Алла Сірант
(Кам ’янець-Подільський)

Сучасна когнітивна лінгвістика характеризується зростанням наукового інтересу до аналізу проблеми мовної концептуалізації світу. У руслі цих досліджень виникло твердження про те, що мовні форми є зовнішніми маніфестаціями ментальних утворень та структур, яке й стало фундаментальним постулатом когнітивної лінгвістики.

Наше дослідження ми плануємо проводити у межах художньої лінгвоконцептології, об’єктом вивчення якої є художні концепти, що вивчаються на матеріалі літературно-художніх творів. Дослідження в цьому напрямку проводили В.Кононенко, Д.Колесник, Л.Масенко, Н.Юшкова, Г.Пасічник, І.Каменська, М.Ткачук, Н.Єремеєва, Л.Іванова

Процес пізнання світу людьми відбувається індивідуально, але його результатом є глобальні образи, які існують у колективній свідомості. Слід відзначити важливу роль культурного компонента, фактора зумовленості світогляду народу його культурою та історією, що знаходить своє вираження в концептах. Отже, концепти, виступаючи одиницями етнокультурної інформації, віддзеркалюють світ національного світосприймання предметів і понять засобами певної мови [1, с.1]. Тому, щоб охарактеризувати мовну картину світу певного історичного періоду та описати її складові, потрібно описати художню мову письменників цього періоду. Опрацювання лінгвокультурологічних концептів на зразках текстів художніх творів відкриває можливість подальших українознавчих досліджень у галузі когнітивної лінгвістики.

У своїй статті ми спробуємо зробити частковий опис особливостей мовної репрезентації концепту «спокута» в ідіостилі письменників другої половини ХХ ст. Актуальність нашої розвідки зумовлена відсутністю розробки дослідження зазначеного концепту в когнітивній лінгвістиці. Реалізацію мети нашого дослідження вбачаємо в розв’язанні таких завдань:

1) виділення ядра концепту та визначення лексеми-репрезентанта;

2) визначення змістового мінімуму концепту.

Як і О.Селіванова, концепт розуміємо як інформаційну структуру свідомості, різносубстратну, певним чином організовану одиницю пам’яті, яка містить сукупність знань про об’єкт пізнання, вербальних і невербальних, набутих шляхом взаємодії п’яти психічних функцій свідомості й позасвідомого [12, с.256].

Виділення концепту «спокута» як абстрактно-емоційного належить В.І.Кононенку, який, крім того, виділяє його поряд з концептом “гріх”, передбачаючи можливість аналізу цих концептів у дихотомічному аспекті. Аналізуючи фактичний матеріал, дібраний методом суцільної вибірки, ми зауважили такі особливості репрезентації означеного концепту. Ім’я концепту є співзвучним лексемі-репрезентанту його ядра (спокута/покута):

Втім він відчув, як теплі долоні торкнулися щік, хтось ніжно притулився обличчям до його тімені. І від цього стало легко й добре на серці, вмить стекла з нього сукровиця страху перед життям, він став готовим до спокути [5, с.271].

- У Єрусалимі мій дім, Юрку. Я весь свій кількарічний заробіток віддала на дорогу до гробу господнього. Патер Лятерна взяв...Ія ходжу, щодня ходжу, поки знайду його. А ти залишися в мене до ранку, мені так страшно...

- Що вони тобі зробили?

- Нічого, ах, нічого. Покута, покута, покута!.. [6, с.278].

Вартим уваги є той факт, що вхід до ядра концепту відбувається в окремих мікроконтекстах шляхом актуалізації цілого окремого сюжету. Цей сюжет про вічного грішника (Агасфера), адаптований автором, репрезентує концепт “спокута” в дихотомічному зв’язку з концептом “гріх”. Наприклад:

- Агасфер? Але ж ти на єврея не схожий, чому називаєш себе ім ’ям Вічного жида

- скитальця, який не дозволив Ісусові переночувати у своєму дворі, коли той ішов на Голгофу... - І ти Агасфер, хоч теж не єврей. Хіба не бурлакуєш? Весь народ наш - Агасфери. А за що покутуємо - чей же давали притулок і ляхам, і уграм, і литвинам... [6, с.65].

- Я покутник. Небіжчик, який за життя допустився гріхів, а на тому світі не має спокою. Я - на тому світі... Дитина, що вдарила маму в груди, стає покутником. Ситий багач, який взяв у бідного шматок хліба, - теж. Піп, котрий узяв гроші, а служби не відправив. А за що я? Пику архієпископа намалював без лжі!.. [6, с.65]. Як бачимо концепт “спокута” включає в себе універсальне знання про дану реалію, акумулюючи народний досвід з релігійним знанням.

