Наталія БУРЛАКА, аспірант

Анотація

Естетичні якості традиційного фольклорного тексту значною мірою обумовлені впливом екстралінгвістичних факторів: фольклорної мовленнєводіючої макросфери, що є історично детермінованою, фольклорної свідомості як особливого типу художнього освоєння дійсності, фольклорної комунікації, а також колективного авторства. У статті закцентовано увагу на аналізі внутрішньої структури фольклорної моводіючої макросфери, що передбачає умовне домінування естетичної функції, наявність ідеальної фольклорної дійсності, естетичного еталону, єдиного естетичного критерію - відповідності традиційній культурній нормі тощо. Таким чином, можемо говорити про контамінацію функцій фольклорного тексту з умовним домінуванням естетичної. При демонстрації „фольклору” колективом на сцені чи перенесенні в суспільство з іншою традицією, фольклорний добуток сприймається реціпієнтом як факт передусім естетичний.

Summary

Aesthetically qualities of traditional folk-lore text to a great extent are conditioned by influence of extra- linguistic factors: folk-lore lingvo macrosphere whch is historically determined, folk-lore consciousness as special type of the artistic mastering of reality, folk-lore communbatbn, and also collective authorship. In the article attention is accentuated on the analysis of underlying structure of folk-lore lingvo macrosphere whch foresees the conditional prevailing of aesthetically beautiful function, a presence of ideal folk-lore reality, aesthetically standard, unique aesthetically beautiful criterion is accordances to the traditional cultural norm and others like that. Thus, can talk about contamination of functions of folk-lore text with the conditional prevailing of aesthetically beautiful. During demonstration of „folk-lore” by a collective on the stage or transference in society with other tradition, folk-lore work is perceived recipient as a fact is foremost aesthetically.

Вивчення феномена фольклорного тексту як явища усної народної словесної творчості народу має тривалу наукову традицію, що опирається на розуміння мови фольклору як складного генезисного утворення, „де діалектично скомпільовані його утворюючі, тобто й конкретні народні говори, і діалектна мова як система всіх відповідних діалектних явищ, і загальнонародна мова в цілому як метасистема української мови...” [9; 69]. До того ж ця система, у силу акумулятивної здатності, відбиває сліди власних стадіальних змін й етапів колективного естетичного шліфування. Саме сплав різнорідних, у мовному відношенні, елементів забезпечує фольклорному тексту гетерогенну природу й закритий тип замкнутий характер. У зв´язку із цим найбільшу актуальність у сучасній науці, що нагромадила до теперішнього часу значний дослідницький матеріал, зв´язаний, насамперед, із прикладними аспектами розгляду фольклорних фактів, здобуває функціонально- стилістичний аспект вивчення мови фольклору, що припускає не тільки виявлення стилістичної характерності фольклорних текстів, але й визначення факторів, що обумовлюють цю специфіку. Одним з таких базових екстралінгвістичних факторів є, на наш погляд, фольклорна моводіюча макросфера, у якій, виходячи з розуміння фольклору як специфічної, складної, історично й соціально обумовленої форми словесної діяльності, логічно припустити наявність таких особливостей прояву естетичного освоєння світу, які не характерні для інших видів людської культури (і, насамперед, художньої літератури).

При визначенні специфіки фольклорномовної макросфери ми будемо виходити з декількох теоретичних посилань.

1. Естетичне, саме по собі не є реальною властивістю предметів і дій, „які б по самій своїй суті або внутрішній організації поза залежністю від часу, місця й оцінюваного були носіями естетичної функції” [8; 245]. Естетична властивість явищ завжди обумовлена їхньою співвіднесеністю з життям суспільства, людства, це „загальнолюдське значиме в явищах” [8; 39]. Сутність естетичного „надприродна” і носить суспільно-історичний, соціокультурний характер. Естетична функція є елементом відносин людського колективу до світу й проявляється в певному суспільному контексті: явище, що було привілейованим носієм естетичної функції у відому епоху, у відомому колективі, може виявитися позбавлена цієї функції в іншу епоху, в іншому колективі й навпаки. Таким чином, естетична функція явище історично детерміноване. Це важливо враховувати при аналізі фольклорного тексту, естетичні якості якого, по-перше, не відразу придбали домінуючий характер й, по-друге, далеко не однаково сприймаються й оцінюються в різних соціумах.

