Лариса БУДІВСЬКА, к.філол.н.

Павло Чубинський відомий не лише як письменник, етнограф, але й фольклорист. Він видав «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край», що охоплюють фольклорні та етнографічні матеріалі, зібрані у ХІХ столітті. Особливо багато в них зразків родинно-побутової лірики, яка представлена у V томі.

У записах Павла Чубинського переважають родинно-побутові пісні. Вони побудовані в основному шляхом контрастної характеристики членів рідної та чужої сімей. У творах змальовується молода жінка та члени її родини - батько, мати, брати, сестри, яким протиставляється сіи´я чоловіка - свекор, свекруха, дівери, зовиці. Цей контраст проявляється не тільки в змісті творів, але й у всій поетичній структурі зразків, які нерідко побудовані у формі діалогів та монологів.

Рідного батька в народних піснях часто зображено як главу сім´ї, гарного господаря, мудрого вихователя. Дочка із захопленням розповідає про своє веселе, безтурботне життя у батьківській домівці:

Я в батька да гуляла,

А я в батька нічого не робила.

Тільки по садочку походила,

Волоський орішок посадила.

Рости , рости, орішечку,

Моєму батеньку на втішечку ( «А я в батька да гуляла» ( 1, с.904).

Нерідко образи батька та матері виступають в піснях в органічній єдності, що підкреслюється тавтологічним виразом « отець-мати». Так, умираючи на чужині козак звертається з проханням поховати його з почестями:

Годі, отець, годі, мати, годі жалувати,

Тільки прошу отця-мати хороше сховати ( 1, с.866).

У народних пісня про родинне життя образи матері та батька часто протиставлено персонажам ненависної мачухи та злого вітчима. Вони суворі, деспотичні натури, які створюють нестерпні умови для сиріт:

А дівчача біда - нерідная мати.

Не пускає мене нікуди гуляти ( 1, с.892).

Ліричні звертання в піснях виразно передають щирість і безпосередність почуттів героїні. Надзвичайною глибиною чуття та реалізмом відрізняється звернення дівчини- сироти до померлої матері:

Ой матусенько моя, та коли б же ти знала,

Яка на мому серденьку та досадонька стала:

Що то за причина, що я сиротина,

Як у чистому полі та суха билина.

Що вітер повіє, гілку похиляє,

Да горенько в світі жити, що всяк обижає,

А я свойому горю слова не промовлю,

Окипає моє серденько та гарячою кров´ю ( 1, с.448).

У родинно-побутових піснях засобами діалогу розкрито певні риси характеру й поведінки героїв, бо показано зіткнення протилежних поглядів. Павло Чубинський наводить пісню, у якій меркантильність, бездушність заможного парубка протиставлено чесності, моральності та самостійності бідної дівчини:

- Ой, коли б ти дівчинонько, трошки багатенька,

Взяв би тебе за рученьку - повів до батенька,

- Ой, коли б я, козаченьку, трошки багатенька,

Наплювала б я на тебе, на твого батенька

(« Піду я під яблуньку»( 1,с.182).

В іншій пісні засобом контрастування показано протиставлення героїв хоч і на соціальній основі, але характери й погляд на життя у них відрізняється від попереднього зразка:

- Ой ти, багачу, я тебе добре знаю,

Не сватай мене, бо я волів не маю.

- Ой, ти дівчино, дівчино-небого,

Не скажу я тобі за воли нічого.

- Хоч ти не скажеш, скаже твоя мати:

« Було б дівчину без посагу не брати» ( 1, с. 118).

Сумна доля в тієї дівчини, коханий якої пішов воювати і не повернувся. Щоб дізнатися про нього, дівчина пускає вінок на воду із сподіванням, що таке ворожіння дасть хоч якусь надію:

Усі вінки уплин пішли, а мій потонув -

Усі мужі з війська прийшли, а мій не вернувсь -

Десь мені, молодої, доля такая ( 1, с. 805).

Після заміжжя життя дівчина змінюється. Українська родинно-побутова лірика налічує небагато пісень, у який зображено радісне, щасливе життя подружжя. Павло Чубинський подає зразок, у якому чоловік зображений хорошим господарем, котрий шанує і любить дружину.

Ой поїхав мій миленький у поле орати,

Оре три дні у ярині, а день у толоці,

Виплакала карі очі за чотири ночі:

Та вже мені всі чотири за десять стали - Бодай воли живі були, а плуг поламався,

Щоб мій милий із волами додому вернувся ( 1, с.533).

Поняття краси в народній ліриці нерозривно пов´язано з поняттям працьовитості. Тому більшість героїв пісень пишаються своєю працею, яка робить їх щасливими й зміцнює подружні стосунки:

Йду з жінкою поле жати, мило мені працювати ( 1, с.519).

Родини, яким бракувало цієї риси, у народних піснях зображені негативно. Невідомі автори часто вдавалися до прийому градації, щоб засудити такі сім´ї:

Та пропив чоловік і шапку,

А жінка хустку і запаску.

Та пропив чоловік і свитку,

А жінка кожуха й спіднцю.

Та пропив чоловік і штани,

А жінка сорочку й чоботи ( 1, с.636).

У ряді пісень про сімейне життя використано прийом художнього паралелізму. Явища природи виконують функцію пейзажного тла до теми, а інколи стають поетичним зачином пісні, що дає ритмічну канву й риму:

Ой з-за гори дрібен дощик, з-за гори,

Ой приїхав мій миленький з дороги,

Привіз мені гостинчик дорогий:

В лівій руці платочок шовковий,

В правій руці нагаєчка дротяна...( 1, с.510).

Описи з природи часто фігурують у вигляді готових формул-зачинів, що зустрічаємо у різноманітних за темою піснях про заміжніх жінок:

Ой піду я, молода, та до броду по воду,

Поставила відеронька під крутою горою ( 1, с.567).