Але, як показали дослідження, аналізований концепт містить в собі не тільки знання про спокуту, але й охоплює значну кількість конотативних елементів, а аналіз сполучуваності лексеми “спокута” дозволив виявити його глибинні асоціативні ознаки та виокремити асоціативно пов’язані поняття, що виражаються лексемами терпіння, серце, душа, сповідь, провина, гріх, очищення.

- Я зболена твоя душа... Бідний мій страждальцю, як багато горя впало на тебе, і дай, боже, тобі сили вистраждати його.

- Але ж ти ділитимеш зі мною у спокуті терпіння, і мені буде легше...

- Я чистота душі твоєї, і з тобою буду тільки тоді єдина, коли сам очистишся. Яка ж бо зі мною спокута, зі мною тобі радість. Покутувати можна тільки наодинці зі своїм гріхом [5, с.271].

Не квапся вчинити те, чого повернути не можна. Є різні провини і різні за них спокути. Тобі треба усамітнитися. Приймай аскезу і йди в скит. Над річкою Чугайкою стримить уривистий берег. Бери лопату, сокиру і йди. Я про тебе пам ’ятатиму. А коли усвідомиш свою провину, відчуєш вагу її, тоді сам придумаєш собі спокуту. Аж тоді. Не квапся накладати на себе руки, це завжди встигнеш зробити [5, с.259].

Довго стояв над свіжою могилкою бідної моєї Ганни. Все найдорожче, що мав у серці, всі мої спогади, болі і радощі душевні, вознесіння духу й спокута - все пішло з нею навіки, навіки! [4, с.110].

Спираючись на широкий контекст, у якому вживається лексема «спокута», а також на її найближче лексичне оточення, що визначає сполучуваність слова, ми спробуємо вичленувати ті характеристики спокути, що відбились у нашій свідомості і, як наслідок, у мові. Джерелом додаткових значень задекларованого концепту є сполучуваність лексеми- репрезентанта з іменниками. Крім того, така сполучуваність віддзеркалює дихотомічний зв’язок концепту «спокута» зі ще одним концептом, який акумулював у собі архаїчні знання про світ і людину як центр всесвіту. Це концепт «гріх». Наприклад:

Кинуло його, ще молодого і незахищеного, в несамовите вітровіння, і він поріс убоки, змарнував півжиття на темну, гріховну пристрасть і тепер чи й зуміє спокутувати своє пустоцвіття [2, с.111]. Їй, мабуть, хотілося спокутувати свою підозріливість, і вона зовсім нечутно не промовила, а мовби виліпила губами слова: - Ви - такий мужчина! [3, с.469]. ... з Богом ми всі купно, віримо в Бога, в людей же вірити не слід, бо то однаково, що вірити воді, підмерзлій уночі, заснулій змії, уламку меча або недавно засіяному полю. Маєш спокутувати свою надмірну довірливість, а ми з тобою [2, с.447]. І щоб притлумити тривогу, намагалася навіть сама підпирати плуга, щоб коням було легше, і їй самій тяжче, щоб спокутувати свою вину невідомо перед ким, невідомо за що. Щоб Бог за це полегшив Іванцьову долю за невідому його вину, невідомо перед ким і за що. [11, с.163].

- Незручно валити на тебе ще й це, - завагався я.

- А, один чорт! Однаково ж треба спокутувати гріхи й злочини!

- Які в тебе гріхи та злочини?

- Про це не питають. Спокутуй, а там видно буде [3, с.213].

У всіх наведених прикладах простежується наявність об’єкта спокути: пустоцвіття, підозріливість, надмірна довірливість, вина, гріхи й злочини. Когнітивний сценарій, крім того, передбачає наявність умови здійснення акту спокути та дозволяє виокремити його засіб - смерть:

Чи живий він і десь дотепер карається зрадництвом у чужих світах? Чи спокутував зраду смертю? [13, с.359]. ...дає право йому, Ізяславу, до кінця днів своїх (або ворога - так буде ліпше!) битися з Юрієм Довгою Рукою, щоб покарати його за той злочин, що його не спокутуєш нічим, окрім хіба що смертю [2, с.104].

Спроба виокремлення ментальної моделі досліджуваного концепту показала, що необхідно вичленувати рівні ментальної репрезентації даного поняття. Аналіз когнітивних сценаріїв, відображених у мові художніх творів другої половини ХХ століття, дав змогу виявити, що концепт «спокута» може бути представлений у двох діалектичних формах: як утворення (структуроване явище) і як процес. Структурна модель реалізується через сценарій, що складається з певних структур нижчого порядку - пропозиційних установок, які виражають змістовий мінімум концепту:

1) «спокута - очищення через страждання (сповідь як частина спокути)»:

- Слід вчинку Юди залишився в моїй душі - немає там місця для Бога. Для мене залишився тільки один рятунок - сповідь.