2. Із загальнолюдським початком зв´язана й естетична діяльність, ядро якої становить мистецтво. Однак сфера естетичного освоєння світу набагато ширша мистецтва. Вона містить у собі, крім художньо-творчої, різні види діяльності: практичну, практично-духовну, художньо-практичну, художньо-рецептивну і рецепційно- естетичну, духовно-культурну, теоретичну. При цьому межа між мистецтвом і внехудожественными естетичними явищами не є чіткою й раз і назавжди даною. Перехід від мистецтва до всього, що перебуває поза ним, носить поступовий характер. Це розуміється, насамперед, тим, що в самому прояві естетичної функції є широка шкала градації. Тому об´єктивний критерій „естетичності” одного або іншого явища має силу тільки для певного соціального контексту й може згодом мінятися. Таким чином, границі естетичної сфери досить мінливі. Однак розходження між мистецтвом і сферою просто „естетичних” явищ істотна. Це розходження базується на безумовному домінуванні естетичної функції в мистецтві та її підпорядкованому положенні поза сферою мистецтва.

Що стосується фольклорної макросфери, то її внутрішня структура мотивована декількома обставинами. Насамперед, вона, як і взагалі естетична сфера, історично детермінована. Причому ця ознака фольклорного тексту виявляється особливо значима. У своєму становленні фольклор як мистецтво слова пройшов стадії від первісного стану синкретизму (стану невиділеності із практичного життя, коли фольклор існував як неусвідомлена-художня творчість), далі - стану світоглядного синкретизму (який характеризується злитістю й спаяністю всіх видів і форм сприйняття дійсності - неусвідомлених, художніх, релігійно-міфічних, стихійно-філософських, природно-реальних, правових) до синкретизму художньої властивості (стану єдності й злиття різних видів мистецтва). Однак і третій стан синкретизму виявився неміцним, він змінився станом виокремлення кожного мистецтва, тобто синтезом. Якщо архаїчні етапи еволюції фольклорної творчості характеризувалися домінуванням неестетичних функцій - інформативної, утилітарної, ритуальної, комунікативної, сугестивної та інш., то на більш пізніх етапах, коли дозріває художньо-рецепційне поле й фольклор стає мистецтвом із чітко усвідомлюваними естетичними установками, можна говорити про умовне домінування естетичної функції, що, у свою чергу, детермінує поліфункціональну природу фольклорного тексту.

Нестабільна, рухлива функціональна природа фольклорного добутку розуміється дослідниками по-різному. Так, Я. Мукаржовський мотивує це відсутністю послідовного розподілу функціональних сфер у фольклорі, а В.Пропп - жанровою специфікою фольклорного тексту, що у першу чергу обумовлена різним відношенням до дійсності як об´єкту художньої творчості. Якщо казка заснована на навмисному вимислі, то оповідка й легенда - це оповідання, у дійсність яких народ вірить [11; 47-51]. Звідси розходження функціональних домінант у цих жанрах при функціонуванні загальної фольклорної макросфери, оскільки „навіть при наявності в добутку явної установки на фактологічність, інформація, як правило, не позбавлена естетичної якості, і навпаки” [10; 77]. Поліфункціональні властивості фольклорних жанрів мотивуються також стійкими традиційними зв´язками словесного фольклору із трудовою діяльністю, сферою побуту, обрядовістю й - ширше - етнографією, тобто із нефольклорними структурами. У фольклористичній літературі не піддається сумніву істина, що фольклор створюється й живе як органічна частина народного буття й співвідноситься, насамперед, з різними формами етносоціальних й етнокультурних процесів, з рухом народної культури в цілому. При цьому, як зауважує Б.Н.Путилов, „функціональність фольклору існує й проявляє себе не поза естетикою, але в естетичній сутності фольклору й певним чином обумовлює його художню структуру” [13; 17]. Тому не можна не погодитися з тими дослідниками фольклору, які вважають, що неправомірно вивчати поетику фольклорного добутку поза сукупністю характерних для нього функціональних зв´язків.

