Ярослава ВЕРНЮК, к.філол.н
Степан ШЕВЧУК, проф.

«Я в світі щиро працював, Я сіяв те, що Бог послав».

Павло Чубинський

Анотація

Дослідження «Павло Чубинський — «... апостол правди і науки» розкриває наукові підходи вченого до вивчення народознавства ХІХ ст., що актуальні до прийдешніх поколінь є вагомим джерелом наукових студій матеріальної та духовної культури України.

Summary

Research «Pavlo Chubinsky — apostle of the truth and science» opens scholar´s scientific approaches in studying of ethnology of 19 century, wch are actual for the future generations and are a serious source of scientific researches of material and spiritual culture of Ukraine.

Домінуюча довідково-енциклопедична література радянського періоду про Павла Платоновича Чубинського (1839—1884) констатувала, що він ввійшов у науку як фольклорист, етнограф буржуазно-демократичного, буржуазно-ліберального напряму [20]. Подібне означення до імені вченого подавалося і в наукових коментуваннях 50-томного видання Івана Франка [15]. У свій час сам же Іван Якович високо поцінував П. Чубинського, наголошуючи, що він відтворив «живу картину життя і побуту українського люду з його звичаями, характером, світоглядом і безмірною тугою» [3. 580]. В імперській науці, а саме в «Истории русской этнографии» (1891 р.) визначний російський історик літератури та фольклористики культурно-історичної школи, дійсний член Петербурзької Академії наук та член Наукового товариства імені Т. Шевченка (Львів) Олександр Пипін подібного вищенаведеного ярликування не подавав, а, навпаки, засвідчив, що Павло Платонович — чудовий етнограф-збирач, єдиний у своєму роді діяч у цій галузі російської науки [13. 38]. Інші прогресивні вчені царської Росії об´єктивно визначали внесок П. Чубинського для дослідження народів Півночі. На початку ХХ ст., відзначаючи в Архангельську 105 річницю від дня народження П. Чубинського, російський бібліограф А М. Попов констатував: «Доля розпорядилася так, щоб молодий учений, сповнений енергії і благих намірів, приклав свої сили справі не вітчизни, а там, де подібні йому люди були більш ніж необхідні, і де культурних фахівців (працівників) зовсім не було — саме на крайній Півночі Європейської Росії [14. 73]. Як уже констатувалося, прогресивні вчені царської Росії намагалися об´єктивно оцінити внесок Павла Чубинського для дослідження народів Півночі, але їх думка не враховувалася офіційним тоталітарним режимом московського Кремля. Наприклад, у фаховому, але, звичайно, заідеологізованому на той час журналі Інституту етнографії АН СРСР «Советская этнография», в 1956 р. дещо оповідалося про вагомість діяльності П. П. Чубинського [10. 77-85], стверджувалося, що все свідоме життя він віддав науці. Водночас у цій публікації фіксувалося, що ним виявлялася класова обмеженість поглядів. Тут же наголошувалося про його непослідовність у визначенні ролі релігії у житті народу, а також було звинувачення за наче глибоко помилкове оцінювання значення реформи 1861 р. та ін. [10. 83].

Нині, у контексті українського національного відродження нарешті активізовується об´єктивний підхід до вивчення наукової спадщини Павла Чубинського. Його багатогранна діяльність у галузі статистики, демографії, картографії, історії, музеєзнавства, архівознавства, бібліографії, бібліотекознавства, правознавства, літературознавства, журналістики, етнографії, фольклористики, театрознавства, педагогіки, а також у здійсненні професійного перекладу і поетичній творчості (збірка

1871 р. «Сопілка», опублікована під псевдонімом Павлуся). Уславлений він і особливо значимою патріотичною поезією «Ще не вмерла Україна», що з мелодією Михайла Вербицького зазнала утиски царсько-російської та радянської систем, але, як фенікс, вижила серед народу, утвердилася державним Гімном суверенної України. При всій багатогранній творчості Павло Чубинський знаходив час для громадської діяльності, утвердив себе як правдолюб, захисник знедолених, оптимізмом збуджував молодь і людей навколо себе.

