Лариса ВЛАСЕНКО, директор ліцею „Дизайн-освіта"

Анотація

Рід П.П.Чубинського розкидано по всьому світу: Україна, Франція, Сербія, Югославія, Сполучені штати Америки, Польща. Дослідження спирається на родовідне дерево Чубинських, складене Ніною Чубинською-Соколовою, онукою Павла Платоновича, зі спогадів самої Ніни Соколової та Михайла Горпинського, які проживають у Франції; із записів Катерини Павлівни Чубинської, онуки Павла Чубинського; Тетяни Павлівни Товкай, праправнуки Павла Платоновича, та з розповідей праправнуки Катерини Павлівни Вишневської.

Дослідження проведено з метою вивчення генеалогічних ліній роду Павла Платоновича Чубинського та буде корисним для ознайомлення всім, хто цікавиться цим славетним українським родом, засновником якого є наш великий земляк Павло Чубинський.

Summary

One can find P.Chubinsky’s family all over the word: Ukraine, France, the USA, Poland, and other countries. Nina Chubinska-Sokolova, Pavlo Chubinsky’s granddaughter made their family, tree, based on her own recollections as well as Mykhailo Horpinsky’s ones. Katherina Pavlivna Chubinska, Pavlo Chubinsky’s granddaughter, his great-granddauther Tetyana Pavlivna Tovkai and Katherine Pavlivna Vyshnevska all contributed to the foundation of their family tree.

Geneological investigations were held in order to learn Pavlo Chubinsky’s family tree. It will be useful for those who are interested in the biography of their glorious personality - our contryman Pavlo Chubinsky.

За родовідним деревом Чубинських, схему якого наш ліцей „Дизайн-освіта” імені Павла Чубинського отримав із Парижа в березні 2001 року від Ніни Павлівни Соколової, уродженої Чубинської, Павло Платонович мав брата Костянтина, 1845 р.н. та двох сестер - Олену, 1827 р.н. та Анастасію, 1842 р.н.

Сам Павло Платонович був одружений з Катериною Тейгрос, 1832 року народження. Подружжя народило четверо дітей: синів Павла (1870-1927 рр.), Михайло (1871-1942 рр.), Федора (1878) та дочку Олександру (1873-1949 рр.). старший син Павла Платоновича теж Павло, як загадують у матеріалах, надісланих з Парижа до Бориспільського краєзнавчого музею Ніна Соколова та Михайло Гортинський, закінчив курси інженерів шляхів сполучення ім. Олександра І в Петербурзі в 1898 році, і присвятив себе службі водних і шосейних сполучень. Перебуваючи на різних посадах, він дослужився згодом до відповідального поста чиновника водних шляхів Амурського басейну, який довгий час займав, згодом був Головним інспектором торгівлі і промисловості, потім його відрядили до Персії для вивчення питань транспорту і товарообміну між російськими та перськими портами. Покинувши в жовтні 1920 р. Росію, він працював інженером у Сербії, а в 1924 р. із сім´єю переїхав у Францію, спочатку в Ніццу, а потім у Париж. В останньому заробляв собі на життя у французькій залізничній компанії, був професором у Російській технічній школі. У 1927 р. раптово помер.

Старший син Чубинського двічі одружувався. Його перша дружина - Марія Селезньова, з якою в нього було четверо дітей: Лілія, 1898 р.н., Карін (Катерина), 1899 р.н., Ксенія, 1907 р.н., та Павло, 1919 р.н. Від цього шлюбу відома тільки доля Катерини Дмитрівни Чубинської, яка вийшла заміж за Дмитра Вишневського, та мала двох синів: Павла (1928-1985 рр.) та Володимира (1931-1987 р.н.).

Як пише у своїх спогадах внучка Катерини Павлівни Тетяна Павлівна Вишневська, її бабуся була кандидатом філологічних наук (померла в 1986 р.) і розпочинала педагогічну діяльність у 20-і роки саме в Бориспільському районі на колишньому хуторі її діда біля с. Гора (тепер Велика Олександрівка). Закінчила в 1929 р. Київський інститут народної освіти. В 1935-44 р.р. працювала в Ташкенті, там закінчила аспірантуру. В 1944-1957 р.р. завідувала кафедрою літератури в педагогічних інститутах в Кривому Розі, Свердловську, Нижньому Ломові Пензенської обл., Горно-Алтайському педінституті, а з 1966 р. - в Інституті мистецтвознавства фольклору та етнографії ім. М. Рильського АН УРСР. Катерина Павлівна багато працювала в архівах Києва, Житомира, Ленінграда, де вивчила діяльність свого уславленого діда. Її доля склалася не дуже щасливо, бо була з крамольного роду Чубинських, „буржуйка” та ще й неблагонадійна. Не виніс тягаря цього прізвища і її чоловік - Дмитро Вишневський, за фахом педагог-історик Вони розлучилися, і Катерина Павлівна сама виховувала двох синів - Павла та Володимира.

Правнук Павла Платоновича Павло одружився з Раїсою Матюніною, із якою вони мали дев´ятеро дітей. Серед них двоє дівчат - Катя, 1955 р.н., та Тетяна, 1961 р.н., які нині проживають у м. Борисполі. Катерина Павлівна Вишневська, на жаль, працює не за спеціальністю. Її сестра Тетяна (по чоловіку Товкай), трудиться в місцевій санітарно-епідеміологічній службі. У К.П. Вишневської дочка Оля, 1989 р. н., яка у 2005 році закінчила наш ліцей і зараз навчається в Інституті філології Національного університету імені Тараса Шевченка. Т. П. Товкай має двох дівчаток - Наталію, 1989 р.н., та Ірину, 1994 р.н.