Ввесь спектр думок з цьго питання логічно можна спробувати об´єднати думкою про контамінації функцій у фольклорному доробку. Якщо в письмовій літературі - художньому аналогу фольклорної творчості - варто говорити про ієрархізацію функцій з домінуванням естетичної функції, то у фольклорі, у силу його поліфункціональності й залишкових ознак синкретизму, відсутня чітка взаємна диференціація окремих функцій. Однак відзначена контамінація функцій, коли в конкретному прикладі може спостерігатися „плинність” функціонального стану з перевагою тієї або іншої функції, характерна для природного побутування фольклорного добутку (у фольклорному середовищі із загальною традицією). При руйнуванні традиції, у сучасних умовах, при розвитку міжнародного туризму, при демонстрації „фольклору” колективом на сцені або його перенесенні в суспільство з іншою традицією, фольклорний добуток губить множинність функцій і сприймається слухачами, насамперед, як естетичний факт.

З огляду на поліфункціональну природу фольклорного тексту, його стійкість зв´язку, можна припустити й особливий метод естетичного освоєння дійсності у фольклорі. У художньому тексті відтворена письменником дійсність носить специфічно образний, індивідуалізований характер. Говорячи словами Б. Ларіна, „це інше буття, дійсне, але не „це”. Але художня умовність, що виникла як результат узагальнення, не позбавлена „конкретно-почуттєвих образів предметів та явищ дійсності” [5; 63]. Типовий образ у художній літературі припускає зображення людини як представника певного соціального середовища й певної епохи у всьому її неповторній своєрідності із властивими протиріччями, достоїнствами, недоліками і т. д. У мистецтві, що творить індивідуально, процес типізації реальності не виключає усвідомлення фактів дійсності у всьому їх почуттєво конкретному бутті й відтворенні їх у формі образної правдоподібності. Вся дійсність з її трагічним і комічним, піднесенням і низьким, - може знайти відбиття в художньому творі.

Фольклорна естетична діяльність протікає в іншому руслі. Насамперед, тут діє закон відібраності, по якому не всі реалії емпіричного світу знаходять висвітлення у фольклорному здобутку. Які ж критерії цього відбору? На думку В.Я. Проппа, критерій відбору явищ дійсності у фольклорі не носить загального характеру, а є, насамперед, жанрово обумовленим [12; 1976]. Б.Н. Путилов критерій відбору етнографічного матеріалу бачить в „ступені семіотичності й можливості його семантичного перекодування” [12; 10]. Однак при всіх розходженнях критерії відбору у фольклорі можуть бути об´єднані однією загальною властивістю - відповідністю традиційній культурній нормі, ідеалу. Ця норма може носити етичний, естетичний характер, бути жанрово обумовленою й історично детермінованою, але саме відповідно до неї створюється особлива фольклорна дійсність, у якій діє „своєрідний закон естетичної ідеалізації дійсності” [2; 276].

Джерела ідеалізації дійсності у фольклорі, у міфопоетичній свідомості, характерній для пізньословянского етапу („дописьменного”, „дохристиянського”) у розвитку слов´янської духовної культури і її усних текстів. Саме в рамках цієї архаїчної свідомості заставлялися подання про диференціації злободенного, „низького”, профаничного існування, що не входить у систему справжніх цінностей, і сакрального існування, космологізуванню, високо організованого, невипадкового, що має найвищу цінність. Тому саме сакральний зміст із погляду міфологічного мислення був істотним й насправді реальним.

Провідником цього сакрального змісту й одночасно його „охоронцем” був ритуал, що відновлює споконвічну цілісність, гармонію й сакральність світу. Саме в рамках ритуалу відбувалося формування традиційної культурної норми, що сформувала пізніше семантичний простір [14; 1998] фольклорного тексту, основною одиницею якого став традиційний фольклорний зміст [15; 1989]. Тому фольклорна дійсність, що знаходить відбиття у фольклорному тексті, генетично детермінована ритуальною (традиційною) культурною нормою й має риси ідеальної дійсності. Це характерно ,у різному степені, для всіх стадій розвитку фольклорного тексту, оскільки остаточний і безумовний розрив з ритуалом відбувся тільки з появою писемності (і то не відразу).

