Інна Калачик
(Тернопіль)

Дослідження функціонально-стилістичних особливостей антропонімії в художньому тексті - одна з найважливіших проблем не лише сучасної української ономастики, а й один із аспектів вивчення авторської точки зору в художньому тексті, де номінації персонажа “виконують функції, що виходять за межі категоріального граматичного значення цих класів слів і, таким чином, беруть участь у формуванні смислового аспекту тексту” [6, с. 310 ]. На відміну від імені в реальному житті, оніми в художньому творі семантично наповнені, оскільки окрім номінативної, доповнені характеристичною функцією. Так, О. Суперанська вважає, що письменник паралельно створює ім’я і образ, які взаємно уточнюють і доповнюють одне одного [14, с.133].

В.Кухаренко продовжує цю думку і вважає, що власні імена - локальна семантична структура, що закріплюється за іменем у конкретному тексті; цю властивість вона називає індивідуально-художнім значенням власного імені [8, с.106].

Проте антропонімія в художньому тексті не лише містить смислову інформацію, а й виражає позатекстові параметри образу автора, оскільки “добір антропонімів для митця - це прояв його літературної індивідуальності та художньої майстерності на фоні реальної суспільно-історичної дійсності” [15, с.4].

Антропоцентричність художньої літератури спонукає до активного розвитку літературної антропоніміки як окремої мовознавчої дисципліни. Дослідження літературної ономастики охопили твори багатьох українських письменників (П.Загребельного, П. Панча, Л. Українки, Л. Костенко, Я. Славутича, В. Дрозда та ін.). Мета нашої розвідки - дослідити специфіку антропонімів як вияв авторської точки зору в художніх текстах Василя Земляка. Зауважимо, що в сучасному українському мовознавстві досі немає праць, які містили б аналіз добору літературних онімів у творчості цього письменника.

Одна з особливих ознак художніх творів Василя Земляка - багатство, виразність і розмаїття соціально-психологічного типажу героїв. “Разом узяті вони й утворюють ту цілісність, ім’я якій - народ у конкретно-історичній соціальній його характеристиці” [10, с.25]. Така вихідна позиція автора у тексті зумовлена ментальною сферою письменника, оскільки “духовні стани автора, пізнавальні і психофізіологічні особливості - все це знаходить своє відображення у слові, “матеріалізується” у ньому” [5, с.2]. Щодо Василя Земляка, то джерелом його літературної антропонімії була зацікавленість іменами людей, назвами рослин, тварин, які він старанно занотовував у свій записник. Крім цього, М. Сингаївський говорить, що “закоханий у Полісся, в його природу, в його історію, письменник не менше, а можливо, більше, вдивлявся в його людей, пізнавав їх, милувався ними” [11, с.398]. “Він любив говорити про людей, про колег-письменників тільки хороше. - згадує Г. Сивокінь. - Завжди прагнув побачити в людині те, що єднає її з людством, що належить, як мовиться, вічності” [10, с.20]. Саме тому в художніх текстах він добирає такі власні імена, що мають характеротворче та ідейно-тематичне навантаження. Звичайно, художній вимисел переплітається і з реальною дійсністю. Так, М Слабошпицький вважає, що за кожним героєм повісті “Рідна сторона” стоїть життєвий прототип, для декого з персонажів письменник навіть зберіг реальні імена та прізвища (Парася Перегуда, професор Живан) та ін.” [ 13, с.82].

У творах Василя Земляка антропонімія представлена іменами, прізвищами та прізвиськами.

Ім’я в художньому тексті, на відміну від реального життя, викликає особливі емоції, набуває конотативного забарвлення, що максимально увиразнює його. Внутрішня форма імені так чи інакше співвідноситься з художнім образом, а етимологія імені перегукується з ним” [15, с.8 ]. У творах Василя Земляка ім’я виконує різні функції:

• відіграє роль коментаря до авторської характеристики персонажа Мальва (запозичене; нім. Друг справедливості [12, с.157]) - в українській свідомості - символ квітки, красуні: Мальва не належала до реготух вавілонських, але вміла сміятися на гойдалці так нестримно й заразливо, з такими пустотливими нотками, що незахищені парубки в ’янули від самого її сміху, а чоловіки приносили той сміх у собі додому чи не для своїх-бо дружин [ 3, с. 12]; Рузя (рожа) - меланхолійна мовчазна красуня, єдина в батьків [3, с. 15]; Нонка - (вигук до коней “но” - в якій справді є щось від отого коня, переляканого грозою [4, с.34];

• вказує на різні прошарки суспільства (Соснін Інокентій Мстиславович - людина інтелігентна, високоосвічена, листувався з великими людьми з центру [3, с. 24]);

• виражає авторську іронію: начальник міліції Пилип Македонський, який уперто називав себе Філіпом, гадаючи, що це щось може додати до його і без того високої особи [3, с.51 ] (цар Філіп Македонський - батько Олександра Македонського);

• виступає мовним знаком міфології (Орфей, Деметра).