Зібрані та видані ним у другій половині ХІХ ст. фольклорно-етнографічні пам´ятки набули нової документально-художньої бази сприйняття світогляду, художнього осмислення дійсності. Науково-організаційне накопичення їх, за висловлюванням самого П. П. Чубинського, дало змогу «бачити народ незалежно від вражень спостерігача» [18. ХІІ]. А це підносило наукову думку на новий рівень пізнання народу. Освоївши і розширивши орієнтацію Російського географічного товариства на вивчення народів Росії (Російської імперії — С.Ш.), Павло Платонович після заслання об´єктом дослідження обрав запропонований Південно-Західний край — Київську, Подільську, Волинську губернії України, культуру населення тих територій, на які постійно претендували як Росія, так і Польща. Тому статистичні, етнографічні, фольклорні факти оповідали не просто про середовище, а творили правдивий народознавчий контекст, в якому невід´ємно з традиціями матеріальної, духовної культури у просторі та часі діє людина, етнос, нація. Ідеологи експедиції під егідою РГТ академік Костянтин Бер, Костянтин Кавелін, Микола Надєждін, звичайно, розуміли вагомість нагромадження і вивчення статистично-етнографічно-фольклорних пам´яток, значимість дослідження їх, звичайно, в контексті російської культури з приєднанням культур інших народів Росії. Але такий процес спрямовувався ними через державницький підхід збереження імперських окраїнних земель, а тому орієнтувався на подолання розриву між російським фольклором та фольклором так званих меншин Росії. Останнє прикривалося наче потребою підняття культури окраїнних земель «малих народів» до рівнів орієнтованої російської [1. 16]. Ревним ініціатором такого процесу виступав Микола Надєждін. Саме він одним з перших звернув увагу на вивчення фольклору малих народностей, щоб через російську культуру ввести їх в еволюційний процес життя всього людства [там само]. Як бачимо, був явний прояв орієнтації на тогочасну російську глобалізацію в імперії.

П. П. Чубинський, ще працюючи серед народів Європейської Півночі, куди був засланий «без суду і слідства», відчув ідеологічну позицію імперської Росії. Далеко від України він відстоював оригінальну думку про самобутність, право на існування різних племен, народностей та народів, зокрема зирян, лопарів, карелів, самоїдів, як науковець доводив їх право на власну долю, ініціював достовірне, статистичне облікування, а, відтак, і визнання. За реалістичність, чіткість вагомих наукових досліджень періоду заслання Павло Чубинський отримав посаду секретаря Архангельського губернського статистичного комітету. Він був членом- кореспондентом імператорського Московського товариства сільського господарства, членом-співробітником імператорського Російського географічного товариства, дійсним членом товариства любителів природознавства, антропології і етнографії при Московському університеті, членом-співробітником імператорського Вільного економічного товариства, підтримував зв´язок з Паризьким етнографічним музеєм. Набувши авторитет науковця (опублікував понад 50 праць, нарисів, кореспонденцій, програм, звітів, хоча мав заборону займатися наукою та друкувався під іншими прізвищами [4. 5]), досвід роботи секретаря губернського статистичного комітету, редагування неофіційної частини «Архангельских губернских ведомостей»; видання «Памятной книги Архангельской губернии 1864 г.», «Трудов Архангельского статистического комитета за 1865 г.» (Кн. 1, 2. — Архангельск, 1864), утверджував нові підходи до вивчення народознавства північної території царської Росії через достовірні статистичні, етнографічні відомості, місцеві говори, одночасно включаючи виявлені південно-руські (українські) елементи, популярні в Архангельщині. Значимо, що в 1864 році, коли ревно реалізовувалося Валуєвське циркулярне розпорядження про те, що «української мови не було, нема й бути не може», П. Чубинський сприяв засланцеві Петрові Єфименкові опублікувати дослідницьке порівняння південно- західної говірки з великоруською (російською) лексикою, фразеологізмами української мови, побутуючими серед північних поселенців тодішньої імперії. Він здійснив так звану Північну експедицію, під час якої у вкрай важких природніх умовах обстежив 36 повітів семи губерній. Отримавши у Петербурзі звільнення від заслання, ставши дійсним членом імператорського Російського географічного товариства, він включився до вагомого доручення організувати і провести наукову експедицію у Південно- Західний край (така назва території офіційно замінювала визначення «Українські губернії»).

П. П. Чубинський плідно здійснив три маршрути експедиції, якими обстежив 56 повітів у Волинській, Подільській, Київській, Гродненській, Мінській, Люблінській, Сідлецькій губерніях, а також частину території Бессарабії.

Його авторитет, працелюбство та організаторські здібності допомогли залучити до виконання поставлених завдань українського мовознавця Костянтина Михальчука, історика, професора Київського університету Володимира Антоновича, історика, етнографа, журналіста Івана Новицького, дійсного члена РГТ Івана Чередниченка, Василя Кравцова, письменника, журналіста Петра Раєвського. З повідомлень самого Павла Платоновича дізнаємося, що він користувався записами казок В. І. Ілляшевича, матеріалами збирача фольклору К. П. Кардаша та ін. [18. XV].