Однак наявність єдиного естетичного критерію - відповідність традиційній культурній нормі - не уніфікує жанрово обумовлені відмінності фольклорних текстів, зокрема, диференціацію способів художнього (фольклорного) освоєння дійсності в різних жанрах.

Однак всі жанрово модифіковані форми у фольклорі співіснують в рамках єдиного способу відбиття дійсності у фольклорі - так званого художнього реалізму у фольклорі, реалізму, заснованого на узагальненості образів й обставин життя, що малюють, їхньої типовості, реалізмі, що припускає умовність дії і його просторово- тимчасових характеристик

Це ознаки специфічного фольклорного методу (художньо узагальнюючого), що володіє такою властивістю, „яка дозволяє підсумувати світоглядний досвід, сполучати різнобарв´я світогляду, не змінюючи узагальнених форм відбиття реальності” [1; 171]. Такий спосіб типізації дійсності припускає стійке проходження традиційного типу узагальнення реальності, незмінне проходження існуючим типізованим стандартам, іншими словами - пріоритет традиції, наслідком якої є повільна еволюція художнього методу й збереження загальних принципів типізації реальності (що не виключає, однак, жанрових новацій).

Фольклорне узагальнення дає можливість об´єднання й перегрупування не тільки багатьох варіантів добутків й їхніх частин у межах єдиного інваріанта, але й багатьох добутків у межах одного жанру. Так, аналізуючи варіанти історичної пісні „Хвалилися турки розбити козацькі війська” [ Історичні пісні XIX ст., 1937р], відзначаємо наступне: 1) місце події пісні позначається не через конкретні локальні ознаки, а за допомогою родових, узагальнених ознак з використанням загальфольклорних формульних елементів (поле чисте турецьке, місця славні прекрасні; у деяких варіантах ці показники конкретизуються більш „вузькими” образами з тією ж узагальненою семантикою: бугри твої доріженьки, гайки зелененькі, лучки в полі зелені); 2) час події передається через варіантні показники (на злощасний день на середу, на турецький великий празник; у славний празник, на великий день на середу; у велику в п´ятницю, у велику в середу; на петрів деньок, на злощасний день, на середу; на проклятий день, на середу, на турецький день на празничок; у деяких варіантах - №279, 282, 284, 287, 289, - темпоральний показник відсутній); 3) образ українського ватажка, що звертається із закликом до козаків, також варіюється: це й граф Паскевич із різними граматичними й діалектними інтерпретаціями (граф Паскев, Баскевич, Пашкевич) і сам цар білий, котрого турки обіцялися „у повний взяти”. Цю „неточність” в останньому випадку не можна розглядати як перекручування історичної правди, це один із проявів узагальненості.

З іншого боку, в оповідальному фольклорі Іван-царевич або Іван-селянський син є тим самим персонажем для цілої серії різних сюжетів, поєднуючи в такий спосіб різні тексти в межах одного жанру. Пояснення цьому - у типовому характері казкового персонажа, оскільки ім´я Іван є ім´я типу, а не особи” [11; 99], і ширше - у типовому характері будь-якого фольклорного образу. У фольклорному образі можуть варіюватися деталі, що не міняють, його сутності. Саме узагальненість фольклорного образа дозволяє йому стати традиційним і поряд з іншими текстовими константами бути основою міжтекстових контамінацій і міжжанрової рецепції.

На відміну від фольклорного, літературний образ, що є характерним або типовим для епохи, соціального середовища, відбиває безліч наявних у житті прототипів даного персонажа, має своє індивідуальне ім´я й свою особу, тому не може бути перенесений з одного добутку в інше. Тут узагальненість є проміжною стадією в створенні образу, який на завершальній стадії здобуває риси індивідуальності й „узнаності”.

