Віра Пітель
(Івано-Франківськ)

У сучасній лінгвістиці помітно зросла увага до змістового боку мовних знаків. Тому актуальною видається проблема епідигматичних або асоціативно-дериваційних відношень у лексиці, зокрема вивчення їх семантичного аспекту.

Епідигматичні відношення визначаємо як асоціативно-дериваційні зв’язки за формою і за змістом, що виявляються на рівні слів та окремих значень і об’єднують у систему генетично пов’язані твірні й похідні одиниці, а також слова, відношення між якими базуються на псевдомотиваційному зв’язку.

У межах багатозначного слова асоціативно-дериваційні відношення об’єднують у систему (мікроепідигму) твірні й похідні значення. Кожне слово разом із похідними від нього лексемами, а також одиницями, які перебувають з ним у псевдомотиваційному зв’язку, може розглядатись як зосередження системно зумовлених епідигматичних відношень (макроепідигма). Тому поняття "епідигматика" є ширшим від поняття "дериватика", оскільки охоплює і явища хибного мотивування генетично непов’язаних лексем (хибна народна етимологія) [9, с.19 - 21].

Мета статті - розглянути прояви народної етимології в макроепідигмах непохідних полісемічних назв рослин. Для цього визначено ті флоролексеми й похідні від них, які зазнали народноетимологічних зближень, покласифіковано й описано народноетимологічні зіставлення.

Проблемами народної етимології займалися такі дослідники, як Ф. де Сосюр,

О.О.Потебня, В.Ченьковський, Т.О.Грідіна, В.А.Магін та ін. Хоча феномен народної етимології вже більше ста років привертає увагу лінгвістів, нерозв’язаними залишаються багато питань, починаючи від визначення меж даного явища й закінчуючи створенням його класифікацій [15; 16; 4; 5; 11; 1]. Дотримуючись думки про те, що народна етимологія - це осмислення в народній мові етимологічного складу незвичних слів (частіше запозичених) і зближення їх з відомими словами за значенням (іноді й за формою) на основі зовнішньої звукової подібності (в окремих випадках і за підтримки семантичних ознак), спробуємо вивести типологію народноетимологічних зіставлень у макроепідигмах рослинних номінацій.

Незважаючи на розмаїття ознак, закріплених у структурі лексичних значень слів, у процесі їх народноетимологічної мотивації актуальними виявляються смислові компоненти, що регулярно представлені як номінативна основа утворення лексем тієї тематичної сфери, до якої вони належать. Народна етимологія виявляється в руслі типових тенденцій, які визначають особливості формування мотиваційних значень слів відповідної тематичної групи [4, с.39; 1].

Семантичну основу народноетимологічних мотивацій досліджуваних назв рослин становлять такі ознаки:

1. Наявність характерних рис зовнішнього вигляду й тактильні властивості.

Слово бавовна через чеську й польську мови запозичено з німецької. Німецьке

Baumwolle, у свою чергу, утворено від Baum “дерево” і Wolle “вовна”. На українському мовному ґрунті така його форма зумовлена зближенням зі словом вовна очевидно за подібністю пухнастого волокна цієї рослини до вовни [6, Т.І, с. 107].

2. Емоційно-психологічне враження від загального зовнішнього вигляду.

Запозичене з турецької мови малозрозуміле слово арнаутка (сорт пшениці) зазнало

зближення з лексемою нашої мови - гарний, внаслідок чого з´являється його видозмінена діалектна форма - гарнівка [6, Т.І, с.86; 12, с.73].

3. Нюхові властивості.

Щодо походження слова бузина існує багато наукових версій, але жодна з них не пов´язує його з діалектними лексемами бздіти і бзіти (“смердіти”). Існування в українських говорах діалектних форм на позначення бузини чорної (бзина, бздина, бзиско та ін.) вказує на те, що у свідомості людей дана флороназва хибно пов´язується з дієсловами бзіти і бздіти. Очевидно, це зумовлено сильним різким запахом цієї рослини [12, с.78].

4. Нюхові й отруйні властивості.

Флоролексема дурман (запозичення з тюркських мов; “кінські ліки”, “ліки, зілля”) формально зближується зі словами дурманити, одурманюючий, дурний тощо при підтримці таких ознак, як одурманюючий запах цієї рослини і її отруйні властивості [4, с.51; 6, Т.ІІ, с.148].

5. Час зростання.