Ой піду я до криниці, беруть воду молоди ці:

Чи вам усім така доля, а як мені одиниці? ( 1, с.575).

Ой піду я попід лугом, а мій милий оре плугом,

Оре, оре, сам погонить та й до мене не говорить ( 1, с.604).

У родинно-побутових піснях для характеристики образу молодиці та інших використано перетворення людини на рослин, птахів і тварин, що є відлунням язичницького антропоморфічного та зооморфічного ставлення до природи. Наші пращури уособлювали явища природи, і це сприйняття внесло в народну поезію елементи, що в подальшому набули баладного звучання. Такі метаморфози є необхідними зокрема для розкриття жіночої трагедії в чужій родині. Молода жінка змінює лише матеріальну оболонку, але її духовний світ, почуття залишаються незмінними. У піснях перетворення відбуваються в уяві молодиці, що дає можливість зрозуміти реальність трагедії:

А в чужій сторонці зовуть мене заволокою,

Кажуть мені річку брести, широкую й глибокую.

Бреду річку, бреду річку, коли б не втонути,

Коли б мені з цього села утінкою вилинути.

Хоч уткою, хоч галкою, хоч чорною вороною - Зоставайтесь, злі вороги, із своєю й да стороною ( 1, с. 548).

Інший вид перетворення відносимо до пізнішого часу, коли жінка в нього не вірить, воно умовне, але одночасно й бажане; у творі наявне штучне мотивування бажаних змін:

Віддала матінка та свою донечку в чужую сторіночку,

Наказала мати сім літ не бувати із чужої сторононьки.

Пожила я рочок, пожила я другий, а на третій і скучила:

Куплю я золотця, покую крильця та полину до матінки. ..(1, с.748).

Нелегко живеться тій дівчині, яка вийшла заміж за ревнивця. Молода дружина хоче піти погуляти, повеселитися з ровесницями, а чоловік не пускає, погрожуючи: Хоть же я пущу - дак нагайка не пустить ( 1, с.607).

Деспотичність та самодурство чоловіка виявляється в привселюдному знущанні над дружиною, яка осмілилась піти на весілля:

Людські жінки п´ють, гуляють, мене сльози обливають.

Своєї волі набралася, на весілля погналася.

Іде милий за мною, несе батіг під полою,

Як взяв мене гріти, не знала ж я, як гуляти (1, с.562).

Чоловікові не подобається навіть те, що дружина погарнішала за час його відсутності.

- На кого ж ти, мій миленький, злуєш,

Що мою білу постіль гайнуєш?

- А на тебе, жону молодую,

Що покинув, як вітку тоненьку,

А застав, як рожу, повненьку (1, с.555-556).

Велика сила внутрішнього переживання жінки показана в тих піснях, де вона описує нагайку-дротянку свого лихого чоловіка. Розкриття образу молодиці у багатьох випадках залежить від художніх повторів-анафор:

Я ж думала да що нагайка з мітлиці,

Й аж вона з розпроклятої сириці,

Я ж думала, да що нагайка з китайки,

Й аж вона з розпроклятої дротянки.

Я ж думала, да що нагайка з паперу,

Й аж вона з розпроклятого ременю.

Я ж думала, да що нагайка не шкулька:

Де ударить, то розсядеться й шкурка ( 1,с.595).

Найбільше бідує молодиця за чоловіком-п´яницею, який часто знущається над нею та дітьми. Іронічно звучить у таких піснях звернення дружини до чоловіка на «Ви», що поглиблюється прийомом анафори:

Велять мені да й устріч виходить,

Велять мені ще й під рученьки брать,

Велять мені роззувать-роздягать( 1, с.591).

Нерідко п´яниця підіймає руку на жінку:

Мила одчиняє, за двері ступає,

А він її б´є сердешну, за коси хватає (1, с.584).

Важко сприймає молодиця зраду чоловіка, моральними стражданнями для неї є невірність милого, який образив її честь і гордість. Засобом пісні-монологу в українських родинно-побутових піснях відображено сумні думки і почуття ліричних героїв. :

Ой сама, я. сама, як билина в полі,

Та ніхто не порадить мене, молодої.

Радять мене люди, радять і другії,

А я тую раду сама перераджу,

Постелю постеленьку й сама спати ляжу Устану раненько, вмиюся біленько,

Сяду край віконця, край ясного сонця,

Одчиню кватирку, кватирку од ринку,

Подивлюся я - хто ходить од ринку,

Аж по риночку мій миленький ходить.

Та чужую милу за рученьку водить.

Чужую милую цілує, милує,

Черевички купує, а панчушки торгує

Та мене, молодую, судить та дратує. ( 1, с.519-620).

Нелегко молодій жінці в родині із суворим свекром, за постійною роботою немає часту й заснути. Композиційною формою сновидіння у пісні «Ой сниться мені» лірична героїня розповідає про себе, свої почуття, переживання, ставлення до тих чи інших життєвих фактів:

Ой сниться мені,

Дремиться мені,

Пойду я в сінечки На білу постелечку,

Де свекорко спить.

Йде свекр через сінечки:

«Сонливая, дрімливая Невістка в мене!». ( 1, с.700).

Українська родинно-побутова лірика яскраво відображає сімейне життя нашого народу на різних етапах його історичного розвитку. Вона є важливим матеріалом для дослідження морально-етичних, естетичних та соціальних поглядів українців, їх духовності, світогляду й впливу цих факторів на життєдіяльність родини. Павло Чубинський розумів це, а тому в своїй основній праці пісням про сімейне життя виділив близько тисячі сторінок.

Література:

1. Чубинський П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Т.І - VH. - СПб, 1872-1878. - Т. V. -1200 с.