Таким чином, відзначене вище - і умовні просторово-тимчасові показники пісенного сюжету, і образна варіативність, що виявляє узагальнене подання про типового героя для цілої групи колективно створюваних добутків - є проявом єдиної синкретичної правди, особливого фольклорного реалізму, обумовленого специфікою фольклорного художнього методу.

Відповідно до охарактеризованого вище фольклорним методом естетичного освоєння дійсності можна з повною впевненісью говорити про наявність у фольклорних текстах ідеальної фольклорної дійсності. Ця особлива фольклорна дійсність повинна мати власні естетичні параметри, до яких можна віднести народний ідеал, обумовлений трудовою діяльністю (естетика святковості, а не ледарства), специфіку природного побутування фольклорного добутку - у предметно- естетизованому середовищі, а також специфіку сприйняття фольклорного добутку, становить особливий тип колективного сприйняття мистецтва, де сполучаються синестезія й активна безпосередня співучасть у творчому процесі слухачів-глядачів.

Щоб зрозуміти, що лежить в основі народного естетичного ідеалу, який знаходить відбиття у фольклорному тексті, необхідно прийняти до уваги генезис фольклору, а саме його найтісніший зв´язок з виробничою, в широкому змісті цього слова, діяльністю мас. Якщо ранні форми фольклору, що виникли в процесі трудової діяльності, виявляють цей зв´язок безпосередньо, то в більш пізніх формах вона виражається опосередковано, через вторинні ідеологічні утворення, які виникали в ході історичного розвитку народної (фольклорної) свідомості. Одне з таких ментальних утворень - народний естетичний ідеал, у якому спостерігається збіг критеріїв естетичного ідеалу й нормативної заданості, вироблених колективною свідомістю й закріплених за об´єктом дійсності в якості істотної, визначеної його природою ознак Народний ідеал, що виник у результаті естетичного освоєння дійсності, проявляється в різноманітті форм - не тільки в красі, але й у піднесеному, героїчному й трагічному. Подання про піднесене, героїчне трагічному, так само, як і про красу, у фольклорі перетерпіли відому еволюцію.

Якщо в народній міфології й у ранніх формах епосу й драми трудовий естетичний ідеал наділявся у форму чарівно-героїчного образа й поступово вбирав у себе елементи релігійної ідеалізації, то в більш пізніх епічних добутках феодальної епохи поетизація праці досягалася засобами гіперболізації реальних трудових дій і зв´язувалася з героїчною ідеалізацією типового образа. Найбільш монументальним, цілісним й „чистим” втіленням естетичного ідеалу народу є епічний образ Миколи Селяниновича-ідеалізований образ орача-богатиря, у якому втілені риси ідеального з погляду естетичних уподобань народу образа, „наповнює” ідеальну фольклорну дійсність: у його кобилки гужики шовкові, палиця в героя зі срібним присошечком, золота, у нього франтівський одяг: чобітки зелений сап´ян на високих каблуках (під п´яту горобець пролетить), сорочка біла, та й сам герой наділений рисами, що відповідають естетичному смаку про ідеальну зовнішність (національно-художньому образу зовнішності - у термінології В.М. Богуславского): у нього кучері гойдаються, що не махне то перли розсипаються, очі ясного сокола, брови чорні соболі. В образах прекрасних героїв народ „звільнявся” від бідності, що тяжіла над ним, сірості, тьмяності повсякденного побуту.