Трагічно склалася доля другого сина Катерини Павлівни Вишневської - Володимира, який взяв собі прізвище діда - Чубинський. Одруженим він не був і дітей не мав. Закінчивши в 1953 р. Київський політехнічний інститут, він став одним із організаторів та провідних викладачів Житомирського загальнотехнічного факультету КПІ. Здавалось би, все складалося дуже добре. Та конфлікт із кількома співробітниками кафедри факультету і згодом донос одного із них призвели до несправедливого звільнення з роботи та ще й нібито „за власним бажанням”. Почалася довга нерівна боротьба Володимира Чубинського за справедливість. І на одному з її етапів Володимир в кабінеті міністра вищої освіти відмовився від диплома інженера-педагога і оголосив трудову голодівку протесту до поновлення його на попередній роботі. Він спочатку ще мав сили для боротьби. Хоч уже був без роботи, але брав активну участь у роботі хорової капели КПІ, автор Гімну політехнічного інституту. Біда прийшла пізніше. В 1971 р., коли почалося „полювання на відьом”, його притягли до відповідальності „за неробство і антисуспільний спосіб життя”. Після численних звернень у різні інстанції за відстоювання своєї честі і гідності, йому навісили ярлик „психічно неповноцінного” і кілька разів кидали до „психушки”. Не витримавши знущань і переслідування, у 1987 році він вирішив добровільно піти з життя. Похований у м. Борисполі, Володимир - останній, хто носив прізвище Чубинський.

Друга дружина старшого сина Павла Платоновича - Ольга, уроджена Лєбєдєва. Вони виїхали за кордон у 1920 р. Там у них народилася дочка Ніна, яка потім вийшла заміж за Георгія Соколова. Згодом Георгій помер, а Ніна Чубинська-Соколова і досі живе в Парижі. У них троє дітей: Марія, 1946 р.н., Микола, 1949 р.н., та Костянтин, 1951 р.н. Ніна Соколова-Чубинська має семеро внуків, які також мешкають у Парижі.

Другий син П. П. Чубинського - Михайло. Природа наділила його гарною статурою, за характером був добродушним, мав гострий розум. У Михайла та його дружини Анни було двоє дітей - Арсеній і Наталія. Син Арсеній закінчив юридичний факультет у Белграді, займався адвокатурою і довгий час жив у Белграді із своєю дружиною. Потім вони виїхали у Сполучені Штати Америки, в Нью-Йорк, де й померли бездітними. Дочка Наталія вийшла заміж за відомого адвоката Ігоря Кістяківського і жила в Парижі, де і знайшла останній спочинок Від цього шлюбу є двоє синів, Володимир і Ігор. Вони також жили в Парижі, де й відійшли за останню межу. У першого була одна донька, у другого - три. Михайло Гортинський пише: „Михайло Павлович Чубинський ще у 23 роки став професором-стипендіатом Київського університету. На початку десятих років ХХ ст. він був уже відомим ученим поза межами Росії. Займався юриспруденцією, зокрема кримінальним правом. У 1920 р. він із сім´єю залишив Росію, жив і трудився в Югославії, був професором університету і відомим громадським діячем. Праці Михайла Павловича Чубинського можна побачити в багатьох бібліотеках світу і, зокрема, в Белграді, Варшаві, Женеві, Парижі. Михайло Павлович Чубинський помер у 1942 р. і похований на російському кладовищі в Белграді, в могилі із своєю матір´ю, дружиною Анною і сестрою Олександрою Павлівною”.

Ще одна гілка Чубинського - донька Олександра, за чоловіком - Чапаєва. Але якщо погортати програми Шаляпіна, то можна прочитати, що з ним у головних ролях в імператорському Великому театрі в Москві співали саме вони, Олександра Павлівна. Починала кар´єру співачки Олександра в 1903 р. в Київській опері і була на той час не тільки великою оперною співачкою, але й високоосвіченою і високоморальною жінкою (закінчила Смольний інститут благородних дівиць). Олександра була дуже красивою. Серед її численних прихильників - навіть сам Сергій Васильович Рахманінов, який у той час, коли Олександра співала у Великому театрі, був там диригентом. У 1912 р. вона поїхала на гастролі в Італію, в „Ла Скала” в Мілані, де виступала майже два роки. Успіх був такий великий, що їй навіть запропонували контракт в Метрополітен-опері в Нью-Йорку. Через катастрофу „Титаніка” вона туди не поїхала. А шкода, бо повернувшись в Росію, невдовзі, в 1917 р., її чекав арешт, що буцімто була замішана „в заговорі”. На щастя, їй із дочкою Вірою допомогли втекти з тюрми. У 1920 р. вона виїхала за кордон, у Белград, де займалася громадською роботою і створила гуртожиток для російських студентів у Белграді, батьки яких жили в провінції. У старості дуже бідувала і померла в 1949 р. Олександра була заміжня за Дмитром Чапаєвим. У них була дочка Віра, яка вийшла заміж за Михайла Горпинського і завідувала балетною школою. Внук Олександри Павлівни - теж Михайло Горпинський, 1937 р.н., живе в Парижі, має п´ятеро дітей. Останню дівчинку, яка народилася в 1996 р., назвали на честь бабусі Олександрою.

На жаль, про третього сина Павла Платоновича Чубинського - Федора нічого не відомо. Кажуть, що він пішов з білогвардійцями і шляхи його загубилися.