Відзначимо, що Павло Чубинський зумів залучити до виконання завдань представників різних верств населення, різних уподобань, досвіду, фахової підготовки і навіть різних віросповідань. Діяв він дуже сміливо, принципово у залученні до виконання як державної програми, так і наукової діяльності. Тому значимо, що матеріали йому довіряли і подавали: професор кримінального права Київського університету Олександр Федорович Кістяківський (упорядкував карні рішення волосних судів), фольклорист, історик, професор російської історії Київського університету Володимир Боніфатійович Антонович (зробив майже сто витягів з судових процесів про чаклунство), український композитор, основоположник української професійної музики Микола Віталійович Лисенко (здійснив нотації весілля, обрядових пісень та ігор, записаних у Борисполі), професор, інженер-конструктор, технолог цукроваріння, відомий меценат української культури Василь Федорович Симиренко (збагатив колекцію фотосвітлин типажів, побутових ситуацій), професор Київської духовної академії, історик, краєзнавець, літературознавець, архівознавець (в минулому учитель Кременецької семінарії на Волині) Микола Іванович Петров (надіслав етнографічні матеріали), історик православної церкви, професор Кременецької семінарії Андрій Федорович Хойнацький (подав запис весілля та ігор від вихованця семінарії Миколи Ящинського (з с. Пісок Житомирського повіту). Як бачимо, до народознавчих студій приєднувалися знавці різного профілю та різних орієнтацій. Павло Платонович доброзичливо відгукнувся про помічника у зборі казок, матеріалів звичаєвого права етнографа с. Іванків Переяславського повіту Івана Касяненка. Вказував також, що працював під опікою київського, подільського та волинського генерал-губернатора Олександра Дондукова-Корсакова, холмського греко- католицького єпископа Леонтія, а також начальників Київської, Подільської губерній М. Катаказі та князя І. Мещерського, секретаря Подільського губернського статистичного комітету К. Пенського, мав чимале сприяння редактора газети «Киевлялин», екстраординарного професора кафедри загальної історії Київського університету Віталія Яковича Шульгіна [18. XVII].

Значимо, що публікування зібраного матеріалу Російським географічним товариством (далі — РГТ) покладалося під відповідальність члена археологічної комісії Петра Андрійовича Гільтенбрандта та уже відомого в науці Миколи Івановича Костомарова. Під керівництвом останнього вийшли третій, четвертий та п´ятий томи. Упродовж 1872—1878 рр. надруковано сім томів (дев´ять книг) об´ємом 300 друкованих аркушів з назвою «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной императорским русским географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы исследования, собранные д. чл. П. П.

Чубинским» (далі — «Труды»). Вагомо, що народознавчі опубліковані матеріали стосувалися різних граней життя, бо сам П. П. Чубинський відзначив: «У поїздках моїх я старався не обминути жодної дрібниці народного побуту та творчості, які найменше були досліджені. Так, я всюди стежив за фонетичними й граматичними особливостями говірок, змінами в побуті; із пам´яток народної творчості — я звернув особливу увагу на обрядові пісні й казки міфічного змісту, описував обряди, розглядав і вибирав рішення волосних судів. Збирав свідчення про економічне становище селян, про заробітну плату, промисловість, про значення євреїв у цьому краї та інше.

Обрядових пісень записав близько 4000. Родини, хрестини, похорони записані в декількох місцях, весілля описано більше ніж у 20 місцях, казок записано близько 300. За програмою говорів зроблені записи більше ніж у 60 місцях, із книг волосних судів вибрано близько 1000 рішень. Майже повсюди робилися записи про заробітну плату, про характерні заняття, урожайність, вплив селянської реформи на економічний побут народу, про торгівлю лісом, тютюнництво, шовківництво, виноробство та інше» [18. XIV-XV], Об´ємний внесок Павла Чубинського високо оцінив академік Олександр Пипін за те, що він «за два роки зібрав таку велику кількість матеріалів, як цього не вдалося зробити цілим науковим товариством за багато літ» [13. 350].