Це було очищення й разом з тим нагадування про ту ідеальну норму, про яку недостатньо тільки мріяти, але за яку потрібно й боротися. Заперечуючи засобами ідеалізації життя реальні умови праці, народ мріяв про інші форми трудової діяльності. Тому естетика народної поезії - це „естетика святковості” [2; 280]. Звідси й святкове оздоблення ідеального житла у фольклорі (високі палати, хатинка білесенька), і „дорогоцінні” атрибути костюма, що асоціювалися з достатком, багатством (ніжки в сріблі, ручки в червоному золоті), звідси й святкове різнобарв´я фарб при описі зовнішності героя й героїні з домінантою червоно-червоного, як жар, кольори (згадаємо червону ружу, мак, й жар-птицю як символи надзвичайної краси), де лексема червоний, що виділяє один із квітів веселки, містить у собі естетичну оцінку „гарний”, „файний” (порівн. історично однокорінні врода, краса, прекрасний, прикрашати, красуватися й ін.). Подання про піднесений еволюціонували від фантастичних образів захисників і заступників людського роду, наділених надприродними властивостями („космічними” розмірами, вигадливою зовнішністю, у гротескній формі реальні риси, що з´єднувала деяких, звірів, птахів і людей), які творять діяння в ім´я людини, до олюднених (антропозооморфних) образів народної фантазії, діяння й властивості яких виявляються зведені до вищого рівня вчинків і якостей реальних людей. Так, у гіперболізації епічного образа могутнього богатиря, що втілює подання про піднесеність, бачить В.Е. Гусєв прояв своєрідного естетичного закону, „де одиниця дорівнює безлічі” [2; 287]. Тому портретні характеристики піднесеного персонажа (могутнього богатиря) включають такі „деталі”, як шапка дванадцять пудів або шеломчат ковпак сорок пудів, стопудова палиця, кийок сорока пудів або шалига подорожня, залізна, сто пудів і т.п. У відповідність зі сказаним можна говорити про те, що народний естетичний ідеал є особливим інтегральним утворенням, що відбиває істотні суспільно значимі функції об´єктів, їхню природу, характерні ознаки, що проявляються в цілому класі однотипних об´єктів, що складається в результаті суспільно корисної трудової й соціальної діяльності. Наслідком цього є формування єдиного естетичного критерію для будь-якого естетичного факту у фольклорі - відповідність традиційній культурній нормі, що обумовлена трудовою діяльністю, базується на прямому атрибутуванні ідеальних якостей, на культивуванні святковості, життєвої сили, здоров´я.

У моделюванні естетичного еталона, що знаходить відбиття в художньому авторському тексті , бере участь не тільки загальнолюдська цінність як основа естетичної значимості, але й особистісний досвід, індивідуальні духовно-культурні й почуттєві переваги. Це знаходить вираження не тільки в різноманітті художніх світів та образів, що їх населяють, але й у різних інтерпретаціях індивідуально-авторського художнього твору.

Специфіка прояву як естетичної функції у фольклорі так і естетичних якостей самого фольклорного тексту багато в чому обумовлені власне самим сприйняттям. Специфіка сприйняття фольклорного тексту пов´язана з декількома факторами, і, насамперед, із синтетичним (креолізованим) характером й, відповідно, близькістю фольклору до візуально-акустичного (багатоканальним) видам мистецтва, у відповідність із чим будь-який фольклорний текст як об´єкт сприйняття вимагає певної, властивої самим творцям і носіям фольклору, здатності сприйняття (особою універсальної здатності сприйняття), що В.Е. Гусєв визначає як „недиференційовані синхронні слухові й зорові реакції” [2; 84]. Цілісність фольклорної образно-художньої системи виявляється, пізнається й впливає на людину лише за умови здатності одночасно сприймати фольклорний текст і за допомогою зору, і за допомогою слуху. Комплексне сприйняття фольклорного надбання обумовлюється також усною формою побутування фольклорного тексту, що забезпечує сприйняттю усного слова (і фольклорного в тому числі). Отже, комплексність і робить фольклорне слово потужним засобом емоційного впливу, і специфікою побутування фольклору - у предметно-естетизованому середовищі, природному для фольклору як традиційного мистецтва. Фольклорний образ створюється виконавцями не тільки словесно- музичними, кінетичними засобами, але й мімікою, жестами, всім виглядом співака, казкаря, розповідача казок билини, учасниками обряду, тобто всім комплексом естетизованого предметного середовища, що багаторазово підсилює емоційний вплив і сприйняття фольклору (на відміну від фольклорного добутку літературно- художній текст має самодостатню цінність, що існує незалежно від безпосередніх конкретних обставин його реалізації).

