Ярослав ГАРАСИМ, кфілол.н.

Важливою проблемою при вивченні етноестетичних особливостей народнопісенних фольклорних текстів є наукове осмислення процесу зародження та еволюційного розгортання естетичних компонентів від первісного синкретизму у лоні поезії прадавньої обрядової архаїки до більш чіткої їх диференціації та відносної самостійності у пізніших творах необрядової лірики. Зазвичай, більшість дослідників найвіддаленішої у часі епохи становлення усної словесності сходяться в тому, що архаїчна пісенність цього доісторичного періоду відзначається очевидним синкретизмом, який можна простежити, принаймні, на двох рівнях - формально- виражальному (виконання пісні у супроводі екстатичного танцю, магічної музики, пантоміми, колективної відправи, колових рухів тощо) та функціональному (невіддільність ідейних первнів: утилітарного, магічного, ритуального, апотропеїчного, естетичного).

Першопочатком артистичної організації найдавніших пісенних текстів став ритм, який у сучасній фольклористиці розглядається „як найперший естетичний компонент художнього твору” [5, с.77]. Це підтверджують і деякі новітні спостереження за розвитком вражень естетичного характеру у дитини (про співвіднесеність антропогенезу і етногенезу, тобто інтерполяцію особливостей розвитку людини на закони розвитку етносу відомо ще з ХіХ століття), за якими “ті менш-більш регулярні повороти і перепади інтонації для дітей, як і для первісних людей, є однією з найприємніших музик Дитина не знає солодшого враження від того колисання, котрого надає його колисці нянька, співаючи при цьому одну з тих монотонних мелодій, ритм якої так досконало узгоджується з регулярністю руху” [15, s. 35]. Згідно з іншим поглядом, ритмізація первісної поезії покликана виконувати завдання насамперед утилітарного характеру. Зокрема, виступаючи у кінці ХІХ століття проти просвітницьких проповідників „інстинктивної моральності людини”, Ф.Ніцше у дослідницькому фрагменті „Про початок поезії” зазначив: „В тих старих часах, що покликали до життя поезію, малася при тім на оці користь, навіть дуже велика користь, коли до мови впроваджувався ритм, ся сила, що новий порядок надає атомам речення, велить підбирати слова, перекрашує гадки і робить їх темнішими, чужішими, дальшими. Певно, користь забобонна: за поміччю ритму людська просьба мала бути глибше втовкмачена богам - після того як помічено було, що людина краще держить в пам´яті вірш, ніж не зв´язану мову; так само вважали, що ритмічним текстом можна дати себе почути на дальші віддалення, і ритмова молитва, здавалось, краще доходила до слуху богів” [3, с.69].

Утилітарність як ідейна прикмета архаїчних жанрів фольклору спричинилася і до їх активної ритуальної заанґажованості, що в умовах домінування недискретної міфологічної свідомості є зовсім логічним, а відтак цілком обґрунтовано можна розглядати поетику голосінь, замовлянь, обрядових пісень тощо, беручи до уваги те, що „їх естетичні якості з´являються у процесі ритуальної діяльності. Інакше кажучи, естетична діяльність виступає тут у складному комплексі форм і видів діяльності, вона супроводжує їх, виникає разом з ними” [10, с.160]. У підсумку „для всієї царини словесного мистецтва архаїчного періоду притаманна спершу повна нерозмежованість естетичного критерію з критеріями позаестетичними, позасловесними, заданими нормою ритуалізованого побуту” [1, с.6]. Аналогічного позаестетичного пояснення дотримуються й інші представники сучасної російської фольклористики, коли йдеться про з´ясування основних сутнісних умов у процесі продукування та побутування уснословесних творів хронологічно найвіддаленішого традиційного пласту. У цьому ракурсі, „буття фольклорного тексту в архаїчних традиціях спершу цілком визначається його ритуально-магічною, сакральною і тісно пов´язаною з нею комунікативною функціями; саме ці функції, а не естетичні дають йому право на відтворення. Естетичний критерій, якщо він й існує, ніяк не експлікується і, ймовірно, не усвідомлюється” [6, с.98].