Іншомовна флоролексема нарцис, асоціюючись із діалектною назвою місяця березня - марець, у який ця рослина розцвітає, розвинуло діалектну (поліську) форму марцис [12, с.74].

6. Місце зростання.

На Поділлі існує легенда про те, що в давнину, рятуючи людей від ворогів, у трясовині загинули дівчата. На тому місці з’явились зелені кущі з віночками білих квітів. Їх назвали калиною від назви болотяного калу, де вони виросли [7, с.29]. Етимологічний словник української мови теж виводить лексему калина від kalb - “мокра земля, болото, драговина, грязь” і пояснює назву цієї рослини її вологолюбністю й поширенням на болотистих місцях [6, Т.ІІ, с.350].

Наведені випадки є проявом народноетимологічних зближень слів, які виникають внаслідок формально-семантичних асоціацій та характеризуються логічною (бавовна, марцис та ін.) і експресивно-емоційно-оцінною (дурман, бзина тощо) мотивацією. Однак трапляється і формальне асоціювання лексем, яке не опирається на семантичні ознаки слова-прототипа. Так, у волинських говорах фіксується діалектна назва рослини блават - глават, яка виникла під впливом хибного сприймання зв´язку цього слова з лексемою глава (голова) [12, с.73]. Назва рослини ромен народною етимологією помилково пов´язується з рум´яний або румун (національність), флороназва горобина - з горобець (пор. її поліські назви веребей, веребець і т. ін.) [12, с.73, 78]. А одна з легенд, записана в Бердянському повіті, так розповідає про походження флористичної назви тютюн: “Зупинились у степу чумаки й почали варити вечерю на могилці, яка поросла якоюсь особливою травою. Коли потім трава ця від вогню підсохла й загорілась, один чумак, вражений невідомим доти ароматом, що поширювався довкіл, з подиву вигукнув: “Ти ба!”. Нерозчувши як слід, другий чумак, украй здивований, перепитав: “Табак?” - “Тютю” - затюкав на нього перший. - “Тютюн?” - знову спантеличено перепитав той, знов не розчувши. З того часу і стали називати нововідкрите зілля табаком і тютюном” [8, с.294].

На різних формально-семантичних асоціаціях досліджуваних слів базуються й гіпотези етимологів про походження лексем (берека [6, Т.І, с.173], гриб [6, Т.І, с.592], дереза [6, Т.ІІ, с.37], апорт [6, Т.І, с.80] тощо). Наприклад, перелічимо окремі версії походження слова апорт (сорт яблук), подані в Етимологічному словнику української мови [6, Т.І, 80]:

1) через польську мову запозичено з середньоверхньонімецької (apfalter “яблуня”);

2) джерелом слова є португальська лексема Oporto - назва міста в Португалії;

3) утворено від назви річки в Чернігівській області - Опороть;

4) пов´язане з російським порить, пореть (“товстіти, жиріти”);

5) зумовлене українським спорий (“великий, чималий”).

Деривати, які є похідними від назв рослин і зазнали впливу народної етимології, характеризуються неоднорідністю в тематичному плані та розмаїттям семантичних ознак, покладених в основу їх народноетимологічного переосмислення:

І. Назви рослин:

1. За смаковими властивостями.

Слово кизлик (“сорт слив”) виникло внаслідок контамінації слів кизил і кислий [6, Т.ІІ, 430]).

2. За тактильними властивостями.

Існує легенда про походження назви слова тернина 1 (“те саме, що терен1” [14, Т.Х, с.92]). У ній розповідається, що в давнину цей кущ називався інакше, бо не мав колючок, а лише поживні й смачні плоди. Ліньки було людям їх обривати, і тому ламали вони ці плоди разом із гілками, завдаючи шкоди рослині. І тоді пішла вона до богів просити поради: “Бідні ми, кущі, на землі, ой бідні. Зобижають нас люди, як хто хоче. Стоїмо при дорозі, тож хто не йде, то терне і обломить. Терне й на. Обломить та й викине без користі. Не дасть плодам дозріти”. І тоді боги зробили цю рослину колючою й вона почула від них у відповідь: “Ану тепер, люде, терни! Терни, на!”. З того часу як тільки восени “терни” кущ, а він тобі сторицею - “на” [7, с.20].

3. За місцем зростання.

Слово бобівник² (“рослина”) є результатом видозміни форми бобрівник (похідне від бобер, що позначає болотяних рослин, біля яких живуть бобри), зближеної із назвою бобівник, що означає також болотяних і водяних рослин [6, Т.І, с.217]).