Друга особливість сприйняття фольклорного тексту мотивована колективним характером фольклорної творчості - це характерне сприйняття й обумовлено такою активністью. Сприйняття в акті фольклорної комунікації, що характеризується одномоментністью (синхронністю) процесу виконання і сприйняття й нерозмежованістю суб´єкта-адресата, дає активний зворотний вплив на виконання, а отже, і на творчість. У даній ситуації виконавець може міняти (коректувати) зміст і структуру тексту й внетекстових елементів залежно від поводження (реакції) слухачів у ході виконання. Відповідно, результатом безпосереднього „зворотного зв´язку” в умовах фольклорної контамінації є те, що текст і виконавець стають саморегулюючою системою. У цьому випадку активність сприйняття фольклорного твору проявляється, на відміну від аналогічного процесу в художній комунікації, у безпосередній співучасті творчого процесі слухачів-глядачів, які виступають не просто як споживачі стабільного тексту, а як співавтори, що відбирають, що дають йому життя, що осмислюють і потім відтворюючий новий варіант тексту в наступному акті фольклорної комунікації.

Активність і колективність сприйняття у фольклорі ґрунтуються на колективності й активізації фольклорної свідомості, обумовленої, насамперед, спільністю фольклорної традиції. Цей фактор ми вважаємо одним з основних, формуючих як особливості сприйняття у фольклорі, так і специфіку впливу фольклорного тексту, і естетичної якості самого фольклорного (канонічного) тексту. Механізм впливу фольклорного тексту заснований на активізації художньої свідомості і підсвідомості як самого виконавця, так і сприймаючої аудиторії. Базується даний механізм на вокативності, відповідності основних компонентів традиційного тексту (ключових слів, формул, стереотипних одиниць і т.д.), які є стетичними посередниками між носіями традиції (виконавцями й слухачами) і самою традицією. Тому резонуюча сила їх залежить від ступеня традиційного тезауруса учасників фольклорної комунікації, тобто від багатства традиційних змістів й ідеалів, які здатні оживити традиційний текст. У цьому випадку активність на полюсі сприйняття фольклорного тексту виникає за умови спільності фольклорної традиції у виконавця й адресата. Якщо вплив естетичного факту в художній комунікації забезпечується особливими, навмисно створеними художніми прийомами, що активізують уяву читача й „полегшуючими” еготруд по осмисленню художнього твору й одержанню від цієї інтелектуальної напруги естетичної насолоди, то вплив фольклорного естетичного факту забезпечується активністю сприймаючої свідомості (здатністю заповнити „загальні місця” традиційними, колективно виробленими змістами й тим самим прилучитися до традиційного естетичного ідеалу), універсальною здатністю сприймати складний синкретичний комплекс, у сукупності всіх його елементів, характеризуючих його поліелементну природу. У цілому саме двоєдність „колективне створення - колективне сприйняття” забезпечує особливі естетичні якості фольклорного тексту і його відмінність від письмового художнього аналога.

Резюмуємо. Естетичні якості традиційного фольклорного тексту (поліфункціональна природа, існування особливої фольклорної дійсності, що має риси ідеальної дійсності, що має власні естетичні параметри, і традиційного фольклорного образу, що дає узагальнене подання про типового героя для цілої групи колективно створюваних добутків і т. ін.) багато у чому обумовлені впливом одного із значимих екстралінгвістичних факторів - фольклорної мовленнєводіючої макросфери, специфіка якої базується на цілому ряді сутнісних ознак, серед яких можна виділити контамінацію функцій з умовним домінуванням естетичної функції, особливий метод типізації реальності - художньо-узагальнюючий метод, заснований на пріоритеті традиції й збереженні загальних принципів типізації реальності у відповідність із традиційною культурною нормою, наявність єдиного естетичного еталону - народного ідеалу зі збігом критеріїв естетичної досконалості й нормативної заданості особливого типу сприйняття фольклорного тексту, що має характер колективного, комплексного, активного сприйняття.

Отже, окрім фольклорної мовленнєводіяльної макросфери, у якості базових екстралінгвістичних факторів, що детермінують функціонально-стильову специфіку фольклорного тексту, ми виділяємо фольклорну свідомість як особливий тип художнього освоєння дійсності, фольклорну комунікацію, а також колективне авторство, що характеризується нерозмежованістю суб´єкта й адресата мовлення у фольклорному комунікативному акті.