Щоправда, така вторинність явищ естетичного порядку у фольклорі архаїчної доби та їх похідність від магічно-ритуальних чи міфологічно-сакральних способів освоєння дійсності у сучасних антропологічних студіях не є загальноприйнятою. З цим не погоджуються, зокрема, деякі дослідники, що відстежують психологічну природу естетичних феноменів. Російський теоретик Ю.Філіп´єв переконаний, що „мистецтво і художня діяльність з´явились у первісної людини навіть раніше за будь-яку магічну чи чаклунську діяльність. ... І можна сміливо стверджувати, що не мистецтво виникло з чаклунства і магії, а, навпаки, чаклунство і магія за допомогою малюнків і танців виникли з фетишизації і фантастичного переломлення того значення різноманітних зображень, котрі існували в первісному мистецтві” [9, с.98].

Суголосні міркування висловили й автори окремих статей, що ввійшли до міжнародного наукового збірника „Estetyka transkulturowa” (Краків, 2004) і присвячені осмисленню ритуальних обрядодійств в ісламських культурах та деяких індіанських племенах. На думку орієнталіста М.Абусабіба, у будь-якій культурній традиції „ритуал не міг би функціонувати, якби не був наповнений естетичною і мистецькою суттю. Його композиція має бути структурою добре спланованою естетично і мистецьки, що бачимо із комбінації драматичних елементів, співу і танцю” [13, s. 179]. Водночас, польський учений КЗайда, досліджуючи маґічну скерованість індіанських шаманських пісень, припускає, що „відновлення здоров´я в індіанському універсумі є насправді перетворенням світу і це перетворення має естетичний характер” [16, s.148], I далі: „Сила шаманських пісень, без сумніву, полягає в експресивній потузі поетичного слова, але не зводиться лише до неї. Поезія не лише „виражає”, але й стає стратегією вибудови порядку. Процес цей є відчуттям, що виходить за рамки нашої інтерпретації, і полягає з одного боку на передачі давньої мудрості, а з другого - на чуттєвому впорядкуванні хаотичних емоцій” [16, s.148]. Саме як спосіб включення емоційного фактора до операцій з ідеалізованими об´єктами, механізмів гносеологічного синтезу і як спонука практичних дій, на думку мистецтвознавців, виступає естетичний момент. I у найдавніші часи він був активною складовою навіть найбільш масштабних форм світобачення, уявлень про світобудову. Неабияке значення мало й те, що естетична реакція невіддільна від чуттєвого зв´язку людини зі світом. Отже, правомірно вважати, що категорія етноестетики як синтезуюча форма присутня серед найдавніших іпостасей етнічних архетипів людства, починаючи з найдавніших етапів його становлення, втілюючи у собі етно-регіональну специфіку людських спільнот [8].

В українській фольклористичній науці проблему співвідношення естетичних уявлень з прагматично-утилітарними компонентами фольклорної духовної архаїки на початкових стадіях розвитку людського суспільства предметом детального аналізу зробив М.Грушевський у першому томі своєї „Історії української літератури”. „Для того,- пише учений,- щоб примітивна людина, взагалі не витривала в настроях, недисциплінована, нездатна до діяльності постійної, зрівноваженої, методичної, могла виконувати такі довгі і тяжкі завдання, як ми то у неї бачимо, був в тім невідмінно потрібний елемент забавний, естетичний: елемент мистецької творчості і естетичного задоволення” [3, с.62]. Вихідним принципом життєдіяльності первісної людини у її ще скупому побуті, вочевидь, став креативний інстинкт, який однаково може бути задоволений як при майструванні знарядь праці чи предметів повсякденного використання, так і при виготовленні декоративних прикрас. Саме тому, за М.Грушевським, примітивний homo sapiens „довго, часом поколіннями, виробляє і досконалить який-небудь предмет практичного вжитку - скажімо, кам´яну сокиру, і стілько ж само часу й праці витрачує на точення і шліфування намиста чи іншої окраси. Се пояснюється тим, що для нього як одно, так і друге однаково предмет творчості, в котрій нерозривно змішуються мотиви утилітарні й естетичні, і він працює над сокирою і човном як над творами мистецтва, шукаючи в сій роботі вдоволення своїм естетичним вимогам і потягові до забави” [3, с.62]. Окремо дослідник продемонстрував глибоке усвідомлення еволюції художньої стилістики власне словесної творчості, процес артистичного вдосконалення якої він розуміє як „конкурс образів - інвенцій чисто поетичних по своїм прикметам, з котрих виживали найбільш влучні, себто ті, які найбільше промовляли до почуття і фантазії слухачів” [3, с.60].