Інколи автор сам подає етимологію імені: Кажуть, Аристид справедливий, як бог, не скривдить, не ошукає помольця, та воно й не дивно, іще на греках Аристид означав Справедливий [3, с.362].

Важлива риса творення антропонімів в художніх текстах - зменшувально-пестливі варіанти власних імен, що характеризують здебільшого не іменованого автором, а того, хто іменує (Рузя, Данько, Лукяньо, Явтушок, Варочка, Тодось, Янтось, Івась, Тимко, Стась, Вася, Сашко, Тодось, Парася. Така позиція автора зумовлена психічною природою самого письменника, найвиразнішою рисою якого була щедрість душі і доброта, “доброта і в конкретному, повсякденному її розумінні, зокрема як риса характеру автора і багатьох його героїв, і доброта як, сказати б, філософська категорія” [1, с.258].

Прізвища в художніх текстах Василя Земляка не лише створюють оригінальний і неповторний художній образ, а й передають дух певної епохи, історичних подій українського народу. Так, для зображення подій ІІ світової війни автор використовує германські прізвища (Керстен, Моррель, Опенгейм, Шульц, Корн), чиновників називає прізвищами, утвореними за схемою російського словотвору (Деркачов, Муров, Шатров, Коропов, Соснін, Воробей). Проте для зображення характерів, поглядів українських селян, в яких трансформована світоглядна позиція самого автора, письменник використовує прізвища, утворені за українськими словотвірними моделями:

1) лексико-семантичним способом. За семантикою твірних основ прізвища у художніх текстах Василя Земляка поділяються на такі групи:

- прізвища, тотожні з українськими відапелятивними іменами, в ролі яких виступають:

а) назви назви рослин Лобода, Маківка;

б) назви тварин, птахів Слонь, Рак, Синиця, Гусак, Мамонт;

в) назви страв та продуктів харчування Вареник;

г) назви предметів побуту та інших речей Колісниця, Бубон, Калитка, Шайба, Копійка, Калита;

г) назви частин тіла людини Мізинець;

д) назви абстрактних понять Сила, Журба, План;

- прізвища, тотожні з апелятивними характеристиками особи:

а) назви, що вказують на професію, рід заняття Ковбасник, Чумак, Тесля;

- прізвища, тотожні зі складними назвами (композитні назви), які значною мірою виявляють національний менталітет (Сажотрус, Стійвода, Чорногор). Особливо часто вони вжиті в кіноповісті “Новели Красного Дому” (Сивошапка, Стоколос, Козоріз, Шовкоштан), де автор їх використовує з метою якнайповнішого розкриття не лише характерів персонажів, а й ідейного смислу твору;

2) морфологічним способом: -ко Прохазко, Шумейко, Криворучко, Загоруйко; -чук Ткачук батьківська форма наймення на -енко, Ліщенко, Властовенко, Смереченко, Гопченко, Харитоненко.

Окрім імені та прізвища, Василь Земляк використовує в художньому творі прізвисько, в якому “відбивається фантазія автора, його спостережливість, уміння виокремити в людині риси, які дуже влучно характеризують її позитивні чи, навпаки, негативні риси, увиразнюючи іронічне або й саркастичне ставлення автора” [15, с. 8]. Насамперед у прізвиськах міститься диференційна ознака референта, яка має важливе значення при утворенні таких антропонімів (Цап, Козодій, Куромац, Рудий, Півторарукий, Еней). Письменник часто сам мотивує прізвисько в художньому тексті (Півторарукий... Якби якийсь полячок під бродами не відтяв йому шмат лівої руки по самий лікоть [3, с. 23]. Доповнюють і увиразнюють онімію у творчості використання антономізації (метафоричного застосування антропонімії для позначення персонажа, наділеного рисами відомого з літератури чи історії носія повного імені), що підкреслює інтертекстуальність як одну із ознак ідіостилю письменника: Еней Мануйлів: Був він Ань, Анань, та коли підріс і з ’ясувалось, що він німий, то переназвали його Енеєм, як начебто не їхній, а з “Енеїди” [3, с.371]. Окрім характеротворчих та стилетворчих функцій, прізвиська у текстах Василя Земляка мають ідейно-смислове навантаження, виражають авторську позицію. Так, у повісті “Підполковник Шиманський” письменник називає Гітлера прізвиськом “Килиможер ”. Автор тут же пояснює джерело цього оніма: У хвилини потрясінь Гітлер падав наколішки і гриз килим, поки камердинер не відривав його від цього не дуже пристойного способу управління імперією [4, с.12]. Проте під цим, на перший погляд, гумористичним прізвиськом криється глибокий підтекст: килим, долівка, земля - їсти, жерти, поглинати. Семантика цих синонімічних рядів розкриває зміст фашизму, який автор вкладає в слова Гітлера, що були сказані у вузьких колах своїх прибічників: Якщо ми навіть не здійснимо цього великого завоювання, то зруйнуємо разом з собою півсвіту [4, с.12]. Таким чином, опертий на історичні факти, на особистий досвід, легкий гумор письменника переростає в сатиру, обурення, вболівання за трагічну долю української землі в роки ІІ Світової війни.