Для характеристики множинності функціональних зв´язків фольклору Б.Н.Путилов уводить термін „пучок зв´язків”, що припускає крім плідної ідеї про встановлення взаємозв´язків самих функцій і можливості розщеплення якої-небудь функції також виділення „стрижневої”, або інтегруючої функції, що, на наш погляд, не зовсім точно відбиває об´єктивну картину внутрішньоструктурних взаємин у фольклорі, а точніше - змішання функцій контамінації.

В.Я. Пропп у статті „Фольклор і дійсність” досить чітко визначив не тільки розходження між способами зображення дійсності у фольклорі й у художній літературі, але й позначив основні розходження усередині жанрової системи фольклору. Так, основним „параметром” казкової дійсності В.Я. Пропп вважає „необычайность”, невідповідність дійсності, вигадку. [11; 976].

Як відзначає В. Чичеров, реалістичність у фольклорі „розкривається не шляхом індивідуалізації образів, що малюють, діючих у конкретній обстановці й на історично певному відрізку часу, а через узагальнення образів, що сполучає з узагальненням локальних і тимчасових ознак”. Чичеров. Література й усна народна творчість // В.Чичеров. Питання теорії й історії народної творчості. М., 1959. С.21.

За аналогією з виділеної Ю.М. Лотманом семіосферою, що представляє собою „властивій даній культурі семіотичний простір”, і включає суму мов й умови їхнього існування [6; 165], можна говорити про фольклорну семіосферу, що й є результатом, і умовою розвитку усної народної культури. Тому вичленовування фольклорного надбання із природного для нього середовища побутування, що є частиною фольклорної семіосфери, утворить умови існування фольклорного факту, які позначаться, насамперед, на його сприйнятті.

Література:

1. Анікін В.П. Теорія фольклору. Курс лекцій.-М.: Із МГУ, 1996.-408 с. 2. Гусєв В.Е. Естетика фольклору.-Л.: Наука, 1993- 3і9 с. 3. Гусєв В.Е. Про специфіку сприйняття фольклору (До проблеми синестезії в мистецтві) // Творчий процес і художнє сприйняття.-Л.: Наука, 1978,- С.79-90. 4. Історичні пісні XIX в.-Л.: Наука, 1973- 283 с. 5. Кубланов БГ. Гчосеолоанна природа літератури й мистецтва.-Львів: З Львівського ун-та, 1958- 289 с. 6. Лотман Ю.М. Усередині мислячих мирів. Людина-текст-семіосфера-історія.-М.: Мови російської´культури, 1999.- 464 с. 7. Мелетинский Е.М. Первісні джерела словесного мистецтва //Обрані статті. Спогаду.-М.: Ріс. гос. гуманит. ун-т, 1998. -3.52-67. 8. Мукаржовский Я. Естетична функція, норма й цінність як соціальні факти //Учені записки Тартуского університету.-1975- Вып. 365. Праці по знакових системах. VII. 9. Оссовецкий И.А. Про мову російського традиційного фольклору // Питання мовознавства.-1975.-^°5- С.66-78. 10. Померанцева Э.В. Співвідношення эстетической й інформаційної функцій у різних жанрах усної прози //Проблеми фольклору.-М.: Наука, 1975.-С.75- 81. 11. Пропп В.Я. Фольклор і дійснсть. -М.: Наука, 1976.-С.16-33. 12. Путилов Б.Н. Проблеми типологї етнографнних зв’язків фольклору // Фольклор й етнографія: Зв´язку фольклору із древніми поданнями й обрядами,- Л.: Наука, 1977а. -3.3-14. 13. Путилов Б.Н. Сучасні проблеми історичної поетики фольклору у світлі історико-типологічної теорії // Фольклор. Поетична система.-М.: Наука, 1977б.-С.14-22. 14. Сокир В.Н. Передісторія літератури в слов´ян. Досвід реконструкції: Введення в курс історії слов´янських літератур.-М.: РГГУ, 1998.-318 с. 15. Червинский П.П. Семантична мова фольклорної традиції-Ростов-на-Дону: 1989- 229 с.