Зародження естетичних вимірів у надрах міфологічного світобачення, анімістичного світогляду та певної господарської прагматики наших предків припускають і деякі українські дослідники матеріальної культури та мистецтвознавці. Здійснюючи генетичні висліди хатньої орнаментації українців, В.Щербаківський стверджує, що в її основі „...початково міг лежати не естетичний принцип, лише релігійно-апотропеїчний, котрий, одначе, привів пізніше до розвою естетичного смаку в населення і незвичайно високо розвинув орнаментаційний хист у нашого народу, як це видно не тільки з хатньої оздоби одежі і навіть таких речей, як вози і сани” [12, с. 177].

Дещо по-іншому розглядає питання формування первісних естетичних критеріїв Тетяна Орлова, мистецтвознавець, завдяки дослідженням якої у науковий обіг сучасних культурологічних студій введено термін „етноестетика”. Для дослідниці методологічно найбільш обґрунтованим видається трактування виникнення праестетичниих уявлень як передумови та одного з засобів становлення етносвідомості. У складі етносу українського народу такими початковими формами були символи приналежності (знаки роду і власності, тотемні символи), образи і певні абстрактні форми (трикутник, зерна, вуж-охоронець). Проте, це явище не позбавлене історичної динаміки і в подальшому іпостассю етноестетичних уявлень в українському мистецтві стають образи степу, дому, криниці, дівчини, козака, його коня тощо [8]. Цілком слушно послуговуючись для характеристики архаїчних пластів етнічної символіки категорією архетипів (у значенні, запропонованому студіями К.Юнга), Т.Орлова водночас не гіпертрофує роль цих ментальних згустків колективного підсвідомого і допускає можливість їхньої модифікації під впливом історико-суспільних чинників. У результаті цього, незважаючи на досить високий ступінь стабільності етноестетики, її все ж не можна розглядати як понадчасовий архетип, певний інваріант естетичної свідомості. Вона здатна накопичувати історичний і психологічний досвід народу та залежить від реальної динаміки конкретної етнічної спільності, поступу її духовної культури, збагачення ментальності, історико-стильових модифікацій у професійному мистецтві [7, с.16].

Крім того, діалектику змінності й сталості етноестетичних уявлень можна виявити з найдавніших етапів культуротворчості упродовж усього історичного поступу людства. А відтак, „категорія героїчного не існує в тотемному світогляді, а виникає тільки з постанням національних етносів. Але в образах епічних героїв виразно проступають риси трудової свідомості тотемізму. Легенди про їх походження і атрибутика підтверджують зв´язок з уявленнями про тотемних деміургів-першопредків певних племен, їхнє прагнення збігаються з общинними емоціями та інтересами, а надлюдськість сил уособлює можливості родоплемінних колективів” [7, с.16].

Дослідження історико-функціональної обумовленості художніх структур пісенного фольклору слов´янських народів, привело авторитетного українського фольклориста сучасності Наталію Шумаду до методологічного збагнення своєрідного функціонального перерозподілу уснословесної пісенності, результатом якого є те, що в умовах розкладу обрядової системи і спорадичного існування деяких обрядів домінантною стає естетична функція, яка уможливлює творче життя вивільнених від обрядової прикріпленості пісень в рамках інших жанрів [11, с.254]. Однак, закономірна втрата обрядового функціоналізму не обов´язково призводить до затирання чи забуття архаїчної символіки. Якраз навпаки, органічне вмонтування у структуру текстів пісенно-віршованого ритмізованого складу - цього своєрідного „сторожа традиції” (М.Грушевський) - забезпечує їй досить тривалу „мандрівку в часі”, зберігаючи водночас зовнішню форму, а подекуди й фрагменти семантичного наповнення. Таким чином, маємо хронологічно-вертикальну систему етносимволіки, яка, еволюціонуючи, скажімо, від обрядової поезії до ліричної пісні, акумулює і накопичує естетичний заряд, зароджений ще в епоху первісного синкретизму. Інакше кажучи, „... вотивна значущість архаїчного символізму та міфа в нові часи переходить переважно в естетичну цінність мистецтва та ігрових форм етнокультури, але спадкоємність як семантики, так і знаковості естетичних уявлень періоду початку етногенезу можна виявити в художній образності навіть сучасного українського мистецтва” [7, с.15]. Переконливими у цьому плані є також спостереження Р.Кирчіва, який, розглядаючи проблему спадковості художньо-виражальних засобів на прикладі поліського фольклору, стверджує, що „зв´язок з обрядом зберігає в пісні мотиви, образи, відповідні її ритуальній функціональності. Цей синкретизм обрядової дії і обрядової поезії зумовив збереження в останній багатьох таких моментів змісту і форми, котрі в інших місцях уже загубились або є менш вираженими” [4, с.236].