Загалом літературна ономастика Василя Земляка має універсальні особливості, що характеризують твори цього письменника. По-перше, антропоніми організовують химерію та філософічність у дилогії “Лебедина зграя” та “Зелені Млини” - останній праці письменника, що стала вершиною авторського таланту. На тлі зображення реальних подій з життя села химерним видається ім’я персонажа філософа Фабіяна: То був чоловік дивний, вічно бідний.. Ніяких писаних праць як філософ він не мав, але ж великий Сократ також за ціле життя не написав ні рядка [3, с.58]. Водночас це промовистий поліфункціональний прийом. Передусім, це однозначний (хоч і іронічний) натяк на жанр дилогії - філософський роман [7, с.90 ].

По-друге, твори цього письменника мають народне підґрунтя. Навіть на тлі вигаданих подій автор використовує сільську реальну антропонімію. Позатекстові фактори образу автора зумовлюють використання антропонімів, що характеризуються яскравою національною своєрідністю.

По-третє, онім і персонаж у текстах взаємнопов’язані. Василь Земляк використовує семантику твірної основи імен та прізвищ. Первинне значення антропоніма, яке ослаблене в реальному житті, у художньому тексті стає промовистим, промовляючим іменем. Деякі прізвища у творах містять указівку на характер, зовнішній вигляд, суспільне становище персонажа (Рак, Бубела, Сила, Явтушок). Семантика таких онімів легко розшифровується, оскільки асоціації, які вони викликають, пов’язані зі значенням апелятивної основи імені. Так, зменшено-пестлива форма імені Явтушок в дилогії “Лебедина зграя” та “Зелені Млини” малює в уяві невеличкого чоловічка: Собою він був невеличкий, волохатий, як пирій на його полі під Чупринками, біловусий [3, с.42]. Негативні асоціації викликає суфікс -ел- у прізвищі Бубела. Апелятив сила - основа прізвища персонажа у повісті “Рідна сторона”: Увижався скуластий, з розхристаними волохатими грудьми Карпо Сила [2, с.70]; Марія причарувала до себе волохатого, крутогрудого Карпа Силу”[2, с.74]. Прізвище Рак асоціюється, по-перше, з маленькою тваринкою, по-друге, з кольором червоний (печений рак, червоний як рак). У тексті другий варіант семантики апелятивної основи імені пояснює професію персонажа: Микола Рак, який працював кочегаром на паровозах [3, с.324]; прізвище Калитка (гаманець) однозначно відповідає професії персонажа у повісті “Рідна сторона” - бухгалтер Калитка. Інколи автор використовує характеристичні оніми, семантика яких завуальвана. Тоді етимологічне значення анторпонімів прочитується на рівні асоціацій, поєднаних з контекстом, що допомагає краще зрозуміти не лише текстову, а й підтекстову інформацію. Так, онім Левко Хоробрий (Лев, Левко, цар) у контексті дилогії означає, що це постать у творі важлива, центральна, до його думок варто прислухатись, а особливо, якщо це думки філософа. Водночас прізвище Хоробрий (сміливий) натякає на підтекстову інформацію: думки філософа (автора) дуже сміливі, особливо якщо вони висловлені впродовж 1967-1975 рр., коли історичні обставини не давали змоги прямо виражати свою позицію.

Підтекстова інформація прочитується в асоціаціях до оніма Голий (бідний): Щонеділі зодягав (Явтушок - І. К.) сорочку-вишиванку, поверх неї чорну касторову камізельку... Тим часом штани мав останньої ветхості, ноги були потріскані й вічно червоні - все те старанно приховувалося за вориньми [3, с.66-67]. Тут прізвище доповнює образ персонажа, який символізує українське селянство 30-40-х рр. ХХ ст. Такий прийом організації підтексту належить до мовних особливостей дилогії, що на думку М. Русанівського, “підпорядковані одній меті: показати верхню частину Явтушка і приховати нижню. У цьому й суть химерних романів Василя Земляка: зверху, на людях усе пристойно, зате внизу - латані й перелатані штани й босі червоні порепані ноги - не для людських очей” [9, с.3].

