорядкування [14; 1 ]. «Російська душа, - за висловом М.Бердяєва, - вимагає священної громадськості, боговибраної влади» [4]. Порівнюючи тексти кількох російських та українських соціально-побутових казок, можемо зробити висновок, що в українців не закріпилося такого шанобливого ставлення чи боязні царя, пана як це спостерігаємо у текстах російських казок. Тут доречно навести порівняння казки на сюжет про богатиря Кожум´яку (АТ 300А). У російській казці богатир «как увидал, что к нему пришол царь, задрожал со страху, руки у него затряслись - и разорвал он те двенадцать кож» [«Микита Кожемяка», 21, 327]. Такого «вияву богатирства» не знайдемо в жодному варіанті української казки. Навпаки герой усвідомлює свою вищість над царем: <Либа він мене старше? Старше мене і у світі нема. Мені і цар поклонієцця.» [«Сто сімдесят і одиін богатир», 22, 27], «Як здавив докупи, так маслаки з них и посипались.

Набрав він тоди тих маслаків у каки, так ему досадно на царя стало, пішов він до єго і не велича, а прямо каже: «А що бачиш це? От це ж и тоби буде» [«Чабанец», 12, 11].

У казках віддлзеркалюється структура української родини, з важливою роллю жінки-матері, жінки-господині. Аналіз родинного життя народу конче важливий, адже родина - споконвічний носій традицій «у способі думання, настанов до зовнішніх і внутрішніх побудів, типових відповідей на різні ситуації» [15, 37]. На демократичному характері сімейних взаємин на противагу авторитарному в російській родині наголошується у текстах казок про чарівного нареченого (АТ 402). У російській казці із збірника О.Афанасьева рушієм сюжету виступає бажання царя одружити синів, при чому відповіді про згоду царевичів не наводиться, адже за російською традицією царевичі мають сліпо підкорятися волі батька, виступаючи пасивними персонажами [«Царевна лягушка», 21, 267]. В українському варіанті маємо розгорнутий діалог, що є свідченням демократичних стосунків між батьками і дітьми в українській родині: « - Сини мої, соколи мої! Дійшли ви до літ - час уже вам подружжя шукать. - Час, - кажуть, - таточку, час» [«Царівна жаба», 20 II, 99]. Цар радиться із дружиною, що репрезентує рівноправне становище жінки у сім´ї, і аж тоді дає пораду синам натягати «стрілочки мідні на срібний сагайдак» [«Царівна жаба», 20 II, 99]. У текстах казок знаходять віддзеркалення й ієрархічні стосунки між братами: « - Котрого з вас, синки, перше оженить? Старший брат каже: - Мене, бо я найстарший» [«Про трьох братів», 25, 473]. Вибір нареченої чи нареченого для української молоді відповідальний і самостійний крок, адже за традиційними етнічними нормами шлюб укладається на все життя і освячений Богом. Тому і казковий герой підходить до вибору пари з усією серйозністю: «Це не яблучко з яблуньки зірвать: добре ззів, недобре - кинув; мині треба з нею вік кортати» [«Про морского цара єго дочок», 25, 23].

Т аким чином, сюжетно-мотивна основа українських народних чарівних казок хоча і репрезентована переважно загальнослов´янськими сюжетними типами, але містить і прикмети національної ідентичності. Серед найяскравіших доцільно виокремити присутність у казкових сюжетах опису малої української сім´ї на противагу великій патріархальній, репрезентованій у казкових сюжетах росіян. Також у текстах української чарівної казки знаходять яскраве віддзеркалення такі визначальні риси ментальності націй як індивідуалізм, внутрішня релігійність, любов до землі, інстинкт надання допомоги та кордоцентризм. Зважаючи на вказані прикмети, робимо висновок, що семантика сюжетів українських чарівних казок має глибоко національну основу.