4. За подією, яка начебто відбулася на місці її зростання.

Науковці виводять назву татар-зілля від того, що цю рослину колись занесли до нас татаро-монголи [13, с. 113], а народна легенда розповідає, що татарське зілля виросло на тому місці, де колись наш юнак убив татарина [7, с.22].

II. Назва тварини за особливостями її кольору.

Лексема гливляк (“кажан, лилик”) є результатом контамінації слів лиляк (“кажан”) і гливий (“сіро-жовтий”) [6, Т.І, с.524] (остання лексема дериваційно пов’язана зі словом глива "сорт груші").

III. Назва особи за її внутрішніми якостями.

Слово дубелець (“тубілець”) виникло внаслідок видозміни слова тубілець під впливом форми дуб у значенні “дурний чоловік” [6, Т.ІІ, с.139].

IV. Назва предмета за матеріалом, з якого він виготовлений.

Іменник лозниця (“піч для сушіння фруктів (використовується в саду); вид примітивної плодосушарки”) - результат видозміни слова озниця (“сушарка; димохід”) під фонетичним впливом лексеми лоза, оскільки основною частиною сушарки є сітка, сплетена з лози [6, Т.ІІІ, с.381].

V. Назва релігійного свята за часом, на який воно припадає.

Іменник Маковій^[1] (“назва дня 14 серпня, коли відзначається церковне свято мучеників Маккавеїв” [2, с.505]) є видозміненою формою біблійного імені Маккавей (іудейський жрецький рід, який винищив Ірод) під впливом народної етимології через формальну подібність з “мак віяти”, бо в серпні, коли відзначають це християнське свято, достигає мак [6, Т.ІІІ, 366].

Народна етимологія впливає не тільки на назву релігійного свята, але й на ритуальні дійства, які відбуваються під час його. Так, люди несуть до церкви на посвяту, окрім різноманітних квітів, великі голівки достиглого маку, а потім кладуть їх у хаті за образи, де вони зберігаються до весни. Весною мак розсівають по городі. Окрім звичайного городнього маку, посвячують у цей день і так званий мак-видюк або снотворний мак, який у народному знахарстві вживається як засіб від злих чарів. Ним обсипають довкола хати, щоб пропали “вроки та хитрощі відьми”. Обрядовою їжею на Україні в день семи святих мучеників Маккавеїв є “шуліки” або “ламанці” (подрібнені коржі з маком, розтертим у макітрі) [3, Т.ІІ, с.236 - 237].

VI. Ознака за емоційно-оцінним сприйняттям.

У виразі “малиновий дзвін” (“дзвін приємного, м´якого тембру”) прикметник малиновий зазнає хибного етимологічного зближення з лексемою малина за ознакою приємності [6, Т.ІІІ, с.372]. Вираз “малиновий дзвін” нами сприймається як образний троп. Однак його походження не метафоричне. В одному з бельгійських міст, яке називається Малин, є собор святого Ромуальда, знаменитий колись великою дзвіницею висотою в 98 метрів і школою дзвонарів, що знаходилась при ньому. Майстерність “малинівськиХ’ учнів була відома у світі, чим і пояснюється походження цього виразу [5, с.41]¹

Вплив формальних асоціацій на встановлення дериваційних відношень між словами простежується і тоді, коли окремі деривати дослідники вважають похідними від подібних у звуковому відношенні слів за умови нез´ясованості їх мотиваційного зв´язку. Наприклад, лексема гарбузинка (“сорт груші”) виводиться із гарбуз [6, Т.І, 472].

Явища народної етимології назв рослин і їх похідних відрізняються не тільки за розмаїттям функціонально-тематичних груп і тим, що стало поштовхом до хибного асоціювання (формальні чи формально-семантичні асоціації), але й за багатьма іншими параметрами. Наприклад, за достовірністю етимологічних зіставлень вони поділяються на хибні (глават (блават) від глава (голова)) та історично правильні (калина від кал).

Спостерігаються випадки:

а) формального пристосування незрозумілого слова до зрозумілого без зміни значення першого (лозниця, гливляк);

б) формального зближення (без формальної деформації), яке супроводжується семантичними змінами в асимільованому слові (малиновий (дзвін));

в) формальної асиміляції лексеми-прототипа зі змінами в її значенні (Маковій).