Прізвища Живан, Стійвода, також містять певну образну характеристику. Так, Живан асоціюється з жити, живити, відживлювати: Вдень збирав колекції всяких- превсяких трав, якими нібито мав лікувати людей [2, с.29]; прізвище Слонь (велика тварина з поважною повільною ходою) має несолонський голова у “Лебединій зграї”: Хома Слонь тримав себе досить поважно [3, с.149]. Композитив Стійвода в повісті “Рідна сторона” перегукується з наказом зупинити воду (бажання осушити Вдовине болото). Такий онім водночас яскраво виконує роль проспекції і виражає основний зміст твору.

По-п’яте, в художніх текстах Василя Земляка відбувається збіг психології внутрішнього стану персонажа і його імені. Інколи такий авторський прийом легко зчитується на рівні асоціацій (Журба - журитися, сумувати): У людей це зветься любов ’ю, у Журби ж - самі страждання [3, с. 362].

Часто автор сам указує на зв’язок оніма з характером персонажа: Йосип Копійка, або, як прозвали його трактористи, Скупий Йосип [2, с.82]; агроном Шайба: Він подумав чомусь, що у Шайби крутий характер [2, с.53]. Такий спосіб творення образу безпосередньо виражає авторське ставлення до персонажа.

Отже, в художніх текстах Василя Земляка антропоніми - це ефективний прийом вираження авторської точки зору, що є одним із компонентів структурно-текстових параметрів образу автора. Вони дають змогу образніше відтворити розмаїття людських характерів, учинків героїв, передати авторське ставлення до них. Особливості творення, семантичного наповнення, етимології власних імен не лише виражають текстову та підтекстову інформацію, а й розкривають життєву позицію самого письменника, вказують на індивідуальні особливості його художнього мислення, що виражає добродушне ставлення письменника до людини, щире захоплення безмежністю та багатогранністю української душі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Дончик В. Внутрішнє сяйво // Заповіт любові: Збірник / Упоряд. Комар Б. П. - К.: Рад. п-к, 1983. - 417 с. - C. 253-258.

2. Земляк В. Тори: в 4-х т. Т. 1. Рідна сторона. Поліська повість. Кам’яний брід. Повість. Новели Красного Дому. Кіноповість. - К.: Дніпро, 1983. - 399 с.

3. Земляк В. Твори: в 4-х т. Т. 3. Лебедина зграя; Зелені Млини: романи / Упоряд. Л. Чубар. К.:Дніпро, 1984. - 619 с.

4. Земляк В. Підполковник Шиманський: героїчна повість. - Львів: Каменяр, 1995. - 176 с.

5. Клочек Г. Художнє мислення письменника як формотворчий чинник. - http://www.anvsu.org.ua\mdex.files\Artides\Klochek2.htm

6. Крупа М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - 416 с.

7. Крупа М. Особливості опрацювання теми дилогії Василя Земляка “Лебедина зграя” та “Зелені Млини” в курсі “Лінгвістичний аналіз художнього тексту” //Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Сер. Педагогіка. - Тернопіль, 2006. - Вип. 8. - С. 85-91.

8. Кухаренко В.А. Интерпритация текста. - М.: Просвещение, 1988. - 191 с.

9. Русанівський В.М. Мова химерного роману // Мовознавство. - 2006. - № 4. - С. 3-21.

10. Сивокінь Г. Формула творчості - правда і добро (штрихи до портрета Василя Земляка) // УМЛШ. - 1983. - № 4. - С. 19- 27.

11. Сингаївський М. Чебрецеве небо Полісся // Заповіт любові: Збірник / Упоряд. Комар Б. П. - К.: Радянський письменник, 1983. - 417 с. - С. 398-464.

12. Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей: Словник-довідник / За ред. В. М. Русанівського. - К.: Наукова думка, 2005. - 334 с.

13. Слабошпицький М. Василь Земляк: дорога до “Лебединої зграї” // УМЛШ. - 1992 - № 1. - С. 79-89.

14. Суперанская А.В. Общая теория имени собственного. - М.: Наука, 1973. - 368 с.

15. Шестопалова Л.Д. Специфіка антропонімів у химерній прозі (на матеріалі творчості В. Дрозда) 2006 року: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / Л. Д . Шестопалова. - Одеса., 2006. - 19 с.