Література:

1. Антонович В. Три національні типи народні // Павлюк С. Етногенеза українців. - Львів, 2002. - С.213 - 224. 2.Бараг Л. Восточнославянские сказки, их взаимосвязи и национальное своеобразие // Эпические жанры устной народной творчости. - Уфа, 1969. - С.235 - 269.. 3Бараг Л.Об особенностях украинской сказочной героики сравнительно с белорусской и русской // Русский фольклор: Исторические сязи в словянском фольклоре. - Москва: Наука. 1968. - Вып.Х, - С.172 -184. 4.Бердяєв Н.И. Истоки и смысм русского коммунизма. - Париж, 1955. // Режим доступу: http//ru.Dhilosophv.kiev.ua/librarv/berd/comm.htm. 5.Вестник Европы. - 1871. - Книга , - С.448. 6Галицьк народні казки/В Берлині пов. Бродського із уст народа списав О.Роздольський. Впорядкував і порівняння додав І. Франко //Етнографічний збірник. - Львів, 1895. -Т., - С.1 - 120, 1899. -ZVH. - С.1 - 168с. 7.Галицькі народні новелі. Зібрав О.Роздольський // Етнографчний збірник. - Львів, 1900. -ТШ. - 160с 8.Голобородько В. «Національний колорит» чи національний зміст казкового наративу //Кур’єр Кривбасу. - Кривий Ріг, 2007. - №114 - 115. 9Драгоманов М. Народня белетристика // Розвідки МДрагоманова про українську народну словесність і письменство / Зладив М.Павлик. - Львів: Накладом Наукового тов-ва ім. Т. Шевченка, 1906. - Т. ІІІ. - С.338 - 353. Ю.Етнографнні матеріали з Угорської Руси / Зібрав Володимир Гнатюк. Том V. Казки з Бачки //Етнографнни Збірник. - Львів, 1910. - Т.ХХІХ. - 318с. 11. Казки та оповідання з Поділля в записах 1850 - 1860 рр. / Упорядкував М. Левченко - Київ: Вид-во АН УРСР, 1928. - Випуск 1 - 2. - 598с. 12.Казки, прислів’я і т.п. записані в Катеринославській і Харківській губерніях І. І. Манжурою. - Художнє оформлення А. П. Дерев’янка. - Дніпропетровськ: Січ, 2003. - 228с. 13.Касьянова К Особенности русского национального характера. - Москва, 1993. // Режим доступу: http://Www.kfotov.info/libr min/k/kasyanov/kas 00.html. 14.Костомаров М. Дві руські народности. Переклав О.Кониський, з переднім словом ДДорошенка. Київ - Лайпціґ Українська накладня, 1920//Режим доступу: http//Www.utofonto.ca/elul/Kostomarov/DviNafodnosty.htm. 15.Кульчицький 0. Родина і душа народу // Українська душа. - 1956. - С. 26 - 44. 16. Довнар-Запольский М.В. Исследования и статьи. Т. 1. Этнография и социология, обычное право, статистика, белорусская письменность. Киев, 1909 // Режим доступу: http://by.ethnology.ru/by lib/dov-zap 01. 17.Мірчук І. Світогляд українського народу //Народна творчість та етнографа. - К., 1996. - №1. - С.22 - 32. 18.Малорусские предания и рассказы. Свод М. Драгоманова. - К., 1876. - 439с. 19. Мелетинский Э. Гэрой волшебной сказки: Происхождение образа — Москва: Изд-во вост. лит, 1958. — 264 с. 20.Народные южнорусские сказки. Выпуск І. Издал И. Рудченко. - Киевъ: Въ типографии Е. Федорова, 1869 - 219с; Випуск ІІ. - 1870. - 209с. 21.Народные русские сказки. Из сборника А.Н..Афанасьева. /Вступ, ст. В.Аникина. - Москва: Правда, 1982. - 576с. 22.Оповіданя Р.Ф. Чмихала/Зібрав ВолодимирЛесевич//Етнограф´ннийзбірник. -Львів, 1904. - T.V. - 341с. 23.Пропп В. Морфология сказки. Издание 2-е.- Москва: Наука, 1969. - 168с. 24.Разумцева Г. Морально-етичні погляди українського народу за фольклорними джерелами: аксіологічний аспект: Автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.07/ Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. - К., 2004. - 18с. 25. Труды этнографически-статистической экспедиции в Зап.-Руск. край. М-лы и исл-ия, собранные Чубинским. Т.2 Малорусская сказка. - СПб., 1878. 26.Шлемкевич М. Загублена українська людина. - К: Фенікс, 1992. - 168с. 27.Янів В. Українська духовність у поетичній візії Шевченка // Записки НТШ. Збірник на пошану зенона Кузелі. - Париж, 1962. - T.CLXIX. - С.506 - 538.