Для науки вагомими були і є «Труды» Павла Чубинського, а саме з погляду вивчення синкретичного упорядкування української міфології, визначення її місця у контексті слов´янської. Публікації вченого дозволяють здійснити компаративістський аналіз, адже в «Трудах» подані матеріали майже з усіх місцевостей України, особливо багато представлено з Волині, Поділля та Полісся. П. Чубинський виявляв зацікавлення до народного пізнання Всесвіту (землі, неба, сонця, місяця, Чумацького шляху, зірок, комет), природних явищ (блискавки, грому, хмар, морозу, снігу, дощу, вихору), пір року, місяців, днів, а також світу тварин, рослин, народного житла (громадського, господарського), народного одягу, духовного світу людини, її перевтілення, знахарства, ворожби та ін. Осмислення фольклорно-етнографічних матеріалів як народних знань у представленні Павла Чубинського вимагає від наших сучасників поглибленого синкретичного вивчення з метою створення нарешті цілісної «Української міфології», «Української усної народнопоетичної творчості», «Української етнології» та інших дисциплін з гуманітарних наук.

Коли у Петербурзі редагувався та упорядковувався до видання третій том «Трудів», то в Києві за ухвалою Південно-Західного відділу визначалося видання «Календаря Юго-Западного края на 1873 год». Підготовка його доручалася Василеві Борисову (дійсному статному раднику, голові Київської контрольної палати, заступнику голови Південно-Західного відділу РГТ) та Павлові Чубинському. Така праця для них була особливо відповідальною, бо базувалася на достовірних відомостях про реальний стан у південно-західних губерніях. В умовах відкритих утисків царизмом української культури раніше опубліковані календарі готувалися в угоду урядові і популяризували спекулятивні статистичні відомості [6. 275]. В. В. Борисов та П. П. Чубинський запропонованим виданням ввели новаційний підхід у комплексне поєднання географічних, статистичних, етнографічних, історичних відомостей, щоб повніше констатувати дійсний стан життя краю. У календарі публікувалися аргументовані дані про територію, адміністративний поділ трьох губерній, кількісний склад населення, розмежування його за станом, віросповіданням (православні, римо-католики, протестанти, розкольники, іудеї та ін.), родом занять, ефективністю ведення сільського господарства, розвитком фабрик, заводів, ремесел, промислів тощо. Констатувалися дані про архітектурні споруди як світського, так і культового призначення (церкви, монастирі, костели, синагоги). Щоб пробудити зацікавлення населення до минувшини, до різних жанрів мистецтва, розкривалася коротка історія виявлення та збереження пам´яток давнини у діяльності Археографічної комісії, наскільки нею були зібрані розпорошені в приватних колекціях, архівах, храмах раритети. Робився акцент як на важливості реєстру документальних джерел за хронікою місцевих подій, так і достовірності фіксації збережених могил, курганів, існуючих переказів, легенд про значущі для історії пам´ятки.

Календар обіймав 600 сторінок і подавав різні відомості з життя краю, орієнтував і на пізнання звичаїв, традицій в народному та етнохристиянському освітленні, що найповніше тут висвітлені у розділі «Краткий народный календарь. Поверия и приметы к дням и месяцам относящиеся» [8. 28-38]. Лаконічний виклад вірувань, традицій, прикмет фіксувався у логічній календарній подачі з констатацією ігор, хороводів, пісень, прислів´їв, приказок Розкривалася тут живучість реліктового «Водіння Лялі», Рахманського великодня, Зелених свят, русалії, дійств до Марени, розговляння мандриками, кутею та ін.

Вкраплювалися в календарі традиційні прислів´я, приказки («До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоть комин витри», «Варвара ночі ввірвала, а дня приточила» та ін.). Констатувалася живучість ворожінь, приурочених до Андрія, Свят-вечора тощо.

До видання «Календаря» за редакцією В. Борисова та П. Чубинського раніше такої обширної інформації не подавалося. А це, звичайно, сприяло новому пізнанню краю (губерній, повітів, населених пунктів) через історичну хронологію, духовний світ, звичаєво-побутову культуру автохтонного населення. Хоча тогочасна газета «Киевлянин» активно здійснювала шовіністичну русифікаторську політику, підтримувала асиміляцію національних меншин, але змушена була визнати, пропагувати видання під грифом РГТ, щоб засвідчити дійсний стан буття. 19 грудня 1872 року часопис змушений був констатувати: «Днями надійшов у продаж «Календар Південно-Західного краю» на 1873 рік, укладений п.п. В. Борисовим і П. Чубинським. Тепер можемо запевнити, що запропонований видавцями план — дати читачам потрібну настільну книгу, яка відображає сучасне становище південно- західних губерній статистичними відомостями — виконано ними цілком добросовісно й в належному обсязі. Книжка В. Борисова й П. Чубинського не тільки є великим досягненням у статистичній літературі нашої місцевості — вона посідає почесне місце в літературі російського вітчизнознавства загалом». Цей календар був популярним передвісником третього тому «Трудів» (з розділом «Народный календарь»), в якому докладно описувалися народні повір´я, звичаї, обряди, пісні, ігри, приурочені до пір року, свят за місяцями, днями [8. 28-38].