- Ти хочеш висповідатися, а не спокутувати? Ба ні - мусиш вийти із затишної келії, як апостол Петро з Гетсиманського саду, і прийняти на себе ті муки, що нині переносить народ. Блаженний страждущий за правду, бо матиме царство небесне [5, с.271].

- Ти пишеш сповідь?

- Так.

-1 хочеш цим очиститися?

- Так.

Легку спокуту обрав для себе... [5, с.269].

Коли справді буде колись страшний суд очищення, покаяння і спокути, то я вже

побував на ньому тієї ночі [3, с.391].

2) «спокута - розплата за гріхи» :

- Ну, от, удружив Ігор! Не діждався, щоб сукупно з усіма піти в Поле! І свою силу погубив, і на нас погибель навів!.. Бідна Україна Переяславська! І знову ти розплачуєшся, як не раз бувало, за чужі гріхи! І знову проллється невинна кров люду твого! [10, с.326].

3) «спокута - помста»:

- Карпиле, не чіпай дівчини! Облиш! Бо гріх тобі буде! На твоїх дітях віділлються сльози! [10, с.30].

Процесуальна модель концепту ґрунтується на сценарії, що складається з пропозиційних установок, які розвиваються за певною схемою. Наприклад: передумова спокути - процес/акт здійснення - наслідок: Я опинився перед душею темною, непросвітленою. Мав би це помітити, та не помітив, засліплений своєю запізнілою любов ’ю (передумова). Тепер мав спокутувати свою сліпоту (акт) [4, с.263]. Згодом стара Дзвінчучка, розохотившись розповіддю, жебоніла про покуту, яку несе на своїх плечах її рід (процес): «І хто, лебедики-подорожні, відає, чи дістанемо колись прощення (наслідок)?» [13, с.381].

Проведений аналіз дозволяє достатньо чітко окреслити коло семантичних та асоціативних ознак, які утворюють культурно-значиме ментальне утворення - концепт “спокута”. Когнітивні сценарії, виокремлені з текстів художніх творів письменників другої половини ХХ століття методом суцільної вибірки, реалізують два типи моделей концепту - структурну та процесуальну. Проаналізований матеріал дозволяє стверджувати, що сполучуваність лексеми «спокута», яка є іменем задекларованого концепту, виступає джерелом додаткових значень, що дозволяють здійснити частковий аналіз змістового мінімуму концепту.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондаренко О.С. Концепти «чоловік» і «жінка» в українській та англійській мовних картинах світу: Автореф. дис. ... канд.. філол. наук: 10.02.17./О.С.Бондаренко - Донецьк, 2005. - 20 с.

2. Загребельний П.А. Смерть у Києві: Роман. / П.А.Загребельний - Харків: Фоліо, 2003. - 605 с.

3. Загребельний П.А. Тисячолітній Миколай: Роман. / П.А.Загребельний - К.: Фірма «Довіра», 1994. - 636 с.

4. Загребельний П.А. Я, Богдан (Сповідь у славі): Роман. / П.А.Загребельний - К.: Дніпро, 1986. - 492 с.

5. Іваничук Р.І. Мальви (Яничари). Орда: Романи. /Р.І.Іваничук - Х.: Євро експрес, 2000. - 416 с.

6. Іваничук Р.І. Манускрипт з вулиці Руської: Романи. /Р.І.Іваничук - К.: Дніпро, 1981. - 534 с.

7. Іващенко В.Л. Концептуальні репрезентація фрагментів знання в науково-мистецькій картині світу (на матеріалі української мистецтвознавчої термінології): Монографія. /В.Л.Іващенко - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006. - 328 с.

8. Кононенко В. Концепти українського дискурсу. Монографія. - Київ - Івано-Франківськ: “Плай”, 2004. /В.Кононенко - 248 с.

9. Кочерган М.П. Лексична сполучуваність у теоретичному і практичному аспектах / М.П.Кочерган // Мовознавство. - №2. - 1972. - С. 29-37.

10. Малик В.К. Черлені щити: Роман. / В.К.Малик - К.: Веселка, 1990. - 368 с.

11. Міняйло В.О. Вічний Іван: Роман. / В.О.Міняйло - К.: Укр.. письменник, 2001. - 287 с.

12. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. / О.Селіванова - Полтава: Довкілля-К, 2006. - 716 с.

13. Федорів Р.М. Жорна: Роман. / Р.М.Федорів - Львів: Каменяр, 1983. - 447 с.