Як бачимо, представники сучасної фольклористичної думки чи культурологічної науки не є одностайними при тлумаченні ґенетичної природи естетичної фольклорно- етнографічної дійсності й обстоюють різні, інколи навіть протилежні погляди. I якщо синкретичний спосіб існування естетичних уявлень у сув´язі з утилітарними, магічними та релігійними є очевидним для всіх, то роль і вагу естетичного компонента у цій духовно-світоглядній синкретичності кожен розуміє по-своєму - від проголошення його домінуючим і першочерговим до визнання його цілковитої імпліцитності і неусвідомленості на ранніх етапах розвитку народної уснословесної культури. У такому разі, очевидно, варто погодитись з О.Лосєвим, який стверджував, що „естетичне є вираженням тієї чи іншої предметності, даної як самодостатня споглядальна цінність і обробленої як згусток суспільно-історичних відносин” [2, с.33], розуміючи під явищем естетизації результат співдії різних факторів у діахронному процесі і приймаючи тезу про те, первісні культури „творять образи, які є одночасно концептуальні і чуттєві” [14, s. 129].

Література:

1. Аверинцев С., Андреев М., Гаспаров М., Гринцер П., Михайлов А. Категории поэтики в смене литературных эпох // Историческая поэтика. Литературные эпохи и типы художественного сознания,- Москва: Наследие, 1994. 2. Бондаревська І. Теоретичні проблеми естетичного аналізу української культури XVII-XVII ст.. // Бондаревська І. Парадоксальнсть естетичного в українській культурі XVII-XVII століть,- К: ПАРАПАН, 2005. 3. Гоушевський М. Історія української літератури: У 6 т,, 9 кн.- К.: Либідь, 1993,- Т.1. 4. Кирчів Р. Фольклор українського Полюся //Кирчв Р. Із фольклорних регіонів України: Нариси й статті,- Львів, 2002. 5. Киченко А. Образ и образное сознание в фольклоре // Киченко А. Введение в теорию фольклора: Учебное пособие по спецкурсу,- Черкасы: б.и, 1998. 6. Мелетинский Е., Неклюдов С., Новик С. Статус слова и понятие жанра в фольклоре // Историческая поэтика. Литературные эпохи и типы художественного сознания,- Москва: Наследие, 1994. 7. Орлова Т. Етноестетика в поняттєвому контексті сучасного мистецтвознавства // Українська народна творчість у поняттях міжнародної термінології,- К.: Музей Івана Гончара, Родовід, 1996. 8. Орлова Т. Етноестетика як креативний фактор художньої діяльності // httpZ/newacmpolis. org. ua/ua/ gum2003.htm/orlova74/htm. 9. Филипьев Ю. Сигналы эстетической информации,- Москва, 1971. 10. Чистов К. Поэтика славянского фольклорного текста. Коммуникативный аспект // Чистов К. Фольклор. Текст. Традиция,- Москва: ОГИ, 2005. 11. Шумада Н. Історико- функціональна обумовленість художніх структур пісенного фольклору слов’янських народів // Історія, культура, фольклор та етнографія слов’янських народів: ІХ Міжнародний зїзд славістів,- К: Наукова думка, 1983. 12. Щербаківський В. Українське мистецтво: Вибрані неопубліковані праці,- К: Либідь, 1995. 13. Abusabib M. Islamistychny paradygmat estetyczny, konkretny przyklad // Estetyka transkulturowa.- Krakow: UNIWERSlTAS, 2004. 14. Morphy H Postrzegajq rdzennq sztukq australijskq Tium. M.Korusiewicz // Estetyka transkulturowa.- Krakow: UNIWERSlTAS, 2004. 15. Veron E. Poczqtki i ugrupowanie sztuk//Estetyka /Przet. z franc A.Lange.- Warszawa: Nowy Swiat, 1892. 16. Zajda K Rola szamanskich piesni w ceremoniach uzdrawiania // Estetyka transkulturowa.- Krakow: UNIWERSITAS, 2004.