Вивчення Павлом Чубинським Архангельщини, глибокі студії Південно-Західного краю, співпраця у Російському географічному товаристві, заснування його київського відділення створили широкий ґрунт для розвитку різних галузей знань про український та інші народи, що змусило навіть уряд тодішньої Російської імперії певною мірою визнати заслуги вченого і відзначити його титанічну працю високими нагородами. Студії Павла Чубинського були відомі і в Європі, тому в Парижі його пошанували срібною медаллю. Щодо подвижництва вченого слушно навести узагальнюючу думку Олександра Пипіна про те, що «поряд з властивим йому талантом, розкривається пояснення успіху його великої праці, не маючої собі аналогів в історії нашої етнографії, — і тут вказівка на те, що може здійснити чисте почуття до вітчизни (України — С.Ш.), коли йому відкрити шлях до діяльності в галузі науки та народознавства» [13. 355].

Література:

[1] Азадовский М. К История русской фольклористики. — М.: Учпедгиз, 1965. — С. 5—17; [2] «В.Г.» Труды этнографическо-статистической экспедиции П. Чубинского в сравнении с другими подобными //Киев, старина. — К., 1884. — №2. — С. 349—351; [3] Видатні діячі України минулих століть: меморіальний альманах. Золоті імена України. — К.: Євроімідж, 2001. — 612 с.; [4] «Г.Б.» П.П. Чубинский в Архангельской губернии // Оттиск из журн. «Киевская старина». — К., 1903. — 12 с.; [5] Журнал заседания Юго-Западного отдела императорского Русского географического общества // Записки Юго-Западного отдела императорского Русского географического общества. — К., 1874; [6] Зиль А. Народознавець. Павло Чубинський і його доба /Андрій Зиль. — К.: Тов. «Казка», 2009. — 400 с.; [7] История полувековой деятельности императорского Русского географического общества, 1845—1895/ состав. П. П. Семенов при содействии А. А. Достоевского. — СПб., 1896; [8] Календарь Юго-Западного края на 1873 г. / ред. В. Борисов, П. Чубинский. — К., 1872; 9]Кистякивский А. Ф. Павел Платонович Чубинский// Киев. старина. — К., 1884. — №2. — С. 343—349; [10] Куницкий А. С. Украинский этнограф Павел Платонович Чубинский // Совет. этнография, 1956. — №1. — С. 77—85; [11] Одарченко П. Павло Чубинський // Українська література: зб. вибр. ст. / ред. О. Зіневича; авт. передм. В. Іваненко. — К.: Смолоскип, 1995. — С. 300—318; [12] От Комиссии по снаряжению этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край // Труды этнографическо-статистической экспедиции снаряженной в Западно-Русский край императорским русским географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы исследования собранные д. чл. П. П. Чубинским. — СПб., 1872. — Т. 1. — С. ІІІ—Х; [13] Пыпин А. Н. История русской этнографии. — СПб., 1891. — Т. ІІІ. Этнография малорусская. — С. 347— 356; [14] Попов А.Н. П. Чубинский на Севере... // Известия Архангельского общества изучения Севера, 1914. — №3. — С. 73; [15] Франко І. Твори / Іван Франко. — В 50 т. — К.: Наук, думка, 1980. — Т. 28. — С. 377; [16] Фруменков Г Г. Павел Платонович Чубинский: к 150-летию со дня рождения // Памятные даты Архангельской области. — Архангельск: Северо-Западное кн. изд- во, 1988. — С. 17—18; [17] Чередниченко Д. Павло Платонович Чубинський / Дмитро Чередниченко. — К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2005. — 376 с.; [18] Чубинский П. Общее предисловие к материалам, собранным П. П. Чубинским //Труды... — СПб., 1872. — Т.1. — С. ХІ—ХХ; [19] Чубинський П. П. Сопілка: поезії, переклади / упоряд., підготов. текстів та ст. Д Чередниченка. — К.: Задруга, 2001. — 79 с.; [20] Павел Чубинский // Советская историческая энциклопедия. — М., 1976. — Т. 16. — С. 86; Большая советская энциклопедия. — М., 1978. — Т. 29. — С. 239; Українська радянська енциклопедія. — К., 1985. — Т. 12. — С. 12 та ін.