Слова, які зазнали впливу народної етимології, відрізняються за якісними й

кількісними показниками. Скажімо, слово гарнівка (арнаутка) є більш мотивованим, аніж лексема тютюн. Етимологізуватись може або слово в цілому (тернина, татар-зілля), або його окремі сегменти (марцис (нарцис + марець); компонент -ис залишається немотивованим).

Причини народноетимологічної мотивації також є неоднаковими. З одного боку - це потреба у з´ясуванні внутрішньої форми слова і його поясненні (Маковій¹, марцис, татар-зілля, тютюн), і, з іншого, окрім спроби виявити внутрішню форму номінативної одиниці - необхідність у більш зрозумілій і зручній у фонетичному відношенні назві (гарнівка, дубелець). Слова, які зазнали впливу асоціативних народноетимологічних зіставлень, розрізняються і за сферою вживання. Так, одні з них зразу ж при утворенні або з часом стають узуальними (бавовна, Маковій¹), інші ж мають обмежену сферу вживання (діалектні утворення лозниця, кизлик², бзина, бздина тощо).

Отже, слова, що належать до аналізованих макроепідигм рослинних номінацій, активно входять у сферу народноетимологічних зв’язків. Явища народної етимології флороназв та їх похідних розрізняються за багатьма параметрами: розмаїттям функціонально-тематичних груп, достовірністю формально-семантичних асоціацій, причинами етимологічних зіставлень, сферою вживання лексем, які зазнали впливу народної етимології тощо. Перспективним видається дослідження народної етимології в макроепідигмах різних тематичних груп задля виявлення закономірностей такого явища, створення його комплексної класифікації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Введенская Л. А. Этимология и ее виды / Л. А. Введенская, Н. П. Колесников. - Ростов : Изд-во Ростовск. ун-та, 1986. - 96 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К., Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2003.-1440с.

3. Воропай О. Звичаї нашого народу: у 2-х томах. - К. : Оберіг, 1991. - Т.2. - 1991. - 350 с.

4. Гридина Т. А. Проблемы изучения народной этимологии / Т. А. Гридина. - Свердловск: Свердл. пед. инст., 1989. - 72 с.

5. Державин Н. С. Народная этимология / Н. С. Державин // Русский язык в школе. - 1939. - №2. - С. 39 - 49.

6. Етимологічний словник української мови: у 7-ми томах. - К. : Наукова думка, 1982 - 2004.

7. Євшан-зілля. Легенди та перекази Поділля. - Львів : Червона калина, 1992. - С. 288.

8. Міфи України. За книгою Георгія Булашева “Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях” / пер. Б. Буряка. - К. : Довіра, 2003. - 383 с.

9. Пітель В. М. Типологія епідигматичних відношень полісемічних флороназв та їх похідних у лексиці сучасної української мови: дис. .кандидата філологічних наук : 10.02.01. / Пітель Віра Мирославівна. - Івано-Франківськ, 2005. - 317 с.

10. Покровский Л. А. Ложная этимология как одна из причин орфографических ошибок / Л.А.Покровский // Русский язык в школе. - 1981. - №2. - С.41 - 44.

11. Рождественский Ю. В. Общая филология / Ю. В. Рождественский. - М. : Фонд “Новое тысячелетие”, 1996. - С. 60 - 64.

12. Сабадош І. В. Прояв народної етимології в українських діалектних назвах флори / І.В.Сабадош // Дослідження лексики і фразеології говорів українських Карпат: [тематичний збірник]. - Ужгород : Радянське Закарпаття, 1982. - С. 71 - 79.

13. Сабадош І. В. Формування української ботанічної номенклатури / І. В. Сабадош. - Ужгород: Ужгор. держ. ун-т, 1996. - 192 с.

14. Словник української мови : у 11-ти томах. - К. : Наукова думка, 1970 - 1980.

15. Сосюр Фердінан де. Курс загальної лінгвістики / Фердінан де Сосюр. - К. : Основи, 1998. -324 с.

16. Cienkowski W. Teoria etymologii ludowej / W. Cienkowski. - Warszawa: Panstwowe wydawnictwo naukowe, 1974. - 149 s.

---

^[1] Етимологічний словник Української мови пов’язує вираз “малиновий дзвін” із лексемою малий (маль) - “молодняк овець” і первинне значення виводить як “властивий дзвіночкам, що їх вішають на шию вівцям” [6, Т.ІІІ, с.372].